РОЗДІЛ III ОКРЕМІ ВИДИ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

ПІДРОЗДІЛ І ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

ГЛАВА 54 КУПІВЛЯ-ПРОДАЖ

§ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО КУПІВЛЮ-ПРОДАЖ

Стаття 655.   Договір купівлі-продажу

1.   За договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець)  передає  або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні  (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

1. Договір купівлі-продажу опосередковує передання майна (товару) однією особою у власність іншої особи. Стосовно державних і комунальних підприємств та установ зберігаються правові конструкції права господарського відання та права оперативного управління. У силу ст. 73 — 78 ГК договори купівлі-продажу можуть укладатись між суб'єктами названих прав, хоча й без зміни при цьому власника, а також з участю цих та інших суб'єктів зі зміною при цьому власника.

2. Зазначення у ст. 655 ЦК про те, що відповідно до договору купівлі-продажу покупець несе обов'язок сплатити за товар певну грошову суму, не виключає визнан­ня різновидами договору купівлі-продажу в силу спеціальних норм договорів міни (бартеру) та поширення на цей вид договорів положень Цивільного кодексу щодо купівлі-продажу (ст. 716 ЦК).

3. Поряд із загальними положеннями про купівлю-продаж (ст. 655 — 697 ЦК) у Цивільному кодексі формулюються норми щодо окремих видів договору купівлі-продажу — роздрібної купівлі-продажу (ст. 698 — 711 ЦК), поставки (ст. 712 ЦК), контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 713 ЦК), постачання енергетични­ми та іншими ресурсами через приєднану мережу (ст. 714 ЦК), міни (ст. 715, 716 ЦК). Ці різновиди договорів не виключають укладення договорів купівлі-продажу, що не належать до будь-якого із цих різновидів і не підпорядковуються правовому режиму роздрібної купівлі-продажу, поставки, контрактації, постачання ресурсами через приєднану мережу та міни (тобто таких договорів купівлі-продажу, на які по­ширюються тільки загальні положення про купівлю продаж). Зокрема, ч. 6 ст. 265 ЦК установлює, що реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про купівлю-продаж. Якщо такі договори не під­падають під жоден із названих різновидів купівлі-продажу, на них поширюються тільки загальні положення ст. 655 — 697 ЦК про купівлю-продаж.

4. У ст. 263 ГК [31] формулюється поняття господарсько-торговельної діяльності, яке не впливає на визначення договору купівлі-продажу та сферу дії груп правових норм, що стосуються договору купівлі-продажу та його різновидів. Широке розуміння господарсько-торговельної діяльності, що викладається у ст. 263 ГК, не може бути під­ставою для поширення ст. 655 — 697 ЦК на відносини, що не кваліфікуються Цивіль­ним кодексом як купівля-продаж, хоч би вони відповідно до Господарського кодексу охоплювались поняттям господарсько-торговельної діяльності (на боці продавця).

5. Статтею 655 ЦК допускається укладення договору купівлі-продажу як консенсуального або як реального. Консенсуальний договір купівлі-продажу передбачає передання майна (товару) не в момент укладення договору, а пізніше. Такий договір породжує два зобов'язання: 1) зобов'язання продавця щодо передання предмета договору у власність покупця та здійснення деяких інших пов'язаних з цим дій на користь покупця; 2) зустрічне зобов'язання покупця, що включає, зазвичай, грошові та деякі інші його обов'язки.

При укладенні реального договору купівлі-продажу він вважається укладеним з мо­менту передання майна (товару) продавцем покупцеві. У цьому випадку укладення договору не породжує обов'язку продавця передати майно, оскільки на момент, коли до­говір вважається укладеним, а зобов'язання — таким, що виникло, майно уже передане. Однак неправильним було б і твердження про те, що реальний договір купівлі-продажу породжує лише грошове зобов'язання покупця. Укладення реального договору купівлі-продажу породжує і на стороні продавця зобов'язання, в силу якого можливе заявлення покупцем до продавця претензій, зокрема щодо усунення недоліків товару в розумний строк (п. 2 ч. 1 ст. 678 ЦК), упродовж гарантійного строку (ст. 680 ЦК) тощо.

Стаття 656.   Предмет договору купівлі-продажу

1. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

2. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

3. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосо­вуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено до­говором або законом.

4. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних тор­гах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці
види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

5. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встанов­люватися законом.

1. Майном, передання якого здійснюється на підставі договорів купівлі-продажу, можуть бути речі, які в ст. 179 ЦК визначаються гранично широко як предмети ма­теріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, а також майнові права та обов'язки. Предмети, які можуть передаватись за договорами купівлі-продажу, повинні бути такими, які можуть знаходитись під контролем людини.

Речі, що не можуть контролюватись людьми в мірі, достатній для їх передання од­нією особою іншій, не можуть бути предметом договору купівлі-продажу. Так, атмос­ферне повітря підпадає під визначення речі (ст. 179 ЦК) і визнається об'єктом права власності Українського народу (ст. 324 ЦК). Але як таке, то повітря не може бути предметом договору купівлі-продажу (крім випадків, коли воно знаходиться в стані, який допускає можливість передання його однією особою у власність іншої особи).

2. Інформація визнається видом нематеріальних благ (ст. 200 ЦК) поряд з особисти­ми немайновими благами, що є об'єктами особистих немайнових прав фізичної особи. Проте інформація, на відміну від особистих немайнових благ, визнається об'єктом пра­ва власності, а також об'єктом товарних відносин (ст. 38,39 Закону «Про інформацію» [51]), тобто інформація є товаром і може бути предметом договору купівлі-продажу відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК.

3. Частина 1 ст. 656 ЦК повністю усуває сумніви стосовно можливості укладен­ня договору купівлі-продажу майна, яке не є об'єктом права власності продавця на момент укладення договору. Це є можливим. Неможливо лише укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке не створене та не є об'єктом права власності продавця на момент укладення договору, оскільки для цього необхідно пред'явлення документів, що підтверджують право власності (частина перша ст. 55 Закону «Про нотаріат» [57]), а право власності на новостворене нерухоме майно виникає з момен­ту завершення будівництва (створення майна), а якщо це право підлягає державній реєстрації, — з моменту його державної реєстрації. Але і тут законодавець відійшов від свого загального жорсткого підходу і дозволив, у разі необхідності, укласти дого­
вір, у тому числі й договір купівлі-продажу, щодо об'єкта незавершеного будівництва (абзац другий ч. З ст. 331 ЦК).

4. Право власності не може бути предметом договору купівлі-продажу, оскільки укладення і виконання договору купівлі-продажу речі відповідно до закону означає не тільки передання майна, а і перехід права власності в момент, що визначаєть­ся ст. 334 ЦК.

5. Питання про співвідношення ч. 2 та ч. З ст. 656 ЦК вирішується у такий спосіб. Частина 3 ст. 656 ЦК застосовується до «права вимоги». Із п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК мож­на зробити висновок про те, що в Цивільному кодексі під правом вимоги розуміється суб'єктивне право в зобов'язанні. Це відповідає не дуже вдалому теоретичному поло­женню, яке було сформульоване О.С. Іоффе та відтворюється в сучасній літературі. Із
ч. 2 ст. 1281 ЦК випливає, що вимога чи право вимоги відрізняється від суб'єктивного права. Крім того, слід ураховувати, що в ст. 1078 ЦК використовуються поняття на­явної вимоги та майбутньої вимоги. У будь-якому разі зрозуміло, що ч. З ст. 656 ЦК застосовується до суб'єктивних прав, що існують у зобов'язаннях. Частина 2 ст. 656 ЦК підлягає застосуванню до інших майнових прав. Оскільки всі відносні правовідносини підпадають під визначення зобов'язання, що наводиться у ст. 509 ЦК, відчужуватись на підставі договорів купівлі-продажу відповідно до ч. 2 ст. 656 ЦК можуть тільки абсолютні майнові права інтелектуальної власності.

6. Стосовно більшості об'єктів права інтелектуальної власності йдеться про пере­дання права власності (ч. 6 ст. 28 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [118], ч. 4 ст. 20 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» [59]; ч. 7 ст. 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [60]; ч. З ст. 16 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [90]), яке може здійснюватись, зокрема за договорами купівлі-продажу цих прав. Щодо авторського та суміжних прав ідеться про передання майнових прав (ч. 1 ст. 31; ч. 2 ст. 40 Закону «Про авторське право та суміжні права» [133]), яке (передання) може здійснюватись шляхом укладення та виконання договору купівлі-продажу. Визначаючи види догово­рів, на підставі яких здійснюється розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, ч. 1 ст. 1107 ЦК допускає можливість укладення не тільки перелічених у ній, а й інших договорів. Пункт 7 ч. 1 ст. 441 ЦК прямо передбачає можливість про­дажу твору, що можна ототожнювати з продажем майнових прав на нього, оскільки немайнові права не можуть відчужуватись (ч. 4 ст. 423 ЦК).

7. Частина 3 ст. 656 ЦК узгоджується із ст. 515 ЦК, яка забороняє заміну кредитора у «зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора». Проте законодавець не витримав єдності термінології, допускаючи укладення договору купівлі-продажу лише стосовно вимоги, що «не має особистого характеру». Стаття 512 ЦК допускає відступлення права вимоги не тільки за договором купівлі-продажу, а і шляхом учи­нення інших правочинів. Тому ст. 512 — 519 ЦК мають більш широку сферу дії, ніж ч. З ст. 656 ЦК та інші положення інституту купівлі-продажу, що регулюють відносини з приводу купівлі-продажу права вимоги. У ч. З ст. 656 ЦК спеціально зазначається на право сторін договору купівлі-продажу майнових прав відступати в договорі від по­ложень ст. 512 — 519 ЦК. Це не виключає права сторін такого договору відступати від ст. 655 — 697 ЦК, якщо цьому не перешкоджає абзац другий ч. З ст. 6 ЦК.

Загальні положення про купівлю-продаж не застосовуються до зобов'язань фак­торингу. Якщо це не виключається нормами інституту факторингу (ст. 1077 — 1086 ЦК), з урахуванням ч. З ст. 6 ЦК сторони договору факторингу можуть передбачити поширення окремих положень про купівлю-продаж на зобов'язання факторингу.

8.  У ч. 4 і 5 ст. 656 ЦК ідеться про договори купівлі-продажу. Проте ці положення поширюються не тільки на відносини, що виникають у процесі укладення договорів, у тому числі визначення їх змісту, а й на відносини, що виникають на підставі до­говорів купівлі-продажу. Отже, законами відповідно до ч. 5 ст. 656 ЦК можуть уста­новлюватись особливості правовідносин щодо купівлі-продажу окремих видів майна.

Це не викликало б сумніву і в тому випадку, якби ч. 5 узагалі не була включена до ст. 656 ЦК. Більш важливо враховувати, що такі особливості можуть встановлюва­тись і підзаконними актами, якщо це передбачено спеціальним законом. Так, відповідно до ст. 271 ГК [31] Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також особливі умови по­ставки окремих видів товарів. Стаття 6 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [207] надає Національному банку України повноваження ви­значати порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку.

9. Передбачається можливість установлення законом особливостей правовідносин купівлі-продажу, що виникають на підставі договорів, що укладаються на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах). На підставі спеціальних положень законів особливості укладення договорів на біржах, конкурсах, аукціонах та змісту правовід­носин, що виникають на їх підставах, можуть установлюватись також підзаконними актами. При цьому, як і при встановленні особливостей купівлі-продажу окремих видів майна, загальні положення про купівлю-продаж у силу договору можуть не за­стосовуватись до таких відносин, крім випадків, коли із закону чи суті відносин між сторонами не випливає неприпустимість відступлень від закону.

Стаття 657.   Форма окремих видів договорів купівлі-продажу

1. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

1. Із статті, що коментується, можна зробити висновок про те, що державна реє­страція договорів купівлі-продажу охоплюється поняттям форми договору. Проте це не є підставою для загального висновку такого змісту. Зміст положень Цивільного кодексу дає підстави стверджувати, що державна реєстрація договору виходить за межі поняття форми договору.

2. Договір купівлі-продажу будь-якого нерухомого майна (таке майно визначаєть­ся в ч. 1 ст. 181 ЦК) підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Частина 3 ст. 191  ЦК поширює правовий режим нерухомості на підприємство як єдиний майновий комплекс. Отже, договір купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Єдиний майновий комплекс структурного підрозділу чи частини підприємства не ви­знається прямо законом видом нерухомого майна. Але у всіх випадках, коли до складу єдиного майнового комплексу структурного підрозділу чи частини підприємства, що відчужується за договором купівлі-продажу, входить нерухоме майно, договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

3. Частина 1 ст. 181 ЦК передбачає тільки можливість поширення законом режиму нерухомих речей на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, кос­мічні об'єкти, а також на інші речі, права на які підлягають реєстрації. Тому за від­сутності спеціального закону, який би передбачав нотаріальне посвідчення та дер­жавну реєстрацію договорів купівлі-продажу таких об'єктів, нотаріальне посвідчення не є обов'язковим, а державна реєстрація договорів купівлі-продажу таких об'єктів не здійснюється. Це не виключає реєстрації повітряних суден відповідно до ст. 25 Повітряного кодексу [21],  а морських торговельних суден —  відповідно до ст. 26 Кодексу торговельного мореплавства [23].

4. Стаття 657 ЦК не є перешкодою для нотаріального посвідчення будь-якого до­говору купівлі-продажу, якщо сторони договору домовились про це.

5. Відсутність зазначення у ст. 657 ЦК на можливість установлення законом і ін­ших випадків, коли договори купівлі-продажу підлягають нотаріальному посвідченню, не виключає дії спеціальних правил, які встановлені законами, в тому числі прийня­тими до введення в дію нового Цивільного кодексу, та які передбачають нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу. З урахуванням цього зберігає чинність поло­ження ч. 2 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» [83], яка передбачає нотаріальне посвідчення договорів про подальше відчуження об'єктів приватизації, нехай таким об'єктом був пакет акцій, тобто, майно, що не належить до категорії не­рухомого.

6. Відповідно до ст. 657 ЦК державній реєстрації підлягають договори купівлі-продажу нерухомого майна.

7. Від державної реєстрації, що передбачена ст. 657 ЦК та відповідає ст. 210 ЦК, слід відрізняти реєстрацію договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації відповід­ною місцевою радою, що передбачено ч. 7 ст. 23 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» [75]. Уведення в дію нового Цивільного кодексу не спричинило втрати чинності ч. 7 ст. 23 названого Закону. Отже, договори
купівлі-продажу об'єктів малої приватизації, що належать до категорії нерухомого майна, підлягають державній реєстрації відповідно до ст. 657 ЦК і 210 ЦК, Тимчасо­вого порядку державної реєстрації правочинів [327], а також реєстрації у відповідній місцевій раді. Проте остання реєстрація прямого цивільно-правового значення не має, а може впливати лише на фактичну реалізацію покупцем своїх прав, яких він набув
за договором.

Стаття 658.   Право продажу товару

1. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

1. За загальним правилом, право укладання договорів купівлі-продажу належить власникові майна. Це не перешкоджає тому, щоб від імені власника майна діяв пред­ставник (ст. 237 ЦК). Винятком із цього правила є надання права продажу майна на підставі виконавчих документів, яке здійснюється відповідно до Закону «Про ви­конавче провадження» [100], ст. 364 — 370 КТМ [23], законів «Про іпотеку» [156],
«Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [167].

2. При прийнятті законів «Про приватизацію державного майна» [85] та «Про при­ватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» [57] законодавець схилився до досить невизначеної правової конструкції, відповідно до якої державні органи приватизації в межах своєї компетенції здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації та продають майно, що перебуває у дер­жавній власності, у процесі його приватизації (ч. З ст. 7 Закону «Про приватизацію державного майна»).

