КНИГА ЧЕТВЕРТА ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

ГЛАВА 35 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Стаття 418.   Поняття права інтелектуальної власності

1. Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

2. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інте­лектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом
та іншим законом.

3. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавле­ний права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

1.  У новому Цивільному кодексі положення про інтелектуальну власність розміщені услід за нормами, що присвячені речовому праву, перш за все — праву власності. Такі структурні зміни треба визнати виправданими. Вони дали змогу зосередити найбільш загальні положення про інтелектуальну власність та положення щодо абсолютних правовідносин з приводу результатів творчої діяльності в Книзі четвертій Цивіль­ного кодексу, а положення, що стосуються зобов'язань, предметом яких є створення об'єктів інтелектуальної власності та передання прав на них, — у ст. 1107 — 1114 ЦК. Останнє (розміщення у Книзі п'ятій Цивільного кодексу, присвяченій зобов'язанням, положень щодо зобов'язань з приводу створення об'єктів інтелектуальної власності та цередання прав на них) призвело до поширення на такі зобов'язання загальних
положень про зобов'язання.

2. Стаття, що коментується, досить широко визначає право інтелектуальної влас­ності з метою охопити не тільки результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти іцтелектуальної власності, а й інші об'єкти, зокрема комерційне (фірмове) найменування, географічне зазначення, комерційну таємницю.

3. До змісту права інтелектуальної власності, що розглядається як суб'єктивне, належать майнові та немайнові права, які визначаються Цивільним кодексом (зокре­ма, ст. 423 та 424) та законами. Ці права носять абсолютний характер, тобто праву інтелектуальної власності, що належить особі, протистоїть обов'язок будь-якої іншої особи не порушувати це право та правомочності, що входять до його складу. Разом
з тим, при порушенні права інтелектуальної власності виникають відносні правовід­носини, на які поширюються норми інституту права інтелектуальної власності, а в частині, яка не врегульована цим інститутом, — нормами інститутів відшкодування шкоди, безпідставного набуття або збереження майна тощо.

4. Підгалузь цивільного права — право інтелектуальної власності — передбачає значно більш широкі права інших осіб на об'єкт чужого права інтелектуальної власнос­ті, ніж речове право. У зв'язку з цим норми підгалузі права інтелектуальної власності регулюють відносини щодо права використання об'єктів інтелектуальної власності іншими особами без згоди особи, якій таке право належить.

5. Наявність у суб'єкта права інтелектуальної власності є підставою укладення цим суб'єктом договорів з іншими особами про використання відповідного об'єкта або про відчуження майнових прав інтелектуальної власності. При цьому виникають зобов'язання, що регулюються нормами зобов'язального права. Але і Книга четверта Цивільного кодексу, і закони, що присвячені охороні прав на окремі види об'єктів
інтелектуальної власності, формулюють деякі спеціальні правила щодо договорів, які укладаються з приводу цих об'єктів, та зобов'язань, що виникають на підставі таких договорів.

6. Як і будь-яке суб'єктивне право, право інтелектуальної власності захищається від протиправних посягань. Тільки законом можуть бути встановлені підстави та по­рядок позбавлення чи обмеження цього права. Підзаконними актами ці питання ви­рішуватися не можуть.

7. Право інтелектуальної власності, що розглядається як система правових норм, повинне бути кваліфіковане як підгалузь цивільного права, що включає до себе три інститути — інститут загальної частини, інститут авторського права та суміжних прав, інститут промислової власності. Інститут авторського права та суміжних прав в свою чергу поділяється на субінститути, що містять в собі загальну частину, положення
про авторські права та положення про суміжні права. Інститут промислової власності включає субінститути, яким присвячені окремі глави Цивільного кодексу від глави 39 до глави 46 (включно).

8. Законодавство України про інтелектуальну власність представлене, крім книги четвертої Цивільного кодексу «Право інтелектуальної власності», низкою спеціальних законів, що прийняті стосовно окремих інститутів та субінститутів — авторського права та суміжних прав, права на винаходи, права на корисні моделі, права на промислові зразки, права на торговельну марку (знак для товарів та послуг), права на сорти рослин, права на породи тварин, права на топографії інтегральних мікросхем, права на географічне зазначення. Лише стосовно права на комерційне найменування та права на конфіденційну інформацію (комерційну таємницю) спеціальні закони не прийма­лись.

