ГЛАВА 44 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ТОРГОВЕЛЬНУ МАРКУ

Стаття 492.   Торговельна марка

1. Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбі­нація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

1.  Відносини щодо торговельної марки (знаків для товарів та послуг) регулю­ються, крім Цивільного кодексу, Законом «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [78] (далі в межах коментаря до глави 44 Цивільного кодексу — Закон). Крім того, на відносини за участі громадян та юридичних осіб країн, які є учасника­ ми міжнародних договорів, що є обов'язковими для України, поширюється чинність міжнародно-правових актів.

2.  Відносини щодо торговельної марки регулюються ст. 6 — 9 Паризької конвенції про охорону промислової власності [2], Договором про закони про товарні знаки, Мад­ридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків [4] та Протоколом до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28 червня 1989 р. [18], Ніццькою угодою про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків [10].

Договір про закони про товарні знаки прийнято Дипломатичною конференцією 27 жовтня 1994 р. Він був ратифікований Україною Законом від 13 жовтня 1995 р. та набрав чинності, в тому числі для України, з 1 вересня 1996 р. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків прийнята 14 квітня 1891 р. Для Союзу РСР вона набула чинності з 1 липня 1976 р. Відповідно до Закону «Про правонаступництво України» та в зв'язку з результатами референдуму про проголошення державної незалежності України та денонсацією Договору про утворення Союзу РСР, Мадридська угода стала обов'язковою для України.

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28 червня 1989 р. був ратифікований Україною Законом від 1 червня 2000 р. У той же день Верховна Рада України ратифікувала Ніццьку угоду про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

Відносини з приводу торговельних марок регулюються також Правилами складан­ня, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів та послуг та Положенням про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів та послуг та порядок видачі свідоцтв.

3. У раніше прийнятих нормативно-правових актах вживається термін «знак для товарів і послуг». У новому Цивільному кодексі використовується термін «торговельна марка», що є синонімом терміну «знак для товарів і послуг». У міжнародних доку­ментах використовуються терміни «товарні знаки» (знаки, що відносяться до товарів) та «знаки обслуговування» (знаки, що відносяться до послуг).

4. Торговельна марка — це позначення або комбінація позначень. Такими позна­ченнями можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, будь-які комбінації таких позначень. Цей перелік позначень, що можуть отримати характер торговельної марки, не є вичерп­ним.

Частина 1 ст. 5 Закону встановлює найбільш загальне правило, відповідно до якого правова охорона може бути надана лише знаку, який не суперечить публічному поряд­ку, принципам гуманності і моралі. Стаття 492 ЦК допускає визнання торговельною маркою лише таких знаків, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробля­ються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. У зв'язку з цим не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки такі позначення: 1) які не мають розрізняльної здатності; 2) є загальновживаними як позначення товарів або послуг певного виду; 3) вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів або послуг, а також на місце і час виготов­лення чи збуту товарів або надання послуг; 4) є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, що виробляє товар чи надає послугу; 5) є загальновживаними символами чи термінами. Але позначення, за винятком оман­ливих та таких, що можуть ввести в оману, можуть бути внесені до торговельного знака як елементи, що не охороняються (ч. 2 ст. 6 Закону [78]).

5. Не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: 1) знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для однорідних товарів і послуг; 2) знаками інших осіб, що охороняються без реєстрації на підставі між­народних договорів, учасниками яких є Україна, або ч. З ст. 494 ЦК; 3) фірмовими
найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання заяви на торговельний знак для однорідних товарів і послуг; 4) найменуваннями географічного зазначення, крім випадків, коли вони включені до торговельного знаку як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім'я суб'єкта, що подав заявку на реєстрацію торговельної марки, 5) сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку (ч. З ст. 6 Закону).

