Глава 36. Деліктні зобов'язання

36.1. Поняття зобов'язань із заподіяння шкоди
36.2. Система деліктів
36.3. Відповідальність за шкоду, завдану органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування
36.4. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду
36.5. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки
36.6. Відповідальність за шкоду, завдану особами з пороками волі
36.7. Відшкодування шкоди, завданої в стані крайньої необхідності
36.8. Відшкодування моральної шкоди
36.9. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю

36.1. Поняття зобов'язань із заподіяння шкоди

Зобов'язання із заподіяння шкоди (інколи їх називають зобов'язаннями із правопорушення або деліктними зобов'язаннями) — найпоширеніший вид недоговірних зобов'язань.
Зобов'язання із заподіяння шкоди — це зобов'язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немай-нових прав абсолютного характеру і мета яких — забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.
Цивільне законодавство, охороняючи права та інтереси як фізичних, так і юридичних осіб, передбачає відшкодування шкоди, яка заподіяна як внаслідок невиконання договірних зобов'язань, так і у випадках, коли між сторонами договірні відносини відсутні взагалі.
Залежно від підстав виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди розрізняють: договірну та недоговірну (деліктну) відповідальність.
І договірна, і недоговірна відповідальність мають спільні риси:
- мета — поновити порушені права;
- мають майновий характер;
- реалізуються примусово силами юрисдикційних органів;
- виконують попереджувальну, виховну функцію. Водночас між договірною і недоговірною (деліктною) відповідальністю існують і певні відмінності:
1) договірна настає, коли сторони перебувають у відносних правовідносинах, недоговірна — в абсолютних;
2) договірна покладається на порушника договору або на особу, яка за договором відповідає за порушника (поручитель, гарант), недоговірна — на порушника або на особу, яка за законом відповідає за порушника (батьки, опікуни, лікувальна установа), або взагалі на третю особу, в інтересах якої вчиняються дії (заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності);
3) договірна — це додатковий обов'язок, який приєднується  до невиконаного обов'язку (поставити продукцію і сплатити штраф), а недоговірна — це новий обов'язок замість невикона
ного (заподіяв шкоду — відшкодуй);
4) договірна передбачена як законом, так і договором, недоговірна — виключно законом;
5) договірна виступає у вигляді відшкодування збитків, стягнення пені, штрафу, неустойки, а недоговірна — виключно у вигляді відшкодування збитків.
Крім ЦК, правовідносини щодо відшкодування шкоди регулюються й іншими нормативними актами. Серед них закони України: від 28 лютого 1991 р. "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону від 19 грудня 1991 p.); від 17 квітня 1991 р. "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні"; від 14 жовтня 1992 р. "Про охорону праці" (в редакції Закону від 21 листопада 2002 p.); від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду"; від 23 вересня 1999 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"; від 18 січня 2001 р. "Про об'єкти підвищеної небезпеки"; від 18 січня 2001 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням"; від 31 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення"; від 1 липня 2004 р. "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ін. Серед підзаконних нормативних актів згадаємо:
Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затверджене наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. № 6/5/3/41; Перелік професійних захворювань, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662; постанову Кабінету Міністрів України від 23 червня 2003 р. № 953 "Про обов'язкове страхування відповідальності за ядерну шкоду"; Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112 тощо. Роз'яснення законодавства щодо недоговірної відповідальності дано в постановах Пленуму Верховного Суду України: від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"; від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"; від 2 липня 2004 р. № 13 "Про практику застосування судами України законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" та в роз'ясненнях Вищого арбітражного (господарського) суду: від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди"; від 29 лютого 1996 р. № 02— 5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди".
Як договірна, так і недоговірна відповідальність настає лише за наявності певних умов (підстав), передбачених законом. Такі загальні підстави встановлені в ст. 1166 ЦК. Відповідальність за заподіяння шкоди настає за загальним правилом за наявності таких умов:
1) шкода;
2) протиправність поведінки заподіювана;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою;
4) вина заподіювана шкоди.
Сукупність цих умов і є підставою для покладання на особу цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди. Ці умови є загальними для виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди, оскільки їх сукупність вимагається в усіх випадках, крім тих, які спеціально передбачені в законі.
Зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, на жаль, досить часто мають місце в реальному житті. Заява про відшкодування шкоди може мати такий вигляд.