9. Україна є учасником низки міжнародно-правових договорів про захист права інтелектуальної власності, зокрема Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів [3], Всесвітньої конвенції про авторське право [9], Паризької конвенції про охорону промислової власності [2], Угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав. ЗО червня 2003 р. набули чинності для України
Договір про патентне право та Інструкція до Договору про патентне право [26].

Стаття 419.   Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності

1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

1. Стаття 419 ЦК чітко розмежовує суб'єктивне право особи на об'єкт інтелектуаль­ної власності і речове право на матеріальний об'єкт, в якому зафіксовано об'єкт права інтелектуальної власності. Слід ураховувати, що об'єкти інтелектуальної власності в різній мірі пов'язані з матеріальними об'єктами, в яких вони виражені. Одні із них можуть відтворюватись великим накладом, що дає можливість значній кількості осіб придбавати у власність матеріальні об'єкти, в яких виражено об'єкт права інтелекту­альної власності, та використовувати їх на свій розсуд, в тому числі здійснювати по­дальше відчуження об'єкта, не порушуючи прав автора (але відтворення таких об'єктів є порушенням майнового права автора). Інші об'єкти інтелектуальної власності (твори образотворчого мистецтва) меншою мірою здатні до відтворення. Можна виготовити копію чи репродукцію картини, але ж цінність оригіналу і копії (репродукції) є різ­ною. Тому набуття особою речового права на твір образотворчого мистецтва породжує труднощі для реалізації автором права інтелектуальної власності.

2. З метою забезпечення інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності, з одно­го боку, та суб'єктів речового права на матеріальний об'єкт, в якому виражено об'єкт права інтелектуальної власності, — з іншого, законодавець встановлює спеціальні правила. Так, ст. 26 Закону «Про авторське право та суміжні права» [176] визнає (дещо обмежене) право автора на доступ до твору образотворчого мистецтва у разі передання права власності на матеріальний об'єкт, в якому виражено такий твір, іншій особі. Але і в таких випадках у силу речового права суб'єкт не отримує права інтелектуальної власності. Власник картини може виставити її у себе у вітальні, але тільки остільки, оскільки він не перетворив вітальню у місце публічної демонстрації творів образотворчого мистецтва, на яке є чинними авторські права (не має значення, за плату чи безоплатно здійснюється така демонстрація). Право публічної демонстрації чи публічного показу і в цьому випадку залишається виключним правом автора, яке може бути отримане тільки за згодою автора.

Стаття 420.   Об'єкти права інтелектуальної власності

1. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і по­слуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

1. Перелік об'єктів інтелектуальної власності, що наводиться в ст. 420 ЦК, відпо­відає їх розумінню, що склалося в міжнародній правотворчій практиці (див., напри­клад, ст. 2 Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власнос­ті [9]), у вітчизняному законодавстві та юридичній науці.

2. Серед об'єктів інтелектуальної власності, що названі в ст. 420 ЦК, знаходяться і раціоналізаторські пропозиції,  які міжнародно-правовими актами не визнаються такими об'єктами (об'єктами промислової власності).

3. Більш детально об'єкти інтелектуальної власності та їх правовий режим визна­чаються у відповідних спеціальних статтях Цивільного кодексу та інших законах.

4. Для розуміння об'єктів права інтелектуальної власності важливим є зазначення в ч. 2 ст. 4 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [119] на те, що цим Законом не охороняються права на ідеї, які можуть бути втілені в топо­графії інтегральних мікросхем. Ідеї не охороняються навіть тоді, коли вони виражені в об'єктах авторського права.

Стаття 421.   Суб'єкти права інтелектуальної власності

1. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності від­повідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

1. Стаття, що коментується, більш чітко, ніж раніше чинне законодавство, визначає осіб, що визнаються суб'єктами права інтелектуальної власності. До кола цих осіб належать перш за все фізичні особи, що створюють об'єкти інтелектуальної власності (автор, винахідник тощо). Щодо цих осіб законодавець засмтосовує поняття «творець». До суб'єктів інтелектуальної власності належать також інші фізичні та юридичні осо­би, які відповідно до закону мають майнові права з приводу об'єктів інтелектуальної власності. Оскільки допускається встановлення законом випадків відчуження особис­тих немайнових прав (ч. 4 ст. 423 ЦК), ст. 421 ЦК передбачає можливість набуття особистих немайнових прав на об'єкти інтелектуальної власності не тільки творцями таких об'єктів, а й іншими особами.