Продавцями об'єктів малої приватизації, що є у державній та комунальній власності, є Фонд державного майна, його регіональні відділення та представництва та органи приватизації, створені місцевими радами, а також органи управління майном Авто­номної Республіки Крим (ч. 1 ст. 4 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»). Так передбачувалось виключити участь держави та територіальних громад у правовідносинах щодо купівлі-продажу об'єктів приватизації. Але ж канадський суд на певному етапі судового процесу визнав за можливе зверну­ти стягнення за зобов'язаннями Фонду державного майна України, що ґрунтуються на договорі купівлі-продажу майна в процесі приватизації, на майно, що належить державному підприємству. Виставивши як продавця в договорах щодо приватизації державного майна державну установу, що фінансується із бюджету, законодавець ставив собі на меті виключити покладення договорами про купівлю-продаж об'єктів приватизації майнових обов'язків на власників майна, що приватизується, — держа­ву і територіальні громади. Натомість було створено ірраціональну ситуацію, за якої державний орган мав відповідати за зобов'язаннями про продаж комунального майна (в умовах розмежування державної та комунальної власності), а у разі ліквідації від­повідного державного органу приватизації (а такими відповідно до ст. З Закону «Про приватизацію державного майна» є не тільки Фонд державного майна України, а і його регіональні відділення) припинялись довгострокові зобов'язання покупців, які вони брали на себе за договорами купівлі-продажу об'єктів приватизації. Слід зробити загальне зауваження про те, що створення ірраціональних ситуацій стало основним способом організації (чи дезорганізації) суспільства в нашій країні.

3. Укладення договору купівлі-продажу як продавцем особою, що не є власником, у випадках, коли цій особі право продажу законом не надане, не завжди тягне недійс­ність договору та повернення сторін до попереднього майнового стану. Неможливість такого повернення наступає тоді, коли набувач майна за договором здійснив подальше відчуження раніше набутого майна особі, у якої майно відповідно до ст. 330, 388, 620 ЦК та частини першої ст. 7 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не може бути витребуване.

Стаття 659.   Обов'язок продавця попередити покупця про права третіх осіб на товар

1. Продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на то­вар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

1. Права третіх осіб на товар, що є предметом купівлі-продажу, можуть випливати з договору або закону і носити не тільки цивільно-правовий, а і публічно-правовий характер. Зокрема, під дію ст. 659 ЦК підпадають податкова застава, застава, перед­бачена ст. 154^і Кримінально-процесуального кодексу [16], інші публічні обтяження. Слід вважати, що треті особи мають права на предмет купівлі-продажу, якщо стосовно
цього предмета встановлені обтяження, передбачені ст. 34, 37 Закону «Про забез­печення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та ст. 4 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» [177]. Для застосуван­ня ст. 659 ЦК не має значення наявність чи відсутність реєстрації обтяження товару, що є предметом купівлі-продажу.

2. За умови, що покупець не знав і не міг знати про право третіх осіб на предмет договору купівлі-продажу, йому надається право вимагати на свій вибір або зміни до­говору шляхом зниження ціни, або розірвання договору. Вимога може бути пред'явлена безпосередньо до продавця, маючи на увазі можливість досягнення домовленості про зміну або розірвання договору. На свій розсуд незалежно від пред'явлення вимоги про зміну або розірвання договору безпосередньо до продавця покупець має право заявити до суду позов про зміну або розірвання договору. Якщо раніше покупець здійснив оплату предмета договору купівлі-продажу за встановленою ціною, він вправі одно­часно з вимогою про зміну договору пред'явити вимогу про стягнення збитків на під­ставі ч. 5 ст. 653 ЦК, до яких будуть належати різниця в цінах, а при пред'явленні вимоги про розірвання договору — раніше сплачена за товар сума. При пред'явленні вимоги про розірвання договору продавець має право пред'явити зустрічну вимогу про покладення на покупця обов'язку повернути предмет договору.

Стаття 660.   Обов'язки покупця і продавця у разі пред'явлення третьою особою позову про витребування товару

1. Якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред'явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець
повинен вступити у справу на боці покупця.

2. Якщо покупець не повідомив продавця про пред'явлення третьою особою по­зову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе,
що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця.

3. Якщо продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем.

1. За умови пред'явлення до покупця третьою особою на підставах, що виникли до продажу товару (тобто до переходу права власності на товар від продавця до покуп­ця), позову про витребування товару виникають такі обов'язки покупця: 1) повідо­мити продавця про пред'явлення позову; 2) подати до суду клопотання про залучення продавця до участі у справі. Отримання продавцем зазначеного повідомлення тягне виникнення у нього обов'язку вступити у справу на боці покупця.

2. Невиконання йокупцем зазначених двох обов'язків, за загальним правилом, що випливає із ч. 2 ст. 660 ЦК, не звільняє продавця від відповідальності перед покупцем у разі відібрання товару у покупця за рішенням суду. Продавець у разі відібрання товару у покупця звільняється від відповідальності лише за умови, якщо він доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у по­купця.

3. При ухиленні продавця, залученого до участі у справі, від участі у її розгляді, він не може бути звільнений від відповідальності за відібрання проданого товару у покупця і позбавляється права посилатись на неправильність ведення справи покупцем.

4. Витребування товару, переданого продавцем покупцеві, третьою особою на під­ставах, що виникли до продажу товару цьому покупцеві, стало значно менш вірогід­ним в силу ч. 2 ст. 620 ЦК, ст. 10 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [167] (якщо обтяження, в якому третя особа є обтяжувачем, не було зареєстроване).

Стаття 661.   Відповідальність продавця у разі відсудження товару у покупця

1. У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої осо­би на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати по­купцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

2. Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним.

1. Відповідальність продавця перед покупцем у разі вилучення проданого това­ру у покупця за рішенням суду полягає у відшкодуванні збитків.  Правочин щодо звільнення продавця від такої відповідальності (повністю або частково) є нікчемним. Уключення в договір купівлі-продажу умови про відшкодування збитків у більшому розміру є припустимим відповідно до абзацу першого ч. З ст. 22 ЦК. Установлена ч. 1 ст. 661 ЦК відповідальність може доповнюватись обов'язком продавця сплатити неустойку у разі вилучення проданого товару у продавця за рішенням суду.

2. Підставою виникнення обов'язку продавця відшкодувати покупцеві збитки є на­ступна сукупність юридичних фактів: 1) поява підстав вилучення речі, що є предметом договору, до продажу товару, тобто до укладення договору купівлі-продажу; 2) ви­лучення предмета договору у покупця за рішенням суду, в тому числі і добровільне передання цього предмета на виконання рішення суду; 3) покупець не знав і не міг знати про наявність зазначених підстав. Альтернатива, передбачена ч. 1 ст. 661 ЦК («не знав або не міг знати») є нелогічною, бо не може такого бути, щоб покупець знав, але не міг знати. Логіці відповідало б формулювання «крім випадків, коли покупець знав або міг знати про наявність цих підстав». Отже, за допомогою логічного тлума­чення слід зробити висновок про те, що умовою покладення на продавця обов'язку відшкодувати збитки є те, що покупець про наявність підстав для вилучення товару у покупця знав або міг знати. Якщо ж він не знав і не міг знати, покупець отримує право на відшкодування збитків.

3. У ст. 661 ЦК не вказується вина продавця як умова виникнення його обов'язку відшкодувати збитки. Методом логічного доповнення нормативного тексту (ч. 1 ст. 661 ЦК) виявляється правовий припис, відповідно до якого вина не є умовою покладення на продавця обов'язку відшкодувати збитки. Але цей правовий припис не може за­стосовуватись усупереч загальному правилу ст. 614 ЦК, відповідно до якої особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини.

Стаття 662.   Обов'язок продавця передати товар покупцеві

1. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар,  визначений договором купівлі-продажу.

2. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналеж­ності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів
цивільного законодавства.

1. Основний зміст зобов'язання купівлі-продажу полягає в обов'язку продавця передати покупцеві товар. Передання товару (майна) визначається у ч. 2 ст. 334 ЦК. Разом із річчю (товаром) продавець зобов'язаний передати приналежності цієї речі (ст. 186 ЦК), а також документи, що підлягають переданню разом із річчю відпо­відно до договору або актів цивільного законодавства. Слід звернути увагу на чітке відокремлення в ч. 2 ст. 662 ЦК документів від приналежностей речі.

Стаття 663.   Строк виконання обов'язку передати товар

1. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений дого­вором купівлі-продажу, а якщо зміст  договору не дає змоги визначити цей строк, — відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

1.   Строк передання товару продавцем покупцеві встановлюється договором. Якщо договором цей строк не встановлено, ст. 663 ЦК приписує визначати строк передання товару відповідно до правил ст. 530 ЦК (покупець вправі вимагати пере­дання товару в будь-який час, а продавець зобов'язаний виконати вимогу покупця в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо із договору або актів за­конодавства не випливає обов'язок негайного виконання). Пряме посилання у ст. 663 ЦК на ст. 530 ЦК виключає визначення строку виконання продавцем обов'язку передати товар відповідно до ст. 538 ЦК. Ця стаття приписує взаємні зобов'язання (такими є зобов'язання передати товар і зобов'язання сплатити покупну ціну) ви­конувати одночасно.

2.  Не виключається встановлення в договорі купівлі-продажу з умовою про пере­дання рухомого майна, що є індивідуально визначеним або визначається родовими ознаками, але ідентифікується, в майбутньому умови про те, що у покупця з моменту укладення договору виникають права обтяжувача. Таке обтяження підпадає під фор­мулювання п. 8 частини першої ст. 34 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів
та реєстрацію обтяжень» «інші обтяження рухомого майна, що кваліфікуються як договірні». Якщо така умова до договору включена, а обтяження належне зареєстро­ване, покупець має переважне право на витребування цього майна, хоч би воно і було передане покупцем іншій особі на підставі договору (ст. 620 ЦК у таких випадках не може перешкоджати покупцеві витребувати рухоме майно у продавця).

Стаття 664.   Момент виконання обов'язку продавця передати товар

1. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у мо­мент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором куцівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець по­інформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

2. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації Зв'язку для доставки покупцеві.

1. Пункт 1 ч. 1 ст. 664 ЦК визначається момент виконання продавцем обов'язку передати товар у спосіб, який відповідає визначенню у ст. 334 ЦК моменту набуття права власності за договором. Разом з тим п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК установлює момент ви­конання продавцем обов'язку передати товар покупцеві, який (момент) не є моментом переходу до покупця права власності і ризику випадкової загибелі товару. Якщо товар має бути переданим за місцезнаходженням товару, то моментом виконання обов'язку передати товар покупцеві може бути визнаний момент передання товару в розпоря­дження покупця. При цьому визначається порядок надання товару в розпорядження покупця: 1) товар має бути підготовленим для передання покупцеві в належному відповідно до умов договору місці; 2) товар має бути ідентифікований для цілей договору, зокрема, шляхом маркування; 3) продавець має поінформувати покупця про надання товару в розпорядження останнього.

2. У ст. 664 ЦК не передбачається моменту виконання продавцем обов'язку пере­дати товар у випадках, коли покупцеві передається коносамент або інший товарно-розпорядчий документ. Тому в таких випадках момент виконання продавцем обов'язку передати товар покупцеві слід визначати відповідно до правила ч. 2 ст. 334 ЦК: цей обов'язок вважається виконаним не в момент здачі товару перевізникові, а в момент вручення покупцеві коносаменту.

3. У випадках зберігання товару, що є предметом договору купівлі-продажу, на то­варному складі надання товару в розпорядження покупця може здійснюватись шляхом передання простого складського та заставного свідоцтва (ст. 966 ЦК).

Стаття 665.   Правові наслідки відмови продавця передати товар

1. У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмо­витися від договору купівлі-продажу.

2. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними озна­ками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.

1. Стаття, що коментується, встановлює наслідки відмови продавця передати товар. Поширювати дію цієї статті на випадки прострочення передання продавцем товару та виникнення у цьому разі у покупця думки про те, що продавець відмовився передати товар, підстав немає. Відмова продавця передати товар, безумовно, має місце тоді, коли він зробив заяву про це в будь-який формі (на випадок спору покупець має надати докази того, що така заява була зроблена). Якщо встановлено строк договору (ч. 1 ст. 631 ЦК), про відмову продавця передати товар може свідчити неможливість передання ним покупцеві товару в межах зазначеного строку. У решті випадків твер­дження про відмову продавця передати товар, нехай строк передання товару і був * порушений, було б безпідставним.

2.  Відмова продавця передати товар покупцеві у зв'язку з простроченням сплати покупцем ціни товару (якщо договором відповідно до ст. 693 ЦК передбачена попе­редня оплата) своєю правовою підставою має ч. З ст. 538 ЦК, яка в таких випадках передбачає не відмову від договору, а зупинення виконання стороною (продавцем) свого зобов'язання.

3.   Відмова продавця  передати товар покупцеві дає  право  покупцеві відмови­тись від договору купівлі-продажу. Відмова покупця від договору купівлі-продажу має кваліфікуватись як односторонній правочин, на який поширюються положен­ня ст. 202 — 236 ЦК, що присвячені правочинам. Форма такого правочину має від­повідати вимогам ст. 654 ЦК (він має вчинятись у тій же формі, в якій було вчинено договір купівлі-продажу). Цей правочин є вчиненим з моменту отримання продавцем відповідного повідомлення (заяви про відмову) від покупця (цей висновок зроблено із застосуванням за аналогією ч. 2 ст. 782 ЦК). З цього ж моменту договір вважається розірваним, а зобов'язання — припиненим. Виконання продавцем обов'язку передати товар до моменту розірвання договору позбавляє покупця права на відмову від дого­вору, хоч би він уже надіслав відповідне повідомлення продавцеві (якщо продавець до моменту передання товару не отримав це повідомлення).

Відмова покупця від договору на підставі ст. 665 ЦК не позбавляє покупця права вимагати від продавця відшкодування збитків. Підстав для зменшення розміру збитків судом відповідно до ч. 2 ст. 616 ЦК у таких випадках не буде.

4. Покупець у разі відмови продавця передати товар може не відмовлятись від до­говору купівлі-продажу, а пред'явити вимогу про передання йому товару. Але така можливість прямо передбачена тільки тоді, коли договором передбачено передання речі, визначеної індивідуальними ознаками (ч. 1 ст. 620 ЦК). До цих випадків на­лежить віднести і такі, коли для цілей виконання договору речі, визначені родовими ознаками, індивідуалізуються. Пред'явлення до продавця вимоги про передання ре­чей, визначених родовими ознаками, прямо передбачене лише стосовно господарських договорів (ч. 5 ст. 226 ЦК). У решті випадків пред'явлення до продавця вимоги про передання речей, визначених родовими ознаками, прямо не передбачається, але і не ви­ключається. Така вимога ґрунтується на загальному положенні ст. 526 ЦК, відповідно до якої зобов'язання повинні виконуватись належним чином. Правовий припис, який непрямо випливає із ч. 1 ст. 620 ЦК і ст. 665 ЦК, виявляється висновком від проти­лежного та відповідно до якого покупець не має права на витребування у продавця товару — предмета договору купівлі-продажу, що визначений родовими ознаками, не може застосовуватись усупереч загальному правилу ст. 526 ЦК. Але за відсутнос­ті у продавця речей, визначених родовими ознаками, покладення судовим рішенням на продавця обов'язку придбати відповідні речі та передати їх покупцеві, є юридич­но хоч і можливим, але для покупця — недоцільним, оскільки доцільніше стягнути з продавця відповідні грошові суми, за які покупець сам зможе придбати відповідні товари. Це мають ураховувати покупці при визначенні змісту своїх вимог.

