3. Між ким може укладатися договір довічного утримання?

3. Між ким може укладатися договір довічного утримання?

Сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач.

Відчужувачем може бути будь-яка фізична особа незалежно від його віку та стану здоров’я, що має майно на праві приватної власності, яким вона може розпоряджатися на свій розсуд. Із цього випливає, що будинок (його частина), а також інше рухо­ме майно, що має значну цінність, яке має перейти за договором у власність набувача, не може бути обтяжене заставою або інши­ми забов’язаннями.

Набувачем є повнолітня дієздатна особа, яка в змозі нада­ти належне матеріальне забезпечення. Особливістю укладен­ня договору довічного утримання (догляду) щодо майна, що є у спільній власності, є те, що набувачем майна за договором може бути і юридична особа. При цьому юридична особа може мати навіть і більші можливості для матеріального забезпечення від- чужувача. Статутом юридичної особи чи іншим засновницьким документом має бути передбачена можливість оплатного прид­бання майна у власність, і такий правочин не може суперечити цілям її створення та діяльності. За договором довічного утри­мання можливий перехід обов’язків набувача у разі його смерті до спадкоємців, яким надходить відчужуваний за договором бу­динок. Якщо спадкоємці відмовляються від будинку, або таких осіб немає, майно повертається відчужувачу. Щодо юридичних осіб-набувачів майна, у разі їхнього припинення можливим є правонаступництво обов’язків за договором довічного утриман­ня. Спадкувати обов’язки відчужувача майна за договором до­вічного утримання неможливо, тому що договір припиняється у разі смерті відчужувача.

Набувачами можуть бути кілька фізичних осіб, які стають співвласниками майна, що передається їм за договором довіч­ного утримання на праві спільної сумісної власності. У випад­ку порушення набувачами обов’язку перед відчужувачем настає солідарна відповідальність. Відчужувач у такому випадку може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх набувачів разом, так і кожного з них окремо..

Тобто відчужувач може пред’явити вимогу щодо належного утримання відповідно до договору до всіх або будь-кого з набу­вачів. У такому випадку той з набувачів, хто вчинив дії з надан­ня утримання, має право зворотної вимоги до інших набувачів щодо повернення грошової суми (або іншого майна) виплаченої останнім відчужувачу.

За бажанням відчужувача утримання (догляд) за догово­ром довічного утримання може надаватись і третім особам. Набувач зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь тре­тьої особи, вказаної в договорі. Якщо відчужувач укладає дого­вір на користь третьої особи, то така особа за договором забез­печується утриманням та (або) доглядом довічно. Таким чином, відчужувач передає у власність набувачеві цінне майно, взамін чого останній отримує це майно і зобов’язується забезпечувати третю особу утриманням та (або) доглядом.

Безумовно може виникнути запитання відносно того, чи стає така третя особа окремою стороною у договорі? Фахівці вважають, що третя сторона не є третьою стороною в цьому до­говорі та не є необхідністю вимагати згоду третьої особи на укладення договору. Загально правова позиція щодо участі тре­тьої особи у договорі зазначена в статті 636 Цивільного кодексу, в якій не передбачено, що третя особа є окремою стороною в до­говорі, а встановлено, що третя особа лише має право вимагати від боржника виконання обов’язку на свою користь або ж відмо­витися прийняти виконання.

Таким чином, законодавством передбачено можливість укладення договору довічного утримання (догляду) на користь третьої особи, яка забезпечується утриманням та (або) догля­дом довічно і виступає тільки в ролі особи, яка забезпечується утриманням, а не набувачем цінного майна, до того ж третя осо­ба не є окремою стороною в договорі, і її згода на укладення до­говору не є необхідною. (В Цивільному кодексі про це не йдеть­ся, однак на думку деяких фахівців у галузі права третя особа має висловити свою згоду на цю угоду; така згода має бути но­таріально посвідчена і за юридичною сутністю її слід визнати одностороннім правочином.)