В Печерський районний суд м. Києва
Позивач: Лісович Василь Іванович,
прож. м.Київ, Олексіївський узвіз, 13, кв.1
Відповідач: Турбін Олексій Васильович,
прож. м.Київ, Олексіївський узвіз, 13, кв.5

Позовна заява про відшкодування шкоди

Я є власником і користувачем квартири за адресою: м.Київ, Олексіївський узвіз, буд. 13, кв. 1.
22 квітня 2005 р. з вини відповідача, що проживає поверхом вище, була залита моя квартира (відповідач не закрив кран у ванній кімнаті).
Вина відповідача у скоєному встановлена актом обстеження квартири комісією від 22 квітня 2005 р.
Внаслідок заливання квартири мені заподіяна матеріальна школа в сумі 870 (вісімсот сімдесят) гривень, яка складається із вартості ремонту телевізора "Рубин-102"(120гривень), читки ковдри (60гривень), а також: відновного ремонту квартири, вартість якого (згідно складеного ЖКК кошторису) становить 690 гривень.
В добровільному порядку відповідач відшкодувати заподіяну шкоду відмовляється. Відповідно до cm. 1166 Цивільного кодексу України
Прошу:
1. Стягнути з Турбіна Олексія Васильовича на мою користь заподіяні заливанням квартири матеріальну шкоду в розмірі 870 (вісімсот сімдесят) гривень та витрати, пов'язані із сплатою державного мита.

28 квітня 2005 р.
Підпис: Лісович В.І.

36.2. Система деліктів

З позицій чинного законодавства критеріями, які дозволяють сформувати систему деліктних зобовязань, є підстави їх виникнення або іншими словами склади деліктів.
Система деліктних зобов'язань побудована на поєднанні загального (генерального) делікту із спеціальним. Склад загального делікту законодавець наводить в ст. 1166 ЦК, де передбачено, як загальне правило, що заподіяна шкода відшкодовується особою, яка її заподіяла.
Спеціальні делікти характеризуються такими особливостями:
- способом заподіяння шкоди;
- особою заподіювача шкоди;
- особою потерпілого;
- особою, яка відповідає за шкоду;
- об'єктом, якому заподіюється шкода;
- обставинами заподіяння шкоди;
- особливими умовами відповідальності тощо.
Види спеціальних деліктів:
1) шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки (ДПН):
а) шкода, заподіяна наземним ДПН;
б) шкода, заподіяна морським судном;
в) шкода, заподіяна повітряним судном;
г) ядерна шкода;
2) шкода, заподіяна представниками і працівниками юридичної особи:
а) шкода, заподіяна працівником при виконанні ним трудових обов'язків;
б) шкода, заподіяна посадовою особою органів державної влади або органом місцевого самоврядування;
в) шкода, заподіяна незаконними діями представників правоохоронних органів;
3) шкода, заподіяна особами з пороками волі:
а) малолітніми;
б) неповнолітніми;
в) недієздатними;
д) особами, які не розуміли значення своїх дій;
4) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого:
а) під час виконання особою договірних зобов'язань;
б) під час виконання трудових обов'язків;
г) фізичній особі-підприємцю;
д) малолітній особі;
є) неповнолітній особі;
ж) особі, яка не працювала;
з) особі, яка потерпіла від злочину;
5) шкода, заподіяна правомірними діями:
а) необхідною обороною;
6) в стані крайньої необхідності;
б) шкода, заподіяна навколишньому середовищу:
а) атмосфері, воді, землі;
б) флорі, фауні;
7) моральна шкода:
а) шкода, заподіяння якої пов'язано із діяльністю державних органів та посадових осіб;
б) шкода, заподіяна засобами масової інформації;
в) шкода, заподіяна приватними особами;
8) шкода, заподіяна недоліками робіт, послуг речей;
9) шкода, що відшкодовується особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність;
10) шкода, яка відшкодовується у зв'язку з припиненням права власності;
11) шкода, що відшкодовується фізичній особі, яка потерпіла від злочину, якщо заподіювач шкоди не встановлений або отримати належне з нього неможливо;
12) створення загрози життю, здоров'ю чи майну особи;
13) інші спеціальні випадки відшкодування шкоди.

