§ 3. СПЕЦІАЛЬНІ ВИДИ ЗБЕРІГАННЯ

Стаття 967.   Зберігання речі у ломбарді

1. Договір зберігання речі, прийнятої ломбардом від фізичної особи, оформля­ється видачею іменної квитанції.

2. Ціна речі визначається за домовленістю сторін.

3. Ломбард зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій раху­нок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки.

1.  Ломбарди надають позику під заставу рухомого майна. Так зазвичай визначаються ломбарди (див., наприклад, Юридична енциклопедія. Т. 3. — К.: Українська енциклопе­дія, 2001, с. 521). Таке розуміння ломбарду свого часу знайшло відображення в Цивільному кодексі 1963 р. (ст. 378), в Законі «Про заставу»   [50] (частина четверта ст. 48).

Уже після прийняття нового Цивільного кодексу¹ Кабінет Міністрів в п. 2 Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що проводять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами [324] визначив ломбард як фінансову установу, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним осо­бам готівкою чи у безготівковій формі за рахунок власних або залучених коштів, крім депозитів, під заставу майна чи майнових прав на визначений строк і під відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг. Подібне визначення ломбарду наводиться в п. 1.2 Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами   [441].

2.  Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, визна­ється фінансовою послугою (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»   [135]). У п. 1 ч. 1 ст. 1 названого Закону  ломбарди прямо визнаються фінансовими установами. Як і будь-які, фінансові послу­ги, ломбардні послуги можуть надавати тільки фінансові установи. Отже, діяльність ломбарду може здійснюватись тільки після внесення запису про нього до відповідного державного реєстру фінансових установ (ч. 1 ст. 7 того ж Закону).

Поряд з наданням позики ломбарди здійснюють зберігання речей.

3.  Відповідно до ч. 1 ст. 967 ЦК має укладатись договір зберігання речей, прийня­тих ломбардом від фізичної особи. Але такий договір не обов'язково має укладатись окремо. Можливе укладення змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК), на підставі якого будуть виникати зобов'язання позики і зобов'язання щодо зберігання. Послуги щодо зберігання ломбард може надавати і без надання позики.

4. Закон не перешкоджає тому, щоб в одному договорі містились умови не тільки щодо позики та зберігання, а і умови про заставу речі, прийнятої на зберігання, та умови про порядок звернення стягнення на заставлену річ (річ, прийняту на збері­гання) у разі неповернення суми позики та несплати відсотків.

5. У ч.  1 ст. 967 ЦК зазначається на те, що ломбард приймає річ від фізичної особи. Це відповідає частині четвертій ст. 48 Закону «Про заставу» і п. 2 Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що проводять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами. Договір зберігання оформляється видачею поклажодавцеві
іменної квитанції.

6. Визначення ціни речі, яка передана на зберігання в ломбард, є істотною умовою договору зберігання речі в ломбарді. Це важливо у зв'язку з можливою реалізацією ломбардом речі відповідно до умов договору з метою погашення зобов'язання поклажодавця щодо погашення позики, яка надана йому ломбардом.

7. Частина 3 ст. 967 ЦК викликає інтерес її співвідношенням із ст. 5 та 7 Закону «Про страхування»    [139], які не передбачають обов'язкового страхування речей, переданих до ломбарду на зберігання. Частина 3 ст. 967 ЦК формулює суто приватно­ правову норму. На відміну від цієї статті в ст. 5 та 7 Закону «Про страхування» форму­люються як норми цивільного права, так і норми публічного права. Тому здається, що ч. З ст. 967 ЦК не може тлумачитись в такий спосіб, що вона суперечить спеціальним правилам ст. 5, 7 Закону «Про страхування» і не може застосовуватись.

Стаття 968.   Продаж речі, яку поклажодавець не забрав з ломбарду

1. Річ, яку поклажодавець не забрав із ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчення строку договору зберігання, може бути продана ломбардом у по­рядку, встановленому законом.

2. Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за збе­рігання та інші платежі, які належить зробити ломбардові. Залишок суми виторгу повертається поклажодавцеві.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 968 ЦК річ, передана в ломбард на зберігання, підлягає продажу, якщо впродовж трьох місяців від дня закінчення строку зберігання по­клажодавець не забрав річ із ломбарду. Це правило не перешкоджає встановленню в договорі зберігання умови про можливість продажу ломбардом речі, що передана йому на зберігання, з метою погашення заборгованості поклажодавця перед ломбардом за зобов'язанням позики.

