ГЛАВА 19 ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

Стаття 256.   Поняття позовної давності

1. Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

1. У визначенні позовної давності, що наводиться в ст. 256 ЦК, з нею пов'язується право звернення особи до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому порівняння ст. 256 ЦК із ст. 267 ЦК дає підстави для виснов­ку про те, що у термін «звернення» («особа може звернутися») вкладається суто матеріально-правовий зміст. Це відповідає розумінню позовної давності у цивіль­ному законодавстві України як інституту матеріального права. У процесуальному розумінні сплив строку позовної давності не перешкоджає зверненню до суду з по­зовом на захист порушеного права чи інтересу. Тому більш чітко позовну давність можна було б визначити як строк, установлений для захисту права чи інтересу (таке визначення містилося в ст. 71 раніше чинного Цивільного кодексу). Із визначення
позовної давності, що містилося в раніше чинному Цивільному кодексі, чітко випли­вало наступне: по-перше, сплив позовної давності суб'єктивного матеріального права не припиняє. По-друге, звернення до суду з позовом про захист права чи інтересу після спливу позовної давності є можливим. По-третє, за загальним правилом, позов про захист порушеного права чи інтересу, поданий після спливу позовної давнос­ті, розглядається, але не задовольняється. Нове визначення позовної давності, що формулюється в ст. 256 ЦК, з урахуванням ст. 267 ЦК та інших спеціальних пра­вил ніяк не вплинуло на зміст цієї правової категорії, який вкладався в неї раніше чинним Цивільним кодексом.

2. Визначення позовної давності, що наводиться у ст. 256 ЦК, може використо­вуватись для кваліфікації деяких строків як позовної давності. Так, відповідно до ч. 5 ст. 324 ГК [42] позов про відшкодування підрядником замовникові за договором підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт може бути пред'явлено впродовж десяти (тридцяти) років. Якщо позовна давність — це строк для звернен­ня до суду (ст. 256 ЦК), то і строк, впродовж якого можливе пред'явлення позову (ч. 5 ст. 324 ГК), має кваліфікуватись як позовна давність.

3. Належить ураховувати, що ст. 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5] встановлює, що сплив установлених цією статтею строків «погашає» позовні вимоги. Уніфікований закон слід визнати таким, що має в Україні юридичну силу закону, оскільки Верховна Рада прийняла Закон «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою введено Уніфікований закон про переказні та
прості векселі» [135]. Відповідно до розуміння строків, що склалося в правозастосовчій практиці та науці, строки, що встановлені зазначеною статтею, є обмежувальними (преклюзивними). Це означає, що вони не можуть зупинятись, а їх сплив виключає захист відповідного права. Відповідно до спеціального правила ст. 71 Уніфікованого закону вони можуть перериватись.

4. Позовна давність поширюється на всі цивільні правовідносини, крім зазначених у ст. 268 ЦК. Тому законодавець уникає того, щоб вживати в положеннях про позовну давність термінів «кредитор», «боржник», що є поняттями зобов'язального права.

5. Правила щодо позовної давності використовуються виключно для визначення своєчасності звернення до суду з позовом про захист цивільного права. Після зупи­нення судом провадження у цивільній справі позивач повторно з позовом не зверта­ється. Тому в зв'язку із зупиненням провадження у справі не виникають відносини, що регулюються інститутом позовної давності.

6. Не можуть бути кваліфіковані як позовна давність строки звернення до адміністра­тивного суду (ст. 99 КАС [45]). Некоректним, тобто, таким, що не відповідає змісту від­повідних законів, є використання поняття позовної давності у сфері трудового права. У податковому законодавстві (зокрема, у ст. 15 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [164]) вжива­ється поняття «строки давності», що має широкий зміст: 1) як строки, впродовж яких податковий орган має право самостійно визначити податкове зобов'язання платника по­датків; 2) як строк, протягом якого у встановленому порядку може бути стягнутий по­датковий борг, що виник у зв'язку з несплатою узгодженого податкового зобов'язання. У ст. 15 зазначеного Закону, що має заголовок «Строки давності» йдеться також про необмеження строком стягнення платежів за рішенням суду. У цих випадках належить
керуватися також положеннями Закону «Про виконавче провадження» [129].

Стаття 257. Загальна позовна давність

1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

1. Ця стаття встановлює тривалість загальної позовної давності. Інша позовна дав­ність може встановлюватись тільки спеціальними положеннями Цивільного кодексу та законів. Підзаконними актами тривалість позовної давності встановлюватись не може, оскільки це було б можливим лише за умови, що закон допускає встановлення позов­ної давності такими актами.

Стаття 258. Спеціальна позовна давність

1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна дав­ність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової ін­формації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довіда­тися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

3. Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним  правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

4. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

1. Поряд із загальною позовною давністю законами може встановлюватись спеціальна позовна давність. Тривалість спеціальної позовної давності може бути в порівнянні із загальною позовною давністю і скороченою, і більш тривалою.

2. До позовів про стягнення неустойки, в тому числі і такої, що була встановлена у формі пені, штрафу, застосовується спеціальна скорочена позовна давність трива­лістю один рік. Про визначення поняття неустойки див. коментар до ст. 549 ЦК. Ця скорочена позовна давність не застосовується до вимог, що грунтуються на ст. 625 ЦК, а також до вимог про стягнення відсотків за користування чужими грошовими
коштами. До таких вимог застосовується загальна позовна давність.

