§ 2. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ КАЛІЦТВОМ, ІНШИМ УШКОДЖЕННЯМ ЗДОРОВ'Я АБО СМЕРТЮ

Стаття 1195. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я

1. Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушко­дженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної
працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, проте­зування, стороннього догляду тощо.

2. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з роз­міру мінімальної заробітної плати.

3. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

4. Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

1. У ст. 1195 — 1208 ЦК йдеться про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Зміст цих статей свідчить про те, що вони встановлюють правила щодо відшкодування тільки майнової шкоди. Відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фі­зичної особи, здійснюється відповідно до ст. 1168 і п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК.

2. Чинність ст. 1195 — 1208 ЦК не поширюється на відносини щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захво­рювання (зазначені нещасні випадки визначаються відповідно до Переліку обставин, за яких настає страховий випадок державного страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання [331]. Цей Перелік є додат­ком до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві), оскільки такі відносини регулюються Законом «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатнос­ті» [112].

3. Підставою відшкодування майнової шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкоджен­ням здоров'я, є втрата чи зменшення «професійної або загальної працездатності». Про те, коли та як враховується втрата професійної та загальної працездатності, див. коментар до ст. 1197 ЦК.

4. У ч. 1 ст. 1195 ЦК визначаються, зокрема, підстави виникнення зобов'язання відшкодування шкоди (такими є наявність шкоди, дії (бездіяльність) осіб, причинний зв'язок між цими діями (бездіяльністю) та шкодою). Не зазначається тут про ознаку протиправності дій, якими завдана шкода, але ушкодження здоров'я фізичної особи завжди є протиправним (охоплюється поняттям генерального делікту). Не зазнача­ється в ч. 1 ст. 1195 ЦК і про вину як підставу зобов'язань відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Це дає підставу для логічного доповнення тексту ч. 1 ст. 1195 ЦК і виявлення у такий спосіб правового припису, відповідно до якого вина не є підставою таких зобов'язань. Але правові при­писи, які виявляються методом логічного доповнення нормативного тексту, не можуть застосовуватись усупереч загальним правилам. Таким стосовно правового припису, про який ідеться, є ч. 2 ст. 1166 і ч. 1 ст. 1167 ЦК, які визнають вину підставою від­шкодування відповідно майнової і моральної шкоди.

5. При визначенні додаткових витрат потерпілого, що підлягають відшкодуванню, можуть застосовуватись за аналогією положення ст. 21 названого Закону, але при цьому слід враховувати, що додаткові витрати мають бути такими, що можуть бути поставлені поряд з тими, які перелічені у ч. 1 ст. 1195 ЦК. Зокрема, немає підстав стверджувати, що поряд з витратами, про які зазначається в ч. 1 ст. 1195 ЦК, можуть
бути поставлені витрати на придбання транспортного засобу, потреба в якому виникла у потерпілого у зв'язку з каліцтвом. Тому правильним буде твердження про те, що із ч. 1 ст. 1195 ЦК непрямо випливає і методом логічного доповнення нормативного тексту виявляється правовий припис, відповідно до якого витрати на придбання транспортного засобу відшкодуванню не підлягають. Але переважному застосуванню перед цим право­вим приписом підлягає правовий припис, який непрямо випливає із ч. 2 ст. 1202 ЦК, який виявляється при тлумаченні висновком від наступного правового явища (права на стягнення наперед додаткових витрат на придбання спеціального транспортного за­собу) до попереднього і відповідно до якого потерпілий має право на відшкодування витрат на придбання транспортного засобу. Таке право виникає у разі встановлення висновком МСЕК, прийнятим судом, або висновком судово-медичної експертизи на­
явності потреби потерпілого у спеціальному транспортному засобі.  При вирішенні питання про стягнення коштів на придбання спеціального транспортного засобу суд повинен враховувати вимоги Порядку забезпечення інвалідів автомобілями [340].

6. Зазначення у ч. 2 ст. 1195 ЦК про те, що статус потерпілого як такого, що не працював, визначається на момент завдання шкоди, слід тлумачити так, що це пи­тання вирішується залежно від того, перебуває працівник на момент завдання шкоди у трудових правовідносинах чи ні. При цьому слід враховувати, що днем звільнення з роботи є останній день роботи (п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових
книжок [349]). Частина 1 ст. 4 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовле­ними похованням» [125] також включає день звільнення в період роботи. Отже, ка­ліцтво або інше ушкодження здоров'я в день звільнення після закінчення останнього робочого дня (до 24 годин) слід кваліфікувати як таке, що завдане в момент, коли потерпілий працював.

7. Якщо на момент завдання шкоди (ушкодження здоров'я) потерпілий не працю­вав, розмір відшкодування встановлюється виходячи із розміру мінімальної заробітної плати. При застосуванні ч. 2 ст. 1195 ЦК слід враховувати, що застосуванню цієї статті не перешкоджає абзац третій ч. З ст. 1197 ЦК. Співвідношення між цими законодавчими положеннями не може вирішуватись за допомогою ірраціональних засобів, зокрема —
врахування духу цивільного законодавства чи Цивільного кодексу. Навіть посилання на ст. З Конституції [1] не мало б достатніх логічних підстав. Є суто техніко-юридичні засоби, які повинен використати суб'єкт тлумачення при з'ясуванні співвідношення законодавчих положень, про які йдеться. Справа в тому, що із ч. 2 ст. 1195 ЦК прямо випливає, яка база має використовуватись для обчислення розміру відшкодування у разі, якщо потерпілий на момент ушкодження здоров'я (завдання шкоди) не працював, тобто встановлює спеціальне правило про базу для визначення розміру відшкодування в таких випадках. Правові приписи, які прямо випливають із актів законодавства, мають таку
саму юридичну силу, як і правові приписи, що встановлюються прямо. Таке стверджує новітня методологія тлумачення актів законодавства.

Абзац третій ч. З ст. 1197 ЦК визначає порядок обчислення середньомісячного за­робітку у випадках, коли потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював. Із цього законодавчого положення лише непрямо випливає та висновком від наступного правового явища (порядку визначення бази для обчислення розміру відшкодування) до попереднього (що має бути такою базою) виявляється правовий припис, відповідно до якого базою для обчислення розміру відшкодування має бути середній місячний заробіток до звільнення або звичайний розмір заробітку працівника відповідної ква­ліфікації. Такі правові приписи відповідно до методології тлумачення нормативно-правових актів не можуть застосовуватись усупереч правовим приписам, що прямо випливають із актів законодавства тієї самої юридичної сили. Отже, суперечність між ч. 2 ст. 1195 ЦК і абзацом третім ч. З ст. 1197 ЦК має вирішуватись на користь пер­шого із названих законодавчих положень. Немає достатніх підстав для відступлення від зробленого висновку з посиланням на принцип верховенства права чи будь-яке інше конституційне положення.

У випадках, передбачених абзацом третім ч. З ст. 1197 ЦК, потреби у визначенні середньомісячного заробітку взагалі немає, оскільки ч. 2 ст. 1195 ЦК приписує в таких випадках визначати розмір відшкодування виходячи із розміру мінімальної заробіт­ної плати. Отже, правило абзацу третього ч. З ст. 1197 ЦК і взагалі не має предмета регулювання.

8. Розмір відшкодування, визначений потерпілому виходячи із його заробітку чи розміру мінімальної заробітної плати (у випадках, передбачених ч. 2 ст. 1195 ЦК) та відсотка втрати професійної працездатності, не зменшується на суму пенсії, призначеної працівникові у зв'язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, чи на суму інших доходів, яку отримує потерпілий. Частина 1 ст. 34 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [112] в таких випадках не до­пускає, щоб щомісячна страхова виплата на користь потерпілого разом з пенсією пере­
вищувала середньомісячний заробіток, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Але це обмеження не поширюється на відносини, що регулюються ст. 1195 ЦК.

