|
Глава 16. Право інтелектуальної власності
16.1. Поняття та суб'єкти права інтелектуальної власності
16.2. Об'єкти права інтелектуальної власності
16.3. Поняття авторського права
16.4. Об'єкти авторського права
16.5. Суб'єкти авторського права
16.6. Права автора
16.7. Види авторських договорів
16.8. Суміжні права
16.9. Захист авторських та суміжних прав
16.10. Право промислової власності
16.11. Захист прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок
16.1. Поняття та суб'єкти права інтелектуальної власності
Термін "інтелектуальна власність" увійшов у науковий обіг в нашій країні на початку 90-х років. Право інтелектуальної власності — це сукупність правових норм, які регулюють правові відносини, пов'язані із встановленням правомочностей конкретних осіб на строкове чи безстрокове володіння, користування і розпорядження нематеріальними об'єктами, які виражені в об'єктивній формі.
Право інтелектуальної власності — окремий інститут цивільного права, норми якого знайшли своє закріплення у Книзі четвертій ЦК "Право інтелектуальної власності".
Суб'єктами права інтелектуальної власності є особи (творці), чиєю працею створено об'єкт. Це може бути автор твору, винахідник, виконавець та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права, передбачені законом.
16.2. Об'єкти права інтелектуальної власності
Об'єктами інтелектуальної власності є результати інтелектуальної діяльності. Норми цивільного права регулюють не саму інтелектуальну діяльність, а її об'єктивне вираження. Перелік об'єктів права інтелектуальної власності наведено у ст. 420 ЦК:
- літературні та художні твори;
- комп'ютерні програми;
- компіляції даних (бази даних);
- виконання;
- фонограми, відеозаписи, передачі (програми) організацій мовлення;
- наукові відкриття;
- винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
- компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
- раціоналізаторські пропозиції;
- сорти рослин, породи тварин;
- комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
- комерційні таємниці.
Всі ці об'єкти є різними за походженням, природою створення, тому їм відповідають різні методи законодавчого забезпечення. Так, літературні і художні твори, комп'ютерні програми, виконання, фонограми охороняються законодавством про авторське право і суміжні права. Об'єкти права промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування та ін.) захищаються правом промислової власності.
16.3. Поняття авторського права
Творча діяльність людей є надзвичайно різноманітною. Результати такої діяльності також характеризуються різноманітністю. Це можуть бути літературні, музичні твори, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, корисні моделі тощо. Але у будь-якому випадку об'єкти творчої діяльності людей потребують правової охорони.
Правова охорона творів у галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема статей, монографій, дисертацій, картин, музичних творів, творів скульптури, архітектури, фотографій, здійснюється авторським правом. Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації.
Серед джерел авторського права слід назвати Конституцію (статті 41, 54), ЦК (статті 433—448), закони України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права" (в редакції Закону від 11 лютого 2001 p.), від 23 березня 2000 р. "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних (в редакції Закону від 10 липня 2003 р.)" та ін.
Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів 1886 p., Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право 1952 p., Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р. та ін.
Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, може використовувати спеціальний знак, який розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської літери "С" обведеної колом (©), імені (найменування) особи, яка має авторське право, та року першого опублікування твору. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті.
16.4. Об'єкти авторського права
Об'єктом авторського права може бути як твір в цілому, так і його окрема частина, що відповідає критеріям охороноздатності і може використовуватися самостійно. Для авторського права не мають значення сутність твору, його наукова, літературна, художня цінність.
Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Під охорону закону підпадають усі передбачені ст. 8 Закону "Про авторське право і суміжні права" твори, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).
До об'єктів авторського права належать:
1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, картини, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
2) комп'ютерні програми;
3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
4) інші твори.
Об'єкт авторського права повинен відповідати таким вимогам:
а) мати творчий характер;
б) бути вираженим в об'єктивній формі.
