Глава 30. Страхові зобов'язання

30.1. Загальні положення
30.2. Договір страхування
30.3. Обов'язки сторін за договором страхування
30.4. Підстави звільнення страховика від виплати страхової суми чи відшкодування

30.1. Загальні положення

30.1.1. Поняття страхування

Страхування — це сукупність заходів щодо створення спеціального грошового фонду за рахунок внесків його учасників, із коштів якого страхова організація відшкодовує клієнту понесені ним збитки, а також сплачує інші грошові суми у разі настання певних обставин, передбачених законом чи договором. Страхування — один із найдавніших винаходів людства. З первинними формами страхування ми зустрічаємося ще в законах вавілонського царя Хаммурапі, які передбачали можливість укладення договору між учасниками торгового каравану на випадок розбійницького нападу чи іншого нещастя. За домовленістю збитки розподілялися між всіма купцями. За чумацькими звичаями, якщо у чумака крали вола, то збитки відшкодовувало товариство. З розвитком капіталістичних відносин страхування, яке спочатку мало своєрідний товариський або братський характер, набуває комерційного вигляду і перетворюється на товар. Наприкінці XVII ст. в Англії з'являються перші в сучасному розумінні страхові товариства. Суть страхування полягає в тому, що спеціальна організація приймає на себе ризик настання шкідливих випадковостей, бере на себе зобов'язання компенсувати збитки потерпілим, поновити їх майнове становище.
Відносини із страхування регламентуються Законом України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.) та відповідними підзаконними нормативними актами. Водночас якщо відносини, які виникають між страховою компанією та клієнтом, мають майновий характер і регулюються нормами цивільного права, то норми адміністративного права визначають систему органів, які здійснюють нагляд за страховою діяльністю. Порядок страхового забезпечення, застосування санкцій регламентують норми фінансового права. Невипадково страхування вважається міжгалузевим правовим інститутом.
Підстави виникнення страхових зобов'язань можуть бути різними. Тому за правовою природою страхування поділяється на обов'язкове та добровільне.
Обов'язкове страхування грунтується на засадах імперативності як для страхової компанії, так і для клієнта, воно виникає на підставі закону, незалежно від волі учасників та їх фінансових можливостей. Законодавець визначає коло об'єктів, які підлягають страхуванню, події, на випадок настання яких проводиться страхування, права та обов'язки сторін, розмір суми, яка виплачується, та ін. Важливою рисою обов'язкового страхування є те, що воно діє незалежно від сплати страхових платежів та без обмеження строку, тобто поки існує об'єкт страхування.
Підставою іншої форми страхування — добровільної — є укладений між сторонами договір.
Страхові правовідносини є різновидом цивільно-правових відносин з властивими їм елементами — суб'єктами, об'єктом та змістом. З огляду певну особливість страхові правовідносини охоплюють і специфічні поняття: страховик, страхувальник, застрахований, вигодонабувач.

30.1.2. Суб'єкти страхових правовідносин

Страховик — це особа, яка бере на себе ризик загибелі майна, ушкодження здоров'я чи смерті застрахованого і зобов'язана у разі настання певної події виплатити визначену законом чи договором суму страхувальнику чи іншій визначеній ним особі. Страховиками виступають спеціально утворені установи (у формі повних, командитних, акціонерних, товариств чи товариств з додатковою відповідальністю), які отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Страхувальник — це особа, яка страхує себе, своє майно чи третіх осіб або їх майно від настання певної події.
Крім цих обов'язкових суб'єктів, участь у страхових правовідносинах можуть брати й інші особи. Так, поняття страхувальник і застрахований, як правило, збігаються в одній особі, оскільки застрахований — це особа, в житті якої можуть статися події, що стануть підставою для сплати страхової суми. Але за таким видом страхування, як особисте, в правовідносинах можуть брати участь не лише сам застрахований, а й вигодонабувач, тобто особа, яку страхувальник призначив для одержання страхової суми на випадок своєї смерті.

