§ 2. КРЕДИТ

Стаття 1054. Кредитний договір

1. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умо­вах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

2. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредит­ного договору.

1. Із визначення кредитного договору в ч. 1 ст. 1054 ЦК випливає, що кредитним є договір позики, предметом якого є виключно грошові кошти, а позикодавцем (кре-дитодавцем) в якому є фінансова установа. Фінансова установа визначається в п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [135] як юридична особа, яка відповідно, до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним ви­дом діяльності яких є надання фінансових послуг.

2. Фінансові послуги визначаються як операції з фінансовими активами, що здійсню­ються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, —  і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансового ак­тиву (п. 5 ч. 1 ст. 1 названого вище Закону). Перелік послуг, що належать до категорії фінансових, наводиться в ст. 4 цього Закону. Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є одним із видів фінансових послуг. Термін «фінан­совий кредит», що вживається в ст. 4 Закону «Про фінансові послуги та державне ре­гулювання ринків фінансових послуг»[135], означає дещо інше, ніж кредит в розумінні ч. 1 ст. 1054 ЦК, оскільки фінансові кредити відповідно до названого Закону надають­ся тільки кредитними установами, тобто установами, які відповідно до закону мають право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик. До кредитних установ належать банки, кредитні спілки. Ломбарди до кредитних установ
не належать, але вони мають статус фінансових установ і право надавати грошові кошти на підставі кредитного договору за умовами про сплату процентів.

3. Право надавати кредити виникає за умови належної реєстрації фінансової уста­нови в порядку, встановленому законом. Державна реєстрація банків здійснюється відповідно до ст. 17 Закону «Про банки і банківську діяльність» [122]. Інші юридичні особи набувають статусу фінансової установи після внесення про них запису до від­повідного державного реєстру фінансових установ (ч. 1 ст. 7 Закону «Про фінансові
послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Крім того, надання кредитів можливе тільки за наявності банківської (частина перша ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність») або іншої відповідної ліцензії (частина третя ст. 5 За­кону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). На відносини щодо ліцензування банківської діяльності і діяльності щодо надання
фінансових послуг чинність Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [90] не поширюється (ст. 2 цього Закону).

4. У ч. 1 ст. 345 ГК [31] кредитні операції визначаються шляхом посилання на За­кон «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до ст. 49 цього Закону кредитні операції визначаються широко.  До них належать не тільки розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, а і організація купівлі і продажу цінних паперів за дорученням клієнтів, здійснення операцій на ринку цінних
паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг), надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань, які передбачають їх виконання у грошовій формі, придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг), лізинг.

Але положення Цивільного кодексу щодо кредитування не можуть поширюватись на відносини, які визнаються Законом «Про банки і банківську діяльність» кредит­ними операціями, крім операцій щодо розміщення залучених коштів, тобто операцій щодо надання кредитів.

5.  Щодо кредитної діяльності банків Національним банком України відповідно до його компетенції (п. 4 частини першої ст. 7 Закону «Про Національний банк Украї­ни» [103]) встановлюються численні публічно-правові вимоги. Порушення цих вимог тягне відповідні права та обов'язки у публічно-правових відносинах між банком та Національним банком, але не може вплинути на дійсність кредитних договорів, які укладаються банками з позичальниками.

6. Відповідно до визначення кредитного договору у ч. 1 ст. 1054 ЦК, він, на від­міну від договору позики, є консенсуальним.

Стаття 1055. Форма кредитного договору

1. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

2. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчем­ним.

1. Стаття 1055 ЦК встановлює категоричну вимогу про письмову форму кредитного договору та визнає нікчемними договори, якими ця вимога порушується.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 346 ГК встановлюються такі правила, що регулюють від­носини на стадії укладення кредитного договору: 1) для прийняття банком рішення про укладення кредитного договору (про надання кредиту) позичальник має звернутись до банку з клопотанням (заявою), в якому зазначається характер кредитного договору, мета використання кредиту, сума кредиту (в абзаці другому ч. 1 ст. 346 ГК некоректно зазначається «сума позички». Позичка — це зовсім інший інститут цивільного права, що регулюється ст. 827 — 836 ЦК). До клопотання додається техніко-економічне об­ґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації;
2) банку надається право попередньо (до підписання кредитного договору) вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

3. Частина 3 ст. 346 ГК, в принципі, визнає право сторін кредитного договору ви­значити за домовленістю розмір процентів за користування кредитом, але забороняє надавати безвідсоткові кредити (крім випадків, коли таке право банку надається спе­ціальним законом). Крім того, встановлюється, що передбачений кредитним договором розмір процентів за користування кредитом не може бути нижчим, ніж процентна
ставка, яку виплачує сам банк, і процентна ставка, що виплачується ним за депози­тами (ч. З ст. 346 ГК).