Тобто головна вимога до об'єкта авторського права — його творчий характер, тобто не передрук, наприклад, роману, не його коректура чи редагування, а саме написання роману.
Іншою ознакою твору як об'єкта авторського права є його об'єктивна форма, тобто будь-яке її вираження, доступне для оточуючих. Законодавець не вимагає, щоб твір був завершений.
Так, художник А. Іванов працював над картиною "З'явлення Христа народу" понад 20 років, зробивши за цей час понад 600 етюдів та ескізів. Звичайно, що всі вони охороняються авторським правом нарівні із завершеною картиною.
Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі. Тобто сам задум щось створити ще не є об'єктом авторського права.
Так, ідею "Ревізора" М. Гоголю підказав О. Пушкін. Роман "Дванадцять стільців" починається з присвяти В. Катаеву, який "подарував" цей сюжет одному із авторів — своєму двоюрідному брату Є. Петрову за умови, що йому подарують золотого портсигара та присвятять цей роман.
Не є об'єктами авторського права (ст. 434 ЦК):
1) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;
2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;
3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;
4) інші твори, встановлені законом, наприклад, твори народної творчості (фольклор), розклади руху транспортних засобів, програми теле- і радіопередач, телефонні довідники тощо.
16.5. Суб'єкти авторського права
Суб'єктами авторського права можуть бути фізичні та юридичні особи.
Серед фізичних осіб слід насамперед виділити авторів, тобто творців об'єктів авторського права. Автор твору є первинним суб'єктом авторського права. Суб'єктами авторського права є також спадкоємці автора; особи, яким автор чи його спадкоємці передали свої авторські майнові права. Вони не є творцями певного твору, а набувають авторських прав за договором чи законом.
Суб'єктами авторського права можуть бути також юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.
Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа. Відповідно до ст. 11 Закону "Про авторське право і суміжні права" автор є первинним суб'єктом, якому належить авторське право. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.
В окремих випадках у творчому процесі беруть участь кілька осіб. їх називають співавторами. Важливою умовою співавторства є те, що вклад співавторів в твір повинен мати творчий характер. Тобто не можна говорити про співавторство, якщо одна особа диктує роман, а інша записує його, домовляється з видавництвом, дістає папір для видання тощо. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства: роздільне і нероздільне. При нероздільному співавторстві неможливо виокремити творчу працю кожного співавтора. При роздільному співавторстві складові частини твору чітко визначені і відомо, хто конкретно із співавторів написав ту чи іншу його частину.
Результатом нероздільного співавторства стали такі відомі твори як "Дванадцять стільців" (І. Ільфа та Є. Петрова), "Республіка Шкід" (Г. Бєлих та Л. Пантелеева). Під подвійним прізвищем Буало-Нарсежак випускали свої детективні психологічні романи неодноразові лауреати "Гран-прі за кращий пригодницький роман" П. Буало та Т. Нарсежак. Обговоривши загальну канву майбутнього детективу, вони працювали в різних містах. Буало як математик розробляв складну інженерію сюжетних ходів, а Нарсежак, талановитий стиліст, займався психологічними характеристиками дійових осіб, літературно обробляючи текст. Прикладом нероздільного співавторства в образотворчому мистецтві можуть бути твори радянських художників М. Купріянова, П. Крилова та М. Соколова (Кукринікси).
Кількість співавторів може бути необмеженою. В 1927 р. був написаний колективний роман "Великі пожежі", співавторами якого виступили 27 письменників.
Прикладом роздільного співавторства в юридичній літературі може бути підручник "Цивільне право України" за редакцією О. Дзери та Н. Кузнєцової, написаний творчим колективом. В образотворчому мистецтві прикладом є скульптурний ансамбль "Великий фонтан" на території Виставки досягнень народного господарства у Москві, окремі фігури якого виконані різними скульпторами.
Результатом роздільного співавторства став і сценарій роману Дж. Лондона "Серця трьох", який він писав разом із Ч. Говардом. Погодивши в загальних рисах карколомний сюжет, вони поділили і працю: кожен з них повинен бути написати по 15 картин, не уявляючи, що станеться в найближчому епізоді або через дванадцять епізодів, які пише співавтор. Оскільки Ч. Говард писав значно швидше, то Дж. Лондон, обробляючи свою десяту картину, отримав від Ч. Говарда вже фінал п'ятнадцятої і дізнався, що головний герой одружений не з тією жінкою...
Практичне значення такого поділу полягає в тому, що якщо співавторство є роздільним, то кожен з авторів зберігає за собою право розпоряджатися створеною ним частиною твору, в тому числі заборонити її використання, якщо інше не передбачено договором між співавторами.
В окремих випадках, якщо твір створено у співавторстві, авторське право на нього належить співавторам спільно. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.
16.6. Права автора
Авторські права поділяють на особисті немайнові та майнові. До особистих немайнових прав належать:
а) право на визнання людини творцем об'єкта авторського права;
б) право перешкоджати будь-якому посяганню на своє авторське право, здатному завдати шкоди честі чи репутації автора;
в) право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;
г) право забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;
д) право обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;
є) право на недоторканність твору.
Опублікування творів під псевдонімом — явище досить поширене в літературі. Так, Ж. Сіменон із 415 романів понад 200 опублікував під псевдонімами. Багато письменників стали відомі широкому колу читачів саме під псевдонімами: П. Рудченко — Панас Мирний, Л. Косач — Леся Українка, П. Губенко — Остап Вишня, М. Вілінська — Марко Вовчок та ін.
В ст. 439 ЦК недоторканність твору тлумачиться як недопустимість перекручення, спотворення або іншої зміни твору чи будь-якого іншого посягання на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводження твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо.
До майнових прав автора належать:
а) право на використання твору;
б) виключне право дозволяти використання твору;
в) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання та ін.
Використанням твору є його: опублікування, переклад, переробка, аранжування, публічне виконання, продаж тощо.
Виключне право означає, що жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право, не може використовувати твір, не маючи відповідного дозволу.
Особисті немайнові права авторів творів не можуть бути передані іншим особам. Вони належать автору незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним навіть у випадку відступлення майнових прав на використання твору.
Майнові права автора можуть переходити до інших суб'єктів авторського права на підставі закону, договору чи в порядку спадкування.
Майнові права автора на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, у якої він працює, якщо інше не встановлено договором.
16.7. Види авторських договорів
Взаємовідносини між авторами і організаціями, які випускають у світ їх твори, будуються на підставі авторських договорів. Саме авторський договір є тією юридичною формою, яка дозволяє реалізувати права на публікацію твору, на його розповсюдження, на недоторканність та ін.
За загальним правилом договори про передачу прав на використання творів укладаються в письмовій формі (крім використання твору в періодичних виданнях — газетах, журналах тощо). Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких на вимогу однієї із сторін має бути досягнута згода).
Відповідні відомства і творчі спілки можуть розробляти при-мірні авторські договори (зразки авторських договорів).
Найпоширенішими видами договорів про використання творів є авторські договори замовлення, видавничі договори, постановочні, сценарні, договори художнього замовлення, договори про видання творів у перекладі, у переробці, договори на створення і передачу комп'ютерних програм.
Авторський договір замовлення укладається на створення конкретного твору. За цим договором автор зобов'язується створити твір відповідно до умов договору і передати його замовнику. У рахунок обумовленої договором винагороди замовник зобов'язаний виплатити автору аванс. Розмір і термін виплати визначаються угодою сторін. У випадках коли твір створюється за державним замовленням, ставки авторського гонорару встановлюються централізовано, відповідно до положень про мінімальні ставки гонорару та авторської винагороди, затверджених урядом.
У автора "Гренади" М. Светлова на творчій зустрічі читачі запитали, чому цей вірш має незвичну побудову: "Откуда ж, приятель, Песня твоя: "Гренада, Гренада, Гренада моя ".