5. Можливе пред'явлення вимоги про відшкодування збитків в натурі шляхом пере­дання речі того ж роду та тієї ж якості, як це передбачено ч. 4 ст. 22 ЦК, але ж для цього необхідна наявність та доведеність збитків. Як збитки може бути кваліфікована сплачена раніше покупцем ціна товару.

Стаття 666.   Правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати прина­лежності товару та документи, що стосуються товару

1. Якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

2. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не переда­ні продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

1. Непередання продавцем покупцеві приналежностей товару та відповідних до­кументів також породжує право покупця на розірвання договору купівлі-продажу шляхом односторонньої відмови від договору. Але при цьому встановлюється дещо ускладнений механізм. Спочатку покупець, як передбачається ч. 1 ст. 666 ЦК, має право встановити продавцеві розумний строк для передання приналежностей та до­кументів. Це — право покупця. Але тільки його реалізація надає покупцеві право на відмову від договору купівлі-продажу, якщо продавець у встановлений покупцем строк не передав приналежності та документи.

Про механізм відмови покупця від договору купівлі-продажу див. п. З коментаря до ст. 665 ЦК.

2.  Наслідком відмови покупця від договору купівлі-продажу ч. 2 ст. 666 ЦК на­зиває право покупця повернути товар продавцеві. Це право* одночасно є і обов'язком покупця, якщо він прагне реалізувати своє право на відшкодування збитків, перед­бачене ч. 4 ст. 653 ЦК. Під поняття збитків при цьому підпадає сплачена покупцем ціна товару (це не виключає пред'явлення вимоги про відшкодування інших збитків). Якщо покупець за викладених обставин товар покупцеві не повернув, на його боці не виникають збитки у вигляді витрат на оплату товару.

Стаття 667.   Обов'язок продавця зберігати проданий товар

1. Якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару, про­давець зобов'язаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо інше не встановлено договором.

1. Стаття, що коментується, виходить із того, що товар, який відчужується за дого­вором купівлі-продажу, вважається переданим покупцеві лише тоді, коли він вручений покупцеві і вибув із сфери, яка контролюється продавцем. Якщо ж товар із цієї сфери не вибув, товар відповідно до ст. 667 ЦК не вважається переданим. Якщо товар не пе­реданий, то і відносини щодо зберігання не виникають. Але договором купівлі-продажу може бути передбачений перехід права власності на товар у момент укладення договору чи в інший момент до передання товару покупцеві. Якщо товар став об'єктом права власності покупця, продавець втратив правову підставу для володіння цим товаром. Подальше володіння цим товаром продавець здійснює як зберігач, на якого ст. 667 ЦК покладає обов'язок не допускати погіршення товару. Таке зберігання в силу ст. 954 ЦК підпадає під дію положень глави 66 Цивільного кодексу «Зберігання».

Стаття 668.   Перехід ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару

1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, проданого під час його транспортування, переходить до покупця з моменту укладення дого­вору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або звичаями ділового
обороту.

3. Умова договору купівлі-продажу про те, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту здачі товару першому перевізникові, на вимогу покупця може бути визнана судом недійсною, якщо в момент укладення договору продавець знав або міг знати, що товар втрачено або пошкоджено, але не повідомив про це покупця.

1. Частина 1 ст. 668 ЦК лише конкретизує правила ст. 323 і 334 ЦК, відповідно до яких здійснюється розподіл ризику випадкового знищення або випадкового по­шкодження майна. При тлумаченні терміна «передання», що вживається у ст. 668 ЦК, слід використовувати визначення передання, що наводиться у ч. 2 ст. 334 ЦК, у тому числі й положення про те, що до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Разом з тим на­ дання товару в розпорядження покупця (ч. 1 ст. 664 ЦК) не може кваліфікуватись як передання товару покупцеві, яке тягне перехід ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару.

2. Під випадковим знищенням (пошкодженням) товару у ст. 668 ЦК розуміється знищення, пошкодження, псування товару в результаті дії непереборної сили або про­стого випадку. Втрата товару у кількості, що знаходиться в межах природних втрат, має кваліфікуватись як втрата внаслідок непереборної сили, оскільки при цьому має місце юридично визнана ознака невідворотності (за даних умов) дії сил, що призво­дять до втрат товару у межах природних втрат.

3.   Частина 2 ст. 668 ЦК установлює спеціальне правило про момент переходу ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, проданого під час транспортування. Це правило виключає застосування загального положення, що формулюється у ст. 323 та 334 ЦК. Отже, передання коносамента тягне перехід права власності на вантаж, але ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження
вантажу (товару) переходить у момент укладення договору, якщо інше не передбачено договором або законом. Під законом тут розуміється закон спеціальний. Тлумачити посилання в цьому випадку на закон так, що тут мається на увазі ст. 323 ЦК, було б методологічно неприйнятним (подібні застереження ніколи не мають на увазі загальне положення закону).

У контексті ч. 2 ст. 668 ЦК товар слід вважати «проданим» у момент укладення договору.

4.  Частина 3 ст. 668 ЦК установлює спеціальну підставу для визнання недійсною умови договору купівлі-продажу (частини правочину) про те, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту здачі товару першому перевізникові. Визнання недійсною такої умови можливе на вимогу по­купця у разі, якщо в момент укладення договору продавець знав або міг знати, що товар, зданий раніше першому перевізникові, втрачено або пошкоджено, але не повідомив про це покупця. Правило ч. З ст. 668 ЦК виключає застосування ст. 230 ЦК, яка передбачає можливість визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом обману.

Стаття 669.   Кількість товару

1. Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

2. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у до­говорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

1. Кількість товару, що підлягає переданню за договором купівлі-продажу, слід визнати умовою, що необхідна для договорів даного виду. Тому ця умова є істотною (ч. 1 ст. 638 ЦК). Але законодавець не пред'являє суворих формальних вимог до ви­значення кількості товару в договорі купівлі-продажу, а допускає визначення кількості товару не тільки у відповідних одиницях виміру, а й у грошовому вираженні.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 669 ЦК кількість товару в договорі купівлі-продажу може бути погоджена шляхом установлення в договорі порядку її визначення. Зокрема, це означає можливість встановлення в договорі умови про те, що кількість товару за окремими позиціями асортименту (номенклатури), погодженими в договорі, ви­значається заявками покупця, що передаються продавцеві у встановленому договором
купівлі-продажу порядку.

Стаття 670.   Правові  наслідки  порушення  умови  договору  щодо  кількості товару

1. Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

2. Якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встанов­лено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це про­давця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець
не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором.

3. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено догово­ром купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ці­ною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна
не встановлена за домовленістю сторін.

1.  Порушення продавцем умови договору щодо кількості товару може бути декількох видів: 1) воно може полягати в одноразовому переданні покупцеві товару в кількості, що не відповідає товаросу проводжу вальним документам (це останнє порушення нази­вають нестачею); 2) таке порушення може полягати в одноразовому переданні товару в кількості, що відповідає товаросу проводжу вальним документам, але є меншою, ніж передбачена договором (таке порушення стосовно поставки називають недопоставкою); 3) порушення умови про кількість товару, яку продавець зобов'язаний передати по­купцеві окремими партіями протягом певного періоду (таке порушення може мати
місце поряд з нестачею товару в окремих партіях).

Чинність ч. 1 ст. 670 ЦК поширюється на всі види порушень умов договору купівлі-продажу щодо кількості товару, про які (порушення) йшлося вище.

2. При отриманні зайвої кількості товару покупець зобов'язаний повідомити про­давця, який зобов'язаний у розумний строк розпорядитися зайвим товаром. Відповідно до ст. 22, 623 ЦК продавець у таких випадках зобов'язується також відшкодувати по­купцеві збитки, завдані переданням зайвої кількості товарів. Якщо продавець не роз­порядився зайвим товаром у розумний строк, покупець вправі (але не зобов'язаний) прийняти такі товари і оплатити їх відповідно до умов договору.

3. При порушенні умов договору щодо кількості в бік її зменшення покупцеві дається на вибір залежно від обставин дві правомочності. Перша із них — вимагати передання кількості товару, якої не вистачає. Це — спеціальне правило, яке прямо передбачає пред'явлення вимоги дро передання речей, визначених родовими ознаками. Загальні правила ст. 620 і 665 ЦК не передбачають пред'явлення вимоги про передання речей, визначених родовими ознаками. Інша правомочність, яка виникає у покупця у зв'язку з переданням продавцем покупцеві меншої кількості товарів, — відмовитися від усього переданого товару та його оплати. Якщо оплата товару уже здійснена, покупець вправі
вимагати повернення сплаченої суми. Це — спеціальне правило, що підлягає пере­важному застосуванню перед ч. 4 ст. 653 ЦК, яка не допускає можливості повернення виконаного до моменту зміни або розірвання договору.

4. Покупець вправі відмовитись від прийняття тих товарів, які передаються йому понад кількість, передбачену договором.

Це зазвичай неможливо, якщо товар доставляється на склад покупця автомобіль­ним транспортом загального користування або на залізничну станцію чи в порт при­значення. У таких випадках покупець отримує всю кількість товарів, яка доставлена транспортом, але має право впродовж розумного строку повідомити продавця про прийняття зайвої кількості товарів на відповідальне зберігання. За таких умов по­купець несе обов'язок оплатити ту кількість товарів, яка відповідає умовам договору. Рештою товарів продавець зобов'язаний розпорядитись на свій розсуд. Продавець також зобов'язується відшкодувати покупцеві збитки, завдані доставкою транспортом покупцеві зайвої кількості товарів.

5.   У разі прийняття покупцем у власність зайвої кількості товарів безпосередньо від продавця чи від підприємства транспорту  (невикористання покупцем права на відмову від прийняття зайвої кількості товару) покупець зобов'язаний оплатити ці товари.

Стаття 671.   Асортимент товару

1. Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, по­годженому сторонами.

2. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає,  що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті,
продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб по­купця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

1. Відповідно до ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватись належним чином, зо­крема, відповідно до умов договору. Тому у відповідних випадках у договорі купівлі-продажу має визначатись асортимент товарів, які підлягають переданню покупцеві. Наслідки порушення продавцем умов договору купівлі-продажу щодо асортименту товарів установлені ст. 672 ЦК.

2. Частина 2 ст. 671 ЦК має важливе значення для розуміння підходу законодавця до значення істотних умов договору. Відповідно до ч. 1 ст. 531 ЦК асортимент товару у відповідних випадках безумовно має визнаватись істотною умовою договору купівлі-продажу. Проте невстановлення договором купівлі-продажу асортименту товарів або невизначення його в порядку, встановленому договором, відповідно до ч. 2 ст. 671 ЦК не означає, що договір не укладено. Договір у таких випадках є укладеним, але продавцеві надається право за таких умов відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину. Відмова від дого­вору тягне обов'язок продавця повернути покупцеві грошову суму, отриману в порядку оплати товарів. Продавець не має права відмовитись від виконання цього обов'язку, посилаючись на ч.  4 ст. 653  ЦК.  У таких випадках застосуванню підлягає п. З ч. З ст. 1212 і п. 6 ст. З ЦК, оскільки застосування ч. 4 ст. 653 ЦК грубо порушувало б пропорційність у відносинах між продавцем і покупцем, а отже, — не відповідало
б принципу верховенства права. Якщо продавцеві були відомі потреби покупця, про­давець вправі не відмовлятись від договору, а поставити товари відповідно до потреб покупця на момйїт укладення договору.

Стаття 672.   Правові наслідки порушення умови договору щодо асортименту товару

1. Якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

2. Якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відпові­дає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір:

1) прийняти частину товару,  що відповідає умовам договору,  і відмовитися від решти товару;

2) відмовитися від усього товару;

3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асор­тименті, який встановлено договором;

4) прийняти весь товар.

3. У разі відмови від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, або пред'явлення вимоги про заміну цього товару покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо він вже оплачений, — вимагати
повернення сплаченої за нього грошової суми.

4. Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього.

5. Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем.

Якщо продавець не вжив необхідних заходів щодо погодження ціни в розумний строк, покупець оплачує товар за ціною, яка на момент укладення договору купівлі-продажу застосовувалася щодо аналогічного товару.

1.  Частина 1 ст. 672 ЦК регулює відносини, що виникають при переданні про­давцем покупцеві товарів в асортименті, що є іншим, ніж погоджений договором купівлі-продажу. Така ситуація зазвичай виникає при доставці товарів на склад по­купця автомобільним транспортом загального користування або при доставці товарів на залізничну станцію чи в порт. Але вона може виникнути і при отриманні покупцем
товарів на складі продавця або при доставці товарів продавцем на склад покупця. Саме по собі прийняття покупцем товарів в таких випадках не може тлумачитись як досягнення згоди про внесення змін до договору в частині асортименту товарів навіть тоді, коли товар отримувала особа, що є органом юридичної особи — покупця.

При переданні продавцем покупцеві товарів в асортименті, що не відповідає умо­вам договору, покупець вправі відмовитися від прийняття товарів. При цьому відмова від прийняття товарів, про яку йдеться у ч. 4 ст. 672 ЦК, має тлумачитись з урахуван­ням ч. 4 цієї ж статті: одержання товарів безпосередньо від продавця чи від підпри­ємства транспорту ще не є прийняттям товарів у рахунок договору купівлі-продажу. Товари, асортимент яких не відповідає умовам договору, вважається прийнятим по­купцем лише за умови, що він у розумний строк після його одержання не повідомив про свою відмову від них (про прийняття товарів на відповідальне зберігання).

2. Із ст. 672 ЦК не випливає обов'язок покупця відмовитись від прийняття товарів, що передані покупцем в асортименті, який не відповідає умовам договору. Тому поку­пець такі товари може прийняти і оплатити, а також має право вимагати додаткового передання товарів в асортименті, що відповідає умовам договору.

3. При відмові покупця від товарів, що не відповідають умовам договору купівлі-продажу щодо асортименту, покупець вправі вимагати повернення грошової суми, надміру сплаченої продавцеві. При пред'явленні такої вимоги посилатись слід на ч. 1 або ч. З ст. 672 ЦК. Посилання в таких випадках на ст. 1212 ЦК було б недоречним, а застосування загального правила ч. 4 ст. 653 ЦК є неможливим за наявності спеці­альні правил ч. 1, 3 ст. 672 ЦК.

4. Частина 2 ст. 672 ЦК надає на вибір покупцеві цілу низку правомочностей, що виникають при переданні йому продавцем товарів, які частково не відповідають умо­вам договору про асортимент товарів. Ці правомочності виникають на боці покупця у випадках порушення умови про асортимент товарів при разовому переданні това­рів або при переданні партії товарів з таким порушенням. Не може застосовуватись ч. 2 ст. 672 ЦК у випадках, коли договір купівлі-продажу не передбачав дотримання асортименту товарів у кожній партії товарів, але за результатами всього строку дії договору або обумовленого договором періоду виявилось порушення погодженого сторонами асортименту. У таких випадках ч. 2 ст. 672 ЦК застосовується лише до останніх партій переданих товарів, якими (партіями) порушувались умови договору щодо асортименту.

З урахуванням викладеного, правомочність покупця відмовитися від усього товару або прийняти весь товар слід тлумачити як право відмовитися від одноразово переда­ного товару або від партії переданого товару.

