Глава 7 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ

Стаття 80. Поняття юридичної особи

1. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Закріплене в цій статті поняття юридичної особи вимагає звернення до цивільно-правових норм, які регулюють створення і реєстрацію юридичних осіб. Розгляд питання про поняття юридичної особи неможливий без визначення традиційних ознак юридичної особи. Вони дають змогу відрізнити юридичну особу від будь-яких інших формувань, об'єднань, філій і представництв, які не можуть визнаватися суб'єктами цивільного права. До таких ознак належать: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями, придбання і реалізація цивільних прав від свого імені, можливість виступати позивачем і відповідачем в суді. По-перше, визначаючи поняття юридичної особи, закон наголошує, що це є організація. Юридична особа має бути певним чином організована як єдине ціле, мати організаційну структуру і органи, які здійснюють правоздатність юридичної особи.

Наявність відокремленого майна передбачає, що для здійснення участі в товарно-грошових відносинах організація повинна мати певне майно, яке визначене як таке, що належить даній юридичній особі. Разом з тим майно юридичної особи може не обмежуватися майновими об'єктами, а полягати ще й в наявності зобов'язальних майнових правах. Майно юридичних осіб може складатися з грошових внесків на банківські рахунки, а займані ними приміщення знаходитися у володінні на умовах договору оренди.

Можливість від свого імені набувати майнових та особистих прав і мати обов'язки полягає в тому, що юридична особа має право від свого імені укладати договори, виступати в зобов'язаннях, нести самостійну відповідальність. Самостійна майнова відповідальність передбачає можливість кредиторів юридичної особи звертатися з вимогами, які випливають з його зобов'язань безпосередньо до певної юридичної особи, стягнення за цими вимогами можливо звернути тільки на майно визначеної юридичної особи. Така здатність виступати в цивільному обороті від свого імені породжує і можливість виступати в суді позивачем, відповідачем, третьою особою. При цьому юридична особа виступає від свого імені, а не від імені своїх засновників або учасників.

Стаття 81. Види юридичних осіб

1.  Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

2. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

3. Цим Кодексом регулюється порядок створення, організаційно правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

4.  Юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом.

Традиційно юридичні особи класифікувалися залежно від форми власності, на базі якої вони створювалися. За такими ознаками юридичні особи розподілялися на державні, приватні, громадські та ін. Уперше в коментованій нормі закону законодавче закріплена класифікація юридичних осіб залежно від порядку їхнього створення.

Залежно від форми участі органів державної влади, у створенні юридичної особи розрізняються розпорядчий порядок утворення юридичних осіб і нормативно явочний.

Юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб. Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Юридичні особи публічного права створюються розпорядчим способом, тобто на підставі розпорядження державного органу (органу місцевого самоврядування, управління, тощо).

У розпорядчому порядку виникають державні юридичні особи. Якщо законом передбачено обов'язкове створення юридичної особи шляхом волевиявлення виборців -- виборів, то така юридична особа також набуває статусу юридичної особи публічного права.

При інших порядках утворення юридичних осіб визначальними є волевиявлення, ініціатива щодо створення такої юридичної особи, яка належить засновникам — фізичним або юридичним особам. Така ініціатива може бути виражена в будь-якій формі: рішення зборів, укладена між засновниками угода та ін.

Участь державних органів при створенні такої юридичної особи може полягати в наданні дозволу на утворення такої юридичної особи. В окремих випадках такого дозволу взагалі не потрібно, коли самою законодавчою нормою передбачена можливість вільного створення юридичної особи засновниками — фізичними або юридичними особами.

Подальші норми цивільного права регулюють саме порядок утворення юридичних осіб приватного права, юридичні особи публічного права утворюються в порядку, передбаченому окремими законодавчими актами. Порядок утворення юридичних осіб приватного права крім Цивільного кодексу можуть регулюватися іншими нормативними актами.

У випадках, установлених законом, юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу). Згідно зі статтею 5 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємства можуть створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Такий поділ може застосовуватися лише на підставах і в порядку, встановленому Законом України «Про захист економічної конкуренції». Цією нормою Закону України «Про підприємства в Україні» передбачена також можливість створення підприємств унаслідок виділення зі складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів або на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів і за наявності згоди власника чи уповноваженого ним органу.

Створення підприємств та господарських товариств, сімдесят п'ять і більше відсотків майна яких належить державі, шляхом поділу іншого підприємства або виділення структурних підрозділів (одиниць) повинне здійснюватися з дотриманням вимог Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженого наказом Мінекономіки України, Мінстату та Антимонопольного комітету України від 20.04.1994 р.

Стаття 82. Участь юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах

1. На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Юридичні особи публічного права поряд з іншими юридичними і фізичними особами можуть брати участь у цивільних правовідносинах. Виступаючи як суб'єкт цивільних правовідносин, юридична особа публічного права користується такими ж правами і несе такі ж обов'язки, як і інші суб'єкти цивільного права. У цьому виявляється специфічна риса цивільного права відношення, яке ґрунтується на характерній властивості цивільно-правового методу регулювання — рівності суб'єктів.

Окрім цивільного кодексу правовідносини пов'язані з діяльністю юридичних осіб публічного права і регулюються іншими нормативними актами.

Стаття 83. Організаційно-правові форми юридичних осіб

1. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

2.  Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

3. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.

4. Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.

Юридичні особи можуть створюватися у будь-якій формі, яка допустима за чинним законодавством. Такими формами є товариства, установи, інші форми, встановлені-законом.

Підприємницькі і непідприємницькі організації також мають свої різновиди організаційно-правових форм.

Господарські товариства — це одна з організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності. Підприємництвом називають самостійну, безпосередню, систематичну, на власний ризик діяльність за виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку.

Частина друга цієї статті визначає корпоративність товариств. Корпоративність устрою товариства передбачає наявність у складі товариства не менше за двох учасників. Корпоративний устрій полягає і в обов'язковому об'єднанні майна і майнових прав учасників товариства і наявності уставного капіталу товариства, розподіленого на частки учасників пропорційно внескам.

Разом із тим акціонерні товариства, які виникли в процесі приватизації державного майна,

можуть мати одного засновника — державу в особі органу, уповноваженого здійснювати управління відповідним державним майном, або орган місцевого самоврядування. Цивільний кодекс припускає можливість існування акціонерного товариства, товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю як одноособових корпорацій, які мають одного засновника.

Створення юридичної особи однією особою не заборонене законом, можливість його передбачена законом «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. та ін. Корпоративна структура такого товариства буде визначатися не об'єднанням осіб, а характером уставного капіталу. Цей капітал буде розподілятися на частки, але фактично всі частки належатимуть одній особі.

Установою, на відміну від товариства, є організація, в управлінні якою не беруть участі її засновники. Особливості правового статусу установ установлюються законом.

Стаття 84. Підприємницькі товариства

1. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Відповідно до цієї статті товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного розподілу між учасниками прибутку, називаються підприємницькими. Вони можуть бути організованими тільки як господарські товариства або виробничі кооперативи. Відповідно до поняття, яке подане в цій статті, ознаками підприємницького товариства є мета отримання прибутку, можливість розподілу цього прибутку між учасниками товариства й організація такої юридичної особи як господарського товариства або виробничого кооперативу.

Коли отримання прибутку є основною метою, а коли — побічною, визначити на практиці буває важко; поставлена засновниками товариства мета може приховувати іншу, тому за цією ознакою важко відрізнити підприємницькі товариства від непідприємницьких. Головною ознакою, за якою можна розмежувати ці види товариств, є свобода розпоряджатися прибутком між учасниками товариства.