9. Розмір відшкодування, визначений на підставі середньомісячного заробітку по­терпілого (у випадках, установлених ч. 2 ст. 1195 ЦК, — мінімальної заробітної плати) і ступеня втрати професійної працездатності, може бути (в перспективі) збільшений законом. Він може бути збільшений і договором.

Тим самим ч. 4 ст. 1195 ЦК підтверджує, що правила ст. 1195 ЦК щодо визначення розміру відшкодування є диспозитивними, і сторони зобов'язання, на яке поширюєть­ся ст. 1195 ЦК, можуть домовлятись про інше, але тільки в бік підвищення розміру від­шкодування. Домовленість про зменшення розміру відшкодування має кваліфікуватись як оспорюваний правочин, який підлягає визнанню недійсним за рішенням суду.

Стаття 1196. Відшкодування шкоди, завданої фізичній особі під час виконання нею договірних зобов'язань

1. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення тощо), підлягає відшкодуванню на підставах, встановлених статтями 1166 та 1187 цього Кодексу.

1. Із ст. 1196 ЦК випливає, що вона дещо уточнює (стосовно окремих випадків) сферу застосування ст. 1195 — 1208 ЦК. Установлюється, що ці статті поширюються на випадки завдання шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фі­зичної особи під час виконання нею «договірних зобов'язань», тобто цивільно-правових зобов'язань, що ґрунтуються на договорах.

При цьому зазначається про те, що підстави відповідальності контрагента за дого­вором за шкоду, заподіяну фізичній особі каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, а також за шкоду, заподіяну смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань, мають визначатись відповідно до ст. 1166 ЦК, а у разі заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки — з урахуванням особливостей, встановлених ст. 1187 ЦК.

2. Фізична особа, про яку йдеться у ст. 1196 ЦК та яка є потерпілою, може мати чи не мати статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Це не впливає на можливість застосування ст. 1196 ЦК, якщо тільки обставини, за яких завдана шкода, відповіда­ють гіпотезі правової норми, сформульованої в цій статті.

3. Види договорів та зобов'язань, на які поширюється ст. 1196 ЦК, можуть бути будь-якими, але завжди цивільно-правовими. Зазвичай, це так звані договори осо­бистого підряду.

4. Визнаючи за фізичними особами, що виконують роботи за цивільно-правовими договорами,  право на відшкодування шкоди,  завданої контрагентом за договором шляхом ушкодження здоров'я, законодавець усе ж не відмовляється від досить жор­сткого підходу до таких осіб. Якщо такій особі завдане каліцтво або інше ушкодження здоров'я в період, коли вони виконували роботу за цивільно-правовим договором,
розмір відшкодування має визначатись виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, в той час як для осіб, які працюють за трудовим договором, розмір відшкоду­вання визначається із заробітку, який не може бути меншим п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати (абзац другий ч. 1 ст. 1197 ЦК).

5. Слід також враховувати, що ст. 1195 — 1208 ЦК підлягають застосуванню і до випадків завдання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті, якщо це стало наслідком дій контрагента фізичної особи (потерпілого) при виконанні ним (контр­агентом) договірних зобов'язань на користь цієї фізичної особи (потерпілого). Зо­крема, ст. 928 ЦК встановлює, що перевізник відповідає за шкоду, завдану каліцтвом,
іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира, на підставі положень глави 82 Цивільного кодексу. Застосовується в таких випадках і ст.  1187 ЦК, що допускає за певних умов відповідальність за відсутності вини.

Стаття 1197. Визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка працювала за тру­довим договором

1. Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або
іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушко­дженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушко­дження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

2. Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

3. До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за тру­довим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку.

До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компен­сація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та по­логах тощо.

Якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньо­місячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його за­робітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості.

4. Якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробіт­ної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.

1. При тлумаченні ст. 1197 ЦК слід враховувати, що вона встановлює лише фраг­ментарні правила визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором. При виборі способу заповнення прогалин, що утворилися, не можна відхилятися від вимог, що формулюються в ст. 8 ЦК.

Відповідно до цієї статті до цивільних правовідносин за аналогією можуть за­стосовуватись акти цивільного законодавства. Звідси непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відповідно до якого нормативно-правові акти іншої галузевої належності до цивільних правовідносин застосовуватись не можуть. Але цей правовий припис не може застосовуватись всупереч більш загаль­ному стосовно предмета, про який йдеться, правилу ст. 4 ЦПК [33], що не встановлює галузевих обмежень на застосування закону за аналогією, але обмежує коло актів, які можуть застосовуватись за аналогією, тільки законами. Отже, до цивільних право­відносин, на які поширюється ст. 1197 ЦК, може застосовуватись за аналогією Закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатнос­ті» [112], але не може застосовуватись Порядок обчислення середньої заробітної пла­ти (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням [306].

Виникає ситуація правової невизначеності, а разом з нею і думка з метою подо­лання цієї ситуації застосувати за аналогією до відносин, про які йдеться, положення названого Порядку з посиланням на засаду правової визначеності, що входить до змісту принципу верховенства права та має ту саму вищу юридичну силу, що й цей принцип. Але ця думка суперечить ч. 2 ст. 8 ЦК, відповідно до якої у разі неможли­вості застосувати за аналогією акти цивільного законодавства слід використовувати аналогію права. Отже, численні прогалини в правовому регулюванні відносин, на які поширюється чинність ст. 1197 ЦК, слід заповнювати застосуванням за аналогією За­кону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (з урахуванням змісту цього Закону таке є маловірогідним) та застосуванням аналогії права.

2. За буквою ст. 1197 ЦК ця стаття визначає порядок розрахунку середньої заро­бітної плати для визначення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Але за аналогією цю статтю слід застосовувати також до відносин щодо визначення розміру відшкодування шкоди, завданої внаслідок смер­ті потерпілого. Це один із випадків, коли наявна прогалина є очевидною, а потреба
в застосуванні закону за аналогією — безспірною.

3. Базою для розрахунку розміру втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку є середній місячний заробіток, який по­терпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Для визначення розміру втраченого заробітку середній місячний заробіток слід помножити на встановлений медико-соціальною експертною комісією відсоток втрати професійної працездатності,
а цей добуток — розділити на 100.

4. Формулювання абзацу першого ч. 1 ст. 1197 ЦК «а за її відсутності — загальної працездатності» слід тлумачити з урахуванням такого. Займенник «її», абстрактно роз­мірковуючи, може замінювати як іменник «втрати», так і іменник «працездатності». При цьому останній іменник може означати як професійну працездатність, якої не було в особи взагалі, так і професійну працездатність, яка була, але яку особа внаслідок
каліцтва або іншого ушкодження здоров'я втратила. Усі ці три варіанти тлумачення займенника «її» слід здійснити в контексті ч. 1 ст. 1197 ЦК, щоб зробити висновок про зміст відповідного правового припису.

Якщо під словом «її» розуміти «професійну працездатність», втрачену внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, то відповідний правовий припис набуває ознаки такого, що явно суперечить принципу верховенства права (засаді справед­ливості), бо при стовідсотковій втраті працездатності особа мала б отримати право на відшкодування шкоди в розмірі середнього місячного заробітку, а їй приписується відшкодовувати шкоду відповідно до ступеня втрати загальної працездатності.

Якщо під словом «її» розуміти «професійну працездатність», якої не було взага­лі, то відповідне правило взагалі втрачає предмет правового регулювання, оскільки «професійна працездатність — це здатність даного працівника до роботи за своєю професією (фахом) і кваліфікацією чи за іншою адекватною їй професією (фахом)» (п. З Додатка до Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи [352]). Професія визначається як «здатність виконувати подібні роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації» (Вступна частина Класи­фікатора професій [444]). Але ж зазначення на кваліфікацію не слід переоцінювати: певні кваліфікаційні вимоги Довідник кваліфікаційних характеристик професій праців­ників ставить до всіх працівників, в тому числі до вантажника, двірника, прибираль­ника (п. 8, 20, 118 п. 2 розділу 2 Випуску 1 названого Довідника [438]). Отже, осіб, які працювали за трудовим договором і отримували заробітну плату та які не мали б професії та професійної працездатності, не існує. Тому варіант тлумачення слова «її», який розглядається, позбавляє правовий припис, що тут аналізується, предмета правового регулювання.