3. У п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК установлюється позовна давність, що застосовується тільки до відносин щодо спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. При поширенні відомостей іншим способом позовна давність для вимог про їх спростування не встановлена (п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК). У п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК не тільки визначається одна із підстав для застосування спеціальної скороченої по­зовної давності тривалістю один рік, а й установлюється день, від якого починається обчислення цього строку. За загальним правилом, він відлічується від дня поміщення відповідних відомостей у засобах масової інформації. За наявності доказів того, що в цей день особа не довідалася про поміщення в засобах масової інформації таких відомостей, строк позовної давності слід відлічувати від дня, коли особа дізналася про це. Якщо цей день установити неможливо, або день, коли особа довідалася, на­став значно пізніше того дня, коли особа могла довідатися про це, позовна давність відлічується від дня, коли особа могла дізнатися про поміщення в засобах масової інформації відповідних відомостей.

4. До вимог у зв'язку з недоліками проданого товару встановлена позовна давність тривалістю один рік. Це ж правило відтворюється в ст. 681 ЦК. Частина 8 ст. 269 ГК [42] щодо поставки  (тільки поставки, як вона розуміється в ч.  З ст.  265 ГК, а не інших видів купівлі-продажу) неякісних товарів установлює строк позовної дав­ності тривалістю шість місяців. Це правило підлягає переважному застосуванню до
зобов'язань поставки перед положеннями п. 4 ч. 2 ст. 258 ЦК.

5. До вимог щодо неналежної якості робіт, виконаних за договором підряду, за­стосовується позовна давність в один рік, а щодо неналежної якості будівель і спо­руд — три роки (ст. 863 ЦК).

У сфері дії глави 33 Господарського кодексу «Капітальне будівництво» установлена позовна давність тривалістю: 1) один рік — щодо недоліків некапітальних конструкцій; 2) два роки — щодо таких же недоліків, які не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи; 3) три роки — щодо недоліків капітальних конструкцій; 4) десять років — щодо тих же недоліків, якщо вони не могли бути виявлені за зви­чайним способом прийняття робіт; 5) тридцять років — щодо відшкодування збитків, завданих замовникові протиправними діями підрядника, які призвели до руйнування чи аварій (ч. З ст. 324 ГК).

Стосовно вимог про відшкодування замовнику збитків, що завдані недоліками про­екту та випливають із зобов'язань на проведення проектних, дослідницьких робіт, ч. 6 ст. 324 ГК установлює позовну давність такої тривалості: 1) десять років — за за­гальним правилом; 2) тридцять років — якщо збитки завдані такими протиправними діями підрядника, які призвели до руйнування, аварій, обрушень.

6.  До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік (ст. 728 ЦК). Позовна давність такої ж тривалості встановлена стосовно позовів про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, переданої у користування на­ймачеві, а також позовів про відшкодування витрат на поліпшення речі (ст. 778 ЦК).

7.   До вимог чекодержателя про оплату чека застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 1106 ЦК).

8. Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК спеціальна скорочена позовна давність трива­лістю один рік застосовується до вимог «у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти». У ч. З ст. 925 ЦК передбачається застосування такої позовної давності «до вимог, що випливають із договорів перевезення вантажу, пошти». Це формулювання є більш вузьким, ніж формулювання п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК, яке слід поширювати і на вимо­ги щодо невиконання зобов'язань з подання транспортних засобів для перевезення, а також зобов'язань з надання вантажів для перевезення (зобов'язань, що виникають на підставі так званих довгострокових договорів перевезення, укладення яких перед­бачено ст. 914 ЦК. У ст. 128 КТМ [34] такі договори іменуються довгостроковими договорами про організацію морських перевезень), оскільки ці відносини знаходяться
у зв'язку з перевезенням, як воно повинне розумітися, виходячи із визначення дого­вору перевезення, що наводиться в ст. 909 ЦК).

9. Позовна давність тривалістю в один рік застосовується і до позовів, які зна­ходяться у зв'язку з перевезенням пошти. Але це правило не може бути поширене на відносини осіб з підприємствами зв'язку з приводу надання послуг зв'язку.

10. Для позовів, що грунтуються на ст. 230, 231  ЦК (про визнання недійсним правочину, що вчинений під впливом обману чи насильства), встановлена спеціальна, більш тривала позовна давність — п'ять років. Оскільки до визнання оспорюваного правочину недійсним особа не може пред'явити позов про застосування наслідків недійсності правочину (це випливає із визначення позовної давності у ст. 256 ЦК),
позовна давність до вимог про застосування таких наслідків починає перебіг з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним (якщо ви­мога про застосування наслідків недійсності правочину не була розглянута у процесі за позовом про визнання правочину недійсним).

11. Нікчемний правочин не порушує право. Він є тільки підставою для заперечен­ня однією особою права іншої особи. Тому позов про визнання недійсним нікчемного правочину вчиняється з метою захисту не порушеного права, а такого, що оспорюєть­ся. Позовної давності для звернення з такими позовами не встановлено. Для позовів про застосування наслідків нікчемного правочину (якщо на виконання нікчемного правочину було передано майно чи здійснені інші дії) встановлено спеціальну, більш тривалу позовну давність — десять років.

12. Статтею 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5] встановлюється строк погашення позовних вимог до акцептанта, що випливають із переказного векселя, тривалістю три роки з дня настання строку платежу. Строк по­гашення позовних вимог держателя векселя до індосантів та векселедавця (трасанта) встановлений тривалістю один рік з дня протесту, який здійснено у встановлений строк, або з дня настання строку платежу, якщо є застереження про «обіг без ви­трат». Строк погашення позовних вимог індосантів один до одного і до векселедавця встановлений тривалістю шість місяців від дня сплати векселя індосантом або з дня пред'явлення до нього позову, або з дня, коли індосант акцептував вексель. Але всі ці правила встановлюють не строки позовної давності, а обмежувальні (преклюзивні) строки. Проте із ст. 71 названого Уніфікованого закону випливає, що ці обмежувальні (преклюзивні) строки можуть перериватись.