Непідприємницькі товариства, як і підприємницькі, можуть у передбачених законом випадках здійснювати підприємницьку діяльність і отримувати прибуток, але на відміну від підприємницьких вони не можуть розподіляти прибуток між своїми учасниками. Для підприємницьких товариств такої заборони немає.

Відповідно до вимог цієї статті підприємницькі товариства можуть бути організовані в одній з перелічених у статті правових форм.

Стаття 85. Непідприємницькі товариства

1. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

2.  Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Як зазначалося в коментарі до попередньої статті, як підприємницькі, так і непідприємницькі товариства можуть здійснювати діяльність, пов'язану з отриманням прибутку. Разом з тим, ознакою, яка відрізняє непідприємницькі товариства від підприємницьких, є відсутність у непідприємницьких товариств права розподіляти отриманий прибуток між своїми учасниками.

Некомерційні організації можуть створюватися в організаційно-правових формах, передбачених як цивільним кодексом, так і іншими законами. Такими формами можуть бути непідприємницьке, некомерційне партнерство, автономна некомерційна організація, державна некомерційна корпорація та ін.

Непідприємницькими організаціями є релігійні громади (парафії, церкви тощо) інші релігійні організації (монастирі, релігійні братства, місії, навчальні заклади). Правове регулювання створення і діяльності таких некомерційних юридичних осіб регулюється Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Згідно зі ст. 36 Конституції України громадяни України мають право об'єднуватися у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних і інших інтересів за винятком обмежень, установлених законом. Отже, такі об'єднання, партії та інші подібні утворення також набувають у відповідному порядку статус непідприємницьких юридичних осіб. Основні засади створення та діяльності об'єднань громадян передбачені Законом України «Про об'єднання громадян».

Діяльність недержавних організацій, головною метою яких є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб передбачена Законом України «Про благодійництво та благодійні організації». Діяльність таких організацій є безкорисливою, яка не передбачає одержання прибутків від неї. Благодійними, за змістом зазначеного закону, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

У їх власності, згідно з ст. 18 цього ж Закону, можуть перебувати рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні активи, кошти, інше майно. Благодійна організація має право здійснювати щодо майна та коштів, яке є в її власності, будь-які угоди, що не суперечать її статутним цілям та законодавству України.

Джерелом формування майна і коштів благодійної організації не можуть бути кошти, одержані від здійснення діяльності, що передбачає одержання прибутків. Відповідно до Закону «Про благодійництво та благодійні організації» (ст. 19) джерелом формування майна та коштів благодійної організації не можуть бути кредити. Майно і кошти благодійної організації не можуть бути предметом застави.

Різновидом непідприємницьких організацій є торгово-промислові палати. Вони створюються на підставі Закону України «про торгово-промислові палати в Україні» Відповідно до цього закону торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, що об'єднує юридичні особи, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, які зареєстровані як підприємці. Законом передбачено, що торгово-промислові плати мають право створювати за ініціативою учасників спору третейські суди, галузеві або територіальні комітети, ради підприємців, цільові секції фахівців-консультантів, виконувати інші повноваження.

Некомерційною, непідприємницькою організацією є профспілка. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначає основні принципи, статус і завдання профспілок.

Стаття 86. Здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами

1. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом, і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Відповідно до закону некомерційні організації можуть здійснювати підприємницьку діяльність, яка згідно з визначенням, наданим в попередній статті, є діяльністю, направленою на систематичне отримання прибутку. Зазначена в цій статті умова здійснення підприємницької діяльності Непідприємницькими юридичними особами — необхідність відповідності цієї підприємницької діяльності меті, для якої юридична особа була створена, не припускає здійснення Непідприємницькими товариствами будь-якої іншої підприємницької діяльності. Оскільки недостатньо зрозуміло, що можна розуміти під такими умовами, яким чином узгоджувати здійснення підприємницької діяльності з метою, заради якої створено таку юридичну особу, доцільніше було б вести мову про обмеження свободи розпоряджатися отриманим прибутком і праві використовувати прибуток тільки у відповідності до уставної мети непідприємницького товариства.

Відповідно до статті 24 закону України «Про об'єднання громадян», об'єднання громадян вправі здійснювати господарську й іншу комерційну діяльність виключно шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій, заснування підприємств у порядку, встановленому законодавством. Відповідні підприємства, установи, організації мають статус юридичних осіб і здійснюють свою діяльність відповідно до цілей і завдань, передбачених їх статутами (положеннями). Розмежування відповідальності об'єднання громадян та створеного (заснованого) ними підприємства, установи, організації здійснюється за правилами, передбаченими Цивільним Кодексом.

Політичні партії та створювані ними установи й організації не можуть бути засновниками підприємств, окрім засобів масової інформації, а також займатися господарською та іншою комерційною діяльністю за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистських і агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою та проведення суспільно-політичних заходів (фестивалів, свят тощо).

Недодержання об'єднаннями громадян встановлених законом вимог щодо господарської діяльності може бути підставою для визнання недійсними установчих документів заснованих ними підприємств, установ і організацій.

Відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» окремі види діяльності таких об'єднань можуть бути тимчасово заборонені.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації», благодійні організації мають право утворювати на добровільній основі спілки, асоціації та інші об'єднання, що сприяють виконанню статутних завдань. Благодійні організації можуть бути засновниками засобів масової інформації, підприємств і організацій.

Стаття 87. Створення юридичної особи

1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками, (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

3.  Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

4. Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України «Про підприємства в Україні» та п. З ст. 6 Закону України «Про власність» підставою для створення підприємства є рішення власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підпрйємства-засновника, організації або трудового колективу. Таке рішення повинно бути зафіксоване письмово і підкріплене відповідними установчими документами, підписаними всіма учасниками. Порядок створення підприємства та його реєстрації визначається Законом У країни «Про підприємства в Україні», а щодо окремих категорій підприємств — також іншими законодавчими актами України. Так, порядок створення і реєстрації господарських товариств відповідно до ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» створюються на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності. При застосуванні цих норм необхідно враховувати, що Декретом Кабінету Міністрів України від 31грудня1992 р. «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств», таким суб'єктам підприємницької діяльності заборонено бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм і видів, господарських товариств, кооперативів, за винятками, спеціально передбаченими зазначеним Декретом.

Чинне законодавство України, зокрема п. 1 ст. З і п. 1 ст. 5 Закону України «Про підприємства в Україні» та ч. 1. ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» передбачають необхідність погодження у ряді випадків рішень про створення, реорганізацію суб'єктів підприємницької діяльності з Антимонопольним комітетом України. Такі випадки передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 1994 р. «Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків», а щодо господарських товариств -  Положенням про холдингові компанії, що створюються у процесі корпоратизації та приватизації, затвердженим указом Президента України від 11 травня 1994 р.

Рішення про створення об'єднання потребує згоди Антимонопольного комітету України. Порядок розгляду заяв на одержання згоди визначається нормативними актами Антимонопольного комітету України.

Стаття 88. Вимоги до змісту установчих документів

1. У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

2. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

3. В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.

Юридична особа діє на підставі статуту або засновницького договору, або на підставі обох цих установчих документів. Некомерційна організація може діяти на підставі загального положення про організації такого виду.