6. Як торговельні знаки не можуть бути зареєстровані позначення, які зображують: 1) державні герби, прапори, емблеми; 2) офіційні назви держави; 3) емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; 4) офіційні, контр­ольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; 5) нагороди та інші відзнаки. За умови наявності згоди відповідного компетентного органу чи власника такі позначення мо­жуть бути включені до торгового знака як такі, що не охороняються законодавством про торговельні знаки (ч. 1 ст. 6 Закону).

7. Не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки відтворення: 1) промисло­вих зразків, права на які належать іншим особам; 2) назв відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва, або цитат чи персонажів із них, творів мистецтва та їх фрагментів без згоди власників авторського права та їх правонаступників; 3) прізвищ, імен, псевдонімів та похідних від них, портретів і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Стаття 493.   Суб'єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.

2. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.

1.   Суб'єктами права власності на торговельну марку визначаються фізичні та юридичні особи. Фізичні особи мають право на реєстрацію торговельної марки не­залежно від того, зареєстровані вони чи ні як суб'єкти підприємницької діяльності. Але отримання доходів від передання права на використання торговельної марки чи в результаті її відчуження можливе за умови реєстрації фізичної особи як суб'єкта
підприємницької діяльності.

2. Юридична особа має право зареєструвати торговельну марку також поза зв'язком з виробництвом відповідних товарів чи здійсненням діяльності щодо надання відпо­відних послуг.

3. Передбачається можливість одержання права на певну торговельну марку де­кількома фізичними чи юридичними особами. У цьому разі співвласники торговельної марки мають погодити між собою порядок користування знаком. За відсутності згоди кожен із власників торговельної марки має право користуватися та розпоряджатися нею на свій розсуд. Але жоден із співвласників на має права власності на неї без згоди решти власників (п. 2 ст. 16 Закону).

Стаття 494.   Засвідчення набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.

2. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.

3. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має між­народну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

1. Документом, що засвідчує право на торговельну марку, є свідоцтво. Для одер­жання свідоцтва особа подає заявку до Державного департаменту інтелектуальної власності. Вимоги до заявки та додатків до неї встановлюються ст. 7 Закону. Вона по­винна складатись української мовою та містити: 1) заяву про реєстрацію торговельної марки; 2) зображення позначення, що заявляється; 3) перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати торгову марку. Товари і послуги повинні бути згруповані за Міжнародною класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків. Ця Класифікація була опублікована в 1971 р. Міжнародним бюро з охорони інтелекту­альної власності. її офіційний текст розроблено та опубліковано серед інших росій­ською мовою. Класифікація складається із переліку класів та алфавітного переліку товарів і послуг із зазначенням класу, до яких належить кожний товар чи послуга (ст. 1 Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків [10]).

2. Більш детальні вимоги до заявки та матеріалів, що додаються до неї, викладено в п. 2.1.1 — 2.3.9 Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів та послуг [324].

3. Пріоритет стосовно торговельних марок — це право особи на реєстрацію знака та одержання свідоцтва, що виключає таке право інших осіб. У законодавстві та юри­дичній практиці використовується поняття конвенційного пріоритету. Воно означає пріоритет попередньої заявки не тільки в Україні, айв інших країнах Паризького Союзу (п. «F» ст. 6 quinquis; п. «С» ст. 4 Паризької конвенції про охорону промис­лової власності [2]). За загальним правилом, пріоритет надається тій особі, що по­дала заявку раніше. Датою подання заявки вважається дата її одержання Державним департаментом. Але заявка може бути подана з порушенням вимог ст. 7 Закону. За наявності таких порушень та за умови подання матеріалів, що перелічені в ч. 1 ст. 8 Закону, заявка вважається поданою в день одержання Державним департаментом за­
значених матеріалів, що принаймні включають: 1) клопотання в довільній формі про реєстрацію знака, викладене українською мовою; 2) відомості про заявника та адресу, викладені українською мовою; 3) частину, що зовнішньо нагадує позначення, що може бути знайомим; 4) відомості щодо переліку товарів або послуг, для яких заявляється знак. Якщо будь-які з цих матеріалів представлені неналежними, заявникові про це повідомляється. За умови, що протягом двох місяців відповідні недоліки усунуті, за­явка вважається поданою в день одержання Державним департаментом виправлених матеріалів. Якщо в зазначений строк недоліки не усунуто, заявка вважається неподаною, про що повідомляється заявникові. Оскільки заявка при цьому не відповідає ви­могам ст. 7 Закону, вона отримала назву попередньої. Попередньою вважається також заявка, після подачі якої подається нова (виправлена) заявка на те ж позначення.

