4. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

Стаття 140.   Поняття товариства з обмеженою відповідальністю

1. Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство,  статутний капітал якого поділений на частки,  розмір яких встановлюється статутом.

2. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відпо­відальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

3. Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити наймену­вання товариства, а також слова «товариство з обмеженою відповідальністю».

1. Товариство з обмеженою відповідальністю визначається через ознаку поділу його статутного капіталу на частки, розмір яких визначається статутом. Але ж припуска­ється можливість створення товариства з обмеженою відповідальністю однією особою.

Відповідно до ст. 140 ЦК поділ статутного капіталу на частки є обов'язковим і в та­ких випадках. Сутність товариства з обмеженою відповідальністю полягає в тому, що учасники такого товариства не відповідають за його зобов'язаннями. Єдиний виняток з цього правила встановлений ч. 2 ст. 140 ЦК і стосується випадків, коли учасник то­вариства з обмеженою відповідальністю не повністю вніс вклад до статутного капіталу товариства. У цих випадках учасник солідарно відповідає за зобов'язаннями товариства власним майном, але тільки в межах невнесеної частини вкладу. Ця відповідальність, на відміну від відповідальності, яку несуть учасники повних товариств та повні учас­ники командитних товариств, не є субсидіарною. І кредитори з самого початку можуть одночасно звернутися з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю і від­повідного учасника цього товариства як до солідарних боржників або вибрати інший варіант визначення відповідача, як це передбачено ст. 543 ЦК. Якщо учасників, які не повністю внесли свої вклади, є декілька, то всі вони разом з товариством несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства у відповідних частках.

2. У той же час учасники товариства з обмеженою відповідальністю «несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості» вкладів, що внесені ними до статутного капіталу товариства. Взяте в лапки формулювання є деяким удосконаленням схожого положення ст. 50 Закону «Про господарські товариства» [53], але ж незважаючи на це удосконалення, воно допускає двозначне тлумачення. Наведене формулювання, навіть в його раніше чинній та менш досконалій редакції, всі розуміли так, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю не відповідає за зобов'язаннями товариства, але в разі неплатоспроможності товариства вклади його учасників до статутного капіталу використовуються для розрахунків з кредиторами. І за недостатності майна товариства для розрахунків з кредиторами вклади учасникам не повертаються.

Але ж із букви ч. 2 ст. 140 ЦК випливає, що учасники товариства з обмеженою відповідальністю в межах вартості вкладів несуть ризик збитків. Нести ризик збит­ків — це означає нести обов'язок ці збитки покрити своїм майном. Це незвичне тлу­мачення правила ч. 2 ст. 140 ЦК, але ж воно відповідає букві закону, а не ґрунтоване на вивченні зарубіжного законодавства та досвіду, що був спотворено виражений ще в першому національному Законі «Про господарські товариства» і в новому Ци­вільному кодексі. Тому, якщо до ч. 2 ст. 140 ЦК не будуть внесені відповідні зміни, не треба відмовлятись від перспективи заставити учасників товариств з обмеженою відповідальністю реально нести ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в установлених межах, хоч, вірогідно, такі вимоги не будуть задоволені: логіку у нас часто ставлять на місце закону.

Стаття 141.   Учасники товариства з обмеженою відповідальністю

1. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одно­го року, а зі спливом цього строку — ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа.

Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідаль­ністю, яке має одного учасника.

1. Частина 1 ст. 141 ЦК вперше в законодавстві України передбачає можливість обмеження законом кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Частина друга ст. 50 Закону «Про господарські товариства» [53] встановлює, що «максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб». Якщо встановлена кількість учасників перевищена, впродовж року учасники мають право здійснити такі заходи:

1)          зменшити кількість учасників до встановленої межі;

2)          перетворити товариство з обмеженою відповідальністю в акціонерне;

3)          ліквідувати товариство. Якщо учасники цього не здійснили, орган державної реєстрації на підставі ч. 2 і п. 2 ч.  1 ст.  110 ЦК зі спливом року одержує право на пред'явлення до суду позову про ліквідацію юридичної особи. Відповідачем за таким позовом є товариство, а тому позов має бути заявлений до господарського суду. Що стосується державної податкової інспекції, то відповідно до п. 17 частини першої ст. 11 Закону «Про державну податкову службу в Україні» [81] в редакції від 15 травня 2003 р. (тобто, редакції, прийнятої уже після прийняття нового Цивільного кодек­су) органи державної податкової служби мають право звертатись до суду з заявами про скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Це право не може тлумачитись так, що органи державної податкової служби вправі звертатись до суду у випадках, передбачених ч. 1 ст. 141 ЦК.