Покупець на свій вибір має вибрати варіант, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 672 ЦК: частину товарів, що відповідає умовам договору щодо асортименту, — прийняти, а від приймання частини товарів, що не відповідають умовам договору, — відмовитись. Що стосується п. З ч. 2 ст. 672 ЦК, то вона не стільки формулює окрему правомочність, що надається покупцеві при порушенні продавцем умови договору купівлі-продажу щодо асортименту, скільки розкриває більш загальний підхід законодавця до наслід­ків передання продавцем товарів з порушенням умов договору купівлі-продажу щодо асортименту товарів. Відповідно до цього підходу покупцеві належить право вибору: або вимагати виконання зобов'язання в натурі (замінити товари, що не відповідають погодженому в договорі асортименту, товарами, що відповідають умовам договору купівлі-продажу щодо асортименту), або відмовитись від товарів, що не відповідають умовам договору щодо асортименту, з припиненням зобов'язання продавця передати відповідну кількість товарів, хоч би і в асортименті, що відповідає умовам договору.

Стаття 673.   Якість товару

1. Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

2. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару про­давець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений по­купцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

3. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен пе­редати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

4. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

1. Сторони договору купівлі-продажу вправі на свій розсуд погодити умови, що стосуються якості товару. Зазвичай такі умови не погоджуються, оскільки за догово­рами купівлі-продажу передаються товари, які не були в користуванні та якість яких повинна відповідати стандартам або технічним умовам, що затверджені у встановленому порядку і підлягають застосуванню для перевірки належної якості товарів. Державні стандарти формулюють обов'язкові й рекомендовані вимоги. За відсутності державних стандартів затверджуються галузеві стандарти. Міжнародні галузеві та національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до міжнародних догово­рів. Можливе використання стандартів науково-технічних та інженерних товариств.

Передбачена можливість установлення вимог до якості товарів технічними умовами та стандартами підприємств.

2. Договором купівлі-продажу або іншою домовленістю сторін, наявність якої має бути за необхідності доведена, може бути встановлена конкретна мета придбання то­вару. У такому випадку товар має бути придатним для використання відповідно до зазначеної мети. В інших випадках за відсутності в договорі умов щодо якості товар повинен бути придатним для мети, з якою товар такого роду звичайно використову­ється.

Стаття 674.   Підтвердження відповідності товару вимогам законодавства

1. Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в по­рядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.

1. На цей час склався обширний нормативний масив, який покликаний забезпечити відповідність якості товару вимогам законодавства та технічним правилам. Відповідні положення Декрету Кабінету Міністрів «Про стандартизацію і сертифікацію» [209], законів «Про стандартизацію» [131], «Про підтвердження відповідності» [129], «Про метрологію та метрологічну діяльність» [173] встановлюють публічно-правові вимоги. Деякі з них одночасно формулюють норми цивільного права.

2. Відповідно до ст. 5 Закону «Про якість та безпеку харчових продуктів» [185] будь-який харчовий продукт (крім виготовленого для особистого споживання), про­довольча сировина і супутні товари не можуть бути передані на реалізацію без доку­ментального підтвердження їх якості та безпеки. Передбачається документальне під­твердження якості та безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх
матеріалів, зокрема наступними документами: 1) сертифікатом відповідності чи свідо­цтвом про визнання відповідності; 2) гігієнічним сертифікатом (видається на кожну партію плодово-овочевої, плодово-ягідної та баштанної сировини та харчових продуктів тваринного походження); 3) ветеринарною довідкою, свідоцтвом, сертифікатом (ви­дається на кожну партію продовольчої сировини та харчових продуктів тваринного походження); 4) сертифікатом якості та карантинним дозволом (видаються на зерно та продукти його переробки).

Стаття 675.   Гарантії якості товару

1. Товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має від­повідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором
купівлі-продажу.

2. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого про­давець гарантує якість товару (гарантійний строк).

3. Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.

1. Зазначення у ч. 2 ст. 675 ЦК, що гарантійний строк може бути встановлений законом або договором, не слід тлумачити так, що воно суперечить абзацу першому ч. 1 ст. 7 Закону «Про захист прав споживачів» [186], відповідно до якого гарантій­ ні строки встановлюються також законодавством та нормативними документами. Під останніми маються, зокрема на увазі стандарти і технічні умови. Через розмаїття видів товарів установлення гарантійних строків безпосередньо законами є неможливим.

2. Із ст. 675 і 676 ЦК слід зробити висновок про те, що під гарантійним строком у цьому Кодексі розуміється строк експлуатації. Це відповідає п. 5 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів», з якого випливає, що гарантійний строк — це строк застосування (використання) товару, який зобов'язаний забезпечити виробник (про­давець). Поряд з цим строком у ст. 677 ЦК використовується термін «строк придат­ності товару».

Стаття 676.   Обчислення гарантійного строку

1. Гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

2. Гарантійний строк, встановлений договором купівлі-продажу, продовжується на час, протягом якого покупець не міг використовувати товар у зв'язку з обстави­нами, що залежать від продавця, до усунення їх продавцем.

Гарантійний строк продовжується на час, протягом якого товар не міг викорис­товуватися у зв'язку з виявленими в ньому недоліками, за умови повідомлення про це продавця в порядку, встановленому статтею 688 цього Кодексу.

3. Гарантійний строк на комплектуючий виріб дорівнює гарантійному строку на основний виріб і починає спливати одночасно з ним.

4. У разі заміни товару (комплектуючого виробу) неналежної якості на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам договору купівлі-продажу, гарантій­ний строк на нього починає спливати з моменту заміни.

1. Гарантійний строк обчислюється з 24 годин дня, в який товар був переданий покупцеві.

2. Загальне правило абзацу першого ч. 2 ст. 676 ЦК не виключає дії спеціально­го правила абзацу другого ч. 2 ст. 676 ЦК, яка допускає продовження гарантійного строку у разі виявлення недоліків у проданому товару тільки за умови повідомлення продавця про це у встановленому порядку.

3. Перебіг гарантійного строку на комплектуючий виріб починається в той же день, що і перебіг гарантійного строку на основний виріб. Але у разі заміни комплектуючого виробу гарантійний строк на нього обчислюється з дня заміни, а тривалість його до­рівнює гарантійному строку на основний виріб.

Стаття 677.   Строк придатності товару

1. Законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за при­значенням (строк придатності).

2. Строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого товар є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання.

3. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку.

1. Відповідно до ч. З ст. 7 Закону «Про захист прав споживачів» [186] строки придатності встановлюються для продукції, споживчі властивості якої з часом мо­жуть погіршуватись і становити небезпеку для життя, здоров'я або майна споживачів і навколишнього природного середовища. Строк придатності відповідно до ч. З ст. 7 названого Закону вважається видом гарантійного строку. Це законодавче положення слід тлумачити так, що воно вимагає встановлення строку придатності на всі товари, що підпадають під передбачені ним ознаки. Якщо строк придатності на товари всупереч вимогам ч. З ст. 7 Закону «Про захист прав споживачів» не встановлено, шкода, за­вдана внаслідок недоліків товарів, відшкодовується відповідно до ч. 2 ст. 1211 ЦК.

2. Оскільки строки придатності визнаються видом гарантійних строків, переважно перед положенням ч. 1 ст. 677 ЦК, яка передбачає встановлення строків придатності законом або іншими нормативно-правовими актами, застосовується ч. 1 ст. 7 Закону «Про захист прав споживачів», яка передбачає встановлення гарантійних строків не тільки нормативно-правовими актами, а й нормативними документами, до яких належать стандарти і технічні умови. При тлумаченні положення ч. 1 ст. 677 ЦК слід використовувати наступний методологічний інструментарій. Із цього положення непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, від­повідно до якого іншими, крім нормативно-правових, актами строки придатності вста­новлюватись не можуть. Але цей правовий припис не може застосовуватись усупереч загальному правилу ч. З ст. 7 Закону «Про захист прав споживачів». Крім того, ч. 2 розділу V «Прикінцеві положення» Закону «Про захист прав споживачів» не допускає застосування раніше прийнятих актів, які суперечать цьому Закону (це поширюється і на Цивільний кодекс).

Стаття 678.   Правові наслідки передання товару неналежної якості

1. Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

2. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними ви­тратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

3. Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків мо­жуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару.

4. Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодек­сом або іншим законом.

1. Ця стаття встановлює загальні правила про наслідки продажу товарів неналеж­ної якості. Переважно перед цими правилами до відповідних правовідносин засто­совуються положення ст. 708 ЦК і ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів», що встановлюють для покупців за договором роздрібної купівлі-продажу (споживачів) більш сприятливі правила.

2. Відповідно до загального правила ч. 1 ст. 678 ЦК покупець у разі передання йому товару неналежної якості має право на свій розсуд вимагати або зміни договору шляхом пропорційного зменшення ціни, або безоплатного усунення недоліків товарів, або відшкодування витрат на усунення недоліків товару. Можливість зміни договору при цьому обумовлена тією обставиною, що зобов'язання продавця, яке ґрунтується
на договорі купівлі-продажу, не припиняється переданням продавцем покупцеві товару, оскільки воно включає до себе гарантійні обов'язки продавця. Поки діє зобов'язання, чинним є і договір купівлі-продажу, в який відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 678 ЦК можуть вноситись зміни.

3. Відповідно до спеціального правила ч. 2 ст. 678 ЦК при істотному порушенні продавцем вимог щодо якості проданих товарів покупцеві на вибір надаються дві правомочності: 1) розірвати договір шляхом односторонньої відмови від нього. При цьому покупцеві надається право вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми. Покупець при цьому зобов'язаний повернути продавцеві недоброякісний товар. Застосування у таких випадках ч. 4 ст. 653 ЦК, яка не допускає повернення виконаного до моменту розірвання договору, суперечило б спеціальному правилу п. 1 ч. 2 ст. 678 ЦК; 2) вимагати заміни товару, тобто повторного належного виконання зобов'язання з поверненням покупцем продавцеві отриманого в порядку первинного виконання, яке виявилось неналежним.

Істотними визнаються такі порушення: 1) передання товару з недоліками, які не можна усунути, або з недоліками, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу; 2) передання товару, в якому пізніше недоліки були виявлені неодноразово (два або більше разів) або знову з'явилися після їх усунення (один чи декілька разів недоліки товару були усунені і з'явилися знову).

Стаття 679.   Недоліки товару, за які відповідає продавець

1. Продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виник­ли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

2. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання по­купцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару,
дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

1. Стаття, що коментується, встановлює розподіл обов'язків щодо доказування при­чин виникнення недоліків товарів. Одночасно тут вирішується і питання про вину як підставу відповідальності продавця.

2. На покупця покладається обов'язок доведення того, що недоліки товару виник­ли до передання останнього покупцеві або внаслідок причин, що існували до цього моменту. Це — загальне правило. Спеціальним є правило ч. 2 ст. 679 ЦК, яке засто­совується у випадках, коли продавець надав гарантії якості товару (якщо на товар установлено гарантійний строк). У цьому разі на продавця покладається обов'язок
доведення того, що недоліки виникли після передання товару покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування товаром або правил його зберігання, чи внаслідок дій третіх осіб, чи внаслідок дії випадку або непереборної сили. Отже, обов'язки щодо доказування часу та причин виникнення недоліків товарів розподіля­ються між продавцем і покупцем залежно від того, чи були надані продавцем гарантії
щодо якості товару.

Стаття 680.   Строки виявлення недоліків і пред'явлення вимоги у зв'язку з недо­ліками проданого товару

1. Покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна — в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк.

Якщо встановити день передання нерухомого майна неможливо або якщо покупець володів нерухомим майном до укладення договору, зазначені строки обчислюються від дня укладення договору.

Строк для виявлення недоліків товару, що перевозився або був відправлений поштою, обчислюється від дня одержання товару в місці призначення.

3. Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку.

Якщо на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк меншої тривалості, ніж на основний виріб, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліка­ми комплектуючого виробу, якщо ці недоліки були виявлені протягом гарантійного строку на основний виріб.

Якщо на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк більшої тривалості, ніж гарантійний строк на основний виріб, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, якщо недоліки у комплектуючому виробі виявлені протягом гарантійного строку на нього, незалежно від спливу гарантійного строку на основний виріб.

4. Покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, на який встановлений строк придатності, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару.

5. Якщо недоліки товару виявлені покупцем після спливу гарантійного строку або строку придатності, продавець несе відповідальність, якщо покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання йому товару або з причин, які існували
до цього моменту.

1. Частиною 2 ст. 680 ЦК встановлюється досить жорстке стосовно продавця прави­ло щодо строків виявлення покупцем недоліків у проданому товарі, на який не вста­новлено гарантійний строк. Строк виявлення покупцем недоліків у проданому товарі має бути розумним, що передбачає врахування особливостей товару. Крім того, цей строк не обов'язково обмежується двома роками, а щодо нерухомого майна — трьо­ма роками від дня передання товару покупцеві (договором або спеціальним законом може бути встановлено більш тривалий строк). Жорсткість цього правила стосовно продавця пом'якшується правилом ч. 1 ст. 679 ЦК, яка обов'язок доведення того, що недоліки товару виникли до його передання покупцеві або з причин, які існували до цього моменту, покладає на покупця.

2. Частина 2 ст. 680 ЦК застосовується разом із ч. 1 ст. 679 ЦК, яка допускає від­повідальність продавця за недоліки товару, якщо ці недоліки виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту, і покладає обов'язок доказування цих обставин на покупця.

3. Можна з достатньою впевненістю прогнозувати, що трирічний строк, передба­чений ч. 2 ст. 680 ЦК, буде застосовуватись і у сфері дії Закону «Про захист прав споживачів» [186]. Але ж цей Закон трирічного строку не передбачає, а встановлює (ч. 5 ст. 7) лише загальний дворічний строк. З урахуванням застереження, що форму­люється в п. 2 розділу V «Прикінцеві положення» названого Закону («до приведення у відповідність з цим Законом інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону»), трирічний строк, передбачений ч. 2 ст. 680 ЦК, застосуванню у сфері дії цього Закону не підлягає.

4. Якщо на товар установлений гарантійний строк або строк придатності, вимоги до про­давця можуть бути пред'явлені, якщо недоліки товару виявлені протягом цих строків.

5. У межах строків, установлених ч. 2 ст. 680 ЦК, гарантійного строку чи строку придатності товару мають бути виявлені недоліки проданих товарів. Якщо покупець пред'явив позов після спливу цих строків, він має довести, що недоліки товару були виявлені до їх спливу.

6. Сплив гарантійного строку або строку придатності не виключає відповідальнос­ті продавця (не позбавляє покупця прав, наданих йому ст. 678 ЦК), якщо покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання йому товару або з причин, що іс­нували до цього моменту. Тобто сплив зазначених строків тягне лише перерозподіл обов'язків доказування, установлених ч. 2 ст. 679 ЦК.

Стаття 681.   Позовна давність, що застосовується до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару

1. До вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), — від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності).

1. Позовна давність, установлена ст. 681 ЦК, відповідає п. 4 ч. 2 ст. 258 ЦК. Вона обчислюється від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку, строку при­датності або строку, встановленого ч. 2 ст. 680 ЦК. Це правило є лише конкретизацією загального правила ч. 1 ст. 261 ЦК, відповідно до якого перебіг позовної давності по­чинається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Відсутність такої конкретизації стосовно випадків, передбачених ч. 5 ст. 680 ЦК, не виключає прямого застосування загального правила ч. 1 ст. 261 ЦК.

Стаття 682.   Комплектність товару

1. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що відповідає умові до­говору купівлі-продажу щодо комплектності.

2. Якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно став­ляться.

1. Статті 682 і 683 ЦК характеризуються тим, що вони відходять від фундаменталь­ної цивілістичної термінології, що визначається в ст. 186 — 188 ЦК. Виходячи із цієї термінології обов'язок продавця передати товар відповідно до умов договору купівлі-продажу щодо комплектності слід тлумачити як обов'язок передати товар з усіма його складовими частинами та приналежностями. Комплектність зазвичай визначається стандартами, технічними умовами. Сторони мають право відступати від вимог до комплектності, встановлених стандартами або технічними умовами.

