РОЗДІЛ V СТРОКИ ТА ТЕРМІНИ. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

ГЛАВА 18 ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ

Стаття 251.   Поняття строку та терміну

1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

1. Виходячи із ч. 1 ст. 251 ЦК строк можна визначити як період у часі, сплив якого тягне цивільно-правові наслідки, встановлені законодавством.

2. Поряд з поняттям строку в статті, що коментується, визначається поняття тер­міну. Термін — це момент у часі, настання якого тягне цивільно-правові наслідки. Слід визнати конструктивним використання в Цивільному кодексі понять строку та терміну як таких, що мають різний зміст. Разом з тим, у чинних нормативно-правових актах зберігаються положення, в яких слово «термін» вживається в розумінні періоду у часі, тобто, строку (напр., ст. 160 КТМ [34]).

3. Строки та терміни, сплив або настання яких тягне цивільно-правові наслідки, встановлюються актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (якщо рішенням суду цивільні правовідносини встановлюються або перетворюються). Тут, як і в інших статтях Цивільного кодексу, термін «акти цивільного законодавства» вживається в широкому розумінні — як акти, які встановлюють строки чи терміни, що мають цивільно-правове значення. Було б неправильним окремі нормативно-правові акти кваліфікувати як такі, що не мають характеру актів цивільного законодавства, і не застосовувати до цивільно-правових відносин положення, які встановлюють стро­ки, що стосуються таких відносин, тільки тому, що відповідний акт в цілому не має цивільно-правового змісту.

4. Чинне цивільне законодавство України встановлює різні види строків та термінів, що мають цивільно-правове значення.

Правовстановлюючі строки та терміни передбачені ст. 338 ЦК (шестимісячний строк, зі спливом якого виникає право власності на знахідку), ст. 341ЦК (шести-або двомісячний строк, зі спливом якого виникає право власності на бездоглядну домашню тварину), ст. 344 ЦК (зі спливом строку набувальної давності тривалістю п'ять років особа набуває права власності на майно). В інших випадках відповідне право виникає зі спливом встановленого строку за наявності інших передбачених актами цивільного законодавства юридичних фактів: з досягненням шістнадцяти­річного віку повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі за на­явності встановлених умов відповідно за рішенням органу опіки та піклування, якщо є письмова згода батьків, а за відсутності такої згоди — за рішенням суду (ст. 35 ЦК). Зі спливом десяти (у відповідних випадках — п'ятнадцяти) років набувальної давності за рішенням суду особа набуває права власності на нерухому річ (ст. 344 ЦК).

5. Строки здійснення дій у процесі укладення договорів — це окремий вид строків. Статтями 641 — 644 ЦК установлені правила, що передбачають можливість встанов­лення офертою строку для акцепту. Установлено термін, до настання якого можливе відкликання оферти, і термін, до настання якого можливе відкликання акцепту. Стро­ки здійснення дій у процесі укладення господарських договорів установлені ст. 181 ГК [42].

6. Строки або терміни виконання зобов'язань установлюються договорами. Є і прак­тика встановлення строків виконання зобов'язань законодавством. Частиною 2 ст. 530 ЦК покладається на боржника обов'язок виконати зобов'язання,  строк виконання якого не визначено, в семиденний строк після встановлення вимоги про виконання. Транспортне законодавство встановлює строки доставки вантажу і навіть диференціює ці строки.

7.  Окремим; видом строків є строки засвідчення у встановленій законодавством формі фактів неналежного виконання зобов'язання — строки прийняття товарів чи продукції за кількістю та якістю, строки складання комерційних актів, установлення вимоги про їх складання, здійснення інших пов'язаних з цим дій, строки виявлення недоліків у речах, що були придбані за договором (ст. 680 ЦК).

8. Строки пред'явлення вимог (претензій) установлено стосовно зобов'язань купівлі-продажу (ст. 680 ЦК), перевезення (ст. 925 ЦК; ст. 315 ГК).

9. Позовна давність як вид строків обмежує можливість захисту права судом. Сплив цього строку виключає захист права за умови заяви сторони про необхідність засто­сування позовної давності. До таких строків належать і строки подання до суду заяв про скасування чи зміну рішень органів Антимонопольного комітету України (ст. 60 Закону «Про захист економічної конкуренції» [165]), приватизації (п. 2 ст. 20 Закону
«Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію» [100]), державної виконавчої служби (ст. 26 Закону «Про виконавче провадження» [129]).

10. Поняттю обмежувальних або преклюзивних (praecludere) строків у теорії да­ється широке тлумачення.  За відсутності нормативного визначення цього поняття його доцільно було б тлумачити як строк, який установлений для звернення до суду з позовом про захист права та сплив якого припиняє право. Питання про доцільність використання правової конструкції обмежувальних (преклюзивних) строків вирішує
законодавець. Можливо, таке використання і є невиправданим. Але ж законодавець використовує цю правову конструкцію,  передбачивши  припинення поруки,  якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укла­дення договору поруки (у випадках, якщо строк виконання основного зобов'язання не встановлено або визначено моментом пред'явлення вимоги — ч. 1 ст. 559 ЦК). Об­межувальними (преклюзивними) слід визнати і строки, сплив яких «погашає» певні вимоги, що випливають із обігу векселів (ст. 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5]). Особливістю обмежувальних (преклюзивних) строків визнається те, що вони не перериваються, не зупиняються і не поновлюються. Проте із ст. 71 названого Уніфікованого закону випливає, що обмежувальні (преклюзивні) строки, встановлені ст. 70 цього ж Уніфікованого закону, можуть перериватись.

11. Процесуальні строки встановлюються для здійснення дій, пов'язаних з поруше­ною судом справою. Проте встановлений Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134] (ст. 14) строк на звернення осіб до господарського суду із заявою про визнання їх кредиторами (його тривалість — один місяць) є суто матеріально-правовим (преклюзивним). Він припиняє право (ч. 5 ст. 31 названого Закону), але тільки на стадії задоволення вимог кредиторів. Якщо справа про банкрутство не дійшла до цієї стадії, право не припиняється. Положення законів, що встановлюють процесуальні строки, не регулюють цивільні відносини, але в під­сумку їх пропуск (сплив) може тягти і цивільно-правові наслідки (неможливість за­хисту права).

12. Строки звернення до органів державної виконавчої служби із заявою про по­рушення виконавчого провадження (строки пред'явлення виконавчих документів до виконання) підпорядковуються правовому режиму, що встановлений ст. 21 — 23 За­кону «Про виконавче провадження» [129].

13. Переривання, зупинення та поновлення будь-яких строків можливе лише за умо­ви, що це передбачено актами законодавства, що видані відповідно до закону. Якщо строк кваліфікується як позовна давність, він може перериватись і зупинятись (ст. 263, 264 ЦК), а відповідно до ст. 393 КТМ [34] — і продовжуватись. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються та поновлюються відповідно
до спеціальних правил (ст. 22, 23 Закону «Про виконавче провадження»). Строк, установлений для прийняття спадщини, припиняє право, але в силу ч. З ст. 1272 ЦК спадкоємцю за рішенням суду може бути визначено додатковий строк для прийняття спадщини, якщо встановлений ст. 1270 ЦК строк для прийняття спадщини був про­пущений з поважних причин.

Якщо законом можливість переривання, зупинення, продовження та поновлення відповідного строку не встановлена, застосувати до таких строків за аналогією пра­вил про переривання, зупинення та поновлення, що встановлені стосовно інших видів строків, підстав немає.

Стаття 252.   Визначення строку та терміну

1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

1. Частина 1 ст. 252 ЦК визначає одиниці, в яких мають обчислюватись строки. Це — роки, місяці, тижні, дні, години. Але не слід вважати, що цей перелік одиниць, якими визначаються строки в цивільному праві, є вичерпним. Стаття 254 ЦК прямо вказує на можливість використання для визначення строку в цивільному праві такої одиниці як півмісяця. Нормами, прийнятими в морському торговельному порту, вста­новлюється сталійний час (ст. 148 КТМ). Немає жодних підстав стверджувати, що сталійний час має визначатись тільки в одиницях, що встановлені ч. 1 ст. 252 ЦК, і не може встановлюватись у годинах та хвилинах.

2. Судова практика в період раніше чинного Цивільного кодексу виявилась не­ спроможною протистояти практиці встановлення строків у так званих банківських днях, робочих днях. Тепер така практика знайшла опору в«.ч. З ст. 6 ЦК, що надає сторонам права відступити від положень законодавства та самостійно врегулювати свої відносини. Тому немає ніяких перешкод для встановлення строків у робочих
днях, банківських днях, як це часто буває в практиці. Установлювати строки в таких одиницях як півроку, квартал також припустимо. Але автори не рекомендували б вдаватися до таких одиниць часу, оскільки це може створити ситуацію правової неви­значеності в зв'язку з тим, що в ч. 2 ст. 254 ЦК маються на увазі календарні півроку і квартали («півроку або квартал року»). Застосування у ч. 2 ст. 254 ЦК термінів
«півроку або квартал року» лише в розумінні як календарних і відсутність зазна­чення на можливість використання цих одиниць як таких, що дають підставу для їх відліку від дня початку перебігу строку, встановленого ст. 253 ЦК, є підставою для висновку про те, що строки «півроку» і «квартал» є календарними навіть тоді, коли не зазначається, що маються на увазі півроку або квартал року. Викладене дає від­повідь на запитання про те, який квартал мається на увазі в ч. 5 ст. 1061 ЦК, якою приписується виплачувати проценти вкладникам зі спливом кожного кварталу. Тут мається на увазі квартал календарний, оскільки Цивільний кодекс іншого не знає. Застосування для обчислення строків астрономічних півроку і кварталу може перед­бачатись тільки договором.

3. Зазначення в ч. 2 ст. 252 ЦК на можливість визначення терміну календарною датою ставить під сумнів чинність положень підзаконних актів, що визначають терміни не тільки датами, а й годинами та хвилинами (наприклад, терміни відправлення поїз­дів). Слід зробити висновок про те, що закон не забороняє встановлювати договорами терміни із зазначенням годин та хвилин. Оскільки договори перевезення пасажирів
мають кваліфікуватись як договори про приєднання (ст. 634 ЦК), визначені перевіз­ником терміни відправлення та прибуття транспортних засобів слід визнати умовами договорів, що встановлені стандартними формами та є чинними.

4. Визнається можливість визначення терміну вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Це положення слід порівняти із ст. 214 ЦК, яка виникнення або припинення цивільних прав та обов'язків, що складають зміст правочину, пов'язує з обставинами, стосовно яких невідомо, настануть вони чи ні.

Строки та терміни нерідко взаємопов'язуються. Так, законодавством чи договором може встановлюватись строк, що починається з настанням певного терміну.

Стаття 253.   Початок перебігу строку

1. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

1. Строк, що визначається днями, починається з наступного дня після відповід­ної календарної дати. Так, відповідно до договору покупець може прийняти на себе обов'язок сплатити грошову суму, що складає вартість поставленого товару, впродовж 10 днів після одержання товару. Товар одержано покупцем 12 лютого. Десятиденний строк у цьому випадку буде обчислюватись з нуля годин 13 лютого і закінчуватись 22 лютого в кінці дня (ст. 255 ЦК).

2. Відповідно до ст. 253 ЦК строки, визначені роками, місяцями, тижнями, також починаються з наступного дня після відповідної календарної дати. Це означає, що роки, місяці, тижні, що застосовуються як одиниці для обчислення строків у цивільному праві, є астрономічними (починаються з наступного дня після відповідної календарної дати), а не календарними, які починаються з 1 січня (календарні роки), з 1 числа мі­сяця (календарні місяці), з понеділка (календарні тижні). Але з урахуванням ч. З ст. 6 ЦК сторони цивільно-правового договору не позбавлені права встановити, що строк здійснення відповідних дій обчислюється в календарних роках, місяцях, тижнях. Тоді строк буде відраховуватись з нуля годин 1 січня наступного року, з першого числа наступного місяця, з понеділка наступного тижня.

3. У ст. 253 ЦК формулюється загальне правило про початок перебігу строків, яке поширюється і на строки, що обчислюються відповідно до договорів кварталами або півроком. Частина 2 ст. 254 ЦК не суперечить викладеному, при її тлумаченні слід мати на увазі, що вона виходить за межі заголовку статті, але заголовок ніколи не може обмежити зміст статті, який викладений достатньо визначено. Крім того, суттєвим є те, що в ч. 2 ст. 254 ЦК маються на увазі випадки, коли строк установлюється календарним півроком (певного року) або календарними кварталами (кварталами року). Приписується відлік кварталів вести з початку року.

4. Застосовувати правило ст. 253 ЦК до строків, що визначені в годинах та хви­линах, було б буквальним тлумаченням закону, доведеним до безглуздя. Тому для визначення моменту, з якого починається перебіг строків, установлених в годинах та хвилинах, треба застосовувати не букву ст. 253 ЦК, а принцип, що тут закладений (застосовувати право за аналогією в зв'язку з відсутністю норм, що визначають мо­мент початку строку, що встановлений у годинах чи хвилинах). Це означає, що строк, встановлений у годинах та хвилинах, починається з моменту початку наступної години (хвилини) після відповідної години (хвилини), з якою пов'язується початок строку. Сторони договору можуть домовитись про більш точну фіксацію моменту початку перебігу строку, що встановлений у годинах та хвилинах. Відповідно буде визна­чатись і момент закінчення строку. У такому випадку обчислення строку може бути максимально наближене до астрономічного.

Стаття 254.   Закінчення строку

1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останньо­го року строку.

2. До строку,  що визначений півроком або кварталом року,  застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неро­бочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

1. За загальним правилом, строк, визначений роками, спливає у відповідний мі­сяць та число останнього року строку. Так, якщо банк 13 серпня 2000 року видав кредит на строк вісім років, то останнім днем своєчасного повернення кредитної суми є 13 серпня 2008 року.

2. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідний день останнього місяця строку. Так, підрядник прийняв на себе обов'язок забезпечити готовність збудованого об'єкту для державного приймання не пізніше десяти місяців після підписання акта про передання підрядникові проектно-кошторисної документації та земельної ділянки. Ця документація та ділянка були передані підрядникові 21 квітня. Строк для забез­печення готовності об'єкта для приймання спливає 21 лютого наступного року. Не  пізніше цього дня підрядник зобов'язаний повідомити замовника про те, що об'єкт є готовим до здачі-приймання.

3. Аналогічним чином обчислюються строки, що встановлені тривалістю півроку чи квартал. Зазначення в ч. 2 ст. 254 ЦК про те, що відлік кварталів ведеться з по­чатку року, не заперечує цього загального правила, а стосується тих випадків, коли строк здійснення дій відлічується від першого числа першого місяця кварталу, тобто коли дії відповідно до договору належить здійснити упродовж календарного кварталу.

Так, договором поставки, наприклад, може бути обумовлено, що поставка здійснюється протягом третього кварталу 2009 року. Це означає, що постачальник прийняв на себе обов'язок поставити товари в період з 1 жовтня по 31 грудня 2009 р. включно.

4. Строк, визначений тижнями, спливає у відповідний день відповідного тижня. Якщо покупець прийняв на себе, наприклад, обов'язок сплатити грошову суму за по­ставлений товар упродовж двотижневого строку після отримання товару від постачаль­ника, а товар отриманий покупцем у понеділок 10 грудня 2007 року, останнім днем своєчасної оплати товару є понеділок 24 грудня того ж року.

5. Якщо дії відповідно до договору можуть бути здійснені упродовж, наприклад, чотирьох місяців, відлік яких проводиться з 31 жовтня 2008 p., то він закінчується 28 лютого 2009 p., оскільки у лютому в цьому році немає не тільки 31 числа, а й З0 та 29.

6. Якщо останній день строку випадає на вихідний, святковий або неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Слова в ч. 5 ст. 254 ЦК «що визначений відповідно до закону таким у місці вчинення певної дії» стосуються і ви­хідних, і святкових, і неробочих днів. При цьому вихідними слід вважати вихідні дні хоча б в одній з організацій, яка здійснює чи стосовно якої мають бути здійснені відповідні дії. Святкові та неробочі дні визначені як єдині для всієї країни в ст. 73 КЗпП [28].

Стаття 255.   Порядок вчинення дій в останній день строку

1. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закін­чення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються
відповідні операції.

2. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно»

1. За загальним правилом, відповідні дії можуть бути вчинені до закінчення остан­нього дня строку. Тобто за договором позики позичальник, що зобов'язаний повернути позикодавцеві грошову суму не пізніше 21 грудня, має право запропонувати фізичній особі — кредиторові виконання не пізніше ніж о 23 годині 59 хвилин цього дня. Якщо позикодавець відмовився прийняти виконання від «нічного гостя», має місце простро­чення кредитора (позикодавця), і наступають наслідки, що передбачені ст. 662 ЦК.

2. Під установами в ч. 1 ст. 255 ЦК слід розуміти усіх юридичних осіб, а не уста­нови, про які йдеться у ч. 1 ст. 83, ст. 101 — 103 ЦК.

3. Строк спливає в термін припинення відповідних операцій юридичними особами, щодо яких здійснюються дії. Таким терміном є встановлений у банку момент припи­нення касових операцій (прийняття грошових сум), прийняття платіжних документів, установлений на підприємстві термін припинення прийняття (видачі) товарів на склад (зі складу) тощо.

4. Прийняття Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [159] не додало визначеності питанню щодо моменту виконання грошового зобов'язання у разі безготівкового перерахування грошових коштів. Лише ч. 9 ст. 20 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [201] чітко визначає день сплати страхових внесків як день списання установою банку (установою Державного казна­
чейства) суми платежу з рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу Пенсійного фонду.

5. Якщо встановлено строк чи термін подання письмових заяв чи повідомлень (це стосується і позовних заяв з матеріалами, що до них додаються), то вони можуть бути здані до закінчення останнього дня строку до підприємства зв'язку. Слід мати на увазі, що день закінчується о 24 годині.