Глава 19. Загальні положення про договори

19.1. Поняття договору, його зміст та форма
19.2. Класифікація договорів
19.3. Порядок укладення договорів
19.4. Зміна та розірвання договору

19.1. Поняття договору, його зміст та форма

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Сукупність погоджених між сторонами умов і становить зміст договору.
Традиційно в літературі розрізняють істотні, звичайні й випадкові умови договору.
Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, водночас ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.
Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати обов'язки, які покладаються на них за договором.
Отже, істотні умови договору — це:
- умови, які безпосередньо зазначені в законі;
- умови, які необхідно погодити саме для цього виду договору;
- умови, на погодженні яких наполягає одна із сторін.
Звичайні умови — це умови, які традиційно, за звичаєм включаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але зрозуміло, що вони підлягають виконанню. Наприклад, уклавши договір майнового найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов'язків із проведення капітального і поточного ремонту. Але згідно з чинним законодавством за загальним правилом капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний — наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто в цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.
Випадкові умови — це умови, які, як правило, не передбачаються певним видом договору, але можуть бути встановлені за погодженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін встановлюються у відступ від положень диспозитивної сторони. Наприклад, за загальним правилом повірений за договором доручення має право на винагороду, якщо інше не встановлено законом чи договором, якщо, укладаючи конкретний договір, сторони передбачили його безоплатний характер.
Якщо випадкові умови за погодженням сторін мають місце в договорі, вони набувають ознак істотних умов.
У багатьох випадках зміст договору визначається шляхом типізації договірних умов. Серед джерел регулювання договірних відносин певне місце посідають типові договори, тобто своєрідні нормативно-правові акти, які затверджені у встановленому порядку компетентними органами. На умовах, передбачених типовим договором, сторони і повинні укласти договір, оскільки, як правило, норми, що містяться у типовому договорі, мають імперативний характер.
Завдяки типовим договорам досягається ефективне використання договірної форми, детальна регламентація прав та обов'язків сторін, що сприяє належному виконанню зобов'язань і захисту прав та інтересів контрагентів за договором.

19.2. Класифікація договорів

Система договорів передбачає і їх класифікацію. Значення класифікації цивільних договорів полягає в тому, що керуючись певними критеріями, ми можемо поділити договори на групи із схожою правовою регламентацією, що дозволить вдосконалювати законодавство, кодифікувати його в потрібному напрямі.
Оскільки договір є різновидом правочину, то класифікація договорів може проводитися за тими ж критеріями, що й класифікація правочинів (консенсуальні і реальні, оплатні і безоплатні, абстрактні і каузальні тощо).
Але договорам властиві й певні особливості, що зумовлюють наступний їх поділ. Так, за правилами формування змісту договори поділяються на іменні і безіменні.
Іменні договори це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦК або в інших нормативних актах, що визначають їх поняття, коло прав та обов'язків сторін. При укладенні іменного договору сторони можуть не конкретизувати права та обов'язки, обмежившись посиланням "відповідно до чинного законодавства"Безіменні договори безпосередньо законодавством не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (консалтинг, інжиніринг тощо).
Укладення безіменного договору вимагає від сторін детального визначення його змісту, оскільки такий договір безпосередньо законодавством не регламентований, тому питання щодо кола прав та обов'язків контрагентів, їх відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань мають бути чітко визначені саме в договорі.
Розвиток товарно-грошового обігу зумовлює появу нових за змістом цивільно-правових договорів, які поступово з безіменних перетворюються на іменні. Так, в ЦК 1963 p. з'явився раніше невідомий вітчизняному законодавству договір довічного утримання. В ЦК 2003 p. окремі глави відведені раніше безіменним договорам, які поступово отримали визнання і самостійне значення в цивільному обігу — договори факторингу, франчайзингу, ренти.
За ознакою розподілу прав та обов'язків між сторонами розрізняють односторонні та двосторонні договори. В односторонньому договорі одна сторона має лише суб'єктивні права, а інша — лише суб'єктивні обов'язки. У двосторонніх договорах права і обов'язки покладаються на обидві сторони.
Договори на користь третьої особи. Прикладом такого договору є договір змішаного страхування життя, за яким у випадку смерті застрахованого страхова сума виплачується вигодонабувачеві — зазначеній в договорі третій особі.
Розрізняються також алеаторні (ризикові) договори. Алеаторні договори — це договори на ризик, тобто при укладенні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов'язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежить від випадку (договір довічного утримання, договір страхування майна).
У ЦК 2003 p., на відміну від ЦК 1963 p., закріплені нові види договорів: публічний договір, договір приєднання, попередній договір.
Публічним визнається договір, в якому однією із сторін є підприємець, який взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається. До таких організацій належать підприємства роздрібної торгівлі, зв'язку, транспорту загального користування, медичні установи та ін. Умови публічного договору (ціна товару, робіт, послуг) мають бути встановлені однаковими для всіх споживачів.
Договір приєднання — це договір, умови якого визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Особливість цього договору полягає в тому, що його умови і зміст розробляє і формулює, як правило, сторона, яка передає товар, виконує роботу, надає послугу і посідає монопольне або домінуюче становище на ринку. Споживач може або укласти договір, погодившись із запропонованими йому стандартними умовами, або ухилитися від укладення договору.
Попередній договір — це угода, за якою сторони зобов'язуються укласти в майбутньому договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен бути укладеним в письмовій формі. Він має містити умови, які б дозволили визначити його предмет та інші істотні умови основного договору, строк, протягом якого сторони зобов'язані укласти основний договір.
Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні заподіяні збитки, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Договір про наміри (протокол про наміри) не породжує цивільно-правових наслідків, якщо в ньому прямо не виражено волі сторін надати йому силу попереднього договору.
У законодавстві, в судовій практиці, в юридичній літературі широко застосовується термін "господарський договір". Цим поняттям традиційно охоплюється частина цивільно-правових договорів, які укладаються юридичними особами — суб'єктами господарської діяльності (договір поставки, договір підряду на капітальне будівництво, договір оренди).