13. Низка спеціальних строків позовної давності встановлена ст. 388 — 390 Кодексу торговельного мореплавства [34].

Стаття 259. Зміна тривалості позовної давності

1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

2. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовле­ністю сторін.

1. Сторонам цивільно-правових договорів надається право домовитись про збіль­шення позовної давності. Договори щодо цього мають укладатись у письмовій формі. Це — імперативний припис ч. 1 ст. 259 ЦК. Але його порушення не тягне нікчемності такого договору, а лише позбавляє сторони права у разі заперечення домовленості про зміну тривалості позовної давності посилатись на свідків (ч. 2 ст. 218 ЦК).

2. Угоди про скорочення встановленої законом тривалості позовної давності уклада­ти заборонено. Але це правило не можна тлумачити як таке, що встановлює недійсність правочинів щодо цього чи окремих їх умов. Тому умови договорів про скорочення позовної давності належить застосовувати, якщо вони не визнані судом недійсними. Господарському суду відповідно до ст. 83 ГПК [31] надається право визнати недійсним повністю чи у пев­ній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, в тому числі і шляхом виходу за межі позовних вимог (за наявності клопотання заінтересованої сторони та необхідності захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з само­стійними вимогами на предмет спору). Цивільний процесуальний кодекс [44] такого права суду не надає. Тому за відсутності позовної вимоги про визнання недійсною умови договору про скорочення позовної давності суд має за заявою сторони застосовувати встановлену договором усупереч ч. 2 ст. 259 ЦК умову про скорочення позовної давності.

Стаття 260.   Обчислення позовної давності

1. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 — 255 цього Кодексу.

2. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

1. Правила про порядок обчислення позовної давності, в тому числі і встановле­ні ст. 253 — 255 ЦК, є імперативними і не можуть змінюватися за домовленістю сто­рін. Це правило не поширюється на випадки, коли відповідно до ст. 253 — 255 ЦК обчислюються інші строки (а не строки позовної давності). Але умови договорів про зміну порядку обчислення позовної давності закон не визнає нікчемними.

Стаття 261.   Початок перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла
довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, мо­жуть бути встановлені законом.

1. У ч. 1 ст. 261 ЦК формулюється загальне правило, відповідно до якого перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права. Якщо встановити день, коли особа довідалась про це, неможливо, або маються докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

2. Можливі випадки, коли особа дізналась про порушення її права, але не знає, яким суб'єктом допущено порушення. У цьому випадку передбачається, що перебіг строку позовної давності починається від дня, коли управнена особа дізналась про суб'єкта, яким порушено її право.

3. Правило ч. 5 ст. 261 ЦК є спеціальним стосовно ч. 1 ст. 261 ЦК. Це означає, що у випадках, коли в зобов'язанні визначено строк виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, хоч би на момент спливу строку виконання управнена особа не знала і не могла знати про порушення права. Так, зобов'язання купівлі-продажу вважається виконаним продавцем у момент здачі товарів, що від­чужуються, перевізникові (ч. 2 ст. 664 ЦК). Вантажною швидкістю вагон від Львова до Луганська буде йти 3 — 4 дні. Тому про порушення продавцем строку виконання обов'язку передати товар упродовж, наприклад, травня покупець довідається лише З або 4 червня. Але згідно із спеціальним правилом ч. 5 ст. 261 ЦК позовна давність починає перебіг з нуля годин 1 червня.

4. Правило абзацу другого ч. 5 ст. 261 ЦК застосовується з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК. Коли строк чи термін виконання зобов'язання не визначений або визначений мо­ментом зажадання виконання, кредитор має право вимагати виконання зобов'язання в будь-який час. При цьому боржникові надається пільговий строк тривалістю сім днів. Зі спливом цього строку починається перебіг позовної давності.

5. П'ятирічний строк позовної давності за позовами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

6. Перебіг десятирічного строку позовної давності за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. Вимоги про застосування наслідків оспорюваного правочину можуть пред'являтися упродовж трирічної позовної давності, рахуючи від дня набрання законної сили рі­шенням суду про визнання такого правочину недійсним.

7. Правило ч. 4 ст. 261 ЦК слід застосовувати до позовів, з якими звертаються особи, які у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самі вчинили правочин, в тому числі і з належного дозволу, якщо правочин порушує їх права або інтереси. Це ж правило застосовується, якщо в той же період інші особи вчинили правочин, що порушує права або інтереси неповнолітнього. Підставою для визнання правочину недійсним у цьому разі може бути ст. 203 ЦК, а також спеціальні норми. Тривалість позовної давності при цьому визначається відповідно до ст. 258 ЦК або інших спе­ціальних правил.

8.   За регресними вимогами позовну давність приписується відрахувати від мо­менту виконання основного зобов'язання. У судовій практиці регресні вимоги іноді розуміються занадто широко. Так, зустрічались судові рішення, в яких регресними називали вимоги про стягнення з боржників збитків, спричинених сплатою кредито­ром, що є боржником в іншому зобов'язанні неустойки на користь кредитора в цьому
зобов'язанні. Між тим, закон не дає підстав для того, щоб застосовувати в таких ви­падках термін «регресна вимога». Регресна вимога прямо в Цивільному кодексі не ви­значається, але із ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 544, ч. 2 ст. 557, ч. 1 ст. 569 ЦК, абзацу другого ч. 4 ст. 619 ЦК, ч. 1 ст. 1191 ЦК випливає, що регресна (зворотна) вимога пред'являється у разі виконання однією особою зобов'язання, яке повинна виконати інша особа. З іншого боку, вимога страховика, який виплатив страхове від­шкодування за договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, не називається регресною чи зворотною ні в ст. 993 ЦК, ні в ст. 27 Закону «Про страхування» [180]. Недоречне використання терміна «регресна вимога» стосовно відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я праців­ника чи причиненням смерті годувальника, що досягло рівня закону (ст. 87 Закону «Про Державний бюджет України на 2004 рік» [208]), не може бути підставою для розширеного тлумачення поняття регресного позову.

