5. АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО

Стаття 152.   Поняття акціонерного товариства

1. Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

2. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм
належать.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом.

3. Найменування акціонерного товариства має містити його найменування і за­значення того, що товариство є акціонерним.

4. Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом.

5. Акціонерне товариство, яке здійснює публічне розміщення акцій, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

6. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні товариства та приват­ні товариства. Особливості правового статусу публічних та приватних акціонерних товариств встановлюються законом.

(Із змін, від 17.09.2008)

1. Формальною ознакою, що відрізняє акціонерне товариство від інших видів гос­подарських товариств, є поділ статутного капіталу на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. Частина 6 ст. 152 ЦК поділяє акціонерні товариства на публічні і приватні. Стаття 25 Закону «Про господарські товариства», що поділяє акціонерні товариства на відкриті та закриті, чинність втратили. Такий же поділ акціонерних товариств здійснювався у ст. 81 ГК, але ця стаття із названого Кодексу виключена За­коном «Про акціонерні товариства» [228]. Статус приватного акціонерного товариства є близький до статусу, який раніше надавався закритим акціонерним товариствам. Статус публічного акціонерного товариства є близьким до статусу, який раніше нада­вався відкритим акціонерним товариствам. У зв'язку з набранням чинності Законом «Про акціонерні товариства» положення Закону «Про господарські товариства» [53], Цивільного кодексу (крім положень, до яких розділом XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про акціонерні товариства» внесені зміни) підлягають застосу­ванню в частині, в якій вони не суперечать Закону «Про акціонерні товариства» [228]. Положення Закону «Про господарські товариства», що стосуються всіх видів госпо­дарських товариств (ст. 1 — 49), втрачають чинність стосовно акціонерних товариств через два роки після набуття чинності Законом «Про акціонерні товариства».

2. Пряме зазначення в ч. 2 ст. 152 ЦК на те, що акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, може кваліфікуватись як за­гальне правило, що не виключає дії положення, яке сформульоване в другому реченні цієї частини. Буквально із цього положення випливає, що акціонери несуть-таки ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості акцій, що їм належать. Це невдале формулювання, як і аналогічні формулювання абзацу другого ч. 2 ст. З Закону «Про акціонерні товариства» та ст.  140 ЦК (щодо товариств з обмеженою відповідальністю), може дуже негативно вплинути на відповідні права та обов'язки акціонерів, на практику правозастосування взагалі. Справа в тому, що правові кон­струкції господарського товариства, зокрема, акціонерних та товариств з обмеженою
відповідальністю, запозичені національним законодавством із законодавства інших країн. І розуміння відносин між учасниками (акціонерами) та відповідними товари­ствами в нашій країні склалось таке ж, як і в країнах, у яких було здійснене запози­чення цих правових конструкцій (можна говорити навіть про те, що був запозичений світовий досвід). Але сформулювати правові положення, які б повністю відповідали запозиченому досвідові, не вдалося. За таких умов практика пішла дуже своєрідним шляхом, надаючи перевагу розумінню відносин між учасниками (акціонерами) та відпо­відними господарськими товариствами, що було запозичене із чужих правових систем, перед буквою національного закону. Автори вважали б за доцільне слідувати букві закону. А щоб при цьому ми не відходили від визнаних у світі правових конструкцій,
доцільно було б удосконалити відповідні формулювання шляхом вилучення із ст. 140 та 152 ЦК формулювань про ризики, які несуть учасники товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства.

3. Один випадок,   коли  акціонери несуть  відповідальність  за зобов'язаннями акціонерного товариства,  все ж встановлено:  акціонери  несуть відповідальність за зобов'язаннями акціонерного товариства в межах неоплаченої частини вартості на­лежних їм акцій (абзац другий ч. 2 ст. 152 ЦК; абзац третій ч. 2 ст. З Закону «Про акціонерні товариства»). Але це положення не формулює норму прямої дії, а лише
передбачає можливість встановлення статутом відповідальності за зобов'язаннями ак­ ціонерного товариства акціонерів, що не повністю сплатили вартість акцій. Оскільки закон не встановлює виду відповідальності акціонера (солідарна чи субсидіарна), цей вид має визначатись статутом. Якщо ж статутом це не встановлено, то слід виходити із того, що відповідно до закону і статуту відповідальними за зобов'язаннями акціонер­ного товариства є товариство і акціонер (у відповідній частині). Отже, в межах цієї частини кредитори мають право вибору особи, до якої пред'являється вимога. Після задоволення вимоги кредиторів акціонер має право зворотної вимоги до акціонерного товариства за умови повної оплати вартості належних йому акцій.

4. Частина перша ст. 7 Закону «Про акціонерні товариства» надає акціонерам пуб­лічних акціонерних товариств право відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Із цього правила не можна безпосередньо зробити висновок про відсутність права відчужувати акції без згоди інших акціонерів та товариства за межами гіпотези наведеної норми (схематично ця гіпотеза може бути сформульо­вана так: «якщо акціонерне товариство є публічним»). При тлумаченні цього правила ч. 1 ст. 7 Закону «Про акціонерні товариства» треба враховувати: 1) загальне правило ч. 1 ст. 317 ЦК: право розпорядження майном належить власникові; 2) спеціальне стосовно наведеного загального правила положення п. 4 ч. 1 ст. 116 ЦК: учасники господарських товариств мають право відчужувати цінні папери, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Отже, акціонери приватних акціо­нерних товариств не позбавляються права на відчуження належних їм акцій без згоди інших акціонерів або товариства. Але ч. 2 ст. 7 Закону «Про акціонерні товариства» передбачено, що «статутом приватного акціонерного товариства може бути передба­чено переважне право його акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі. У разі, якщо статутом приватного акціонерного товариства передбачено таке переважне право, воно реалізовується відповідно до частин третьої — шостої цієї статті».

5. Частина третя ст. 8 Закону «Про акціонерні товариства» покладає на публічні товариства обов'язок мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на який розміщуєть­ся наступна регулярна інформація: 1) статут, зміни до нього, засновницький договір (якщо він укладався), свідоцтво про державну реєстрацію товариства; 2) положення про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та ревізійну комісію, внутрішні документи та зміни до них; 3) положення про кожну філію, кожне представництво; 4) принципи (кодекс) корпоративного управління товариства; 5) протоколи загаль­них зборів; 6) висновки ревізійної комісії (ревізора) та аудитора товариства; 7) річна
фінансова звітність; 8) документи звітності, що подаються відповідним державним органам; 9) проспект емісії, свідоцтво про державну реєстрацію випуску акцій та інших цінних паперів товариства; 10) перелік афілійованих осіб товариства із зазначенням кількості, типу та/або класу належних їм акцій.

6. Крім того, відповідно до ч. З ст. 78, ч. 1 ст. 77 Закону «Про акціонерні товари­ства» та ст. 41 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» [221] на веб-сторінці публічного акціонерного товариства розміщується особлива інформація про: 1) при­йняття рішення про розміщення цінних паперів на суму, що перевищує 25 відсотків статутного капіталу; 2) прийняття рішення про викуп власних акцій; 3) факти лістин-
гу/делістингу цінних паперів на фондовій біржі; 4) отримання позики або кредиту на суму, що перевищує 25 відсотків активів емітента; 5) зміну складу посадових осіб емітента; 6) зміну власників акцій, яким належить 10 і більше відсотків голосуючих акцій; 7) рішення емітента про утворення, припинення його філій, представництв; 8) рішення вищого органу емітента про зменшення статутного капіталу; 9) порушення
справи про банкрутство емітента.

7. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку встановлює строки, по­рядок і форми подання інформації про емітентів, в тому числі про публічні акціонерні товариства (ч. 6 ст. 40; ч. 2 ст. 41 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»).

8. Розміщення інформації на веб-сторінці не звільняє публічне акціонерне то­вариство від обов'язків,  передбачених ч.  4 ст. 40 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»  (оприлюднювати річну інформацію не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним, шляхом опублікування її в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради, Кабінету Міністрів або Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів; надсилати примірник такого видання до названої Комісії).

9. Публічно-правова відповідальність публічних акціонерних товариств за ненадан-ня, прострочення надання, надання недостовірної інформації є жорсткою — штраф в розмірі до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (частина перша ст. 11 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів» [105]), тобто 17000 грн.

Стаття 153. Створення акціонерного товариства

1. Акціонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фізичними особами, а також державою в особі уповноваженого органу, територіальною грома­дою в особі уповноваженого органу.

2. Якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства.

Цей договір не є установчим документом товариства.

Договір про створення акціонерного товариства укладається в письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами, договір підлягає нотаріальному посвідченню.

3. Особи, що створюють акціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства.

Акціонерне товариство відповідає за зобов'язаннями учасників, пов'язаними з його створенням, лише у разі наступного схвалення їх дій загальними зборами акціонерів.

4. Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.

5. Порядок і строки вчинення дій щодо створення акціонерного товариства, у тому числі порядок проведення установчих зборів та їхня компетенція, встановлюються законом.

(Із змін, від 17.09.2008)

1. Відсутність вказівки в ч. 1 ст. 153 ЦК на те, що засновниками акціонерних то­вариств можуть бути юридичні та/або фізичні особи, і раніше не було перешкодою для того, щоб засновниками таких товариств визнавались держава та територіальні громади. Тепер можливість створення акціонерних товариств державою в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, та територіальними громадами в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, передбачена ч. 1ст. 153 ЦК і ч. 1 ст. З Закону «Про акціонерні товариства» [228]. Із ч. 1 ст. 153 ЦК, ч. 1 ст. 9 Закону «Про акціонерні товариства» непрямо випливає і висновком від протилежно­го виявляється правовий припис, відповідно до якого Автономка Республіка Крим не може бути засновником акціонерних товариств. Але переважному застосуванню перед цим правовим приписом підлягає правовий припис, який непрямо випливає із ч. З ст. 38 Конституції Автономної Республіки Крим та виявляється при тлумаченні висновком від наступного правового явища (правовідносин між органами влади Авто­номної Республіки Крим та підприємствами, які перебувають у власності Автономної Республіки Крим) до попереднього (права Автономної Республіки Крим такі підпри­ємства створювати). Якщо ж є право самостійного створення підприємств (в тому числі і акціонерних товариства), то тим більше слід визнати можливою участь Автономної Республіки Крим у створенні акціонерних товариств. Зазначені в п. 4 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про акціонерні товариства» на те, що нормативно-правові акти до їх приведення у відповідність до цього Закону діють у частині, що не суперечить цьому Закону, не перешкоджає застосуванню правово­го припису, що непрямо випливає із ч. З ст. 38 Конституції Автономної Республіки Крим [126], оскільки Конституція Автономної Республіки Крим може бути змінена виключно Верховною Радою Автономної Республіки Крим (ч. 2 ст. 48 Конституції Автономної Республіки Крим).

2. Частиною другою ст. 9 Закону «Про акціонерні товариства» встановлюється, що засновниками акціонерних товариств можуть бути одна, дві чи більше осіб. Отже, акціонерне товариство може бути створене однією особою. Відомості про це мають бути опубліковані. Але підприємницьке товариство, що складається із однієї особи (точніше треба було записати: «господарське товариство», оскільки до підприємницьких товариств, крім господарських, відносяться тільки кооперативи, а кооператив із одно­го члена складатись не може, як це випливає із ч. З ст. 164 ЦК), не може одноосібно створити акціонерне товариство. І в подальшому (після створення) єдиним учасником
(акціонером) акціонерного товариства не може бути господарське товариство,  що складається із однієї особи.

3. Якщо засновників акціонерного товариства декілька, то вони можуть укласти за­сновницький договір. Таке передбачено ч. З ст. 9 Закону «Про акціонерні товариства». У ч. 2 ст. 153 ЦК встановлюється, що у таких випадках засновники «укладають» між собою договір. «Укладають» — це недостатньо визначене формулювання. До того ж Закон «Про акціонерні товариства» підлягає переважному застосуванню перед поло­женнями Цивільного кодексу. Тому слід дійти висновку про те, що укладення заснов­ницького договору є правом, а не обов'язком засновників акціонерного товариства. Засновницький договір не є установчим документом і діє до дати реєстрації Держав­ною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. Визначення в п. 1 ч. 1 ст. 77 Закону «Про акціонерні товариства» засновницького договору як установчого не спростовує положення про те, що засновницький договір не є установчим документом акціонерного товариства.

4. Переважному застосуванню перед положеннями ч. 2 ст. 153 ЦК, що передбачає нотаріальне посвідчення договору про створення акціонерного товариства, підлягає ч. З ст. 9 Закону «Про акціонерні товариства», відповідно до якої нотаріальному по­свідченню підлягають підписи фізичних осіб на засновницькому договорі. Переваж­ному застосуванню цього правила не перешкоджає ст. 78 Закону «Про нотаріат» [75], яка допускає засвідчення справжності підпису тільки на документах, що не мають характеру угод.

5. За зобов'язаннями, що виникли між засновниками акціонерного товариства та третіми особами до державної реєстрації та пов'язані із створенням акціонерного това­риства, засновники несуть солідарну відповідальність. Відповідальність акціонерного товариства за такими зобов'язаннями можлива лише за умови наступного схвалення відповідних правочинів зборами акціонерів.

6. Частина п'ята ст. 9 Закону «Про акціонерні товариства» встановлює такі етапи створення акціонерного товариства:

1)         прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2)    подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3)    реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4)    присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5)    укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру влас­ників іменних цінних паперів;

6)    закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7)    оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;

8)    затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватно­го) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9)    реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10)        подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про ре­зультати закритого (приватного) розміщення акцій;

11)        реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12)   отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13)        видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

7. Порушення вимог щодо етапів створення акціонерного товариства є підставою для відмови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. Якщо у реєстрації звіту відмовлено, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства.

8. Установчі збори акціонерного товариства проводяться впродовж трьох місяців з дати повної сплати акцій їх засновниками. Кількість голосів, яку має на установчих зборах кожний із засновників, визначається кількістю оплачених ним акцій. На уста­новчих зборах вирішуються питання, перелік яких наводиться в ч. 2 ст. 10 Закону «Про акціонері товариства» [228]. Рішення на установчих зборах приймаються біль­шістю голосів засновників, якщо інше не передбачено засновницьким договором. Лише стосовно питань про заснування акціонерного товариства, затвердження оцінки майна, що вноситься засновниками в рахунок оплати акцій товариства, та про затвердження статуту ч. 2 ст. 10 Закону «Про акціонерні товариства» [53] встановлює імператив­не правило про те, що за них мають проголосувати всі засновники. Незатвердження
установчими зборами статуту означає відмову засновників від створення товариства.

Стаття 154.   Статут акціонерного товариства

1. Установчим документом акціонерного товариства є його статут.

2. Статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права
акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.

1. Більш розгорнені положення, що встановлюють вимоги до статуту акціонерного товариства, формулюються в ст. 13 Закону «Про акціонерні товариства». Допуска­ється включення до статуту інших положень, що не суперечать законодавству, але не допускається надання статутом акціонерного товариства додаткових прав чи повно­важень його засновникам.

2. Статут акціонерного товариства не є договором. Тому на статут не поширюється чинність ч. З ст. 6 ЦК, а відступати від положень актів законодавства в статутах можна тільки тоді, коли це передбачено законом.

Стаття 155.   Статутний капітал акціонерного товариства

1. Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.

Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, вста­новленого законом.

2. У процесі створення акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій здійснюється після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску
акцій.

3. Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та за­реєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.

(Із змін, від 17.09.2008)

1. Частина 1 ст.  155 ЦК визначає соціально-економічне призначення статутного капіталу акціонерного товариства —  гарантувати інтереси його кредиторів.  Тому в будь-якому разі він не може бути меншим того розміру, який встановлено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону «Про акціонерні товариства» мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства не може бути меншим 1250 мінімальних
заробітних плат на момент створення акціонерного товариства. Таким моментом слід вважати день державної реєстрації акціонерного товариства. На день підписання цієї книги до друку чинною була мінімальна заробітна плата 625 грн. Отже, мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 781250 грн., а в зв'язку з підвищенням мінімальної заробітної плати з 1 липня 2009 р. до 630 грн. мінімаль­ний розмір статутного капіталу акціонерного товариства буде становити 787500 грн. Правило абзацу другого ч. 1 ст. 155 ЦК про те, що мінімальний розмір статутного капіталу не може бути меншим встановленого законом, неправильно було б тлумачи­ти так, що воно поширюється на весь період існування акціонерного товариства і що в будь-який момент статутний капітал не може бути меншим встановленого мінімуму, який визначається з урахуванням мінімальної заробітної плати та цей же момент. Це твердження не спростовується абзацом четвертим ч. 2 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192], яка невідповідність
мінімальному розміру статутного капіталу юридичної особи вимогам закону визнає підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи за заявою органу, що здійснює державну реєстрацію (ч. 1, 2 ст. 11О ЦК), оскільки закон не встановлює будь-яких вимог щодо розміру статутного капіталу на будь-який інший момент, ніж момент створення акціонерного товариства.

2. Статутом акціонерного товариства передбачається розмір його статутного капі­талу, який встановлює загальну номінальну вартість акцій, що розподіляються між засновниками та розповсюджуються до створення товариства шляхом передплати. Після створення акціонерного товариства статутний капітал використовується лише для визначення відповідності закону розміру вартості чистих активів товариства. Тому, якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити та зареєструвати в установленому порядку зменшення свого статутного капіталу до рівня вартості чистих активів або нижче. Якщо вартість чистих активів стає меншою мінімального розміру статутного капіталу, що встановлений за­коном, товариство підлягає ліквідації. При цьому слід враховувати, що законом вста­новлено порядок визначення мінімального розміру статутного капіталу тільки на день реєстрації (ч. 1 ст. 14 Закону «Про акціонерні товариства» [228]). У подальшому розмір статутного капіталу публічно не контролюється, а контролюється тільки відпо­відність вартості чистих активів встановленим вимогам. Але і цей контроль унаслідок непогодженості між положеннями законів не доводиться до логічного завершення. За логікою речей, невідповідність чистих активів вимогам ч. З ст. 155 ЦК і ч. З ст. 14 Закону «Про акціонерні товариства» мала б тягти пред'явлення позову про ліквідацію акціонерного товариства. Але немає того державного органу, якому законом надане повноваження звернутись до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства в таких випадках. Стаття 155 ЦК і ст. 14 Закону «Про акціонерні товариства» взагалі не передбачають у подібних випадках можливості вирішення питання про ліквідацію акціонерного товариства за рішенням суду. Абзац четвертий ч. 2 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] перед­бачає можливість постановлення судового рішення про припинення юридичної особи, зокрема у разі «невідповідності мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону». Цим формулюванням не охоплюються випадки, коли вартість чистих активів стає меншою мінімального розміру статутного капіталу. Відповідно до ч. 2 ст. 110 ЦК орган, що здійснює державну реєстрацію, може звернутись до суду у випадках, коли встановлено законом, що юридична особа може бути ліквідована за рішенням суду. Але ні одним законом не передбачено, що зменшення вартості чистих активів до рівня, який є меншим мінімального розміру статутного капіталу, є підставою ліквідації юридичної особи за рішенням суду. Органи державної податкової служби вправі звертатись до суду з позовами про скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, але ж тільки у випадках, встановлених законом.

Стаття 156.   Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства

1. Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити статутний капітал шляхом збільшення номінальної вартості акцій або додаткового випуску акцій.

2. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після його повної сплати. Збільшення статутного капіталу товариства для покриття збитків не допускається.

3. У випадках, встановлених статутом товариства і законом, може бути встанов­лене переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково випускаються товариством.

1. Вирішення питання про збільшення статутного капіталу акціонерного товариства віднесене до компетенції загальних зборів. Збільшення статутного капіталу акціонер­ного товариства допускається тільки після повної сплати вартості акцій попередніх емісій. Воно здійснюється шляхом збільшення номінальної вартості акцій або випуску додаткових акцій.

2. При збільшенні статутного капіталу послідовно виконуються такі дії: 1) загальні збори акціонерів приймають рішення про збільшення статутного капіталу шляхом додаткового випуску акцій; 2) реєструється інформація про емісію в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку або в її територіальному органі; 3) проводиться розміщення акцій; 4) підсумки розміщення акцій додаткового випуску та зміни до статуту акціонерного товариства, пов'язані із збільшенням статутного капіталу, затвер­джуються загальними зборами акціонерів; 5) реєстрація змін до статуту акціонерного товариства в органі державної реєстрації юридичних осіб; 6) реєстрація випуску акцій в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

При збільшенні статутного фонду шляхом додаткового випуску акцій акціонерам — власникам простих акцій обов'язково надається переважне право на придбання акцій додаткового випуску (ч. 2 ст. 27 Закону «Про акціонерні товариства»). Умови реалі­зації акціонерами цього переважного права визначаються ч. 2, 3 ст. 27 Закону «Про акціонерні товариства». Акціонери — власники привілейованих акцій мають право на переважне придбання акцій додаткової емісії, якщо це передбачено статутом акці­онерного товариства.

Стаття 157.   Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства

1. Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів зменшити статутний капітал шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шля­хом купівлі товариством частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної
кількості.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після по­відомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов'язань та відшкодування збитків.

2. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства шляхом купівлі та по­гашення частини акцій допускається, якщо така можливість передбачена у статуті товариства.

3. Зменшення акціонерним товариством статутного капіталу нижче від встанов­леного законом розміру має наслідком ліквідацію товариства.

1. Стаття, що коментується, та ст. 16 Закону «Про акціонерні товариства» вста­новлюють умови зменшення статутного капіталу акціонерного товариства, а також обов'язки акціонерного товариства,  які виникають у зв'язку з прийняттям такого рішення. Частина 1 ст. 16 Закону «Про акціонерні товариства» встановлює, що змен­шення статутного капіталу допускається за умови, що це передбачено статутом това­риства. Отже, якщо таке статутом не передбачається, зменшення статутного капіталу не допускається. Крім того, ч. 1 ст. 16 Закону «Про акціонерні товариства» приписує здійснювати зменшення статутного капіталу в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

2. Не допускається прийняття рішений про зменшення статутного капіталу акціо­нерного товариства нижче його мінімальної величини, що встановлена законом. При цьому слід мати на увазі, що законом мінімальний розмір статутного капіталу вста­новлений тільки на день реєстрації товариства (ч. 1 ст. 14 Закону «Про акціонерні товариства»). Нижче цього розміру і забороняється зменшувати розмір статутного капіталу акціонерних товариств. Застосовувати до правовідносин щодо зменшення статутного капіталу акціонерного товариства за аналогією абзац другий ч. 5 ст. 15 Закону «Про акціонерні товариства», який умовою збільшення статутного капіталу визнає відповідність його розміру вимогам, що встановлені на день реєстрації змін до статуту товариства, жодних підстав немає.

3. Стаття 16 Закону «Про акціонерні товариства», що підлягає переважному за­стосуванню перед ст. 157 ЦК, встановлює два способи зменшення статутного капіталу акціонерного товариства: 1) зменшення номінальної вартості акцій. Тут повторюється правило ч. 1 ст. 157 ЦК; 2) анулювання раніше викуплених товариством акцій (а не тих акцій, які будуть викуплені товариством після прийняття рішення про змен­
шення статутного капіталу товариства).

4. До прийняття рішення про зменшення статутного капіталу акціонерне товари­ство зобов'язане сповістити всіх кредиторів, вимоги яких до акціонерного товариства не забезпечені заставою, порукою, гарантією. Порядок сповіщення кредиторів повинен бути встановлений законом. Але поки що такий закон не приймався. Лише ч. 2 ст. 16 Закону «Про акціонерні товариства» [228] покладає на виконавчий орган акціонерного товариства обов'язок письмово повідомити кредиторів впродовж 30 днів після при­йняття рішення. При цьому кредитори акціонерного товариства мають право зажадати від акціонерного товариства на їх вибір або дострокового припинення зобов'язання
(без його виконання), або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення зобов'язання заставою чи порукою. Обов'язок акціонерного товариства відшкодувати кредиторам збитки, які виникли у зв'язку з достроковим припиненням чи достроковим виконанням зобов'язання, ст. 16 Закону «Про акціонерні товариства» не передбачений, а тому відшкодування збитків можливе в таких випадках на загальних підставах.

5. Рішення про зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства приймається в тому ж порядку, що і рішення про його збільшення. Зменшення ста­тутного капіталу може здійснюватись шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення загальної кількості акцій. При зменшенні номінальної вартості акцій здійснюється нова емісія, що передбачає реєстрацію інформації про емісію, публіка­цію такої інформації, внесення відповідних змін до статуту, реєстрацію нової емісії, скасування реєстрації попередньої (попередніх) емісії, а також заміну акцій.

Стаття 158.   Обмеження щодо випуску цінних паперів та щодо виплати дивідендів

1. Частка привілейованих акцій у загальному обсязі статутного капіталу акціо­нерного товариства не може перевищувати двадцяти п'яти відсотків.

2. Частину другу виключено

3. Акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди:

1) до повної сплати всього статутного капіталу;

2) при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру, меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду;

3) в інших випадках, встановлених законом.

(Із змін, від 23.02.2006)

1. Нормативне визначення акції відтворюється в п. 2 коментаря до ст. 195 ЦК. Емі­тентами акцій можуть бути тільки акціонерні товариства. Мінімальна вартість акцій не може бути меншою, ніж одна копійка. Акціонерне товариство розміщує тільки іменні акції. Стосовно форми існування акцій встановлені суперечливі правила. З одного боку, встановлюється, що акції існують виключно в бездокументарній формі (абзац
другий ч. З ст. 6 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» [221]; ч. 2 ст. 20 Закону «Про акціонерні товариства»). Разом з тим, ч. 5 ст. 6 Закону «Про цінні па­пери та фондовий ринок» у редакції від 11 червня 2009 р. допускає існування акцій в документарній формі, якщо є сертифікати акцій (акції).

2. Із ч. 1 ст. 158 ЦК випливає, що акціонерне товариство може випускати приві­лейовані акції. Це — один із типів акцій. Інший тип — це прості акції (ч. З ст. 20 Закону «Про акціонерні товариства»; ч. 5 ст. 6 Закону «Про цінні папери та фондо­вий ринок»). Прості акції надають їх власникам рівні права (з урахуванням кількості акцій, які належать відповідним особам) на отримання дивідендів, на участь в управ­лінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товари­ства у разі його ліквідації тощо (ч. 6 ст. 6 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»). Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства і ви­плат з майна товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій права на участь в управлінні товариством, за загальним правилом, не мають, але таке право може їм надаватись статутом, а також законом (ч. 7 ст. 6 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»).

3.  Привілейовані акції можуть поділятися на класи. Відповідно до ч. З ст. 20 Закону «Про акціонерні товариства» статутом товариства може передбачатися розміщення при­вілейованих акцій одного чи декількох класів, що надають їх власникам різні права. Права власників привілейованих акцій різних класів можуть розрізнятись черговістю отримання дивідендів і виплат з майна товариства (у разі його ліквідації), можливістю їх конвертації у прості акції та привілейовані акції інших класів, а також розміром дивідендів (останнє випливає із ч. 1 ст. ЗО Закону «Про акціонерні товариства»).

4.   Законодавець повторює правило про граничну частку привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства (вона не може перевищувати 25 від­сотків) у ч. 1 ст. 158 ЦК; ч. 8 ст. 6 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»; ч. 5 ст. 20 Закону «Про акціонерні товариства»).

5. Дивіденд — це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачу­ється акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Дивіденди виплачуються виключно грошовими коштами (ч. 1 ст. 30 Закону «Про акціонерні товариства»).

6. Із ч. З ст. 30 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» непрямо випливає і висновком від наступного правового явища до попереднього при тлумаченні виявля­ється правовий припис, відповідно до якого щорічна виплата дивідендів за привілейо­ваними акціями є обов'язковою. Розмір дивідендів за привілейованими акціями всіх класів визначається статутом. Рішення про виплату дивідендів за простими акціями та про розмір дивідендів щорічно приймається загальними зборами акціонерів.

7. Більш детальні, ніж у ч. З ст. 158 ЦК, обмеження на виплату дивідендів вста­новлені ст. 31 Закону «Про акціонерні товариства». Забороняється приймати рішен­ня про виплату дивідендів за простими акціями у двох випадках: 1) якщо звіт про результати розміщення акцій не зареєстровано; 2) якщо власний капітал товариства є меншим, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру пере вищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю. При цьому власний капітал має визначатись відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Звіт про власний капітал» [331], а ліквідаційна вартість при­вілейованих акцій має визначатись у статуті (п. 2 ч. 2 ст. 26 Закону «Про акціонерні товариства»).

Якщо рішення про виплату дивідендів за простими акціями прийнято, то виплату цих дивідендів забороняється здійснювати: 1) у разі наявності у товариства зобов'язань викупити акції відповідно до ст. 68 Закону «Про акціонерні товариства»; 2) у разі, якщо не закінчена повна виплата дивідендів за привілейованими акціями.

Рішення про виплату дивідендів за привілейованими акціями не може бути при­йняте за тих же умов, за яких акціонерне товариство не може приймати рішення про виплату дивідендів за простими акціями (абзац перший цього пункту коментаря).

Стаття 159.   Загальні збори акціонерів

1. Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. У загаль­них зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать.

Акціонери (їхні представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструють­ся із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у зборах.

2. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить:

1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статут­ного капіталу;

2) утворення та ліквідація наглядової ради та інших органів товариства, обрання та відкликання членів наглядової ради;

3) затвердження річного звіту товариства;

4) рішення про ліквідацію товариства.

До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства.

3. Порядок голосування на загальних зборах акціонерів встановлюється зако­ном.

Акціонер має право призначити свого представника для участі у зборах. Пред­ставник може бути постійним чи призначеним на певний строк. Акціонер має право у будь-який момент замінити свого представника у вищому органі товариства, по­відомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.

4. Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, щодо:

1) внесення змін до статуту товариства;

2) ліквідації товариства, крім випадків, встановлених законом;

3) питань, передбачених законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

5. Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік.

Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, визначених у статуті товариства, та в будь-якому ін­шому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.

Порядок скликання і проведення загальних зборів, а також умови скликання і проведення позачергових зборів та повідомлення акціонерів встановлюються ста­тутом товариства і законом.

(Із змін, від 17.09.2008)

1. Право брати участь у загальних зборах акціонерів належить всім акціонерам, в тому числі і тим, що є власниками привілейованих акцій. Так слід тлумачити правило ч. 1 ст. 159 ЦК про незалежність права на участь у зборах від виду акцій. Але участь власників привілейованих акцій в загальних зборах акціонерів не повинна суперечити ч. 7 ст. 6 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» [221], згідно з яким власни­ки привілейованих акцій можуть брати участь в управлінні акціонерним товариством тільки у випадках, передбачених статутом та законом. На сьогодні ч. 5 ст. 26 Зако­ну «Про акціонерні товариства» [228] надає власникам привілейованих акцій право голосу на загальних зборах тільки в трьох випадках, коли рішенням безпосередньо зачіпаються інтереси таких акціонерів.

2. У зборах можуть брати участь представники акціонерів. Повноваження пред­ставників на участь у загальних зборах акціонерів оформляються довіреністю, яка може бути посвідчена нотаріусом, іншою посадовою особою, що має право вчиняти нотаріальні дії (ст. 37, 38 Закону «Про нотаріат» [75]), реєстратором, депозитарієм, зберігачем цінних паперів. Зазначення в ч. З ст. 39 Закону «Про акціонерні товари­
ства» на можливість посвідчення довіреності «в іншому передбаченому законодавством порядку» дає підстави для висновку про те, що зберегло чинність правило частини третьої ст. 41 Закону «Про господарські товариства» [53], яке передбачає посвідчення довіреності на право участі та голосування на зборах акціонерів правлінням акціо­нерного товариства.

3. Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік (ч. 5 ст. 159 ЦК; ч. 1 ст. 32 Закону «Про акціонерні товариства»; ч. 1 ст. 45 Закону «Про госпо­дарські товариства»).

4. Питання скликання позачергових зборів акціонерів вирішуються ст.  159 ЦК і ст. 45 Закону «Про господарські товариства». Переважному застосуванню перед цими законодавчими положеннями, в принципі, підлягає ст. 47 Закону «Про акціо­нерні товариства». Зокрема, ч. 1 названої статті встановлює випадки, коли склика­ються позачергові загальні збори акціонерів. Ця частина містить застереження про те, що позачергові збори скликаються «в інших випадках, встановлених законом або статутом товариства». Отже, ч. 5 ст. 159 ЦК і ст. 45 Закону «Про господарські това­риства» зберігають чинність у частині, в якій вони встановлюють підставу скликання позачергових зборів, не передбачену ч. 1 ст. 47 Закону «Про акціонерні товариства» (йдеться про випадки, коли скликання зборів вимагають інтереси акціонерного това­риства в цілому).

Скликання позачергових загальних зборів акціонерів ст. 47 Закону «Про акціонерні товариства» передала до повноваження наглядової ради. Ні статутом акціонерного товариства, ні рішенням загальних зборів акціонерів чи наглядової ради ці повнова­ження не можуть бути передані виконавчому органу. Наглядова рада скликає поза­чергові загальні збори акціонерів на вимогу виконавчого органу (у разі цорушення провадження про визнання товариства банкрутом або необхідності вчинення значного правочину), ревізійної комісії (ревізора), акціонерів або за своєю власною ініціати­вою. Але вимога про скликання позачергових загальних зборів акціонерів подається виконавчому органу акціонерного товариства (абзац сьомий ч. 1 ст. 47 Закону «Про акціонерні товариства»). Можливо, це — технічна помилка, але будь-яких підстав для її виправлення на стадії тлумачення і застосування цього законодавчого положення немає.

Наглядова рада приймає рішення про скликання позачергових зборів або про від­мову у такому скликанні впродовж 10 днів «з моменту отримання вимоги про їх скли­кання» (звичайно, з моменту отримання вимоги наглядовою радою, а не виконавчим органом. Протягом якого часу вимога, отримана виконавчим органом відповідно до абзацу сьомого ч. 1 ст. 47 Закону «Про акціонерні товариства», має бути передана до наглядової ради — це питання законодавство не вирішує. Тому воно має вирішуватись відповідно до принципів добросовісності, справедливості та розумності).

5. Передбачена можливість проведення загальних зборів акціонерів у формі заочного голосування (ст. 48 Закону «Про акціонерні товариства»). Законодавець не вказує на можливість проведення у такий спосіб як позачергових, так і чергових зборів. Але проведення у такий спосіб загальних зборів товариства є неможливим не стільки в силу обов'язку товариства скликати загальні збори не пізніше ЗО квітня наступного за звітним року, скільки в силу обов'язковості розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу і звіту ревізійної комісії (ревізора) та прийняття рішення за на­слідками розгляду цих звітів річними загальними зборами товариства.

Проведення загальних зборів акціонерів у формі заочного голосування можливе при кількості акціонерів не більше 25, якщо це передбачено статутом. Рішення шляхом заочного голосування приймається тільки одноголосно.

6. Якщо акціонерне товариство складається із одного акціонера, він приймає рі­шення з питань, віднесених до компетенції загальних зборів, шляхом видання нака­зу, який «засвідчується печаткою або нотаріально» (ст. 49 Закону «Про акціонерні товариства» [228]).

7. Більш детально, ніж у ч. 2 ст. 159 ЦК, виключна компетенція загальних зборів акціонерів встановлюється ч. 2 ст. 33 Закону «Про акціонерні товариства». Частина 4 цієї статті допускає віднесення законом до виключної компетенції загальних зборів інших питань. У такий спосіб усуваються всі суперечності між ч. 2 ст. 159 ЦК, части­ною шостою ст. 41 Закону «Про господарські товариства» та ч. 2 ст. 33 Закону «Про
акціонерні товариства». Але там, де ст. 41 Закону «Про господарські товариства» [53] і ст. 159 ЦК суперечать Закону «Про акціонерні товариства», застосовуються поло­ження цього останнього Закону. Йдеться, в основному, про п. 2 ч. 2 ст. 159 ЦК, яка до виключної компетенції загальних зборів відносить утворення та відкликання ви­конавчого органу акціонерного товариства. Це положення суперечить п. 2 ч. 2 ст. 52 Закону «Про акціонерні товариства», який обрання та відкликання повноважень голови і членів виконавчого органу відносить до виключної компетенції наглядової ради.

8. Загальні збори акціонерного товариства мають кворум за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власниками не менш як 60 відсотків акцій, що беруть участь у голосувнні. У випадках надання права голосу при прийнятті рішень з певних питань власникам привілейованих акцій, кворум з відповідних питань ви­знається наявним також за умови участі у загальних зборах акціонерів, що є власни­ками привілейованих акцій, що є голосуючими з цих питань. Частина 1 ст. 41 Закону «Про акціонерні товариства» вперше у вітчизняному законодавстві встановлює, що наявність кворуму визначається реєстраційною комісією на момент закінчення реє­страції акціонерів для участі у зборах. Перевірка наявності кворуму після закінчення реєстрації не передбачена, навіть ящо збори проходили впродовж декількох днів (із
ч. 8 ст. 42 Закону «Про акціонерні товариства» випливає, що загальні збори можуть проводитись не більше 4 днів).

9. Право голосу на загальних зборах акціонерного товариства мають акціонери-власники простих акцій (у відповідних випадках — власники привілейованих акцій), що є такими (власниками) на дату складання переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах (ч. 2 ст. 42 Закону «Про акціонерні товариства»). Одна акція, що голосує, надає акціонеру один голос для вирішення кожного із питань, включеного до порядку денного. Пункт 9 ст. 2 Закону «Про акціонерні товариства» вперше передбачає проведення під час обрання органів товариства кумулятивного голосування. При цьому кількість голосів акціонера помножується на кількість чле­нів органу акціонерного товариства, що обираються, а акціонеру надається право усі підраховані у такий спосіб голоси віддати за одного кандидата або розподілити
їх між кількома кандидатами. Пункт 9 ст. 2 Закону «Про акціонерні товариства» формулює визначення кумулятивного голосування, але не визначає сфери його за­стосування. Тому таке голосування є обов'язковим тільки при обранні членів на­глядової ради (за встановленими винятками). При обранні членів ревізійної комісії та членів виконавчого органу таке голосування проводиться, якщо це передбачено статутом.

10. Рішення загальних зборів за кожним із питань порядку денного приймається більшістю голосів акціонерів, що зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій. Обраними до складу органу акціонерного товариства вважаються кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів серед тих, хто набрав більш як 50 відсотків голосів. Це стосується і кумулятивного голосування. З питань, передбачених пп. 2 — 7 і 21 ч. 2 ст. 33 Закону «Про акціонерні товариства», рішення приймаються трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості. Статутом приватного акціонерного товариства можуть бути передбачені інші питання, рішення щодо яких приймаються у такому порядку. Але таке не може бути встановлене стосовно питання про дострокове припинення повноважень посадових осіб органів това­риства (ч. 5 ст. 42 Закону «Про акціонерні товариства»). Разом з тим, слід враховувати, що статутом приватного акціонерного товариства може встановлюватись більша кількість голосів (ніж більшість голосів акціонерів, що зареєструвалися для участі у зборах), необхідних для прийняття рішення щодо певних питань. Але це не стосується питання про дострокове припинення повноважень посадових осіб товариства.

11. Закон «Про акціонерні товариства» підлягає переважному застосуванню пе­ред положеннями Закону «Про господарські товариства». Тому п. «в» частини пер­шої ст. 42 Закону «Про господарські товариства», який передбачає прийняття рішень трьома чвертями голосів щодо створення та припинення діяльності дочірніх підпри­ємств, філій та представництв, не підлягає застосуванню. У силу суперечності частині
п'ятій ст. 42 Закону «Про акціонерні товариства» не можуть застосовуватись також положення ст. 42 Закону «Про господарські товариства» і ч. 4 ст. 159 ЦК, які перед­бачають прийняття рішень з відповідних питань трьома чвертями голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

12. Стаття 43 Закону «Про акціонерні товариства» встановлює, що голосування на загальних зборах акціонерів з питань порядку денного проводиться з обов'язковим використанням бюлетенів для голосування в наступних випадках: 1) коли акціонер­не товариство здійснило публічне розміщення акцій; 2) коли кількість акціонерів-власників простих акцій товариства перевищує 100 осіб; 3) при голосуванні з питань,
на які зазначається в ст. 68 Закону «Про акціонерні товариства».

13. Закон «Про акціонерні товариства» встановлює також правила, що стосуються лічильної комісії (ст. 44), протоколу про підсумки голосування (ст. 45) і протоколу загальних зборів (ст. 46).

14. Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону «Про акціонерні товариства» «акціонер може оскаржити рішення загальних зборів з передбачених частиною першою статті 68 цьо­го Закону питань виключно після отримання письмової відмови в реалізації права вимагати здійснення обов'язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій або в разі неотримання відповіді на свою вимогу протягом 30 днів від дати її направлення на адресу товариства в порядку, передбаченому цим Законом».

Стаття 160.   Наглядова рада акціонерного товариства

1. В акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом.

2. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна ком­петенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу
товариства.

3. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу.

4. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяль­ністю його виконавчого органу.

1. Закон «Про акціонерні товариства» [228] у радикальний спосіб підвищує роль наглядової ради акціонерного товариства. Створення наглядової ради є обов'язковим, якщо кількість акціонерів-власників простих акцій товариства складає 10 осіб або більше.

2. Члени наглядової ради публічного акціонерного товариства обираються виключно шляхом кумулятивного голосування. Лише у приватному товаристві статутом може бути встановлено, що обрання членів наглядової ради здійснюється за принципом пропорційного представництва (відповідно до кількості належних акціонерам голо­суючих акцій). Встановлюється мінімальна кількість членів наглядової ради залежно
від кількості акціонерів-власників простих акцій.

3. Голова наглядової ради обирається членами наглядової ради з їх числа простою більшістю голосів від кількісного складу наглядової ради. Наглядова рада в будь-який час вправі переобрати голову.

4. Частина друга ст. 52 Закону «Про акціонерні товариства» встановлює виключну компетенцію наглядової ради (23 пункти). До компетенції наглядової ради належить також вирішення інших питань, передбачених законом, статутом або переданих на вирі­шення наглядової ради загальними зборами. Вирішення загальними зборами акціонерів питань, віднесених до компетенції, в тому числі виключної, наглядової ради, не ви­ключається, оскільки це допускається частиною третьою ст. 52 Закону «Про акціонерні товариства» і передбачається частиною першою ст. З того ж Закону («загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства»).

5. Наглядова рада проводить свої засідання з періодичністю, встановленою ста­тутом, але не рідше одного разу в квартал. Статутом може передбачатись прийняття наглядовою радою рішення шляхом проведення заочного голосування (опитування). Наглядова рада правомочна приймати рішення, якщо в засіданні бере участь не менше, ніж половина її складу. Рішення приймаються більшістю голосів членів наглядової
ради, які беруть участь у засідання, якщо статутом або положенням про наглядову раду не встановлена більша кількість голосів, необхідних для прийняття рішення.

Стаття 161.   Виконавчий орган акціонерного товариства

1. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.

Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

2. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор),

1. Стаття 161 ЦК надає можливість визначення в статуті акціонерного товариства виконавчого органу товариства. Він може бути одноособовим чи колегіальним. Сто­совно одноособового органу Цивільний кодекс встановлює, що він повинен мати назву «директор» або «генеральний директор». У ч. 2 ст. 161 ЦК наводяться назви коле­гіального органу — «правління», «дирекція», але ч. 1 цієї ж статті допускає і інше визначення цього органу статутом. Такі ж правила передбачені ст. 58 Закону «Про акціонерні товариства».

2. Виконавчому органові надається повноваження вирішувати всі питання діяльності акціонерного товариства — як ті, що стосуються управління внутрішніми справами акціонерного товариства, так і ті, що пов'язані з відносинами з органами влади та міс­цевого самоврядування, так і ті, що є повноваженнями органу акціонерного товариства як юридичної особи. Виконавчий орган акціонерного товариства не може вирішувати тільки питання, що віднесені до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради (ч. 1 ст. 58 Закону «Про акціонерні товариства»).

3. Кількісний склад виконавчого органу, порядок призначення його членів визна­чаються статутом товариства. При цьому слід враховувати, що обрання голови і членів виконавчого органу відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 52 Закону «Про акціонерні товариства» здійснюється наглядовою радою, якщо інше не передбачено статутом товариства або ці питання не вирішені загальними зборами в порядку, передбаченому статутом або положенням про виконавчий орган товариства. Порядок скликання та проведення засі­дань виконавчого органу визначається статутом або виконавчим органом товариства.

4. У ч. 5 ст. 59 Закону «Про акціонерні товариства» законодавець уперше здійснив спробу розмежування повноважень колегіального органу товариства та його голови. Встановлюється, що «голова колегіального виконавчого органу має право без дові­реності діяти від імені товариства, відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства» (ч. 5 ст. 59 Закону «Про акціонерні товариства»). Отже, ви­конавчий орган вирішує всі питання, крім віднесених до повноважень загальних зборів та наглядової ради, а голова виконавчого органу повинен діяти відповідно до рішень колегіального виконавчого органу. Цей орган може приймати свої рішення з різним сту­пенем їх деталізації. Питання про ступінь деталізації має вирішуватись з урахуванням контексту цитованого положення ч. 5 ст. 59 Закону «Про акціонерні товариства» та принципу розумності. Нерозумним було стверджувати, що голова виконавчого органу
вправі давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками, тільки у випадках, коли колегіальний виконавчий орган прийняв рішення щодо конкретного розпорядження, яке повинен дати працівникам голова виконавчого органу. Очевид­но, колегіальний виконавчий орган повинен прийняти рішення, відповідно до якого голова виконавчого органу отримає право давати працівникам розпорядження певного
роду. У такий спосіб повинне тлумачитись і повноваження голови виконавчого органу «вчиняти правочини від імені товариства» «відповідно до рішень колегіального ви­конавчого органу». Цей орган не обов'язково повинен приймати окреме рішення щодо надання голові виконавчого органу права вчинити конкретний правочин. Але рішення про вчинення, наприклад, правочинів на матеріально-технічне забезпечення діяльності товариства у наступному році, правочинів, пов'язаних з проведенням реконструкції цеху тощо колегіальний виконавчий орган прийняти повинен.

Особливу загрозу стабільності цивільного обороту становлять вимоги акціонерних товариств про визнання недійсними правочинів, вчинених за відсутності у голови ви­конавчого органу необхідних повноважень у вигляді рішення колегіального виконавчого органу. При цьому товариство може посилатись на те, що інша сторона на всіма обста­винами не могла не знати про встановлені законом обмеження на здійснення головою колегіального виконавчого органу представництва від імені товариства (ч. З ст. 92 ЦК). Тому контрагенти акціонерних товариств при укладенні договорів повинні вимагати від голів виконавчих органів акціонерних товариств надання рішень колегіальних ви­конавчих органів, що передбачають вчинення головою відповідних правочинів.

5. Відповідно до ч. 5 ст. 58 Закону «Про акціонерні товариства» [228] права та обов'язки членів виконавчого органу акціонерного товариства визначаються, зокре­ма, «трудовим договором, що укладається з кожним членом виконавчого органу». «Укладається» слід тлумачити як «повинен укладатись». Із наведеного законодавчого формулювання випливає правовий припис, відповідно до якого укладення трудових
договорів з членами виконавчого органу є обов'язковим. Отже, усі члени виконавчого органу виконуються ці свої обов'язки на підставі трудового договору. Цей договір може бути трудовим договором про виконання роботи за основним місцем роботи, а може бути трудовим договором про роботу за сумісництвом.

6. Органом, уповноваженим вирішувати питання про припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу акціонерного товариства (особи, яка здійс­нює повноваження одноосібного виконавчого органу), членів виконавчого органу акціонерного товариства, є наглядова рада (якщо статутом вирішення цього питання не віднесено до компетенції загальних зборів). Одночасно з вирішенням питання
про припинення повноважень приймається рішення про звільнення з роботи (за основним місцем роботи чи за сумісництвом) відповідних працівників. Підстави припинення повноважень (і звільнення з роботи) встановлюються законодавством, статутом акціонерного товариства і трудовими договорами з головою виконавчого органу (особою, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) або членом цього органу (абзац перший ч. 1 ст. 61 Закону «Про акціонерні това­риства»). Це правило не погоджується з законодавством про працю, але підлягає застосуванню, оскільки до приведення у відповідність до Закону «Про акціонерні товариства» закони України, інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону (п. 4 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні поло­ження» названого Закону).

Із ч. 2 ст. 61 Закону «Про акціонерні товариства» також випливає, що підставою припинення повноважень та звільнення голови колегіального виконавчого органу (осо­би, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), про яких йдеться, є також їх дії чи бездіяльність, що порушують права акціонерів чи самого товариства.

Стаття 162.   Аудиторська перевірка

1. Акціонерне товариство, яке зобов'язане відповідно до закону публікувати для загального відома документи, передбачені статтею 152 цього Кодексу, повинне для перевірки та підтвердження правильності річної фінансової звітності щорічно
залучати аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками.

2. Аудиторська перевірка діяльності акціонерного товариства, у тому числі та­кого, що не зобов'язане публікувати для загального відома документи, має бути проведена у будь-який час на вимогу акціонерів, які разом володіють не менш як
десятьма відсотками акцій.

Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності акціонерного товариства встановлюється статутом товариства і законом.

Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на осіб, на ви­могу яких проводиться аудиторська перевірка, якщо загальними зборами акціонерів не буде ухвалене рішення про інше.

1. Проведення зовнішнього аудиту для підтвердження правильності річної фінан­сової звітності є обов'язковим для публічних акціонерних товариств.

2. Зовнішній аудит повинен бути проведений у будь-який час на вимогу акціонерів, що володіють не менш як 10 відсотками акцій. 10 відсотків акцій — це дещо інше число, ніж 10 відсотків голосів, оскільки при підрахуванні 10 відсотків акцій повинні враховуватись і привілейовані акції.

3. Більш детально відносини щодо проведення аудиту регулюються ст. 75 Закону «Про акціонерні товариства».