30.1.3. Види страхування

За об'єктами страхування розрізняють:
- особисте страхування, коли об'єктами страхування виступають майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;
- майнове страхування, коли об'єктами страхування виступають майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном;
- страхування відповідальності, коли об'єктом страхування виступають майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним майнової шкоди особі або її майну.
Конкретні види страхування визначаються на підставі встановлених страховиком правил (умов) страхування, на які видається відповідна ліцензія.
Це може бути страхування життя від нещасних випадків, медичне страхування, страхування транспорту, вантажів, домашнього майна, фінансових ризиків, відповідальності тощо.

30.1.4. Страховий випадок. Страховий ризик

Відносини страхування становлять специфічний вид правовідносин, які складаються із досить великої кількості конструкцій. Тому вивчення спеціальної страхової термінології є необхідною умовою для належного засвоєння цього інституту.
Страховий ризик — це ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування, тобто це ті небезпеки, які загрожують об'єкту страхування і на випадок настання яких сторони укладають договір.
Із наведеного визначення випливають дві істотні ознаки страхового ризику. Страховий ризик не повинен бути:
- неминучим;
- невідворотним.
Ймовірність означає насамперед можливість настання передбаченої договором події. Якщо настання тієї чи іншої події абсолютно виключено, то відповідно ризику не існує, і в цьому випадку й укладення договору не повинно мати місце. Якщо ж передбачена договором подія має неминуче відбутися незалежно від бажання сторін, скажімо, щорічний льодохід, то і в цьому випадку укладання договору страхування суперечитиме його правовій природі.
В доктрині страхового права основною ознакою страхового ризику є його правомірність. Так, в ст. 4 Закону "Про страхування" прямо заборонено страхування майнових інтересів, що суперечать законодавству України.
Більш дохідливо це положення сформульовано в ст. 928 ЦК Російської Федерації, яка забороняє страхування не лише "протиправних інтересів", а й "страхування збитків від участі в іграх, лотереях та парі", а також "витрат, до яких особа може бути примушена з метою звільнення заручників". Вважаємо, не можна страхуватися від небезпек, які чекають порушника закону, наприклад, перевізник бажає уникнути конфіскації контрабанди на митниці, спортсмен, який вживає допінг — накладення штрафу та дискваліфікації.Це положення випливає із загальних засад цивільного законодавства, задекларованих в ст. 13 ЦК. Здійснення прав, наданих громадянину, повинно бути в межах закону. Тобто особиста свобода на обрання змісту договору обмежується публічними інтересами суспільства.
Страхові ризики є різнорідними за своїм складом, оскільки в основу класифікації можуть бути покладені різні підстави.
Залежно від джерела небезпеки ризики умовно можна поділити на:
- природні, тобто походження яких характеризується цілковитою незалежністю від волі людини;
- антропогенні, тобто пов'язані із вольовими діями і вчинками людей.
Так, найхарактерніші ризики в майновому страхуванні пов'язані із:
- стихійним лихом, так звані катастрофічні ризики (повінь, повідь, землетрус тощо);
- подіями техногенного характеру, так звані техногенні ризики (пожежі, аварії тощо);
- забрудненням навколишнього середовища внаслідок виробничої діяльності людини, так звані екологічні ризики;
- змінами державної політики або політичні ризики (дії іноземних держав, зміна податкового, бюджетного, страхового законодавства);
- протиправними діями третіх осіб (крадіжки, розбій, грабіж, умисне чи з необережності знищення майна, шахрайство, тощо);
- правомірними діями третіх осіб, коли шкода майну заподіюється у зв'язку з виконанням службових чи громадських обов'язків (дії пожежників, працівників органів внутрішніх справ, заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, при рятуванні чужого життя чи майна тощо).
