ГЛАВА 67 СТРАХУВАННЯ

Стаття 979.   Договір страхування

1. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхуваль­никові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

1. Договір страхування визначається в ст. 979 ЦК як консенсуальний. На підставі договору на стороні страхувальника виникає обов'язок сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Стосовно страховика договір страхування є типо­вим правочином, вчиненим під умовою. Основний обов'язок страховика — виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову ви­плату) виникає у випадку настання події (страхового випадку), стосовно якої невідо­мо, настане вона чи ні (відкладальна обставина — ч. 1 ст. 212 ЦК). Правда, закону не буде суперечити визнання договором страхування страховим випадком також події, стосовно якої відомо, що вона настане.

2. Крім положень ст. 979 — 999 ЦК до відносин щодо страхування застосовується Закон «Про страхування» [139], який зберіг чинність після введення в дію Цивільного кодексу. Цей Закон є комплексним нормативно-правовим актом, в якому формулюються норми не тільки цивільного, а і публічного права. Чинність Закону «Про страхування» не поширюється на відносини щодо соціального страхування (загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, страхування від нещасних випадків на вироб­ництві та професійних захворювань, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, пов'язаними з народженням і похованням, страхування на випадок безробіття, а також державного обов'язкового особистого страхування окре­мих категорій осіб). До відносин з приводу недержавного пенсійного страхування цей Закон застосовується (ст. З Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» [160]). До відносин з приводу морського страхування переважно застосовуються положення Кодексу торговельного мореплавства (ст. 239 — 376)   [23].

Стаття 980.   Предмет договору страхування

1. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не супе­речать закону і пов'язані з:

1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхуван­ня);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідаль­ності).

1. Предмет договору страхування у ст. 980 ЦК визначається так само, як об'єкти страхування визначаються у ст. 4 Закону «Про страхування». Слід враховувати, що майнове страхування, як воно визначене в п. 2 ст. 980 ЦК і абзаці третьому ст. 4 Закону «Про страхування», не виходить за межі права власності. Але спеціальними правилами ст. 6, 7 Закону «Про страхування» передбачається страхування і майно­
вих ризиків, що виникають у зобов'язальних правовідносинах (страхування кредитів, фінансових ризиків, медичних витрат тощо).

Стаття 981. Форма договору страхування

1. Договір страхування укладається в письмовій формі.

Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальни­кові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

2. У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

1. Для договору страхування встановлена обов'язкова письмова форма. її по­рушення тягне нікчемність договору. Проте підписання обома сторонами договору страхування не є обов'язковим, оскільки допускається укладення договору шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва, поліса, сертифіката. Такі документи у ч. 2 ст. 18 Закону «Про страхування» прямо називаються формою до­говору страхування.

2. З уведенням в дію Цивільного кодексу зберегли чинність положення частини четвертої ст. 18 Закону «Про страхування», відповідно до яких договір страхування життя може бути укладений шляхом обміну листами, документами, підписаними сто­ронами, які їх надсилають. Це правило не виключає укладення в такий спосіб інших договорів страхування, оскільки із частини четвертої ст. 18 Закону «Про страхування»
така заборона не випливає.

3. Відповідно до частини першої ст. 18 Закону «Про страхування» страхувальник може виявити свою волю на укладення договору страхування як шляхом подання заяви за формою, встановленою страховиком, так і в інший спосіб. Страховикові надається право при укладенні договору запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджену аудитором, та інші документи, необхідні для оцінки страхового ризику.

Стаття 982.   Істотні умови договору страхування

1. Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

1. Перелік істотних умов договору страхування, наведений у ст. 982 ЦК, є значно меншим, ніж той, який наводиться в частині четвертій ст. 16 Закону «Про страхування» (тут істотні умови позначаються як умови, які повинен містити договір страхування). Стаття 982 ЦК не виключає дії частини четвертої ст. 16 Закону «Про страхування». Проте у разі початку виконання своїх зобов'язань сторонами договору страхування він не може бути визнаний неукладеним (таким, що не відбувся внаслідок того, що в договорі відсутні певні умови, що визнаються істотними). Це стосується і договорів страхування, які кваліфікуються як господарські.

Стаття 983.   Момент набрання чинності договором страхування

1. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

1. Відповідно до ст. 983 ЦК не змінюється загальне правило про момент, з якого договір страхування вважається укладеним, яке (правило про момент) стосовно всіх видів договорів визначається ч. 1 ст. 640 ЦК. Але ст. 983 ЦК встановлює спеціальне правило про момент, з якого договір страхування набирає чинності, яке (спеціальне правило) виключає дію загального правила ч. 2 ст. 631 ЦК, відповідно до якого договір набирає чинності з моменту його укладення. Згідно зі ст. 983 ЦК договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу. Таке ж правило встановлене частиною третьою ст. 18 Закону «Про страхування» [139]. Це не дає підстав стверджувати, що договір страхування є реальним, але цьому договору частково надається такий характер. У силу цього укладення договору не є достатнім для виникнення зобов'язання страхування. Страхувальник не може бути примушений до сплати першого страхового платежу, оскільки до цієї сплати договір не набрав чинності, а зобов'язання щодо сплати не виникло.

2. Стосовно власне страхового зобов'язання страховика договір страхування в більшості випадків є типовим правочином, який здійснюється під відкладальною умовою: зобов'язання страховика здійснити страхову виплату виникає при настанні обставини, щодо якої в момент укладення договору не було відомо, настане така обставина чи ні (страхового випадку). Разом з тим поширюється укладення і таких договорів страхування, якими передбачається здійснення страхових виплат у разі настання обставин, щодо яких при укладенні договору було відомо, що вони не­одмінно настануть.

Стаття 984.   Сторони у договорі страхування

1. Страховиком є юридична особа,  яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Вимоги, яким повинні відповідати страховики, порядок ліцензування їх діяль­ності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю встановлюються законом.

2. Страхувальником може бути фізична або юридична особа.

1. Укладати договір страхування як страховики мають право юридичні особи, численні вимоги до яких встановлені ст. 2 Закону «Про страхування» та іншими по­ложеннями цього Закону та інших законів. Визнається право бути страховиками лише за фінансовими установами, які створені в організаційно-правових формах акціонер­них, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю.
Учасників страховика повинно бути не менше трьох. В окремих випадках, встановлених законодавством, страховиками визнаються державні організації.