36.3. Відповідальність за шкоду, завдану органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим                                      або органами місцевого самоврядування

Особливість цього делікту полягає в суб'єктному складі: заподіювачами шкоди виступають органи державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування.
Незаконними можуть бути дії як колегіальних органів, так і конкретних посадових осіб, які зумовили настання шкоди (наприклад, безпідставна відмова у реєстрації юридичної особи, незаконна заборона підприємницької діяльності, незаконне стягнення штрафу, незаконне видання акта, що порушує права громадян тощо).
У разі завдання шкоди будь-яким із цих органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування (дія посадової (службової) особи при виконанні нею службових обов'язків вважається дією самого органу) громадянинові або юридичній особі, вона відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим, органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

36.4. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду

Законодавець встановлює особливі правила відповідальності за шкоду, заподіяну фізичній особі актами влади у сфері специфічної діяльності органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду.
У ст. 1176 ЦК встановлені особливі умови відповідальності за шкоду, яка заподіяна фізичній особі незаконними діями правоохоронних органів. Ця шкода відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб цих правоохоронних органів.
Специфіка діяльності правоохоронних органів, на відміну від інших інститутів державної влади, полягає в тому, що вони безпосередньо не регулюють суспільні відносини, а забезпечують належний порядок в процесі регулювання цих відносин.
Кримінально-процесуальне законодавство надає правоохоронним органам право затримувати підозрюваних, звинувачених, обирати як запобіжний захід тримання під вартою чи підписку про невиїзд, не вимагаючи неспростовних доказів вини затриманих чи заарештованих осіб. Тому законодавець намагається надати певні гарантії захисту фізичній особі від незаконних дій правоохоронних органів.
До цих незаконних дій законодавець відносить наступні:
1) незаконне засудження;
2) незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;
3) незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд;
4) незаконне затримання;
5) незаконне накладання адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Заподіяна фізичній особі цими незаконними діями шкода відшкодовується державою незалежно від вини правоохоронних органів.
Винятком є положення, зазначене у ч. 5 ст. 1176 ЦК, згідно з яким шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановления судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на винесення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Водночас, на відміну положень Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", шкода, завдана такими діями правоохоронних органів, як незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, відсторонення від роботи (посади), незаконне проведення оперативно-розшукових дій та інших дій, підлягає відшкодуванню на загальних підставах (статті 1166, 1172 ЦК).
Чому саме на державу покладена відповідальність за ці незаконні дії?
По-перше, саме держава виступає гарантом таких особистих немайнових благ, як право на життя, особисту недоторканність, свободу, недоторканність житла, свободу пересування, на честь, гідність та ін.
По-друге, правоохоронні органи є державними інститутами, які діють від імені держави.
По-третє, вина правоохоронних органів може бути і відсутня. Наприклад, особа була засуджена на підставі завідомо неправдивих свідчень свідків чи завідомо неправдивого висновку експерта, але потерпілому шкоду необхідно відшкодувати.
По-четверте, у держави більше можливостей поновити в повному обсязі порушені права (зарахувати трудовий стаж, повернути нагороди, поновити військове звання тощо).
По-п'яте, така конструкція відповідальності, коли за шкоду відповідає держава, а не конкретна особа, не обмежує творчої ініціативи працівників правоохоронних органів, які мають право на допустимий професійний ризик.
Право на відшкодування шкоди виникає у громадянина у випадках:
- постановления судом виправдувального вироку;
- скасування судом незаконного вироку суду;
- закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю у діяннях складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
- закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Закриття кримінальної справи на підставі нереабілітуючих обставин (амністія чи помилування, закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, примирення з потерпілим, перекваліфікація злочину на менш тяжкий), зменшення покарання не дає права на відшкодування шкоди.
Не має права на відшкодування шкоди особа, яка шляхом самообману перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла проведенню стосовно неї незаконних дій, зазначених у ст. 1172 ЦК. Не може вважатися самообмовою відмова від дачі показань. Якщо вироком суду засвідчено, що самообмова мала місце внаслідок застосовування до особи незаконних методів проведення слідства (фізичного чи психічного насильства), то заподіяна такій особі шкода підлягає відшкодуванню.
Відповідно до ст. З Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" громадянину відшкодовуються:
1) заробіток та інші доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки за ними, цінні папери та відсотки за ними, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання рішення суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії правоохоронних органів завдали моральних втрат громадянину, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Так, працівник міліції П. був звинувачений у вбивстві неповнолітньої і 27 днів утримувався під вартою, а потім був звільнений. П. звернувся у Луцький міський суд з позовом про відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, П. зазначив, що його водили по місту під вартою, в тому числі на його роботі і на роботі дружини. Під час обшуку в квартирі сусіди запрошувалися понятими. Звинувачення його у вчиненні тяжкого злочину отримало широкий розголос в місті. Внаслідок цього його репутація значно постраждала. Суд частково задовольнив позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, стягнувши суму, еквівалентну на той час 8 000 доларам США.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.
Громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням, поновлюється на колишній роботі (посаді), а у разі неможливості (підприємство ліквідоване) йому надається інша робота. Термін перебування під вартою, відбування покарання, а також час відсторонення від роботи, зараховується як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу.
Якщо громадянин був позбавлений військових, наукових або інших звань, а також державних нагород, йому поновлюються звання і повертаються нагороди.