Якщо під словом «її» розуміти «втрату працездатності» (у таких випадках наявною є втрата загальної працездатності і відсутньою — втрата професійної працездатності), то правовий припис, який тут аналізується, також втрачає предмет правового регу­лювання, бо таких випадків не буває: потреба навіть у деяких змінах умов праці, що призводить до зниження заробітку, або виконання роботи з більшою напругою, є під­ставою для встановлення до 25 відсотків втрати професійної працездатності (п. 10.5 Додатку до Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи [352]).

Викладене дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання про розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, врахову­ється тільки втрата професійної працездатності. Якщо вона втрачена повністю, розмір відшкодування дорівнює ста відсоткам середнього місячного заробітку потерпілого, а втрата загальної працездатності не враховується і в цьому випадку.

5. На момент розгляду судом справи про відшкодування шкоди часто уже є на­явним висновок МСЕК про ступінь втрати потерпілим професійної працездатності. Цей висновок і може бути використаний судом для визначення розміру шкоди, яка завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я та яка підлягає відшкодуванню. Але за клопотанням сторін або за власною ініціативою суд може призначити судово-
медичну експертизу. Вона проводиться декількома експертами [п. 2.4.3 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи [353]], які при визначенні ступеня втрати професійної працездатності повинні керуватись вимогами Правил проведення комі­сійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи. Застосування при цьому Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності [345] та Порядку встановлення медико-соціальними експертними ко­місіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків [357], не допускається.

6. Період, за який враховується заробіток потерпілого для обчислення середнього заробітку, встановлюється як останні дванадцять або три останні календарні місяці, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Право вибору періоду, за який обчислюється серед­ній заробіток (дванадцять чи три місяці), належить потерпілому. Календарні місяці
слід розуміти як повні календарні місяці (з 1 числа поточного місяця до 1 числа на­ступного місяця). Дванадцять чи три календарних місяці, що приймаються до уваги при визначенні розміру середнього місячного заробітку, мають безпосередньо пере­дувати календарному місяцю, в якому особа припинила роботу у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ці календарні місяці (дванадцять або три) мають
братися підряд. Слова «місяці перед припиненням роботи» (ч. 2 ст. 1197 ЦК) слід тлумачити як місяці, що передували місяцю, в якому особа зазнала каліцтва або ін­шого ушкодження здоров'я (а не місяцю, в якому потерпілий був звільнений з роботи за власним бажанням чи у зв'язку з виявленою невідповідністю обійманій посаді чи виконуваній роботі за станом здоров'я).

7. Більш детально питання визначення розрахункового періоду для обчислення розміру середньої місячної заробітної плати мають вирішуватись з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, що входять до змісту принципу вер­ховенства права (в порядку аналогії права). З урахуванням цього із розрахункового періоду підлягають виключенню повні календарні місяці, впродовж яких (повністю) потерпіла особа перебувала у відпустці в зв'язку з вагітністю та пологами (оскільки допомога у зв'язку з вагітністю та пологами відповідно до абзацу другого ч. З ст. 1197 ЦК не враховується при обчисленні середньої місячної заробітної плати, врахування місяців, за які така допомога виплачувалась несправедливо б зменшило розмір серед­ нього місячного заробітку, що є базою для визначення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я), або не працювала з інших поважних причин (догляд за дитиною, що не досягла віку трьох (у відповідних ви­падках — шести) років, відпустка без збереження заробітної плати, надана відповідно
до законодавства про працю).

Не підлягають врахуванню і ті календарні місяці, впродовж яких особа, що перебувала у трудових правовідносинах, частково не працювала з інших поважних причин (крім випадків, коли за особою зберігалася середня заробітна плата відповідно до законодавства або особа отримувала допомогу згідно із законодавством про державне соціальне страхування). Зокрема, не враховуються місяці, в які працівники, прийняті на сезонні роботи, не працювали у зв'язку із сезонними перервами в роботі.

8. У зв'язку з виключенням із розрахункового періоду окремих календарних мі­сяців не передбачається заміна цих місяців календарними місяцями, що передували розрахунковому періоду, а середня заробітна плата визначається за меншу кількість календарних місяців (а не за дванадцять чи три). Якщо потерпіла особа не пропра­цювала в розрахунковому періоді жодного повного календарного місяця, середня за­
робітна плата повинна визначатись за фактично відпрацьовані дні (включаючи дні, коли особа не працювала, але за нею зберігалось місце роботи і середня заробітна плата або виплачувалась допомога згідно із законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також дні вимушеного прогулу у разі наступного поновлення особи на роботі). Середньоденний заробіток при цьому слід помножити на кількість робочих днів за графіком виходу даного працівника на роботу у відпо­відному місяці.

9. Положення ч. 2 ст. 1197 ЦК про особливості визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання не може застосовуватись, оскільки захворювання може бути кваліфіковане як професійне тільки у разі, коли потерпілий є стороною трудових правовідносин. А відшкодування шкоди, яка виникла в результаті професій­ного захворювання, здійснюється на підставі Закону «Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [112].

10. Частина 3 ст. 1197 ЦК визначає види виплат, що здійснюються роботодавця­ми на користь працівників, які (виплати) враховуються при обчисленні середнього місячного заробітку з метою подальшого визначення розміру відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я. До таких виплат належать усі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом,
з яких сплачується податок на доходи фізичних осіб. До таких виплат не можуть відноситись виплати за цивільно-правовими договорами (незалежно від того, зареє­стрований потерпілий як підприємець чи ні).

11. У силу спеціального зазначення у абзаці другому ч. З ст. 1197 ЦК при обчис­ленні середнього заробітку для визначення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, не враховуються одноразові виплати, компенсація за незикористану відпустку і вихідна допомога, хоча усі ці виплати є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб. При цьому одноразові ви­плати слід розуміти як такі, що не передбачені системою оплати праці. Отже, до них (одноразових виплат) не належать премії квартальні, піврічні, а також винагорода за підсумками роботи підприємства за рік. Ці виплати слід враховувати у відповідні місяці розрахункового періоду у відповідній частці (одній дванадцятій, одній шостій, одній третій).

12. У випадку завдання каліцтва або ушкодження здоров'я особи в перший день роботи середня заробітна плата розраховується виходячи з місячної тарифної ставки (тарифної ставки, розмір якої розраховано за місяць).

13. Усі види оплати праці, допомога по тимчасовій непрацездатності при обчисленні середньої заробітної плати з метою визначення розміру відшкодування враховуються в сумах, нарахованих до відрахування податку на доходи фізичних осіб (а також до відрахування сум зборів на загальнообов'язкові державне соціальне страхування).

14. Абзац третій ч. З ст. 1197 ЦК встановлює два варіанти обчислення розміру середньої місячної заробітної плати для випадків, коли потерпілий на момент ушко­дження здоров'я (завдання шкоди) не працював. Але ці правила не можуть застосо­вуватись, оскільки ч. 2 ст. 1195 ЦК приписує розмір відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я особи, яка на момент ушкодження не працювала, визначати
виходячи із розміру мінімальної заробітної плати.