2. Встановлені спеціальні вимоги до розміру статутного (складеного) капіталу (фонду) страховиків. Мінімальний розмір статутного (складеного) капіталу (фонду) страховика складає 1 млн євро за валютним обмінним курсом. Для страховиків, які займаються страхуванням життя, мінімальний розмір статутного (складеного) капіта­лу (фонду) встановлений в розмірі 1,5 млн євро (частина друга ст. 30 Закону «Про
страхування»). Статутний капітал (фонд) страховика при його (капіталу, фонду) створенні або збільшенні повинен бути сплачений в грошовій формі. Як виняток із цього правила дозволяється формування до 25 відсотків загального розміру статут­ного (складеного) капіталу (фонду) за рахунок цінних паперів, що випускаються державою (за номінальною вартістю). Обмежується участь страховиків в статутному (складеному) капіталі інших страховиків.

3. Жорстко обмежується правоздатність страховиків. Ці спеціальні правила ст. 2 Закону «Про страхування» зберегли чинність і після введення в дію нового Цивільно­го кодексу, ст. 91 якого визнає за юридичними особами загальну правоздатність, яка може обмежуватись тільки судом та здійснення якої в певних випадках передбачає отримання ліцензії.

Страховикам надається право здійснювати лише страхування, перестрахування та фінансову діяльність, пов'язану з формування і розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Крім того, дозволяється здійснення страхування і перестрахування у вигляді надання послуг для інших страховиків, надання послуг, безпосередньо пов'язаних з цими видами діяльності. Нарешті страховики, як і будь-яка юридична особа, вправі здійснювати будь-які правочини, спрямовані на господарське забезпе­чення їх діяльності. Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть також надавати кредити.

Юридична особа не може отримати статус страховика у разі, якщо вона з моменту створення хоча б впродовж нетривалого часу займалась іншими, ніж страхування, видами діяльності.

4. Порядок ліцензування діяльності страховиків відповідно до ч. 1 ст. 984 ЦК має встановлюватись законом. На страховиків поширюється чинність Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [119]. З введенням в дію но­вого Цивільного кодексу зберегли чинність Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг [427]. Ліцензії видаються на кожний вид страхування. Мається на увазі, що види добровільного страхування визначаються ст. б Закону «Про стра­хування», а види обов'язкового страхування — ст. 7 того ж Закону.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг. Положення про цю Державну комісію за­тверджене Указом Президента України.

Стаття 985.   Укладення договору страхування на користь третьої особи

1. Страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

2. Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено
договором страхування.

3. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи вста­новлюються законом.

1. Спеціальні правила ст. 985 ЦК і ст. З Закону «Про страхування» не виключають повністю застосування до договорів страхування положень ст. 636 ЦК про договори на користь третьої особи.

2. Крім інших страхових випадків, у ч. 1 ст. 985 ЦК йдеться про такий страховий випадок, як досягнення третьою особою, на користь якої укладено договір страху­вання, певного віку. Це дає підстави для висновку про те, що чинність ч. 1 ст. 985 ЦК поширюється на договори особистого страхування, в яких застрахованими є треті особи, а не страхувальник. На такі договори поширюється також чинність частини
другої ст. З Закону «Про страхування», відповідно до якої страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Таким договором страхування може бути передбачено, що третя (застрахована) особа набуває прав та обов'язків страхувальника.

3. Частина 2 ст. 985 ЦК поширюється на всі договори страхування. У ст. З За­кону «Про страхування» [139] з цього приводу окремо сформульовані два правила, одне із яких стосується особистого страхування, а інше — майнового страхування і страхування відповідальності.   Зазначення у частині третій ст. З  Закону  «Про страхування» на вигодонабувачів, яким можуть бути завдані збитки в результаті настання страхового  випадку,  не виключає можливості  призначення договором майнового страхування вигодонабувачем такої особи, якій в результаті страхового випадку збитків не завдано.

Стаття 986.   Співстрахування

1. За згодою страхувальника предмет договору страхування може бути застра­хований за одним договором страхування кількома страховиками (співстрахування) з визначенням прав та обов'язків кожного із страховиків.

2. За погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстрахови-ків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки.

1. Співстрахування — це укладення одного договору страхування, в якому на сторо­ні страховика виступає декілька осіб. На підставі такого договору виникає зобов'язання, яке на стороні страховиків є частковим: кожен із співстраховиків на підставі такого договору отримує права та обов'язки у відповідній частці. Кожен із них несе відпо­відальність перед страхувальником у своїй частці.

2. Надання одному із співстраховиків за погодженням між ними та страхувальником права представляти всіх інших страховиків у відносинах із страхувальником не впливає на розподіл прав, обов'язків та відповідальності між співстраховиками.

Стаття 987.   Договір перестрахування

1. За договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика  (перестраховика)  ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

2. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

1. За договором перестрахування страховик, виступаючи у відносинах із перестрахови-ком як страхувальник, страхує ризик виконання частини своїх обов'язків перед страху­вальником за договором страхування. Укладення страховиком договору перестрахування не впливає на права, обов'язки та відповідальність страховика перед страхувальником за договором страхування. Але неможливість виконання страховиком свого зобов'язання перед страхувальником за договором страхування є страховим випадком, який породжує обов'язок перестраховика здійснити на користь страховика за договором страхування (страхувальника за договором перестрахування) страхову виплату. Перестраховик у пра­вовідносини із страхувальником за договором страхування безпосередньо не вступає.

Стаття 988.   Обов'язки страховика

1. Страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчас­ного здійснення страхової виплати страхувальникові;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, вста­новлений договором.

Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним за­безпеченням, а також відшкодування шкоди.

Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідаль­ності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страхови­ком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового ви­падку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що змен­шили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом.

2. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки стра­ховика.

1. Стаття 988 ЦК встановлює обов'язки страховика. Обов'язки страховика можуть встановлюватись також договором страхування.

2. Правила страхування розробляються страховиками стосовно кожного виду стра­хування, який виокремлюється в ст. 6 Закону «Про страхування». Вимоги до змісту правил страхування встановлюються ст. 17  Закону  «Про страхування».   Правила страхування представляються в Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг для реєстрації. На страховика покладається обов'язок «ознайомити» страху­вальника з умовами та правилами страхування. «Ознайомити» — це не означає надати примірник правил страхувальникові, Але цим не обмежуються права страхувальника на інформацію, оскільки перелік відомостей, який має бути включений до договору страхування (іншого документа, яким оформляється укладення договору страхування), є досить широким (ст. 16 Закону «Про страхування»).