Стаття 969.   Зберігання цінностей у банку

1. Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні мета­ли, каміння, інші коштовності та цінності.

2. Банк може бути уповноважений поклажодавцем на вчинення правочинів з цін­ними паперами, прийнятими на зберігання.

3. Укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцеві.

1. Відповідно до п. 5, 6 частини четвертої ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»   [122] банки можуть здійснювати довірче управління цінними паперами та депозитарну діяльність. З цим погоджуються положення ч. 1 та 2 ст. 969 ЦК, від­повідно до яких банк може прийняти на зберігання цінні папери, а поклажодавець може уповноважити банк на вчинення правочинів з цінними паперами, прийнятими
на зберігання.

2. Відповідно до п. 8 частини другої ст. 47 того ж Закону банки можуть надавати послуги з відповідального зберігання. З цим погоджується надання ч. 1 ст. 969 ЦК права банкам приймати на зберігання документи, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності.

Стаття 970.   Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охо­роняється банком

1. Банк може передати поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для зберігання у ньому цінностей та роботи з ними.

2. Банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право його пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей.

3. Банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення у сейф та одержання їх із сейфа.

1. Банкам надається право надавати в оренду сейфи для зберігання цінностей і до­кументів (п. 8 частини другої ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»). Частина 1 ст. 970 ЦК доповнює це положення вказанням на можливість передання поклажодавцеві частини сейфа або спеціального приміщення для зберігання в ньому цінностей та роботи з ними. Із ч. 1 ст. 970 ЦК випливає, що такі дії здійснюються на підставі договору зберігання, тобто договору, який підпорядковується правовому режиму ст. 970 і ст. 936 — 955 ЦК. Застосовувати до таких правовідносин законо­давство про найм (оренду) підстав немає. Такою підставою не може бути зазначення на оренду в п. 8 частини другої ст. 47 названого вище Закону [122]. Про правову природу цього договору як договору зберігання свідчить зазначення в ч. З ст. 970 ЦК на те, що банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення у сейф та одержання із сейфа.

Стаття 971.   Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охо­роняється банком

1. До договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності бан­ку за вміст сейфа застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

1. Стаття 971 ЦК, на відміну від ст. 970 ЦК, регулює відносини щодо надання індивідуального банківського сейфу без відповідальності банку за вміст сейфу. Це означає, що банк відповідає лише за схоронність сейфу, якщо він залишається в при­міщеннях чи на території банку. Із заголовку ст. 971 ЦК випливає, що банк взагалі не зобов'язується охороняти сейф. За наявності суперечності між змістом та заголо­вком ст. 971 ЦК у відповідних договорах слід чітко визначати межі відповідальності банку. У принципі, не виключається надання банком в користування сейфу іншій особі з умовою про те, що ця особа сама буде забезпечувати охорону сейфа. Але ж у включенні до глави Цивільного кодексу, що присвячена зберіганню, положень про надання сейфа в користування з умовою про звільнення банку від відповідальності за забезпечення схоронності сейфу не було ніякої необхідності.

Стаття 972.   Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств тран­спорту

1. Камери схову загального користування, що перебувають у віданні організацій, підприємств транспорту, зобов'язані приймати на зберігання речі пасажирів та інших осіб незалежно від наявності у них проїзних документів.

2. На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (крім авто­матичних камер) поклажодавцеві видається квитанція або номерний жетон.

3. Збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок втрати, нестачі або пошкодження речі, зданої до камери схову, відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх від­шкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні її на зберігання.

4. Строк, протягом якого камера схову зобов'язана зберігати річ, встановлюєть­ся правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів (статутів), або за домовленістю сторін. Якщо сторона не забрала річ у встановлені строки, камера
схову зобов'язана зберігати її протягом трьох місяців. Зі спливом цього строку річ може бути продана у порядку, встановленому законом.

5. У разі втрати квитанції або номерного жетона річ, здана до камери схову, ви­дається поклажодавцеві після надання доказів належності йому цієї речі.

6. До договору про зберігання речі в автоматичних камерах схову застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

1. Якщо у віданні підприємств транспорту є камери схову загального користування, то відповідні юридичні особи несуть обов'язок приймати на зберігання речі пасажирів, а також інших осіб (незалежно від наявності у них проїзних документів). Правові норми про зберігання речей в камерах схову підприємств транспорту формулюються в п. 130, 131 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту [315]
і п. 3.2 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України    [448]. Пункт 3.2 останніх Правил передбачає затвердження Міністерством транспорту Правил користування камерами схову   [361].