4. Пріоритет попередньої заявки визнається за заявником за наявності таких умов: 1) протягом шести місяців після подання попередньої заявки заявник подав заявку, що відповідає вимогам ст. 7 Закону [78] та Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг [324]; 2) разом із заявою, що подана у відповідності з встановленими вимогами, але не пізніше трьох
місяців після її подання, заявник подав заявку до Державного департаменту про пріо­ритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та копію попередньої заявки. Датою пріоритету в такому випадку буде дата подання попередньої заявки.

Якщо знак був використаний в експонаті, показаному на офіційній або офіційно визнаній міжнародній виставці, проведеній на території однієї з держав — учасниць Паризької конвенції про охорону промислової власності [2], пріоритет може бути встановлено за датою відкриття виставки. Для цього необхідно подати заявку до Державного департаменту чи відповідного органу іншої країни — учасниці Паризької конвенції не пізніше шести місяців після відкриття виставки. Крім того, не пізніше трьох місяців після подання заявки має бути подана заявка про пріоритет з доданням документу, що підтверджує показ знака на виставці.

5.  Такі ж правила щодо пріоритету встановлені ст. 4 та 6 Паризької конвенції, якщо заявка подана в одній з держав —  учасниць Паризької конвенції протягом шести місяців від дати пріоритету. Заявка на реєстрацію того ж торговельного знаку може бути подана в будь-якій іншій країні Паризького Союзу або у відповідній між­народній організації зі збереженням права на пріоритет. Відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків можлива реєстрація торговельних знаків у Міжнародному бюро інтелектуальної власності. З дати реєстрації в Міжнародно­му бюро в усіх країнах —учасницях Мадридської угоди надається така ж охорона, як і в випадку, коли торговельний знак був зареєстрований безпосередньо в кожній із цих країн.

6. Заявка, що подається до Державного департаменту для реєстрації торговельної марки, підлягає експертизі. Експертиза складається з трьох етапів: 1) встановлення дати подання заявки; 2) експертиза заявок за формальними ознаками; 3) кваліфікаційна експертиза (експертиза по суті зазначення, що заявлене на реєстрацію як торговельна марка). За результатами кваліфікаційної експертизи приймається рішення про реєстра­цію торговельної марки. За умови сплати державного мита за видачу свідоцтва про право на торговельну марку здійснюється публікація про видачу свідоцтва, державна реєстрація торговельної марки шляхом внесення до Державного реєстру відповідних відомостей. Свідоцтво видається в місячний строк після державної реєстрації торго­вельної марки.

7. Свідоцтво на знак для товарів та послуг (так, до внесення відповідних змін цей нормативно-правовий акт називається згідно з Положенням про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів та послуг) є документом, що засвідчує право власності на торговельну марку. Проте слід мати на увазі, що в ч. 2 ст. 16, ст. 17 За­кону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» йдеться про свідоцтво як
об'єкт права власності (вживається термін «власник свідоцтва»).

8. Якщо торговельна марка має міжнародну реєстрацію відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків та протоколу до неї від 28 червня 1989 p., реєстрація торговельної марки [4] в Україні не вимагається. Правова охорона торго­вельній марці надається на підставі міжнародної реєстрації. Щодо України залиша­ється чинним застереження, яке було зроблено Радянським Союзом при приєднанні його до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, відповідно до якого охорона в Україні надається тільки тим торговельним маркам, що мають міжнародну реєстрацію, при міжнародній реєстрації яких заявник просив про надання правової охорони, зокрема в Україні.