3. Строк, впродовж якого страховик зобов'язаний вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати, встанов­лений тривалістю два робочих дні з дня, коли страховику стало відомо про настання страхового випадку. Але строк здійснення страхової виплати законом не встановлю­ється. Він має встановлюватись договором. Лише стосовно виплати страхового від­
шкодування в порядку страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів встановлено, що воно має¹ бути здійснено впродовж одного місяця з дня отримання страховиком відповідних документів (ч. 37.1 ст. 37 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» [179]).

4. Відносини щодо цивільно-правового страхування не зачіпають відносин щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, щодо соціального стра­хування (до нього слід віднести, зокрема, державне особисте страхування, яке Зако­ном «Про страхування» виведене за межі цивільно-правового страхування), а також відносин щодо відшкодування шкоди. Право на страхову виплату за обов'язковим
цивільно-правовим страхуванням не виключає права на страхову виплату за до­бровільним страхуванням, якщо тільки при цьому не порушується вимога частини п'ятнадцятої ст. 9 Закону «Про страхування» [139] («при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачено договором страхування»).

5. Страхове відшкодування (цей термін застосовується стосовно страхової виплати за договором майнового страхування і страхування відповідальності) не може переви­щувати реальних збитків, як вони визначаються в ст. 22 ЦК. Термін «прямий збиток» (частина сімнадцята ст. 9 Закону «Про страхування») слід розуміти як «реальні збитки», а термін «непрямі збитки» — як упущену вигоду (ст. 22 ЦК). У ч. 1 ст. 988 ЦК непрямим збиткам (упущеній вигоді) відповідає термін «інші збитки». Але слід враховувати, що Закон «Про страхування» не виключає страхування ризику неотримання доходів. Це вимагає відповідного коригування змісту термінів «прямі збитки», «непрямі збитки».

6. Страхова сума визначається в частині першій ст. 9 Закону «Про страхування» як грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов договору зобов'язаний здійснити виплату при настанні страхового випадку.

7. Обов'язок відшкодування страхувальникові витрат,  понесених при настанні страхового випадку з метою запобігання або зменшення розміру збитків, що виникли внаслідок страхового випадку, страховик несе тільки за умови, що це передбачено договором страхування.

8. У випадках, передбачених п. 5 ч.  1 ст. 988 ЦК, на страховика покладається обов'язок переукласти договір страхування. Порівняння п. 5 ч. 1 ст. 988 ЦК і п. 5 частини першої ст. 20 Закону «Про страхування» дає підстави для висновку, що в п. 5 ч. 1 ст. 988 ЦК замість слова «страхувальником» помилково вживається слово «стра­ховиком». За наявності цієї помилки слід застосовувати у відповідних випадках п. 5
частини першої ст. 20 Закону «Про страхування», що не містить такої помилки.

Стаття 989.   Обов'язки страхувальника

1. Страхувальник зобов'язаний:

1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором;

2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується.

Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахова­ний, новий договір страхування є нікчемним;

4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

2. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки стра­хувальника.

1. Перелік обов'язків страхувальника, що встановлені ст. 989 ЦК і ст. 21 Закону «Про страхування», не є вичерпним. Договором страхування можуть встановлюватись і інші обов'язки страхувальника.

2. Страхувальник несе обов'язок при укладенні договору страхування надати стра­ховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику. Наслідком порушення страхувальником цього обов'язку може бути визнання договору страхування недійсним на підставі ст. 229 ЦК. Що сто­сується порушення страхувальником обов'язку інформувати страховика про будь-які
зміни страхового ризику, то закон не передбачає настання для страхувальника будь-яких негативних наслідків внаслідок порушення ним цього обов'язку. Такі наслідки можуть бути встановлені тільки договором.

3. Неповідомлення страхувальником страховика про укладені раніше договори стра­хування щодо цього ж об'єкта страхування тягне нікчемність договору страхування, при укладенні якого страхувальник припустився такого порушення.

Стаття 990.   Умови та порядок здійснення страхової виплати

1. Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної догово­ром, і страхового акта (аварійного сертифіката).

2. Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповно­важеною ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

1. Підставою здійснення страхової виплати ст. 990 ЦК визнає заяву страхувальни­ка, його правонаступника чи іншої особи, визначеної договором страхування, а також страховий акт (аварійний сертифікат). Цей документ складається страховиком або залученим ним аварійним комісаром. Право залучити аварійного комісара для роз­слідування страхового випадку має і страхувальник. При цьому страховик не може
відмовити аварійному комісару, залученому страхувальником, в проведенні розслі­дування, і повинен ознайомити страхового комісара з усіма обставинами страхового випадку і надати йому всі необхідні документи і матеріали.

2. Більш широкий перелік документів, необхідних для здійснення страхової ви­плати, встановлено ст. 35 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» [179].

Стаття 991.   Відмова від здійснення страхової виплати

1. Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених
у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір стра­хування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт стра­хування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом.

2. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для від­мови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

3. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

1. Стаття 991 ЦК встановлює досить широкий перелік підстав, які дають право страховикові на односторонню відмову від виконання зобов'язання щодо здійснення страхової виплати. Такою підставою в п. 1 ч. 1 ст. 991 ЦК називається здійснення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, дій, спрямованих на настання страхового випадку. При цьому не має значення, настав стра­ховий випадок унаслідок цих дій чи інших обставин. Встановлюються умови, за яких страховик не може відмовити у здійсненні страхової виплати, хоча б страхувальник (інша названа особа) і здійснив дії, спрямовані на настання страхового випадку.

2. Страховик вправі відмовити у здійсненні страхової виплати, якщо умисний зло­чин, вчинений страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страху­вання, «призвів до страхового випадку». Взяте в лапки формулювання слід розуміти як наявність причинного зв'язку (не тільки прямого чи безпосереднього) між діями, які кваліфікуються як злочин, та страховим випадком.

3. Відповідно до п. З ч. 1 ст. 991 ЦК надання страхувальником завідомо неправ­дивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку позбавляє страхувальника права на отримання страхової виплати, хоча б ці дії стра­хувальника і не вплинули на нормальний хід подій.

4. Одержання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, яка їх завдала, позбавляє страховика прав, передбачених ст. 993 ЦК. Тому в таких випад­ках страховикові надається право відмовити страхувальникові у здійсненні страхових виплат. Слова «збитків за договором майнового страхування» (п. 4 ч. 1 ст. 991 ЦК), «збитків за майновим страхуванням» (п. 4 частини першої ст. 26 Закону «Про страхування» [139]) слід розуміти так, що йдеться про збитки, які відповідно до договору страхування підлягали відшкодуванню в межах страхових правовідносин.