2. У разі незбереження речі, зданої до камери схову, транспортне підприємство відшкодовує поклажодавцеві збитки в розмірі суми оцінки речі, яка (оцінка) здійсне­на під час передання речі на зберігання. Але на цей час не затверджувались правила про порядок оцінки речей, що здаються в камери схову транспортних підприємств. Тому слід визнати, що відшкодування збитків у разі незбереження речі здійснюється
відповідно до загальних правил ст. 951 ЦК.

3. Вважається, що зберігання речей в автоматичних камерах схову поклажодавець здійснює самостійно (поза зобов'язальними відносинами). У межах зобов'язальних правовідносин підприємство транспорту лише надає в користування відділення в ав­томатичних камерах схову. Тому до таких відносин застосовуються правила щодо найму (оренди), а підприємство транспорту відповідає перед поклажодавцем лише за справність відповідних пристроїв.

Стаття 973.   Зберігання речей у гардеробі організації

1. Якщо річ здана у гардероб організації, зберігачем є ця організація. Зберігач речі, зданої до гардеробу, незалежно від того, чи здійснюється зберігання за плату чи безоплатно, зобов'язаний вжити усіх необхідних заходів щодо забезпечення схоронності речі.

2. Положення цієї статті застосовуються у разі зберігання верхнього одягу, голов­них уборів у місцях, спеціально відведених для цього, в закладах охорони здоров'я та інших закладах.

1. Гардероби організацій можуть надавати послуги щодо зберігання як за плату, так і безоплатно. У тому і іншому випадках відповідна організація визнається зберігачем і несе обов'язки щодо зберігання, які відповідають ч. 1 ст. 942 і ст. 950 ЦК.

Стаття 974. Зберігання речей пасажира під час його перевезення

1. Перевізник зобов'язаний забезпечити схоронність валізи (сумки), особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей), які пасажир перевозить у від­веденому місці.

1. Валізи, сумки, особисті речі пасажир може перевозити безпосередньо при собі, а може перевозити їх у відведеному місці. Такими місцями слід вважати як окремі пристрої, відокремлені, наприклад, від салону автобуса, так і місця, відведені в купе вагону. Введення в дію Цивільного кодексу України не вплинуло на чинність п. 3.1.2 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним тран­спортом України. Якщо ст. 974 ЦК прямо покладає обов'язок забезпечити схоронність речей пасажира (крім дорогоцінностей і грошей), які пасажир перевозить у відведеному місці, то названий пункт Правил встановлює, що «провідники вагонів не звільняються від відповідальності вживати усіх залежних від них заходів для забезпечення схорон­ності поклажі пасажирів». Звідси випливає і відповідна норма цивільного права.

2. З введенням в дію нового Цивільного кодексу України зберігає чинність частина друга ст. 91 Повітряного кодексу України [21], відповідно до якої перевізник несе від­повідальність за збереження речей, що є у пасажира, якщо буде доведено, що втрата або пошкодження цих речей сталися з вини перевізника. Зберегли також чинність положен­ня ст. 193 КТМ   [23], зокрема частина третя цієї статті, яка покладає на перевізника відповідальність за втрату або пошкодження каютного багажу, якщо пасажир доведе, що втрата або пошкодження сталося внаслідок наміру або необережності перевізника.

Стаття 975.   Зберігання речей у готелі

1. Готель відповідає за схоронність речей, внесених до готелю особою, яка про­живає у ньому. Річ вважається такою, що внесена до готелю, якщо вона передана працівникам готелю або знаходиться у відведеному для особи приміщенні.

2. Готель відповідає за втрату грошей, інших цінностей (цінних паперів, коштов­ностей) лише за умови, що вони були окремо передані готелю на зберігання.

3. У разі втрати чи пошкодження речі особа зобов'язана негайно повідомити про це готель.

Якщо до закінчення строку проживання особа не пред'явила свої вимоги до го­телю, вважається, що її речі не були втрачені чи пошкоджені.

4. Положення цієї статті застосовуються до зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.

1. Відповідно до заголовку ст. 975 ЦК вона поширюється на відносини щодо збе­рігання речей в готелях. Але ч. 4 цієї статті поширює її чинність на зберігання речей фізичних осіб в гуртожитках, мотелях, будцнках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.

