ГЛАВА 8 ПІДПРИЄМНИЦЬКІ ТОВАРИСТВА

§ 1. ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА

1. Загальні положення

Стаття 113.   Поняття та види господарських товариств

1. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

2. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальніс­тю, акціонерного товариства.

1. Ця стаття визначає господарські товариства як юридичні особи та вказує на одну ознаку таких юридичних осіб: їх статутний (складений) капітал повинен бути поді­лений між учасниками на частки. Тут дано досить загальне визначення. До того ж закон допускає виняток із загального правила навіть щодо єдиної названої ознаки господарських товариств: деякі господарські товариства можуть створюватись однією особою (ч. 2 ст. 114 ЦК; ч. 1 ст. 79 ГК [42]). Але і при цьому статутний (складений) капітал господарського товариства має ділитися на частки. У ст. 87 ГК вживається термін «статутний фонд» господарського товариства. Більш доцільно користувати­ся термінологією Цивільного кодексу, оскільки положення Господарського кодексу щодо цього є недостатньо чіткими. Так, Цивільний кодекс чітко розмежовує поняття статутного та складеного капіталу. Статутний капітал створюється в господарських товариствах, установчим документом яких є статут (товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю, акціонерні товариства). Складений капітал створюється в господарських товариствах, установчим документом яких є засновницький договір. У ст. 87 ГК розмежування статутного та складеного капіталів (фондів) не проводиться. Проте в Законі «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підпри­ємців» [192], який був прийнятий уже після прийняття Цивільного кодексу 2003 року та який має перевагу при правозастосуванні перед Цивільним кодексом, вживається термін «статутний фонд» (абзац дванадцятий ч. 2 ст. 17).

2.  Господарські товариства — це юридичні особи приватного права. Вони є такими і тоді, коли їх єдиним засновником є держава, Автономна Республіка Крим або тери­торіальна громада. За загальним правилом, господарські товариства є підприємниць­кими товариствами. Але ж до господарських товариств належать товарні біржі, хоч вони не мають на меті одержання прибутку (частина третя ст. 1 Закону «Про товарну
біржу» [56]). До господарських товариств належать і фондові біржі (ст. 21 Закону «Про цінні папери і фондовий ринок» [221]), прибуток яких не підлягає розподілу між учасниками.

Інші непідприємницькі товариства в формі господарських товариств створюватись не можуть.

3. У ч. 2 ст.  113 ЦК перелічені форми (організаційно-правові), в яких можуть створюватись господарські товариства. Частина 1 ст. 81 ГК передбачає можливість створення акціонерних товариств двох видів — відкритих і закритих. Стаття 21 За­кону «Про господарські товариства» [53] також передбачає можливість створення та діяльності закритих акціонерних товариств. Але переважно перед цими законодавчими
положеннями підлягає застосуванню Закон «Про акціонерні товариства» [228], який передбачає можливість створення публічних і приватних акціонерних товариств (ст. 5), а зміну типу товариства з приватного на публічне і навпаки не визнає перетворенням (перетворення відповідно до ст. 59 ГК є видом припинення діяльності суб'єкта госпо­дарювання шляхом реорганізації).

4. Оскільки господарські товариства є підприємницькими, вони завжди є суб'єктами господарювання (ст. 55 ГК). Це стосується фондової та товарної бірж. Законом мо­жуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господа­рювання (ч. 2 ст. 9 ЦК). З урахуванням цього положення Господарського кодексу, що встановлюють особливості правового статусу господарських товариств, порядку
їх створення, формування їх майна, діяльності тощо, підлягають переважному засто­суванню перед положеннями Цивільного кодексу. Крім того, в Цивільному кодексі є численні посилання на закон, що повинен встановлювати відповідні правила. Це дає підставу для висновку про те, що Закон «Про господарські товариства» зберігає чинність і після введення в дію Господарського і нового Цивільного кодексів (в час­
тині, що не суперечить цим кодексам і найновішим законам, особливо Закону «Про акціонерні товариства»), а пізніше треба буде чекати прийняття нового закону, при­свяченого господарським товариствам.

Стаття 114.   Учасники господарського товариства

1. Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична осо­ба.

Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом.

2. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

1. Учасниками господарських товариств можуть бути юридичні та фізичні особи. Якщо учасниками господарських товариств виступають безпосередньо органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, вони мають діяти при цьому на підставі, в межах повноважень і в спосіб, що вста­новлені Конституцією і законами. Це загальне правило доповнюється спеціальними
нормами, що передбачені ч. З ст. 167, ч. З ст. 168 та ч. З ст. 169 ЦК, відповідно до яких держава (Україна), Автономна Республіка Крим та територіальні громади мають право на загальних підставах брати участь у створенні та діяльності юридичних осіб приватного права, зокрема, підприємницьких товариств, якщо інше не передбачено законом. Це не зачіпає права держави, територіальних громад створювати підприєм­
ства та інші юридичні особи публічного права.

2. Випадки, коли юридичні особи публічного права можуть бути учасниками гос­подарських товариств, межі таких їх можливостей, відповідно до ст. 82 ЦК встанов­люються законом. Зокрема, державним підприємствам, як правило, забороняється бути засновниками підприємств будь-яких організаційно-правових  форм і видів, господарських товариств, кооперативів (ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів «Про впо­рядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності,  створених за участю державних підприємств» [230]).

3. Стосовно юридичних осіб приватного права спеціальними законами прямо чи опосередковано встановлено численні обмеження права бути учасниками юридичних осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦК господарське товариство, що складається з однієї особи, не має права як єдиний учасник створити товариство з обмеженою відповідаль­ністю. Подібне правило встановлене стосовно учасників акціонерного товариства ст. 4 Закону «Про акціонерні товариства».

4. Право бути учасниками господарських товариств відповідно до ст. З Закону «Про режим іноземного інвестування» [96] належить іноземним юридичним особам. За іноземними державами таке право прямо законодавством України не визнається, але ж і заборони на це не встановлено.

5. Право бути учасниками господарських товариств визнається за іноземцями, особами без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України (ст. 2 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» [82]).

6. Обмеження на участь у господарських товариствах встановлюються і для громадян України. Учасники повних товариств, а також учасники з повною відповідальністю командитних товариств відповідно до ст. 119 та 133 ЦК займаються підприємницькою діяльністю від імені таких товариств. Тому учасниками повних товариств, а також учасниками з повною відповідальністю командитних товариств не можуть бути державні службовці (ст. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією» [91]). Кримінальний кодекс [36] (ст. 55) передбачає застосування такого покарання як позбавлення на строк до п'яти років права займатися певною, зокрема підприємницькою, діяльністю.

7. Службовцям Національного банку забороняється бути акціонерами комерційних банків (частина друга ст. 65 Закону «Про Національний банк України» [132]). Але ж банки можуть створюватися не тільки в організаційно-правовій формі акціонерних товариств, а і в формі товариств з обмеженою відповідальністю (частина перша ст. 6 Закону «Про банки та банківську діяльність» [163]). На участь в банку, створеному у формі товариства з обмеженою відповідальністю, зазначене обмеження слід поши­рювати за аналогією.

8. Здатність бути учасником та засновником юридичних осіб, як це випливає із ч. 1 ст. 32 ЦК, є елементом цивільної дієздатності фізичних осіб. Таке розуміння здатності бути учасником та засновником юридичних осіб викликає зауваження, але ж воно належить законодавцеві, якому не можна суперечити в процесі застосування правових норм. Тому до змісту дієздатності фізичних осіб слід відносити як здатність мати права та обов'язки засновника та учасника юридичних осіб, так і здатність са­мостійно їх здійснювати. Звідси випливає, що законодавець, за загальним правилом, виключає участь в господарських товариствах осіб, які не досягли чотирнадцяти років, недієздатних та обмежено дієздатних. Але ж обмеження дієздатності чи визнання фі­зичної особи недієздатною дає підстави для прийняття рішення про вибуття зі складу учасників лише повного товариства (п. З ч. 1 ст. 129 ЦК). Відповідно до ст. 133 ЦК це правило поширюється на повних учасників командитного товариства. У решті ви­падків обмеження дієздатності та визнання фізичної особи недієздатною не спричинює вибуття із господарського товариства. Отже, в цих випадках фізична особа зберігає всі права та обов'язки учасника господарства, а здійснює їх опікун недієздатної особи або обмежено дієздатна особа з дозволу піклувальника.

9.  Пункт 1 ч.  1 ст.  129 ЦК встановлює, що смерть фізичної особи — учасника повного товариства спричинює вибуття із складу учасників у випадку відсутності спадкоємців. Звідси не слід зробити висновок про те, що спадкоємці набувають прав учасників повного товариства. Цьому перешкоджає правило ч. 7 ст. 80 ГК [42], відпо­відно до якого учасниками повних товариств можуть бути тільки особи, зареєстровані
як суб'єкти підприємницької діяльності.

10. Частина 2 ст. 83 ЦК передбачає можливість створення юридичної особи однією особою, якщо це не заборонено законом. Частина 2 ст. 114 ЦК конкретизує це пра­вило стосовно господарських товариств, передбачає можливість їх створення єдиним учасником. Це не допускається лише щодо повних та командитних товариств.

Стаття 115.   Майно господарського товариства

1. Господарське товариство є власником:

1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до ста­тутного (складеного) капіталу;

2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

3) одержаних доходів;

4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

2. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства мо­жуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за зго­дою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає не­залежній експертній перевірці.

1. Спроба зробити перелік майна, власником якого може бути господарське това­риство, результату не дала. Законодавець урешті-решт визнав, що у власності госпо­дарського товариства може знаходитись будь-яке майно, набуте на підставах, не за­боронених законом. Тут реалізується принцип «дозволено все, що не заборонено».

2. Майно, що може вноситись до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, повинне мати грошову оцінку. Майнові права можуть передаватись до статутного (складеного) капіталу за умови, якщо вони можуть відчужуватись. Так, право користування майном за договором найму за загальним правилом ст. 774 ЦК, не може передаватись іншій особі. Але ж у випадках, коли законом або договором
наймачеві надається право передання майна в піднайм, слід зробити висновок про те, що право наймача користуватися майном може відчужуватись (передаватись) в межах строку дії договору, в тому числі і передаватись як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства.

Положення Господарського кодексу з цього приводу дещо конкретизують вимоги до майна, що може бути вкладом до майна господарського товариства. Зокрема, визна­чено можливість передання до статутного (складеного) капіталу права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами. Щодо гро­шових коштів зазначається можливість їх передання в іноземній валюті (ч. 1 ст. 86 ГК). Встановлюється заборона на використання бюджетних коштів, коштів, отриманих «в кредит та під заставу», для формування статутного фонду товариства (ч. З ст. 86 ГК).

3. Законами встановлюються численні обмеження видів майна, за рахунок якого може формуватись статутний капітал окремих видів господарських товариств. Так, статутний капітал корпоративного інвестиційного фонду (він є відкритим акціонерним товариством) може формуватися лише за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, допущених до торгів на фондовій біржі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності (ст. 10 За­кону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [168]). Види майна, за рахунок якого може формуватись статутний капітал інших господарських товариств, обмежується ст. 27 Закону «Про страхування» [180] (для страховиків), ст. 32 Закону «Про банки і банківську діяльність» (для банків).

4. Відповідно до ст. 11 Закону «Про акціонерні товариства» [228] оплата акцій, що розміщуються під час заснування товариства, може здійснюватись коштами, майном, майновими правами, цінними паперами, а також немайновими правами, що мають оцінку. Ціна майна має відповідати ринковій оцінці, що визначається відповідно до законодав­ства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність (ст. 8 того ж Закону). Стаття 7 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» [178] визнає обов'язковим проведення оцінки у випадках визначення вар­тості внесків учасників та засновників господарських товариств, якщо вноситься майно
господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна).

5. Мінімальний розмір статутного капіталу товариства Цивільним і Господарським кодексами [42] не встановлюється. Але стосовно окремих видів товариств передбачаєть­ся встановлення його спеціальним законом (ч. 1 ст. 144; ч. 1 ст. 155 ЦК). Окремими законами передбачаються більш високі вимоги до мінімального розміру статутного капі­талу товариства (ст. 31 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163]; ст. 30 Закону «Про страхування» [180]; Законом «Про цінні папери і фондову біржу» [221]).