2. Частина 1 ст. 140 ЦК передбачає можливість створення товариства з обмеженою відповідальністю однією особою. Частина 2 ст. 141 ЦК також не виключає такої мож­ливості, але встановлює обмеження на створення товариства однією особою. Головне обмеження полягає в забороні одноосібно створювати більше ніж одне товариство. Це поширюється і на випадки, коли особа не створює товариство, а стає його єдиним учасником пізніше. Це обмеження доповнюється ще одним: товариство, що складається із однієї особи, не може бути єдиним учасником іншого товариства.

Стаття 142.   Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю

1. Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок засну­вання товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

2. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є уста­новчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим.

1. Договір про заснування товариства не є установчим документом товариства. Його укладення не є обов'язковим. Якщо ж засновники товариства вирішили уклада­ти такий договір, то вони повинні включити до його змісту всі умови, що перелічені в ч. 1 ст. 142 ЦК, які слід визнати істотними (ст. 638 ЦК).

2. У договорі про заснування товариства визначаються умови здійснення спільної діяльності з метою створення товариства. Це формулювання не може бути підставою для поширення на цей договір публічно-правових вимог, що стосуються договорів про сумісну діяльність, які встановлені ч. 7.7 ст. 7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [113] та Порядком ведення податкового обліку та складання податкової звітності результатів спільної діяльності на території України без створення юри­ дичної особи [362]. Але ст. 1130, 1131 ЦК, які регулюють відносини щодо спільної діяльності, на такі договори, а також на зобов'язання, що виникають на їх підставі, поширюються.

Стаття 143.   Статут товариства з обмеженою відповідальністю

1. Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

2. Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення.

1. З урахуванням ст. 88 ЦК у статуті товариства мають міститися такі положення та відомості: найменування товариства (ст. 90 ЦК), вказівка на місцезнаходження та адресу (ст. 93 ЦК), порядок вступу до товариства та виходу із нього, розмір статут­ного капіталу з визначенням частки кожного учасника, перелік органів управління, їх склад (включаючи, в необхідних випадках, кількість осіб —  членів органу, та
кворум, за наявності якого відповідний орган має право приймати рішення), компе­тенція органів управління, порядок прийняття ними рішень, зокрема питання, з яких рішення приймаються одноголосно або кваліфікованою більшістю, порядок форму­вання резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі. Наявність цих положень та відомостей у статуті товариства є обов'язковою. Якщо ця
вимога порушена, слід зробити висновок про те, що статут не відповідає законові, що відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦК та ч. 1 ст. 27 і ч. З ст. 8 Закону «Про державну реєстра­цію юридичйих осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] є підставою для відмови в державній реєстрації товариства.

2. Із ч. 2 ст. 143 ЦК слід зробити висновок про те, що кожна особа (фізична чи юридична) має суб'єктивне цивільне право знайомитися в органі державної реєстрації із статутом товариства. Це відповідає змісту ст. 20 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

Стаття 144.   Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю

1. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників.

Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товари­ства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом.

2. Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальніс­тю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

3. До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше ніж п'ятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом
першого року діяльності товариства.

Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

4. Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

5. Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю до­пускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його креди­торів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або
виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

6. Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю до­пускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства.

1. На цей час не існує єдності термінології, що використовується в законах. На від­міну від Цивільного кодексу, у Законі «Про господарські товариства» [53] вживаються терміни «статутний фонд» і «статутний (складений) капітал», в тому числі і стосовно товариств з обмеженою відповідальністю. Стаття 52 чинного Закону «Про господар­ські товариства» встановлює, що мінімальний розмір статутного капіталу товариства
з обмеженою відповідальністю дорівнює одній мінімальній заробітній платі.

2. Статутний капітал товариства, що визначений в його статуті, є мінімальним роз­міром вартості майна товариства, що визначається за балансом (даними бухгалтерського обліку) товариства. Він виконує функцію забезпечення інтересів кредиторів. Але ви­конання статутним капіталом цієї функції ускладнюється, оскільки оцінка майнових вкладів учасників товариства до його статутного капіталу залишається приватною справою учасників. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства (частина друга ст.  13 Закону «Про господарські товариства»). Правда, передбачається встановлення іншого законодавством. Але поки що інше, що стосується всіх видів товариств з обмеженою відповідальністю, законодавством не встановлено. На цей час оцінка внесків засновників господарських товариств є обов'язковою лише тоді, коли внеском є майно господарських товариств з державною часткою або часткою комунального майна (частина друга ст. 7 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» [178]).

3. Зберігає свою чинність правило частини першої ст. 13 Закону «Про господар­ські товариства», відповідно до якого вкладами до статутного (складеного) капіталу можуть бути не тільки грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті, а і майно, в тому числі цінні папери, майнові права, права на об'єкти інтелектуальної власності, права користування природними ресурсами та майном.