5. Буква закону має поважатись, хоча б вона і була суворою, якою є п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК, Незалежно від наслідків, які спричинили дії страхувальника, зазначені в цьому пункті, здійснення цих дій дає страховикові право відмовити у здійсненні страхової виплати.

Стаття 992.   Відповідальність страховика

1. У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової ви­плати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому дого­вором або законом.

1. Стаття 992 ЦК має заголовок «Відповідальність страховика». Але немає підстав стверджувати, що відповідальність страховика обмежується тим видом відповідальності, про який йдеться у цій статті. Страховик несе відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК, ст. 229 ГК [31] (якщо договір є господарським), ст. 623 ЦК. Страховик несе відповідальність перед страхувальником у вигляді відшкодування моральної шкоди
на підставі загального правила ч. 1 ст. 23 ЦК. Разом з тим необхідно враховувати, що строк здійснення страхової виплати, як правило, законодавством не встановлюється, а має встановлюватись договором (п. З ч. 1 ст. 988 ЦК; п. З частини першої ст. 20 Закону «Про страхування»). Тому за відсутності у договорі такої умови строк вико­нання страховиком обов'язку здійснити страхову виплату слід вважати невизначеним, а строк виконання при цьому має визначатись відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК.

2. Відповідно до ст. 992 ЦК страховик зобов'язаний сплатити неустойку «у разі несплати... страхової виплати...». Пункт 3 частини першої ст. 20 Закону «Про стра­хування» також встановлює, що страховик має сплатити неустойку (штраф, пеню), встановлену договором, за несвоєчасне здійснення страхової виплати.

Із цих законодавчих положень випливає і методом логічного доповнення норма­тивного тексту виявляється правовий припис, відповідно до якого розмір неустойки, в тому числі пені, в таких випадках не обмежується. Але цей правовий припис не може застосовуватись до правовідносин, на які поширюється чинність ч. 2 ст. 343 ГК і За­кону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» [80].

3.  Безпосередньо законом розмір пені за прострочення виплати страхового відшко­дування встановлений стосовно страховиків, які прострочили виплату за договором про страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів. Цей розмір складає подвійну облікову ставку Національного банку (ч. 37.2 ст. 37 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» [179]).

Стаття 993.   Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відпові­дальної за завдані збитки

1. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

1. Стаття 993 ЦК формулює загальне правило, відповідно до якого до страховика в межах його фактичних витрат переходить право вимоги, яке виникло у страхуваль­ника (особи, на користь якої здійснено страхову виплату) у зв'язку з випадком, який відповідно до договору страхування є страховим.

2. Викладене правило не поширюється на страхування відповідальності. Тому Порядок і правила проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації [314] вза­галі не передбачають пред'явлення страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування відповідальності повітряного перевізника, вимоги до особи, відповідальної за настання страхового випадку. Спеціальні правила ст. 38 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних тран­спортних засобів» встановлюють випадки, коли страховикові, який виплатив страхове відшкодування відповідно до цього Закону, надається право пред'явлення регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу; до особи, що відповідає за стан дороги, якщо шкода в результаті дорожньо-транспортної пригоди запо­діяна з вини цієї особи; до особи, що заподіяла шкоди навмисно. Зазначена стаття вста­новлює також підстави для пред'явлення регресних позовів Моторним (транспортним) страховим бюро України, якщо воно сплатило страхове відшкодування.

3. Перехід до страховика права на пред'явлення вимоги до винної особи слід від­різняти від суброгації. Суброгацією відповідно до ст. 269 КТМ [23] є перехід права на застраховане майно (у разі страхування на повну вартість) або права на частку за­страхованого майна пропорційно по відношенню страхової суми до страхової вартості (у разі страхування на неповну вартість).

Стаття 994.   Зміна страхувальника — фізичної особи у договорі страхування

1. У разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права та обов'язки переходять до осіб, які одержали це майно у спадщину.

В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть перейти до третіх осіб лише за згодою страховика, якщо інше не встановлено договором страхування.

2. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третьої особи, його права та обов'язки можуть перейти до цієї особи або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов'язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи.

1. Зміна власника застрахованого майна у зв'язку із спадкуванням тягне за собою правонаступництво на стороні страхувальника (перехід прав та обов'язків за договором майнового страхування до особи, яка отримала застраховане майно у спадщину) не­залежно від волі страховика. В інших випадках зміна власника застрахованого майна може тягти за собою перехід прав та обов'язків страхувальника до набувача майна лише за наявності згоди страховика. Така згода може бути дана заздалегідь шляхом включення до договору страхування відповідної умови.

2. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третьої особи, до цієї особи переходять права та обов'язки страхувальника, якщо страховим випадком договором страхування визнається смерть страхувальника. При цьому права та обов'язки за договором страхування до складу спадщини не включаються.

Стаття 995.   Наслідки припинення юридичної особи — страхувальника

1. Якщо юридична особа — страхувальник припиняється і встановлюються її правонаступники, права та обов'язки страхувальника переходять до правонаступ­ників.

1. Цивільне законодавство не встановлює будь-яких обмежень на перехід прав та обов'язків страхувальника — юридичної особи, яка припиняється з правонаступницт-вом. Проте договором страхування може бути встановлено, що договір страхування в таких випадках припиняється.

Стаття 996.   Наслідки визнання страхувальника — фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності

1. Права та обов'язки страхувальника — фізичної особи, яка визнана судом не­дієздатною, здійснюються її опікуном з моменту визнання особи недієздатною.

Договір страхування відповідальності фізичної особи, яка визнана судом недіє­здатною, припиняється з моменту визнання особи недієздатною.

2. Страхувальник — фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена судом, здійснює свої права та обов'язки страхувальника лише за згодою піклувальника.