Стаття 683.   Комплект товару

1. Якщо договором купівлі-продажу встановлений обов'язок продавця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов'язання є ви­конаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту.

2. Продавець зобов'язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одно­часно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

1. Поняття комплекту товару має базуватись на визначенні складних речей у ст. 188 ЦК. Але поняття комплекту товару є більш широким, тобто, сторони не обмежені у визначенні комплекту товару на свій розсуд.

Стаття 684.   Правові наслідки передання некомплектного товару

1. У разі передання некомплектного товару покупець має право вимагати від про­давця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) доукомплектування товару в розумний строк.

2. Якщо продавець у розумний строк не доукомплектував товар, покупець має право за своїм вибором:

1) вимагати заміни некомплектного товару на комплектний;

2) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми.

3. Наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються також у разі порушення продавцем обов'язку передати покупцеві комплект товару (стаття 683 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

1. Правила ст. 684 ЦК застосовуються у випадках порушення продавцем умов договору купівлі-продажу щодо комплектності товару або комплекту трвару. Такі порушення тягнуть виникнення на боці покупця двох правомочностей, із яких він може використати одну: 1) пред'явити вимогу про належне виконання зобов'язання (про доукомплектування товару) у розумний строк; 2) пред'явити вимогу про зміну договору (про пропорційне зменшення ціни). Невиконання продавцем у розумний строк цих вимог тягне виникнення на боці покупця нових прав: 1) покупець може пред'явити вимогу про заміну некомплектного товару на комплектний; 2) покупець має право розірвати договір шляхом односторонньої відмови від нього та вимагати повернення сплаченої грошової суми. Це спеціальне правило підлягає переважному застосуванню перед положенням ч. 4 ст. 653 ЦК. Некомплектний товар при цьому він зобов'язаний повернути продавцеві. Цей висновок хоч і суперечить ч. 4 ст. 653 ЦК, але ґрунтується на засадах справед­ливості і розумності (п. З ст. 6 ЦК).

Стаття 685.   Тара та упаковка за договором купівлі-продажу

1. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаков­ці, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу або не випливає із суті зобов'язання.

Обов'язок передання товару у тарі та (або) в упаковці не поширюється на товари, які за своїм характером не потребують застосування тари та (або) упакування.

2. Товар повинен бути переданий у тарі та (або) упакований звичайним для нього способом в упаковку, а за їх відсутності — способом, який забезпечує схоронність товару цього роду за звичайних умов зберігання і транспортування, якщо договором
купівлі-продажу не встановлено вимог щодо тари та (або) упаковки.

3. Продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, які відповідають вимогам, встановленим актами цивільного законодавства.

1. За загальним правилом, на продавця покладається обов'язок передати товар у тарі та (або) упаковці. Вимоги до тари і упаковки встановлюються стандартами і технічними умовами. Із ч. З ст. 685 ЦК випливає, що вони можуть встановлюватись актами цивільного законодавства. Винятки із цього загального правила можуть уста­новлюватись договором. Вони можуть випливати із суті зобов'язання або характеру товару. Це — один із випадків, коли суті зобов'язання надається нормативно-правове значення.

Стаття 686.   Правові наслідки передання товару з порушенням вимоги про тару та (або) упаковку

1. Якщо продавець передав покупцеві товар без тари та (або) упаковки чи в нена­лежних тарі та (або) упаковці, покупець має право вимагати від продавця передан­ня товару у належних тарі та (або) упаковці або заміни неналежних тари та (або) упаковки, якщо інше не випливає із суті зобов'язання чи характеру товару, або пред'явити до нього інші вимоги, що випливають із передання товару неналежної якості (стаття 678 цього Кодексу).

1. Порушення умов договору купівлі-продажу щодо тари і упаковки веде до ви­никнення на стороні покупця прав, передбачених ст. 686 і ч. 2 ст. 678 ЦК. Покупець реалізує ці права на свій вибір.

Стаття 687.   Перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу

1. Перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кіль­кості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами
цивільного законодавства.

Якщо нормативно-правовими актами з питань стандартизації встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.

2. Якщо порядок перевірки додержання продавцем умов договору купівлі-продажу не встановлений відповідно до частини першої цієї статті, перевірка здійснюється відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться в таких
випадках.

3. Обов'язок {іеревіряти кількість, асортимент, якість, комплектність, тару та (або) упаковку товару (випробовування, аналіз, огляд тощо) може бути покладений на продавця відповідно до договору купівлі-продажу, актів цивільного законодав­ства та нормативно-правових актів з питань стандартизації. У цьому разі продавець повинен на вимогу покупця надати йому докази проведення такої перевірки.

4. Перевірка додержання умов договору купівлі-продажу щодо предмета договору продавцем і покупцем має здійснюватися на одних і тих самих умовах.

1. За загальним правилом, що випливає із ч. 1 ст. 687 ЦК та підтверджується ст. 680 ЦК, покупець не зобов'язаний проводити перевірку додержання продавцем умов до­говору щодо якості, комплектності, тари, упаковки тощо, а у разі неналежної якості товару застосовуються строки виявлення їх недоліків, установлені ст. 680 ЦК. Така перевірка проводиться тільки у випадках, передбачених договором або актами цивіль­ного законодавства. Цими ж актами визначається порядок перевірки. Технічні питання перевірки якості товарів вирішуються державними та іншими стандартами, технічними умовами, договорами Нижче викладається порядок перевірки якості, комплектності товару, тари та упаковки на предмет їх відповідності вимогам законодавства, договору, державним та іншим стандартам, технічним умовам, зразкам, описам тощо.

Приймання товарів за якістю та комплектністю

2.  Відповідно до ч. 1 ст. 687 ЦК покупець має здійснювати перевірку додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо якості, комплектності, тари, упаковки відповідно до договору та актів цивільного законодавства. Таким актом на цей час є Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю [492] (далі — Інструкція). Випадки, коли
перевірка якості та комплектності продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання (далі — товарів) проводиться відповідно до цієї Ін­струкції є наступними:

1)        відповідно до ч.  1 ст. 269 ГК [31] строки і порядок установлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх отриманні, визначаються відповідно до цього Кодексу. Стаття 271 ГК надає Кабінету Міністрів України повноваження затверджувати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання. Це дає підставу для висновку, що в Україні зберегли чинність (до затвердження нових актів Кабінетом Міністрів) Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення [489] та Положення про поставки товарів народного споживання [490], які свого часу були затверджені Радою Міністрів Союзу РСР. Пункт 45 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 38 Положення про поставки товарів народного споживання встановлюють, що порядок і строки приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю визначається Державним арбітражем СРСР. Отже, в Україні є чинною Інструкція про
порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, що була затверджена Державним арбітражем при Раді Міністрів Союзу РСР. Додержання правил цієї Інструкції є обов'язковим, якщо купівля-продаж товарів здійснюється на підставі договору поставки;

2)   відповідно до ч. 2 ст. 713 ЦК до договору контрактації застосовуються поло­ження про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Це дає підстави для висновку про те, що Інструкція застосовується до відносин, коли купівля-продаж товарів здійснюється на підставі договору контрактації сільськогос­подарської продукції;

3)   у відповідних випадках у силу ст. 716 ЦК Інструкція підлягає застосуванню, коли купівля-продаж товарів здійснюється на підставі договорів міни (бартеру);

4)   Інструкдія може застосовуватись до інших договорів купівлі-продажу, якщо така умова включена до тексту договору.

У решті випадків підстав для застосування Інструкції немає, а недоліки проданих товарів можуть бути виявлені відповідно до ст. 680 ЦК.

3.  Пункт 1 Інструкції допускає можливість установлення договором особливостей приймання відповідних видів товарів, тобто сторони вправі в договорі встановити інші строки та порядок приймання, ніж ті, що передбачені Інструкцією. Порядок перевірки якості та комплектності товару, тари та упаковки відповідно до абзацу дру­гого ч. 1 ст. 687 ЦК може встановлюватись нормативно-правовими актами з питань
стандартизації, під якими тут розуміються стандарти і технічні умови. Відступати від таких актів забороняється. Проте за відсутності позову про визнання недійсними умов договору купівлі-продажу, що передбачають інший порядок приймання товарів за якістю, ніж установлений нормативно-правовими актами з питань стандартизації, відповідні умови договорів підлягають застосуванню. Слід ураховувати, що господар­ський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю або в певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Оскіль­ки нормативно-правові акти з питань стандартизації є обов'язковими в силу закону, невідповідність умов договору купівлі-продажу про порядок приймання товарів дає господарському суду право визнати такі умови недійсними.

4. При вивозі товарів покупцем із складу продавця, при отриманні покупцем то­варів, доставлених продавцем, на своєму складі здійснюється перевірка якості, яка у ч. 1 ст. 269 ГК названа звичайною, тобто така перевірка, яка є можливою в умовах, коли підраховується кількість товарних одиниць або тарних місць, або визначається вага нетто чи брутто. Повна перевірка якості та комплектності товару має здійсню­ватись пізніше.

5. Приймання товарів (вантажів) від підприємств транспорту (перевізників) здійс­нюється згідно з правилами, чинними на відповідних видах транспорту, і не виключає наступної перевірки якості товарів та комплектності за правилами, встановленими Інструкцією, Особливими умовами поставки та договором купівлі-продажу.

6. Покупці — торговельні підприємства, які перепродають (перевідправляють) това­ри своїм споживачам (покупцям) у первинній упаковці виготовлювача, не зобов'язані здійснювати приймання товарів за якістю, крім випадків, коли такий їх обов'язок передбачений договором або спеціальними правилами. Для продавців дуже важливо домагатись включення до договору купівлі-продажу умов про те, що покупці, які здій­снюють подальше відчуження товару, зобов'язані здійснювати перевірку якості товарів відповідно до Інструкції та Особливих умов поставки та інших актів законодавства. Це буде виключати пред'явлення до продавців вимог третіми особами, які отримали товари в порядку їх подальшого відчуження.

Зазначені покупці зобов'язані здійснювати перевірку якості отриманих товарів також у випадках, коли товари отримані у пошкодженій, відкритій або немаркованій тарі, у випадках отримання товарів у тарі з пошкодженими пломбами виготовлювача, наявності ознак псування товару.

7.  Установлені наступні граничні строки приймання товарів за якістю та комплект­ністю:

1)          при отриманні товарів від продавця, що знаходиться в іншому місті — 20 днів після видачі товару органом транспорту, або доставки його на склад покупця, або ви­везення товару покупцем із складу продавця;

2)    при отриманні товарів від продавця, що знаходиться в тому ж місті, — про­тягом 10 днів після доставки його на склад покупця чи отримання товару на складі продавця;

3)    при отриманні швидкопсувних товарів —   24 години після доставки товару на склад покупця чи отримання його на складі продавця. Цей строк є граничним. Стосовно окремих видів швидкопсувних товарів конкретні строки приймання повинні встановлюватись договорами з урахуванням строків придатності товарів;

4)    приймання за якістю та комплектністю товарів, на які встановлено гарантійні строки, здійснюється при розкритті тари (розпакуванні) в межах гарантійних стро­ків;

5)    акт про приховані недоліки товару має бути складений упродовж 5 днів після виявлення недоліків, але не пізніше чотирьох місяців з дня доставки товару на склад одержувача, який виявив приховані недоліки. Це стосується і випадків, коли приховані недоліки виявлені в процесі обробки товару, яка послідовно здійснюється двома або кількома підприємствами. Прихованими є такі недоліки, які не могли бути виявлені при звичайній для даного виду товарів перевірці та були виявлені в процесі обробки, підготовки до монтажу, у процесі монтажу, випробування або зберігання;

6) роздрібним торговельним організаціям надається право незалежно від приймання товарів відповідно до загального порядку складати акти про виробничі недоліки това­рів, якщо такі недоліки були виявлені при підготовці товарів до роздрібного продажу або при роздрібному продажу, протягом чотирьох місяців після отримання товарів.

Упродовж зазначених строків приймання товарів за якістю та комплектністю має бути закінчене. Мається на увазі, що приймання товарів охоплює і всі дії щодо оформлення акта приймання, крім затвердження акта приймання керівником підпри­ємства — одержувача (покупця).

8. Приймання товарів за якістю здійснюється спеціалістами (компетентними осо­бами). Приймання здійснюється відповідно до стандартів, технічних умов, Особливих умов поставки, інших обов'язкових для сторін правил за супровідними документами, що засвідчують якість і комплектність товарів (технічний паспорт, сертифікат, свідоцтво про якість тощо). Відсутність товаросу проводжу вальних документів не перешкоджає здійсненню приймання.

9. Вибіркова (часткова) перевірка якості товарів з поширенням результатів пере­вірки на всю партію товарів є можливою. Але це є припустимим лише у випадках, передбачених стандартами, технічними умовами, Особливими умовами поставки, ін­шими обов'язковими правилами або договором купівлі-продажу.

10.  У разі виявлення недоліків при перевірці компетентними особами покупця якості або некомплектності товарів, приймання товарів припиняється, складається акт, у яко­му зазначається кількість оглянутих товарів та характер виявлених недоліків (п. 16 Інструкції [492]). Одночасно покупець має забезпечити зберігання товарів в умовах, які викликають погіршення їх якості та змішування їх з однорідними товарами до прибуття представника продавця (постачальника)

11. На отримувача товару у випадках виявлення недоліків товару покладається обов'язок викликати для участі у прийманні представника виготовлювача (відправни­ка), що знаходиться в тому ж місті. Представник продавця, що знаходиться в іншому місті, викликається, якщо це передбачено договором, Особливими умовами поставки або іншими обов'язковими правилами. Вимоги до виклику, що надсилається виго­товлювачеві (відправникові), встановлюються п. 17 Інструкції. Автори рекоменду­ють викликати представника постачальника (відправника) завжди (хоч би це і було необов'язковим). Це буде спростовувати докази іншої сторони про те, що отримувач пропустив установлені строки приймання товарів та вніс до акта відомості про строк приймання, які не відповідають дійсності.

12. Виклик передається телеграфом (телефонограмою) не пізніше 24 годин після виявлення невідповідності якості чи комплектності товару встановленим вимогам. Якщо недоліки виявлені у швидкопсувних товарах, виклик передається негайно після виявлення недоліків.

13. Установлені наступні строки,  впродовж яких виготовлювач  (відправник) зобов'язаний забезпечити явку представника і впродовж якого одержувач не має права здійснювати подальше приймання товарів за якістю:

1)          представник виготовлювача, який знаходиться в іншому місті, ніж одержувач, зобов'язаний з'явитись не пізніше трьох днів після отримання виклику, не враховуючи часу, необхідного для проїзду. Триденний строк слід відраховувати від нуля годин наступного після отримання телеграми (телефонограми) дня. Потім треба додати го­дини, необхідні для проїзду;

2)    виготовлювач, який знаходиться в тому ж місті, що і одержувач, має забезпечити явку представника не пізніше наступного дня, а якщо здійснюється приймання швидкопсувних товарів, — не пізніше 4 годин після отримання виклику (якщо у ви­клику не зазначено інший строк явки).

Виготовлювач (відправник), що знаходиться в іншому місті, ніж одержувач товару, зобов'язаний не пізніше наступного дня повідомити одержувача телеграмою чи теле­фонограмою про те, чи буде направлений представник для участі у прийманні това­рів. Якщо таке повідомлення в цей строк не передане, а також у разі спливу строків, установлених для явки представника виготовлювача (відправника), одержувач має право здійснити приймання товарів за якістю та комплектністю без участі зазначеного представника.