4. Вклад до статутного капіталу товариства має бути внесений в натурі. Непри­пустимо не тільки звільнення учасника від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу, а й навіть внесення вкладу шляхом зарахування (погашення) вимог учасника до товариства. Це — занадто суворо формальне правило. Якщо товариство зобов'язане виплатити грошову суму учаснику відповідно до окремого зобов'язання, то ця сума
за заявою учасника не може бути без реальної виплати зарахована до статутного ка­ піталу. Ця сума має бути виплачена, а згодом або зразу ж після отримання вона може бути внесена як вклад до статутного капіталу.

5. Частина статутного капіталу, що повинна бути внесена (сплачена) кожним із учасників до державної реєстрації товариства новим Цивільним кодексом, порівняно з раніше чинним законодавством, збільшена до п'ятдесяти відсотків.

Решта статутного капіталу має бути сплачена «протягом першого року діяльності» товариства. Під «діяльністю» тут не обов'язково розуміється підприємницька ді­яльність. Тому перший рік діяльності слід відлічувати від дня державної реєстрації товариства. Якщо ця вимога не буде виконана, товариство повинне зменшити розмір статутного капіталу з додержанням встановленого законом для товариства з обмеже­ною відповідальністю мінімального розміру статутного капіталу або прийняти рішення про ліквідацію. У випадку невиконання цієї вимоги орган державної реєстрації має право (ч. 2 ст. ПО ЦК) звернутися до суду з позовом про ліквідацію товариства. Під­ставою для звернутися зазначеного органу з позовом про ліквідацію юридичної особи та постановлення відповідного судового рішення є абзац четвертий ч. 2 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] («невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону»). Названий Закон вперше вводить механізм контролю за відповідністю вимо­гам закону мінімального розміру статутного капіталу. Відповідно до ч. 7 ст. 19 цього Закону юридична особа щорічно, починаючи з наступного року з дати її державної реєстрації, протягом одного місяця зобов'язана подати державному реєстратору реє­страційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей про юридичну особу (до цих відомостей входять і відомості про розмір статутного капіталу).

6. Цивільний кодекс виявляє прагнення надати реального значення оголошеному ста­тутом розміру статутного капіталу товариств з обмеженою відповідальністю. На момент закінчення кожного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю не може бути меншою його статутного капіталу. Якщо ця вимога не ви­конується, товариство повинне зменшити розмір статутного капіталу (з додержанням мінімального його розміру, встановленого законом) та зареєструвати відповідні зміни до статуту або забезпечити внесення додаткових вкладів до статутного капіталу. Якщо вартість чистих активів залишається меншою, ніж оголошений статутний капітал това­риства, воно підлягає ліквідації. Але на сьогодні не визначено ні механізм контролю за додержанням вимоги про відповідність чистих активів товариств з обмеженою від­повідальністю оголошеному статутному капіталу, ні повноваження державних органів
на пред'явлення позову про ліквідацію господарських товариств в зв'язку з невиконанням згаданої вимоги. Державному реєстратору Закон «Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб — підприємців» такого права не надає. Невиконання зазна­ченої вимоги, на відміну від невідповідності мінімальному розміру статутного капіталу юридичної особи вимогам закону (абзац четвертий ч. 2 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»), не називається в цьому Законі навіть підставою прийняття судом рішення про ліквідацію юридичної особи.

7. До прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товариства товариство з обмеженою відповідальністю повинне сповістити всіх кредиторів, в тому числі і тих, строк виконання товариством обов'язків перед якими ще не наступив. Після одер­жання такого повідомлення або після прийняття рішення про зменшення статутного капіталу, якщо таке повідомлення кредитором не було одержане, кредитори мають
право вимагати:

1)         дострокового припинення зобов'язання;

2)         дострокового виконання зобов'язання;

3)         на доповнення до однієї із названих вимог — вимагати відшкодування збитків, що завдані припиненням чи достроковим виконанням зобов'язання.

8. Збільшення статутного капіталу товариства допускається лише після повного виконання всіма учасниками товариства обов'язків щодо формування статутного ка­піталу товариства. Додаткові вклади вносяться в порядку, що визначається законом та статутом. Але законом поки що будь-які правила з цього приводу не встановлені.

Стаття 145. Управління товариством з обмеженою відповідальністю

1. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

2. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (ко­легіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може
бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

3. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встанов­люються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

4. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіта­лу;

3) створення та відкликання виконавчого органу товариства;

4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

7) виключення учасника із товариства;

8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної ко­місії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників това­риства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товари­ства.

Черговість та порядок скликання загальних зборів встановлюються статутом то­вариства і законом.