36.5. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

З розвитком виробництва у світі з'являються не відомі раніше шкідливі фактори, нові невідомі раніше форми енергії: електрична, хімічна, кінетична, атомна, носії якої можуть створювати небезпеку, негативно впливають на оточуюче середовище, що збільшує кількість випадків заподіяння шкоди життю, здоров'ю та майну.
Після появи першого автомобіля на вулицях Лондона місцева влада зобов'язала його власника рухатися зі швидкістю не більше 6 миль на годину за умови, що вдень попереду транспортного засобу буде знаходиться людина з дзвоником, а вночі — з ліхтарем. Але ці застороги не завадили "відзначити" нещодавно століття з дня загибелі першого пішохода під колесами автомашини... Законодавець намагається правовими засобами захистити суспільство від руйнівної сили таких ДПН. Заподіяння шкоди ДПН законодавець традиційно виокремлює як спеціальний делікт, оскільки умови відповідальності за таку шкоду, як і спосіб (механізм) її заподіяння, мають певні особливості.
На відміну від інших деліктних інститутів, за шкоду, заподіяну ДПН, відповідає володілець джерела, незалежно від своєї вини, тобто це цивільно-правовий інститут відповідальності без вини.
Специфіка конструкції відповідальності зумовлює необхідність з'ясування понять:
- ДПН;
- володілець ДПН;
- умови відповідальності.
Даючи визначення поняттю ДПН, законодавець виходить з того, що це певний вид небезпечної діяльності. Тому зміст поняття ДПН становлять з два елементи:
- діяльність, яка може заподіяти шкоду;
- матеріальний носій (або об'єкт), з яким пов'язана ця діяльність.
У ЦК до матеріальних об'єктів, пов'язаних з підвищеною небезпекою, віднесено: транспортні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо (ст. 1187).
Цей перелік не є і не може бути вичерпним, оскільки розвиток науки та техніки неминуче зведе будь-який перелік нанівець.
Водночас, розглядаючи справу, суд повинен виходити з певних вихідних даних, які б дозволили в кожному конкретному випадку прийняти рішення стосовно того, чи має місце заподіяння шкоди саме ДПН. Такими загальними критеріями, які дозволяють прийняти обґрунтоване рішення, є ознаки ДПН:
- наявність шкідливих властивостей;
- непідконтрольність людині.
З огляду на це доцільно звернутися до класифікації ДПН за формами енергії, яку в свій час запропонували російські вчені:
1) фізичні:
а) механічні (залізниця, транспорт, промислове устаткування, сільськогосподарські машини, будівельні агрегати, панцерники);
б) електричні (електростанції, енергосистема, щитові);
в) теплові (устаткування гарячих металургійних цехів, мартенівські печі);.
2) фізично-хімічні:
а) промислові об'єкти, експлуатація яких може створювати небезпеку радіоактивного забруднення (атомні електростанції, двигуни на атомному паливі);
б) науково-дослідні установки цієї ж категорії;
3) хімічні:
а) отруйні (отрути);
б) вибухові (боєприпаси, вибухівка та її складові);
в) вогненебезпечні (бензин, керосин, денатурат, ефір);
4) біологічні:
а) зоологічні (дикі тварини, собаки службових порід, птахи, плазуни);
б) мікробіологічні (штами мікроорганізмів, віруси, бактерії).
Звичайно, що така класифікація не є ідеальною, оскільки грунтується на якісних показниках і не враховує кількісні. Так, цистерна спирту зазвичай є ДПН, а пляшка того ж спирту навряд чи становить істотну загрозу. Водночас такий перелік може бути корисним, оскільки виступає певним орієнтиром для прийняття судового рішення і для засвоєння навчального матеріалу студентами.
Шкода, завдана ДПН, відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки.
Володільцем ДПН може виступати як фізична, так і юридична особа, яка на відповідній правовій основі (є власником, наймачем, орендарем, підрядником, перевізником, зберігачем тощо) володіє матеріальним об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не визнається володільцем ДПН і не відповідає безпосередньо перед потерпілим особа, яка управляла ДПН в силу виконання своїх трудових обов'язків (водій трамвайно-тролейбусного управління, автотранспортного підприємства, капітан повітряного чи морського судна, машиніст потягу та ін.).
Як вже зазначалося, особливість відповідальності за шкоду, заподіяну ДПН, полягає в тому, що це інститут відповідальності без вини, оскільки відповідальність настає за наявності трьох умов:
а) протиправність дій заподіювача шкоди;
б) наявність заподіяної шкоди;
в) причинний зв'язок між протиправною дією та шкодою, що настала.
Вина заподіювача не є обов'язковою умовою відповідальності, тобто за заподіяну шкоду настає відповідальність без вини.
Від відповідальності володільця ДПН безумовно звільняють дві обставини:
1) непереборна сила;
2) умисел потерпілого.
Факультативною умовою звільнення володільця від відповідальності є протиправне заволодіння ДПН іншою особою.
Особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним ДПН і завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодовувати її на загальних підставах.
Якщо неправомірному заволодінню транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість його власника (володільця), шкода, завдана діяльністю, пов'язаною з його використанням, зберіганням або утриманням, відшкодовується ними спільно у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Так, якщо власник транспортного засобу, залишивши ключа, вискочив "на секунду" з автомобіля за цигарками, і цим скористався підліток, який сів за кермо, а потім не впорався з керуванням і наїхав на кіоск, то збитки повинні відшкодовуватися ними спільно.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох ДПН, відшкодовується на загальних підставах з урахуванням вини кожного володільця ДПН.