Законодавчими актами не встановлені будь-які спеціальні вимоги щодо форми та змісту рішення про створення підприємства, проте за загальноприйнятими вимогами таке рішення має бути оформлене актом управління, виданим власником майна (уповноваженим ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством. Якщо засновників підприємства двоє або більше, рішенням про створення підприємства є установчий договір.

Установчі документи визначають правове положення (правовий статус) юридичної особи.

Засновницький договір, як і рішення про створення підприємства, повинен укладатися в письмовій формі, тому що чинне законодавство передбачає подання цього документу для здійснення державної реєстрації.

Засновницький договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди за усіма істотними умовами договору, які необхідні для його здійснення і виконання. Перелік обов'язкових умов і реквізитів установчого договору законодавче не визначений. Проте деякі з таких умов випливають із чинного законодавства (ст. 26, 67, 76 Закону України «Про господарські товариства»). Відповідно до вимог закону «Про господарські товариства» установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків

та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, за якими є необхідною кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

До установчого (засновницького) договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.

Підставами для визнання недійсними установчих документів і рішень про створення підприємства можуть бути вчинені при оформленні цих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду підприємства та форми власності, на якій воно засноване.

Щодо акціонерних товариств, то установчим документом у них є устав, хоча передує уставу укладення договору між засновниками. Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство — установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

У випадках, коли непідприємницька юридична особа діє на підставі загального положення про організації такого виду, окремий статут може і не укладатися. Установчим документом в цьому випадку є акт створення такої організації. Не суперечить законодавству затвердження індивідуальних положень про окремі організації. Наприклад, «Положення про діяльність Українського відділення міжнародної неурядової організації «Міжнародний центр наукової культури — Всесвітня лабораторія», затверджене постановою Кабінету Міністрів від 29 липня 1991 р.

До установчих документів можуть бути включені будь-які умови, не передбачені законодавством, але такі, які не суперечать йому.

Установчі документи змінюються в порядку, передбаченому законом і самими документами. Рішення про зміну статуту приймаються, як правило, вищим органом юридичної особи або засновниками.

Зміни реєструються тим же органом і в тому ж порядку, що й самі юридичні особи.

Стаття 89. Державна реєстрація юридичної особи

1. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

2. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається.

3. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.

4. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

5. Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Значення державної реєстрації юридичних осіб, організація цієї реєстрації, повнота єдиного реєстру юридичних осіб, достовірність відомостей, які вносяться в державний, реєстр полягає в тому, що така реєстрація забезпечує можливість отримання необхідної інформації господарюючими суб'єктами. Така інформація важлива при вирішенні питань укладення договорів, формування господарських зв'язків, ведення господарських операцій. Вона сприяє формуванню усталеності економічного обороту. Юридична особа вважається створеною з моменту реєстрації в єдиному державному реєстрі і з цього моменту набуває правоздатності. Реєстрації підлягають і подальші зміни правового статусу юридичної особи.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 6 Закону України «Про господарські товариства», підприємство (товариство) вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Частиною 1ст. 8 Закону України «Про підприємництво» передбачено, що державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання цього суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Чинне законодавство пов'язує державну реєстрацію з унесенням даних з реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності (яка водночас є заявою про державну реєстрацію) до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видачею свідоцтва про державну реєстрацію встановленого зразка.

Орган, на який покладено здійснення державної реєстрації, не вправі делегувати ці функції іншим органам, структурним підрозділам, хоча б і наділеним статусом юридичної особи, або посадовим особам за дорученням.

Разом з тим свідоцтво про державну реєстрацію може бути видано структурним підрозділом чи посадовою особою згідно з розподілом функціональних обов'язків, оскільки свідоцтво є похідним від відповідного рішення.

Порядок державної реєстрації підприємств незалежно від їх організаційних форм і форм власності визначається Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. Перелік документів, які необхідно надати для здійснення державної реєстрації, міститься в п. З зазначеного положення.

Законом передбачена і перереєстрація в разі зміни назви, організаційно-правової форми або форми власності суб'єктів підприємництва. Здійснення заходів щодо перереєстрації підприємства не тягне за собою правових наслідків у вигляді виключення його з державного реєстру України. Порядок перереєстрації встановлений такий же, як і для реєстрації суб'єктів підприємництва.

Для окремих організацій може бути передбачений спеціальний порядок державної реєстрації, наприклад, реєстрація благодійної організації здійснюється у такому порядку: всеукраїнських та міжнародних благодійних організацій, відділень (філій, представництв) всеукраїнських міжнародних благодійних організацій — відповідними місцевими органами виконавчої влади, що передбачено ст. 8 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації». Рішення про реєстрацію такої благодійної організації приймається відповідним органом виконавчої влади за місцем знаходження благодійної організації, Порушення цього принципу і прийняття рішення з перевищенням компетенції відповідного органу власті може бути підставою для скасування такого рішення. Недійсність реєстрації тягне і встановлення факту фальсифікації установчих документів.

Цивільний кодекс не містить вичерпного переліку відомостей, які мають бути повідомлені при поданні заяви на реєстрацію юридичної особи. Проте це обов'язково мають бути відомості про організаційно-правову форму, найменування, місцезнаходження юридичної особи, органи управління, філії і представництва, мета створення. Інші відомості можуть бути витребувані тільки в разі, якщо це передбачено законом.

Відомості, які містяться в державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком відомостей про фізичних осіб, які мають конфіденційний зміст.

Безпідставна відмова в реєстрації, як і в наданні відомостей, що містяться в реєстрі, не допускається, і може бути оскаржена до суду.

Скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності передбачене ч. 11 ст. 8 Закону України «Про підприємництво».

Стаття 90. Найменування юридичної особи

1.  Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму

Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.

Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування.

2. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.

Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом.

3. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

4. У разі зміни свого найменування юридична особа, крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах.

5. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

Закон вимагає, щоб кожна юридична особа мала своє найменування, яке індивідуалізує, відокремлює від інших цю юридичну особу. Виправдана і вимога закону про те, що до складу найменування повинно входити вказівка на його організаційно-правову форму. Це дозволяє одразу визначити основні ознаки організації — чи є вона підприємницькою, комерційною, або непідприємницькою, на чому будується її відповідальність. Нормами цього кодексу і закони про окремі юридичні особи вимагають включати додаткові відомості, які повинні міститися в найменуванні.

Законом не заборонено включати в найменування відомості, не передбачені законом.

Другий пункт цієї статті містить спеціальні вимоги щодо обов'язкового фірмового найменування підприємницької, комерційної організації. Таке фірмове найменування підлягає спеціальній реєстрації згідно з чинним законодавством.

Із моменту реєстрації підприємницької організації, в неї виникає право на фірмове найменування, яке вона вправі використовувати у реквізитах власних бланків, штампів, в рекламі, упаковці, при укладенні угод і будь-яким іншим способом.

Фірмове найменування як засіб індивідуалізації його власника є об'єктом виключного права і може бути використане тільки за згодою носія цього права.

Використання найменування іншої юридичної особи, як і інших засобів її індивідуалізації, можливе лише за згодою такої особи й у випадках, передбачених законом. Наприклад, не суперечить закону використання найменування однієї юридичної особи іншою на підставі спеціального договору.

Стаття 91. Цивільна правоздатність юридичної особи

1. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

2. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

3. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

4. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Надання юридичній особі універсальної правоздатності є тенденцією розвитку цивільного законодавства, закономірним з огляду на становлення ринкових відносин. Разом з тим обсяг цивільної правоздатності юридичної особи визначається її засновницькими документами. Комерційні організації, якщо в їх засновницьких документах не міститься вичерпного переліку видів діяльності, котру вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Якщо засновницьким договором, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів діяльності — вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої неприпустимо. Укладені такою юридичною особою за межами правоздатності угоди є недійсними. Такі обмеження, наприклад можуть стосуватися державних підприємств в частині розпорядження майном таких юридичних осіб.

Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце і за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом.

Є види діяльності, для здійснення яких необхідно отримати спеціальну ліцензію. Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як спеціальною, так і універсальною правоздатністю. Виконання його передбачено як для підприємницьких, так і непідприємницьких організацій. Наприклад, таке ліцензування передбачено Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. і Законом України «Про благодійництва і благодійні організації» від 7 березня 2002 р.

Органи, які здійснюють ліцензування і порядок здійснення ліцензування, передбачені законом. Відмова в наданні ліцензії може бути оскаржена до суду.

Стаття 92. Цивільна дієздатність юридичної особи

1. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків, здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

2. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

3. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

4.  Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Юридична особа набуває цивільних прав і приймає на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів.

Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з цих органів, порядок їх утворення, визначаються для різних видів юридичних осіб і регулюються Цивільним кодексом і законами про цих юридичних осіб, іншими правовими актами і засновницькими документами юридичної особи.

Органи юридичної особи формують і виражають її волю, тому саме через ці органи, за їх допомогою, їхніми діями, юридична особа здобуває цивільні права і бере цивільні обов'язки. Разом із тим, як особи, які реалізують дієздатність юридичної особи, можуть бути відповідно до п. 2 даної статті інші суб'єкти, які є його учасниками. Юридична особа бере участь у цивільному обороті через своїх робітників, діями яких воно не тільки здійснює свої права і виконує обов'язки, а також набуває і припиняє їх. Дії цих робітників вважаються згідно з законом діями самої юридичної особи.

Відповідно до п. З коментованої статті, той, хто веде справи юридичної особи і виступає від її імені на підставі закону або засновницьких документів, повинен діяти добросовісно і розумно, забезпечувати досягнення цілей всіма можливими законними засобами і охорону інтересів юридичної особи, яку вони представляють. Вони не повинні перевищувати своїх повноважень. За порушення цих вимог вони несуть відповідальність. Вона полягає в обов'язку відшкодувати завдані збитки, шкоду, залежно від характеру існуючих правовідносин між юридичною особою і особою, яка її представляє. Якщо між юридичною особою і тією особою, яка її представляє, укладено трудовий договір, відповідальність настає за нормами трудового права.

Оскільки добросовісність і розумність учасників правовідносин, зазначених в цій статті, передбачається самим її змістом, то відсутність такого розумного і сумлінного ставлення повинна бути доведена. Відповідальність таких осіб ґрунтується на принципі провини. Таким чином, в зазначеній нормі вина не презумується.

Орган юридичної особи або діючий від його імені суб'єкт не можуть виходити за межі наданих ним повноважень.

Стаття 93. Місцезнаходження юридичної особи

1. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

2. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах.

Місце знаходження юридичної особи має суттєве юридичне значення. У цивільному праві багато правовідносин пов'язується з місцем знаходження юридичної особи. Так, місце знаходження юридичної особи має місце при вирішенні питань, пов'язаних із виконанням зобов'язань, в яких вона бере участь, за місцезнаходженням юридичної особи визначається підсудність суперечок, та ін.

Окремими законодавчими актами регулюються питання щодо місця знаходження окремих юридичних осіб і місця їх державної реєстрації. Так, постановою Кабінету Міністрів України затверджено положення «Про порядок державної реєстрації колективного сільськогосподарського підприємства, згідно з яким державна реєстрація колективного сільськогосподарського підприємства — колгоспу, а також сільськогосподарського кооперативу, спілки селян та іншого агроформування, створених на базі колгоспів, предметом діяльності яких є виробництво товарної сільськогосподарської продукції, її переробка, розвиток інших підсобних виробництв і промислів (підприємство), проводиться в районній державній адміністрації або виконавчому комітеті міської ради за місцезнаходженням підприємства.

Відповідно до Положення «Про порядок державної реєстрації благодійних організацій (затверджено постановою Кабінету міністрів від 30.03.1998 р.) благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом і їх державну реєстрацію здійснюють відповідні органи Мінюсту за місцем знаходження цих юридичних осіб. У разі коли діяльність місцевої благодійної організації поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, її реєстрація проводиться відповідним реєструючим органом за місцем розташування виконавчого органу благодійної організації.

Згідно з законом України «Про господарські товариства» місцезнаходження товариства (розташування) має бути в Україні. Місцезнаходженням юридичної особи на час державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного з засновників або місцезнаходження за іншою адресою, яка підтверджується договором, який передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення, частини приміщення за будь-якими цивільно-правовими договорами (купівля-продаж, оренда, лізинг тощо).

Місцезнаходження товариства закріплюється в його установчих документах. В разі необхідності зміни місцезнаходження господарського товариства, воно зобов'язане повідомити про це орган державної реєстрації і надати необхідні документи для внесення змін. Невиконання цієї вимоги може бути підставою для скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Стаття 94. Особисті немайнові права юридичної особи

1. Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього. Кодексу.

До особистих немайнових прав юридичної особи належать права на недоторканність ділової репутації, таємницю кореспонденції, інформацію та інші немайнові права, які можуть їй належати. Ці права регулюються як цим Кодексом (глава 3), так і іншими нормативними актами.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у постанові «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» від 28 вересня 1990 р. з наступними змінами, у випадках поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остання, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогами про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди також іде мова про окремі питання судової практики щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням права юридичної особи на ділову репутацію.

Важливим у регулюванні питань особистих немайнових прав юридичної особи є й закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.

Цей закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення, зберігання інформації і закріплює право на інформацію в усіх сферах суспільного життя. До суб'єктів інформаційних відносин цей закон відносить і юридичних осіб. Зокрема юридичні особи, органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Важливим забезпеченням немайнових прав юридичної особи є право на конфіденційну інформацію, тобто таку, яка знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Інформація є об'єктом права власності юридичних осіб. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження.

Стаття 95. Філії та представництва

1.  Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

2. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза

її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

3. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

4.  Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

5.  Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру.

Цією статтею визначаються поняття представництв і філій. Відповідно до них філії і представництва є відокремленими підрозділами юридичної особи.

Юридичні особи можуть відкривати філії і представництва у формі відділень, агентств тощо. Право на відкриття філій, представництв і інших відокремлених підрозділів передбачено в Законі України «Про господарські товариства», Законі «Про підприємництво», Законі «Про підприємства в Україні»

Згідно зі змістом цих правових норм філією є такий відокремлений підрозділ, який виконує всі або частину функцій самої юридичної особи від імені юридичної особи. Філії утворюються для здійснення діяльності юридичної особи, або поза місцем знаходження самої юридичної особи, або для виконання діяльності самої юридичної особи в певних встановлених межах. Такі філії найчастіше утворюються навчальними і науковими закладами. Проте це можуть бути і підприємства з виробництва товарів, надання послуг, здійснення іншої підприємницької діяльності.

Представництва утворюються для виконання допоміжних операцій поза місцем знаходження самої юридичної особи в тих місцях, де знаходження такого представництва забезпечить зручність налагодження зв'язків, виконання певних дій, на які воно уповноважене юридичною особою, в тому числі виконання юридичних дій. Частіше такі представництва утворюються крупними підприємствами в місцях знаходження постачальників, покупців, споживачів. На відміну від філій вони не виконують фактичних дій, компетенція їх обмежена виконанням юридичних дій від імені юридичної особи.

Коло повноважень філії ширше ніж представництва, вона може містити і функції представництва.

Філії і представництва не визнаються суб'єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи, частиною якої є філія або представництво. Саме посадовим особам, керівникам на їх ім'я, а не на ім'я філії або представництва видається довіреність, якою визначається коло повноважень. Відповідальність за дії філій, представництв і їх посадових осіб несе юридична особо, яка утворила ці філії і представництва.

Таким чином, філії і представництва, хоча й є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися складовими частинами юридичної особи. Власною юридичною правосуб'єктністю і правоздатністю вони не наділені.

Якщо юридична особа перетворює свою філію або представництво в юридичну особу, то цей підрозділ вже не є філією або представництвом і взагалі складовою частиною іншої юридичної особи. У подальшому така новоутворена юридична особа може вступати в будь-які цивільні правовідносини з юридичною особою, з якої воно виділено.

Відомості про відкриття філій і представництв заносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Обов'язкова реєстрація встановлена для представників іноземних суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України (згідно зі ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» така реєстрація здійснюється Міністерством економіки України відповідно до Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затверджений наказом МЗЕЗ торгу України 18 січня 1996 р.).

Відповідно до Закону «Про підприємництво» суб'єкт підприємницької діяльності повинен повідомити про відкриття філії або представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки.

Стаття 96. Відповідальність юридичних осіб

1. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

2. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

3. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

4.  Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

Ця стаття закріплює загальний принцип, відповідно до якого юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їм майном. Ця відповідальність застосовується незалежно від того, до яких видів і фондів належить це майно, є воно основними чи оборотними фондами. Не залежить це і від того, рухоме воно чи нерухоме, міститься воно в цінних паперах або грошових коштах.

Принцип самостійної юридичної відповідальності юридичної особи закріплюється, окрім цього Кодексу, в окремих законодавчих актах.

Так, відповідно до закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, санітарного і ветеринарного режимів, вимог щодо якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство самостійно несе відповідальність, передбачену законодавством України.

Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» акціонери не несуть відповідальності за зобов'язаннями товариства - після повної оплати акцій до них не можуть бути пред'явлені вимоги про відшкодування боргів товариства. Згідно з цим же законом товариство з обмеженою відповідальністю несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки належним йому майном.

Учасники такого товариства не несуть безпосередньої майнової відповідальності за борги товариства. Вони можуть нести відповідальність в межах їх внесків в уставний фонд, але це не є відповідальністю самих учасників, тому що ці майнові кошти вони інвестували в товариство.

Зазначений закон містить поняття товариства з додатковою відповідальністю. Відповідальність учасників у такому товаристві має субсидіарний характер, тобто вона наступає лише в разі недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів.

Принцип самостійної відповідальності юридичної особи і окремі його обмеження містяться і в главі 8 ЦК.

Він не поширюються на правовідносини, які виникли між засновниками і іншими особами до державної реєстрації товариства.

Відповідно до цієї статті відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до державної реєстрації, але в процесі створення товариства несуть його засновники.

При цьому слід ураховувати, що це можуть бути зобов'язання, які стосуються створення юридичної особи, або виникли у зв'язку з певними діями засновників, або бездіяльністю, допущеними під час діяльності, направленої на створення товариства, або на виконання незаборонених законом угод, які ці особи уклали як засновники товариства. Така відповідальність застосовується в солідарному порядку.

Якщо після державної реєстрації такої юридичної особи дії і рішення засновників, які мали місце до реєстрації, були схвалені у відповідному порядку самою юридичною особою, то вона буде нести самостійну відповідальність за зобов'язаннями, які виникли з цих дій. Схвалення має бути оформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який має такі повноваження. Якщо рішення про схвалення дій засновників прийняте або затверджене органом, який не має відповідних повноважень, його не можна вважати законним. Наприклад, ухвалення виконавчим органом товариства рішення, яке належить до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Стаття 97. Управління товариством

1.  Управління товариством здійснюють його органи.

2.  Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Ця стаття містить загальні норми, які визначають обов'язковість організаційної єдності юридичних осіб.

Вона передбачає два рівні органів управління товариством. Перший рівень — це вищий орган управління і другий — виконавчий.

Наступними нормами цього Кодексу і спеціальними законами передбачені повноваження органів управління вищого і виконавчого органу товариства.

В окремих випадках законодавством може бути визначене і три рівні органів управління. Наприклад, відповідно до закону України «Про господарські товариства» в акціонерному товаристві може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна) рада. Спостережна рада є органом, уповноваженим представляти інтереси акціонерного товариства в період між проведенням загальних зборів і регулювати і контролювати діяльність правління.

Стаття 98. Загальні збори учасників товариства

1.  Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

2. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

3. Учасник товариства не має права голосу при вирішенні загальними зборами товариства питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством.

4.  Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів.

Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.

5.  Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Загальні збори учасників товариства є вищим органом управління товариством незалежно від виду цього товариства. Законом України «Про господарські товариства» визначені повноваження цього вищого органу, умови правомочності його рішень, порядок скликання загальних зборів товариства, порядок голосування учасників токарства, періодичність скликання загальних зборів.

Вищий орган товариства має право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, навіть якщо ці питання не належать до виключної компетенції загальних зборів. Це не суперечить чинному законодавству, навіть якщо загальні збори вирішують окремі питання, віднесені законом до компетенції виконавчого органу.

Відповідно до цієї статті рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від кількості присутніх на загальних зборах. Це правило розповсюджується тільки на випадки, коли окремим законом не передбачено інших вимог до чинності рішень загальних заборів учасників товариства.

Так, Закон України «Про господарські товариства» передбачає, що рішення загальних зборів акціонерів акціонерного товариства приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах по окремих питаннях, спеціально передбачених відповідною статтею зазначеного закону.

Коментованою статтею теж визначено, що вирішення таких питань, як внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються кваліфікованою більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Для визначення правомочності заборів, організації голосування, підрахунку голосів зборами може обиратися лічильна комісія. За відсутності або недоцільності обрання лічильної комісії функції підрахунку голосів може виконувати головуючий на зборах або мандатна комісія.

Особи, які здійснюють підрахунок голосів повинні ознайомити учасників зборів з процедурою голосування з питань зборів. Зокрема, таке голосування може бути відкритим або таємним відповідно до вимог закону і установчих документів товариства.

Заборона брати участь у голосуванні учаснику товариства при вирішенні товариством питань щодо вчинення ним правочину та щодо спору між ним і товариством не обмежує його прав як учасника товариства, а навпаки, забезпечує неупередженість при вирішенні зазначених питань і тим самим забезпечує охорону прав і інтересів як самого такого учасника товариства так і інших осіб.

Як правило, скликання загальних зборів відбувається за рішенням голови, правлінням товариства або іншого органу управління.

Разом із тим, таке право ініціювання проведення зборів надане і тим учасникам товариства, які володіють не менш як десятьма відсотками голосів.

Це право передбачає, що невиконання такої вимоги дає право таким учасникам товариства самим скликати загальні збори.

Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду. Закон не містить винятків із цього права. Це означає, що учасник товариства має право оскаржити будь-яке рішення, навіть таке, яке не стосується безпосередньо його, але може порушувати його майнові і немайнові інтереси як учасника товариства.

Стаття 99. Виконавчий орган товариства

1.  Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

2. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.

3.  Члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків.

4.  Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути «правління», «дирекція» тощо.

Реалізуючи функцію вищого органу товариства (див. коментар до ст. 98 цього кодексу), загальні збори своїм рішенням створюють виконавчий орган товариства, встановлюють його компетенцію і склад. При цьому слід враховувати, що компетенція виконавчого органу як органу управління товариства відповідно до ст. 88 ЦК має бути зазначена в установчих документах товариства.

Виконавчі органи товариства можуть складатися з однієї особи і мають назву «одноособовий орган» (наприклад, директор). Якщо до складу виконавчого органу товариства входить кілька осіб, то такий орган є колегіальним (наприклад, дирекція). Як правило, кількість членів колегіального виконавчого органу товариства непарна, що може полегшити процедуру прийняття рішення з деяких питань. Хоча, з іншого боку, кодекс не встановлює жодних умов щодо кількості членів цього органу, а слова «кілька осіб» можна розуміти як дві і більше.

Колегіальний орган товариства приймає рішення простою більшістю від кількості присутніх членів, якщо інше не встановлено установчими документами або законом (див. коментар до ст. 98 цього Кодексу).

В установчих документах можуть бути визначені підстави для усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків. Якщо ж установчі документи не містять таких положеннь, то члена виконавчого органу можна у будь-який час усунути від виконання своїх обов'язків. Питання усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків надзвичайно складне і на практиці породжує багато спорів. Це пов'язане з цілою низкою причин. Однією з них є той факт, що на членів виконавчого органу може розповсюджувати положення трудового законодавства України (наприклад, голова правління товариства). Тому питання усунення від виконання обов'язків може стати рівнозначним до звільнення. З іншого боку, з головою правління має бути укладений контракт, у якому обговорюються підстави припинення трудових відносин.

Члени виконавчого органу можуть мати декілька статусів. Наприклад, головний технолог харчокомбінату разом з виконанням своїх трудових обов'язків є членом правління. У такому випадку усунення цього спеціаліста від виконання функцій члена правління ніяк не вплине на його трудові відносини з товариством. Таким чином, застосування положення щодо усунення членів виконавчого органу товариства від своїх обов'язків має бути узгодженим з нормами трудового законодавства України.

Кодекс не встановлює спеціальної назви для виконавчого органу товариства. Це питання вирішується при розробці установчих документів товариства або може бути визначене у законі. Як правило, колегіальні виконавчі органи товариства мають назву «правління», «дирекція», «рада директорів» тощо. Одноособовий орган може мати назву «директор», «генеральний директор», «президент» тощо.

Стаття 100. Право участі у товаристві

1. Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

2. Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами не встановлений обов'язок учасника письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк, який не може перевищувати одного року.

3. Учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених установчими документами або законом, може бути виключений з товариства.

Право участі у товаристві належить до категорії особистих немайнових прав. Це право не може бути успадкованим у разі смерті фізичної особи, не може окремо передаватися іншій особі за договором або з інших підстав.

Вихід учасника з товариства, як правило, пов'язаний із обов'язком останнього сплатити певну суму коштів чи передати майно. Це може вплинути на фінансовий стан товариства, тому установчими документами може бути встановлений обов'язок для учасників письмово попередити про свій вихід із товариства у визначений строк. Наприклад, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом (ст. 148 ЦК). У будь-якому разі цей строк не може перевищувати одного року.

На наш погляд, право на вихід з товариства і, відповідно, право на отримання коштів (майна) пропорційно до частки (паю), допускається для всіх видів товариств, крім акціонерного. Акціонер може реалізувати своє право на вихід із товариства лише шляхом відчуження своїх акцій іншій особі або самому товариству.

Учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених установчими документами або законом, може бути виключений із товариства. Так, член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу і законом (ст. 166 ЦК). Але такий механізм, як виключення з товариства, можливий лише в тих випадках, коли це прямо передбачено у законі. Так, не може бути виключеним учасник (акціонер) акціонерного товариства.

Стаття 101. Управління установою

1.  Засновники установи не беруть участі в управлінні нею.

В установі обов'язково створюється правління, до якого застосовуються положення статті 99 цього Кодексу.

Установчий акт може передбачати створення також інших органів, визначати порядок формування цих органів та їх склад.

2. Нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада.

Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта.

Враховуючи визначення установи, сформульоване у ст. 83 ЦК, її засновники не можуть

брати участь в управлінні нею. З метою захисту інтересів засновників та створення більш прозорих правил діяльності, Кодекс встановлює, що виконавчий орган установи є колегіальним, а саме — правління, до якого застосовуються положення ст. 99 ЦК (див. коментар до ст. 99 ЦК).

Для досягнення мети діяльності установи установчий акт може передбачати створення й інших органів, визначати їх порядок формування та їх склад. Наприклад, якщо установа створена для підтримки талановитої молоді, в рамках установи може створюватися художня рада.

Оскільки закон виключає можливість для засновника здійснювати нагляд за діяльністю установи, в ній створюється наглядова рада. Порядок формування, компетенція наглядової ради визначається установчими документами. Ця рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта.

Стаття 102. Передання майна установі

1. В установчому акті визначається майно, яке засновник (а в разі його смерті — зобов'язана особа) повинен передати установі після її державної реєстрації.

Відповідно до ст. 88 цього кодексу в установчому акті установи зазначається її мета (благодійна, освітня, культурна діяльність тощо). Для досягнення мети засновник повинен передати установі певне майно. Вигоди від використання майна установи отримують треті особи (дестинатори). Перелік такого майна зазначається в установчому акті. Разом із тим, ст. 87 ЦК допускає можливість скасування засновником установчого акта до створення установи.

Стаття, що коментується, накладає на засновника (а в разі його смерті — на зобов'язану особу) обов'язок передати майно установі. На відміну від засновників деяких видів господарських товариств (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю), для яких закон встановлює обов'язок сплатити певну частину статутного капіталу до державної реєстрації товариства, передача майна до установи здійснюється після її державної реєстрації.

Стаття 103. Зміна мети установи та структури управління

1.  Якщо здійснення мети установи стало неможливим або воно загрожує суспільним інтересам, то відповідний орган, який здійснює державну реєстрацію, може звернутися ДО суду з заявою про визначення іншої мети установи за погодженням з органами управління установою.

2. У разі зміни мети установи суд повинен враховувати наміри засновника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким ці вигоди призначалися за наміром засновника.

3. Суд може змінити структуру управління установи, якщо це необхідно внаслідок зміни мети установи або з інших поважних причин.

4.  У разі зміни мети установи або зміни структури управління установи її правління зобов'язане повідомити суд у письмовій формі про свою думку з цього питання.

Кодекс передбачає можливість зміни мети установи, якщо її здійснення стало неможливим або воно загрожує суспільним інтересам. Наприклад, була створена установа з метою організації та проведення Олімпійських ігор в Україні. Звичайно, що після проведення вказаних ігор виникне необхідність змінити мету установи. Враховуючи правову конструкцію установи як організаційно-правової форми юридичної особи, право звернутися до суду із заявою про визначення іншої мети установи надається органу, який здійснює державну реєстрацію. Щоб обмежити можливість органів державної реєстрації для втручання у справи установи, звернення до суду має бути погодженим з органами управління установою.