Стаття 422.   Підстави виникнення (набуття) права інтелектуальної власності

1. Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

1. Ця стаття не встановлює безпосередньо підстав виникнення права інтелектуальної власності, а лише відсилає до спеціальних положень Цивільного кодексу та законів. Такі підстави можуть передбачатись також договорами, якщо окремі права, що скла­дають права інтелектуальної власності, передаються за договором, або виникають на підставі договору про виконання роботи, результатом якої є об'єкт інтелектуальної власності. Набуття права інтелектуальної власності на підставах, не передбачених за­коном або договором, не допускається. Це значно звужує коло підстав набуття права інтелектуальної власності в порівнянні з підставами, які можуть породжувати цивільні
права та обов'язки (такими можуть бути не тільки юридичні факти, що перелічені в ст. 11 ЦК, а й інші юридичні факти) або право власності (такими відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК можуть бути підстави, не заборонені законом).

2. Цивільний кодекс та інші закони встановлюють такі підстави виникнення (на­буття) права інтелектуальної власності, як створення відповідного об'єкта, його ре­єстрація (чи реєстрація прав на нього) в Державному департаменті інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі в межах коментаря до книги четвертої «Право інтелектуальної власності» — Державний департамент. Положення
про цей Державний департамент затверджене постановою Кабінету Міністрів [297]), в іншому державному органі, його реєстрація юридичною особою (стосується раціо­налізаторської пропозиції),  попереднє користування,  факт користування,  набуття статусу добре відомої торговельної марки, договір. Припинене право інтелектуальної власності поновлюється за наявності підстав, встановлених законом.

Стаття 423.   Особисті немайнові права інтелектуальної власності

1. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власнос­ті, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені зако­ном.

2. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті не­майнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.

3. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.

4. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

1. У статті, що коментується, наводяться лише ті із особистих немайнових прав, що зазвичай належать суб'єктові права інтелектуальної власності незалежно від виду такого об'єкту. Але право на визнання творцем не є необхідним елементом змісту права інтелектуальної власності. Так, право на визнання творцем не може застосовуватись до такого об'єкта як географічне зазначення.

2. Інші немайнові права встановлюються стосовно окремих видів об'єктів інтелекту­ альної власності — об'єктів авторського (ст. 14 Закону «Про авторське право та суміжні права» [176]) та суміжних (ст. 38 того ж Закону) прав, відкриттів (ст. 457 ЦК) тощо.

3.   Особисті немайнові права можуть належати не тільки творцеві,  а й іншим суб'єктам (у випадках, встановлених законом). У випадках, встановлених законом, допускається відчуження особистих немайнових прав. Це спеціальне правило свідчить про те, що особисті немайнові права інтелектуальної власності мають дещо інший режим, ніж інші особисті немайнові права. Якщо, за загальними правилами ст. 26
і 27 ЦК, особисті немайнові права безпосередньо входять до змісту цивільної право­здатності фізичної особи, а цивільна правоздатність обмежуватись не може, особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть безпосередньо включатись до змісту цивільної правоздатності. Вони у випадках, передбачених законом, можуть відчужуватись.

4.  Особисті немайнові права зазвичай є абсолютними, але вони можуть входити і до складу відносних правовідносин з приводу об'єктів інтелектуальної власності.

Стаття 424.   Майнові права інтелектуальної власності

1. Майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної влас­ності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

3. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

1. Ця стаття формулює найбільш загальні положення про майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності. Ці положення безпосередньо застосовуються тоді, коли стосовно окремих об'єктів відповідні права досить розгорнуто не сформульовані. У зв'язку з цим і передбачається можливість встановлення законами інших майнових прав, способів та порядку їх набуття, а також умов їх здійснення.

2. Передбачаючи можливість обмеження майнових прав суб'єктів інтелектуальної власності, ст. 424 ЦК допускає можливість встановлення таких обмежень лише за­конами.

Стаття 425.   Строк чинності прав інтелектуальної власності

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом.

2. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встанов­лених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

3. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково у випадках, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

1. До змісту права інтелектуальної власності належать особисті немайнові, а також  майнові права. Права, що складають майнову частину права інтелектуальної власності, є чинними протягом встановленого Цивільним кодексом та законами строку. Особисті немайнові права охороняються безстроково. Це — загальне правило, що формулюється в ч. 1 ст. 425 ЦК і стосується особистих немайнових прав на всі об'єкти інтелектуаль­ної власності. Зазначення на безстрокову охорону немайнових прав на певні об'єкти (наприклад, у ст. 29 Закону «Про авторське право та суміжні права» [176] — щодо немайнових прав виконавців) чи відсутність такого зазначення суттєвого значення
не має, бо в будь-якому випадку особисті немайнові права інтелектуальної власності охороняються безстроково на підставі зазначеного загального правила. Проте законом можуть встановлюватись винятки із цього правила.

2. Встановлено численні правила про дострокове припинення майнових прав, що входять до складу прав інтелектуальної власності (ст. 50, 51 Закону «Про охорону прав на сорти рослин» [185]; ст. 32 Закону «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» [155]; ст. 24 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» [77]; ст. 4 За­кону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [119]; ст. 18 Закону
«Про охорону прав на/знаки для товарів та послуг» [78]).

Стаття 426.   Використання об'єкта права інтелектуальної власності

1. Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом.

2. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інте­лектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з до­держанням при цьому прав інших осіб.

3. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійсню­ється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

4. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелек­туальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

1. Використання об'єктів права інтелектуальної власності є одним із способів здійс­нення цивільних прав. Тому при використанні цих об'єктів слід додержуватись заборон, що встановлені ст. 13 ЦК (завдавати шкоди довкіллю, культурній спадщині, зловжи­вати правом в інших формах, діяти всупереч моральним засадам суспільства), а також не порушувати обмеження, що встановлені актами цивільного законодавства.

2. Оскільки положення, що надають будь-якому суб'єкту право використовувати об'єкти інтелектуальної власності без згоди власників цих об'єктів, є непоодинокими, передбачається, що такі положення можуть формулюватись лише в законах.

Стаття 427.   Передання майнових прав інтелектуальної власності

1. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

2. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визна­чені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

1. Право розпоряджатися об'єктом інтелектуальної власності (майновим правом, що входить до складу права інтелектуальної власності) є правомочністю, що входить до складу права інтелектуальної власності, яке розуміється як абсолютне право. Здійсню­ється право розпоряджання у відносних правовідносинах (зобов'язаннях). Ці відносини регулюються нормами зобов'язального права. Але законодавець визнав за необхідне включити до Книги четвертої Цивільного кодексу деякі положення, що стосуються догово­рів, які укладаються в порядку розпоряджання об'єктами інтелектуальної власності.

2. Передання майнового права на об'єкт права інтелектуальної власності та надання іншим особам права на використання такого об'єкта є двома найбільш поширеними спо­собами розпоряджання правом інтелектуальної власності. Крім того, допускаються і такі способи розпоряджання правом інтелектуальної власності як передання його в заставу, використання у спільній діяльності, внесення до статутного або складеного капіталу юри­дичних осіб. Перелік способів введення об'єктів інтелектуальної власності в комерційний обіг, що наводиться в ст. 427 ЦК, не є вичерпним. Інші способи можуть встановлюватись законом. Допускається встановлення інших способів і договором. Це означає, що законо­давець дозволяє введення в комерційний обіг об'єктів інтелектуальної власності будь-яким способом, погодженим сторонами цивільно-правового договору, якщо такий спосіб не су­перечить закону. Зокрема, укладення договору дарування майнових прав, що входять до складу права інтелектуальної власності, відповідає ч. 1 ст. 717 ЦК. Застава майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності ґрунтується на ч. 1 ст. 576 ЦК, використання цих прав у спільній діяльності відповідає ст. 1130, 1132 ЦК, а внесення до статутного чи
складеного капіталу господарського товариства — ч. 2 ст. 115 ЦК.

Стаття 428.   Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам

1. Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.