В Московський районний суд м.Києва
Позивач: Фокс Євген Петрович, прож. вуя.Арматурна, 10
Відповідач: Жеглов Гліб Егорович, прож. вул. Червоного
Козацтва, 28, кв.36

Позовна заява про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою

Мені на праві приватної власності належить автомобіль марки "Лорен-дитрих ", державний номер 22-22 КИУ.
27 січня 2005 р. я їхав на автомобілі по вул. А. Малишка. На перехресті вулиць Малишка—Братіславська сталося зіткнення мого автомобіля з автомобілем ВАЗ-2107, державний номер Д-44-КИ, яким керував громадянин Жеглов Гліб Егорович.
Згідно з довідкою УДАІ Дніпровського району м.Києва № 22-7 від 27 січня 2005р., дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія Жеглова Г. Є, який порушив вимоги п. 16.10 Правил дорожнього руху.
Внаслідок зіткнення пошкоджено мій автомобіль марки "Лорен-дитрих ", державний номер 22-22 КИУ. Відповідно до висновку експертизи (акт 246/42 від 7 лютого 2005 р.) розмір майнової шкоди становить 7625 гривень 60 копійок.
Відповідач добровільно відшкодувати заподіяну шкоду відмовляється.
Відповідно до статей 1166, 1187 Цивільного кодексу України

Прошу:

1. Стягнути з відповідача заподіяну шкоду в розмірі 7625 (сім тисяч шістсот двадцять п'ять) гривень 60 копійок і збитки, пов'язані із проведенням експертизи в розмірі 347 (триста сорок сім) гривень.
2. Стягнути витрати, пов 'язані із сплатою державного мита.

Підпис: Фокс Є.П.

