ГЛАВА 72 БАНКІВСЬКИЙ РАХУНОК

Стаття 1066. Договір банківського рахунка

1. За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зарахову­вати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу
відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

2. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

3. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, об­меження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

4. Положення цієї глави застосовуються до інших фінансових установ при укла­денні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше
не встановлено законом.

1. Договір банківського рахунка, як і договір банківського вкладу, передбачає від­криття клієнтові в банку рахунка. При договорі банківського вкладу, який може бути укладений на строк, який, зокрема, може бути визначений настанням певної обставини, так і без визначення цього строку (договір з умовою про видачу вкладу на вимогу), можливе здійснення зарахування коштів на вкладний (депозитний) рахунок. Мож­ливе і перерахування коштів з такого рахунка. Але такі операції є лише винятками із правила. Правило ж полягає в тому, що на вкладному (депозитному) рахунку в банку кошти зберігаються. Навпаки, укладення договору банківського рахунка передбачає здійснення через цей рахунок розрахункових операцій. При цьому здійснюється також і зберігання залишку коштів клієнта (володільця рахунка) на рахунку. Рахунки, що відкриваються клієнтами в банках для здійснення розрахунків в Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, називаються поточними. На підставі договорів банківського рахунка, крім розрахун­кового обслуговування клієнтів, банк здійснює їх касове обслуговування (приймає від клієнта готівкові грошові кошти для зарахування їх на поточний рахунок та видає
готівку в межах суми, що обліковується на банківському рахунку).

2. Договори банківського рахунка можуть укладати з банками юридичні особи, в тому числі з метою розрахункового та касового обслуговування їх філій та інших відокремлених підрозділів, фізичні особи, в тому числі нерезиденти, іноземні представ­ництва, а також установи міжнародних організацій. Банки також можуть відкривати рахунки в інших банках, в тому числі в Національному банку України. Рахунки, які відкривають банки в інших банках, в тому числі в Національному банку, отримали наз­ву кореспондентських. Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях [372] затверджене постановою Національного банку України. Укладення банками договорів з Національним банком України про кореспондентський рахунок здійснюється згід­но з правилами розділу II Інструкції про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті [446].

3.   Клієнт  (володілець рахунка,  в тому числі кореспондентського)  має право безперешкодно розпоряджатися грошовими коштами, які зберігаються (обліковуються) на рахунку клієнта. Залишок цих коштів на рахунку знеособлюється і використовується банком на свій розсуд.   Оскільки банки при цьому використовують знеособлені грошові кошти клієнтів, що є національним надбанням, Національному банку України
надається право державного регулювання діяльності банків шляхом адміністративного та індикативного регулювання,  в тому числі шляхом встановлення обов'язкових економічних нормативів (ст. 66 Закону «Про банки і банківську діяльність» [122]).

4.  Положення про те, що банк не має права визначати та контролювати напрямки використання грошових  коштів  клієнта та встановлювати  інші,   не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд, визнається таким, що має безпосереднє регулятивне значення. У листі Національного банку України від 13.04.2005 [440] в зв'язку з цим висловлюється
думка, що фінансова санкція у вигляді штрафу за використання отриманих в установах банків грошових коштів не за цільовим призначенням, встановлена абзацом сьомим ст. 1 Указу Президента України «Про застосування фінансових санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» [228], застосовуватись не повинна.

Стаття 1067. Укладення договору банківського рахунка

1. Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визна­ченій ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

2. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що від­повідають закону та банківським правилам.

Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

У разі необгрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.

1. Із ч. 2 ст. 1067 ЦК випливає, що договір банківського рахунка є публічним: банк не може безпідставно відмовити в укладенні такого договору, а умови, на яких банки повинні укладати договори з клієнтами, оголошуються банком і мають відповідати закону і банківським правилам (нормативно-правовим актам у сфері банківської діяль­ності). Із публічного характеру договору банківського рахунка випливає можливість спонукання банку до укладення договору банківського рахунка з клієнтом.

2. Проблема ідентифікації сторони, з якою особа укладає цивільно-правовий договір, є важливою при укладенні будь-якого договору. Відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах [429] банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки і на них покладається обов'язок ідентифікувати клієнта відповідно до встановлених правил. Це не виключає укладення договору банківського рахунка на користь третьої особи.

Стаття 1068. Операції за рахунком, що виконуються банком

1. Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

2. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

3. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або
законом.

4. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

1. На підставі договору банківського рахунка банк вчиняє для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичая­ми ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (а не будь-які операції, передбачені договором, чи ті, вчинення яких вимагає клієнт).

Відповідно до п. 2.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті України [432] «відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, в тому числі номерів рахунків і назв банків, суми податку на додану вар­тість і кодів бюджетної класифікації, несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку». Це правило формулює диспозицію норми цивільного права (якщо йдеться про розрахунковий документ, який оформлений від імені юри­дичної особи, то цьому правилу слід надати також господарсько-правового змісту). Проте на банк при виконанні на вимогу клієнта переказу грошей також покладається низка обов'язків, які б виключали здійснення безпідставного переказу грошей. Це такі обов'язки: 1) прийняти паперові розрахункові документи, які надаються клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором (ч. 22.5 ст. 22 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [128]); 2) перевірити відповідність номера плат­ника і його коду та приймати розрахунковий документ тільки в разі їх збігу, а також перевірити повноту, цілісність та достовірність розрахункового документа в порядку, встановленому Національним банком. Обсяг перевірки розрахункового документа, яку здійснюють банки, визначається п. 2.4 і 2.5 названої вище Інструкції. Невиконання банком вимог щодо перевірки розрахункових документів тягне відповідальність банка «за шкоду, заподіяну платникові» (ч. 22.6 ст. 22 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). З'явились судові рішення, в тому числі і такі, що про­йшли перевірку у вищих судових інстанціях, якими з банків повністю стягуються суми переказаних грошей у зв'язку з невиконанням банками вимоги про перевірку розрахункових документів та про їх повернення (у разі виявлення невідповідності розрахункових документів встановленим вимогам).

Обов'язок перевірки розрахункового документа в частині номера рахунка та коду (номера) отримувача лежить також на банкові одержувача. При виявленні невід­повідності банк одержувача має право затримати на строк до двох робочих днів за­рахування коштів на рахунок одержувача. В іншому випадку банк, що обслуговує одержувача, несе відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу (абзац другий ч. 22.6 ст. 26 названого Закону).

2. На банк, який уклав з клієнтом договір банківського рахунка, покладається обов'язок здійснювати перерахування коштів з рахунка клієнта в день надходження розрахункового документа, якщо інше не передбачено договором або законом. За по­рушення строків перерахування коштів банк сплачує платникові пеню в розмірі 0,1 процента суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше
10 процентів суми переказу. Розмір пені договором може бути встановлений інший, але граничний розмір відповідальності банку (10 процентів) договором змінюватись не може.

3. На банк, який уклав з клієнтом договір банківського рахунка, покладається обов'язок зараховувати грошові кошти,  що надійшли на рахунок клієнта,  в день надходження до банку відповідного розрахункового документа (якщо інше не вста­новлено законом або договором). Законом «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [128]) якраз і передбачено інше. Відповідно до ч. 30.2 ст. 30 цього Закону банк, що обслуговує одержувача, зобов'язаний зарахувати суму переказу на раху­нок одержувача в операційний день, дата якого збігається з датою валютування. Дата валютування — це зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої гроші, переказані платником одержувачу, переходять у власність одержувача. До настання дати валютування сума переказу об­ліковується в банку, що обслуговує одержувача (абзац тринадцятий п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті [432]). Разом з тим «дата валютування» є таким реквізитом розрахункового документа, відсутність якого не є підставою для повернення розрахункового документа банком без виконання (п. 2.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті). Тому у разі незазначення у розрахунковому документі дати валютування банк зобов'язаний зара­ховувати кошти на рахунок клієнта в день надходження розрахункового документа, як це передбачено ч. 2 ст. 1068 ЦК. Порушення банком одержувача строку завершення  переказу грошей (зарахування суми переказу на рахунок одержувача) тягне обов'язок банку сплатити на користь отримувача пеню в розмірі 0,1 процента суми переказу  за кожний день прострочення, але не більше 10 процентів суми переказу. Зазначений розмір пені договором може бути змінений. Але граничний розмір відповідальності банку не може бути змінений.

4. Відповідно до абзацу другого ч. 32.2 ст. 32 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» у разі затримки банком, що обслуговує одержувача, за­рахування коштів на рахунок одержувача, платник відповідальності за прострочення зарахування коштів не несе. Це спеціальне правило є само собою зрозумілим з ураху­ванням структури зобов'язальних правовідносин, що виникають при переказі грошей.
Воно мало сенс за умови, якщо вважати грошове зобов'язання боржника (платника) перед кредитором  (одержувачем платежу) виконаним в день зарахування коштів на рахунок кредитора (одержувача платежу), як це передбачено стосовно позики ч. 2 ст. 1049 ЦК. Але підстав для висновку про існування такого правила щодо всіх грошових зобов'язань немає.