13. Представник, який направляється виготовлювачем (відправником) для участі у прийманні товарів, повинен мати посвідчення (а не довіреність) на право участі у ви­значенні якості та комплектності відповідних товарів. Посвідчення має бути підписане керівником підприємства-виготовлювача (відправника) та скріплене печаткою. Виго­товлювач (відправник) має право уповноважити на участь у прийманні товарів інше підприємство, що знаходиться у місті приймання товарів. Посвідчення представникові, що направляється цим підприємством, підписує керівник цього підприємства.

14. Якщо представник виготовлювача (відправника) для участі у прийманні това­рів не з'явився або відповідно до чинних правил не викликався, приймання товарів за якістю та комплектністю має здійснюватись з участю експерта торгово-промислової палати або інспекції якості. На цей час діють Інспекції якості сільськогосподарської продукції, які входять до складу місцевих державних адміністрацій та на які покла­дається обов'язок визначення якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції [411], і Українська помологічно-ампелографічна інспекція, яка проводить експертну оцінку якості насіння та садивного матеріалу на вимогу споживачів (п. 7.3
Положення про Українську державну помологічно-ампелографічну інспекцію [455].

15. Лише за відсутності в місці знаходження одержувача торгово-промислової палати (її відділень, експертів) або інспекції якості до приймання товарів залучається на розсуд одержувача компетентний представник: 1) або іншого підприємства (він признача­ється керівником підприємства, що підтверджується посвідченням, яке підписується керівником цього підприємства та скріплюється печаткою); 2) або громадськості підприємства-отримувача. Представника громадськості призначає керівник (заступ­ник керівника) підприємства-отримувача із складу працівників підприємства, список яких затверджується виборним органом первинної профспілкової організації на строк повноважень цього"органу. Як представники громадськості для участі у прийманні товарів не можуть призначатись матеріально-відповідальні, підпорядковані їм особи, а також особи, які здійснюють облік, зберігання, приймання, відпуск матеріальних цінностей, зокрема, керівники підприємств та їх заступники, працівники відділів тех­нічного контролю, бухгалтери, товарознавці, працівники юридичної служби.

16. Вимоги до посвідчення, яке видається представникові іншого підприємства за підписом керівника цього підприємства, встановлені п. 23 Інструкції.  У ньому обов'язково має міститись зазначення на партію товарів, у прийманні якої має право брати участь представник. Лише на вихідні дні посвідчення може бути оформлене в попередній робочий день без зазначення на партію товарів. Додатково до цих ви­мог установлюється, що посвідчення, яке видається представникові громадськості підприємства-одержувача, має містити зазначення на дату і номер рішення виборного органу первинної профспілкової організації, яким цей представник отримав право бути призначеним для участі в прийманні.

17. Особи, які призначаються для участі у прийманні товарів за якістю іншим підприємством, а також представники громадськості, мають бути ознайомлені із стан­дартами, технічними умовами, умовами договорів та актами законодавства, що визна­чають порядок приймання товарів за якістю. Вони не вправі отримувати винагороду за участь у прийманні. Це не перешкоджає збереженню за ними середньої заробітної плати за основним місцем роботи на період їх участі у прийманні товарів.

18.  Якщо стандартами, технічними умовами або іншими обов'язковими правилами передбачено відбір зразків (проб), здійснюється відбір зразків (проб), про що склада­ється акт відповідно до п. 27 Інструкції [492]. Із відібраних зразків один залишається в одержувача, а інший передається виготовлювачеві (відправникові).

19. За результатами перевірки якості товарів складається акт, до якого п. 29 Інструкції встановлено численні формальні вимоги. Акт підписується особами, які здійснювали приймання товарів. Особа, яка брала участь у прийманні товарів, може підписати акт з викладенням своєї думки, в тому числі непогодження із занесеними до акта відомостями. Акт підлягає затвердженню керівником підприємства-одержувача
не пізніше трьох днів після його складання.

20. Якщо для перевірки якості залучається експерт торгово-промислової палати або представник відповідної інспекції, вважається, що саме вони проводять перевірку якості (експертизу) товарів з участю відповідних працівників підприємства-одержувача (покупця).  Ці особи складають висновки,  які підписуються також працівниками підприємства-одержувача (покупця), що брали участь у перевірці якості. Експерти
торгово-промислових палат та представники відповідних інспекцій залучаються до перевірки якості товарів також у випадках, коли при прийманні товарів за якістю з участю представника виготовлювача (відправника) виникли розбіжності в оцінці наявності та характеру недоліків товарів (п. 30 Інструкції).

21. Виготовлювачеві (відправникові) і отримувачеві (покупцеві) надається право за наявності підстав оскаржити висновок інспекції з якості до вищестоящої організації, яка може призначити повторну експертизу. Це стосується тільки випадків, коли якість товарів перевірялась інспекцією. У решті випадків повторна перевірка якості товарів може проводитись відповідно до ухвали суду або постанови органів досудового слід­ства. Повторна перевірка якості забракованих покупцем товарів може здійснюватись виготовлювачем (відправником) лише у випадках, коли це передбачено Особливими умовами поставки, договором або іншими обов'язковими для сторін правилами.

22. Порядок приймання нафти і нафтопродуктів за якістю [458] в основному від­творює положення Інструкції. Разом з тим установлюються такі особливості: 1) По­рядок поширюється на всіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від виду договору, на підставі якого здійснюється передання нафти або нафтопродуктів однією особою у власність іншої; 2) виклик представника виготовлювача (відправника) є
обов'язковим, в тому числі й тоді, коли він знаходиться в іншому, ніж одержувач, місті; 3) у разі неявки представника виготовлювача (відправника) передбачається залучення до участі у прийманні лише компетентного представника громадськості підприємства-одержувача (покупця). Проте залучення представника іншого підприєм­ства або експерта торгово-промислової палати не виключається, якщо на підприємстві немає профспілкової організації; 4) у всіх випадках для визначення якості нафти або нафтопродуктів проводиться відбір проби відповідно до вимог ГОСТ 2517. Відібрані проби опечатуються або пломбуються з доданням етикетки, яку підписують особи, які
брали участь у відборі; 5) з відібраних проб одна залишається у отримувача, а друга направляється в акредитовану Держстандартом України випробувальну лабораторію для проведення випробування на відповідність товару вимогам нормативної документа­ ції; 5) акт приймання затверджується не пізніше наступного дня після його складання, а у випадках, коли приймання проводилось у вихідний або святковий день, — у на­ступний за вихідними або святковими днями робочий день.

ПРИЙМАННЯ ТОВАРІВ ЗА КІЛЬКІСТЮ.

23. Приймання товарів за кількістю передбачає перевірку відповідності кількості товарів, яка поступила від продавця (відправника), товаросупроводжувальним до­кументам за кожною асортиментною позицією. Тому перевірка кількості товарів пе­редбачає одночасно і перевірку асортименту товарів. Відповідно до ч. 1 ст. 687 ЦК перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості та асортименту здійснюється у випадках і у порядку, встановленому договором та актами цивільного законодавства. Це — те ж формулювання, яке стосується приймання това­рів за якістю. Тому про випадки, коли приймання товарів за кількістю є обов'язковим
для покупця, див. п. 2 коментаря до ст. 687 ЦК.

24. Основним нормативно-правовим актом, що регулює приймання товарів за кількіс­тю, є Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю [491] (далі — Інструкція), яка була за­тверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів Союзу РСР 15 червня 1966 р. та зберегла чинність в Україні. Положення Інструкції є обов'язковими, якщо інше не встановлено Особливими умовами поставки, стандартами, технічними умовами, іншими обов'язковими для сторін правилами або договором.

25.  У момент отримання товару покупцем на складі продавця (при вивезенні товарів покупцем із складу продавця), на своєму складі (при доставці товару транспортом про­давця), в момент розкриття опломбованого транспортного засобу загального користуван­ня, яким доставлено товар, зазвичай проводиться перевірка ваги брутто, кількості тарних місць (якщо товар доставлений у закритій тарі). При прийманні товарів безпосередньо від представника продавця, якщо при цьому виявляється невідповідність кількості або асортименту товарів товаросу проводжу вальній документації, сторони мають вирішувати всі питання за взаємним погодженням. До врегулювання розбіжностей покупець має право не приймати товари і не засвідчувати їх приймання шляхом підписання відповід­них документів (накладної тощо). Лише стосовно випадків доставки продавцем товарів на склад покупця останньому надається право, крім перевірки ваги брутто і кількості
тарних місць, вимагати розкриття тари і перевірки ваги нетто та кількості товарних одиниць у кожному місці. Якщо це право покупець не реалізував, він не позбавляється можливості здійснити приймання товарів за кількістю (за вагою нетто або кількістю товарних одиниць)*у момент розкриття тарних місць у межах граничних строків, вста­новлених Інструкцією, іншими обов'язковими правилами або договором.

26. При виявленні невідповідності кількості або асортименту товарів під час роз­криття опломбованого транспортного засобу та його розвантаження приймання має здійснюватись відповідно до Інструкції. Оскільки дотриматись усіх положень Інструкції  щодо припинення приймання, виклику представника постачальника тощо при цьому не­можливо у зв'язку з неможливістю затримання на декілька днів транспортного засобу, яким доставлені товари за пломбами продавця, приймання товарів за кількістю в таких випадках слід із самого початку проводити з участю представника іншого підприємства або представника громадськості підприємства-отримувача (покупця) товарів. Цієї ре­комендації доцільно було б дотримуватись також у випадках, коли при розвантаженні транспортного засобу загального користування виявляється пошкодження закритих тарних місць, що не виключає надіслання телеграмою (телефонограмою) повідомлення про виявлену недостачу та виклику представника постачальника (відправника).

27. Приймання товарів за кількістю та асортиментом від перевізника здійснюється відповідно до правил, чинних стосовно відповідних видів транспорту. При цьому пере­візник має передати вантажоотримувачеві (покупцеві) товари, як правило, так, як він їх отримував від продавця (вантажовідправника) (у транспортному засобі за пломбами продавця, який у відносинах перевезення є відправником; за вагою брутто; за кількістю закритих тарних місць; за вагою нетто; за кількістю товарних одиниць).

28. Приймання товарів за кількістю впродовж строків, установлених Інструкцією [491], є обов'язковим у випадках, зазначених у п. 2 та 24 коментаря до ст. 687 ЦК. Лише оптові торговельні організації, які перевідправляють товар у первинній упаков­ці виготовлювача, мають право не розкривати закриті тарні місця та не перевіряти кількість товарів усередині тари, якщо інше не передбачено обов'язковими правилами
або договором. Проте доречною була б рекомендація продавцям договорами купівлі-продажу передбачати обов'язок покупців, які здійснюють подальше перевідправлення товарів, проводити приймання товарів усередині тарних місць за кількістю товарних одиниць або за вагою нетто.

29. Установлено наступні строки приймання товарів за кількістю, які надійшли в за­критій тарі. За вагою нетто та кількістю товарних одиниць такі товари приймаються в момент розкриття тари, але не пізніше 10 днів після отримання товарів. Швидко­псувні товари приймаються впродовж 24 годин після їх отримання, якщо інші строки не встановлено договором, обов'язковими для сторін правилами або не випливають
із особливостей товару.

30. Приймання продукції спочатку здійснюється уповноваженими керівником або заступником керівника підприємства-покупця матеріально-відповідальними особами. Таких осіб має бути принаймні дві. В іншому випадку не буде можливості виконати вимогу п. 16 Інструкції, відповідно до якого при виявленні недостачі має бути складено акт за підписами осіб, які здійснювали приймання. У випадках, коли відсутня мож­ливість після виявлення недостачі припинити приймання та викликати представника продавця (відправника) для приймання товарів, доцільно із самого початку залучити представника іншого підприємства або представника громадськості підприємства-покупця.

31. При прийманні товарів за кількістю перевіряється відповідність їх кількості товаросупроводжувальним документам. Але відсутність цих документів не є перешкодою для здійснення приймання. У таких випадках складається акт про фактичну наявність товарів. Якщо до покупця одночасно надійшли товари в декількох транспортних засо­бах та якщо ці товари оплачуються за єдиним розрахунковим документом, одночасному прийманню підлягають товари, що надійшли у всіх транспортних засобах.

32. Кількість товарів перевіряється в тих же одиницях виміру, в яких вона визначена у товаросупроводжувальних документах. Спеціально зазначається у п. 13 Інструкції на те, що у разі зазначення у товаросупроводжувальних документах ваги і кількості місць покупець зобов'язаний перевірити і вагу, і кількість місць.

33. Якщо переважування товарів без тари є неможливим, вага нетто визначається шляхом визначення ваги брутто в момент отримання продукції та ваги тари після її звільнення від товарів. Акт про вагу тари має бути складений не пізніше 10 днів після її звільнення від товарів. Вага тари з-під вологих товарів визначається негайно після вивільнення тари. В акті про результати перевірки ваги тари вказується також вага
нетто товарів, визначена шляхом віднімання ваги тари від ваги товару брутто.

34.   Вибіркова (часткова) перевірка кількості товарів з поширенням результатів перевірки на всю партію допускається лише у випадках, які передбачені стандартами, технічними умовами, Особливими умовами поставки, іншими обов'язковими правилами або договором.

35. При виявленні особами, які відповідно до наданих їм керівником підприємства-покупця чи його заступником повноважень здійснювати перевірку кількості товарів, недостачі приймання товарів за кількістю має бути призупинене. Мають також бути здійснені заходи щодо недопущення змішування товарів, що приймаються, з іншими однорідними товарами. Належить також скласти акт у довільній формі. Усі тарні
місця, як розкриті, так і нерозкриті, товари, що знаходились у розкритих тарних місцях, мають бути пред'явлені для продовження приймання з участю компетентних представників.

36. Одночасно з призупиненням приймання товарів за кількістю в зв'язку з ви­явленою недостачею необхідно телеграмою (телефонограмою) викликати для участі у подальшому прийманні представника продавця (відправника), що знаходиться у тому ж місті, що і покупець (одержувач). Представник продавця (відправника), що зна­ходиться у іншому, ніж покупець (одержувач), місті, викликається лише у випадках,
передбачених договором, Особливими умовами поставки або іншими обов'язковими правилами.  Проте викликати представника було б доцільним і в цьому випадку, оскільки це свідчило б про добросовісність покупця. Продавець (відправник), що знаходиться в тому ж, що і покупець, місті, зобов'язаний забезпечити явку свого представника не пізніше наступного дня після отримання виклику, а у разі приймання
швидкопсувних товарів — не пізніше 4 годин після отримання виклику.

37. Продавець (відправник), що знаходиться в іншому, ніж покупець (одержувач) місті, зобов'язаний не пізніше наступного дня повідомити покупця про явку представ­ника телеграмою або телефонограмою. Неотримання покупцем такого повідомлення у зазначений строк дає право покупцю здійснити приймання товарів за кількістю без участі представника продавця (відправника). Продавець, що знаходиться в іншому, ніж покупець, місті, зобов'язаний забезпечити явку свого представника не пізніше трьох днів після отримання виклику, не враховуючи часу, необхідного для проїзду.

Представник продавця (відправника) повинен мати посвідчення, що підтверджує наявність у нього повноваження брати участь у прийманні товарів.

Продавець (відправник) має право уповноважити на участь у прийманні товарів інше підприємство, яке знаходиться у тому ж місті, що і покупець. Таке підприємство призначає представника, якому видається посвідчення за підписом керівника чи за­ступника керівника цього підприємства.

38. Вимоги до повідомлення про виклик представника продавця встановлюються п. 17а Інструкції.