36.6. Відповідальність за шкоду, завдану особами з пороками волі

Шкода, завдана малолітньою особою (до 14 років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка виховує її на законних підставах, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК).
В судовій практиці винною поведінкою батьків, опікунів чи інших вихователів вважається така поведінка, коли заподіяння малолітньою особою шкоди стало наслідком неналежного контролю, неналежного виховання чи неправильного використання зазначеними особами своїх прав (відсутність належної уваги, потурання, заохочення пустування, хуліганських дій тощо), наслідком чого і стала негативна поведінка дитини, що спричинила шкоду.
Батьки, опікуни, вихователі не можуть посилатися на відсутність своєї вини і в тих випадках, коли на момент заподіяння шкоди дитина перебувала на вулиці, у знайомих, з товаришами. Оскільки батько та мати мають рівні права і обов'язки, то, відповідно, до відповідальності повинні притягатися обидва з батьків незалежно від того, проживають вони разом з дитиною чи окремо.
Якщо малолітній заподіяв шкоду в той час, коли він перебував під наглядом навчальної, виховної чи лікувальної установи (школи, інтернату, санаторію, лікарні тощо), то відповідальність за шкоду, заподіяну малолітнім, несуть останні, якщо не доведуть, що шкода заподіяна не з їх вини, тобто не внаслідок нездійснення ними належного контролю за малолітнім під час перебування його під їх наглядом.
Якщо малолітня особа завдала шкоди з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, ці особи та заклади зобов'язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена домовленістю між ними або рішенням суду.
Обов'язок батьків (усиновлювачів) або опікунів чи іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснювала виховання малолітньої особи, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття.
Якщо після досягнення повноліття особа, що заподіяла шкоду, матиме достатні кошти, а особи, які були зобов'язані відшкодувати завдану нею шкоду стануть неплатоспроможними або помруть, то за рішенням суду вона може бути зобов'язана частково або в повному обсязі відшкодувати заподіяну нею шкоду.
Неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, ця шкода відшкодовується у частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником чи закладом, у якому перебував неповнолітній, якщо цей заклад за законом здійснював щодо нього функції піклувальника, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їх вини. Покладання цього додаткового (субсидіарного) за своїм характером обов'язку на батьків, піклувальників пояснюється тим, що поведінка неповнолітнього в цьому віці залежить певною мірою від виховного впливу цих осіб, які повинні здійснювати за ними належний нагляд.
Цей їхній обов'язок припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.
Шкода, завдана недієздатною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їх вини. Вина опікуна чи закладу полягає в тому, що вони не здійснювали належний нагляд за недієздатною особою.
Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.
На інших осіб, які хоча б тимчасово наглядали за недієздатною особою (домашня робітниця, нянька, сусіди), відповідальність не може бути покладена.
За рішенням суду відшкодування шкоди може бути здійснено (повністю або частково) і за рахунок майна недієздатної особи, якщо опікун помер або його майна недостатньо для відшкодування шкоди.
Шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах.
Відшкодування шкоди, завданої особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Шкода може бути заподіяна і особою, яка на момент заподіяння шкоди, перебувала в такому стані, що не розуміла значення своїх дій та (або) або не могла керувати ними. Цей стан може бути викликаний будь-якими причинами (медикаментозним чи іншим отруєнням, психічною або іншою хворобою, сп'янінням тощо). За загальним правилом така шкода не відшкодовується, оскільки особа не контролювала свої дії. Виняток становлять випадки, коли така особа внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними чи психотропними речовинами привела себе в такий стан, що перестала розуміти значення своїх дій. За таких обставин заподіювачі шкоди, навіть якщо вони не розуміли значення своїх дій, відповідають за заподіяну шкоду на загальних підставах.
Водночас, як свідчить практика, бувають випадки, коли особи, які хворіють на психічні захворювання і не розуміють значення своїх дій, не визнаються недієздатними. Тобто з формальних причин у них відсутні опікуни, вони не перебувають під наглядом медичної установи, які б могли контролювати їх поведінку і нести цивільну відповідальність за заподіяну такими особами шкоду.
Тому законодавець з метою захисту інтересів потерпілої особи і з метою посилення нагляду за такими хворими передбачив, що з урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, конкретних обставин справи (наприклад, поведінки чоловіка (дружини), батьків, сина чи дочки, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не здійснювали належного догляду за нею і не вживали заходів щодо запобігання шкоді) суд може постановити рішення про відшкодування шкоди частково або в повному обсязі за рахунок майна цих осіб або безпосередньо заподіювача шкоди.

36.7. Відшкодування шкоди, завданої в стані крайньої необхідності

Крайня необхідність має місце в тих випадках, коли особа заподіює шкоду правоохоронним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує їй, чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо за таких обставин відвернути небезпеку іншим шляхом було неможливо.
Джерелом небезпеки, яке створює стан крайньої необхідності, можуть бути стихійні лиха (землетруси, повені, сніжні урагани, обвали тощо), агресивні дії диких і домашніх тварин, несправний стан машин та агрегатів, устаткування, фізіологічні і біологічні процеси (голод, спрага, тяжка хвороба), протиправні дії третіх осіб (підпал, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо).
Наприклад, з метою недопущення поширення вогню в сільській місцевості руйнують дерев'яні споруди біля вогнища. В цьому випадку стикаються інтереси, які охороняються законом, особи, якій заподіюють шкоду, із законними інтересами особи, яка їх захищає, заподіюючи шкоду першій особі.
В кримінальному праві заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності передбачає відповідальність лише за умови, якщо така шкода є більш значною ніж відвернута (ч. 2 ст. 39 КК).
Так, машиніст потягу, побачивши на переїзді автомобіль, який раптово з'явився, вирішив не застосовувати екстрене гальмування, побоюючись, що це призведе до аварії. Внаслідок зіткнення шофер і пасажири автомобіля отримали тяжкі тілесні ушкодження, але дії машиніста суд визнав правомірними, оскільки він діяв в стані крайньої необхідності, відвертаючи катастрофу.
В цивільному праві це питання вирішується зовсім інакше. За загальним правилом шкода, заподіяна за таких обставин, відшкодовується особою, яка її заподіяла.
Водночас особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла. Враховуючи конкретні обставини, суд може:
а) покласти обов'язок відшкодування шкоди на особу, в інтересах якої діяв заподіювач;
б) зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці;
в) звільнити цих осіб від відшкодування шкоди повністю;
г) звільнити цих осіб від відшкодування шкоди частково.

