§ 6. ЛІЗИНГ

Стаття 806.   Договір лізингу

1. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

2. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено за­коном.

3. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

1. Нормативний масив, який склався на цей час та який поширюється на право­відносини, що виникають на підставі договору лізингу та пов'язаних з ним договорів, включає до себе рт. 759 — 786, 806 — 809 ЦК, Закон «Про фінансовий лізинг» [170] та деякі інші нормативно-правові акти.

2. У ч. 1 ст. 806 ЦК і ч. 5 ст. 1 Закону «Про фінансовий лізинг» наводяться різні визначення лізингу. Ця різниця обумовлюється перш за все тим, що у Цивільному кодексі визначаються одразу два види лізингу (прямий і непрямий). У Законі «Про фінансовий лізинг» наводиться визначення фінансового лізингу. Аналіз цих визначень дає підстави для висновку про те, що є два види лізингу.

Перший із них — прямий, що визначений у ч. 1 ст. 806 ЦК. За договором прямого лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати іншій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем. До­говір прямого лізингу на розсуд сторін може бути укладений як консенсуальний або реальний. На правовідносини, що виникають на підстави договору прямого лізингу, дія Закону «Про фінансовий лізинг» не поширюється.

Другий вид лізингу — непрямий. За договором непрямого лізингу лізингодавець зобов'язується передати лізингоодержувачеві у користування майно, спеціально при­дбане у продавця (третьої особи) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов. Цей вид лізингу у Законі «Про фінансовий лізинг» називається фінансовим. З метою запобігти виникненню ситуації правової невизначеності доцільно було б взагалі не використовувати термін «непрямий лізинг» при укладенні договорів такого роду. Якщо ж договір сторони назвали договором непрямого лізингу, то до від­повідних відносин переважно слід застосовувати Закон «Про фінансовий лізинг». Це обумовлюється не тільки більш пізнім прийняттям Закону «Про фінансовий лізинг», а і зазначенням в ч. 1 ст. 19 Закону «Про фінансовий лізинг» на те, що закони, прий­няті до набрання чинності цим Законом (це поширюється і на Цивільний кодекс), ді­ють лише у частині, що не суперечить цьому Закону. Це стосується і строку договору фінансового лізингу.

3. Застосування до цивільно-правових відносин положень про лізинг, що включені до ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86], не допускається. Що стосується визначення поворотного лізингу (оренди), що визначається у п. 1.18.3 ч. 1.18 ст. 1 названого Закону, то використання такої правової конструкції є можливим. До відносин, що виникають у разі придбання лізингодавцем у власність у лізингоодер-
жувача речі з метою наступного передання її лізингоодержувачеві на умовах лізингу, слід застосовувати положення про фінансовий лізинг.

4. У межах правової конструкції лізингу можуть укладатись: 1) тільки догово­ри лізингу (прямого); 2) договір лізингу (фінансового) і договір купівлі-продажу (поставки)  предмета лізингу між лізингодавцем  і продавцем  (постачальником); 3) договір лізингу (фінансового), договір купівлі-продажу (поставки) між продав­цем (постачальником) та лізингодавцем (покупцем) і договір про ремонт і технічне обслуговування предмета лізингу між продавцем (постачальником) і лізингоодер­жувачем; 4) кожний із названих трьох варіантів правової конструкції лізингу може доповнюватись договором купівлі-продажу,  який може включатись як складова частина до змісту договору лізингу, а може укладатись окремо між лізингодавцем та лізингоотримувачем (договором про перехід права власності на предмет договору лізингу до лізингоодержувача).

5. Ні Цивільний кодекс, ні Закон «Про фінансовий лізинг» не встановлюють правил про перехід права власності на предмет договору лізингу до лізингоодержувача. Цим по суті нівелюється різниця між лізингом та орендою: прямий лізинг майже повністю співпадає з орендою, а непрямий лізинг майже повністю співпадає з орендою, поєд­наною з зобов'язанням лізингодавця придбати предмет відповідно до специфікацій
і умов, встановлених лізингоодержувачем. Закон «Про фінансовий лізинг» передбачає можливість укладення лізингодавцем і лізингоодержувачем договору купівлі-продажу, за яким право власності на предмет лізингу переходить від лізингодавця до лізинго­одержувача. З урахуванням положення ч. 2 ст. 628 ЦК про можливість укладення змішаних договорів оренда і купівля-продаж також можуть поєднуватись в одному договорі. За таких умов від сторін договору залежить вибір виду договору, що укла­дається. Вони можуть укласти договір оренди, ускладнивши його зобов'язаннями, що зазвичай виникають на підставі договору лізингу, а можуть укласти договір лізингу, що за економічним змістом не виходить за межі оренди. Але при цьому сторони мають чітко визначити вид договору, що буде переду мов лювати нормативний масив, який буде поширюватись на зобов'язання, що виникають на підставі такого договору.