1. Загальні збори товариства є його вищим органом управління. За загальним пра­вилом, вони скликаються головою товариства, можливість обрання якого передбачена частиною п'ятою ст. 58 чинного Закону «Про господарські товариства» [53]. Черговість та порядок скликання зборів визначається статутом та законом. Статутом ці питання можуть регулюватися інакше, ніж це визначено законом. Стверджувати, посилаючись на ч. 4 ст. 98 ЦК, що визначення порядку скликання загальних зборів учасників това­риства здійснюється тільки установчими документами, було б неправильним, оскільки це правило є загальним, переважному застосуванню перед яким підлягає спеціальне стосовно цього правило ст. 145 ЦК. Тому з введенням в дію нового Цивільного ко­дексу зберігає чинність ст. 61 Закону «Про господарські товариства», яка встанов­лює наступні правила: 1) збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік. Але статутом може бути встановлене інше. У будь-якому разі збори не можуть скликатися рідше, ніж один раз на рік, оскільки є одне питання, що вирішується виключно зборами та потребує свого вирішення що­річно (затвердження річного звіту та бухгалтерського балансу, розподіл прибутку та збитків товариства); 2) позачергові збори повинні бути скликані в будь-який час і з будь-якого приводу на вимогу учасників, що в сукупності володіють більш як 20 відсотками голосів. Це спеціальне правило перешкоджає застосуванню загального пра­вила ч. 4 ст. 98 ЦК, яка надає право такої вимоги учасникам, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів. Якщо ця вимога головою товариства не буде виконана на протязі 25 днів, ці учасники мають право самі скликати збори; 3) позачергові збори повинні бути скликані на вимогу виконавчого органу товариства; 4) позачергові збори скликаються за наявності обставин, що перелічені в частині другій ст. 61 Закону «Про господарські товариства»; 5) учасники повідомляються про проведення зборів перед­баченим статутом способом з зазначенням часу, місця проведення зборів та порядку денного; 6) повідомлення про скликання зборів повинне бути зроблене не пізніше, ніж за ЗО днів до проведення зборів; 7) будь-хто із учасників вправі вимагати включення до порядку денного зборів будь-якого питання не пізніше, ніж за 25 днів до прове­дення зборів. Таку вимогу слід ставити перед головою товариства та забезпечувати поставлення вимоги доказами. За умови виникнення такої вимоги та наявності доказів її поставлення учасник вправі на початку зборів вимагати включення відповідного питання до порядку денного зборів. Якщо за наявності кворуму більшість учасників зборів підтримає цю вимогу (пропозицію), відповідне питання вноситься до порядку денного; 8) учасникам повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, винесеними до порядку денного зборів не пізніш як за 7 днів до проведення зборів; 9) збори не можуть приймати рішення з питань, не внесених до порядку денного.

2. Зарегульованість порядку проведення зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю є майже граничною. Тому слід враховувати можливість проведення зборів шляхом опитування. Немає будь-яких обмежень щодо такого способу прове­дення зборів. Треба тільки статутом або правилами процедури, що затверджуються загальними зборами учасників товариства, передбачити можливість прийняття рішень шляхом опитування. Цими актами питання, з яких можливе прийняття рішень шляхом опитування, можуть бути обмежені. Але можна не обмежувати коло питань, з яких рішення можуть прийматися в такий спосіб. У цьому разі проект рішення або питання
для голосування надсилається учасникам, які повинні письмово сповістити про свою думку. Рішення має вважатись прийнятим шляхом опитування, якщо повідомлення про свою думку щодо прийняття рішення надіслали всі учасники і відсутні запере­чення з боку хоча б одного із учасників. Закон не встановлює, яка мінімальна кіль­кість голосів «за» необхідна для прийняття рішення, якщо значна частина або навіть
більшість учасників повідомили про те, що вони утримуються від виявлення своєї думки щодо запропонованого рішення (питання). Тому більшість голосів при цьому повинна визначатись статутом або правилами процедури. Якщо це не визначено, то відповідно до закону важливо, щоб всі учасники повідомили про свою думку і щоб не було заперечень проти запропонованого рішення.

Голова товариства протягом 10 днів після одержання останнього повідомлення від учасників інформує учасників про прийняте рішення.

3. У товаристві ведеться книга протоколів зборів (це випливає із частини п'ятої ст. 60 Закону «Про господарські товариства»). Статутами або правилами процедури доцільно було б встановлювати, що вона повинна бути прошнурована, сторінки (аркуші) в ній повинні бути пронумеровані, що повинне виключати виривання чи підміну аркушів. За ведення протоколів відповідає голова товариства. Учасникам на їх вимогу мають видаватися засвідчені витяги із протоколів.

4. Учасники мають право особисто брати участь у зборах, а можуть доручити це своїм представникам. Представником учасника на зборах може бути інший учасник. На таке представництво мають поширюватись загальні правила про представництво (ст. 238 — 250 ЦК). До форми довіреності на право участі у зборах учасників това­риства не може застосовуватись за аналогією правило частини третьої ст. 41 Закону «Про господарські товариства» [53] (про можливість посвідчення доручення виконав­чим органом товариства), оскільки аналогія застосовується у випадках, коли відноси­ни не врегульовані актами законодавства (ст. 8 ЦК; частина третя ст. 11 ЦПК [44]; частина п'ята ст. 4 ГПК [31]). Тому доручення на право участі в зборах учасників товариства має бути оформлене відповідно до ст. 245 та 246 ЦК.

5. До початку зборів їх учасники реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожен учасник. Цей перелік підписується головою і секретарем зборів. Збори учасників визнаються правомочними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів. Якщо на збо­рах вирішуються питання, що потребують одностайності при голосуванні, на зборах
мають бути присутніми всі учасники.

6. Частина 3 ст. 145 ЦК визначає перелік питань, що віднесені до виключної ком­петенції зборів товариства. Не виключається віднесення до виключної компетенції загальних зборів и інших питань, встановлених законом чи статутом товариства. Але обмеження статутом виключної компетенції загальних зборів учасників, як вона вста­новлена законом, не допускається.

7. Відповідно до ст. 41 чинного Закону «Про господарські товариства» [53] та з урахуванням частини першої ст. 59 цього Закону до виключної компетенції зборів учасників належать (крім питань, визначених ч. 4 ст. 145 ЦК) питання про: 1) ство­рення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень про них; 2) притягнення до матеріальної від­повідальності посадових осіб органів управління товариства (ці особи визначаються в частині другій ст. 23 Закону «Про господарські товариства»); 3) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення його організаційної структури; 4) визначення умов оплати праці посадових осіб товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; 5) затвердження договорів, укладених на суму,
що перевищує вказану в статуті; 6) встановлення розміру, форми та порядку внесення учасниками додаткових вкладів. Ці законодавчі положення зберегли чинність у силу положення ч. 4 ст. 145 ЦК, відповідно до якого законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

8. Серед органів управління товариства Цивільний кодекс не називає голову това­риства. При визначенні органів управління товариством та їх посадових осіб ст. 23 Закону «Про господарські товариства» також не згадує голову товариства. Але правило про обрання голови товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється части­ною п'ятою ст. 58 Закону «Про господарські товариства». Йдеться також про права
та обов'язки голови товариства (ст. 58, 61 цього Закону). А в ст. 60 та 62 цього ж Закону вживається термін «голова зборів товариства». Аналіз цих статей дає підстави для висновку про те, що терміни «голова товариства» та «голова зборів товариства» є тотожними. Голова зборів має компетенцію, що встановлена цими статтями. Крім того, збори можуть прийняти рішення про надання голові зборів повноваження підписувати трудовий договір з керівником виконавчого органу товариства, з посадовою особою, що виконує функції виконавчого органу, а також інших повноважень.

9. Цивільний кодекс не формулює правил, що стосуються правового статусу ви­конавчого органу. Тому чинними щодо товариств з обмеженою відповідальністю є загальні правила ст. 99 ЦК, зокрема, щодо усунення від виконання обов'язків. Сто­совно виконавчого органу товариства чинними є також правила ст. 62 Закону «Про господарські товариства».

Стаття 146.   Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю

1. Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відпо­відальністю здійснюється у порядку, встановленому статутом та законом.

2. Загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу.

Порядок створення та повноваження контрольного органу встановлюються за­гальними зборами учасників товариства.

3. Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випад­ках, встановлених статутом і законом товариства, може призначатися аудиторська
перевірка.

4. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється статутом товариства і законом.

На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності товариства із залученням професійного ауди­тора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками.

Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на учасника, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка, якщо інше не встановлено статутом товариства.

5. Публічна звітність товариства з обмеженою відповідальністю про результати його діяльності не вимагається, крім випадків, встановлених законом.

1. Частина 1ст. 146 ЦК визначає спосіб встановлення порядку здійснення контролю за діяльністю виконавчого органу. Цей порядок встановлюється статутом та законом. Тому належить визнати такою, що зберегла чинність, ст. 53 Закону «Про господарські товариства», що регламентує порядок встановлення контролю за діяльністю виконав­чого органу товариства.

2. Прямо передбачається можливість визначення загальними зборами учасників по­рядку утворення та повноважень органу, що здійснює постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу товариства.

3. Аудиторська перевірка може призначатись в випадках, передбачених законом, статутом, а також за рішенням загальних зборів. Передбачена можливість проведен­ня аудиторської перевірки на вимогу будь-кого із учасників товариства. Якщо інше не передбачено статутом, витрати на проведення такої перевірки покладаються на того із учасників, хто вимагав проведення перевірки.