2. За загальним правилом за схоронність речей, що внесені до готелю особою, яка в ньому проживає, відповідає готель (юридична особа) як зберігач. Внесеними до готелю вважаються як речі, передані працівникам готелю, так і речі, що знаходяться у відведеному для особи приміщенні. За схоронність цінностей, на які зазначається в ч. 2 ст. 975 ЦК (цінних паперів, коштовностей), готель відповідає лише за умови,
що вони були окремо передані готелю на зберігання.

3. Ці жорсткі правила щодо відповідальності готелю дещо пом'якшуються процесу­альними нормами (ст. 60 ЦПК [33]), із яких випливає обов'язок особи, яка проживає в готелі, доказувати факт внесення речей до готелю та їх незбереження.

4.   Разом з тим, ч. З ст. 974 ЦК встановлює певні обмеження для покладення на готель відповідальності за збереження речей. По-перше, на особу покладається обов'язок негайно повідомити готель про втрату або пошкодження речі.  Пору­шення особою цього обов'язку не звільняє готель від відповідальності. По-друге, пред'явлення особою до готелю вимоги після закінчення строку проживання (після того, як особа звільнила надане їй приміщення і покинула готель) виключає відпо­відальність готелю. Це — вкрай жорсткий обмежувальний строк. Але при доведенні вини готелю в незбереженні майна особи (при спростуванні припущення, що встанов­люється абзацом другим ч. З ст. 975 ЦК) стягнення збитків з готелю є можливим, хоча б до закінчення строку проживання особа і не пред'явила відповідну вимогу до готелю.

Стаття 976.   Зберігання речей, що є предметом спору

1. Дві або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, можуть передати цю річ третій особі, яка бере на себе обов'язок після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх осіб, між якими є спір.

2. Річ, яка є предметом спору, може бути передана на зберігання за рішенням суду.

Зберігачем у цьому разі може бути особа, призначена судом, або особа, визна­чена за домовленістю сторін, між якими є спір. Річ передається на зберігання іншій особі за її згодою, якщо інше не встановлено законом. Зберігач має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.

1. Передання речі, щодо якої виник спір про право, на зберігання третій особі мож­ливе за рішенням сторін, які спорять, або за рішенням суду (тут, як і в численних інших випадках в Цивільному кодексі, термін «рішення суду» охоплює собою не тільки власне «рішення», а і ухвали та постанови судів). Третя особа визначається за зго­дою між сторонами, які спорять, або судом. На відносини щодо зберігання в таких випадках поширюються загальні правила про зберігання, зокрема зберігач має право на отримання плати за зберігання за рахунок сторін, які спорять.

Стаття 977.   Зберігання автотранспортних засобів

1. Якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб'єктом підпри­ємницької діяльності, такий договір є публічним.

2. За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеці­альних стоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця.

Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не вста­новлено законом або статутом кооперативу.

Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).

1. Якщо зберігання автотранспортних засобів здійснює суб'єкт підприємницької діяльності за плату, договір зберігання вважається публічним. На правовідносини, що виникають на підставі таких договорів, поширюється чинність Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках.

2. Зберігач автотранспортних засобів відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК зобов'язаний зберігати такі засоби та повернути їх поклажодавцеві у схоронності. Додатково вста­новлюється, що у разі зберігання автотранспортних засобів у боксах, гаражах, на спе­ціальних стоянках зберігач зобов'язується не допускати в них сторонніх осіб.

3. Укладення договору зберігання та прийняття автотранспортного засобу на збе­рігання посвідчується квитанцією або жетоном. Немає підстав заперечувати доказову силу касового чека, який може видаватися поклажодавцеві замість квитанції відповідно до п. 15 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках.

Стаття 978.   Договір охорони

1. За договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльнос­ті, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати перед­бачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

1. Стаття 978 ЦК опосередковано визнає договір охорони майна або особи спеці­альним видом зберігання, оскільки параграф, до якого включена ця стаття, має заго­ловок «Спеціальні види зберігання». Як і до відносин щодо інших спеціальних видів зберігання, до відносин щодо охорони майна (об'єктів) або особи застосовуються за­гальні правила про зберігання, що формулюються в ст. 936 — 954 ЦК. На це прямо
зазначається в ст. 955 ЦК.

2. Права та обов'язки сторін за договором охорони визначаються договором. Якщо інше не встановлено договором, володілець майна, що охороняється, або особа, охорона якої здійснюється, зобов'язані щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату. Договором на особу, якій надаються послуги щодо охорони, може бути покладено обов'язок виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки.