ГЛАВА 32 ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ

Стаття 401.   Поняття користування чужим майном

1. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого не­рухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені
іншим способом.

2. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

1. У ч. 1 ст. 401 ЦК сервітут визначається як право користування чужим майном. Проте із спеціальних правил (зокрема, із ч. З, 7 ст. 403 ЦК) випливає, що зміст серві­туту не обмежується правом користувача та обов'язком владника (володільця), що ко­респондує цьому праву. Отже, сервітут являє собою досить складні правовідносини.

2. Положення Цивільного кодексу, що присвячені сервітуту,  охоплюють собою лише відносини між суб'єктом сервітуту (користувачем) та власником речі, щодо якої встановлено сервітут. У ст. 403 — 407 ЦК, а також у ст. 98 —  102 Земельного кодексу [38], зовсім не йдеться про те, що суб'єкту сервітуту належать якісь права щодо третіх осіб. Але такі права є, оскільки сервітут визнається видом речових прав на чуже майно. Мається на увазі, що абсолютному праву суб'єкта сервітуту на обмежене користування річчю кореспондує обов'язок будь-якої особи, в тому числі і власника речі, не чинити перешкод для такого користування. Відповідно до ст. 396 ЦК суб'єкту сервітуту надається можливість захищати свої права перед третіми особами тими ж способами, що встановлені для захисту права власності. Цим твердженням не запере­чується та обставина, що до змісту сервітуту належать і відносні права та обов'язки власника речі та суб'єкта сервітуту на ту ж річ, що випливають із закону, договору, заповіту або рішення суду.

3. Оскільки відносини щодо сервітуту виникають перш за все між двома конкретними суб'єктами, вони могли б регулюватись нормами зобов'язального права. І сторони не по­збавлені права укласти договір про умови обмеженого користування майном, уникаючи з метою запобігти ситуації правової невизначеності використання терміну «сервітут», та зазначити в договорі на те, що їх відносини регулюються нормами зобов'язального права. Такий договір може укладатись і щодо земельної ділянки, оскільки положен­ня ст. 98 — 102 Земельного кодексу, що регулюють відносини з приводу сервітуту, є цивільно-правовими і допускають відступлення в договорах від їх положень. Але було
б неприпустимим надання власником земельної ділянки іншій особі права обмеженого користування земельною ділянкою в іншій правовій формі, ніж сервітут.

4. Навіть за відсутності в договорі посилання на те, що він укладається з метою ви­никнення зобов'язання, навіть пряме зазначення в договорі на те, що він укладається з метою встановлення сервітуту, до нього та відносин, що виникають на його підставі, за аналогією можуть застосовуватись норми зобов'язального права, оскільки чинне законодавство містить украй обмежену кількість положень щодо сервітуту, а характер відносин між власником та користувачем (суб'єктом сервітуту) дає можливість за­стосовувати до них норми зобов'язального права. Зокрема, у разі встановлення сер­вітуту договором до відносин сторін застосовуються положення Цивільного кодексу про договори.

5. Об'єктом сервітуту може бути тільки нерухоме майно. Якщо об'єктом сервітуту є земельна ділянка або інші природні ресурси, сервітут називається земельним.

Земельний сервітут може бути наданий власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки. У цьому випадку сервітут зберігає чинність при переході до іншої особи права власності на названу земельну ділянку чи права користування нею. Особистий сервітут може надаватись будь-якій особі. Особистий сервітут може бути і земельним.

6.  Як сервітут не можуть бути кваліфіковані відносини щодо передання речей у ко­ристування на підставі договору найму (оренди). Стосовно земельного сервітуту із ч. 1 ст. 404 ЦК і ст. 98 ЗК [38] чітко випливає, що він полягає як раз в обмеженому користуванні майном. Відмінність житлового сервітуту від найму житла помітна менше. Вона полягає тільки в підставах виникнення. В інших випадках слід ураховувати, що
відповідно до загального правила ч. 1 ст. 401 ЦК сервітут може встановлюватись для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Отже, якщо є можливість задовольнити потребу в користуванні майном у будь-якій іншій правовій формі, сервітут встановлюватись не може.

Разом із тим, у силу спеціального положення закону сервітут може встановлюватись, хоча і була можливість задовольнити потребу суб'єкта сервітуту в інший спосіб.

Зокрема, наявність у члена сім'ї власника помешкання іншої можливості задово­лення своїх потреб у житлі не може бути підставою для припинення права члена сім'ї на користування цим помешканням, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 405 ЦК або бажання суб'єкта сервітуту.

7.  Земельний сервітут регулюється спеціальними правилами ст. 98 — 102 Земельного кодексу. Положення Цивільного кодексу можуть поширюватись на відносини щодо земельного сервітуту лише в тих випадках, коли вони можуть бути кваліфіковані як спеціальні правила.

8. Розмежування сервітуту, що встановлений заповітом, та речового права відказо-одержувача за соціально-економічним змістом є неможливим. Але юридичні особливості цих двох правових конструкцій є суттєвими:

1)  нормативно-правова підстава заповідального відказу і сервітуту є різною навіть тоді, коли останній встановлюється заповітом. Заповідальний відказ установлюється на підставі ст. 1238 ЦК,  а сервітут у заповіті може бути встановлений відповідно до ст. 1246 ЦК;

2)   земельний сервітут є платним.  Інше може бути передбачено лише законом (ч. З ст. 101 ЗК). Це посилання до закону не можна тлумачити як таке, що воно від­силає до ч. З ст. 403 ЦК: спеціальний закон не відсилає до загального, якщо тільки не йдеться про звичайне зазначення на здійснення права чи виникнення обов'язку відповідно до закону чи законодавства. Відступати від правила про платність зе­мельного сервітуту не можна в судовому рішенні, що стало підставою сервітуту, але можна в договорі чи в заповіті. Право користування земельною ділянкою на умовах заповідального відказу є завжди безоплатним.

Стаття 402.   Встановлення сервітуту

1. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

2. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка ви­магає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

3. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

1. Право обмеженого користування чужим майном може бути встановлене безпосе­редньо законом, а також договором, заповітом, рішенням суду. Безпосередньо законом, незалежно від договору, заповіту, рішення суду, будь-якого іншого волевиявлення власника, встановлено право членів сім'ї власника помешкання на користування цим помешканням (ст. 405 ЦК). Земельний сервітут безпосередньо законом не встанов­люється. Власникові або землекористувачеві земельної ділянки надається лише пра­во вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки (ст. 100 ЗК; ч. 2 ст. 404 ЦК). На вимогу власника земельної ділянки або землекористувача його право на обмежене користування чужою земельною ділянкою може бути встановлене договором, що укладається з власником земельної ділянки. За  відсутності згоди власника земельної ділянки особа, що вимагає встановлення серві­туту, має право звернутись до суду з вимогою про покладення на власника земельної ділянки обов'язку надати право користування майном на умовах сервітуту. Можливість установлення заповітом сервітуту на майно, зазначене в ст% 401 ЦК, не обмежується. Воно погоджується із ст. 1246 ЦК, що надає спадкодавцеві право встановити в заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів, а також щодо нерухомо­го майна. Наявність спеціального правила ст. 1246 ЦК, що передбачає встановлення сервітуту в заповіті, виключає застосування до відповідних відносин положень щодо
заповідального відказу (ст. 1237 — 1239 ЦК).

2. Стаття 99 Земельного кодексу встановлює види права земельного сервітуту. Ці положення слід одночасно тлумачити як такі, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту.

3. Підписання договору про надання права обмеженого користування земельною ділянкою є недостатнім для виникнення сервітуту. Земельний сервітут виникає тільки після його державної реєстрації шляхом унесення запису до бази даних державного реєстру земель (п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» [306]).

4. Указуючи у ч. З ст. 402 ЦК на вирішення судом питання про встановлення сер­вітуту та про його умови має різний зміст стосовно окремих частин відповідного су­дового рішення. Питання про встановлення сервітуту за наявності юридичного факту, з яким закон пов'язує можливість виникнення права на встановлення сервітуту, суд зобов'язаний вирішити на користь позивача, який вимагає встановлення сервітуту. Решту питань, зокрема про умови сервітуту, суд вирішує з урахуванням всіх обставин справи.

Стаття 403.   Зміст сервітуту

1. Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

2. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення стро­ку.

3. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користуван­ня майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

4. Сервітут не підлягає відчуженню.

5. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

6. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

7. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого не­ рухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

1. Оскільки сервітут включає до себе, серед інших, правовідносини між власником речі та особою, що одержала право на обмежене користування нею, зміст сервітуту складають взаємні права та обов'язки сторін цих правовідносин. До змісту сервітуту належать також абсолютні права суб'єкта сервітуту, яким кореспондують пасивні обов'язки всіх осіб, в тому числі і власника об'єкта сервітуту, не порушувати права суб'єкта сервітуту.

2. Більш конкретно, ніж у ст. 403 ЦК, зміст земельного сервітуту встановлюється договором, рішенням суду, заповітом. Стаття 405 ЦК та ст. 156 Житлового кодексу [29] встановлюють правила про зміст житлового сервітуту.

3. Сторони договору при погодженні умов сервітуту відповідно до ч. З ст. 6 ЦК вправі відступити від положень цивільного законодавства (за встановленими винят­ками). Таке ж право має заповідач при складенні заповіту. Це положення земельного законодавства поширюється і на норми, що формулюються у Земельному кодексі [38] та стосуються сервітуту. Зокрема, допускається відступлення від правила ч. З ст. 101
ЗК, відповідно до якого винятки із правила про платний характер сервітуту встановлю­ються законом, відступати можна. Отже, договором, яким встановлюється земельний сервітут, також може бути передбачено, що користування річчю на підставі сервітуту є безоплатним.

4. Частину 4 ст. 403 ЦК слід тлумачити як таку, від якої не можна відступати при укладенні договору чи складенні заповіту (неприпустимість такого відступлення випли­ває із змісту ч. 4 ст. 403 ЦК). Стосовно земельних ділянок чинною є ч. 2 ст. 101 ЗК, яка імперативною нормою забороняє купівлю-продаж, заставу сервітуту або передання його іншій юридичній або фізичній особі на будь-якій правовій підставі. Відступлення в договорі про встановлення сервітуту чи в заповіті від положення ч. 5 ст. 403 ЦК також не відповідало б ч. З ст. 6 ЦК. Від положень ч. 6, 7 ст. 403 ЦК відступати мож­на. Проте правочин на відчуження сервітуту не є нікчемним, а визнається недійсним судом на вимогу суб'єкта, чиє право порушується таким правочином.

5. Стаття 403 ЦК передбачає відшкодування збитків суб'єктом сервітуту власникові речі. Потреба у включенні цього правила до ст. 403 ЦК могла б бути виправданою тим, що на відносини між власником речі та суб'єктом сервітуту не поширюється чинність ст. 623 ЦК, що передбачає відшкодування кредитору боржником збитків, що заподіяні порушенням зобов'язання. Але ж положення про відшкодування збитків (шкоди) тепер формулюється в ст. 22 ЦК, що прямо поширюється на відносини щодо сервітуту. Наявність у Цивільному кодексі ст. 22 є підставою для твердження про те, що і власник несе перед суб'єктом сервітуту обов'язок відшкодувати збитки, якщо вони завдані порушенням його обов'язків, що включаються до змісту сервітуту.

Якщо має місце завдання шкоди суб'єктами правовідносин щодо сервітуту в резуль­таті порушення обов'язків, що виходять за межі сервітуту, застосовується ст. 1166 ЦК та інші положення інституту відшкодування шкоди.

Стаття 404.   Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухо­мим майном

1. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водо­
постачання, меліорації тощо.

2. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ді­лянки, а в разі необхідності — від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

3. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого не­рухомого майна (будівлі, споруди тощо).

1. Більш детальний перелік видів земельного сервітуту, що виокремлюються за кри­ терієм змісту права користування чужою земельною ділянкою, наводиться в ст. 99 Земельного кодексу. Це такі види: 1) право проходу та проїзду на велосипеді; 2) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; 3) право прокладання та екс­плуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; 4) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; 5) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; 6) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; 7) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; 8) право прогону худоби по наявному шляху; 9) право встановлення будівельних риштувань та скла­дування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд.

2. Положення ч. З ст. 404 ЦК може бути використане як для подальшого розвитку законодавства щодо права обмеженого користування будівлями, спорудами, так і для безпосереднього встановлення сервітутів договорами, заповітами, рішеннями судів.