Обмежуючи права засновника на управління установою, закон передбачає можливість захисту його інтересів. При зміні мети установи суд повинен враховувати наміри засновника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким ці вигоди призначалися за наміром засновника.

Зміна мети установи може вплинути на структуру управління цією організацією. Можливо, для діяльності установи з новою метою необхідні дещо інші органи управління. За таких обставин суд має право змінити структуру управління установи. Зміна структури управління може відбутися і за інших поважних причин. Наприклад, якщо існуюча громіздка структура управління установи негативно впливає на роботу самої установи. Перелік таких причин законом не встановлюється, і тому суд при розгляді кожної конкретної справи буде давати свою оцінку обставинам. При цьому у разі зміни мети установи або зміни структури управління установи її правління зобов'язане повідомити суд у письмовій формі про свою думку з цього питання.

Стаття 104. Припинення юридичної особи

1. Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

2.  Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

3. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

На відміну від ЦК 1963 р., який передбачав дві форми (два способи) припинення юридичних осіб — ліквідація і реорганізація, новий ЦК не використовує термін «реорганізація». Виняток становить лише положення ст. 129 ЦК, де зазначено про примусову реорганізацію юридичної особи. Замість терміна «реорганізація» у новому кодексі говориться про те, що її діяльність припиняється внаслідок передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -- правонаступникам. Виділяються наступні різновиди такого способу припинення юридичних осіб — злиття, приєднання, поділ, перетворення.

Злиття передбачає припинення діяльності двох або більше юридичних осіб і передачу всіх прав та обов'язків одній новій створеній в результаті таких дій юридичній особі.

Приєднання передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи і передачу всіх прав і обов'язків іншій юридичній особі.

Поділ передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи і передачу у відповідних частках усіх прав та обов'язків кільком юридичним особам — правонаступникам.

При перетворенні юридичної особи одного виду в юридичну особу іншого виду (зміна організаційно-правової форми) до новоствореної юридичної особи переходять права і обов'язки попередньої.

Для всіх зазначених способів припинення юридичної особи притаманні дві особливості: по-перше, здійснюється фактичне припинення юридичної особи; по-друге, права та обов'язки переходять до правонаступників. Таке правонаступництво ще називають універсальним.

Нові юридичні особи, до яких у результаті реорганізації перейшли майнові обов'язки, несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо отримане ними майно не покриває вимог кредиторів.

Ліквідація — це така форма припинення юридичної особи, при якій вона перестає існувати зі всіма правами і обов'язками, що їй належать. При ліквідації права і обов'язки не переходять до іншої особи. Ліквідація юридичної особи здійснюється ліквідаційною комісією.

Зараз в Україні юридичні особи вважаються такими, що припинили своє існування з моменту вилучення їх з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Факт вилучення юридичної особи з державного реєстру підтверджується довідкою органів статистики. За новим кодексом юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Стаття 105. Обов'язки особи, що прийняла рішення про припинення юридичної особи

1.  Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.

2.  Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи відповідно до цього Кодексу.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи.

3. З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

4.  Комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

Рішення про припинення юридичної особи приймають її учасники, суд або інший орган відповідно до своєї компетенції (наприклад, це може бути наглядова рада установи). Вказані структури зобов'язані негайно письмово повідомити про своє рішення орган, що здійснює державну реєстрацію. Отримавши таке повідомлення, орган державної реєстрації вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Положення цієї статті спрямовані, перш за все, на захист прав кредиторів, які вже на початковій стадії зможуть знати про наміри юридичної особи, що припиняє свою діяльність, оскільки дані єдиного державного реєстру є відкритими для загального ознайомлення. Така інформація буде корисною й іншим особам, наприклад, потенційним контрагентам, працівникам.

Залежно від способу припинення юридичної особи призначається відповідний орган (суб'єкт). Так, у разі припинення юридичної особи в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (фактично відповідно до кодексу 1963 р. у разі реорганізації), створюється комісія з припинення юридичної особи. В разі її ліквідації створюється ліквідаційна комісія. Функції щодо припинення юридичної особи можуть бути покладені і на ліквідатора або іншу організацію відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Згідно з цим законом ліквідатором визнається фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому законом порядку.

Новим для законодавства України є обов'язок погоджувати з органом державної реєстрації призначення комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційної комісії, ліквідатора тощо).

Орган, що приймає рішення про припинення юридичної особи, встановлює порядок і строки припинення юридичної особи з урахуванням вимог, передбачених цивільним кодексом. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи (наприклад, на правління).

Із моменту призначення комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційної комісії) припиняються повноваження інших органів щодо управління справами такої юридичної особи. Ці функції переходять до призначеної комісії. Дієздатність юридичної особи здійснюється через призначену комісію. Дії комісії розглядаються як дії самої юридичної особи. Комісія здійснює дії, у тому числі виступає в суді від імені юридичної особи і створює безпосередньо для неї права та обов'язки.

Повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог публікуються в друкованих засобах масової інформації. У ЦК не зазначено, які саме друковані засоби масової інформації можуть друкувати таку інформацію, а лише зроблено посилання на те, що в цих засобах інформації публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи.

Однією з умов правильного оформлення процедури припинення юридичної особи є врахування прав її кредиторів. Строк для заявлення вимог кредиторами не може становити менше за два місяці з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Комісія вживає всіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів (публікації в пресі, розміщення інформації на електронних сайтах тощо). Крім цього, комісія зобов'язана письмово повідомити кредиторів про припинення юридичної особи.

Стаття 106. Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи

1. Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, — за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

2. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Рішення про злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи (див. коментар до ст. 104 ЦК) приймається учасниками або органом юридичної особи, уповноваженим на це установчими документами.

У деяких випадках, що передбачені законом, таке рішення приймає суд або відповідні органи державної влади. Так, згідно зі ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції», якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище.

У законодавстві України є випадки, коли на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання необхідно отримати згоду відповідних органів державної влади. Так, у ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції» вказуються випадки, коли злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого вважається концентрацією. Концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України.

Стаття 107. Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення

1. Кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання.

2. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

3.  Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення.

Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.

4.  Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб — правонаступників.

5. Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи — правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.

Сам факт припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення ще не є підставою для припинення зобов'язання, оскільки такі форми (способи) припинення юридичної особи передбачають передачу прав і обов'язків до правонаступника. Але з іншого боку, кредитор у разі припинення боржника має право вимагати від останнього припинення або дострокового виконання зобов'язання. У такому випадку припинення зобов'язання відбуватиметься за правилами глави 50 цього кодексу.

Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами (не менше двох місяців) та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає відповідний документ, який передається учасникам юридичної особи або органу, що прийняв рішення про її припинення. У разі злиття, приєднання або перетворення таким документом є передавальний акт, а у разі поділу — розподільчий баланс. Для більш точного відображення показників у передавальному акті чи розподільчому балансі комісія здійснює інвентаризацію майна та коштів юридичної особи.

Оскільки при припиненні юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення права та обов'язки переходять до інших осіб у зв'язку з універсальним правонаступництвом, то у відповідних балансах (актах) повинні відображатися всі зобов'язання юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оскаржуються сторонами.

Учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, розглядається наданий комісією передавальний акт або розподільчий баланс. У разі виявлення неточностей при складанні вказаних документів, порушень на стадії проведення процедури припинення юридичної особи чи з інших причин вказані документи можуть бути повернуті на доопрацювання.