39. У разі неявки представника продавця (відправника) покупець зобов'язаний залучити до участі у прийманні компетентного представника іншого підприємства, призначеного керівником цього підприємства або його заступником, чи представника громадськості. Представник громадськості підприємства-покупця призначається ке­рівником чи заступником керівника цього підприємства із числа працівників цього
підприємства, список яких затверджується виборним органом первинної профспілкової організації підприємства на строк його повноважень, визначений статутом відповідної профспілки.

40. Як представники громадськості для участі у прийманні товарів за кількістю не можуть призначатись матеріально-відповідальні та підпорядковані їм працівники особи, трудові обов'язки яких полягають у здійсненні обліку, зберіганні, прийманні, відпуску матеріальних цінностей. Зокрема, в п. 20 Інструкції [491] зазначається на не­припустимість призначення представниками громадськості керівників підприємств, їх заступників, працівників відділів технічного контролю, бухгалтерів, товарознавців, працівників юридичної служби претензіоністів. Одна і та ж особа може брати участь у прийманні товарів за кількістю як представник громадськості не частіше, ніж два рази в місяць.

41.  Представник, що призначається для участі у прийманні товарів за кількістю, має бути компетентний у питаннях визначення кількості продукції. Якщо здійснюєть­ся тільки підрахунок кількості товарних одиниць товару, то компетентною має бути визнана будь-яка особа, що уміє рахувати. В інших випадках визначення кількості товарів потребує спеціальних професійних знань або досвіду відповідної трудової
діяльності. Такі знання чи досвід, наприклад, необхідні для визначення кількості деревини (круглого лісу чи пиломатеріалів).

Як представники, так і інші особи, що здійснюють приймання товарів за кількістю, мають бути ознайомлені з Інструкцією.

Представник іншого підприємства та представник громадськості не вправі отри­мувати винагороду за участь у прийманні товарів, що не виключає їхнього права на збереження середньої заробітної плати за основним місцем роботи за час участі у прийманні товарів.

42. У разі виявлення за результатами приймання товарів за кількістю їх недо­стачі складається акт,  вимоги до якого встановлені п. 25 Інструкції.  Акт підпи­сується всіма особами,  що брали участь у прийманні товарів.  За необхідності ці особи можуть викласти в акті свою особливу думку стосовно наявності та розміру недостачі, її причин, додержання порядку приймання тощо. В акті перед підписами
осіб що брали участь у прийманні товарів, зазначається, що вони попереджені про відповідальність за підписання акта,  який містить відомості,  що не відповідають дійсності.

Керівник підприємства-покупця затверджує акт приймання не пізніше наступного після складення акта або першого робочого після цього дня, якщо приймання товарів та складання акта здійснювались у вихідній або святковий день.

43. Відповідно до ст. 30 Закону «Про метрологію та метрологічну діяльність» [173] державний метрологічний нагляд за кількістю фасованого товару в упаковці здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері метрології. Порядок здійснення тако­го нагляду та оформлення його результатів установлюється нормативно-правовими актами зазначеного органу (на сьогодні це Державний комітет з питань технічного
регулювання та споживчої політики [238]. Здійснення такого нагляду не виключає перевірки кількості фасованих товарів в упаковці відповідно до Інструкції. Участь представника органу у сфері метрології у прийманні фасованих товарів є неможливою, поки це не передбачено законом. Немає ніяких підстав стверджувати, що в Україні зберігають чинність інструктивні вказівки Державного арбітражу Союзу РСР «Про розгляд спорів, пов'язаних з недостачами продукції і товарів при поставках» від 31 грудня 1982 р. № 1-1-6 [493], відповідно до яких перевірка фактичної ваги товарів, відвантажених у стандартній упаковці, має здійснюватись виключно з участю пред­ставника продавця, органу стандартизації, відповідної державної інспекції або експерта бюро товарних експертиз.

44. Стосовно приймання за кількістю нафти і нафтопродуктів повинні враховува­тись Норми природних втрат нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні, затверджені цостановою Державного Комітету СРСР з матеріально-технічного постачання від 26 березня 1986 р. № 40 [494].

45. У випадках, коли порядок перевірки кількості товарів Інструкцією та іншими нормативними актами і договором не встановлений, така перевірка проводиться від­повідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться в таких ви­падках.

Стаття 688.   Повідомлення продавця про порушення умов договору купівлі-продажу

1. Покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законо­давства, а якщо такий строк не встановлений, — в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.

2. Якщо продавець знав або міг знати про те, що переданий покупцеві товар не від­повідає умовам договору купівлі-продажу, він не має права посилатися на те, що не одержав від покупця повідомлення про порушення умов договору, та на наслідки невиконання покупцем цього обов'язку, встановлені частиною першою цієї статті.

1. Обов'язок покупця у встановлений строк, а якщо він не встановлений, — у ро­зумний строк, повідомити продавця про виявлені порушення продавцем умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари, упаковки виникає в двох випадках: 1) якщо покупець не зобов'язаний проводити перевірку додержання про­давцем цих умов; 2) якщо покупець несе обов'язок здійснювати таку перевірку, але
не зобов'язаний у разі виявлення недостачі чи недоліків якості, комплектності товару, тари чи упаковки викликати представника продавця для участі у прийманні.

2. Наслідки порушення покупцем обов'язку, про який ішлося у попередньому пункті коментаря, не є жорсткими. Таке порушення, допущене покупцем, дає право продавцеві відмовитись від задоволення відповідних вимог покупця лише за наявності однієї з наступних умов: 1) порушення покупцем зазначеного обов'язку спричинило неможливість задоволення його вимог; 2) якщо в результаті такого порушення на сто­роні продавця виникає необхідність при задоволенні вимоги покупця здійснити певні витрати, які перевищують його витрати, котрі він здійснив би у разі належного повідо­млення покупцем продавця про виявлене порушення умов договору. Отже, випадки, коли продавець може відмовитись від задоволення вимог покупця, що випливають із порушення продавцем умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплект­ності, тари, упаковки, будуть поодинокими з огляду на малу вірогідність виникнення обставин, що дають продавцеві право на зазначену відмову. Але і за наявності таких обставин продавець не може відмовитись від виконання вимоги покупця, якщо про­давець знав або міг знати про те, що переданий товар не відповідає умовам договору. Формулювання «продавець знав» слід тлумачити так, що про це знала фізична осо­ба — продавець або фізична особа, що має повноваження органу юридичної особи — продавця. Формулювання «продавець... міг знати» також стосується названих осіб, але ж вони можуть знати завжди, коли про це знали відповідні працівники юридичної особи — продавця.

Стаття 689.   Обов'язок покупця прийняти товар

1. Покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право ви­магати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

2. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно став­ляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

1. На підставі договору купівлі-продажу виникають два зобов'язання.  Одне із них — це зобов'язання покупця, що включає цілу низку обов'язків, зокрема, обов'язок прийняти товар від продавця відповідно до умов договору. Підстави для відмови по­купця від прийняття товару випливають із ст. 529, 531, ч. З ст. 612, ст. 670, 672, 678, 684, 686 ЦК.

2. Дії, які зобов'язаний здійснити покупець для забезпечення передання та одер­жання товару, зазвичай визначаються договором. Це — надіслання продавцеві від­вантажувальної рознарядки, отримання товарів на складі продавця тощо. До вимог, що звичайно ставляться до покупця, належить здійснення розвантаження товару, доставленого продавцем на склад покупця.

Стаття 690.   Зберігання товару, не прийнятого покупцем

1. Якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару,  переданого продавцем, він зобов'язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідо­мивши про це продавця.

2. Продавець зобов'язаний забрати  (вивезти) товар,  не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним в розумний строк.

Якщо продавець у цей строк не розпорядиться товаром, покупець має право ре­алізувати товар або повернути його продавцеві.

3. Витрати покупця у зв'язку із зберіганням товару, його реалізацією або повер­ненням продавцеві підлягають відшкодуванню продавцем. При цьому суми, одержані від реалізації товару, передаються продавцеві за вирахуванням сум, що належать
покупцеві.

4. Якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмо­вився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

1. Стаття 690 ЦК підлягає застосуванню в тих випадках, коли товар уже надійшов на склад покупця, але покупець має право відмовитись від прийняття товару в раху­нок виконання умов договору купівлі-продажу у зв'язку з тим, що передання товару продавцем покупцеві було здійснено з такими порушеннями умов договору, які дали право покупцеві на відмову від прийняття товару. Крім того, ця стаття підлягає за­стосуванню у випадках, коли покупець зобов'язаний був прийняти вантаж (товар), відвантажений продавцем транспортом загального користування (зокрема, ч. 2 ст. 310 ГК [31] формулює досить жорстке правило, яке унеможливлює відмову одержувача вантажу (покупця) від прийняття вантажу (товару), що прибув на його адресу). За наявності підстав для відмови від прийняття товару покупець зобов'язаний повідомити негайно після виявлення таких підстав у порядку, встановленому актами цивільного законодавства або договором, зокрема: 1) про те, що у вагоні, контейнері за пломбами продавця надійшов товар, який повністю або частково не відповідає умовам договору щодо асортименту, покупець узнає при розвантаженні транспортного засобу. Негайно після встановлення факту невідповідності покупець зобов'язаний повідомити продавця телеграмою, телефонограмою чи за допомогою інших засобів зв'язку про цей факт; 2) невідповідність товарів умовам договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності може бути виявлена за результатами приймання товарів за кількістю і якістю при розкритті тари. Негайно після складання акта приймання товарів про виявлені недоліки слід сповістити продавця, хоч би раніше він і викликався для участі у прийманні товарів. Одночасно з повідомленням про виявлене неналежне виконання продавцем обов'язку щодо передання товарів покупець повинен заявити про відмову від прийняття товару та про залишення його на відповідальне зберігання.

2. Право повернути продавцеві товари, що не відповідають умовам договору купівлі-продажу, виникає у покупця не одразу після виявлення невідповідності, а тільки після того, як продавець у розумний строк не забрав (не вивіз) товари або в інший спосіб не розпорядився ними. На свій вибір покупець має право замість повернення товарів покупцеві після спливу розумного строку реалізувати їх.

3. На продавця покладається обов'язок відшкодувати покупцеві витрати, пов'язані із зберіганням, реалізацією та поверненням товарів. У разі реалізації товарів покупцем суми, отримані від реалізації, передаються продавцеві за вирахуванням зазначених витрат покупця. Частина 3 ст. 690 ЦК, що передбачає відшкодування продавцем по­купцеві здійснених останнім витрат, не виключає стягнення з продавця інших збитків,
завданих переданням покупцеві товарів, від прийняття яких покупець мав право від­мовитись і фактично відмовився.

4. Безпідставне зволікання покупця з прийняттям товарів або відмова від їх при­йняття всупереч договору купівлі-продажу і актам цивільного законодавства є юри­дичним фактом, що породжує наступні правомочності, одну з яких продавець вправі реалізувати на свій розсуд: 1) або вимагати прийняття і оплати товару; 2) або відмо­витися від договору (розірвати договір шляхом учинення одностороннього правочину).
При цьому продавець зобов'язаний повернути кошти, отримані за товар, а покупець зобов'язується повернути товар продавцеві.

Стаття 691.   Ціна товару

1. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною,  встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визна­чена виходячи з його умов, — за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

2. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

3. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із
співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення до­говору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, — на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

1. Ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу, оскільки вона визначає обсяг обов'язку покупця щодо оплати товарів, а тому є необхідною для договорів такого роду. Проте новий Цивільний кодекс здійснює доволі нежорсткий підхід до сторін договорів у випадках, коли в договорі ціна належне не погоджена.

2.   Покупець зобов'язаний оплатити товари за ціною,  встановленою в договорі купівлі-продажу. Якщо ця ціна не відповідає актам законодавства, що прийняті в по­рядку державного регулювання цін, умова про ціну є оспорюваною частиною правочину, яка підлягає визнанню недійсною на вимогу однієї із сторін договору, а при вирішенні спору господарським судом визнається недійсною судом незалежно від наявності такої позовної вимоги на підставі п. 1 ст. 83 ГПК [20]. Слід, однак, ураховувати, що держав­ні фіксовані та граничні ціни встановлюються переважно на товари (роботи, послуги), що передаються (виконуються, надаються) на підставі публічних договорів. Умови ж публічних договорів, що суперечать обов'язковим для сторін правилам (це поширю­ється і на державні фіксовані та граничні ціни), є нікчемними (ч. 6 ст. 633 ЦК). При визначенні невідповідності ціни актам цивільного законодавства слід ураховувати, що зазвичай із положень законодавства про державне регулювання цін (виняток складає ч. 5 ст. 180 ГК [31], що передбачає доплату за продукцію (товари, роботи) вищої якості) випливає неприпустимість установлення договорами лише більш високих цін. Державне регулювання цін не виключає домовленості сторін про встановлення більш низьких цін, ніж установлені в порядку їх державного регулювання.

3. Допускається, щоб ціна в договорі купівлі-продажу не була встановлена прямо. Тоді вона має бути визначена виходячи з умов договору. Посилання у ст. 631 ЦК на ст. 632 ЦК означає, що у разі неможливості визначення ціни виходячи з умов до­говору, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на момент; укла­дення договору. Оскільки в цивільному законодавстві немає визначення звичайної
ціни, за необхідності слід використовувати визначення, що наводиться у ч. 1.20 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86]. Відповідно до цього визна­чення звичайною має визнаватись ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін. Частина 1.20 ст. 1 названого Закону формулює розгорнені правила щодо порядку визначення звичайної ціни.

4. Із ч. З ст. 691 ЦК випливає, що ціна може бути поставлена в залежність від по­казників, що зумовлюють її. Такими показниками можуть бути собівартість, затрати тощо. Ці показники мають визначатись відповідно до стандартів бухгалтерського об­ліку. Якщо спосіб перегляду цін, установлених шляхом посилання на згадані показ­ники, договором не передбачено, ціна визначається виходячи із співвідношення цих
показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Стаття 692.   Оплата товару

1. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

2. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

3. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

4. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

5. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

1. Частина 1 ст. 692 ЦК установлює правило про строк оплати товарів покупцем, яке (правило) є загальним щодо відносин купівлі-продажу та спеціальним стосовно ст. 630 і 638 ЦК. Отже, за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товари виникає після їх прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товари. Це прави­ло діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. «Після» тут означає не будь-коли після прийняття товару або товаророзпорядчих документів, а передбачає врахування ст. 638 ЦК, тобто, покупець, зокрема зобов'язаний оплатити товари зразу після їх отримання з урахуванням умов розрахунків через банк (якщо розрахунки здійснюються в безготівковій формі).

2. Частина 3 ст. 692 ЦК викликає інтерес як така, що визначає розуміння законодав­цем поняття «користування чужими коштами». Прострочення покупцем оплати товарів розуміється як користування чужими грошовими коштами, хоч буквально при цьому чужих коштів у покупця немає. Є лише прострочене грошове зобов'язання на стороні покупця. Це треба враховувати при тлумаченні ст. 536 ЦК, що регулює відносини з приводу сплати процентів за користування чужими коштами. Оскільки в ч. З ст. 692 ЦК установлюються проценти, що не є санкцією за прострочення виконання грошового зобов'язання (а є платою за послугу, якою користується покупець), вони не можуть
застосовуватись паралельно із застосуванням процентів, установлених ст. 625 ЦК. Розмір процентів у ч. З ст. 692 ЦК не визначається. Не визначається він і в ст. 536 ЦК. За таких умов розмір процентів, що застосовуються на підставі ч. З ст. 692 ЦК, слід визначати із застосуванням за аналогією ст. 1057, 1054 і 1048 ЦК, тобто, розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

3. У гіпотезі правової норми, що формулюється у ч. 4 ст. 692 ЦК, указується на дві обставини — на відмову від прийняття товарів і відмову від оплати товарів. Та й інша відмова у випадку спору має бути належно доведена. Саме по собі прострочення, хоча і тривале, не може кваліфікуватись як відмова. Прострочення може бути витлумачене у такий спосіб, якщо покупець не відповідає на звернення з вимогою про оплату товарів або є інші докази дійсного ухилення від прийняття та оплати товару. Підтвердження покупцем заборгованості, яка існує хоч і тривалий час, є недостатньою для кваліфі­кації його дій (бездіяльності) як відмови від оплати. Право вимагати оплати товарів виникає у продавця не тільки при відмові від оплати, а і при простроченні оплати. Підставою для пред'явлення вимоги про оплату в цьому випадку є ст. 526 ЦК, відпо­відно до якої зобов'язання має виконуватись належним чином.