Стаття 1056. Відмова від надання або одержання кредиту

1. Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури ви­знання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.

2. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в пов­ному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від по­дальшого кредитування позичальника за договором.

1. Відповідно до ст. 525 ЦК одностороння відмова від зобов'язання не допускається, але договором або законом може бути встановлене інше. Таке «інше» встановлюється ч. 1 ст. 1056 ЦК, відповідно до якої, незважаючи на укладення кредитного договору та виникнення на його підставі відповідних зобов'язань, кредитодавець може від­мовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту за наявності однієї із таких підстав: 1) порушення процедури визнання позичальника банкрутом (така процедура має вважатись порушеною в день винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відповідно до ст. 11 Закону «Про відновлен­ня платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [108]); 2) наявність інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своє­часно не буде повернутий. Такими можуть бути визнані тільки виключні обставини, бо до укладення договору банк вивчав господарську діяльність позичальника та його платоспроможність.

2. Позичальник, незважаючи на укладений кредитний договір та зобов'язання, що виникли на його підставі, вправі на свій розсуд відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі до настання встановленого договором строку надання кредиту. Відмова здійснюється шляхом повідомлення кредитодавця про це до настання зазначеного строку. Інше може бути встановлено спеціальним законом або договором.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 348 ГК [31] банк має право здійснювати контроль за ви­конанням умов кредитного договору, зокрема за цільовим використанням кредиту. У разі порушення позичальником «встановленого договором» обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право зупинити подальшу видачу кредиту, якщо це передбачено кредитним договором.

4. Закон не дає позичальникові права на дострокове повернення суми кредиту. Тому дострокове повернення суми кредиту не звільняє позичальника від обов'язку сплачувати проценти за весь період користування кредитом, як цей період визна­чений договором. Проте договором може бути передбачено, що позичальник вправі в будь-який час повернути суму кредиту і що з дня повернення кредиту нарахування процентів припиняється.

Стаття 1056¹. Проценти за кредитним договором

1. Розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової
ставки та інших факторів.

2. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

3. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторон­ньому порядку є нікчемною.

(Доповнено ст. 1056^і Законом від 12.12.2008)

1. Розмір процентів за кредитним договором визначається цим договором. Зазна­чення на критерії, що впливають на розмір процентів, не має реального регулятивного значення, особливо з урахуванням можливості врахування інших критеріїв.

2. Банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати встановлений догово­ром розмір процентів. Умова договору, якою банку надається право змінювати розмір процентів, є нікчемною.

Стаття 1057. Комерційний кредит

1. Договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбача­тися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

2. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 — 1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло від­повідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання.

1. Стаття 1057 ЦК повністю легалізує комерційний кредит як частину правовідно­син щодо передання товарів, виконання робіт або надання послуг. Якщо зобов'язанню передати товари, виконати роботу, надати послугу кореспондує зустрічне зобов'язання сплатити грошову суму або передати речі, визначені родовими ознаками, договором можуть встановлюватись умови про надання комерційного кредиту.  Комерційний кредит може надаватись у формі: 1) авансу або попередньої оплати. У цьому випадку комерційний кредит надається стороною, яка грошовими коштами або переданням ре­чей, визначених родовими ознаками, сплачує поставку товарів, виконання роботи чи надання послуги; 2) відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт, послуг. У цьому разі комерційний кредит надає сторона, яка передала товари, виконала роботи, надала послуги та відповідно до умов договору погодилась з тим, що оплата товарів, робіт, послуг буде здійснена в майбутньому одноразово (відстрочення оплати) або частинами (розстрочення оплати).

2. Комерційний кредит надається з умовою про сплату процентів. Сплата процентів є обов'язковою, хоча б це не було передбачено договором, оскільки обов'язок особи, яка користується комерційним кредитом, випливає із ст. 1057, 1054 ЦК, а їх розмір і поря­док сплати визначаються ст. 1048 ЦК. Проте договором або спеціальним законом може бути встановлено, що проценти за користування комерційним кредитом не сплачуються або сплачуються в розмірі, що є іншим, ніж встановлений ст. 1048 ЦК. Так, відповідно до ч. З ст. 693 ЦК на суму попередньої оплати нараховуються проценти від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повер­нення йому суми оплати. Лише договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї оплати.