Ступінь страхового ризику, як правило, визначається на підставі статистичних досліджень. Саме від ступеня страхового ризику залежить обґрунтованість фінансової основи страхування. Ступінь ризику визначає розмір страхових платежів, а також інші істотні умови договору страхування.
У випадках, коли йдеться про особисте страхування, факторами ризику традиційно є:
- вік застрахованого;
- стан здоров'я;
- професія.
Тому невипадково при страхуванні життя всіх осіб, які бажають застрахувати своє життя, поділяють на три категорії за професійними ознаками: а) службовці; б) робітники; в) особи небезпечних професій (пожежники, монтажники, шахтарі, водолази, акробати на трапеціях, працівники ОВС та ін.).
Різний ступінь страхового ризику нівелюється розміром страхових внесків, які сплачують застраховані. Якщо страхувальник надав страховику заздалегідь неправдиві відомості стосовно обставин, які впливають на ступінь страхового ризику (наприклад, замість хворого застрахованого медичний огляд пройшов його брат-близнюк), такі дії розглядатимуть як істотне порушення обов'язків за договором і вони стануть підставою для відмови у виплаті страхової суми.
Ступінь страхового ризику істотно впливає на розмір страхових платежів. Так, під час проведення московським заводом "Карат" щорічної виставки ювелірних виробів у Москві експонати були застраховані від вогню, зловмисних дій третіх осіб та крадіжки зі зломом страховою компанією "Россия". Розмір страхових платежів при страхуванні експонатів аналогічних виставок зазвичай становить 1 % від розміру страхової суми. Але в даному випадку страхова премія була визначена в розмірі 0,25% страхової суми. В умовах серйозної конкуренції страхова компанія запропонувала такий надзвичайно низький тариф, зваживши на те, що протягом багатьох років у практиці виставки не було не лише крадіжок, а й спроби крадіжки.
Під час другої світової війни на морських страховиків наводив жах німецький лінкор "Бісмарк", який торпедував не тільки кораблі своїх противників, а й судна нейтральних країн. Розмір страхової премії досяг небачених величин — 25% страхової суми після того, як "Бісмарк" затопив англійський лінійний корабель "Хуг". Але коли в травні 1941 р. під час чергових торгів було отримане повідомлення, що цей морський монстр потоплений британською королівською ескадрою, розмір страхових внесків одразу зменшився в 2,5 рази.
Після перших повідомлень про те, що лайнер "Титаник" зіткнувся із айсбергом, ставки перестрахувальних премій на вантажі, які ним перевозилися, піднялися до 60%, але після оптимістичних повідомлень почали знижуватися до 50%, потім до 45%, 30%, і, нарешті, до 25%, поки не була нарешті отримана інформація, що корабель затонув.
Ризик, характерний для певних видів страхування (пасажирів, морських суден, будівель, великої рогатої худоби тощо), враховується у відповідних правилах страхування, в яких нерідко перелічуються події, які не визнаються страховими випадками, і відповідно, ризики, пов'язані із ними, не визнаються ризиками страховими.
Страхова оцінка — це фактична вартість майна, яке підлягає страхуванню.
Страхова сума — це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку.
Страхове відшкодування — це грошова сума, яка фактично виплачується при настанні страхового випадку. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати страхової суми.
Співстрахування має місце, коли об'єкт страхування за одним договором за згодою страхувальника страхується кількома страховиками.
Перестрахування — страхування одним страховиком ризику виконання частини своїх зобов'язань перед клієнтом у іншого страховика.
Страхова суброгація — перехід до страховика, який сплатив страхове відшкодування клієнту, права вимоги до особи, яка відповідає за заподіяну шкоду.
Страхова франшиза — частина збитків, що не відшкодовується страховиком відповідно до закону чи договору страхування. Тобто страховик звільняється від обов'язку відшкодовувати незначні за розміром збитки.