4. Частина 5 ст. 692 ЦК конкретизує стосовно прострочення оплати товарів за до­говором купівлі-продажу загальне правило ч. З ст. 538 ЦК, відповідно до якого неви­конання стороною свого зобов'язання є підставою для зупинення виконання зустрічного зобов'язання іншою стороною.

Стаття 693.   Попередня оплата товару

1. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю опла­тити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, — у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару засто­совуються положення статті 538 цього Кодексу.

2. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

3. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може
бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК обов'язок покупця здійснити частково або повністю попередню оплату товару може бути встановлено договором. Законом такий обов'язок покупця також може бути встановлений. Зокрема, попередня оплата об'єктів незавер­шеного будівництва, які відчужуються за договором купівлі-продажу, що укладається в процесі приватизації,  передбачена ст. 12  Закону  «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» [121]. Положення підзаконних актів, які при­йняті після введення в дію Цивільного кодексу 2003 р. та які встановлюють обов'язок покупця здійснювати попередню оплату товарів, застосуванню не підлягають. Раніше встановлені правила такого роду з уведенням в дію нового Цивільного кодексу чин­ності не втратили. Це стосується, зокрема, Інструкції про порядок приймання, тран­спортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України [458], що передбачає попередню оплату нафтопродуктів, якщо інше не передбачено договором.

2. Якщо договором передбачена умова про попередню оплату товарів, але не вста­новлено її строк, строк оплати має визначатись відповідно до ст. 530 ЦК. Невиконання покупцем обов'язку здійснити попередню оплату дає продавцеві право здійснити ви­конання обов'язку щодо передання товарів відповідно до ч. З ст. 538 ЦК.

3. Порушення продавцем строку передання покупцеві попередньо оплачених товарів породжує на боці покупця дві правомочності, одну з яких покупець може використати на свій розсуд: 1) пред'явити вимогу про передання оплаченого товару; 2) вимагати по­вернення суми попередньої оплати. Реалізація другої з названих правомочностей означає, що він конклюдентними діями відмовився від прийняття виконання. Відмову від при­йняття виконання в такий спосіб у цьому випадку слід вважати такою, що ґрунтується на спеціальному положенні ч. 2 ст. 693 ЦК і є правомірною. Підстав для застосування ч. З ст. 612 ЦК, яка допускає відмову від прийняття простроченого виконання тільки у разі втрати виконанням інтересу для кредитора, у таких випадках немає.

4. Частина 3 ст. 693 ЦК передбачає нарахування процентів на суму попередньої оплати за період затримки фактичного передання товарів продавцем покупцеві (від дня, з якого почалось прострочення передання товару до дня фактичного його передання або до дня повернення покупцеві суми попередньої оплати). Установлення дозволу передбачити в договорі обов'язок продавця сплачувати проценти за період, що відра­ховується від дня одержання продавцем суми попередньої оплати, не виключає іншої домовленості сторін договору купівлі-продажу. Слід також ураховувати, що за від­сутності домовленості про обов'язок продавця сплачувати проценти за період від дня одержання відповідної суми від покупця, проценти не можуть сплачуватись за період від дня одержання сум до дня, коли товар мав бути переданий, на підставі ст. 1057, 1054, 1048 ЦК, оскільки надання комерційного кредиту має передбачатись договором (ч. 1 ст. 1057 ЦК).

5. Частина 3 ст. 693 ЦК не впливає в будь-який спосіб на податкові правовідносини, в яких проценти, що нараховуються та сплачуються продавцем на суму попередньої оплати, включаються у валовий дохід покупця, але не включаються до складу валових витрат продавця. Таке випливає із ч. 1.10 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86], яка не визнає процентами платежі, що нараховуються відповідно до ч. З ст. 692 ЦК за договорами купівлі-продажу на суму попередньої оплати товарів. 6. Розмір процентів, що нараховуються на суму попередньої оплати товарів, ви­значається договором. Обмеження, встановлені ч. 6 ст. 231 та ч. 2 ст. 343 ГК [31], Законом «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» [80] у цьому випадку не діють, оскільки вони встановлені стосовно пені, а проценти, передбачені ч. З ст. 692 ЦК, до категорії пені не належать.

Стаття 694.   Продаж товару в кредит

1. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

2. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. У разі невиконання продавцем обов'язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 цього Кодексу.

4. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

5. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховують­ся проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачу­вати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

6. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

1. Застосування ст. 694 ЦК дещо утруднюється логічно недостатньо обґрунтованим відбором правових норм, які в цій статті формулюються. Спочатку в цій статті (ч. 1) вирішується питання про саму можливість продажу товарів у кредит та зазначається на дві форми товарного кредиту — відстрочення і розстрочення оплати.

2. Умова про відстрочення або розстрочення платежу за договором купівлі-продажу може бути передбачена договором незалежно від складу суб'єктів такого договору та виду договору купівлі-продажу. Обмеження на встановлення умови про відстрочення або розстрочення платежу можуть установлюватись тільки законом. Відстрочення — це встановлення більш пізнього строку оплати товарів, ніж це передбачено ч. 1 ст. 692 ЦК. Розстрочення — це встановлення обов'язку покупця оплатити товари частинами в більш пізні строки, ніж це передбачено ч. 1 ст. 692 ЦК.

3. Чинність ч. 2 — 6 ст. 694 ЦК поширюється на продаж товарів у кредит як з від­строченням, так і розстроченням оплати. Зазначення в ч. З ст. 695 ЦК про те, що до договору про продаж товарів у кредит з умовою про розстрочення платежу застосо­вуються ч. З, 5, 6 ст. 694 ЦК, не виключає застосування до відносин щодо продажу товарів у кредит з умовою про розстрочення оплати ч. 1, 2 ст. 694 ЦК. Лише в засто­суванні ч. 4 ст. 694 ЦК у таких випадках потреби немає, оскільки близьке за змістом до ч. 4 ст. 694 ЦК правило сформульоване спеціально в ч. 2 ст. 695 ЦК стосовно продажу товарів з умовою про розстрочення оплати.

4. Стаття 665 ЦК установлює наслідки невиконання продавцем обов'язку передати товар. Ця стаття поширюється і на відносини щодо продажу товарів у кредит. Але у законодавця були сумніви стосовно того, зрозуміють його судді чи ні, і в ч. З ст. 694 ЦК законодавець підтверджує можливість застосування ст. 665 ЦК до відносин, що регулюються ст. 694 ЦК.

5. Загальне правило про наслідок прострочення виконання покупцем обов'язку опла­тити товар установлюється ч. З ст. 692 ЦК. При продажу товарів у кредит ці наслідки є більш жорсткими по відношенню до покупця: продавець у таких випадках має право вимагати повернення неоплаченого товару, що не виключає пред'явлення замість цієї вимоги вимог, передбачених ч. З ст. 692 ЦК з урахуванням ч. 5 ст. 694 ЦК.

6. Частина 5 ст. 694 ЦК установлює обов'язок покупця сплачувати проценти тіль­ки при простроченні оплати (порушення встановлених договором строків внесення платежів). Що стосується плати за користування товарним (комерційним) кредитом, який продавець надає покупцеві про продажу товарів у кредит, то ч. 5 ст. 694 ЦК передбачає можливість її встановлення договором. При цьому відсутнє зазначення, що така плата може встановлюватись «лише» договором. За відсутності такого зазначення сплата процентів за користування комерційним кредитом є неможливою, оскільки таке відповідно до ч. 1 ст. 1057 ЦК можливе тільки на підставі договору.

7. Застава товарів, проданих з умовою про відстрочення або розстрочення їх опла­ти, підлягає реєстрації відповідно до законів «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [167], «Про іпотеку» [156], «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» [177]. Застава товарів не перешкоджає їх використанню за призначенням, що у відповідних випадках позбавляє заставу реаль­ного змісту із-за значного зменшення ринкової ціни більшості товарів унаслідок їх використання. Оскільки реалізація предмета застави передбачає досить складну про­цедуру, слід мати на увазі можливість пред'явлення продавцем вимоги про повернення речі, проданої з умовою про відстрочення або розстрочення оплати, як це передбачено ч. 4 ст. 694; ч. 2 ст. 695 ЦК. Застава товару, проданого в кредит, виникає в силу за­кону та факту укладення договору купівлі-продажу з такою умовою. Укладення при цьому договору застави та його нотаріальне посвідчення, що практикується багатьма продавцями, юридичного значення не має, але психологічно на покупця, необізнаного
в юриспруденції, впливає, тобто виконує виховну функцію.

8. Чинність ст. 694 ЦК поширюється на договір роздрібної купівлі-продажу товарів, якщо це не суперечить ст. 706 ЦК та іншим спеціальним положенням законів.

Стаття 695.   Особливості оплати товару з розстроченням платежу

1. Договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу.

Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстро­чення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів.

2. Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

3. До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статті 694 цього Кодек­су.

1. На відносини, що виникають на підставі договору купівлі-продажу товару в кредит з умовою про розстрочення оплати, поширюється дія не тільки ст. 695, а і ст. 694 ЦК. Лише ч. 4 ст. 694 ЦК не поширюється на правовідносини з приводу купівлі-продажу товару з умовою про розстрочення оплати, оскільки ч. 2 ст. 695 ЦК установлює більш конкретне, ніж ч. 4 ст. 694 ЦК, і досить жорстке правило про те, що прострочення покуп­цем будь-якого чергового платежу дає продавцю право розірвати договір купівлі-продажу шляхом односторонньої заяви про відмову від договору і одночасно (або в розумний строк пізніше) пред'явити вимогу про повернення переданого товару. Інші правила про права та обов'язки сторін у разі розірвання продавцем договору в таких випадках ст. 695 ЦК або інші положення Цивільного кодексу не встановлюють. Це могло б бути підставою для твердження про те, що ніякі інші права та обов'язки, крім передбачених ч. 2 ст. 695 ЦК, у таких випадках не виникають, оскільки таке встановлено ч. 4 ст. 653 ЦК. Але ч. 4 цієї статті настільки суттєво відходить від принципів добросовісності, справедливості та розумності (п. 6 ст. З ЦК), що в таких випадках було б доцільним, зважаючи на принцип верховенства права, закріплений у частині першій ст. 8 Конституції України [1], відійти від букви ч. 4 ст. 653 ЦК та вирішити питання про права та обов'язки сторін договору купівлі-продажу безпосередньо на підставі ч. 1 ст. 8 Конституції України та п. 6 ст. З ЦК в наступний спосіб. Витребуваний продавцем у покупця товар продавець має право реалізувати за справедливою ринковою ціною, а грошові суми, отримані від покупця в порядку оплати товару, продавець зобов'язаний повернути покупцеві за вирахуванням різниці між ціною, за якою товар було продано покупцеві, та справедливою ринковою ціною товару, за якою її реалізував продавець після витребування товару у покупця, та витрат продавця у зв'язку з реалізацією товару.

Стаття 696.   Страхування товару

1. Договором може бути встановлений обов'язок продавця або покупця страху­вати товар.

2. Якщо сторона, яка зобов'язана страхувати товар, не застрахувала його, друга сторона має право застрахувати товар і вимагати відшкодування витрат на страху­вання або відмовитися від договору.

1. Страхування проданрго товару доцільне тоді, коли договір купівлі-продажу укла­дено, але право власності до покупця не перейшло, або коли договір укладено, право власності на товар до покупця перейшло, але річ не передана покупцеві. Питання стра­хування проданої речі сторони договору купівлі-продажу мають вирішувати за взаємною домовленістю. Невиконання стороною обов'язку застрахувати товар дає іншій стороні право здійснити страхування товару за рахунок своїх коштів та стягнути з іншої сторони витрати на страхування. Це, в принципі, відповідає загальному правилу ст. 621 ЦК.

2. Невиконання стороною обов'язку застрахувати товар дає іншій стороні також право на розірвання договору купівлі-продажу шляхом односторонньої відмови від до­говору. З урахуванням ч. 4 ст. 653 ЦК наслідки відмови сторони від договору не є визначеними, але при визначенні цих наслідків слід ураховувати засади добросовіс­ності, справедливості та розумності, які входять до змісту принципу верховенства
права, а тому мають найвищу юридичну силу. Мається на увазі, що зазначені засади вимагають збереження пропорційності у правовідносинах між сторонами.

Стаття 697.   Збереження права власності за продавцем

1. Договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоря­джатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

2. Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.

Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі нена-стання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця.

1. Право сторін договору купівлі-продажу визначити момент переходу до покуп­ця права власності на переданий йому відповідно до договору товар інакше, ніж це встановлено ст. 334 ЦК, не підлягає сумніву. Але законодавець визнав за необхідне у ч.  1 ст. 697 ЦК конкретизувати загальне правило ст. 334 ЦК. Виникнення права власності у покупця за договором купівлі-продажу може пов'язуватись з оплатою
товару або настанням іншої обставини, яка може бути відкладальною (у разі її відпо­відності ст. 212 ЦК) або не бути такою.

2. Відсутність у покупця права власності на товар, отриманий відповідно до договору купівлі-продажу, позбавляє його правомочності розпоряджатися товаром. Це відповідає загальному правилу ч. 1 ст. 317 ЦК, згідно з якою право розпоряджання річчю нале­жить власникові. Але договором покупцеві, що не отримав права власності на товар, як і будь-якій особі, що не є власником речі, може бути надане право розпоряджання товаром. Таке право може випливати із призначення та властивостей товару.

3. Прострочення оплати товару відповідно до ч. 2 ст. 697 ЦК дає право продавцеві вимагати повернення товару. Тут повторюється більш загальне правило ч. 4 ст. 694 ЦК. При цьому не зазначається на право продавця відмовитись від договору, як це зроблено у ч. 2 ст. 695 ЦК. Ці розбіжності між ст. 694 і 697 ЦК, з одного боку, і ст. 695 — з іншого, виявляють невисокий рівень юридичної техніки, яку, проте, не можна
«підвищувати» на стадії правозастосування. Отже, ч. 2 ст. 697 ЦК має тлумачитись так, що продавець не зобов'язаний попередньо заявляти про відмову від договору, а за наявності факту прострочення оплати може пред'явити вимогу про повернення товару. Із цього законодавчого положення непрямо випливає і висновком від наступного правового явища до попереднього випливає право продавця на відмову від договору. Але законодавець не вимагає здійснення продавцем інших дій на відмову від договору, крім пред'явлення вимоги про повернення товару.

4. Ненастання обставин, за яких ст. 697 ЦК пов'язує виникнення у покупця права власності на раніше переданий йому товар, є підставою для пред'явлення продав­цем вимоги про повернення товару. Якщо строк настання таких обставин договором не встановлений, зазначене право виникає на стороні продавця за умови, що обставини не настали впродовж строку, що має визначатись відповідно до принципів добросо­вісності, справедливості і розумності (п. 6 ст. З ЦК).

5. При визначенні наслідків повернення товару слід ураховувати викладене в п. 2  коментаря до ст. 696 ЦК.