15. Середня місячна заробітна плата потерпілого визначається за дванадцять або за три місяці до каліцтва, або іншого ушкодження здоров'я (абзац другий ч. 1 ст. 1197 ЦК). Але у разі зміни у бік підвищення розміру заробітку потерпілого у зв'язку з підвищенням заробітної плати за посадою, переведенням на вищеоплачувану робо­ту, прийняттям на роботу після закінчення освіти в період, за який розраховується
середня місячна заробітна плата, при обчисленні середньої місячної заробітної плати, враховується лише заробіток після відповідної зміни.  При цьому період, за який розраховується середня заробітна плата, може бути меншим, ніж дванадцять чи три місяці. У таких випадках, які і тоді, коли потерпілий пропрацював менш як дванад­цять (чи три) місяців, враховується календарні місяці, хоч їх кількість буде меншою
дванадцяти (трьох). Лише коли тривалість періоду після зміни розміру заробітку чи загальна тривалість роботи будуть меншими, ніж один календарний місяць, середня місячна заробітна плата має обчислюватись виходячи із заробітку за фактично від­працьований час (ч. 4 ст. 1197 ЦК).

Стаття 1198. Визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушко­дження здоров'я фізичної особи — підприємця

1. Розмір доходу фізичної особи — підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році,
поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять мі­сяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.

2. Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою — підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, визначається на підставі даних органу державної податкової служби.

3. Розмір доходу, втраченого фізичною особою — підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, обчислюється виходячи з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, у сумах, нарахованих до вирахування податків.

4. Розмір доходу, втраченого фізичною особою, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокатом, особою, зайнятою творчою діяльністю, та іншими), визнача­ється у порядку, встановленому частинами першою — третьою цієї статті.

1.   Цивільний кодекс не допускає врахування доходу,  отриманого за цивільно-правовим договором, при обчисленні середньої заробітної плати особи, яка працювала, з метою визначення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я. Якщо ж обчислюється розмір доходу фізичної особи, що є підприємцем, для визначення розміру відшкодування такої шкоди, то не передбачається врахування заробітної плати (викладене стосується випадків, коли фізична особа одночасно або в окремі періоди в межах встановленого строку мала доходи і від підприємницької  діяльності, і у вигляді заробітної плати).

2.  Загальним правилом є обчислення доходу фізичної особи — підприємця з метою визначення розміру відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, виходячи із річного доходу в попередньому «господарському» (цей термін не можна тлумачити інакше, ніж календарний) році. Оскільки для визначення розміру відшкодування шкоди необхідно обчислити середній місячний дохід, річний дохід ділиться на два­надцять місяців. Якщо фізична особа отримувала дохід від підприємницької діяль­ності впродовж строку, який не складає календарного року, середній місячний дохід визначається виходячи із останніх дванадцяти місяців або за іншу (меншу) кількість місяців, якщо фізична особа отримувала дохід від підприємницької діяльності протягом меншої кількості місяців. Якщо тривалість періоду, протягом якого особа отримувала дохід від підприємницької діяльності, не складає одного календарного місяця, роз­мір відшкодування шкоди має визначатись як для особи, яка на момент ушкодження здоров'я не працювала, тобто виходячи із розміру мінімальної заробітної плати.

3. Частина 2 ст. 1198 ЦК приписує розмір відшкодування визначати виходячи із даних про дохід потерпілого, що надаються органом державної податкової служби. Податкове законодавство не виключає надання уточнених декларацій про доходи, які не можуть не враховуватись при наданні органом державної податкової служби відо­мостей про доходи фізичної особи — підприємця. При наданні відомостей про дохід фізичної особи — підприємця орган державної податкової служби враховує дохід, який отримала ця особа на поточний рахунок в банку або в касу з вирахуванням витрат, які здійснені у зв'язку із здійсненням підприємницької діяльності, тобто той дохід,
який є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

4. Для визначення розміру відшкодування до уваги приймається дохід у сумах, нарахованих до відрахування податків.

5. До осіб, які самостійно забезпечують себе роботою, належать адвокати, нотаріуси, особи, що зайняті творчою діяльністю. До таких осіб не належать фізичні особи, що виконують роботи за цивільно-правовими договорами.

Стаття 1199. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи

1. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем — вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов'язана відшкодувати потер­пілому також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати.

2. Якщо на момент ушкодження здоров'я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

3. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потер­пілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушко­дження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

4. Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

1. У разі ушкодження здоров'я малолітньої особи, тобто особи, яка не досягла чотирнадцяти років, відшкодовуються тільки витрати, які в ч. 1 ст. 1195 ЦК ква­ліфікуються як додаткові (витрати на лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо). Заробіток, який втратив потерпілий у результаті ушко­дження здоров'я, відшкодовується, починаючи з дня, наступного після досягнення потерпілим чотирнадцяти років. Якщо потерпілий має статус учня (поняття учня не може поширюватись на студентів вищих закладів освіти, але поширюється на учнів не тільки загальноосвітніх шкіл, а і професійних закладів освіти), відшкодування втраченого заробітку здійснюється з дня, наступного після дня втрати статусу учня (за умови досягнення віку чотирнадцяти років) або після дня досягнення віку ві­сімнадцяти років.

2. Розмір відшкодування втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи, яка не є учнем, визначається виходячи із мі­німальної заробітної плати на день ушкодження здоров'я. Якщо неповнолітня особа на момент ушкодження здоров'я працювала, розмір відшкодування визначається ви­ходячи із її заробітку на загальних підставах. При цьому сума середньої заробітної
плати, виходячи із якої визначається розмір відшкодування, не може бути меншою мінімальної заробітної плати.

3. Після початку трудової діяльності особою, яка на момент ушкодження здоров'я була малолітньою або неповнолітньою, ця особа має право вимагати збільшення роз­міру відшкодування шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, виходячи із розміру заробітної плати працівників його кваліфікації (цей розмір не може бути нижче вста­новленого законом розміру мінімальної заробітної плати).

4. Потерпілий, який після досягнення повноліття продовжує залишатись непра­цездатним внаслідок ушкодження здоров'я і не має професійної кваліфікації, має право вимагати відшкодування шкоди в розмірі, який не може бути меншим розміру мінімальної заробітної плати.

Стаття 1200. Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого

1. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині — до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закін­чення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно;

3) інвалідам — на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними
чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — протягом п'яти років після його смерті.

2. Особам, визначеним у пунктах 1 — 5 частини першої цієї статті, шкода від­шкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вираху­ванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували
на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором до­вічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

3. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших до­ходів.

4. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на від­шкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому пере­рахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої
після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого. Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

1.  Стаття 1200 ЦК є надзвичайно складною для тлумачення. Важко визначити спів­відношення між абзацом першим ч. 1 ст. 1200 ЦК, з одного боку, та рештою тексту цієї частини і ч. 2 ст. 1200 ЦК — з іншого. Подібну структуру має ст. 33 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [112].
Але в цьому законодавчому положенні абзац другий починається словами «такими особами є», що повністю усуває суперечність між частиною першою ст. 33 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та наступним нормативним текстом.

При тлумаченні ч. 1 ст. 1200 ЦК слід враховувати, що матеріальна норма, що ви­значає коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, яка завдана смертю го­дувальника, формулюється в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК. Стосовно цієї норми правові приписи, що формулюються в п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, є процедурними. Вони визначають строки, впродовж яких особам, що мають право на відшкодування, таке відшкодування здійснюється. Це твердження не спростовується навіть зазначенням у ч. 2 ст. 1200 ЦК про те, що у відповідному розмірі шкода відшкодовується «особам, визначеним у пунктах 1 — 5...» (а не в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК).

Отже, до осіб, що мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю году­вальника, слід віднести: 1) непрацездатних осіб, які були на утриманні (хоча б вони і не мали права на одержання утримання); 2) непрацездатних осіб, які мали на день смерті потерпілого право на одержання від нього утримання (хоча б фактично вони його і не отримували); 3) дитину потерпілого, народжену після його смерті.

2.  Непрацездатні особи, які були на утриманні потерпілого (хоч і не мали права на одержання утримання), мають право на відшкодування шкоди незалежно від на­явності родинних зв'язків з потерпілим. Не встановлюються також будь-які вимоги щодо строку перебування на утриманні потерпілого. Навіть слова «на день смер­ті» не можна віднести до слів «які були на його утриманні». За таких умов озна­ка перебування особи на утриманні потерпілого має визначатись із застосуванням аналогії права з урахуванням засад добросовісності, справедливості та розумності. Непрацездатна особа,  що претендує на відшкодування  шкоди,   завданої смертю потерпілого, має надати належні докази того, що вона дійсно перебувала на утри­манні. Перебування на утриманні означає, що за рахунок коштів померлого особа
отримувала більшу частину засобів для існування. Якщо ж ця частина є меншою, то особа не може вважатись такою, що перебувала на утриманні померлого, оскільки за таких умов вона одержувала не утримання, а допомогу. Одержання ж особою від потерпілого допомоги, хоча воно й мало систематичний характер, не дає права на відшкодування шкоди.

Перебування на утриманні означає також систематичне (а не епізодичне) одержан­ня особою засобів до існування за рахунок коштів померлого. При оцінці одержання утримання як систематичного слід враховувати як період фактичного перебування на утриманні до смерті потерпілого, так і характер відносин між потерпілим та осо­бою, що вимагає відшкодування шкоди. Ці відносини можуть свідчити про наміри потерпілого надавати утримання в майбутньому, а можуть свідчити про відсутність таких намірів. Якщо, наприклад, потерпілий надав особі житло в будинку, в якому він сам проживає, то це може бути доказом того, що потерпілий мав намір надавати особі утримання в майбутньому.

3. Непрацездатні особи, що мали на день смерті потерпілого право на одержання від нього утримання, мають право на відшкодування шкоди незалежно від того, одер­жували вони фактично це утримання чи ні. Коло осіб, що мають право на одержання утримання, має визначатись відповідно до сімейного законодавства. Визначати це коло на підставі п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК було б неправильним. Справа в тому, що в цих
пунктах на родинні зв'язки зазначається тільки двічі: у п. 2 йдеться про чоловіка, дружину, батьків (усиновлювачів) і в п. 4 вказується на батьків (усиновлювачів) та на одного із подружжя поряд з іншими членами сім'ї. Зазначення на інвалідів у п. З ч. 1 ст. 1200 ЦК передбачає визначення їх кола за критеріями, що встановлені абзацом першим ч. 1 ст. 1200 ЦК, зокрема за ознакою наявності у них права на одержання
утримання від потерпілого на день його смерті. А питання про наявність цього права можна вирішити тільки на підставі сімейного законодавства. Те саме слід сказати і про «дитину», про яку зазначається в п. 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК. Інтерпретувати це слово так, що під словом «дитина» тут маються на увазі тільки діти потерпілого, означало б відійти від букви закону. Тож під «дитиною» слід розуміти будь-яку дитину, що підпадає під ознаки, на які вказується в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК, а не тільки дітей померлого.

4.Потребує також відповіді запитання про те, чи випливають із п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК правовий припис, відповідно до якого зазначені тут особи мають право на відшко­дування шкоди, та правовий припис, відповідно до якого інші особи, ніж зазначені в п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, права на відшкодування шкоди не мають.

Отже, із п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, непрямо випливає і висновком від наступного правового явища (тривалості строку, впродовж якого відповідні особи мають право на відшкодування шкоди) до попереднього виявляється правовий припис, відповідно до якого зазначені особи мають право на відшкодування шкоди. Цей правовий при­пис суперечить прямо встановленому в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК правовому припису, що визначає коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди у разі смерті годувальника, а тому може застосовуватись.

Із правового припису, який непрямо випливає із п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК та який виявляється висновком від наступного правового явища до попереднього, виявляється правовий припис, відповідно до якого інші особи, ніж зазначені в п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, права на відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого не мають. Але цей пра­вовий припис не може застосовуватись усупереч загальному правовому припису, що прямо закріплюється в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК.

5.  Право на одержання утримання відповідно до ст. 75 СК [28] має дружина, чо­ловік за умови непрацездатності та наявності потреби в матеріальній допомозі. Не­працездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку або є інвалідом І, II чи III групи (ч. З ст. 75 СК). Один із подружжя вважається таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо його заробітна плата, пенсія, доходи від використання
майна,  інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму,  встановленого законом (ч. 4 ст. 75 СК). Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом (ч. 5 ст. 75 ЦК).

Стаття 76 СК визначає умови, за яких кожен із подружжя зберігає право на утри­мання після розірвання шлюбу. Сімейний кодекс встановлює також інші правила про право на утримання (ст. 84, 86, 88), про припинення та позбавлення права на утри­мання (ст. 82 — 85), їтро право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою (ст. 91). За наявності такого права кожен із подружжя (чи особи, що не перебувають у шлюбі) мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю іншого із подружжя.

6.  Діти до досягнення повноліття мають право на одержання утримання від бать­ків (усиновлювачів). Таке прямо випливає із ст. 180 і 232 СК. Це не перешкоджає застосуванню правила п. 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК про те, що у разі відшкодування шкоди на користь дитини таке відшкодування за умови, що дитина навчається (є учнем, студентом), здійснюється до досягнення дитиною двадцяти трьох років. Але відшко­дування шкоди до досягнення двадцяти трьох років здійснюється тільки тоді, коли особа, на користь якої здійснюється відшкодування, на день смерті потерпілого має право на одержання від нього утримання, тобто не досягла віку вісімнадцяти років. Якщо ж особа, стосовно якої вирішується питання про відшкодування на її користь шкоди, на день смерті потерпілого досягла повноліття, то відповідно до абзацу першо­го ч. 1 ст. 1200 ЦК вона не мала на цей день права на одержання утримання, а отже, у неї не виникає і право на відшкодування шкоди, хоча б ця особа не досягла віку двадцяти трьох років і навчалася (була учнем чи студентом). Проте не виключається, що з урахуванням усіх обставин справи суд у такому випадку дійде висновку про те, що до таких відносин з урахуванням принципу верховенства права, зокрема засади  рівності (ст. 8 Конституції України [1]), слід застосувати за аналогією ч. 1 ст. 1200 ЦК (всупереч правовому припису, який непрямо випливає із ч. 1 ст. 1200 ЦК, вияв­ляється при тлумаченні висновком від протилежного та відповідно до якого особа, що є учнем, студентом, не має права на відшкодування шкоди у разі смерті годувальника, що настала в період, коли ця особа досягла віку вісімнадцяти років і не досягла віку
двадцяти трьох років).

При застосуванні п. 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК слід враховувати правила ст. 188 і 190 СК про звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину та про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Під «учнем», «студентом» слід розуміти особу, яка має такий статус, хоча ця особа й навчалась за іншою формою, ніж денна, та одночасно працювала. Немає будь-яких підстав стверджувати, що тут маються на увазі тільки учні, студенти денної форми навчання. Коли законодавець хотів обмежити коло учнів, студен­тів, що мають право на отримання щомісячних страхових виплат, він у ст. 33 За­кону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановив, що таке право мають учні, студенти денної форми навчання.

7.  Батьки мають право на одержання утримання від повнолітніх дочки, сина від­повідно до ст. 202 СК. Відповідно за умови, що вони є непрацездатними (досягли пенсійного віку чи були інвалідами) на день смерті годувальника. Відповідно вони мають і право на відшкодування шкоди. Вони не мають такого права, якщо на день смерті потерпілого набрало законної сили рішення суду про звільнення дочки, сина
від обов'язку утримувати матір, батька, як це передбачено ст. 204 СК [28].

8.  Статті 265 — 271 СК встановлюють умови, за яких обов'язок утримувати внуків покладається на бабу, діда, обов'язок утримувати бабу, діда покладається на внуків, обов'язок утримання покладається на братів, сестер, обов'язок утримувати падчерку, пасинка покладається на мачуху, вітчима, обов'язок утримувати мачуху, вітчима по­кладається на падчерку, пасинка, обов'язок осіб, у сім'ї яких виховувалася дитина,
утримувати дитину, обов'язок особи, яка до досягнення повноліття проживала од­нією сім'єю з родичами або іншими особами, утримувати непрацездатних родичів та інших осіб. За наявності права на одержання утримання названі особи мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю особи, яка зобов'язана була утримувати інших осіб.