1. Критерієм для визнання співавторства є участь суб'єкта в створенні об'єкта власності інтелектуальною, творчою працею. Спеціальними законами стосовно окре­мих об'єктів інтелектуальної власності встановлюється, за яких умов особи не ви­знаються співавторами (ст. 8 Закону «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» [155]; ст. 6 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікро­схем» [119]). Співавторами не можуть бути визнані особи, що надали творцеві (авто­рові, винахідникові) технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при створенні об'єкта інтелектуальної власності або оформленні необхідних документів.

2. Співавтори або інші особи, яким спільно належить право інтелектуальної влас­ності, можуть домовитись про порядок здійснення свого права і укласти відповідний договір. Такий договір може передбачати право укладення правочинів щодо об'єкта спільної інтелектуальної власності однією або декількома особами, яким належить це право. Якщо такий договір учасники права спільної інтелектуальної власності не укла­ли, вони здійснюють своє право спільно. Оскільки недосягнення учасниками права інтелектуальної власності згоди щодо здійснення цього права не можна кваліфікувати як порушення, суд не може вирішити спір між учасниками права інтелектуальної влас­ності. Не може суд вирішити такий спір і в порядку захисту інтересу, оскільки захист інтересу не може здійснюватись всупереч інтересам інших суб'єктів. У принципі, такого ж підходу законодавець дотримується і стосовно здійснення права спільної сумісної власності (ст. 369 ЦК). Правда, стосовно об'єктів речового права, що знаходяться у спільній сумісній власності, допускається виділ частин. Але ж за неможливості ви­ділу можлива виплата компенсації ініціатору виділу. Право інтелектуальної власнос­ті реально поділити неможливо. Тому законодавець і залишив виключно на розсуд учасників спільної інтелектуальної власності питання про порядок здійснення права на об'єкт інтелектуальної власності.

3. Викладене в цій статті правило не виключає чинності положень спеціальних за­конів, відповідно до яких можливе, за відсутності відповідної згоди, використання об'єкта інтелектуальної власності кожною із осіб — співвласників об'єкта інтелекту­альної власності на свій розсуд, крім відчуження об'єкта або надання права на його використання.

Стаття 429.   Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з ви­конанням трудового договору

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності  на об'єкт,  створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права
інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з ви­конанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше
не встановлено договором.

3. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.

1. У цій статті сформульовані загальні правила щодо визначення суб'єкта права інтелектуальної власності в тих випадках, коли об'єкт інтелектуальної власності створено у зв'язку з виконанням трудових обов'язків або за дорученням роботодавця.

Вони не можуть застосовуватись за наявності у відповідних законах спеціальних пра­вил (ст. 16 Закону «Про авторське право та суміжні права» [176]; ст. 9 Закону «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»; ст. 8 Закону «Про охорону прав на про­мислові зразки» [55]; ст. 17 Закону «Про охорону прав на сорти рослин» [185]; ст. 7 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»).

2. Особисті немайнові права, за загальним правилом, належать творцеві об'єкта інтелектуальної власності. Але прямо передбачається можливість встановлення законом інших правил, відповідно до яких окремі особисті немайнові права можуть належати і роботодавцеві.

3. Якщо інше не передбачено законом або договором, майнові права на об'єкт ін­телектуальної власності належать творцеві (працівникові) та роботодавцеві спільно (оскільки інше не встановлено — в рівних частках).

Стаття 430.   Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за за­мовленням, належать творцеві цього об'єкта.

У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелекту­альної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові.

2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

1. Стаття, що коментується, формулює правила про розподіл прав на об'єкт інтелек­туальної власності між замовником та творцем, якщо об'єкт інтелектуальної власності створено відповідно до договору замовлення. При цьому під договором замовлення слід розуміти договір про створення об'єкта інтелектуальної власності. Права на об'єкт інтелектуальної власності між сторонами такого договору розподіляються так само, як і між творцем (працівником) та роботодавцем. Але слід враховувати, що це не пе­решкоджає встановленню іншого спеціальними законами. Зокрема, в ст. 16 Закону «Про авторське право та суміжні права» використовується поняття «службові твори», що поширюється на твори, створені працівником відповідно до трудового договору (контракту) або автором відповідно до цивільно-правового договору, та встановлює розподіл прав на службові твори, що відрізняється від того розподілу, що передба­чений ст. 430 ЦК.