6. Стаття 5 Закону «Про фінансовий лізинг» [170] легалізує сублізинг як вид під­найму і передбачає обов'язковість письмової згоди лізингодавця на передання пред­мета лізингу у сублізинг.

7. Відповідно до ст. 9 Закону «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач отри­ мує речові права на предмет лізингу і може захищати їх так же, як і власник. Проте права власності на предмет лізингу лізингоодержувач може набути лише за умови включення до договору лізингу умов про купівлю-продаж предмета лізингу або укла­дення окремого договору купівлі-продажу, а також сплати лізингоодержувачем ціни
предмета лізингу у складі лізингових платежів. Право власності до лізингоодержувача при цьому переходить в момент повної сплати ціни предмета лізингу (ч. 2 ст. 8 Закону «Про фінансовий лізинг»). Сторони вправі в договорі інакше визначити цей момент. На виняток із загального правила ст. 323 ЦК ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета фінансового лізингу лізингоодержувач несе не тільки після набуття ним права власності на предмет лізингу, а і до цього з моменту передання йому цього предмета.

8. Сторонам договору фінансового лізингу надається право вимагати розірвання договору відповідно до ч. 2 ст. 651 і ст. 652 ЦК та умов договору. Право на до­строкове розірвання договору лізингу шляхом вчинення одностороннього правочину стороною договору передбачене також ст. 7 Закону. Встановлюється момент, в який такий односторонній правочин визнається вчиненим (з моменту, коли інша сторона
довідалася або могла довідатися про таку відмову). Право на відмову від договору лізингоодержувач отримує у разі прострочення передання йому предмета лізингу більше З0 днів. За умови прострочення внесення лізингових платежів більше З0 днів лізингодавець отримує право розірвання договору шляхом відмови від нього. Відмова від договору породжує право лізингодавця вимагати повернення предмета лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (якщо лі­зингоодержувач не виконує свій обов'язок повернути річ у зв'язку з припиненням договору). Це — єдине положення у всьому цивільному законодавстві України, яке встановлює такий, що відповідає сутності відносин між сторонами цивільно-правового договору, порядок реалізації прав сторони у разі розірвання договору шляхом односторонньої відмови від нього. У всіх інших випадках відносини, що виникають в зв'язку з односторонньою відмовою від договору, врегульовані недо­статньо визначено.

9. Статті 215 — 221 КТМ [23] встановлюють низку особливостей правовідносин щодо передання в користування на умовах лізингу морського торговельного судна: 1) судно передається лізингоодержувачеві без екіпажу; 2) після закінчення строку договору право власності на судно переходить до лізингоодержувача за умови пов­ного внесення всіх лізингових платежів; 3) зміст договору лізингу і наявність до­говору можуть доводитись виключно письмовими доказами; 4) претензії з приводу несправності судна можуть бути пред'явлені до лізингодавця впродовж одного року після передання судна лізингоодержувачеві; 5) більш широкі можливості для від­мови лізингоодержувача від договору; 6) більш обмежені можливості для відмови від договору лізингодавця.

10.  Цивільний кодекс не встановлює строк договору лізингу. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону «Про фінансовий лізинг» цей строк не може бути меншим одного року.