9.   Зазначення в п. З ч.  1 ст. 1200 ЦК на інвалідів підтверджує думку про те, що п. 1 — 5 цієї частини підлягають застосуванню тільки разом з абзацом першим ч. 1 ст. 1200 ЦК: не будь-які інваліди мають право на відшкодування шкоди, а тільки ті, які були на утриманні потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від потерпілого утримання.

10. При застосуванні п. 4 ч. 1 ст. 1200 ЦК слід мати на увазі, що статус осіб як членів сім'ї визначається на підставі ст. З СК.

11. Із пп. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК прямо випливають правові приписи, якими вста­новлюються строки, впродовж яких відповідні особи мають право на відшкодування шкоди. Але строки, впродовж яких відшкодовується шкода на користь цілої низки осіб, передбачених ст. 265 — 271 СК, не встановлені. Звідси не можна робити висно­вок про те, що ці особи взагалі не мають права на відшкодування шкоди. Це означає
лише, що строки, впродовж яких має здійснюватись відшкодування, слід визначати через застосування закону за аналогією. Отже, особи, що досягли пенсійного віку та на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, мають право на відшкодування шкоди довічно. До дітей (осіб, що не досягли повноліття) і інвалідів п. 1, 3 ч. 1 ст. 1200 ЦК застосовуються прямо.

12. Частина друга ст. 1200 ЦК встановлює порядок визначення розміру відшко­дування особам, вказаним у п. 1 — 5 ч. 1 цієї статті. Особам, на яких не вказується в п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, розмір відшкодування визначається із застосуванням ч. 2 ст. 1200 ЦК за аналогією. Можна було б стверджувати, що цим особам розмір відшкодування має визначатись із застосуванням принципу верховенства права. Але таке твердження не відповідало б принципу рівності, бо тоді частина осіб, про яких зазначається в ст. 265 — 271 СК (діти, інваліди), отримувала б відшкодування в роз­мірі, що визначається ч. 2 ст. 1200 ЦК, а інша частина (особи, що досягли пенсійного віку) отримувала б відшкодування в розмірі, що визначається за принципом верхо­венства права.

Оскільки підстав для відступлення від букви ч. 2 ст. 1200 ЦК немає, слід визнати, що з набранням чинності Цивільним кодексом України порядок розрахунку розміру відшкодування різко змінився: всі особи, що мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника), мають право на відшкодування в одна­ковому розмірі. Це стосується і осіб, на яких потерпілий сплачував аліменти за рішен­ням суду, і тих, що не одержували від померлого утримання, але мали право на його одержання, в тому числі на підставі ст. 265 — 271 СК.

13.  З урахуванням викладеного у попередньому пункті коментаря слід зробити ви­сновок про те, що порядок визначення розміру відшкодування з набранням чинності Цивільним кодексом 2003 року різко змінився і спростився. Середній місячний заробі­ток (дохід) потерпілого ділиться на кількість осіб, які фактично утримувались за ра­хунок заробітку (доходу) потерпілого. У такий спосіб визначається частка середньої місячної заробітної плати, що припадала на самого потерпілого і осіб, що перебували на утриманні потерпілого, але не мали права на одержання від нього утримання. На частку, що припадала на самого потерпілого та осіб, що перебували на його утриманні за відсутності права на його одержання, розмір середньої місячної заробітної плати потерпілого зменшується. Решта заробітку ділиться на кількість осіб, що мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника). У такий спо­сіб визначається розмір відшкодування шкоди на кожну із осіб, що має право на таке відшкодування.

14. У зв'язку з відсутністю правових норм, які детально врегулювали б порядок визначення розміру відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годуваль­ника), на кожну із осіб, яка має право на відшкодування, а також у зв'язку з недо­статньою соціальною обґрунтованістю положень ст. 1200 ЦК не виключається, що суд з урахуванням конкретних обставин та на підставі принципу верховенства права дійде
висновку про необхідність деякого відступлення від положень цієї статті.

15. Середня місячна заробітна плата потерпілого (годувальника) має визначатись із застосуванням за аналогією правил ст. 1197 ЦК, що поширюється на відносини щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Визначена у такий спосіб середня місячна заробітна плата підлягає збільшенню на суму щомісячної пенсії, що її отримував потерпілий, суми, які потерпілий отри­мував у розрахунку на місяць за договором довічного утримання (догляду), на суми інших «аналогічних» виплат. При цьому «аналогічними» слід вважати інші систе­матичні виплати (доходи), оскільки в контексті ч. 2 ст. 1200 ЦК названі тут пенсії і доходи за договором довічного утримання мають одну спільну ознаку —  систе­матичність. Це дає підстави для врахування при визначенні середнього місячного доходу потерпілого (годувальника) доходу від підприємницької діяльності, якщо потерпілий одночасно працював за трудовим договором (отримував заробітну плату) і здійснював підприємницьку діяльність. Доходи від виконання робіт та надання по­слуг за цивільно-правовими договорами зазвичай не підпадають під формулювання «аналогічні», що вживається в ч. 2 ст. 1200 ЦК. Але сьогоднішні масштаби виконання робіт та надання послуг фізичними особами на підставі цивільно-правових договорів є настільки великими, що відповідні доходи можуть бути визнані систематичними, а отже, аналогічними тим, що названі в ч. 2 ст. 1200 ЦК. У подібних випадках такі доходи повинні враховуватись при обчисленні середнього місячного заробітку по­терпілого (годувальника).

16. Розмір відшкодування, визначений у порядку, що описаний вище, не підлягає зменшенню на суму будь-яких доходів, які отримує особа, на користь якої здійснюєть­ся відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника). Із зазначення в ч. З ст. 1200 ЦК про те, що шкода відшкодовується в повному обсязі без врахування пенсії, призначеної внаслідок втрати годувальника (слід звернути увагу на те, що
в контексті ч. З ст. 1200 ЦК під такою слід розуміти пенсію, що призначена у зв'язку з втратою того годувальника, смерть котрого стала підставою відшкодування шкоди), непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відпо­відно до якого інші пенсії підлягають врахуванню. Але цей правовий припис не під­лягає застосуванню, оскільки він суперечить правовому припису, який прямо випливає із ч. З ст. 1200 ЦК і не передбачає врахування інших доходів особи, на користь якої здійснюється відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника).

17. Після призначення відшкодування (за договором чи за рішенням суду) кіль­кість осіб, що мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника), може зменшитись (унаслідок смерті осіб, на користь яких здійснюється відшкодування, унаслідок відновлення працездатності інвалідів, на користь яких здійснювалось відшкодування). Але розмір відшкодування на користь кожної із осіб, що продовжують отримувати виплати в порядку відшкодування шкоди, за­вданої смертю потерпілого (годувальника), у таких та інших випадках не змінюється (не збільшується). Разом з тим розмір відшкодування, визначений на кожну із осіб, підлягає зміні в таких випадках: 1) у разі народження дитини, зачатої за життя по­терпілого (годувальника), розмір відшкодування на кожну із осіб відповідно змен­шується; 2) у разі призначення виплати відшкодування особі, що здійснює догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, розмір відшкодування на кожну із осіб відповідно зменшується; 3) у разі припинення відшкодування на користь таких осіб розмір відшкодування на решту осіб, на користь яких здійснюється виплата від­шкодування, відповідно збільшується.

18.  Зміна розміру відшкодування, визначеного договором (договорами), здійсню­ється через внесення змін до такого договору (договорів). У разі відмови боржника чи особи, на користь якої здійснюється виплата відшкодування, від внесення змін до договору, спір вирішується судом. При цьому слід враховувати, що сторона, яка заперечує проти зміни договору, не може посилатись на відсутність підстав для змі­ни договору, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК: ч. 4 ст. 1200 ЦК встановлює спеціальні правила про підстави зміни договору — зміни (збільшення чи зменшення) розміру відшкодування.  Це правило підлягає переважному застосуванню перед загальним правилом ч. 2 ст. 625 ЦК.

Якщо розмір відшкодування на кожну особу встановлений рішенням суду, це рі­шення підлягає скасуванню у провадженні за нововиявленими обставинами, а справа вирішується через розгляд справи відповідно до Цивільного процесуального кодексу України та прийняття нового рішення.

19.  Зазначення в абзаці другому ч. 4 ст. 1200 ЦК про те, що розмір відшкодування може бути збільшений законом, могло б мати реальне регулятивне значення за умо­ви, що законодавець визнав для себе обов'язковими положення частини другої ст. 6 і частини другої ст. 19 Конституції, що приписують всім державним органам, у тому числі і єдиному органу законодавчої влади, підпорядковуватись закону. Але Верхо­вна Рада визнає за припустиме видавати закони, що суперечать раніше прийнятим законам, а судова практика одночасно визнає, що за наявності суперечності між зако­нами, прийнятими в різний час, перевагу слід надавати законам, прийнятим пізніше. За таких умов абзац другий ч. 4 ст. 1200 ЦК може отримати реальне значення лише в майбутньому, коли Верховна Рада почне дотримуватись згаданих вище конститу­ційних вимог.

Стаття 1201. Відшкодування витрат на поховання

1. Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

1. Особа, відповідальна за смерть потерпілого, зобов'язана відшкодувати витрати на поховання та на спорудження пам'ятника. Ці витрати мають відшкодуватись у тій мірі, в якій вони є необхідними, тобто звичайними для людей, що проживають у цій місцевості. Слід вважати, що звичайними, а тому необхідними, є витрати як на саме поховання, так і на справляння релігійних обрядів, на придбання харчових продуктів та алкогольних напоїв для поминального обіду, на встановлення пам'ятника середньої для даної місцевості ціни.

2. Відшкодування витрат на поховання не зменшується на суму допомоги на по­ховання,  отриманої за рахунок коштів соціального страхування,  роботодавця або за рахунок інших джерел.

3. Суб'єктом, на користь якого відшкодовуються витрати на поховання, є особа, яка такі витрати зробила.

Стаття 1202. Порядок відшкодування шкоди

1. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріаль­ного становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

2. Стягнення додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі ви­сновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої
оплати послуг і майна (придбання путівки,  оплата проїзду,  оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

1. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті годувальника, здійснюється щомісячно. Допускається стягнення (виплата) щомісячних платежів наперед, але не більш як за три роки. Це можливо за наявності на боці особи, на користь якої здійснюється відшкодування, обставин, що мають іс­тотне значення. Якщо боржником у зобов'язанні щодо відшкодування шкоди є фізична особа, при прийнятті судом такого рішення має враховуватись матеріальне становище боржника.

2. Відшкодування витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 і ч. 1 ст. 1199 ЦК, здійснюєть­ся одноразово у міру виникнення потреби в таких витратах. Якщо вони знаходяться у причинному зв'язку з діями (бездіяльністю) потерпілого, що стали підставою від­шкодування, суми відшкодування названих витрат можуть бути виплачені (стягнені) наперед у таких випадках: 1) на основі висновку відповідної лікарської експертизи в межах встановлених нею строків, впродовж яких буде існувати необхідність у від­повідних видах додаткових витрат; 2) у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна.

3. Строки відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушко­дженням здоров'я, встановлюються ч. 1 ст. 1168 ЦК.

Стаття 1203. Збільшення розміру відшкодування шкоди на вимогу потерпілого у разі зміни стану його працездатності

1. Потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди.

1. Як зазначалося в коментарі до ст. 1197 ЦК, розмір відшкодування шкоди, за­вданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, визначається з урахуванням про­цента втрати професійної працездатності. У подальшому працездатність потерпілого може знизитись. Відповідно до ст. 1203 ЦК у таких випадках потерпілий має право на відповідне збільшення розміру відшкодування. При цьому у ст. 1203 ЦК не зазначається про причинний зв'язок зниження працездатності потерпілого з ушкодженням здоров'я, яке було підставою зобов'язання відшкодування шкоди. Це дає підстави для логічного доповнення тексту ст. 1203 ЦК, за допомогою якого виявляється правовий припис, відповідно до якого наявність зазначеного зв'язку не є необхідною для ви­никнення у потерпілого права на підвищення розміру відшкодування. Але цей право­вий припис не може застосовуватись усупереч загальному правилу ч. 1 ст. 1195 ЦК, яка визнає умовою виникнення зобов'язання відшкодування шкоди при каліцтві або іншому ушкодженні здоров'я наявність причинного зв'язку між правопорушенням та шкодою. Тому і ст. 1203 ЦК підлягає застосуванню тільки у випадках, коли зниження працездатності є наслідком ушкодження здоров'я, що було підставою відшкодування шкоди.

2. У разі зниження працездатності особи, на користь якої здійснюється відшкоду­вання шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, з інших причин, ніж це каліцтво або інше ушкодження здоров'я, шкоду відшкодовує особа, винна у зниженні працездатності. Якщо це сталося внаслідок причин, за які ніхто не від­повідає (загальне захворювання, каліцтво або інше ушкодження здоров'я внаслідок необережності потерпілого тощо), зниження працездатності не дає права ні на від­шкодування втрачених доходів, ні на збільшення розміру відшкодування, що уже здійснюється.

3. Увагу слід звернути і на формулювання «особа має право». З дня встановлен­ня експертизою зниження працездатності (збільшення процента втрати професійної працездатності) потерпілий отримує право на збільшення розміру відшкодування. Якщо боржник такого збільшення не здійснив, потерпілий може захищати своє право на збільшення розміру відшкодування від дня встановлення експертизою зниження працездатності.

Стаття 1204. Зменшення розміру відшкодування шкоди на вимогу особи, яка за­вдала шкоди

1. Особа, на яку покладено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я потерпілого, має право вимагати зменшення розміру відшкодування шкоди, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди.

1. Поновлення працездатності потерпілого є підставою припинення зобов'язання щодо відшкодування шкоди потерпілому внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо працездатність не поновлена повністю, а ступінь втрати професійної працездатності зменшилася, розмір відшкодування підлягає зменшенню на вимогу особи (фізичної або юридичної), яка здійснює відшкодування шкоди. До набрання сили рі­шенням суду, яким зменшено розмір відшкодування, відшкодування має виплачуватись у розмірі, що був визначений раніше. У цьому полягає різниця між формулюваннями «потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування...» (ст. 1203 ЦК) і «осо­ба... має право вимагати зменшення розміру відшкодування» (ст. 1204 ЦК).

Стаття 1205. Відшкодування шкоди у разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду

1. У разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, і встановлення її правонаступ­ників виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників.

У цьому разі вимоги про збільшення розміру відшкодування шкоди пред'являються до її правонаступників.

2. У разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для випла­ти їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.

У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталіза­ції платежів, які підлягають сплаті, обов'язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого.

1. Частина 1 ст. 1205 ЦК встановлює спеціальне правило, яким передбачає правонаступництво на стороні боржника у зобов'язаннях щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, у разі припинення боржника — юридичної особи з правонаступництвом. У таких випадках потерпілий не може пред'явити вимогу про дострокове припинення зобов'язання, як це перед­бачено ч. 1 ст. 107 ЦК.

2. У разі ліквідації юридичної особи має здійснюватись капіталізація платежів для їх виплати потерпілому або особам, передбаченим ст. 1200 ЦК, в майбутньому в строки та порядку,  що встановлені законодавством.  Капіталізація здійснюється  відповідно до Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди
їх життю і здоров'ю [297].