5. З урахуванням наведеного змісту ч. 32.2 ст. 32 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» прострочення банком зарахування коштів на рахунок одер­жувача не може завдати шкоди платникові. Тому навряд чи буде застосовуватись правило абзацу третього названої частини, відповідно до якого платник має право на відшкодування збитків, завданих йому банком одержувача шляхом прострочення зарахування коштів на рахунок одержувача.

6. Що стосується абзацу четвертого ч. 32.2 ст. 32 згаданого Закону, то вона форму­лює спеціальне правило, яке підлягає застосуванню, хоч воно і не є достатньо логічним. Відповідно до цього правила одержувач платежу має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної одержувачу платежу внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ. Отже, обов'язок відшкодувати шкоду, завдану простроченням строку виконання документа на переказ грошей, банк платника несе безпосередньо перед одержувачем платежу. А пеню за це ж порушення банк платника сплачує на користь платника. Зрозуміло, що за таких умов одержувач платежу не може пред'явити вимогу про відшкодування збитків до платника, що не ви­ключає стягнення кредитором у грошовому зобов'язанні (одержувачем платежу) пені з боржника у цьому зобов'язанні (платника) за прострочення виконання грошового зобов'язання (ч. 2 ст. 343 ГК [31]; ст. 1, 3 Закону «Про відповідальність на несвоє­часне виконання грошових зобов'язань» [80]).

Стаття 1069. Кредитування рахунка

1. Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредиту­вання рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

2. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

1. Відповідно до ч. 22.9 ст. 22 Закону «Про платіжні систему та переказ грошей в Україні» банки виконують розрахункові документи виключно в межах залишку грошей на рахунках платників, крім випадків надання платникові кредиту банком, що його обслуговує. У зв'язку з цим ст. 1069 ЦК допускає кредитування рахунка, яке не виключає обов'язків сторін виконувати вимоги, в тому числі і публічно-правові, які встановлені щодо порядку укладення кредитних договорів. Зазначення в ч. 2 ст. 1069 ЦК на можливість встановлення договором іншого не стосується публічно-правових правил, що мають виконуватись банком при укладенні кредитних договорів.

Стаття 1070. Проценти за користування коштами, що знаходяться на рахунку

1. За користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені до­говором, а якщо такі строки не встановлені договором, — зі спливом кожного кварталу.

2. Проценти,  передбачені частиною першою цієї статті,  сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені до­говором, — у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

1. Деякий режим сприяння клієнтам банків помітний при порівнянні ч. 4 ст. 1068 і ч. 1 ст. 1070 ЦК. За загальним правилом ч. 4 ст. 1068 ЦК клієнт не несе обов'язку оплачувати виконання банком операцій за рахунками клієнта.  Проте інше може бути встановлене договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1070 ЦК банк зобов'язаний нараховувати та зараховувати на рахунок клієнта проценти за ко­ристування коштами, що знаходяться на рахунку клієнта. Проте договором може бути встановлене інше.

2. Незважаючи на те, що із ч. 2 ст. 1067 ЦК випливає висновок про публічний характер договору банківського рахунка, ч. 2 ст. 1070 ЦК допускає, щоб розмір про­центів встановлювався в кожному договорі банківського рахунка за домовленістю сторін. І лише у випадках, коли договором розмір процентів не встановлено, проценти мають виплачуватись в розмірі, в якому банк звичайно сплачує проценти за вкладами на вимогу.

Стаття 1071. Підстави списання грошових коштів з рахунка

1. Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпо­рядження.

2. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

1. Зазвичай списання грошей з рахунка клієнта банк здійснює на підставі роз­порядження клієнта. Стаття 26 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [128] передбачає можливість так званого договірного списання коштів з рахунка клієнта. По-перше, право договірного списання може бути надане договором банківського рахунка банку, який обслуговує клієнта. Якщо договором така умова
передбачена, банк здійснює списання коштів з рахунка клієнта у разі виникнення у клі­єнта грошового зобов'язання перед банком, строк виконання якого настав. По-друге, клієнт може надати право на договірне списання будь-якому кредитору за грошовим зобов'язанням. За наявності такого договору платник (боржник) має дати банку, який його обслуговує, доручення на здійснення договірного списання. Таким дорученням визнається передбачене договором між сторонами грошового зобов'язання розпорядження на списання грошей. Розпорядженням визначаються реквізити договору між платником та отримувачем, обставини, за яких банк має право здійснити договірне
списання,  найменування особи отримувача платежу,  реквізити рахунка платника, з якого має здійснюватись договірне списання, перелік документів, що мають бути пред'явлені отримувачем в банк платника. Для здійснення договірного списання отри­мувач подає до банку, що обслуговує платника, платіжну вимогу встановленої форми безпосередньо або через банк, що обслуговує одержувача.

2. Списання коштів з рахунка клієнта в банку може здійснюватись також на під­ставі рішення суду (ч. 2 ст. 1071 ЦК). Але списання коштів здійснюється на підставі постанови державного виконавця, а не безпосередньо на підставі рішення суду.

Стаття 1072. Черговість списання грошових коштів з рахунка

1. Банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходжен­ня та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

2. У разі одночасного надходження до банку кількох розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з ра­хунку клієнта у такій черговості:

1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

2) у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для роз­рахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;

4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;

5) у п'яту чергу списуються грошові кошти за іншими розрахунковими докумен­тами в порядку їх послідовного надходження.

3. У разі відсутності (недостатності) грошових коштів на рахунку клієнта банк не веде обліку розрахункових документів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

1. Відповідно до ч. 22.10 ст. 22 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» незалежно від особи ініціатора переказу грошей, банки України не ведуть облік розрахункових документів у разі відсутності (недостатності) грошей на рахунках платників, якщо інше не передбачено договором між банком та його клієнтом (платни­ком). Тому черговість списання грошових коштів з рахунка, встановлена ч. 2 ст. 1072 ЦК, має додержуватись тільки у разі одночасного надходження до банку кількох розрахункових документів.

Одночасність має визначатись відповідно до встановленого порядку фіксації моменту надходження розрахункових документів до банку.

Стаття 1073. Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахун­ком клієнта

1. У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахун­ка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

1. Стаття 1073 ЦК передбачає наслідки декількох видів порушень, які може до­пустити банк при обслуговуванні клієнта на підставі договору банківського рахунка. Таким порушенням перш за все називається несвоєчасне зарахування на рахунок гро­шових коштів, що надійшли клієнтові. Це порушення тягне обов'язок банку сплатити одержувачеві проценти за весь період прострочення (їх розмір не встановлений, але
слід дійти висновку, що він має визначатись відповідно до ст. 1070 ЦК), а також відшкодувати збитки (без вирахування процентів, про які йшлося вище). Ця відпо­відальність не виключає сплати банком пені на користь одержувача платежу. Про це див. п. З коментаря до ст. 1068 ЦК.

2. Безпідставне списання банком грошових коштів з рахунка клієнта тягне за собою відповідальність банку в вигляді сплати процентів і відшкодування завданих збитків. Такі ж наслідки тягне і порушення банком розпорядження клієнта про перерахування коштів з його рахунка. Мається на увазі, що помилкове перерахування банком коштів на рахунок іншого, ніж зазначений клієнтом в розрахунковому документі, одержувача тягне обов'язок банку перерахувати грошову суму відповідно до розрахункового до­кумента. А безпідставно перераховану грошову суму банк має витребувати у особи, на рахунок якої кошти були зараховані.

Стаття 1074. Обмеження права розпоряджання рахунком

1. Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що зна­ходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпо­ряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

1. Стаття 1074 ЦК не виключає дії частини першої ст. 59 Закону «Про банки і бан­ківську діяльність» [122], відповідно до якої арешт на кошти юридичних і фізичних осіб, які (кошти) знаходяться в банку, може бути накладений виключно за санкціо­нованою прокурором постановою слідчого, за постановою державного виконавця у ви­падках, передбачених законом, або за рішенням суду. У цих же випадках можливе накладення арешту на кошти банку, що зберігаються на кореспондентських рахунках в інших банках або в Національному банку України.

Стаття 1075. Розірвання договору банківського рахунка

1. Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

2. Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка:

1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або до­говором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не вста­новлено договором;

3) в інших випадках, встановлених договором або законом.

3. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

4. Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити раху­нок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.