1.  Як і інші права та обов'язки недієздатної особи, її права та обов'язки, що ґрунту­ються на договорі страхування майна, здійснюються опікуном. Це стосується і випадків, коли особа визнана недієздатною в період дії договору страхування майна. Якщо ж особа є страхувальником у договорі страхування її відповідальності, і в період дії до­говору страхування ця особа визнана недієздатною, договір страхування припиняється з моменту визнання такої особи недієздатною. Припинення договору страхування у ви­падку, передбаченому абзацом другим ч. 1 ст. 996 ЦК, тягне такі наслідки: 1) якщо страховий випадок настав до моменту визнання особи недієздатною (ст. 40 ЦК), виникає обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування, а виконується цей обов'язок у загальному порядку; 2) якщо страховий випадок настав після моменту визнання осо­би недієздатною, обов'язок виплатити страхове відшкодування на стороні страховика не виникає; 3) до моменту визнання фізичної особи недієздатною вона несе обов'язок сплати страхових платежів, після цього моменту зазначений обов'язок припиняється. Тому страхові платежі за період до настання зазначеного моменту можуть бути стягнені із страхувальника, а достроково внесені страхові платежі, що припадають на період після визнання особи недієздатною, мають бути повернені страхувальникові.

Припинення договору страхування відповідальності фізичної особи, що визнана не­дієздатною, не виключає укладення опікуном договору страхування відповідальності за шкоду, завдану недієздатною особою, що знаходиться під опікою.

2.  Обмеження дієздатності фізичної особи — страхувальника не спричиняє припи­нення договору страхування, але страхувальник у таких випадках здійснює права та обов'язки, що виникли на підставі договору страхування, лише за згодою піклуваль­ника. Це спеціальне правило відповідає змісту загального правила ч. З ст. 37 ЦК.

Стаття 997.   Припинення договору страхування

1. Договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та за­коном.

2. Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором.

Страхувальник або страховик може відмовитися від договору страхування в інших випадках, встановлених договором.

3. Страхувальник або страховик зобов'язаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не пізніш як за тридцять днів до при­пинення договору, якщо інше не встановлено договором.

Страховик не має права відмовитися від договору особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не допускає порушення договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору стра­хування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишив­ся до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення
справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страховиком страхових виплат.

Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушенням умов до­говору страховиком, страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

5. Якщо страховик відмовився від договору страхування (крім договору страху­вання життя), страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

Якщо відмова страховика від договору обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням норматив­них витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страхових виплат.

Наслідки відмови від договору страхування життя встановлюються законом.

6. Якщо страхувальник або страховик відмовився від договору страхування, до­говір припиняється.

1. Припинення договору страхування (за термінологією ст. 28 Закону «Про стра­хування» [139] — «припинення дії договору страхування») — це родове поняття, яке охоплює розірвання договору за волею однієї або обох сторін договору і припинення договору з інших підстав. Такі інші підстави передбачені пунктами 1 (закінчення строку дії договору), 2 (виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі), 4 (ліквідація страхувальника — юридичної особи або смерть страхувальни­ка — фізичної особи, крім встановлених випадків), 5 (ліквідація страховика).

2. На стороні страховика право на дострокове розірвання договору в односторон­ньому порядку виникає внаслідок таких юридичних фактів, що мають настати по­слідовно: 1) прострочення страхувальником внесення чергового страхового платежу; 2) пред'явлення страховиком письмової вимоги до страхувальника про сплату про­строченого страхового платежу; 3) несплата простроченого платежу продовж десяти
робочих днів після пред'явлення страховиком зазначеної вище вимоги (вимога має вважатись пред'явленою в день, в який страхувальник про неї узнав, тобто в день її отримання страхувальником). Виникнення на стороні страховика права на розірвання договору не звільняє його від обов'язку дотримання порядку відмови від договору (розірвання договору в односторонньому порядку), встановленого абзацом першим ч. З ст. 997 ЦК: страховик зобов'язаний повідомити страхувальника про відмову від до­говору не пізніше як за тридцять днів до дати припинення договору, яку страховик визначив у такому повідомленні.

3. Крім того, право на розірвання договору страхування шляхом односторонньої від­мови від нього виникає у страховика і страхувальника за наявності підстав, встановле­них договором. При цьому сторона, що відмовляється від договору, має дотримуватись порядку відмови від договору, встановленого абзацом першим ч. З ст. 997 ЦК.

4. Абзац другий ч. З ст. 997 ЦК лише конкретизує правило ст. 629 ЦК, яким договір визнається обов'язковим для виконання сторонами. При цьому лише підкреслюєть­ся в ч. З ст. 997 ЦК, що договором та законом може бути передбачено інше. Було б помилковим таке тлумачення абзацу другого ч. З ст. 997 ЦК, що ним забороняється відмова страховика від договору особистого страхування без згоди страхувальника,
«який не допускає порушення договору», але визнається право страховика на від­мову від такого договору в будь-якому випадку, якщо страхувальник припустився порушення договору.

5. Стаття 997 ЦК є одним із небагатьох положень актів цивільного законодавства, яке встановлює наслідки розірвання договору страхування шляхом відмови від нього однієї із сторін.

Наслідки відмови страхувальника від договору страхування залежать від того, відмова страхувальника пов'язана чи не пов'язана з порушенням страховиком умов договору страхування: 1) за наявності такого порушення страховик зобов'язаний по­вернути страхувальникові всі сплачені страхувальником страхові платежі (за весь період від дня набрання чинності договором страхування — ст. 983 ЦК). Мається на увазі, що право страхувальника на відмову від договору передбачене законом або договором страхування; 2) за відсутності порушення з боку страховика, якщо страхувальник мав право на відмову від договору відповідно до його умов і закону, страховик зобов'язаний повернути страхові платежі за період, що залишився до за­кінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактично здійснених страховиком страхових виплат.

6.  Якщо страховик з підстав, передбачених договором страхування, відмовився від до­говору страхування за відсутності порушення з боку страхувальника, на страховика по­кладається обов'язок повернути страхувальникові всі сплачені страхувальником страхові платежі, починаючи з першого. Якщо ж страховик відмовився від договору у зв'язку з порушенням страхувальником договору з підстав, встановлених ч. 2 ст. 997 ЦК або до­говором, страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення договору страхування, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справ та фактично здійснених на користь страхувальника страхових виплат.

7.  Наслідки відмови від договору страхування життя встановлюються частинами шостою-дев'ятою ст. 28 Закону «Про страхування» [139]. Як і при припиненні до­говору страхування життя іншими способами, при розірванні договору шляхом від­мови від нього однієї із сторін страхувальникові повертається викупна сума. Вона визначається як сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення
дії договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з Методикою, яка проходить експертизу в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Ця методика розробляється актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя.

Стаття 998.   Недійсність договору страхування

1. Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, вста­новлених цим Кодексом.

Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо:

1) його укладено після настання страхового випадку;

2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

2. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до по­ложень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом.

1. Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним судом з підстав, вста­новлених положеннями Цивільного кодексу щодо правочинів. Крім того, підлягають визнанню недійсними судом договори страхування, укладені після настання страхового випадку, передбаченого цим договором (незалежно від того, чи знали сторони про на­стання страхового випадку), а також ті договори страхування, об'єктом яких є майно, що підлягає конфіскації (незалежно від часу виникнення підстави для конфіскації). Зазначення в частині третій ст. 29 Закону «Про страхування» на те, що договір стра­хування визнається недійсним в судовому порядку, не виключає нікчемності таких
договорів, якщо вона встановлена Цивільним кодексом.

2. Застосування до договорів страхування загальних наслідків недійсності право­чинів, встановлених Цивільним кодексом, означає повернення страховиком страху­вальникові отриманих страхових платежів. Страхувальник не зобов'язаний повертати страховикові вартість отриманої послуги, оскільки договір визнано недійсним і він ніякої послуги не отримував. Страхова виплата, здійснена страховиком на користь
страхувальника, в разі недійсності договору страхування підлягає поверненню. За­значення в ч. 2 ст. 998 ЦК на застосування наслідків недійсності правочинів, встанов­лених Цивільним кодексом, не виключає застосування ст. 208 ГК [31], якщо договір страхування кваліфікується як господарський.

Стаття 999.   Обов'язкове страхування

1. Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

2. До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законо­давства.

1. Розмежування добровільного і обов'язкового страхування пов'язане із знач­ними труднощами.  Зміст поняття обов'язкового страхування не розкривається ні в Цивільному кодексі, ні в Законі «Про страхування» [139]. Визначити обов'язкове страхування через поняття добровільного страхування також неможливо, оскільки добровільне страхування визначається як таке, яке здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком (частина перша ст. 6 Закону «Про страхуван­ня»), а обов'язкове страхування також не виключає укладення договору. Інші ознаки обов'язкового страхування в Законі також не наводяться.

2. Із ст. 7 Закону «Про страхування», інших положень Цивільного кодексу та інших законів, що покладають на осіб обов'язок здійснити страхування, слід зроби­ти висновок про те, що в ст. 5, 7 названого Закону під обов'язковим страхуванням розуміється таке страхування, яке є обов'язковим для страхувальників в публічно-правових відносинах, а порушення цього обов'язку тягне відповідні публічно-правові санкції, зокрема анулювання ліцензії відповідно до ст. 21 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [119]. Отже, заборона здійснення обов'язкових видів страхування, яка встановлена частиною другою ст. 5 Закону «Про страхуван­ня», не виключає чинності положень актів цивільного законодавства, які прямо чи опосередковано покладають на учасників цивільних правовідносин обов'язок одно­го із учасників цих відносин перед іншим страхувати предмет цих правовідносин, хоч обов'язковість страхування щодо таких випадків Законом «Про страхування» не встановлена. Йдеться про такі положення: 1) ч. 1 ст. 696 ЦК, відповідно до якої договорами може бути встановлений обов'язок покупця або продавця страхувати товар; 2) ч. 2 ст. 771 ЦК, відповідно до якої договором або законом може бути вста­новлений обов'язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм; 3) ч. 2 ст. 13 Закону «Про фінансовий лізинг» [170], відповідно до якої законом або договором може бути передбачена обов'язковість страхування предмета лізингу або ризиків, пов'язаних з виконанням договору лізингу; 4) ч. 1 ст. 10 Закону «Про оренду державного і комунального майна» [68], відповідно до якого істотною умовою догово­ру оренди є страхування орендарем взятого ним в оренду майна; 5) ч. 1 ст. 802 ЦК, формулювання якої «страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем» слід тлумачити як обов'язок наймодавця укласти відповідний договір страхування із страховиком; 6) ч. З ст. 967 ЦК, яка покладає на ломбард обов'язок страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки; 7) ч. 1 ст. 881 ЦК, яка покладає на підрядника обов'язок укласти договір страхування об'єкта будівництва або комплексу робіт, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду; 8) частини другої ст. 54 Закону «Про зерно та ринок зерна в Україні» [147], відповідно до якої зернові склади зобов'язані застрахувати заставне зерно, що прийняте на зберігання, від ризиків випадкової за­гибелі або ушкодження протягом п'яти днів з моменту його прийняття на зберігання за рахунок поклажо давця.

3.   За межі обов'язкового цивільно-правового страхування виходить загально­обов'язкове державне соціальне страхування, яке здійснюється на підставі законів «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасо­вою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»  [125],  «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [112], «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіт­тя» [114], «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [161]. На ці відносини чинність актів цивільного законодавства не поширюється. Відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня [92] має бути введене загальнообов'язкове державне медичне страхування як вид соціального страхування. На цей час відповідний закон не прийнято.

4.  Законом «Про страхування» в редакції від 4 жовтня 2001 р. за межі обов'язкового цивільно-правового страхування виведене державне обов'язкове особисте страху­вання за рахунок коштів Державного бюджету наступних категорій осіб:   1) пра­цівників прокуратури (їх страхування здійснюється відповідно до Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури [240]); 2) військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори (їх страхування здійснюється відповідно до Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплати їм та членам їх сімей страхових сум [241]); 3) посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю (їх страхування здійснюється відповідно до Порядку та умов обов'язкового державного соціального страхування посадових осіб дер­жавного архітектурно-будівельного контролю [256]); 4) працівників державної лісової охорони (їх страхування здійснюється відповідно до Порядку та умов обов'язкового державного страхування працівників державної лісової охорони [258]); 5) посадових осіб органів Державної податкової служби (їх страхування здійснюється згідно з По­рядком та умовами державного особистого страхування посадових осіб Державної по­даткової служби [250]); 6) службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів (їх страхування здійснюється відповідно до Порядку та умов державного обов'язкового страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів [241]); 7) посадових осіб Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації і його територіальних органів (їх страхування здійснюється відповідно до Порядку та умов обов'язкового державного страхування посадових осіб Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації і його територіальних органів [262]); 8) медичних і фармацевтичних працівників установ і організацій, що фінансуються із Державного бюджету (їх страхування здійснюєть­ся відповідно до постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку та умов обов'язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікуван­ня вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції, і переліку категорій медичних працівників та ін­ших осіб, які підлягають обов'язковому страхуванню на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на ви­падок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції» [284]); 9) службових осіб державної контрольно-ревізійної служби (їх страхування здійснюється на підставі Порядку і умов державного особистого страхування службових осіб державної контрольно-ревізійної служби в Україні [243]); 10) народних депутатів (їх страхування здійснюється згідно з Умовами обов'язкового державного страхування життя і здоров'я народних депутатів України та порядком виплати їм і членам їхніх сімей страхових сум [246]); 11) суддів (їх страхування здійснюється відповідно до Порядку і умов державного обов'язкового страхування життя і здоров'я суддів [247]); 12) державних виконавців (їх страхування здійсню­ється відповідно до Порядку і умов обов'язкового державного страхування державних виконавців [281]). Державне обов'язкове особисте страхування працівників митних органів взагалі скасоване. Замість цього Кабінет Міністрів затвердив Порядок здій­снення компенсації шкоди, заподіяної працівникам митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій під час виконання або пов'язаної з виконанням ними службових обов'язків [328].