Стаття 807.   Предмет договору лізингу

1. Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивіду­альними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

2. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

1. Предметом лізингу може бути неспоживна (ч. 2 ст. 185 ЦК) річ, яка визначена індивідуальними ознаками (ч. 1 ст. 184 ЦК) та віднесена відповідно до законодав­ства до основних фондів, які визначаються відповідно до п. 8.2.1 ч. 8.2 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86]. Відповідно до цього пункту основні фонди — це матеріальні цінності, що призначаються платником податку для вико­ристання у власній господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 днів з дати введення в експлуатацію цих матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або мораль­ним зносом. Речі, що мають меншу вартість, належать до малоцінних необоротних матеріальних активів  і не можуть бути предметом договору лізингу.  Відповідно
до ч. 2 ст. З Закону «Про фінансовий лізинг» не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлених структурних підрозділів. Виникає питання про те, чи можна із ч. 2 Закону, який не вказує на неприпустимість передання на умовах лізингу єдиних майнових комплексів невідокремлених структурних підрозділів,  робити висновок про те, що це можливо. Відповідь на це питання має бути такою. Якщо в нормативно-правовому акті формулюється позитивне правило (в даному випадку про те, які речі можуть бути предметом фінансового лізингу), а далі — негативне (які речі не можуть бути предметом лізингу), то перевагу при правозастосуванні має негативне правило, оскільки воно має ознаки спеціального та сформульоване прямо. Те ж правило, що випливає із негативного спеціального правила (воно може бути сформульоване в такий спосіб: раз не допускається передання на умовах лізингу єдиних майнових комплексів відокремлених підрозділів підприємств, то на таких умовах можна передавати єдині майнові комплекси невідокремлених підрозділів), застосовується лише за відсутності будь-якого загального правила, що поширюється на такі відносини. У даному випадку таке загальне правило є: воно сформульоване в ч.  1 ст. З Закону «Про фінансовий лізинг» і передбачає можливість передання
у користування на умовах лізингу лише основних фондів.  Отже,  єдині майнові комплекси невідокремлених структурних підрозділів підприємств також не можуть бути предметом лізингу.

2. До природних об'єктів, які не можуть бути об'єктом лізингу, належать води, надра, ліси та насадження,  в тому числі багаторічні.  Відповідно до ч.  2 ст. 79 Земельного кодексу [27] право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багато­річні насадження,  які на ній знаходяться.  Це не виключає визнання насаджень окремим об'єктом права власності, які підпадають під визначення нерухомого май­на (ч. 1 ст. 181 ЦК). Проте насадження, в тому числі багаторічні, не можуть бути предметом договору лізингу.

3. Передбачається реєстрація предмета фінансового лізингу у випадках і порядку, встановлених законом (ст. 12 Закону «Про фінансовий лізинг»). На цей час закон не передбачає ні випадків, ні порядку реєстрації предмета лізингу.

Стаття 808.   Відповідальність продавця (постачальника) предмета договору лі­зингу

1. Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачаль­ника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник)  несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в екс­плуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо про­дажу (поставки) предмета договору лізингу.

2. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та про­давцем (постачальником).

1. За наявності доказів вибору лізингоодержувачем продавця  (постачальника) предмета лізингу, лізингоодержувач має пред'явити безпосередньо до продавця (по­стачальника) вимоги щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. До лізингодавця в таких випадках вимоги не можуть бути пред'явлені.

2. Продавець (постачальник) і лізингодавець несуть солідарну відповідальність за вимогами лізингодавця, на які зазначалось в попередньому пункті коментаря, якщо вибір продавця (постачальника) здійснив лізингодавець.

Стаття 809.   Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу

1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета до­говору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення
або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила.

1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. Це пра­вило стосовно фінансового лізингу уточнюється п. З ст. 13 Закону «Про фінансовий лізинг» [170]: цей ризик переходить до лізингоодержувача з моменту передання йому у володіння предмета лізингу.

2. Прострочення передання предмета лізингу у володіння лізингоодержувача про­давцем (постачальником) або лізингодавцем на момент переходу ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу не впливає, бо цей ризик, за загальним правилом, переходить до лізингоодержувача з моменту передання (своє­часного чи з простроченням — це не має значення) йому у володіння предмета лізингу. Якщо ж лізингоодержувач прострочив повернення предмета лізингу лізингодавцю, то це теж не впливає на розподіл ризику випадкового знищення або випадкового по­шкодження предмета лізингу, бо цей ризик переходить в момент повернення цього предмета лізингоодержувачем лізингодавцю незалежно від того, зроблено це своєчасно чи з порушенням встановленого договором строку.