9.  Передбачена можливість установлення винятків із правил про початок перебігу позовної давності. Вони можуть передбачатись Цивільним кодексом та законами. Це правило ч. 7 ст. 261 ЦК не виключає дії спеціального правила ч. З ст. 925 ЦК, від­повідно до якого не тільки транспортними кодексами (вони є законодавчими актами, тобто мають юридичну силу законів), а і транспортними статутами (вони є підза-
конними актами) може визначатись день (момент) початку перебігу строку позовної давності тривалістю один рік, що встановлена для вимог, які випливають із договору перевезення вантажу, пошти.

10.  У зв'язку з уведенням у дію нового Цивільного кодексу слід мати на увазі, що на суб'єктів підприємницької діяльності, а також інших юридичних осіб, відповідно до ст. 687 ЦК слід поширювати правила Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю [408]. Тому і відлік строків позовної давності за позовами, що пов'язані з недоліками про­даного товару, перевірку якості якого покупець зобов'язаний проводити відповідно до названої Інструкції та договору, належить починати з дня такої перевірки, якщо вона проведена з додержанням строків, що встановлені пп. 6, 9 названої Інструкції.

В інших випадках позовну давність слід відлічувати відповідно до правил ст. 680 ЦК з дня виявлення недоліків проданого товару за умови, що недоліки були виявлені у наступні строки:

1)        якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності — про­тягом розумного строку, але в будь-якому випадку в межах двох років після передання товару покупцеві. Два роки — це граничний строк, якщо більш тривалий строк не встановлений законом. Але при вирішенні спору, якщо не пропущено цей граничний строк, суд має застосувати «розумний строк», який може бути в багато разів коротшим зазначеного строку. Якщо товар перевозився або був відправлений на адресу покупця поштою, ці строки обчислюються з дня одержання товару в місці призначення;

2)   щодо нерухомого майна, на яке не встановлено гарантійного строку або строку придатності — протягом розумного строку, але в межах трьох років з дня передання майна покупцеві. Якщо день передання нерухомого майна встановити неможливо, або якщо покупець володів нерухомим майном до укладення договору, цей строк обчис­люється від дня укладення договору;

3) у межах гарантійного строку або строку придатності, якщо на товар встановлений гарантійний строк або строк придатності.

11. Позовна давність за вимогами наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана наймачеві, обчислюється з моменту повер­нення речі наймачем наймодавцеві. Позовна давність за вимогами наймача про від­шкодування витрат на поліпшення речі (ст. 778 ЦК) обчислюється з дня припинення договору найму, що визначається відповідно до ст. 781 — 784 ЦК (ст. 786 ЦК).

12. Позовна давність, що встановлена до вимог неналежної якості роботи, виконаної за договором підряду, обчислюється від дня прийняття роботи замовником (ст. 863 ЦК). Якщо законом або договором підряду встановлено гарантійний строк, заява з приводу недоліків роботи може бути зроблена в межах гарантійного строку, а позовна давність по­чинається від дня заявлення про недоліки (ст. 864 ЦК). З дня прийняття роботи (об'єкта) обчислюються також позовна давність для вимог, що випливають із неналежної якості робіт за договорами підряду на капітальне будівництво (ч. З ст. 322 ГК [42]), договорами підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт (ч. 5 ст. 324 ГК).

13. Про обчислення позовної давності за вимогами до перевізника див. коментар до ст. 925 ЦК.

14. Низку винятків із загальних правил ст. 261 ЦК, що передбачають момент початку перебігу позовної давності, встановлено Кодексом торговельного мореплавства [34]. Вони зберегли свою чинність після введення в дію нового Цивільного кодексу.

Якщо Кодексом торговельного мореплавства встановлено річний строк позовної давності, він обчислюється:

1)        за вимогами про відшкодування збитків, завданих втратою вантажу, — після закінчення тридцяти днів з дня, коли вантаж повинен бути виданий, а при переве­зенні у змішаному сполученні — після закінчення чотирьох місяців із дня прийняття вантажу до перевезення (п. 1 частини другої ст. 388 КТМ);

2)   за вимогами про відшкодування збитків від нестачі або пошкодження вантажу, про прострочення доставки або затримку видачі вантажу, про повернення перебору або стягнення недобору провізної частини — з дня видачі вантажу, а якщо його не ви­дали — із дня, коли він повинен бути виданий (п. 2 частини другої ст. 388 КТМ);

3)   за вимогами щодо нестачі масових однорідних вантажів, які перевозяться наливом, навалом або насипом — із дня підписання акта щорічної інвентаризації (якщо його підписання передбачено угодою між сторонами (п. З частини другої ст. 388 КТМ);

4)   за вимогами про відшкодування збитків, завданих неподачею судна або його по­дачею із запізненням, про плату за простій судна, а також про виплату премій за до­строкове навантаження або вивантаження вантажу — із дня закінчення місяця, що настає за тим, у якому почалося або повинно було початися перевезення (п. 4 частини другої ст. 388 КТМ);

5)   у решті випадків — із дня настання події, що стала підставою для заявлення вимоги (п. 5 частини другої ст. 388 КТМ).

15. Якщо Кодексом торговельного мореплавства [34] встановлено дворічний строк позовної давності, він обчислюється:

1)         за вимогами, що випливають з договору перевезення пасажирів, — із дня, коли пасажир залишив або повинен був залишити судно. Якщо вимога заявлена у зв'язку із заподіянням під час перевезення шкоди здоров'ю пасажира, що спричинила його смерть, перебіг позовної давності починається з дня смерті пасажира, але не більше трьох років із дня, коли пасажир залишив судно;

2)    за вимогою, що випливає з перевезення вантажу, — із дня видачі багажу або дня, коли він повинен бути виданий;

3)   за вимогами, що виникають з договорів фрахтування судна без екіпажу, фрахту­вання судна на певний час, лізингу судна, буксирування, надання лізингових послуг, морського страхування, договорів, укладених капітаном судна в силу наданих йому прав, — із дня виникнення права на позов. При визначенні цього дня слід урахову­вати, що день виникнення права на позов можна визначити раніше, ніж особа могла
дізнатися про порушення її права;

4)   за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок зіткнення суден, — із дня зіткнення;

5)   за вимогами, що виникають внаслідок рятувальних операцій, — із дня закінчення рятувальної операції (ст. 389 КТМ).

15. Трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 390 КТМ, обчислюється: 1) за вимогами про відшкодування шкоди від забруднення із суден — з дня, коли потерпілий дізнався або повинен був дізнатися про заподіяння йому шкоди, в межах шести років із дня події, що спричинила забруднення; 2) за вимогами про відшкоду­вання ядерної шкоди — із дня події, що викликала цю шкоду.

16. Цивільний кодекс, закони «Про телекомунікації» [206], «Про поштовий зв'язок» [179] не встановлюють особливостей визначення моменту початку перебігу позовної давності за позовами до підприємств зв'язку і не передбачають можливості їх встановлення підзаконними актами. Тому позовна давність за позовами підприємств зв'язку до клієнтів та за позовами до підприємств зв'язку, що випливають із відносин щодо надання послуг зв'язку, починається відповідно до загальних правил ст. 261 ЦК.

Стаття 262.   Позовна давність у разі замін сторін у зобов'язанні

1.  Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

1. Ця стаття застосовується перш за все при переході прав за правочином на підставі закону, а також при переведенні боргу (ст. 512 — 521 ЦК). Однак у разі такої заміни сторони, яка веде до виникнення регресної вимоги (п. З, 4 ч. 1 ст. 512 ЦК), позовна дав­ність починається від моменту виконання основного зобов'язання (ч. 6 ст. 261 ЦК).

2. При припиненні юридичної особи з правонаступництвом (ст. 107 ЦК) кредито­ри одержують право вимагати припинення або дострокового виконання зобов'язання. Але, якщо кредитори не скористались цим правом, за загальним правилом, такі форми припинення юридичних осіб не тягнуть припинення зобов'язань. Тому в таких випад­ках має місце заміна сторони в зобов'язанні, яка не впливає на обчислення та перебіг
позовної давності.

Стаття 263.   Зупинення перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за да­них умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, вста­новлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який ре­гулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, пере­біг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу по­зовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

1. При виникненні обставин, зазначених у ч. 1 ст. 263 ЦК, перебіг позовної дав­ності зупиняється. При звичайних обставинах позовна давність плине так, як і час. Але час не зупиняється ніколи, а перебіг позовної давності за встановлених обставин може зупинятись. У період зупинення позовної давності час іде, але він не зарахову­ється до позовної давності. До позовної давності зараховується час, який сплинув до
зупинення позовної давності, і строк після зупинення позовної давності.

2. Позовна давність зупиняється на період дії непереборної сили, тобто надзвичай­них або невідворотних за даних умов подій. Про визначення непереборної сили див. коментар до ст. 617 ЦК у другому томі цього видання. На період дії непереборної сили позовна давність зупиняється лише в тих випадках, коли непереборна сила пере­шкоджала вчиненню позову.

3. Підставою зупинення перебігу позовної давності є встановлена законодав­ством відстрочка виконання зобов'язань (мораторій). Уведення мораторію на за­доволення вимог кредиторів передбачено у зв'язку з порушенням провадження  у справі про банкрутство. Порушення провадження у справі про банкрутство само по собі не є тим юридичним фактом, який породжує права й обов'язки, які скла­дають зміст мораторію. Мораторій уводиться шляхом зазначення на це в ухвалі господарського суду про порушення справи про банкрутство. Частина 2 ст. 12 За­кону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том» [134] встановлює лише право, а не обов'язок, господарського суду зазначити в ухвалі про порушення справи про банкрутство на введення мораторію. Але суд зобов'язаний використовувати надані йому права для належного здійснення пра­восуддя. Пункт 4 ст. 12 названого Закону визначає види вимог, на які мораторій не поширюється.

4. Чинне законодавство не передбачає зупинення дії законів або інших нормативно-правових актів, в тому числі в умовах надзвичайного та воєнного стану, крім актів Верховної Ради та Ради міністрів Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування (ст. 12 Закону «Про правовий режим воєнного стану» [153]; ст. 15 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану» [150]). Але передбачається об­меження прав і свобод людини в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 64 Конституції [1]), що у відповідних випадках перешкоджає зверненню з позовом про захист права.

5. Стаття 387 КТМ передбачає зупинення перебігу позовної давності на період з дня заявлення перевізнику претензії, що випливає із перевезення вантажу,  пасажирів і багажу, до одержання відповіді на претензію або до закінчення строку, встановле­ного для відповіді на претензію. Відповідно до ст. 392 КТМ перебіг позовної давності зупиняється з дня винесення диспашером постанови про наявність загальної аварії до дня одержання диспаші заінтересованою особою, якщо обчислення суми позову залежить від розрахунків у зв'язку із загальною аварією.

Стаття 264.   Переривання перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одно­го із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

1. Визнання боргу або іншого обов'язку перериває перебіг позовної давності у від­носинах з участю з однієї чи з обох сторін як фізичних, так і юридичних осіб. За аналогією з урахуванням ст. 167 — 169 ЦК це правило слід застосовувати до право­відносин з участю держави, Автономної Республіки Крим і територіальних громад. Визнання боргу чи іншого обов'язку перериває позовну давність незалежно від наміру, з яким боржник здійснив визнання. Боржник не може заперечувати факт переривання строку позовної давності, посилаючись на те, що він не мав на меті визнанням боргу досягти переривання позовної давності.

2. Якщо боржників за вимогою, що пред'явлена в суді, декілька, позовна давність переривається пред'явленням позову хоча б до одного із них (незалежно від того, боржники є зобов'язаними солідарно чи в частках). Разом з тим належить урахо­вувати, що ст. 71 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5] передбачає, що переривання відповідних обмежувальних (преклюзивних) строків має силу лише стосовно тієї особи, проти якої була здійснена дія, що перериває давність. Позовна давність за вимогою в цілому переривається також і тоді, коли позов пред'явлено лише в частині вимоги. Разом з тим, учинення позову за однією вимогою не може переривати позовну давність за іншими вимогами, що входять до змісту цього ж зобов'язання. Так, пред'явлення позову про сплату процентів за ко­ристування кредитом перериває позовну давність за цією вимогою, але не впливає на перебіг строків позовної давності за вимогами про повернення суми кредиту та про сплату пені. Пред'явлення позову про повернення орендованого майна не впли­ває на перебіг позовної давності за вимогами про сплату неустойки за прострочення повернення орендованого майна, про сплату орендної плати, про сплату пені за про­строчення сплати орендної плати.

3. З дня переривання позовна давність тієї ж тривалості починає перебіг заново. Час, що минув до переривання, до позовної давності не зараховується.

Стаття 265. Перебіг позовної давності у разі залишення позову без розгляду

1. Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

2. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.

Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж щість місяців, вона подов­жується до шести місяців.

1. Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого порушеного цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК). Тому у відповідних випадках при зверненні до суду необхідно перевірити, чи не про­пустила особа при зверненні до суду позовну давність. Таке звернення на перебіг по­зовної давності не впливає. Але у випадках, передбачених ст. 229 ЦПК [44] і ст. 81 ГПК [31] позов залишається судом без розгляду. Це не позбавляє позивача права звернутись з тим же позовом повторно. Тут і виникає питання про те, чи впливає на перебіг позовної давності залишення позову без розгляду. Частина 1 ст. 265 ЦК дає відповідь на це запитання: залишення позову без розгляду ніяк на перебіг позов­ної давності не впливає.

2. Згідно з частиною третьою ст. 328 КПК при виправданні підсудного за відсут­ності в його діях складу злочину, цивільний позов у кримінальному процесі залиша­ється без розгляду. У цьому разі перебіг позовної давності, що почався відповідно до загального правила ч. 1 ст. 261 ЦК, не переривається, але зупиняється на період від пред'явлення позову в кримінальному процесі (ст. 28 КПК [27]) до набрання за­конної сили виправдувальним вироком.

Як і за загальним правилом ст. 263 ЦК, період зупинення в цьому випадку не зарахо­вується до позовної давності. На відміну від загальних правил ст. 263 ЦК, на випадок зупинення перебігу позовної давності в зв'язку із залишенням без розгляду цивільного позову, що заявлений в кримінальному процесі, ч. 2 ст. 265 ЦК надає позивачеві піль­говий шестимісячний строк на пред'явлення позову, якщо після зупинення перебігу позовної давності частина строку, що залишилась, є меншою, ніж шість місяців.

Стаття 266.   Застосування позовної давності до додаткових вимог

1. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна дав­ність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

1. У цивільному законодавстві України відсутні визначення понять основної та додаткової вимог. За таких умов логічним було б звернутися до доктринального ви­значення цих понять. Але належної одностайності серед вчених, що зверталися до ви­значення понять основної та додаткової вимог (зобов'язань), не існує. З урахуванням цього додатковими в контексті ст. 266 ЦК логічно було б визнавати такі вимоги, які
виходять за межі еквівалентного обміну між сторонами зобов'язання на визначених законодавством та договором умовах. У межах такого обміну знаходяться передача товару, виконання роботи, надання послуги, а також дії, спрямовані на виправлення неналежного виконання цих обов'язків (крім випадків відшкодування витрат креди­торові, який самостійно чи за свій рахунок виправив неналежне виконання). У ме­жах такого обміну знаходиться і сплата грошових сум за отримані товари, послуги, за виконані роботи (ціна товару, вартість послуг, робіт), зокрема, орендна плата, проценти за кредит, в тому числі і передбачені договором підвищені проценти, що сплачуються у разі прострочення повернення кредитної суми. Додаткові вимоги — це такі, що кваліфікуються як способи забезпечення виконання зобов'язання, як міри
відповідальності або способи захисту права, зокрема, вимоги про розірвання догово­ру. Додаткові вимоги виникають лише тоді, коли порушується нормальний розвиток цивільних правовідносин. Тому проценти, що оплачуються відповідно до кредитного договору чи за товарний кредит, не є такими, що складають зміст додаткових вимог. Але суми індексації чи проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК, склада­ють зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності.