Якщо ж учасники юридичної особи або орган, який прийняв рішення про її припинення, погоджуються з висновками комісії, то вони затверджують передавальний акт або розподільчий баланс.

Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника. Крім акта чи балансу, до органу реєстрації подається перелік документів, визначених законодавством України (наприклад, довідка про знищення печатки, про закриття банківських рахунків тощо).

У разі виявлення порушень порядку припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення орган реєстрації має право відмовити заявнику внести до єдиного державного реєстру запис про припинення юридичної особи та державної реєстрації створюваних юридичних осіб — правонаступників.

На практиці траплялися випадки, коли в результаті припинення юридичної особи на її базі створювалося кілька суб'єктів. При цьому точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, було неможливо, або з'являлися кредитори, вимоги яких безпідставно не включили до розподільчого балансу (передавального акту). Щоб вирішити це питання, до ст. 107 ЦК було включене положення, згідно з яким юридичні особи — правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.

Стаття 108. Перетворення юридичної особи

1. Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.

2. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Як відомо, юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. За різних обставин може виникнути необхідність змінити організаційно-правову форму юридичної особи, і закон допускає таку можливість шляхом перетворення.

При перетворенні юридичної особи відбувається зміна її організаційно-правової форми. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю перетворюється в акціонерне товариство. У такому разі до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права і обов'язки попередньої юридичної особи. Нова юридична особа є правонаступником усіх прав та обов'язків попередньої особи (універсальне правонаступництво).

Закон може встановлювати певні обмеження щодо зміни організаційно-правової форми юридичних осіб. Так, наприклад, ст. 150 ЦК передбачає, що товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив. Ця норма пов'язана, перш за все, з захистом прав власників невеликих часток в товаристві, які не можуть впливати на результати голосування при прийнятті рішення про перетворення. Спільним для товариства з обмеженою відповідальністю, виробничого кооперативу та акціонерного товариства є те, що учасники цих товариств несуть обмежену відповідальність за зобов'язаннями самого товариства. Тому, наприклад, перетворення товариства з обмеженою відповідальністю у повне товариство створювало б додаткові обов'язки для учасників.

Стаття 109. Виділ

1. Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

2.  До виділу застосовуються за аналогією положення частин першої, другої та четвертої статті 105 та положення статей 106 і 107 цього Кодексу.

Традиційно законодавство України відносило виділ до однієї з форм реорганізації юридичних осіб. Як відомо, реорганізація — це спосіб припинення юридичної особи. Але при виділі юридична особа не припинялася, з її складу лише відокремлювалася одна чи кілька юридичних осіб, до яких за розподільчим балансом переходила частина прав і обов'язків реорганізованої юридичної особи. Про цю невідповідність неодноразово зазначалося в працях вітчизняних цивілістів.

Розробники нового цивільного кодексу запропонували відмовитися від того, щоб розглядати виділ як спосіб припинення юридичної особи.

Під виділом розуміється перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Між виділом і припиненням юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення є багато спільного. В усіх цих випадках відбувається передача прав та обов'язків на підставі універсального правонаступництва. До процедури виділу за аналогією застосовуються положення частин першої, другої та четвертої статті 105 та положення статей 106 і 107 ЦК (див. коментар відповідних статей).

Стаття 110. Ліквідація юридичної особи

1.  Юридична особа ліквідується:

1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;

2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

2. Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.

3. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

4. Особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

Ліквідація юридичної особи передбачає її припинення, при цьому юридична особа перестає існувати без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших осіб. Ліквідація повинна забезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і учасників юридичної особи. Правила ліквідації окремих видів юридичних осіб встановлюються законодавством, що регулює їх діяльність.

Юридична особа може бути ліквідованою як у добровільному, так і у примусовому порядку. Передбачений цією статтею перелік підстав ліквідації юридичної особи не є вичерпним.

Рішення про ліквідацію юридичної особи на підставі аналізу економічних, організаційних та інших факторів приймають учасники або уповноважений на це установчими документами орган. Причини можуть бути різними, наприклад, у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами. Існують випадки, коли закон зобов'язує юридичну особу розглянути питання про ліквідацію. Так, відповідно до ст. 144 цього кодексу, якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Рішення про ліквідацію може приймати і суд у разі визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом. Вимога може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.

Якщо вартість майна юридичної особи недостатня для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Особливості ліквідації банків встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (зі змінами та доповненнями).

Стаття 111. Порядок ліквідації юридичної особи

1.  Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

2. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у

порядку черговості, встановленої статтею 112 цього Кодексу, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

В разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи.

3.  Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

4.  Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

5.  Юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Зазначена стаття встановлює загальні правила про порядок ліквідації юридичної особи. Правила можуть бути доповнені законами або іншими нормативно-правовими актами, що регулюють правове положення того чи іншого виду юридичної особи.

До ліквідаційної комісії переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи (див. коментар до ст. 105 ЦК), крім тих, які залишаються згідно з законодавством України за учасниками, наприклад, затвердження балансу ліквідаційної комісії.

Ця стаття передбачає складання ліквідаційною комісією після закінчення строку двох ліквідаційних балансів — проміжного та ліквідаційного для пред'явлення вимог кредиторами. Проміжний баланс містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також результати їх розгляду. Такий баланс відображає права та обов'язки юридичної особи на момент прийняття рішення про ліквідацію та узагальнює дані, на підставі яких будуть здійснюватися розрахунки з кредиторами. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої ст. 112 ЦК , відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу (див. коментар до ст. 112 ЦК.

У разі недостатньої кількості грошових коштів юридичної особи, що ліквідується, для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи.

Ліквідаційний баланс складається зазначеною комісією після завершення розрахунків з кредиторами. У ньому відображаються активи (майно), що залишилися після проведення розрахунків з усіма кредиторами.

Вказаний баланс повинен бути затвердженим учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Майно юридичної особи, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. Наприклад, п. 7.11.11. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює, що у разі ліквідації неприбуткової організації її активи повинні передаватися іншій неприбутковій організації відповідного виду або зараховуватися до доходу бюджету.

Організація втрачає права юридичної особи і визнається ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Стаття 112. Задоволення вимог кредиторів

1. У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2)  у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4)  у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

2. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

3.  Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

4. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Правила цієї статті застосовуються у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи. Вказана в ній черговість погашення заборгованості не використовується у разі застосування процедури, встановленої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

В першу чергу виконуються зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом забезпечення виконання зобов'язання.

Вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, задовольняються в другу чергу у відповідності до норм Міжнародної організації праці про захист вимог працюючих у разі неплатоспроможності підприємця. До цієї черги також належать вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності.

Задоволення вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених Законом України «Про систему оподаткування» здійснюється в третю чергу. Всі інші вимоги задовольняються у четверту чергу.

Погашення заборгованості кредиторам кожної наступної черги можливе лише після повного погашення заборгованості перед кредиторами попередньої черги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Ліквідаційна комісія, виконуючи функції органу управління юридичної особи, може відмовити кредитору в задоволені його вимог. У такому разі кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії.

Таке право існує у кредитора і в разі ухилення ліквідаційної комісії від розгляду вимог кредитора. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Права кредитора захищаються навіть у випадку несвоєчасної заяви вимог, тобто коли вимоги заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення. Але в такому випадку вимоги кредитора задовольняються з майна юридичної особи, що залишилася після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Вважаються погашеними вимоги кредиторів, не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом.

Вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, теж вважаються погашеними.