5. Чинність актів цивільного законодавства поширюється на обов'язкове особисте страхування, яке здійснюється не за рахунок Державного бюджету, а за рахунок ін­ших джерел, зокрема, на: 1) медичних і фармацевтичних працівників (на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків або захворювання на інфекційні хвороби, яке (захворювання) пов'язане з виконанням професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекцій­них хвороб (ч. 2, 19 ст. 7 Закону «Про страхування» [139]); 2) особисте страхування працівників зідомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (п. З частини першої ст. 7 Закону «Про страхування»). Працівники Державної пожежної охорони підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню відповідно до правил про страхування осіб рядового, начальницького і вільнонайма­ного складу органів і підрозділів внутрішніх справ (п. 32 Положення про Державну пожежну охорону); 3) страхування спортсменів вищих категорій (п. 4 частини пер­шої ст. 7 Закону «Про страхування»); 4) страхування життя і здоров'я працівників ветеринарної медицини (п. 5 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування»).

6.    Пункт   1   частини  першої ст. 7  Закону   «Про  страхування»   відносить  до обов'язкових видів страхування медичне страхування.  Безумовно,  тут не мається на увазі загальнообов'язкове державне медичне страхування, передбачене Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. У цілому поняття медичного страхування є невизначеним. Тому п. 1 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» слід визнати таким, що не формулює норми прямої дії, а медичне страхування є обов'язковим, якщо воно встановлюється законодавством. Зокрема, Порядок надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України, встановлює обов'язкову наявність у іноземних гро­мадян на момент отримання в'їзної візи або перетинання державного кордону України страхового поліса, виданого Державною страховою компанією України.

7. Пункт 2 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» визнає обов'язковим особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працю­ють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків. Більш конкретні правила з цього приводу встановлені ст. 25 Закону «Про запобігання
захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» [94]. Права, встановлені для даної категорії застрахованих цією статтею, поширюються і на медичних і фар­мацевтичних працівників, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету. Але на такі відносини не поширюються норми цивільного права. На виконання цих законів Кабінетом Міністрів прийнято постанову «Про за­твердження Порядку та умов обов'язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції, і переліку катего­рій медичних працівників та інших осіб, які підлягають обов'язковому страхуванню
на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними про­фесійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції» [284].

8. Пункт 3 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» визнає обов'язковим особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд). Страхувальником цієї категорії осіб визна­ються юридичні особи, які утримують підрозділи відомчої або місцевої пожежної охо­рони або створюють добровільні пожежні дружини (команди). У відповідних випадках страхувальником може бути виконком місцевої ради, а страхові платежі сплачуються за рахунок бюджету. Страховиком у правовідносинах щодо цього виду обов'язкового страхування є акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» або
інша страхова компанія, що отримала відповідну ліцензію (п. 2 Положення про по­рядок і умови обов'язкового особистого страхування працівників відомчої та місцевої пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд).

9. Обов'язкове страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини передбачене п. 5 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування». Відповідно до ст. 7 Закону «Про ветеринарну медицину»  [193] джерелом сплати страхових платежів в будь-якому разі не можуть бути бюджетні кошти. Застрахованими за цим видом обов'язкового страхування є лікарі, фельдшери, техніки ветеринарної медицини, які здійснюють діагностичні, профілактичні, оздоровчі, лікувальні роботи у тваринництві, ветеринарно-санітарну експертизу тваринницької продукції та надають інші послуги власникам тварин (п. 2 Умов обов'язкового страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини [248]).

10. Обов'язковість особистого страхування від нещасних випадків на транспорті вста­новлена п. 6 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування». Пункт 1 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті [267] встановлює, що страхуванню підлягають пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту (крім внутріміського) під час поїздки або перебу­вання на вокзалі, в порту, на станції, пристані. Див. про це п. 2 коментаря до ст. 927 ЦК. Крім того, страхуванню підлягають працівники, що зайняті на перевезеннях — водії, машиністи, помічники машиністів, начальники поїздів, поїзні електромонтери,
кондуктори, працівники вагонів-ресторанів, механіки (начальники) рефрижераторних секцій, працівники бригад медичної допомоги. Обов'язкове страхування не поширюється на пасажирів морського і внутрішнього водного транспорту на прогулочних лініях.

11. Відповідно до п. 7 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» встанов­лене обов'язкове авіаційне страхування цивільної авіації. Пункт 1 Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної авіації [314] відносить до такого страхування страхування відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподі­яну пасажирам, багажу, пошті, вантажу; страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам; страхування членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу; страхування повітряних суден; страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних з забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт.

12. Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів передбачене п. 9 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» та здійсню­ється відповідно до Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відпо­відальності власників наземних транспортних засобів» [179]. Ліміт відповідальності страховика обмежується 51000 грн. за одного потерпілого (у разі заподіяння шкоди
життю та здоров'ю потерпілих) і 25500 грн. на одного потерпілого (у разі заподіян­ня шкоди майну потерпілого. Якщо розмір майнової шкоди перевищує п'ятикратний ліміт відповідальності страховика, розмір відшкодування кожному потерпілому про­порційно зменшується).

13. Відповідно до п. 10 ст. 7 Закону «Про страхування» обов'язковим є страхування засобів водного транспорту. Але більш розгорнені правила про цей обов'язковий вид страхування не затверджувались.

14. Відповідно до п. 11 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» здійсню­ється обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм влас­ності. Кабінет Міністрів затвердив Порядок і правила проведення обов'язкового страху­
вання врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності [312].