30.2. Договір страхування

За договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхувальнику страхову суму або відшкодувати завдані збитки у межах страхової суми, а страхувальник зобов'язується своєчасно сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Факт укладення договору посвідчується страховим свідоцтвом (страховим полісом, страховим сертифікатом), який страховик передає страхувальнику разом із правилами страхування.
За загальним правилом договір страхування набуває сили з моменту сплати першого внеску.
Договір страхування повинен містити: назву документа, відомості про сторони, об'єкт страхування, розмір страхової суми та страхових внесків, строк їх сплати, перелік страхових випадків; обставини, за яких страхова сума не сплачується; строк дії договору та ін.
Договір страхування майна та страхування цивільної відповідальності належить до типових алеаторних договорів, оскільки страхувальнику заздалегідь невідомо, наскільки вигідним для нього є укладений договір.

30.3. Обов'язки сторін за договором страхування

30.3.1. Розподіл обов'язків сторін

Договір страхування є двостороннім договором, оскільки права та обов'язки набувають обидва контрагенти — страховик і страхувальник. При призначенні в договорі вигодонабувача стороною в договорі залишається страхувальник, який виконує свої обов'язки, якщо перерозподіл обов'язків не передбачений в договорі.
Обов'язки сторін за договором страхування умовно можна розділити на три групи:
1) обов'язки, які сторони повинні виконати в процесі укладення договору;
2) обов'язки, які сторони виконують протягом дії договору;
3) обов'язки, які виникають після настання страхового випадку.

30.3.2. Обов'язки страховика

Обов'язок страховика при укладанні договору — ознайомити страхувальника з правилами і умовами страхування. Обов'язки під час виконання договору:
- не розголошувати інформацію, яка йому стала відомою у зв'язку з укладенням договору, щодо страхувальника, застрахованого, вигодонабувача, яка пов'язана із станом їх здоров'я, майновим становищем, та інші відомості, пов'язані з комерційною таємницею, особистим чи сімейним життям.
Конфіденційна інформація щодо діяльності та фінансового становища страхувальника може бути надана лише на письмову вимогу суду, а також правоохоронним та податковим органам на їх письмову вимогу за конкретним договором страхування у разі порушення кримінальної справи щодо певної фізичної або юридичної особи;
- за заявою страхувальника переукласти з ним договір страхування у випадку здійснення страховиком заходів щодо зменшення страхового ризику або збільшенні вартості майна.
Обов'язки у разі настання страхового випадку:
- протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення виплати страхувальникові;
- відшкодувати витрати, яких зазнав страхувальник при настанні страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору. У вчиненні дій, які запобігають настанню страхового випадку, заінтересований насамперед страховик, оскільки за умовами договору він зобов'язаний відшкодовувати шкоду, яка буде заподіяна. Тому, звичайно, він повинен сприяти тому, щоб страхувальник вчиняв розумні і доступні дії, спрямовані на зменшення можливих збитків. Витрати повинні бути відшкодовані навіть тоді, коли страхувальник, який їх зазнав, не досяг позитивного результату;
- здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата здійснюється на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої визначеної в договорі особи і страхового акта, який складається безпосередньо страховиком або уповноваженою ним особою. Строк виплати за конкретним страховим випадком передбачається укладеним сторонами договором.

30.3.3. Обов'язки страхувальника

Обов'язки страхувальника при укладенні договору:
- надати інформацію про ступінь страхового ризику. Страхувальник зобов'язаний сповістити страховика про всі відомі йому обставини, які мають істотне значення для визначення ступеня страхового ризику. Страхова компанія, яка бере на себе ризик страхувальника, має бути впевнена, що страхувальник не приховує від неї ніяких відомостей;
- повідомити про інші діючі договори страхування щодо об'єкта страхування. Страхування не може мати на меті збагачення страхувальника, тому законодавець передбачив, що якщо майно застраховане у кількох страховиків, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. Тому бажання страхувальника застрахувати майно в повному обсязі у кількох страховиків можна пояснити або бажанням отримати додаткову гарантію задоволення майнових інтересів у випадку банкрутства однієї із страхових компаній, або його недобросовісністю в майбутньому і намаганням отримати кілька страхових відшкодувань у різних страхових компаній у випадку загибелі майна.
Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт страхування уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (ст. 989 ЦК).
Обов'язки на етапі виконання договору страхування:
- своєчасно сплачувати страхові внески (страхову премію, страхові платежі). Сплата страхових внесків — головний обов'язок страхувальника.
Визначаючи розмір плати, страховик може застосовувати розроблені ним тарифи. Останні становлять собою ставки страхових внесків з одиниці страхової суми або з об'єкта страхування. При визначені розміру страхових тарифів виходять із загальної умови: страхових премій, сплачених страхувальниками, має бути достатньо для того, щоб здійснити можливі виплати всім застрахованим особам за окремими видами страхування. Розмір страхових тарифів залежить від ризиків, наявних в конкретному виді страхування, та від розміру виплат;
- вживати заходів щодо запобігання настанню страхового випадку. Незважаючи на те, що страх загибелі речі (у випадку майнового страхування) переходить від страхувальника на іншу особу — страховика, страхувальник не звільняється від обов'язку належним чином турбуватися про збереженість речі. Якщо виникає загроза настання страхової події, страхувальник зобов'язаний вживати заходів до її усунення і утримувати застраховане майно в належному стані. Застраховане майно повинно експлуатуватися згідно з правилами протипожежної безпеки, належним чином зберігатися, використовуватися;
- інформувати страховика про будь-які зміни страхового ризику.
Обов'язки в разі настання страхового випадку:
- вживати заходів щодо зменшення збитків, завданих настанням страхового випадку. При настанні страхової події страхувальник повинен не пасивно спостерігати, як настають наслідки, що зумовлять сплату йому страхового відшкодування, а зобов'язаний вживати заходів до зменшення їх розміру (наприклад, у випадку пожежі — викликати пожежників тощо);
- повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами договору. Вимога страхувальника про виплату має бути заявлена своєчасно. Так, зазвичай за договором добровільного страхування домашнього майна страхувальник протягом доби зобов'язаний письмово повідомити страховика про вчинену, наприклад, крадіжку. Такий само строк встановлений і відповідними правилами страхування тварин, автомобілів. За відсутності страхувальника з такою заявою повинен звернутися будь-який повнолітній член його сім'ї;
- повідомити страховика про відшкодування шкоди винною чи відповідальною за шкоду особу.
У випадку одержання за договором майнового страхування повного відшкодування від винної особи страхувальник позбавляється права на отримання страхової виплати.
На страховика і страхувальника можуть покладатися й інші обов'язки, що випливають із специфіки укладеного договору, які будуть розглянуті в процесі висвітлення окремих видів страхування.

30.4. Підстави звільнення страховика від виплати страхової суми чи відшкодування

За наявності достатніх підстав страховик може відмовити у виплаті страхової суми чи відшкодування. Такими підставами є:
1) умисні дії страхувальника (або особи, на користь якої укладено договір страхування), спрямовані на настання страхового випадку.
Водночас якщо дії страхувальника були пов'язані з виконанням ним громадського чи службового обов'язку, вчинялися в стані необхідної оборони або захисту життя, здоров'я, майна, честі, гідності та ділової репутації, це не може бути підставою для відмови у виплаті;
2) вчинення страхувальником чи вигодонабувачем умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) надання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;
4) несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку;
5) створення перешкод для проведення страхового розсліду
вання для визначення обставин, характеру та розміру збитків;
6) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від винної особи.
Залежно від виду страхування підставами для відмови у виплаті страхової суми можуть бути й інші обставини. Так, за обов'язковим особистим страхуванням такими підставами можуть бути: відмова пасажира виконати законні вимоги начальника потягу чи водія автобусу; порушення правил тренування спортсменом вищої кваліфікації; недотримання правил особистої гігієни лікарем тощо.
Рішення страховика про відмову у виплаті страхової суми страхувальник може оскаржити в судовому порядку.