Глава 3. Цивільні правовідносини

3.1. Поняття цивільних правовідносин
3.2. Суб'єкти цивільних правовідносин
3.3. Об'єкти цивільних правовідносин
3.4. Зміст цивільного правовідношення
3.5. Види цивільних правовідносин
3.6. Підстави виникнення цивільних правовідносин

3.1. Поняття цивільних правовідносин

Цивільне право, як і будь яка галузь права, впливає на волю людей, належним чином спрямовує їх поведінку. Держава видає правові норми і таким чином надає правової форми відносинам, що існують в суспільстві (майнові, особисті немайнові, сімейні, спадкові тощо).
Цивільні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, пов'язані із інтелектуальною власністю та особисті немайнові відносини, учасники яких є носіями цивільних прав та обов'язків.
Наприклад, укладаючи договір купівлі-продажу, продавець і покупець водночас виступають і учасниками відносин, які регулюються нормами цивільного права. Так, відповідні статті ЦК покладають на продавця обов'язок передати товар, а на покупця — оплатити його.
Цивільне правовідношення має свою структуру. В ньому традиційно розрізняють такі елементи:
1) суб'єкт;
2) об'єкт;
3) зміст, тобто суб'єктивні права та обов'язки.

3.2. Суб'єкти цивільних правовідносин

Правовідносини існують між особами. В цивільних правовідносинах беруть участь як мінімум два суб'єкти. Суб'єктом права називається носій прав і обов'язків. Суб'єктом цивільного правовідношення є будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами цивільного права. Учасники цивільних правовідносин поділяються на такі категорії:
а) фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства);
б) юридичні особи (підприємства, установи, організації);
в) держава Україна;
г) Автономна Республіка Крим;
д) територіальні громади;
є) іноземні держави;
ж) інші суб'єкти публічного права (ст. 2 ЦК).
Можливість особи стати учасником цивільного правовідношення називається правосуб'єктністю. Складовими правосуб'єктності є правоздатність та дієздатність. Якщо під правоздатністю розуміють здатність особи набувати цивільні права та обов'язки, то під дієздатністю — здатність особи своїми діями набувати для себе права та обов'язки. Деякі вчені включають в склад правосуб'єктності, крім правоздатності і дієздатності, ще й такі елементи:
- деліктоздатність (здатність відповідати за заподіяну шкоду);
- трансдієздатність (можливість делегувати частину своїх повноважень представнику або виступити представником іншого суб'єкта);
- тестаментоздатність (можливість скласти заповіт).

3.3. Об'єкти цивільних правовідносин

Під об'єктом цивільного правовідношення розуміють все те, з приводу чого виникають відповідні правовідносини. Безоб'єктних цивільних відносин не існує. Об'єктами цивільних правовідносин можуть виступати:
а) речі;
б) дії (в тому числі послуги);
в) результати інтелектуальної творчості;
г) особисті немайнові блага;
д) інформація тощо.

3.4. Зміст цивільного правовідношення

Зміст правовідношення становлять права та обов'язки його учасників. Право, яке входить в зміст цивільного правовідношення — це суб'єктивне цивільне право, тобто право, що належить конкретній особі. В цілому під суб'єктивним правом розуміють встановлену законом міру дозволеної поведінки правомочної особи.
Суб'єктивний цивільний обов'язок — це встановлена законом міра належної поведінки зобов'язаної особи. В цивільному праві один із учасників правовідношення для задоволення своїх потреб має правомочність на вчинення певних дій. А інший несе відповідно до цих правомочностей обов'язки. Останні за своїм характером повністю відповідають змісту суб'єктивного права. Так, праву позикодавця вимагати повернення боргу відповідає обов'язок боржника повернути борг. Здійснення суб'єктивного права власника полягає в його правомочностях щодо володіння, користування та розпорядження майном, а цьому праву відповідають обов'язки інших осіб не створювати перешкод власнику у здійсненні цього права.

3.5. Види цивільних правовідносин

Класифікація цивільних правовідносин має не лише суто теоретичне, а й практичне значення, оскільки дозволяє правильно застосувати норми цивільного права в кожному конкретному випадку. Традиційно розрізняють такі види цивільних правовідносин.
Майнові та особисті немайнові. Майнові правовідносини спрямовані головним чином на задоволення матеріальних інтересів сторін. Більшість цивільних правовідносин є майновими (відносини власності, договірні, із відшкодування заподіяної шкоди тощо). Особисті немайнові правовідносини пов'язані з охороною індивідуальності людини і з нематеріальними благами, які належать громадянину з народження і є невідчужуваними від нього (честь, гідність, ділова репутація тощо).
Абсолютні та відносні. В абсолютних правовідносинах правомочній особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб. Так, у відносинах власності зобов'язаною стороною виступають всі особи, що оточують власника, оскільки ніхто з них не може порушувати права власника щодо володіння, користування та розпорядження річчю. У відносних правовідносинах правомочній особі протистоїть певна особа. Так, за договором купівлі-продажу продавець має право вимагати оплати товару від конкретного покупця, а покупець — відповідно передачі речі від конкретного продавця.
Речові та зобов'язальні. У речових правовідносинах права можуть бути здійснені їх носієм самостійно. Так, власник користується своєю річчю і не потребує сприяння інших осіб. У зобов'язальних правовідносинах реалізація права передбачає певні дії зобов'язаної особи: продавець реалізує своє право на отримання грошової суми, якщо покупець виконає обов'язок щодо її сплати.

3.6. Підстави виникнення цивільних правовідносин

Правовідносини не перебувають у стані спокою. Вони виникають, змінюються і припиняються на підставі передбачених в законі обставин — юридичних фактів. Всі юридичні факти можна поділити на дві групи: події і дії.
Події — настають незалежно від волі людей (стихійні лиха, смерть людини, закінчення строку тощо). Але внаслідок подій у спадкоємців виникає право на спадщину, у страхувальника — право на відшкодування шкоди.
Дії — результат свідомої діяльності людини. Вони поділяються на:
- правомірні (тобто такі, що відповідають приписам закону);
- неправомірні (такі, що суперечать закону).
Правомірні дії поділяються на правочини, юридичні вчинки, адміністративні акти. Якщо правочини (за ЦК 1963 p. — угоди) — це вольові, правомірні дії осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, при укладенні договору купівлі-продажу покупець має на меті стати власником майна, а продавець — набути гроші за це майно), то юридичні вчинки створюють правові наслідки незалежно від спрямованості волі осіб, які їх вчиняють. Так, створення художнього твору може бути спеціально і не спрямоване на виникнення правовідносин, але незалежно від цього художник набуває авторське право.
Неправомірні дії можуть бути підставами виникнення правовідносин у випадках заподіяння шкоди, набуття чужого майна без достатніх правових підстав тощо.