Відомий радянський поет жартома (а, можливо, і серйозно) відповів, що на відміну від знаменитих авторів, які отримували гонорари за твір в цілому, йому як початківцю платили, по 50 копійок зарядок...
За видавничим договором автор передає або зобов'язується створити та передати видавцеві науковий чи художній твір, а видавець зобов'язується здійснити випуск цього твору протягом визначеного строку та сплатити обумовлену винагороду. Твір повинен відповідати визначеним в договорі умовам — жанру, обсягу. Протягом визначного в договорі строку автор не має права передати цей твір іншому видавцю.
За постановочним договором автор передає або зобов'язується створити і передати драматичний, музичний, хореографічний, пантомімний твір (балет, оперу, лібрето опери, музичну комедію тощо), а організація-постановник зобов'язується у визначений договором термін здійснити постановку і публічне виконання твору і сплатити автору обумовлену винагороду за публічне виконання.
Сценарний договір регламентує відносини, пов'язані з використанням літературного твору, за яким знімається кіно-, телефільм, здійснюється радіо- або телепередача, проводиться масово-видовищний захід тощо. Сценарний договір передбачає використання твору в змішаній формі.
Договір художнього замовлення визначає відносини, пов'язані зі створенням твору образотворчого мистецтва з метою його публічного показу. Предметом договору є різні твори образотворчого мистецтва, які створюються автором на замовлення організації та приватних осіб і стають власністю останніх.
Безоплатне використання твору. Твір може бути вільно та безоплатно використаний будь-якою особою без згоди автора та інших осіб:
1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою;
2) для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;
3) при публічному виконанні музичних творів під час офіційних та релігійних церемоній;
4) у виданнях, випущених у світ рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих (азбукою Брайля) та в деяких інших випадках (статті 21—25 Закону "Про авторське право і суміжні права").
Особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.
16.8. Суміжні права
Розвиток техніки постійно розширює способи використання творів літератури та мистецтва. Фотографія, кінематограф, відео- і звукозапис, радіомовлення, телебачення створюють величезні можливості для відтворення та поширення авторських творів.
В 1961 р. в Римі була прийнята Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій радіомовлення. Права виконавців отримали назву "суміжних прав". Під суміжними правами традиційно розуміють права виконавців на результати творчої діяльності, права виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення. В ст. 449 ЦК наведені такі об'єкти суміжних прав:
а) виконання;
б) фонограми;
в) відеограми;
г) програми (передачі) організацій мовлення.
Виконавцями є актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичному інструменті, танцюють чи будь-яким іншим способом виконують твори літератури, мистецтва або твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів. Право на інтерпретацію є по суті таким само правом, як і авторське право, тому законодавець охороняє права виконавців від можливих порушень — неправомірного запозичення, спотворення.
Так, твори Чайковського, Рахманінова, Глінки по-різному виконували С. Ріхтер та Ван Кліберн. Вірші О. Пушкіна своєрідно читали І. Андроніков, В. Качалов, А. Остужев, Р. Сімонов, В. Яхонтов.
Виробниками фонограм визнаються будь-які фізичні або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або інших звуків.
Виробник відеограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього). Виробники фонограм та відеограм мають виключні права на відтворення своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом, розповсюдження фонограм і відеограм серед публіки, право на будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм та ін.
Організацією мовлення є юридична особа — організація ефірного чи кабельного мовлення (телерадіоорганізація). Вона має виключне право щодо використання своїх програм у будь-якій формі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органом, який поширював цей сигнал і для якого він не призначався.
Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення, на фонограму чи відеограму — з моменту її вироблення; на передачу (програму) організації мовлення — з моменту її першого виходу.
Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Особисті права виконавців охороняються безстроково.
16.9. Захист авторських та суміжних прав
Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права або суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому кримінальним, адміністративним та цивільним законодавством.