2. Перебіг позовної давності за основною і додатковою вимогами зазвичай почи­нається з одного і того ж дня. Тому з дня закінчення позовної давності за основною вимогою закінчується і позовна давність за додатковою вимогою (якщо за відповідною вимогою не встановлено спеціальну позовну давність). Так, з дня закінчення вста­новленого строку виконання обов'язку передати індивідуально визначену річ креди­тор вправі пред'явити позов про виконання зобов'язання в натурі — про відібрання речі у боржника і передання її кредиторові (ст. 620 ЦК). З того ж дня починається перебіг і позовної давності за вимогою про стягнення неустойки за прострочення виконання вказаного зобов'язання. Проте в окремих випадках перебіг позовної давності за основною і додатковою вимогами починається у різні дні. Так, перебіг позовної давності за вимогою про прострочення виконання грошового зобов'язання починається з дня закінчення погодженого сторонами строку платежу. Перебіг по­зовної давності за вимогою про стягнення пені починається у кожен день, за який нараховується пеня. Отже, перебіг позовної давності за вимогою про стягнення пені, нарахованої за останній день позовної давності за вимогою про стягнення за­боргованості, починається у цей же день. Але стягнути цю пеню не можна, тому що у той же день закінчується позовна давність за вимогою про стягнення основної за­боргованості, що тягне визнання такою, що минула, і позовної давності за вимогою про стягнення пені.

Стаття 267.   Наслідки спливу позовної давності

1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зроб­леною до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

1. Прийняття Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Укра­їні» [137] та втрата чинності Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні виключили у відповідних випадках заміну приватно-правового обов'язку, за яким минула позовна давність, публічно-правовим обов'язком перераху­вати відповідну грошову суму до бюджету. Тому тепер будь-яка особа, в тому числі
і юридична, вправі виконати зобов'язання і після спливу позовної давності. Якщо зобов'язання буде виконане після спливу позовної давності, особа не одержує права вимагати повернення виконаного.

2. На  відміну  від викладеного  у попередньому  пункті  коментаря,  виконання зобов'язання після спливу обмежувального (преклюзивного) строку призводить до безпідставного набуття майна особою, на користь якої здійснено виконання.

3. Позовна давність не може застосовуватись без заяви сторони. Сторона має право зробити таку заяву в будь-який час до винесення рішення, в тому числі під час судових дебатів. Якщо позовна давність минула, і позивач зробив заяву про її застосування, це є підставою для відмови у позові.

4. За наявності поважних причин пропуску позовної давності суд захищає порушене право. Поважними слід визнавати тільки такі причини, за яких кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежали та не знаходились під його контролем.

5. У ст. 393 КТМ [34] формулюється нова для вітчизняного законодавства правова конструкція продовження позовної давності. Продовження можливе на строк до трьох років, якщо раніше (протягом позовної давності) судно, про морську вимогу до якого йдеться, не могли застати у водах України.

6. Після спливу позовної давності, якщо суд не визнає причини пропуску позо­вної давності поважними, захист права є неможливим. Але сплив позовної давності не означає, що право припинилось. Тому виконання обов'язку після спливу позовної давності для захисту права, що кореспондує цьому обов'язку, не дає зобов'язаній стороні права вимагати повернення виконаного, хоч би боржник у момент виконання
і не знав про сплив позовної давності.

7. Якщо зобов'язана особа несла обов'язок сплатити кредиторові грошову суму, виконати роботу, надати послугу, передати речі, що визначені родовими ознаками, сплив позовної давності надає їй можливість не виконувати ці обов'язки та отрима­ти всі майнові вигоди від цього. Якщо зобов'язана особа несла обов'язок повернути іншій стороні (власникові) індивідуально визначену річ, вона може не виконувати
цей обов'язок, але ж сплив позовної давності й не породжує права власності. Право власності при цьому виникає тільки зі спливом набувальної давності, причому право власності на нерухоме майно, транспортні засоби і цінні папери набувається тільки за рішенням суду, а на нерухоме майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, — за наявності рішення суду з моменту державної реєстрації. У період
після спливу позовної давності до спливу набувальної давності та здійснення дій, необхідних для набуття права власності, існує ситуація правової невизначеності. Вона, за загальним правилом, не перешкоджає використанню відповідної речі воло­дільцем, оскільки щодо фактичного володіння встановлена презумпція його право­мірності (ч. З ст. 397 ЦК), а право володіння захищається, як і право власності
(ст. 396 ЦК).

Лише використання транспортних засобів у цей період є неможливим, оскільки їх експлуатація можлива за умови державної реєстрації (ст. 34 Закону «Про дорожній рух» [74]), а державна реєстрація здійснюється за заявою власника, за наявності документів, що підтверджують правомірність придбання транспортного засобу (п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів [314]).

8.  Оспорюваний правочин, окремі його умови, що могли бути визнані недійсними за позовом сторін, іншої заінтересованої особи, за умови звернення з позовом у межах позовної давності, після спливу позовної давності набувають ознаки правомірності. Немає підстав стверджувати, що окремі умови договору чи договорів у цілому, що могли бути визнані судом недійсними, після спливу позовної давності не є чинними
або не можуть застосовуватись. Вони підлягають застосуванню. І такі випадки будуть непоодинокі, оскільки новий Цивільний кодекс, на відміну від раніше чинного, за за­гальним правилом недійсні правочини визнає оспорюваними.

Стаття 268.   Вимоги, на які позовна давність не поширюється

1. Позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім ви­падків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».