1. Клієнту надається право на свій розсуд в будь-який час розірвати договір бан­ківського рахунка. Для цього клієнт повинен подати до банку заяву за встановленою формою (додатки 12, 13 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах [432]). Якщо на рахунку клієнта не­має коштів, рахунок вважається закритим в день отримання цієї заяви. За наявності
коштів на рахунку банк після отримання заяви клієнта здійснює завершальні операції за рахунком (виконання платіжних вимог на примусове стягнення коштів, виплати коштів готівкою, перерахування коштів на інший рахунок на підставі платіжного до­ручення клієнта тощо). У цьому разі рахунок вважається закритим, а договір банків­ського рахунка — розірваним у наступний день після проведення останньої операції
за рахунком.

2. Банку надається право на розірвання договору шляхом односторонньої відмови від нього за наявності одночасно двох умов: 1) відсутність операцій за рахунком впро­довж трьох років підряд; 2) відсутність залишку грошових коштів на рахунку. При цьому на наступний день після отримання клієнтом повідомлення банку про відмову від договору банк має право закрити рахунок.

3. У випадках, передбачених п. 1, 2 ч. 1 ст. 1075 ЦК, а також договором та законом, банку надається право вимагати розірвання договору. Пропозиція такого змісту може бути надіслана безпосередньо клієнту. У такому випадку за наявності згоди клієнта сторони можуть підписати угоду про розірвання договору банківського рахунка. За від­сутності згоди клієнта вимога про розірвання договору має бути пред'явлена в суді.

Стаття 1076. Банківська таємниця

1. Банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відо­мостей про клієнта.

Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у ви­падках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

2. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

1.  Обов'язок банку гарантувати таємницю банківського рахунка, операцій за рахун­ком і відомостей про клієнта конкретизується в ст. 61 Закону «Про банки і банківську діяльність» [122]. У зв'язку з цим встановлюється, що банки зобов'язані:

1)   обмежу­вати коло осіб, які мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2)   організувати спеціальне діловодство з документами, що містять банківську таємницю;

3)   застосовувати технічні засоби для забезпечення несанкціонованого доступу до елект­ронних та інших носіїв інформації; 4) застосовувати застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах з клієнтами (однак невиконання цієї вимоги не є підставою для визнання договору недійсним).

При прийнятті на роботу на посади службовців банку відповідні особи підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці.

2. Розголошення банком відомостей про банківський рахунок, операції за ним, а також відомостей про клієнта є підставою для відповідальності банку у вигляді від­шкодування шкоди, а також моральної шкоди. Якщо виток інформації, що складає банківську таємницю, став наслідком винних дій органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються цими органами (частина четверта ст. 61
Закону «Про банки і банківську діяльність»). Банківський нагляд розуміється як та­кий, що здійснюється Національним банком України (ст. 66, 67 названого Закону). Ці положення не виключають відповідальності інших державних органів, які мають право на отримання інформації, що належить до банківської таємниці, за її розголо­шення. Правовою підставою їх відповідальності є ст. 1166, 1167, 1174, 1176 ЦК.

3. Стаття 62 Закону «Про банки і банківську діяльність» встановлює широке коло випадків, коли допускається розкриття банківської таємниці, та широке коло осіб, що мають право на отримання інформації, що складає банківську таємницю. Право на отримання такої інформації має перш за все її власник. Відповідно до законодавства банк зобов'язаний надавати відомості про операції, що мають сумнівний характер,
спеціальним підрозділам боротьби з організованою злочинністю. Банки надають цим підрозділам також інші повідомлення у випадках, передбачених законом.

4. Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, не поширюються на службовців Національного банку та уповноважених ними осіб, які в межах своїх повноважень здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

5. Інформація щодо юридичних і фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банком на письмову вимогу суду або за рішенням суду, на письмову вимогу органів прокуратури, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ (сто­совно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу), на письмову вимогу органів Державної податкової адміністрації з питань оподаткування або валютного контролю (стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу). Вимога відповідного дер­жавного органу на отримання інформації, що містить банківську таємницю, повинна бути викладена на бланку державного органу встановленої форми, бути надана за під­писом керівника державного органу (його заступника), скріпленим гербовою печаткою, містити посилання на передбачені законом підстави для отримання інформації.

6. Довідки, що містять відомості про банківські рахунки фізичної особи у разі її смерті, надаються особам, зазначеним власником рахунка заповідальному розпоря­дженні клієнта, державним нотаріальним конторам, приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини.