КНИГА ДРУГА ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

ГЛАВА 20 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

Стаття 269.   Поняття особистого немайнового права

1. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

2. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту.

3. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбав­лена цих прав.

4. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

1. Новий Цивільний кодекс уперше у вітчизняному цивільному законодавстві фор­мулює розгорнені правила про особисті немайнові права фізичної особи. Це треба оцінити як важливий крок уперед в розвитку національної системи права в цілому, зокрема в розширенні прав людини, що визнаються державою та захищаються, в на­ближенні національного цивільного законодавства до міжнародно-правових докумен­тів. У силу взаємопов'язаності та взаємодії галузей права, галузей законодавства, окремих нормативно-правових актів закріплення прав людини в Конституції [1] та інших законодавчих актах публічного права не могло не мати цивільно-правових на­слідків. Проте безспірною є необхідність того, щоб цивільні права були закріплені в Цивільному кодексі та розгорнені в ньому.

2. Книга друга Цивільного кодексу «Особисті права фізичної особи» не тільки по­вторює положення Конституції, а й розширює їх зміст, формулює значну кількість немайнових особистих прав, що не знайшли відображення в Конституції.

3. Закріплення в Цивільному кодексі особистих немайнових прав надає фізичним особам можливості захищати ці права способами, що передбачені цивільним законодав­ством, зокрема, шляхом пред'явлення позовів про визнання права, про присудження до виконання цивільного обов'язку в натурі, про відшкодування майнової та моральної шкоди. До введення в дію нового Цивільного кодексу деякі із прав, що закріплені в цьому Кодексі, могли захищатись лише шляхом зверненню до органів виконавчої влади та їх посадових осіб із скаргою на публічно-правові порушення. Ці органи та їх посадові особи відповідно до своїх повноважень повинні були здійснювати заходи щодо усунення таких порушень. Такі можливості зберігаються і тепер. Вони допов­нюються цивільно-правовими способами захисту прав.

4. Фізична особа отримує немайнові права від народження. Якщо приймається та вводиться в дію новий закон, що встановлює особисті немайнові права, що раніше не були передбачені законом, особисті немайнові права виникають з моменту введення нового закону в дію.

5. Особисті немайнові права не мають економічного змісту, але у випадках, коли це не суперечить закону або змісту особистого немайнового права, з приводу об'єкта особистого немайнового права можуть виникати і майнові відносини. Так, фізична особа має право на таємницю листування та інших видів кореспонденції. Це — осо­бисте немайнове право. Але його наявність не перешкоджає укладенню особою, що надіслала кореспонденцію на адресу іншої особи, договору про її передання зі згоди адресата за винагороду для опублікування.

6. Оскільки в Цивільному кодексі не дається переліку всіх особистих немайнових прав, у ч. З ст. 269 ЦК указується ще на одну ознаку цих прав — на те, що вони тісно пов'язані з фізичною особою. Багато особистих немайнових прав знайшли відображення в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7], у розуміння змісту яких вирішальний вклад вносить своєю практикою Європейський Суд з прав людини
відповідно до повноважень, які йому надані.

7. Заборона відмови особи від особистих немайнових прав не виключає відмови від їх здійснення, яка є цілком можливою, оскільки особисті немайнові права є приватними, які особа здійснює на свій розсуд. Крім того, особа має право укладати договори про відчуження об'єктів немайнових прав, що за своєю природою припускають відчуження. Так, ч. 1 ст. 302 ЦК надає особі право поширювати знайдену чи одержану інформацію. Але це не виключає укладення особою договору про передання інформації та права на її поширення. Зокрема, допускається укладення договорів про передання права власності на інформацію (ст. 38, 39 Закону «Про інформацію» [65]).

8. Заборону відмови від особистих немайнових прав не слід тлумачити як пряме встановлення в законі недійсності правочинів, що вчинені всупереч цій забороні. Тому такі правочини є оспорюваними. Вимога про визнання таких правочинів недійсними випливає із порушення особистих немайнових прав, а тому вона може бути пред'явлена без обмеження позовною давністю.

9. Стаття 94 ЦК визнає юридичних осіб суб'єктами особистих немайнових прав, які можуть їм належати.

Стаття 270.   Види особистих немайнових прав

1. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, пра­во на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сі­мейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право
на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

2. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті не­ майнові права фізичної особи.

3. Перелік особистих немайнових прав, які встановлень Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.

1. У ст. 270 ЦК дається перелік тих особистих немайнових прав, які закріплені в Конституції та мають, зокрема, цивільно-правовий зміст. Цей перелік не виключає визнання наявності цивільно-правового змісту і в тих правах, що закріплені в Кон­ституції та не названі в ч. 1 ст. 270 ЦК.

2. Особисті  немайнові  права можуть встановлюватись  іншими законами,  а із ч. З ст. 270 ЦК випливає, що вони можуть встановлюватись і підзаконними актами. Важливе значення для правозастосування має практика Європейського Суду з прав людини, згідно з якою багато немайнових прав тлумачиться дуже широко. Відповідно до цієї практики право на повагу до кореспонденції охоплює собою право на отримання посилок та бандеролей особами, що тримаються в установах виконання кримінальних покарань.

3. Особисті немайнові права права встановлюються низкою міжнародно-правових актів — Міжнародним пактом про громадянські та політичні права [13], Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права [14], Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод [7]. Україна підписала Європейську соціальну хартію, прийняту Радою Європи в 1961 p., а також Європейську соціальну хартію (перегляну­ту) [20], прийняту Радою Європи в 1996 р. Європейська соціальна хартія (переглянута) ратифікована Законом від 14 вересня 2006. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй у 1948 р. [6], не є актом прямої
дії, але сформульовані нею положення можуть кваліфікуватись у відповідних випадках як загальні принципи міжнародного права, що застосовуються Європейським Судом з прав людини в силу посилання на загальні принципи в згаданій Конвенції.

4. Включення до Цивільного кодексу багатьох положень про права людини, що до цього часу вважались такими, що мають лише публічно-правовий зміст, свідчить про наближення норм цивільного права до норм публічного права. Тому як такі, що формулюють норми цивільного права, можна тлумачити численні норми публічного права, відповідно до яких Україна несе обов'язки перед іншими суб'єктами міжна­родного публічного права.

Стаття 271.   Зміст особистого немайнового права

1. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи віль­но, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

1. Особисті немайнові права, що перелічені в ст. 270 ЦК, є приватними. У ст. 271 ЦК визначається цивільно-правовий зміст особистого немайнового права. Його складає можливість особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя, яка (можливість) надається фізичній особі.

2. З урахуванням ст. 271 ЦК та ознак особистого немайнового права, що наведені в ст. 269 ЦК, формулювання особистих немайнових прав можна знайти і в положеннях Конституції [1], що не наводяться в ст. 270 ЦК, а також не називаються і не розкрива­ються в інших статтях Цивільного кодексу. Так, повна загальна освіта є обов'язковою (частина друга ст. 53 Конституції), але ж це не надає праву на освіту виключно публічно- правового змісту. Воно має і приватно-правовий зміст, а тому може захищатись спо­собами, встановленими для захисту цивільного права. Приватно-правовий зміст мають навіть і такі права як право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38 Конституції), право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування (ст. 40 Конституції) тощо.

Стаття 272.   Здійснення особистих немайнових прав

1. Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.

2. Фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайно­вих прав.

1. Правило про здійснення фізичною особою своїх особистих немайнових прав само­стійно означає лише, що відповідними немайновими благами фізична особа має право користуватись лише особисто. Це не виключає можливості звернення представника фізичної особи до суду за захистом особистого немайнового права особи, яку він пред­ставляє. У цьому разі представництво буде здійснюватись відповідно до ст. 38 — 45 ЦПК [44]. У ст. 237 ЦК наводиться визначення представництва в цивільному праві як такого, що дає повноваження тільки на вчинення правочинів. Однак це не виключає повністю того, щоб фізична особа надала повноваження іншій особі вимагати припи­нення порушення особистого немайнового права третіми особами, органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими особами, а також учиняти деякі інші дії в порядку здійснення особистих немайнових прав. Зокрема, ч. 4 ст. 285 ЦК надає право бути присутніми при дослідженні причин смерті фізичної особи та озна­йомитись з висновками щодо причин смерті не тільки членам сім'ї померлого, а й
іншим фізичним особам, які уповноважені членами сім'ї.

2. Можливість здійснення особистих немайнових прав одними особами в інтересах інших не буде обмежуватись і тоді, коли йдеться про права деяких осіб, що перелі­чені в ч. 1 ст. 272 ЦК. Передбачена можливість здійснення батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками прав малолітніх і неповнолітніх. Така можливість забезпечується. Що стосується здійснення особистих немайнових прав в інтересах повнолітніх фізичних осіб, які за віком чи за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті права, то в їх інтересах також відповідно до букви статті, що коментується, можуть діяти тільки батьки (усиновлювачі), опікуни та піклуваль­ники. Але за аналогією це правило слід поширити на помічника, що має відповідний документ (ст. 78 ЦК).

3. При пред'явленні вимог до службових (посадових) осіб щодо вчинення дій, спрямованих на забезпечення здійснення немайнових прав, належить ураховувати, що ст. 272 ЦК в силу її галузевої належності не формулює відповідних обов'язків службових (посадових) осіб. Тому такі вимоги можуть ставитись тільки з урахуванням компетенції відповідних осіб.

Стаття 273.   Забезпечення здійснення особистих немайнових прав

1. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав.

2. Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'язані утриму­ватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.

3. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немай­нові права.

1. Згідно з теоретичними положеннями, що поділяють суб'єктивні права на від­носні та абсолютні, особисті немайнові права повинні належати до останніх. Це дає підстави визнати, що будь-яка юридична чи фізична особа, держава, Автономна Рес­публіка Крим, територіальна громада несуть обов'язок утримуватися від дій, якими особисті немайнові права порушувались би. Держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади, державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, крім того, несуть обов'язок забезпечувати здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб. Європейський Суд з прав людини неодно­разово наголошував на тому, що державні органи зобов'язані не тільки утримуватись від свавільного втручання в особисте життя, а і несуть позитивні обов'язки, що по­лягають у вжитті заходів до забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері взаємин між самими людьми. Ці обов'язки можуть тлумачитись як такі, що, зокрема формулюють цивільно-правові обов'язки, які кореспондують цивільним немайновим правам фізичних осіб.

2. У ч. 2 ст. 273 ЦК не зачіпається зміст ч. 1 цієї ж статті, а поширюється на юри­дичних осіб, професійна діяльність працівників яких стосується особистих немайно­вих прав фізичної особи. Вона поширюється також на фізичних осіб, що виконують такі професійні обов'язки поза трудовими правовідносинами з іншими особами. Слід звернути увагу на те, що ч. 2 ст. 273 ЦК звужує обсяг обов'язків цих осіб: вони зобов'язуються лише утримуватися від дій, якими особисті немайнові права можуть бути порушені. Але якщо йдеться про юридичних осіб, організації, їхніх працівників, окремих фізичних осіб, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав, то на них логічно було б покласти обов'язок здійснювати активні дії, що ко­респондували б суб'єктивним особистим немайновим правам. Тому при застосуванні п. 2 ст. 273 ЦК належить ураховувати, що спеціальними законами на юридичних осіб та їх працівників покладаються обов'язки здійснювати активні дії, що кореспондують особистим немайновим правам фізичних осіб. Це випливає також із відповідних по­ложень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 274.   Обмеження особистих немайнових прав

1. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Консти­туцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею.

2. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених цим Ко­дексом та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними.

1. Установлені Конституцією особисті немайнові права можуть обмежуватись в умо­вах воєнного (ст. 15 Закону «Про правовий режим воєнного стану» [153]) та надзви­чайного стану (ст. 17, 18 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану» [150]). А право на життя, на свободу та особисту недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі не можуть обмежуватись ні за яких умов (ст. 64 Конституції [1]).

2. Крім того, Конституцією, Цивільним кодексом та законами можуть установлю­ватись конкретні правила щодо обмеження особистих немайнових прав за наявності відповідних підстав. Так, частина третя ст. ЗО Конституції встановлює винятки із загального правила про недоторканність житла. Із ст. 61, 62 Конституції України ви­пливає можливість притягнення особи до юридичної відповідальності, в тому числі
і до кримінальної, що означає обмеження цілої низки особистих немайнових прав.

Стаття 275. Захист особистого немайнового права

1. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здій­снюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

2. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим спо­собом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

1. Фізична особа має право захищати свої особисті немайнові права від протиправ­них посягань будь-яких інших осіб. Захист особистих немайнових прав здійснюється судом. Він може здійснюватись органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування в межах, на підставі та у спо­сіб, що визначені законами.

2. Стаття 275 ЦК не виключає захисту особистих немайнових прав будь-якими способами, що передбачені ст. 16 ЦК. Крім того, не виключається захист особистих немайнових прав та іншими способами, в тому числі і не встановленими законами, відповідно до змісту порушеного особистого немайнового права, способу та наслідків його порушення. Це надає фізичним особам більш широких можливостей для захисту особистих немайнових прав, ніж це встановлено загальним правилом ч. З ст. 16 ЦК, відповідно до якого способи захисту цивільних прав мають бути передбачені законом або договором (з урахуванням ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основопо­ложних свобод [7] будь-які цивільні права можуть захищатись шляхом пред'явлення вимог як передбачених законом, так і не передбачених законом, але адекватних змісту відповідного права та характеру його порушення).

Стаття 276.   Поновлення порушеного особистого немайнового права

1. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган міс­цевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані
вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

2. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немай­нового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої
його порушенням.

1. Будь-яка особа, діями, бездіяльністю або рішенням якої порушене особисте не­майнове право фізичної особи, зобов'язана вчинити дії, необхідні для негайного (на майбутнє) його поновлення. Якщо цей обов'язок не виконано, суд за позовом фізичної особи, немайнове право якої порушено, постановляє рішення про поновлення поруше­ного права. При цьому на порушника покладається обов'язок здійснити дії, необхідні для поновлення порушеного права.

2. Покладення на порушника обов'язку відшкодувати моральну шкоду, що завдана фізичній особі невиконанням обов'язку, негайно поновити порушені особисті немайнові права, не виключає покладення на порушника обов'язку відшкодувати ту моральну шкоду, яка уже завдана порушенням, на підставі ст. 1167 ЦК. Не виключається також покладення на порушника обов'язку відшкодування майнової шкоди, завданої як по­рушенням особистих немайнових прав, так і невиконанням обов'язку негайно поновити порушені особисті немайнові права фізичної особи.

Стаття 277.   Спростування недостовірної інформації

1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

2. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінте­ресованим особам.

3. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила
інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або ін­ших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встанов­леному законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є немож­ливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

(Із змін, від 22.12.2005)

1. Ця стаття регулює порядок спростування неправдивої інформації як одного із способів поновлення порушеного особистого немайнового права.

2. Фізична особа одержує право на відповідь, а також на спростування неправдивої інформації, якщо внаслідок поширення цієї інформації порушено особисті немайно­ві права фізичної особи. Такими правами, зокрема є право на використання імені, на повагу до гідності та честі (ст. 297 ЦК), право на недоторканність ділової репу­тації (гіт. 299 ЦК), на особисте життя та його таємницю. При відсутності порушення
особистого немайнового права не настає права на відповідь, а також на спростування неправдивої інформації.

Зміст ст. 277 ЦК тісно пов'язаний зі ст. 32 Конституції [1], яка гарантує фізичній особі судовий захист особистих немайнових прав шляхом спростування недостовірної інформації про себе і членів своєї сім'ї. Стаття 32 Конституції має тлумачитись бук­вально, але таке тлумачення не може доводитись до абсурду. Так, абсурдно було б спростувати інформацію про менш суттєві аморальні, протиправні або непрофесійні дії, якщо є доведеним, що насправді особа здійснила більш суттєві дії, що є аморальними, протиправними або непрофесійними, якщо немає інших підстав для спростування цієї останньої інформації.

3.  Поширенням відомостей є опублікування їх у пресі, передача по радіо, теле­баченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в харак­теристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі, невизначеному числу осіб або хоча б одній лю­дині. Поширенням відомостей є також вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, лозунгів, інших творів, а також розповсюдження серед населення листівок, які за своїм змістом або формою порочать честь і гідність фізичної особи. Разом з тим, Верховний Суд зазначав, що звернення громадянина до правоохоронних органів із заявою про захист своїх прав від неправомірних дій інших осіб, в тому числі показання свідка під час попереднього слідства, не може вважатись поширен­ням неправдивих відомостей.

4. Людина, що померла, не може захищати свої немайнові права, але члени сім'ї, родичі, інші особи можуть бути заінтересовані в спростуванні інформації та дачі відпо­віді, якщо про померлого поширюються неправдиві відомості. Тому право на відповідь та спростування інформації в таких випадках надається зазначеним особам.

5. Частину 3 ст. 277 ЦК слід тлумачити як таку, що встановлює презумпцію недостовірності негативної інформації про особу. За відсутності доказів достовірності негативної інформації суд задовольняє позов про спростування інформації та надання права на відповідь.

6. При тлумаченні ст. 277 ЦК належить ураховувати, що положення Цивільного кодексу щодо особистих майнових прав більше зорієнтовані на захист особи від втру­чання в її особисте життя, ніж на захист права особи на активні дії. Тим часом, ст. 34 Конституції, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7] визнає за особою право на свободу висловлювати свою думку, що включає свободу до­тримуватись своєї думки, свободу одержувати і поширювати інформацію та ідеї (право поширювати інформацію закріплюється у ст. 302 ЦК). Здійснення зазначених свобод може бути пов'язане з певними формальностями, умовами, обмеженнями та санкціями, які передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах на­ціональної безпеки, територіальної цілісності та громадського порядку з метою поперед­ження безпорядків і злочинів, для охорони здоров'я і моральності, захисту репутації або прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, отриманої конфіденційно, або забезпечення авторитету і неупередженості суду. Причому термін «необхідний»
тут означає наявність невідкладної соціальної потреби (справа «Обсервер» і «Гардіан» npotn Сполученого Королівства» 1995 p.). У будь-якому випадку перевага має нада­ватись свободі індивіда, а не твердженню з боку держави про захист більш важливих інтересів. Таким чином, право на спростування недостовірної інформації в порядку, встановленому ст. 277 ЦК, певною мірою суперечить праву висловлювати свою дум­ку. За браком національного та міжнародного нормативно-правового матеріалу при вирішенні судами відповідних справ слід ураховувати практику Європейського Суду з прав людини, який сформував, зокрема, такі положення:

1)         ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищає не тільки інформацію та дії, що сприймаються як бажані або оцінюються як нешкідливі чи сприйма­ються байдуже, а й ті, які ображають, шокують або викликають турботу з боку держави або будь-якої частини населення (справа «Обершлік проти Австрії» 1991 p.);

2)    вимогу підтвердити доказами оціночні судження неможливо задовольнити. Така вимога порушує свободу висловлювання своєї думки, яка (свобода) є найважливішою частиною того права, яке забезпечується ст.  10 Конвенції (справа «Лінгенс проти Австрії» 1986 p.);

3)    уявляється неприйнятним, щоб журналіста позбавили можливості висловлювати критичні думки, навіть якщо він не може довести їх істинність. Поняття «журналіст­ська свобода» допускає деяке перебільшення і навіть провокативність (справа «Далбан проти Румунії» 1999 p.);

4)    межі допустимої критики стосовно політиків як таких є більш широкими, ніж стосовно приватної особи. На відміну від останньої, перший повинен виявляти біль­ший рівень терпіння до уваги журналістів і всього суспільства до кожного його слова і кожної його дії. Як і політики, державні службовці, що діють як офіційні особи, більше відкриті для прийнятної критики, ніж приватні особи (справа «Тома проти
Люксембургу» 2001 p.).

7.  Обов'язок спростування неправдивої інформації, що порушує особисті немайнові права, покладається на особу, що поширила таку інформацію. При цьому виникає потреба визначення такої особи.

Якщо інформація про особу поширена посадовою чи службовою особою при ви­конанні трудових обов'язків, поширювачем інформації вважається роботодавець. По­няття службової особи визначається в ст. 364 КК [36]. Такими є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представника влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми влас­ності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноважен­ням. При визначенні кола осіб, що є посадовими особами, слід також ураховувати визначення посадових осіб у Законі «Про державну службу» [79]. Це визначення дається стосовно відносин, що регулюються згаданим Законом, але воно може вико­ристовуватись і в інших випадках за відсутності спеціального визначення. Посадова особа стосовно сфери державної служби в ст. 2 Закону «Про державну службу» ви­значається дещо ширше, ніж службова особа в ст. 364 КК. До посадових осіб тут відносяться державні службовці, які не тільки здійснюють організаційно-розпорядчі, а й консультативно-дорадчі функції.

8. Порядок спростування неправдивої інформації, що була поширена через друковані засоби масової інформації, визначається в ст. 37 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» [66]. Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування. Цей обов'язок редакція несе і тоді, коли вона не відповідає за поширення неправдивої інформації (ст. 42 названого Закону). Публікація спростування повинна бути поміщена в найближчому випуску друкованого засобу масової інформації. Спросту­вання повинно бути набране тим же шрифтом, поміщене під заголовком «Спростування» на тому ж місці, де поміщалось повідомлення, що спростовується. Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг фрагмента опублікованого повідомлення, що спростовується. Спростування може бути опубліковане у формі відповіді, обсяг якої не повинен перевищувати обсягу матеріалу, що спростовується.

9. Частина сьома ст. 37 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» встановлює підстави для відмови в публікації спростування. Такими є:

1)  порушення спростуванням ст. З цього Закону (ця стаття забороняє зловживання свободою діяльності засобів масової інформації);

2)    суперечність спростування рішенню або вироку суду,  що набрали законної сили;

3)    спростування є анонімним.

10. На телерадіоорганізації покладається обов'язок надавати громадянам, інтересам яких завдана шкода поширенням неправдивої інформації, можливість дати відповідь, спростувати цю інформацію або дати власне тлумачення обставинам справи. Телерадіоорганізація зобов'язана в місячний строк після одержання заяви фізичної особи спростувати неправдиві відомості. Зміст та час спростування погоджуються сторонами
або визначаються судом (ст. 43 Закону «Про телебачення і радіомовлення» [206]).

11. Обов'язок спростування поширених відомостей, що не відповідають дійсності, покладається також на інформаційні агентства, а також на організації, що поширили отриману від інформаційних агентств неправдиву інформацію (ст. 33 Закону «Про інформаційні агентства» [87]).

12. Якщо особа, що поширила недостовірну інформацію, невідома, передбачена можливість звернення фізичної особи, права якої порушені поширеннями неправдивої інформації, із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та спростування її. Заява подається та розглядається відповідно до правил про окреме провадження у справах про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення прав громадян (ст. 271 — 275 ЦПК [44]).

13. Про позовну давність за вимогами про спростування неправдивої інформації див. п. З коментаря до ст. 258 ЦК, п. 1 — 3 коментаря до ст. 268 ЦК.

14. Частиною 5 ст. 277 ЦК установлюється такий спосіб спростування неправдивої інформації, що міститься в документі, як відкликання такого документа.

Стаття 278.   Заборона  поширення  інформації,   якою  порушуються  особисті немайнові права

1. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації.

2. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо
усунення порушення неможливе, — вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

(У ред. від 22.12.2005)

1. У цій статті встановлюються специфічні способи захисту особистих немайнових прав, які покликані запобігти поширенню інформації. Суд за позовом особи, особисте немайнове право якої порушене у газеті, книзі, кінофільмі, передачі тощо, які готують­ся до випуску, може заборонити їх випуск у світ. Іншим способом захисту права при цьому є заборона або припинення розповсюдження випущених у світ газети, книги, кінофільму, телепередачі тощо до усунення порушення. Можливе також постановлення рішення про вилучення тиражу, телезапису тощо та знищення його.

2. Положення частини четвертої ст. 32 Конституції [1], що гарантує кожному судовий захист права вимагати вилучення будь-якої інформації, слід тлумачити в контексті цієї статті й у взаємозв'язку із ст. 34 Конституції. Із контексту ст. 32 Конституції випли­ває, що право вимагати вилучення будь-якої інформації стосується тільки інформації про особисте і сімейне життя. Відповідно до ст. 34 Конституції кожному гарантується право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, яке обмежується, зокрема з метою захисту репутації або прав інших людей тощо.

Стаття 279.   Правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права

1. Якщо особа, яку суд зобов'язав вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права, ухиляється від виконання судового рішення, на неї може бути накладено штраф відповідно до Цивільного процесуального кодексу
України.

2. Сплата штрафу не звільняє особу від обов'язку виконати рішення суду.

1. Стаття, що коментується, не формулює норм цивільного права. Вона має від­сильний характер. Більш конкретно питання про наслідки невиконання без поважних причин рішення суду, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані тільки боржником, вирішуються ст. 87 Закону «Про виконавче проваджен­ня» [129]. У цьому разі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян — щодо фізичних осіб, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів — щодо посадових осіб і від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних міні­мумів — щодо юридичних осіб. При повторному невиконанні рішення суду державний виконавець накладає штраф у подвійному розмірі. Відповідно до ч. 22.4 і 22.5 ст. 22 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» [196] замість неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у таких випадках застосовується сума, що дорівнює роз­міру податкової соціальної пільги (вона дорівнює мінімальній заробітній платі). При подальшому невиконанні державний виконавець порушує перед судом клопотання про кримінальну відповідальність особи, що ухиляється від виконання рішення суду про захист порушених немайнових прав фізичної особи.

Стаття 280.   Право фізичної особи, особисте немайнове право якої порушено, на відшкодування шкоди

1. Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

1. Майнова та моральна шкода, що завдана фізичній особі порушенням її особистих немайнових прав, відшкодовується відповідно до ст. 1166, 1167 ЦК з урахуванням спеціальних правил, установлених законами. При порушенні особистих немайнових прав у межах трудових правовідносин відшкодування матеріальної шкоди не перед­бачено, а моральна шкода відшкодовується відповідно до ст. 237^і КЗпП [28]. Чинни­
ми є й інші спеціальні правила про відшкодування майнової та моральної шкоди, що завдана порушенням особистих немайнових прав.

2. Відповідно до частини четвертої ст. 32 Конституції [1] кожному гарантується право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, збе­ріганням, використанням та поширенням недостовірної інформації про особу і членів її сім ї