§ 2. ПРОСТЕ ТОВАРИСТВО

Стаття 1132. Договір простого товариства

1. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

1. Договір простого товариства — це такий вид договору про спільну діяльність, відповідно до якого сторони об'єднують свої вклади та спільно діють з метою одер­жання прибутку або досягнення іншої мети. Укладення договору простого товариства не передбачає створення юридичної особи.

Стаття 1133. Вклади учасників

1. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знан­ня, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

2. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

1. Частина 1 ст. 1133 ЦК широко визначає види об'єктів, які можуть бути вкладом учасника в спільну діяльність. Вкладом учасників та засновників простого товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, інші майнові права, включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності, грошові кошти. Крім цих об'єктів, вкладами у спільну діяльність можуть бути професійні та інші знання, навички та вміння, ділова репутація і навіть ділові зв'язки, тобто явища, які не охоплюються поняттям майна (ст. 190 ЦК).

2. За погодженням між учасниками здійснюється грошова оцінка вкладів залежно від їх значення для спільної діяльності (хоч би вклади і не охоплювались поняттям майна). Якщо така оцінка не проведена, вклади учасників вважаються рівними. Але інше може випливати не тільки із договору простого товариства, а і із фактичних об­ставин.

Стаття 1134. Спільне майно учасників

1. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також ви­роблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

2. Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників.

3. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди — у порядку, що встановлюється за рішенням суду.

4. Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкоду­вання витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків, встановлюються договором простого товариства.

1. Якщо учасник договору простого товариства здійснив вклад у спільну діяльність речами, він втрачає право власності на ці речі, оскільки вони переходять у спільну часткову власність учасників. Іншими словами, передання речей як вклад у спільну діяльність є їх відчуженням. Тому отримати після закінчення спільної діяльності речі, які учасник передав як вклад у спільну діяльність, можливо далеко не завжди (див.
абзац третій ч. 2 ст. 1141 ЦК). Кваліфікація передання речей в правовій формі вкладу в спільну діяльність як відчуження має суттєве практичне значення, оскільки право державних і комунальних підприємств відчужувати деякі види майна обмежується (ч. 2 ст. 75; ч. З ст. 77; ч. З ст. 78 ГК [31]).

2. Але в абзаці першому ч. 1 ст. 1134 ЦК спеціально зазначається на диспозитив­ний характер викладених в ньому правил. Отже, учасники договору простого това­риства можуть домовитись про те, що певні речі передаються у спільну діяльність в користування (у ч. 2 ст. 1141 ЦК передбачається повернення учасникам у зв'язку з припиненням договору речей, які учасники передали у спільне володіння та (або) користування).

3.  Підстави припинення права власності встановлені ч. 1 ст. 346 ЦК. Частина 2 цієї ж статті передбачає можливість припинення права власності і в інших випад­ках, встановлених законом. Немає будь-яких підстав стверджувати, що абзац другий ч. 1 ст. 1134 ЦК встановлює підстави припинення права власності. Тому всупереч букві цього абзацу вкладом у спільну діяльність є не майно, яким учасник володіє
на іншій підставі, ніж право власності, а відповідне право (якщо відповідно до зако­ну це допускається, або з додержанням порядку, встановленого законом). Це право і належить до активів спільної діяльності.

Незважаючи на поширення сфери цивільного обороту майнових прав (відповідно до ст. 656 ЦК майнові права можуть бути предметом договору купівлі-продажу; відпо­відно до ч. 2 ст. 760 ЦК майнові права можуть бути предметом договору найму), все ж термін «спільне майно» не може поширюватись на майнові права, оскільки поняття спіль­ного майна є категорією інституту речового права (див., наприклад, ст. 365 ЦК).

4.  Сторони вправі домовитись про те, кому із учасників договору простого това­риства доручається ведення бухгалтерського обліку. Це правило ч. 2 ст. 1134 ЦК є виключно цивільно-правовим.  Воно не зобов'язує учасника простого товариства дотримуватись вимог п. 4 Порядку ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи [435], відповідно до
якого, якщо договір про спільну діяльність укладено між платником (платниками) податку на прибуток підприємств та особою (особами), що не є платником (платни­ками) такого податку, то уповноваженим платником, у частині ведення податкового обліку, може бути виключно особа, що є платником податку.

Стаття 1135. Ведення спільних справ учасників

1. Під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства.

У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників.

2. У відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасни­ками, або договором простого товариства.

3. У відносинах із третіми особами учасники не можуть посилатися на обмеження прав учасника, який вчинив правочин, щодо ведення спільних справ учасників, крім випадків, коли вони доведуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала
або могла знати про наявність таких обмежень.

4. Учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ учасників було обмежене, або вчинив в інтересах усіх учасників правочин від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним
за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідним в інтересах усіх учасників. Учасники, яким внаслідок таких правочинів було завдано збитків, мають право вимагати їх відшкодування.

5. Рішення щодо спільних справ учасників приймаються учасниками за спільною згодою, якщо інше не встановлено договором простого товариства.

1. За загальним правилом, право діяти від імені всіх учасників договору простого товариства має кожний учасник. Передбачається, що договором може встановлюватись, що ведення справ простого товариства здійснюється лише окремими учасниками або спільно всіма учасниками простого товариства. У цьому останньому випадку вчинення кожного правочину потребує згоди всіх учасників, і ця згода відповідно до ст. 208 ЦК має бути письмовою.

2. Частина 2 ст. 1135 ЦК доповнює перелік документів, які можуть підтверджувати повноваження особи діяти від імені інших осіб, договором простого товариства (відповідно до ст. 243, 244 ЦК такими документами можуть бути довіреність і договір доручення).

3. З метою забезпечення інтересів третіх осіб встановлюється, що учасники не мо­жуть заперечувати чинність правочину, вчиненого одним із учасників договору про­стого товариства,  у зв'язку з обмеженням прав учасника щодо ведення спільних справ. Таке заперечення можливе, якщо учасники доведуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень. Це, од­нак, не виключає необхідності посвідчення повноважень учасника, як це передбачено ч. 2 ст. 1135 ЦК. За відсутності належних повноважень учасник не може вважатись таким, що діяв від імені простого товариства.

4. Відповідно до диспозиції норми, що сформульована в ч. 4 ст. 1135 ЦК, учасни­кові простого товариства надається право вимагати відшкодування витрат за наявності наступних умов:

1)         учасник вчинив від імені всіх учасників правочин, якого він не мав права вчи­няти відповідно до встановленого простим товариством порядку ведення спільних справ учасників;

2)    вчинення цього правочину було необхідним в інтересах всіх учасників.

Таке ж право виникає в учасника, коли він вчинив правочин від свого імені, але в ін­тересах всіх учасників простого товариства за наявності необхідності вчинення такого правочину в інтересах всіх учасників. Якщо в результаті таких правочинів учасникам завдано збитків, останні відшкодовуються на загальних підставах (ст. 22, 623 ЦК).

Стаття 1136. Право учасника на інформацію

1. Кожний учасник договору простого товариства має право ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ учасників. Відмова від цього права або його обмеження, в тому числі за погодженням учасників, є нікчемною.

1. Всі документи щодо ведення спільних справ учасників простого товариства мають бути доступними для кожного із учасників. Будь-які угоди щодо обмеження права на таку інформацію або односторонні правочини, спрямовані на відмову від цього права, є нікчемними.

Стаття 1137. Спільні витрати та збитки учасників

1. Порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домов­леності кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно.

Умова, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спіль­них витрат або збитків, є нікчемною.

1. Відповідно до загального правила, сформульованого в ст. 1137 ЦК, витрати і збитки учасники простого товариства несуть пропорційно їх вкладам у спільну діяльність. За домовленістю між учасниками може бути встановлене інше, але умова, за якою учасник товариства повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків, є нікчемною.

Стаття 1138. Відповідальність учасників за спільними зобов'язаннями

1. Якщо договір простого товариства не пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне май­но. За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, учасники відповідають солідарно.

2. Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.

1. За спільними зобов'язаннями, що виникли в процесі спільної діяльності, кожний учасник відповідає пропорційно його вкладу у спільне майно, тобто такі зобов'язання на стороні учасників простого товариства є частковими. Зазначення на те, що учасники за такими зобов'язаннями відповідають всім своїм майном, не може кваліфікуватись як спеціальне правило в порівнянні з положеннями ст. 54 Закону «Про виконавче провадження» [100], яка забороняє звернення стягнення на деякі види майна: норми галузевого закону підлягають переважному застосуванню перед нормами, які сфор­мульовані в законодавчому акті, що має регулювати певні відносини, але які (норми)
виходять за межі предмета цього акта. Інше стосується лише тих законодавчих актів, які не ікають визначеної галузевої природи (наприклад, Господарський кодекс [31]).

2. У другому реченні ч. 1 ст. 1138 ЦК сформульоване правило, що виходить за межі інституту спільної діяльності і регулює відносини щодо відшкодування шкоди. До таких зобов'язань застосовуються загальні правила ст. 1190 ЦК. Тому відповідальність в таких випадках є солідарною, а між учасниками вона розподіляється не пропорційно, а в рів­них частках. Суду надане повноваження визначити відповідальність учасників в таких зобов'язаннях у частках відповідно до ступеня вини кожного із них (ч. 2 ст. 1190 ЦК).

3. Відповідно до ч. 2 ст. 1138 ЦК (якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності) учасники відповідають со­лідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення. Проте в цих випадках також можуть виникати як договірні, так і недоговірні зобов'язання. Стосовно останніх мають застосовуватись правила інституту відшкодування шкоди.

Стаття 1139. Розподіл прибутку

1. Прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результа­ті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників.

Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.

1. Як і витрати та збитки, прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно. Сторони можуть відступити від цього правила. Але вони не можуть домовитись про позбавлення одного чи декількох із учасників права на частину прибутку. Така домовленість (умова) договору є нікчемною.

Стаття 1140. Виділ частки учасника на вимогу його кредитора

1. Кредитор учасника договору простого товариства має право пред'явити ви­могу про виділ частки учасника у спільному майні відповідно до положень цього Кодексу.

1. Відповідно до ст. 366 ЦК кредитор учасника договору простого товариства може пред'явити позов про виділ частки цього учасника із спільного майна в на­турі для звернення стягнення на неї у разі недостатності у учасника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення. Але це не виключає застосування частини восьмої ст. 50 Закону «Про виконавче провадження», відповідно до якої держав­ний виконавець звертає стягнення на частку майна, яким «боржник володіє ра­зом з іншими особами», яка (частка) визначається судом за поданням державного виконавця.

Стаття 1141. Припинення договору простого товариства

1. Договір простого товариства припиняється у разі:

1) визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивіль­ної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

2) оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не перед­бачено збереження договору щодо інших учасників;

3) смерті фізичної особи — учасника або ліквідації юридичної особи — учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками);

4) відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розі­рвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

5) спливу строку договору простого товариства;

6) виділу частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

7) досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети то­вариства стало неможливим.

2. У разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне во­лодіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.

3. З моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть со­лідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов'язаннями щодо третіх осіб.

1. Стаття 1141 ЦК встановлює правила про припинення договору простого това­риства внаслідок його розірвання, а також з інших підстав. Встановлюються також наслідки припинення договору простого товариства.

2. Згідно із спеціальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 1141 ЦК договір простого товариства припиняється у разі визнання одного із його учасників — фізичної особи недієздатною, безвісно відсутньою, а також у разі обмеження її дієздатності. Але договором може бути передбачено, що в таких випадках він припиняється тільки стосовно названого учасника. Домовленість про продовження дії договору простого товариства може бути досягнута рештою учасників і після того, як один із учасників буде визнаний недіє­здатним, безвісно відсутнім або дієздатність його була обмежена.

3. Саме по собі оголошення одного із учасників банкрутом є достатнім для припи­нення договору простого товариства, якщо решта учасників не домовились про про­довження дії договору. Нагадаємо, що відповідно до загального правила ч. 1 ст. 25 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том» [108] визнання боржника банкрутом лише дає право ліквідатору заявляти про
відмову від виконання договорів.

4. Смерть фізичної особи, що є одним із учасників договору простого товариства, тягне припинення договору, якщо інші учасники не домовились про інше, в тому числі про заміщення учасника, який помер, спадкоємцями (за наявності їх згоди).

5. Договір простого товариства припиняється внаслідок розірвання договору одним із учасників або на його вимогу, якщо решта учасників не домовилась про інше. Розі­рвання договору простого товариства здійснюється відповідно до ст. 1142 ЦК.

6. Договір простого товариства припиняється внаслідок спливу строку його дії, встановленого договором.

7. Виділ частки учасника у спільному майні учасників договору простого товариства тягне припинення договору. Але інші учасники можуть домовитись про збереження договору щодо них.

8. Досягнення мети товариства є скасувальною умовою, яка припиняє права та обов'язки учасників, які виникли на підставі договору простого товариства.

9. Неможливість досягнення мети товариства припиняє договір простого товариства. Ця підстава припинення договорів такого роду є близькою до правової конструкції припинення зобов'язання неможливістю його виконання (ст. 607 ЦК).