36.8. Відшкодування моральної шкоди

Протягом багатьох років у вітчизняному законодавстві вважалося, що немайнову шкоду неможливо оцінити, тому вона не підлягає відшкодуванню.
Вперше право громадянина на відшкодування моральної шкоди було передбачено в ст. 39 Закону СРСР від 12 червня 1990 р. "О печати и других средствах массовой информации".
А в травні 1993 p. нарешті і в ЦК 1963 p. з'явилася стаття "Відшкодування моральної (немайнової) шкоди".В ЦК 2003 p. правовому регулюванню питань, пов'язаних із відшкодуванням моральної шкоди, присвячена спеціальна стаття — ст. 23 "Відшкодування моральної шкоди".
Під моральною шкодою розуміють моральні і фізичні страждання, заподіяні громадянину внаслідок посягання на належні йому від народження чи на підставі закону нематеріальні блага (життя, здоров'я, честь, гідність, ділову репутацію, недоторканність приватного життя тощо).
Моральна шкода може полягати у:
- фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім'ї чи близьких родичів (втрата близьких, неможливість продовжувати активне ділове чи громадське життя, розголошення особистої чи сімейної таємниці);
- душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна (порушення права власності, в тому числі інтелектуальної, прав споживача тощо);
- приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Так, відомий співак П. звернувся з позовом до засобів масової інформації, які поширили відомості, що незадовго до його приїзду на гастролі в місті Н. товариство гомосексуалістів цього міста обрало його своїм почесним членом і надіслало вітальну телеграму. Артист вимагав компенсації моральної шкоди, оскільки вважав поширення такої інформації образливим для себе.
Суд першої інстанції позов відхилив, мотивуючи своє рішення тим, що розголошення відомостей про нетрадиційну сексуальну орієнтацію не є образливим. Суд другої інстанції погодився з аргументами позивача про образливий характер інформації, яка шкодить діловій і творчій репутації співака, і частково задовольнив позов. Вирішуючи питання, чи є відомості, які поширюються, такими, що ганьблять честь та гідність, суд повинен виходити із загальноморальних принципів суспільства, оскільки експертиза рівня моралі не може проводиться.
Так, одне із дитячих видавництв випустило казки для дітей дошкільного віку. В газеті з'явилася негативна рецензія під назвою "Не прочитаю казку онукам", де автор рецензії наполягав, що такі казки негативно впливають на дітей і видавництво припустилося помилки. У відповідь з'явилася стаття "Не прочитаю казку онукам — бо сліпий", де рецензія була оцінена як "безграмотна, позбавлена думки, нелогічна та пуста". Автор рецензії звернувся до суду за захистом честі та гідності. Інститут літератури, якому суд запропонував провести експертизу, відмовився дати висновок, посилаючись на те, що вирішення поставлених питань не вимагає спеціальних знань, тому не може бути предметом експертизи. У деяких нормативних актах законодавець прямо передбачає право громадянина на відшкодування моральної шкоди. Це ст. 49 Закону України від 2 жовтня 1992 р. Про інформацію", ст. 24 Закону України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 15 грудня 1993 р.), ст. 52 Закону України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права" (в редакції Закону від 11 липня 2001 р.), ст. 17 Закону України від 20 грудня 1991 р. "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 25 Закону України від 15 вересня 1995 р. "Про туризм" (в редакції Закону від 18 листопада 2003 р.) та ін.
Так, наприклад, в ст. 4 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що моральна шкода відшкодовується в тих випадках, коли незаконними діями правоохоронних органів громадянину заподіяна моральна шкода, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, потребувало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
В ч. З ст. 13 цього Закону встановлено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального заробітку за кожний місяць перебування під слідством чи судом.
В судовій практиці як критерії оцінки розміру відшкодування моральної шкоди традиційно враховують такі чинники:
1) фізичні страждання потерпілого (вид тілесного ушкодження, тривалість лікування, процес лікування, наслідки);
2) моральні страждання потерпілого (вік, особисте сприймання наслідків);
3) погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливостей їх реалізації;
4) обставини заподіяння шкоди (ступінь вини заподіювача і потерпілого, їх майновий стан, конкретні умови заподіяння шкоди — нетверезий стан, хуліганство, виконання трудових обов'язків тощо).
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди повинні враховуватися вимоги розумності та справедливості.
Зазначимо, що у Великобританії з метою спрощення процедури визначення моральної шкоди ще в 1964 р. затвердили так звану тарифну сітку (25 видів заподіяння шкоди), в якій детально визначені умови та розмір компенсації, що підлягає виплаті, якщо потерпілому заподіяна фізична чи моральна шкода. Розмір компенсації залежить від ступеня психічного потрясіння (потерпілий став жертвою сексуального нападу, нападу тварин, очевидцем нещасного випадку, був незаконно звільнений чи притягнений до кримінальної відповідальності). Найбільший розмір компенсації виплачується особі, яка була присутня при смерті своїх близьких.

36.9. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю

Життя і здоров'я фізичної особи є матеріальним благом, яке не підлягає грошовій оцінці. Тому в цьому підрозділі йдеться не про відшкодування збитків, які виникають у зв'язку з каліцтвом особи чи її смертю, а про сплату певного відшкодування у зв'язку з тим, що вона втратила заробіток, понесла додаткові витрати, пов'язані із лікуванням, протезуванням тощо.
Життя та здоров'я фізичної особи є абсолютним благом, тому будь-яке заподіяння шкоди здоров'ю чи заподіяння смерті є протиправним. Як виняток законодавець дозволяє заподіювати шкоду життю та здоров'ю, коли особа змушена вчиняти дії в стані необхідної оборони або коли таке заподіяння шкоди зумовлене злочинними діями потерпілого.
Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати:
- заробіток (дохід), втрачені потерпілим внаслідок зменшення професійної або загальної працездатності;
- додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо;
- моральну шкоду незалежно від її вини.
Особливості відшкодування шкоди залежать від обставин та умов, за яких вона була заподіяна:
а) під час виконання особою договірних зобов'язань;
б) джерелом підвищеної небезпеки;
в) під час виконання трудових обов'язків;
г) фізичній особі-підприємцю;
д) малолітній або неповнолітній особі.
Розмір відшкодування, яке підлягає виплаті, залежить від таких обставин:
- розміру заробітку потерпілого;
- ступеня втрати професійної працездатності;
- вини потерпілого.
Розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) визначається виходячи із:
- середнього місячного заробітку, який потерпілий мав до каліцтва;
- ступеня втрати професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності.
Розрізняють професійну працездатність, тобто здатність виконувати певну роботу, яка потребує кваліфікаційних навичок, та загальну працездатність — здатність до некваліфікованої праці. Відсоток втрати професійної працездатності встановлюється медико-соціальною експертизою. При частковій втраті професійної працездатності загальна працездатність не враховується, оскільки потерпілий може працювати за своєю професією. Ступінь втрати загальної працездатності обраховується в разі повної втраті професійної працездатності.
Для визначення середнього заробітку загальна сума доходу, який отриманий потерпілим за останні дванадцять або за три останні календарні місяці, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, ділиться відповідно на 12 або на 3.
Так, якщо середній заробіток потерпілого за місяць становить 1000 гривень, а втрата професійної працездатності — 50 відсотків, то розмір втраченого заробітку складе: 1000 (гр.) х 50% = 500 гривень щомісяця.
Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Вина потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню чи збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування:
- додаткових витрат (ліки, протезування, додаткове харчування);
- шкоди, завданої смертю годувальника;
- витрат на поховання.
Потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, що була на момент присудження розміру відшкодування.
Особливостями визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи-підприємця, є те, що розмір відшкодування визначається з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на 12. Якщо особа отримувала дохід менш як 12 місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.
Розмір доходу визначається на підставі даних органу державної податкової служби.
Відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю малолітньої особі, має свої особливості, оскільки вона не працювала і заробітку не втрачала.
У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи заподіювач шкоди зобов'язаний відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.
Після досягнення потерпілим 14 років йому необхідно відшкодувати також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи із розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування, виходячи із розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.
У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають його утриманці, а також дитина, яка народилася після його смерті (протягом 10 місяців).
Шкода відшкодовується:
1) дитині — до досягнення нею 18 років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років);
2) чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного пенсійного віку, встановленого законом — довічно;
3) інвалідам — на строк їх інвалідності;
4) одному із батьків (усиновлювачам), або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за малолітніми дітьми, братами, сестрами, внуками померлого — до досягнення ними останніми 14 років;
5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого — протягом п'яти років після його смерті.
Порядок відшкодування шкоди у випадку втрати працездатності або загибелі внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, яке призвело до втрати працездатності, визначається Законом України від 23 вересня 1999 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".