Стаття 431.   Наслідки порушення права інтелектуальної власності

1. Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Ко­дексом, іншим законом чи договором.

1. Визначення порушення права інтелектуальної власності, що наводиться в цій стат­ті, відрізняється від розуміння порушення цивільного права, що дається в ч. 1 ст. 15 ЦК. У цьому останньому випадку невизнання та оспорювання визнаються поняттями, що стоять поряд з порушенням. Стаття 431 ЦК до складу поняття порушення права ін­телектуальної власності включає не тільки посягання на нього, а й невизнання його.

2. З метою забезпечення захисту авторського права та суміжних прав ст. 50 Зако­ну «Про авторське право і суміжні права» розкриває зміст окремих видів порушення цих прав. При цьому визначаються окремі види порушень, а також відносяться до порушень такі дії, які зазвичай порушеннями не визнаються.

3. Як відомо, цивільне право не знає понять приготування до правопорушення чи замаху на правопорушення. Стаття 50 Закону «Про авторське право та суміжні права» визначає як порушення авторського права та суміжних прав, що дає право на судо­вий захист, будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права або суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу.

Цивільним правопорушенням визнається також вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права або суміжних прав. Відповідно до цього вчинення навіть необережних дій, що не привели до порушення авторського права або суміжних прав, а тільки створили загрозу такого порушення, визнаються правопорушеннями.

Стаття 432.   Захист права інтелектуальної власності судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелек­туальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

2. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішен­ня, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелекту­альної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, та знищення таких товарів;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності, або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності.  Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

(Із змін, від 31.OS.2007)

1. Стаття, що коментується, встановлює правила щодо захисту права інтелектуальної власності судом. Але це не виключає чинності спеціальних правил щодо захисту прав на окремі види об'єктів інтелектуальної власності. У зв'язку з загостреністю проблеми захисту права інтелектуальної власності, обумовленою значною мірою міжнародними зобов'язаннями України, у відповідні закони були включені спеціальні статті, що присвячені способам захисту прав на окремі види об'єктів інтелектуальної власності (ст. 27 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» [77]; ст. 21 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [78]; ст. 35 Закону «Про охорону прав
на винаходи і корисні моделі» [155]). Ще раніше в ст. 52 Закону «Про авторське право і суміжні права» [176] були сформульовані розгорнені положення про цивільно-правові способи захисту авторських та суміжних прав.

2. Не можна заперечувати зв'язок між галузями права та законодавством. Але ж чіткий розподіл нормативного матеріалу за галузями є суттєвим для правильного правозастосування. Все ж законодавець «на користь справі» включив до ст. 432 ЦК по­ложення, що виходять за межі цивільного права. Це стосується застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів. Такі заходи, звичайно, створюють умови для захисту права, але ж вони не мають цивільно-правового змісту.

Загальносоціальним способом захисту права інтелектуальної власності є опубліку­вання в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та змісту судового рішення щодо порушення (п. 6 ч. 2 ст. 432 ЦК).

Зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності (п. 2 ч. 2 ст. 432 ЦК), також має переважно процесуальний зміст (як захід забезпечення позову). Спосіб захисту права в звичайному його розумінні — це матеріально-правова вимога, що формулюється в позовній заяві. На цю вимогу суд дає відповідь у судовому рішен­ні — задовольняє її повністю або частково чи відхиляє, якщо вона не ґрунтується на законі. У судовому рішенні, що вирішує спір по суті, не може зазначатись про зупинення пропуску товарів через митний контроль, оскільки це — тимчасовий захід, а спір повинен бути вирішений повністю.

3. Вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених в цивіль­ний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, матеріалів та знарядь, які використовувались переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності (п. З, 4 ч. 2 ст. 432 ЦК), може застосовуватись на захист права інтелектуальної власності на будь-які об'єкти інтелектуальної власності, якщо тільки такий спосіб є адекватним допущеному порушенню і забезпечує захист права інтелектуальної власності.

4. Правила про застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності не є нормою прямої дії, оскільки передбачає встановлення законом граничних або диферен­ційованих розмірів грошового стягнення. Лише Закон «Про авторське право та суміжні права» (ч. 2 ст. 52) встановлює граничні розміри такого стягнення (компенсації).