10. Частини 2 і 3 ст. 1141 ЦК встановлюють наслідки припинення договору простого товариства. Слід мати на увазі, що термін «припинення договору простого товариства», як і будь-якого іншого договору, є суто умовним. Юридичні факти, перелічені в ст. 1141 ЦК, дійсно припиняють договір, але тільки спільно з іншими юридичними фактами. Тому настання юридичних фактів, названих у ст. 1141 ЦК, не виключає застосування умов договору простого товариства до відносин щодо розрахунків між учасниками та розподілу (повернення) майна. Договір у таких випадках як регулятор відносин між учасниками діє аж до моменту виконання учасниками всіх обов'язків та реалізації прав,
передбачених договором. Більше того, він діє аж до моменту виконання обов'язків  і реалізації прав, встановлених актами цивільного законодавства, оскільки до змісту цивільно-правового договору входять і ці права та обов'язки (ч. 1 ст. 628 ЦК). Отже, договір простого товариства припиняється одночасно з припиненням зобов'язань, які на ньому ґрунтуються, шляхом їх належного виконання. У межах зобов'язань, які виникли на підставі договору простого товариства і які продовжують існувати після настання юридичних фактів, перелічених в ч. 1 ст. 1141 ЦК, здійснюються розрахун­ки, розподіл спільного майна, в тому числі і результатів спільної діяльності, а також повернення майна, якщо це передбачено договором прямо чи випливає із нього.

11. У зв'язку з припиненням договору простого товариства учасникам повертають­ся речі, які були передані як вклад у спільне майно не у спільну часткову власність учасників, а у спільне володіння і користування. Винагорода за користування при цьому не виплачується, оскільки вона отримується у вигляді частки в результатах спільної діяльності.

12.  Речі, передані у спільну часткову власність учасників простого товариства, за за­гальним правилом, не повертаються учасникам, які передали їх як вклад у спільне майно. Але на вимогу учасника, який зробив вклад у спільне майно шляхом передання індивідуально визначеної речі, ця річ має бути повернута за умови додержання інтере­сів інших учасників та кредиторів за зобов'язаннями, в яких учасники є частковими боржниками. Це право учасника захищається в судовому порядку.

13.   Перетворення правовідносин (перетворення часткових зобов'язань з участю учасників договору простого товариства як боржників у солідарні)  відбувається з моменту припинення договору простого товариства. Див. про це п. 10 коментаря дост. 1141 ЦК.

Стаття 1142. Відмова учасника від подальшої участі в договорі простого товари­ства та розірвання договору

1. Учасник може зробити заяву про відмову від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства не пізніш як за три місяці до виходу з договору.

Умова про обмеження права на відмову від безстрокового договору простого товариства є нікчемною.

2. Учасник договору простого товариства, укладеного на визначений строк, або до­говору, у якому досягнення мети визначено як скасувальна умова, має право вимагати розірвання договору у відносинах з іншими учасниками через поважну причину з від­
шкодуванням іншим учасникам реальних збитків, завданих розірванням договору.

1. Проект Цивільного кодексу писали не німці, тому помітна відсутність єдиного розуміння понять, що в ньому вживаються. Відповідно до ст. 651 ЦК розірвання до­говору є родовим поняттям, стосовно якого відмова від договору є поняттям видовим. У ст. 1142 ЦК ці два поняття розуміються як однопорядкові.

2. Заява про відмову від подальшої участі у безстроковому договорі простого това­риства є одностороннім правочином. Він має бути вчинений шляхом передання чи наді­слання поштою, що повинне підтверджуватись доказами, заяви про відмову від договору. Днем вчинення цього правочину є день отримання останнім із учасників такої заяви. У заяві має бути визначений день припинення участі в договорі простого товариства, але не раніше спливу трьох місяців з дня отримання заяви останнім із учасників.

3. Нікчемною є лише умова договору простого товариства про обмеження права на від­мову від договору простого товариства. Умови про більш сприятливі умови відмови від та­кого договору є дійсними з урахуванням принципу диспозитивності (ч. З ст. 6 ЦК).

4. Право, про яке йдеться у ч. 2 ст. 1142 ЦК, реалізується шляхом укладення угоди про розірвання договору (за наявності згоди інших учасників договору) або шляхом звернення з відповідним позовом до суду.

Стаття 1143. Відповідальність учасника, щодо якого договір простого товариства припинений

1. Якщо договір простого товариства не був припинений за заявою учасника про відмову від подальшої у ньому участі або у разі розірвання договору на вимогу од­ного з учасників, учасник, участь якого в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов'язаннями, які виникли в період його участі в договорі простого товариства як учасника договору.

1. Стаття 1143 ЦК застосовується, якщо в зв'язку з припиненням договору про­стого товариства стосовно одного чи декількох із учасників, дія договору стосовно інших учасників не припинилась. У таких випадках учасник, який припинив свою участь у договорі простого товариства, відповідає перед третіми особами за спільними зобов'язаннями учасників, які (зобов'язання) виникли до припинення участі цього учасника у спільній діяльності, відповідно до закону (ст. 1138 ЦК).