Стаття 147.   Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товари­ства з обмеженою відповідальністю до іншої особи

1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

2. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом това­риства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) про­понувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

3. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчу­жена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

4. У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім осо­бам протягом строку та в порядку, встановлених статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 144 цього Кодексу.

5. Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю пе­реходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи — учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід
допускається лише за згодою інших учасників товариства.

Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу.

1. За учасником товариства визнається право продати чи іншим чином відступити свою частку у статутному капіталі (її частину) іншим учасникам. При цьому учасник, що здійснює відчуження, має право вибирати учасника, на користь якого здійснюється відчуження, на свій розсуд.

2. Відчуження частки в статутному капіталі, що належить одному із учасників (її частини), третім особам (що не є учасниками товариства) допускається лише за умови, що це не заборонено статутом товариства, з додержанням переважного права інших учасників товариства на купівлю частки (її частини). Учасники товариства користують­ся переважним правом на набуття лише тієї частки, що продається. Якщо ж за умови, що це не заборонено статутом, учасник відчужує частку шляхом дарування чи за іншим договором, що не охоплюється поняттям договору купівлі-продажу, учасники не ко­ристуються зазначеним переважним правом. Але ж при цьому слід враховувати, що статутом такі способи відчуження учасником своєї частки можуть бути обмежені.

3. У разі продажу частки в статутному капіталі, що належить учасникові, інші учасники користуються переважним правом купівлі пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом не встановлено іншого порядку реалізації переважного права. Але учасник, що продає частку, не позбавляється права вибрати із учасників будь-якого, який бажає придбати частку, що продається, та продати її йому відповідно до
ч. 1 ст. 147 ЦК.

4. Із ч. 2 ст. 147 ЦК випливає, що учасник, який продає частку в статутному капі­талі, зобов'язаний сповістити про це всіх інших учасників. Якщо протягом встанов­леного строку жоден із учасників не скористався своїм переважним правом, частка в статутному капіталі може бути продана третій особі. Зазначений строк встановлений тривалістю один місяць з дня сповіщення, але інший строк може встановлюватись
статутом і навіть угодою учасників товариства. Купівля за переважним правом здійс­нюється за ціною та на умовах, що пропонувались третім особам.

5. Розрахунки за частку, що відчужується, здійснюються безпосередньо між сто­ронами договору (без участі товариства). Якщо при укладенні договору про відчу­ження частки в статутному капіталі не порушуються вимоги законодавства та статуту товариства, учасник, що відчужує частку в статутному капіталі, втрачає права та обов'язки учасника товариства, а особа, яка набуває таку частку, отримує права та приймає на себе обов'язки учасника з моменту укладення договору щодо цього. Пра­во на отримання частини прибутку товариства поточного року доцільно відчужувати разом з часткою в статутному капіталі. В іншому випадку треба мати на увазі п. «б» частини першої ст. 10 Закону «Про господарські товариства» [53] (право на дивіденди «мають особи, які є учасниками товариства на початок виплати дивідендів»).

6. На відміну від раніше чинних положень ст. 55 Закону «Про господарські то­вариства», ч. 5 ст. 147 ЦК розширює права спадкоємців фізичних осіб та право­наступників юридичних осіб, що були учасниками товариства. Статутом товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що перехід частки учасника в статутному капіталі до спадкоємців чи правонаступників допускається лише за зго­дою інших учасників (в цьому разі згода надається учасниками, а не зборами учас­ників). Якщо ж такого обмеження на перехід прав та обов'язків до спадкоємців та правонаступників не встановлено, перехід здійснюється за фактами смерті фізичної особи чи припинення з правонаступництвом юридичної особи — учасника товариства з обмеженою відповідальністю, що підтверджуються відповідними документами. Спів­відношення ч. 5 ст. 147 ЦК і п. 2 ст. 1219 ЦК, що виключає із складу спадщини право на участь в товариствах, є таким. Пункт 2 ст. 1219 ЦК встановлює загальне правило, а ч. 5 ст. 147 ЦК формулює виняток із нього. Перехід права на частку в статутному капіталі (її частини) тягне перехід до спадкоємця повністю або у відповідній частині прав, що належали учасникові-спадкодавцеві.

Спадкоємці чи правонаступники юридичної особи можуть відмовитися від вступу в товариство. У цьому разі не діє трьохмісячний строк, що встановлений ч. 1 ст. 148 ЦК, а розрахунок із спадкоємцями чи правонаступниками здійснюється відповід­но до ст. 54 Закону «Про господарські товариства» (див. п. 4 коментаря до ст. 148 ЦЮ.

Стаття 148.   Вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю

1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товари­ства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

2. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має пра­во одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Якщо вклад до статутного фонду був здійснений шляхом передання права користу­вання майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

3. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

1. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю надається право виходу із товариства із повідомлення товариства про це не пізніше, ніж за три місяці до виходу. Статутом тривалість цього строку може бути визначена іншою. Вихід здійснюється шляхом подання заяви про вихід, тобто шляхом вчинення одностороннього правочину. До заяви юридичної особи про вихід додається копія рішення компетентного органу. Заява фізичної особи про вихід має бути засвідчена нотаріально (це випливає із ч. З ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]).

2. За роки чинності Закону «Про господарські товариства» [53] виникли численні спори, що були пов'язані з виходом із товариств з обмеженою відповідальністю. Зо­крема, вони стосувались визначення моменту припинення прав та обов'язків учасни­ка. Слід вважати, що вони припиняються в день спливу трьохмісячного строку після подання заяви про вихід, належне засвідченої або такої, що має необхідний додаток
(рішення юридичної особи про вихід).

3. У зв'язку із виходом учасника товариства з ним повинен бути проведений роз­рахунок. Учаснику, який вийшов, виплачується частка вартості майна товариства, що відповідає частці учасника в статутному капіталі товариства. Право на отримання частини майна товариства може бути передане і може переходити в порядку правонаступництва в порядку, що встановлений ч. 1 ст. 512, ст. 513 — 518 ЦК. Порядок і спосіб визначення вартості частки повинні встановлюватись законом та статутом. Якщо статутом це питання не вирішене, то застосовується правовий припис, який не­ прямо випливає із частини другої ст. 7 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» [178], виявляється при тлумаченні висновком від по­переднього правового явища до наступного та відповідно до якого вартість частки має визначатись для здійснення розрахунків у разі виходу (виключення) учасника із господарського товариства, і правовий припис, який прямо випливає із частини п'ятої ст. 9 того ж Закону та який передбачає, як правило, оцінку майна за його рин­ковою вартістю.

4. Відповідно до ст. 54 Закону «Про господарські товариства» частка в майні то­вариства повинна бути виплачена учаснику, що вийшов, після затвердження звіту за рік, в який мав місце вихід із товариства, але не пізніше 12 місяців після виходу. Спеціальним правилом частини другої ст. 54 Закону «Про господарські товариства» встановлено, що учаснику, який вийшов, виплачується належна частка прибутку. «Належна» — це означає таку частину балансового прибутку, що відповідає частці учасника в статутному капіталі. При цьому балансовий прибуток визначається на день виходу (спливу трьохмісячного строку після подання належне оформленої заяви про вихід, якщо інший строк не встановлений статутом). Відступати від такого порядку визначення прибутку, що розподіляється з участю учасника, який вийшов, не можна.
Більше того, правило про визначення прибутку на день виходу слід за аналогією по­ширити і на дату, на яку визначається вартість майна товариства з метою проведення розрахунків з учасником, що вийшов.

Стаття 149. Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою від­повідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі

1. Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідаль­ністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його осо­бистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який склада­ється на дату пред'явлення вимог кредиторами.

2. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

1. Звернення стягнення на частину майна товариства, що відповідає частці учасника в статутному капіталі товариства, за боргами цього учасника, за загальним прави­лом, не допускається. Але це можливе за відсутності чи недостатності іншого майна в учасника товариства, що є боржником. У цьому разі кредитори учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частки майна, що відповідає частці
учасника-боржника в статутному капіталі товариства з метою погашення боргу. Таке право відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦК та частини другої ст. 57 Закону «Про господарські товариства» належить тільки кредиторам. Але зазначені законодавчі положення не по­ширюються на відносини, що виникають у виконавчому проваджені. Тому державний виконавець вправі в процесі виконавчого провадження, що здійснюється стосовно
боржника, який є учасником товариства з обмеженою відповідальністю, звернути стяг­нення на частину майна товариства, що відповідає частці цього учасника в статутному капіталі товариства. При цьому за аналогією застосовується частина восьма ст. 50 Закону «Про виконавче провадження» [129], відповідно до якої у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його
частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Кредитори такого учасника вправі звертатися з позовними вимогами до товариства з того моменту, як буде встановлена недостатність іншого майна учасника для пога­шення боргів. Це може бути встановлено у разі прийняття заходів забезпечення позову до учасника-боржника. Див. також п. 1 коментаря до ст. 131 ЦК.

2. Вартість майна, що підлягає виділу за позовом кредиторів, визначається згідно з балансом, що складається на дату заявлення вимоги кредиторами до товариства. При визначенні цієї вартості не виокремлюється частина прибутку, на яку має право учасник-боржник, оскільки весь прибуток має бути відображений в балансі.