15.   Відповідно до п. 12 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» [139] обов'язковим є страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту. Таке страхування здійснюється згідно з Законом «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» [142]. На виконання цього Закону Кабінет Міністрів за­твердив Порядок і правила проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду, Особливі умови ліцензування діяльності з обов'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду та Положення про ядерний страховий пул [321].

16. Обов'язковим є страхування працівників (крім тих, які працюють в устано­вах, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади (п. 13 ст. 7 Закону «Про страхування).

17. Обов'язковому страхуванню підлягає цивільна відповідальність суб'єктів гос­подарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, гос­подарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідемичного характеру (п. 14 ст. 7 Закону «Про страхування»). Постановою Кабінету
Міністрів затверджені Порядок і правила такого страхування [315].

18. Відповідно до п. 15 ст. 7 Закону «Про страхування» встановлене обов'язкове страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не перед­бачене такою угодою. Більш розгорнені нормативні положення з цього приводу не за­тверджувались.

19. Передбачене обов'язкове страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом «Про угоди про розподіл продукції» [111] (п. 16 ст. 7 Закону «Про страхування»). Нормативні акти, якими встановлювались би правила такого страхування, не затверджувались.

20. Обов'язкове страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тим­часового адміністратора та ліквідатора фінансової установи передбачене п. 17 ст. 7 Закону «Про страхування». Але на цей час відсутні більш розгорнені правила щодо цього виду страхування.

21. Обов'язковому страхуванню підлягають майнові ризики при промисловій роз­робці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом «Про нафту і газ» [136] (п. 18 ст. 7 Закону «Про страхування»).

22. Обов'язкове страхування медичних та інших працівників державних і комуналь­них закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на ви­падок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними профе­сійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних
хвороб передбачене п. 19 ст. 7 Закону «Про страхування». Нормативні акти, якими встановлювались би правила такого страхування, не затверджувались.

23. Відповідно до п. 20 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» Кабіне­том Міністрів затверджено Порядок і правила проведення обов'язкового страхуван­ня відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути завдано здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів [313].

24. Пункти 22 — 25 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» передбачене обов'язкове страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), пе­релік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України, цивільноГвідповідальності суб'єктів космічної діяльності, об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України,
щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі, а також відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, за­пуском та експлуатацією її у космічному просторі. Більш розгорнені правила про ці види обов'язкового страхування на цей час відсутні.

25. Обов'язкове страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних ван­тажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів запроваджено п. 26 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування». Правила здій­снення такого виду страхування затверджені постановою Кабінету Міністрів [310].

26. Обов'язковому страхування підлягає професійна відповідальність осіб, діяль­ність яких може заподіяти шкоду третім особам (п. 27 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування». Перелік видів такої діяльності має бути визначений Кабінетом Міністрів України.

27.   На виконання п. 28 частини першої ст. 7  Закону  «Про страхування»  про обов'язкове страхування відповідальності власників собак Кабінетом Міністрів за­тверджено Порядок і правила проведення обов'язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам [311].

28.  Відповідно до п. 29 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» Кабінетом Міністрів затверджено Порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивіль­ної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам або майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї [308].

29.   Згідно п. 30 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» здійснюється обов'язкове страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків згідно з переліком тварин, затвердже­ним Кабінетом Міністрів. Кабінетом Міністрів прийнято Порядок і правила проведення обов'язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків [318]. Додатком до цього нормативно-правового акта є Перелік тварин, які підлягають обов'язковому страхуванню.

30. Відповідно до п. 31 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» обов'язковому страхуванню підлягає відповідальність суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, за­подіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну. Підкреслимо, що тут йдеться про страхування цивільної відповідальності/яку суб'єкт туристичної діяльності несе перед туристом на підставі ст. 32, 33 Закону «Про туризм» [171] та положень Цивільного кодексу. У ст. 16 Закону «Про туризм» йдеться про обов'язкове страхування турис­тів (медичне та від нещасного випадку), яке має здійснювати суб'єкт туристичної діяльності шляхом укладення договорів із страховиками. Ця стаття виходить за межі
того розуміння обов'язкового страхування, яке випливає із ст. 5 та 7 Закону «Про страхування». Межі відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, за­подіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну, яка (відповідальність) підлягає обов'язковому страхуванню, законодавством не встановлені.

31. Пункт 32 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» передбачає обов'язкове страхування відповідальності морського судновласника. Більш розгорнені правила про ці види обов'язкового страхування на цей час відсутні.

32.   Відповідно до п. 33 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування»  [139] здійснюється обов'язкове страхування ліній електропередач та перетворюючого об­ладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб.

33. Відповідно до п. 34 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» обов'язковому страхуванню підлягає відповідальність виробників (постачальників) продукції тваринно­го походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам. Нормативно-правові акти щодо цього виду обов'язкового страхування не приймались.

34. Законом «Про іпотеку» [156] частина перша ст. 7 Закону «Про страхування» була доповнена п. 35, відповідно до якого обов'язковому страхуванню від ризиків ви­падкового знищення, випадкового пошкодження або псування підлягає предмет іпотеки. Відповідно до ст. 8 Закону «Про іпотеку» страхування предмета іпотеки здійснюється іпотекодавцем, якщо інше не передбачено договором.

35.  Відповідно до п. 38 —  39 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» здійснюється обов'язкове страхування будівельно-монтажних робіт забудовником відповідно до Закону «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» [157], а також обов'язкове страху­вання майнових ризиків за договором про участь у фонді фінансування будівництва
відповідно до Закону «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». Нормативно-правові акти щодо цього виду обов'язкового страхування не приймались.

36. Відповідно до п. 40 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» обов'язковому страхуванню підлягає майно, яке передане в концесію. Обов'язок укладення договору страхування із страховиком несе концесіонер. Страхування здійснюється на користь того учасника концесійного договору, який несе ризик випадкової загибелі або по­шкодження об'єкта концесії (цей ризик несе концесіодавець, якщо інше не встанов­лено концесійним договором) (ст. 22 Закону «Про концесії [110]). Концесіонер при укладенні договору страхування із страховиком повинен виконати умови, встановлені концесійним договором стосовно страхової суми.

37.   Згідно з п. 41 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» здійснюєть­ся обов'язкове страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров'ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів. Більш розгорнені правила про ці види обов'язкового страхування на цей час відсутні.

38.  Пункт 42 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» передбачає здійснення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єкта господарювання за шко­ду, яку може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення вибухових робіт. Нормативно-правові акти щодо цього виду обов'язкового страхування не приймались.