19.3. Порядок укладення договорів

Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі погодили між собою його істотні умови. Погодження цих умов відбувається в процесі переговорів, які передують укладанню договору.
Загальний порядок укладання договорів регулюється статтями 638—650 ЦК. Переговори починаються з пропозиції укласти договір, яку одна сторона робить іншій. Така пропозиція, що знаходить своє вираження у запропонованому проекті договору, називається офертою, а особа, яка з нею звертається — оферентом. Ініціатором оферти є, як правило, сторона, яка надає послуги, речі (продавець, постачальник, підрядник). Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона має відповідати певним умовам:
- в ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору, щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла, про що йдеться. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона є не офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобов'язує;
- оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різні об'яви, реклами, прайс-листи не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиції невизначеному колу осіб зробити оферту.
Для укладення договору однієї оферти замало, необхідно, щоб особа, якій була адресована оферта, дала згоду прийняти пропозицію. Відповідь про прийняття пропозиції має назву акцепт. Акцептантом може бути лише та особа, якій була адресована оферта. Якщо згоду укласти договір дає інша особа, це є нова оферта, з якою ця особа звертається до колишнього оферента, який у разі позитивної відповіді стане акцептантом.
Акцепт має бути повним і безумовним. Якщо сторона погоджується в цілому з пропозицією, але бажає внести в умови договору деякі корективи, скажімо, зазначає, що поставку продукції бажано здійснювати автомобільним транспортом, не поквартально, а помісячно, то така відповідь є не акцептом, а новою офертою.
Якщо пропозиція укласти договір була направлена із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним, якщо позитивна відповідь була надана протягом зазначеного строку. В тому випадку, коли строк на відповідь не зазначався, договір вважається укладеним, якщо згода укласти його дана негайно або протягом звичайного нормального часу для відповіді.
Якщо особа, яка отримала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботу, сплатила відповідну суму грошей тощо), що засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією. Особливості укладення договору на торгах визначаються відповідними нормативними актами, правилами їх проведення, локальними нормативними актами.
Торги можуть проводитися у вигляді аукціону чи конкурсу. Торги на аукціоні виграє особа, яка запропонувала найбільшу ціну (на аукціоні може бути названа найвища ціна, яка потім поступово зменшується. Відповідно аукціон виграє особа, яка перша погодиться на зменшену ціну. За умовами аукціону може бути передбачено, що всі учасники пропонують свою ціну в запечатаному конверті, а після відкриття конверту перемагає той, хто запропонував найбільшу). На конкурсі перемагає особа, яка за висновком конкурсної комісії, заздалегідь призначеної організаторами торгів, запропонувала найкращі умови.
Договір може бути укладеним в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.

19.4. Зміна та розірвання договору

Укладені договори мають виконуватися на тих умовах, які були погоджені сторонами, і не повинні змінюватися. Водночас у разі істотної зміни обставин, якими керувалися сторони при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилася настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. З вимогою про зміну чи розірвання договору заінтересована сторона може звернутися до суду у випадку одержання від контрагента відмови від пропозиції змінити чи розірвати договір.
За рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони договір може бути змінено, якщо:
- на момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення за всієї турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала, укладаючи договір;
- із суті договору або звичаїв ділового обігу не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язаннями до моменту зміни чи розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Від розірвання договору необхідно відрізняти односторонню повну або часткову відмову від договору, яка можлива лише у випадках, передбачених законом.
Одностороння відмова від договору можлива у таких договорах, як доручення, позика, договір банківського рахунка, а також інших подібних, де право однієї сторони на односторонню відмову від договору пов'язано з юридичною природою договору.