3. На кредиторів учасника-боржника не поширюється правило про розрахунок після затвердження річного звіту товариства, але не пізніше 12 місяців після виходу, що встановлене частиною першою ст. 54 ЦК. Розрахунок з кредиторами товариство повин­не провести або добровільно і без зволікань, або на підставі рішення суду відповідно до строків та порядку, що встановлені Законом «Про виконавче провадження».

Стаття 150.   Ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю

1. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників, у тому числі у зв'язку зі спливом строку, на який товариство було створене, а також за рішенням суду — у випадках, встановлених
законом.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив.

1. Хоч ст. 150 ЦК і має заголовок «Ліквідація товариства з обмеженою відпо­відальністю», все ж вона регулює також і відносини щодо припинення товариства шляхом його перетворення. Статті 106, 108 ЦК не формулюють будь-яких обмежень на припинення юридичної особи. Але ж вони можуть встановлюватись спеціальними законами. Разом з тим, за наявності загального правила ст. 106 ЦК, що передбачає можливість перетворення юридичних осіб, спеціальний дозвіл на перетворення това­риства з обмеженою відповідальністю в акціонерне товариство або кооператив не може тлумачитись як заборона на перетворення товариства з обмеженою відповідальністю в інші організаційно-правові форми. Тому товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене, наприклад, в приватне підприємство, в державне чи кому­нальне підприємство, якщо це не порушує вимог законодавства та не порушує прав інших осіб щодо товариства.

Стаття 151.   Поняття товариства з додатковою відповідальністю

1. Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

2. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додатко­ву (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників
до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одно­го з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі
товариства.

3. Найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити найме­нування товариства, а також слова «товариство з додатковою відповідальністю».

4. До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення цього Кодексу про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

1. Визначення товариства з додатковою відповідальністю, що наводиться в ч. 1 ст. 150 ЦК, не дає можливості відрізнити цей вид господарських товариств від товариства з обмеженою відповідальністю. Відмінність товариства з додатковою відповідальніс­тю від товариства з обмеженою відповідальністю полягає в ознаках, на які зазначені в ч. 2 цієї статті. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно не­суть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями товариства. Таку відповідальність вони несуть не тільки при ліквідації товариства з додатковою відповідальністю, а й будь-коли за наявності умов, зазначених в частині першій ст. 619 ЦК (відмова основ­ного боржника (в цьому випадку — це товариство з додатковою відповідальністю) від задоволення вимоги чи неодержання відповіді на вимогу в розумний строк).

2. Межі субсидіарної відповідальності учасників товариства з додатковою відпо­відальністю викладені в ч. 2 ст.  151 ЦК логічно правильно (на відміну від ст. 65 Закону «Про господарські товариства» [53]). Частина 2 ст. 151 ЦК треба дати таке тлумачення:  1) за основу при визначенні обсягу (меж) відповідальності учасників товариства з додатковою відповідальністю за зобов'язаннями останнього береться розмір вкладу (кожного із учасників) в статутний капітал товариства;  2) розмір відповідальності кожного із учасників дорівнює вартості його вкладу, помноженій на коефіцієнт, який є єдиним (однаковим) для всіх учасників; 3) цей коефіцієнт ви­значається статутом. Але є практика (Декрет «Про довірчі товариства» [232]), коли законодавством встановлюється мінімальний коефіцієнт, який не може знижуватись установчими документами.

3. Розподіл відповідальності одного або декількох учасників товариства з додатковою відповідальністю, що не мають майна, на яке може бути звернене стягнення за ви­могами кредиторів, між платоспроможними учасниками проводиться лише за умови визнання банкрутом одного (декількох) учасників. В інших випадках для такого роз­поділу правової підстави немає. Відповідальність учасника-боржника, що визнаний банкрутом, між платоспроможними учасниками розподіляється пропорційно укладам платоспроможних учасників до статутного капіталу. Наведемо приклад. Визнано банкрутом кооператив, що є учасником товариства з додатковою відповідальністю із вкладом до статутного капіталу 50000 грн. та часткою в ньому, що дорівнює 20 від­соткам. Три інші учасники мають вклади, що складають: 1) перший — 45000 грн. (18 відсотків); 2) другий - 55000 (22 відсотка); 3) третій - 100000 (40 відсотків). У зв'язку з банкрутством кооперативу та відмовою товариства з додатковою відпові­дальністю виконати вимоги своїх кредиторів учасники товариства з додатковою від­повідальністю несуть відповідальність перед кредиторами при коефіцієнті кратності 5 в таких розмірах: 1) перший учасник — 225000 за себе плюс 22,5 % відповідальності банкрута (56250 грн.), а всього 281250 грн.; 2) другий учасник — 275000 за себе плюс 27,5 % відповідальності банкрута (68750 грн.), а всього 343750 грн.; 3) третій учасник — 500000 грн. за себе плюс 50 % відповідальності банкрута (125000 грн.), а всього — 625000 грн.