Законом передбачені випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права і суміжних прав (ст. 50 Закону "Про авторське право і суміжні права"):
а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав;
б) піратство у сфері авторського права і суміжних прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
в) плагіат — оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.
Плагіат — один із найпоширеніших видів порушення авторського права. Відомі випадки як повного, так і часткового запозичення літературних творів. Так, якийсь Ногтєв ще в 1885 р. опублікував під своїм прізвищем в журналі "Жизнь" повість О. Пушкіна "Пікова дама". Радянський поет Ж. під своїм прізвищем опублікував в журналі "Октябрь" вірш А. Ахматової "Перед весной бывают дни такие".
Від плагіату слід відрізняти запозичення творчого характеру. До них належить використання відомих образів, сюжетів, наприклад, тема "пам'ятника" у Горація, Г. Державша, О. Пушкіна, сюжетна співзвучність японського художнього фільму "Сім самураїв" і американського бойовика " Чудова сімка" тощо;
г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення, та інші випадки.
У разі порушення будь-якою особою авторського права або суміжних прав потерпілий має право:
- вимагати визнання та поновлення своїх прав;
- звертатися з позовом про припинення дій, що порушують авторське право та суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
- подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і суміжних прав, або виплату компенсацій;
- подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
- вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права або суміжних прав (наприклад, призупинення митних процедур, якщо є підозра, що на митну територію України можуть бути пропущені контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм);
- вимагати публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права або суміжних прав та ін.
Суд може зобов'язати особу, яка порушила авторське право, замість відшкодування збитків або стягнення доходу сплатити потерпілому компенсацію в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат (ст. 52 Закону "Про авторське право і суміжні права").
16.10. Право промислової власності
Традиційно результати творчої діяльності, як вже зазначалося, поділяють на дві основні групи. Якщо до п є р ш о ї належать результати інтелектуальної діяльності, що стосуються духовного світу людей (твори літератури, науки, мистецтва, виконавча діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телемовлення та ін.), то до д р у г о ї — ті результати творчої діяльності, які прийнято називати промисловою власністю, тобто йдеться про:
- наукові відкриття;
- винаходи та корисні моделі;
- промислові зразки;
- раціоналізаторські пропозиції;
- знаки для товарів та послуг;
- селекційні досягнення;
- нерозкрита інформація, у тому числі секрети виробництва тощо.
Право промислової власності — це сукупність норм, що регулюють майнові й особисті немайнові відносини, які виникають у процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості, забезпечують правовий режим використання цих об'єктів та захист прав авторів і патентовласників.
До джерел права промислової власності належить Конституція (статті 41, 54), ЦК (глави 38—46), Закони України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції Закону від 1 червня 2000 p.), від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на промислові зразки", від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" (в редакції Закону від 17 січня 2002 p.), від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин" (в редакції Закону від 17 січня 2002 p.), міжнародні угоди, до яких приєдналася Україна — Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 p., Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р. та ін.Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання (ст. 457 ЦК).
Не є відкриттям наукова здогадка, гіпотеза.
Ознаки відкриття:
а) це — результат творчої праці у сфері об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, а не просто технічне рішення;
б) воно має експериментальне або теоретичне підтвердження;
в) результат повинен бути невідомим раніше не лише в районі, області чи країні, а світовій науці;
г) воно вносить докорінні зміни в рівень пізнання, є базою для створення винаходів.
Автор відкриття має право надати йому своє ім'я або спеціальну назву (Закон Бойля—Маріотта, Джоуля—Ленца).
Так, відкриттям є встановлення раніше невідомого 104 елементу періодичної таблиці Менделєєва; доведеність, що в деяких металах та сплавах за певної температури зникає електроопір. Не всі відкриття користуються правовою охороною, передбаченою гл. 38 ЦК, яка регулює відносини, пов'язані з правом інтелектуальної власності на наукове відкриття. Тобто в цій главі не йдеться про географічні, археологічні, палеонтологічні відкриття, відкриття родовищ корисних копалин тощо.
Відкриття може бути зроблене і випадково. Прикладом цього може бути відкриття німецьким фізиком К. Рентгеном особливих променів, які він назвав "Х-променем".
Винахід — це технологічне (технічне) рішення, яке відповідає умовам патентоздатності, тобто:
а) є новим (відсутні будь-які відомості у світі, які є загальнодоступними до дати пріоритету. Секретна службова інформація при визначенні поняття "новизна" до уваги не береться);
б) має винахідницький рівень (дійсно є внеском в науковий та науково-технічний прогрес, а не звичайною інженерною розробкою);
в) є промислово придатним для використання (практична можливість використати винахід в певній сфері. Так, "технічна розробка", як із стільця зробити табурет, не є промислово придатною для використання).
Об'єктом винаходу може бути:
- продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму (сукупність клітин, що мають спільне походження і характеризуються однаковими, стійкими ознаками, штами становлять базу біотехнології і застосовуються з лікувальною метою), культура клітин рослин і тварин тощо);
- спосіб;
- застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.
Правова охорона надається винаходу, який не лише відповідає умовам патентоздатності, а й не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманізму і моралі.
Останнє є перешкодою для патентування таких винаходів, як розривні кулі "дум-дум", "кулькові" бомби, протипіхотні "міни-стрибунці" та інша подібна зброя та боєприпаси, використання яких суперечить правилам та звичаям ведення війни... Не підпадають під поняття винаходу:
- відкриття, наукові теорії та математичні методи;
- методи організації та управління господарством;
- плани, умовні позначення, розклади, правила;
- методи виконання розумових операцій;
- комп'ютерні програми;
- результати художнього конструювання;
- топографії інтегральних мікросхем;
- сорти рослин і породи тварин тощо.
Корисна модель — це нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою.
Пріоритет, авторство і право власності на винахід посвідчуються спеціальним охоронним документом — патентом, а на корисну модель — деклараційним патентом, тобто в Україні передбачена патентна форма охорони об'єктів промислової власності.
Не можуть одержати правової охорони в межах патентного права: відкриття, наукові теорії та математичні методи; методи організації та управління господарством; плани, умовні позначення, розклади, правила; топографії інтегральних схем; сорти рослин і породи тварин тощо.
Суб'єктами патентного права є автори винаходів та корисних моделей (винахідники), а також автори промислових зразків, які є фізичними особами. Суб'єктами можуть також бути патентовласники — фізичні та юридичні особи, які не є авторами, однак одержали окремі патентні права за законом або договором.
16.11. Захист прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок
Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок посвідчується патентом. Будь-яке використання захищених патентом винаходу, корисної моделі, промислового зразка (виготовлення, застосування, ввезення, пропозиція до продажу, продаж та інше введення запатентованого продукту в господарський обіг) без згоди патентоволодільця є порушенням патентних прав.
На вимогу власника патенту таке порушення має бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.
Спори, пов'язані з порушенням прав та інтересів патенто-власників, розглядаються судом, а саме спори про:
- авторство на промисловий зразок;
- встановлення власника патенту;
- порушення майнових прав власника патенту;
- укладання та виконання ліцензійних договорів;
- право попереднього користування;
- винагороду автора;
- стягнення компенсації.
Способи захисту випливають із загальних положень цивільного законодавства або зазначені безпосередньо в ліцензійному договорі (стягнення збитків, неустойки, дострокове розірвання ліцензійного договору тощо).
Найпоширенішим способом захисту патентних прав є вимога патентоволодільця про припинення порушення. Обов'язок щодо доказування порушення патентних прав покладається на патентовласника. Суд може зобов'язати порушника припинити незаконне виготовлення запатентованого продукту або виробництво продукту запатентованим способом. Такі дії вважаються контрафактними і є найбільш серйозним порушенням прав патентовласника.
|