2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

(Із змін, від 12.05.2004)

1. Позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають із порушення осо­бистих немайнових прав. Суб'єкти авторського права, прав на інші об'єкти інтелек­туальної власності мають особисті немайнові та майнові права. Особисті немайнові права захищаються, як правило, без обмеження позовною давністю. У Законі «Про авторське право і суміжні права» [176] (ст. 14) дано докладний перелік особистих (немайнових) прав авторів.  У ч.  5 ст.  8 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [155] особистим (немайновим) правом визнається право авторства на винаходи і спеціально зазначається на те, що воно охороняється безстроково. Ана­логічні положення містяться в ч. 4 ст. 7 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» [77], ст. 37 Закону «Про охорону прав на сорти рослин» [185].

2. На вимоги про захист майнових прав, що належать суб'єктам права інтелектуаль­ної власності, позовна давність поширюється. До майнових прав авторів, наприклад, відносяться право дозволяти або забороняти відтворення творів, публічне виконання і публічне повідомлення творів, публічний показ, переклади творів, переробки, адап­тації, аранжування, та інші подібні зміни твору, поширення творів шляхом продажу,
відчуження іншим способом тощо.

3. Позовна давність не поширюється на вимоги про порушення особистих немайнових прав, що встановлюються ст. 269 — 315 ЦК. Проте позови про спростування помі­щених у засобах масової інформації недостовірних відомостей повинні пред'являтись у межах спеціальної позовної давності тривалістю один рік (п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК). Ця спеціальна позовна давність не поширюється на відносини щодо поширення зазначених відомостей іншим способом (а не в засобах масової інформації).

4. Не поширюється позовна давність на вимоги вкладників про видачу вкладів, уне­сених у банківські (кредитні) установи. Банківська установа — це банк, а також філія банку, що від його імені здійснює банківську діяльність. Банк визначається як юридична особа, що має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійс­нювати у сукупності такі операції як залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб (ст. 2 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163]). Кредитна установа ви­значається як фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок за­лучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик (п. 2 ч. 2 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [177]). Вклад (депозит) — це кошти готівкою або в безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договір­ них засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підляга­ють виплаті вкладникові відповідно до законодавства України та умов договору (ст. 2 Закону «Про банки та банківську діяльність»). З Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах [354] слід зробити висновок про те, що до категорії вкладів не належать гроші на поточних рахунках громадян — суб'єктів підприємницької діяльності та юридичних осіб у національній та іноземній валюті, хоча ці гроші вносились на рахунок готівкою, гроші на рахунках типу «Н», «П». Гроші на вкладних (депозитних) рахунках фізичних та юридичних осіб завжди мають статус вкладів. Цей же статус мають і гроші на поточних рахунках фізичних осіб, що не використовуються для обслуговування підприємницької діяль­ності (п. 3.1 названої Інструкції). Ці висновки погоджуються зі ст. 1066 — 1076 ЦК. Що стосується процентів, які нараховуються на суму банківського вкладу, то за умови їх невитребування у встановлений строк (цей строк може встановлюватись договором) вони збільшують суму вкладу. Так проценти стають частиною вкладу, на вимоги про видачу якого позовна давність не поширюється.

5. Сфера застосування п. З ч. 1 ст. 268 ЦК є обмеженою, оскільки шкода, що за­вдана ушкодженням здоров'я чи заподіянням смерті фізичній особі-працівникові, відшкодовується в межах страхових правовідносин, на які поширюються спеціальні норми, в тому числі й ті, що виключають застосування позовної давності (частина сьома ст. 40 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втра­ту працездатності» [142]). У решті випадків така шкода відшкодовується відповідно до ст. 1195 —   1208 ЦК, а позовна давність на такі вимоги не поширюється в силу п. З ч. 1 ст. 269 ЦК.

6. Пунктом 4 ч. 1 ст. 268 ЦК установлюється спеціальне правило, яке б зберегло свою чинність і після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства [45], ст. 99 якого встановлює загальне правило про строк звернення до адміністративного суду тривалістю один рік. Але п. 13 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу. Тому п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК застосуванню не підлягає.

7. Не застосовується позовна давність до вимог страхувальника чи застрахованої особи про виплату страхової суми (страхового відшкодування). Передбачений умовами страхування строк, протягом якого страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання стра­хового випадку (ст. 21 Закону «Про страхування» [180]), не є позовною давністю, а лише дає страховику право на односторонню відмову від виконання зобов'язання, від здійснення страхових виплат або страхового відшкодування (ст. 26 того ж Закону).

8. Від вимог, на які позовна давність не поширюється, слід відрізняти такі вимоги, коли сам зміст суб'єктивного права, що захищається в суді, виключає дію правил про позовну давність. Так, правочини, які визнаються недійсними безпосередньо законом (нікчемні правочини), взагалі не є юридичними фактами, вони не тягнуть за собою виникнення цивільних прав та обов'язків, тобто є фактами юридично байдужими.
Пред'явлення позову про визнання таких правочинів недійсними викликається не не­обхідністю усунути порушення законодавства, а має на меті усунути невизначеність у взаємовідносинах сторін. Тому такі позови пред'являються без обмеження позовною давністю. У той же час передання майна за нікчемним правочином порушує право суб'єкта, яке він може захищати лише в межах позовної давності (ч. 4 ст. 258 ЦК).
Без обмеження позовною давністю пред'являються також й інші позови про визнання права, якщо право не порушене, але щодо управненого здійснюються дії, що ставлять під сумнів його право, або з інших причин виникла ситуація правової невизначенос­ті, з метою усунення якої пред'являється позов про визнання права. Проте є й такі позови про визнання права, які можуть пред'являтись за наявності порушення права
(наприклад, позови про визнання недійсними оспорюваних правочинів).