8. Без реєстрації та видачі свідоцтва правова охорона надається торговельній марці, яка є добре відомою. Але критерії наявності цієї ознаки («добре відома») законодав­ством не встановлені.

Стаття 495. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать во­лодільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торго­вельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо
інше не встановлено договором.

1. Власник торговельної марки має суб'єктивні права та несе юридичні обов'язки, що встановлені чинним законодавством та міжнародними договорами, що є обов'язковими для України.

2. Власник торговельної марки вправі використовувати її. Використанням визна­чається застосування торговельної марки на товарах, при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на виві­сках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із введенням
зазначених товарів і послуг в господарський обіг.

3. Законодавство визначає право на реєстрацію торговельної марки за всіма особами, що не виключає здійснення реєстрації виключно з метою продажу, видачі ліцензій та з метою перешкодити використанню торговельної марки на території України. З метою запобігти зловживанню правом на торговельну марку ст. 17 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» покладає на власника свідоцтва обов'язок до­
бросовісно користуватися виключним правом, що випливає із свідоцтва. Якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років з дати реєстрації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання торговельної марки було припинено, будь-яка особа може звернутися до суду з позо­вом про припинення дії свідоцтва. Це правило ч. 4 ст. 18 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» визначає, в які матеріально-правові та процесуальні способи може захищатись інтерес особи, що порушується невиконанням власником свідоцтва обов'язку добросовісно користуватись виключним правом.

4. Власнику свідоцтва надається право поряд із торговельною маркою проставляти попереджувальне маркування, що вказує на її реєстрацію в Україні.

5. До введення в дію Закону від 16 червня 1999 p., яким унесено зміни до ст. 6 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», не виключалась реє­страція як торговельної марки таких зазначень, які добросовісно використовувались до 1 січня 1992 р. двома і більше юридичними особами для позначення однорідних товарів. Тому особи, що до 1 січня 1992 р. добросовісно користувалися зазначеннями,
які були зареєстровані іншими особами як торговельні марки до ЗО липня 1999 р. (дня введення в дію Закону від 16 червня 1999 р. «Про внесення змін до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг») мають право на подальше вико­ристання цих зазначень.

6. Майнові права на торговельну марку можуть бути передані на підставі догово­ру про їх відчуження. Це не допускається лише тоді, коли це може стати причиною введення в оману споживачів щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

7. Власник свідоцтва має право укласти договір про надання іншій особі права на використання торговельної марки.

8. Договори про передання права власності на торговельну марку та про передання права на використання торговельної марки укладаються відповідно до загальних норм зобов'язального права. Правило ч. 9 ст. 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» [78] встановлює, що договір про передання права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені в письмовій
формі і підписані сторонами. Це узгоджується з ч. 1 ст. 1114 ЦК, відповідно до якої державна реєстрація ліцензійного договору можлива на вимогу хоч би однієї із сторін договору. Але відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт інтелекту­альної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого
права.

Стаття 496.   Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на торго­вельну марку

1. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними про­тягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом.

1. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку встановлений тривалістю 10 років. Сплата державного мита або збору за підтримання чинності прав на торговельну марку протягом зазначеного строку не передбачена ні Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» [235], ні Порядком сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності [310].
Але за продовження на кожний наступний десятирічний строк дії свідоцтва на знак для товарів і послуг передбачена сплата збору.

2. Зазначений десятирічний строк відраховується від дати подання заявки, що ви­значається відповідно до ст. 8 Закону (див. п. З коментаря до ст. 494 ЦК). Це узго­джується з ч. 1 ст. 16 Закону, відповідно до якої права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки.

Стаття 497.   Дострокове припинення чинності майнових прав  інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку припи­няється в установленому законом порядку достроково у зв'язку з перетворенням тор­говельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг.

2. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не су­перечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.

3. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала
зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

1. Загальне вживання торговельної марки як позначення товарів і послуг певно­го виду само по собі є підставою для припинення права на торговельну марку. Це правило викликає інтерес як таке, що підставою припинення права визнає факт, що не є достатньо визначеним як за змістом, так і в часі. Крім того, воно суттєво зачіпає інтереси власника торговельної марки.

2. Відповідно до загального положення ч. З ст. 12 ЦК, що надає особі право від­мовитися від свого майнового права, ч. 1 ст. 497 ЦК передбачає можливість відмови власника торговельної марки від прав на неї.

Стаття, що коментується, не допускає збереження права на торговельну марку, що належить особам, які одержали дозвіл на використання торговельної марки на підставі договору з власником. Припинення прав ліцензіата на торговельну марку в зв'язку з відмовою ліцензіара (власника) від прав на неї тягне обов'язок ліцензіара відшко­дувати збитки, що завдані ліцензіату.

3.  Підставою припинення майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку є сплив строку їх чинності (ст. 496 ЦК), якщо суб'єкт цих прав не сплатить збір за продовження дії свідоцтва на наступний десятирічний строк.

Стаття 498.   Відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.

1. Стаття, що коментується, поширюється на відносини, що виникають при від­новленні чинності майнових прав інтелектуальної власності, які були припинені до­строково. Вона не поширюється на випадки припинення цих прав у зв'язку із спливом строку 10 років, що встановлений ст. 496 ЦК. Отже, ст. 498 ЦК може застосовуватись лише у випадках відмови суб'єкта від майнових прав інтелектуальної власності. Від­повідно до ст. 22 Закону ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії сві­доцтва. Звідси можна зробити висновок про те, що способом відновлення майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку є повторна її реєстрація у вста­новленому порядку.

2. Дія свідоцтва може бути припинена в зв'язку із спливом десятирічного строку, встановленого ст. 496 ЦК. Але уже після припинення дії свідоцтва його власник (не пізніше шести місяців) може сплатити збір за продовження дії свідоцтва в підвище­ному розмірі. У цьому разі також можна вести мову про відновлення майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку.

Стаття 499.   Визнання прав інтелектуальної власності на торговельну марку не­дійсними

1. Права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

1. До введення в дію нового Цивільного кодексу вітчизняне цивільне законодав­ство не знало правової конструкції визнання недійсними прав. Стаття 490 ЦК фор­мулює таку конструкцію. Проте зберігає чинність ст. 19 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», яка формулює більш прийнятну та таку, що відпо­відає системі цивільного законодавства, правову конструкцію визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів або послуг. Тому доцільним є пред'явлення вимог як про визнання недійсним свідоцтва, так і про визнання недійсними прав, засвідчених свідоцтвом.

2. Захист цивільного права шляхом визнання недійсним свідоцтва чи прав, що за­свідчені свідоцтвом, здійснюється в судовому порядку.

3. Разом з визнанням недійсним свідоцтва (прав на торговельну марку) суд пови­нен вирішити і питання про визнання недійсними рішення про державну реєстрацію торговельної марки, та державної реєстрації.

Стаття 500. Право попереднього користувача на торговельну марку

1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і сер­йозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

1. Стаття, що коментується, розкриває зміст права попереднього користування стосовно торговельної марки. Право попереднього користувача може передаватися до іншої особи тільки разом з підприємством або його частиною, разом з діловою прак­тикою чи її частиною, якщо у них було використано заявлену торговельну марку або здійснено значну підготовку для такого використання. За наявності викладених умов право попереднього користування може переходити «автоматично». Але відсутність договору про передання права попереднього користування може внести невизначеність у відносини щодо попереднього користування. Тому перехід такого права треба оформ­ляти відповідним договором, розпорядчим актом чи шляхом включення відповідних умов до договору більш широкого змісту.