3. Капіталізація має здійснюватись у такий спосіб, щоб була забезпечена виплата всіх сум відшкодування потерпілому або іншим особам, передбаченим ст. 1200 ЦК, в межах строку, встановленого законом, або впродовж всього життя потерпілого або інших зазначених осіб. При цьому тривалість життя визначається відповідно до се­редньої тривалості життя для чоловіків і жінок в Україні (п. З Порядку капіталізації
платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю).

4. Абзац другий ч. 2 ст. 1205 ЦК слід визнати таким, що не має предмета право­вого регулювання, а тому не підлягає застосуванню. Цивільне право не знає такого суб'єкта, як ліквідаційна комісія. Відповідно до ч. 2 ст. 105 ЦК для здійснення дій, спрямованих на припинення юридичної особи,  створюється ліквідаційна комісія, комісія з припинення юридичної особи тощо. Зазначається про можливість призна­чення ліквідатора. Комісія чи ліквідатор здійснюють повноваження щодо управління справами юридичної особи, що припиняється (ч. З ст. 105 ЦК). Отже, ні ліквідаційна комісія, ні ліквідатор не можуть бути визнані тими суб'єктами, на яких може бути покладено обов'язок капіталізації платежів за рахунок свого майна у разі відсутності майна юридичної особи, що ліквідується.

5.   З наведених у попередньому пункті  коментаря  міркувань  є  неможливим пред'явлення потерпілим позову до ліквідаційної комісії.

Стаття 1206. Відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від зло­чину

1. Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охо­рони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

2. Якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, визначеними статтями 1178 і 1179 цього Кодексу.

3. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бю­джету.

1. На особу, яка вчинила злочин, покладається обов'язок відшкодування витрат закладу охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину. У разі від­шкодування цих витрат закладу охорони здоров'я безпосередньо потерпілим останній має право пред'явити вимогу про відшкодування йому здійснених витрат на підставі ч. 1 ст. 1195 ЦК, яка допускає стягнення з особи, яка завдала шкоди каліцтвом, ін­шим ушкодженням здоров'я або смертю, не тільки передбачених цією частиною видів шкоди, а й тих, які нею не передбачені.

2. Заклади охорони здоров'я, що є у власності держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади, мають статус юридичних осіб публічного права. Витрати, які здійснені такими закладами на лікування потерпілого від злочину, від­шкодовуються на користь відповідного бюджету.

3. Особа, яка завдала шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, звільняється від обов'язку відшкодування витрат на лікування по­терпілого, якщо шкоди завдано при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (ч. З — 5 ст. 36 КК [25]).

Стаття 1207. Обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину

1. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо
вона є неплатоспроможною.

2. Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюються законом.

1. Стаття, що коментується, встановлює лише найбільш загальні умови відшкодуван­ня державою шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Такими умовами є: 1) заподіяння шкоди внаслідок злочину. Дії особи, яка завдала шкоди, як злочин мають кваліфікуватись процесуальним документом, що приймається відповідно до Кримінального процесуального кодексу [16]. Це не обов'язково має бути вирок. Таким документом може бути і постанова слідчого; 2) невстановлення особи, яка вчинила злочин або неплатоспроможність цієї особи. Неплатоспроможність може бути встановлена як у процесі розгляду позову про відшкодування шкоди, заявленого до особи, що вчинила злочин (в тому числі в кримінальному процесі), так і пізніше. Особа має вважатись неплатоспроможною за відсутності у неї майна та доходів, до­статніх для відшкодування грошових сум, що підлягають сплаті одноразово, та пері­одичних платежів, без виникнення заборгованості.

2. Стаття 1207 ЦК не формулює норм прямої дії, які б визначали умови та порядок відшкодування державою шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину. Ці умови та порядок мають визначатись спеціальним законом. До прийняття такого закону відшкодування державою шкоди відповідно до ст. 1207 ЦК на підставі загальних правил не може здійснюватись, а вимога про відшкодування має пред'являтись безпосередньо до особи, яка завдала шкоди, чи осіб, зазначених у ст. 1179 ЦК.

3. Стаття 1207 ЦК не встановлює правила про відшкодування на користь держави коштів, виплачених державою потерпілому на підставі ст. 1207 ЦК. Але таке від­шкодування є можливим відповідно до загальних правил про відшкодування шкоди. Такий обов'язок особи, що завдала шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, очевидно, буде прямо передбачений законом, яким
будуть встановлені умови та підстави відшкодування державою шкоди відповідно до ст. 1207 ЦК.

4. Термін «шкода» в главі 82 «Відшкодування шкоди» Цивільного кодексу вживаєть­ся в різному розумінні, У заголовку глави 82 Цивільного кодексу і параграфа першого цієї глави під терміном «шкода» розуміється шкода і майнова, і моральна. У такому самому розумінні цей термін вживається в ст. 1169 — 1179 ЦК. У ст. 1195 — 1208 ЦК під терміном «шкода» переважно розуміється майнова шкода, оскільки відносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, врегульовані ст. 1167 — 1168 ЦК. Що стосується ст. 1207 ЦК, то вона не може тлумачитись так, що із неї випливає обов'язок держави відшкодовувати моральну шкоду, оскільки моральна шкода відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК відшкодо­вується особою, яка її завдала, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Стаття 1208. Збільшення розміру відшкодування шкоди у зв'язку з підвищенням вартості життя і збільшенням розміру мінімальної заробітної плати

1. За заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодуван­ня шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду.

2. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.

1. Стаття, що коментується, встановлює дві підстави збільшення розміру відшкоду­вання шкоди. Такими є підвищення вартості життя та збільшення розміру мінімальної заробітної плати. Збільшення розміру відшкодування за кожною із названих підстав здійснюється не автоматично, а лише в силу рішення суду.

2. Було б неправильним ст. 1208 ЦК тлумачити в такий спосіб, що можливе па­ралельне застосування обох підстав збільшення розміру відшкодування шкоди, пе­редбачених цією статтею. Відповідно до частини другої ст. 10 Закону «Про оплату праці» [69] розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги. Отже, підвищення вартості життя враховується при встановленні мінімальної заробітної плати. Тому збільшення розміру відшкодування шкоди у разі підвищення вартості життя враховується при перегляді мінімальної заробітної плати і збільшенні у зв'язку з цим розміру відшкодування шкоди за рішенням суду.

Лише в період між черговими рішеннями про перегляд мінімальної заробітної плати можлива індексація розміру відшкодування шкоди у зв'язку з підвищенням вартості життя. Але у разі збільшення мінімальної заробітної плати розмір відшкодування від­повідно до ч. 2 ст. 1208 ЦК збільшується не пропорційно, а «відповідно». Тому у разі індексації розміру відшкодування наступне збільшення мінімальної заробітної плати є підставою збільшення розміру відшкодування з урахуванням індексації розміру від­шкодування в період між рішеннями про перегляд мінімальної заробітної плати. Лише у випадках, коли перегляд розміру мінімальної заробітної плати відстає від темпів підвищення вартості життя, на підставі рішення суду проводиться індексація розміру відшкодування з таким розрахунком, щоб з урахуванням збільшення розміру відшко­дування у зв'язку з підвищенням мінімальної заробітної плати розмір відшкодування відповідав темпам підвищення вартості життя.

3. Закон «Про індексацію грошових доходів населення» [149] та Порядок про­ведення індексації грошових доходів населення не поширюються на відносини щодо відшкодування шкоди. Правило про «відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачується особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника» (абзац шостий частини першої ст. 2 названого Закону; абзац восьмий п. 2 названого Порядку) не може поширюватись на відносини, які не є трудовими, оскільки тут прямо зазначається про те, що за цими правилами індексація здійснюється, якщо шкода заподіяна працівни­кові, тобто особі, яка є у трудових правовідносинах з особою, що завдала шкоди.