Стаття 405.   Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом

1. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на ко­ристування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власни­ком.

2. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встанов­лено домовленістю між ним і власником житла або законом.

1. Законом, на який зроблено посилання в ч. 1 ст. 405 ЦК, не може бути Житловий кодекс. Застосування положень Житлового кодексу до цих відносин виключається. Це обумовлене тим, що для регулювання відносин між власником житла та членами його сім'ї законодавець використав правову конструкцію (сервітут), яка раніше до цих відносин не застосовувалась. З урахуванням цього треба визнати, що стосовно права членів сім'ї власника помешкання на користування ним чинним є правило ч. 1 ст. 405 ЦК, що передбачає визначення власником житлових приміщень, які вправі займати члени сім'ї. Положення частини другої ст. 156 ЖК, згідно з яким члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником, якщо при вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, не під­лягає застосуванню до відносин,  що відповідно до ст. 405 ЦК кваліфікуються як сервітут.

2. Оскільки інше не встановлено чинними законами, договором, заповітом, на під­ставі яких встановлено сервітут, відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що тягне втрату членом сім'ї права користування по­мешканням. Застосування в цьому випадку строку, встановленого ст. 71  ЖК [29], було б неправильним.

3. Припинення сімейних відносин з власником помешкання не припиняє житлового сервітуту. Але за відсутності згоди про безоплатне користування помешканням колиш­ній член сім'ї повинен вносити плату за користування помешканням і за комунальні послуги. Цей висновок відповідає частині четвертій ст. 156 та 162 ЖК.

Стаття 406.   Припинення сервітуту

1. Сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і влас­ника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

2. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

3. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

4. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

1. Правила про припинення сервітуту слід тлумачити з урахуванням визначення сервітуту як права користування. Це означає, що припинення сервітуту виключає подальше законне користування об'єктом сервітуту, але при цьому не припиняються інші права та обов'язки, що виникли раніше в зв'язку з користуванням річчю на умовах сервітуту. Зокрема, припиненням сервітуту не припиняється обов'язок суб'єкта права користування погасити заборгованість користувача з плати за обмежене користування річчю.

2.  Хоч до змісту сервітуту включаються абсолютні права суб'єкта сервітуту стосов­но третіх осіб, все ж основний зміст сервітуту складають відносні права та обов'язки власника майна та суб'єкта сервітуту. Тому підстави припинення сервітуту в певній мірі співпадають з підставами припинення зобов'язань. Зокрема, практично співпада­ють з підставами припинення зобов'язань такі підстави припинення сервітуту як по­
єднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлено сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом, смерть особи, на користь якої встановлено особистий сервітут. Відмова від сервітуту особи, в інтересах якої він встановлений, близька за змістом до припинення зобов'язання за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК).

Спливу строку, на який було встановлено сервітут, як підставі, на якій припиня­ється сервітут, не відповідає будь-яка стаття глави 50 Цивільного кодексу, що присвя­чена припиненню зобов'язань, тільки тому, що загальні положення про зобов'язання не формулюють такої підстави припинення зобов'язань, як сплив строку, хоч така підстава і має значне поширення (передбачена положеннями щодо окремих видів зобов'язань).

3. Правило про припинення сервітуту у разі невикористання сервітуту протягом трьох років підряд є загальним у порівнянні з ч. 2 ст. 405 ЦК, яка підлягає переваж­ному застосуванню до житлового сервітуту. При застосуванні п. 5 ч. 1 ст. 406 ЦК слід враховувати, що в договорі і заповіті можна відступати від цього правила.

4. За обставин, що мають істотне значення, сервітут може бути припинений за рі­шенням суду, незалежно від підстав, на яких сервітут виник. При визначенні обставин, що мають істотне значення, належить застосовувати за аналогією ч. 1 ст. 652 ЦК, що визначає істотну зміну обставин як підставу зміни або розірвання договору.

5.   Посилання на можливість встановлення законом інших  підстав припинення сервітуту не виключає застосування за аналогією норм зобов'язального права, що встановлюють підстави припинення зобов'язань. Так, не виключається виникнення обставин, за яких неможливе надання власником суб'єкта сервітуту можливості об­меженого користування майном. У таких випадках сервітут припиняється на підста­
ві ст. 607 ЦК.