6. Частина 4 ст. 87 ГК повторює положення ст. 14 Закону «Про господарські то­вариства» [53] стосовно резервного (страхового) фонду. Але ж достатньо розгорнені правила щодо цього та механізм контролю встановлюються лише стосовно господар­ських товариств, що займаються окремими видами діяльності (ст. 36 Закону «Про банки і банківську діяльність»; ст. 30 Закону «Про страхування»).

Стаття 116. Права учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (ди­віденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

1. Перелік прав учасників господарського товариства, що наводиться у ст. 116 ЦК, не є вичерпним. Законом і установчими документами можуть передбачатись і інші права. Зокрема, на думку авторів, Конституції і законам України не буде суперечити встановлення установчими документами переважного права учасників (крім учасників акціонерних товариств) на отримання роботи в товаристві, переліку посад, які можуть обіймати виключно учасники товариства.

2. Визнається право учасників брати участь в управлінні товариством «крім випадків, встановлених законом». Винятком із наведеного загального правила є ч. 2 ст. 136 ЦК, яка позбавляє вкладників командитних товариств не тільки участі в управлінні діяль­ністю командитного товариства, але й є проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства.  Неможливість заперечувати не зачіпає можливості захисту вкладниками своїх прав, передбачених ст. 137 ЦК та засновницькими документами, в порядку, встановленому для захисту цивільного права.

3. Порядок участі в управлінні товариством відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 116 ЦК і ч. 1 ст. 88 ГК визначається установчими документами, крім випадків, встановлених законом.

4. Із п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦК слід зробити наступні висновки:

1)         за наявності юридичного факту, що визначає розмір дивідендів, належних учас­нику, останній повинен визнаватися кредитором товариства, що має право на задо­волення своєї вимоги в черговості, що встановлена ст. 112 ЦК і ст. 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134];

2)    оскільки закон не визнає права учасника на повернення йому вкладу до статут­ного (складеного) капіталу товариства (навпаки, зазначається на те, що учасник несе ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості свого вкладу), у цій частині він не може бути визнаний кредитором товариства при його ліквідації, в тому числі і в порядку банкрутства, але за наявності майна після розрахунків з кре­диторами він може отримати грошові суми чи відповідну кількість майна.

5. Право вийти із товариства реалізується шляхом волевиявлення. Форма такого волевиявлення спеціальними правилами закону не встановлена. Відповідно до ст. 208 ЦК зазвичай вона має бути письмовою. Друга вимога до форми волевиявлення поля­гає в тому, що вона повинна відкривати можливості для реєстрації змін в установчих документах господарського товариства без участі особи, яка виявила волю на вихід із товариства. Реєстрація змін відбувається за умови надання, зокрема, документів, що передбачені ч. З ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]. Звідси можна зробити такі висновки:

1)         юридична особа подає заяву про вихід із товариства з доданням належно оформ­леного рішення про вихід зі складу засновників (учасників);

2)    фізична особа подає нотаріально посвідчену заяву про вихід (якщо ж заява не буде нотаріально посвідчена, відповідно до п. 255 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [359] неможливо буде подати нотаріально по­свідчену копію заяви про вихід для реєстрації змін в установчих документах);

3)    у разі укладення договору про передання права засновника (учасника) іншій особі слід подати нотаріально посвідчений договір.

Зі спливом встановленого строку після подання заяви (іншого документа, яким виявляється воля на вихід) (ст. 126, 148 ГК) учасник вважається таким, що втратив право на участь у товаристві.

6. Питання про можливість відкликання учасником господарського товариства заяви про вихід із товариства вирішується на підставі ст. 214 ЦК, оскільки така заява є од­ностороннім правочином. Зазначена заява разом з таким юридичним фактом, як сплив встановленого строку, припиняє права учасника і, відповідно, — обов'язки господар­ського товариства і його учасників, які (обов'язки) кореспондують зазначеним правам. За таких умов слід зробити висновок про те, що в результаті подання заяви учасника наступили певні зміни в правах господарського товариства і його учасників щодо учас­ника, який подав заяву про вихід. Відмова учасника від заяви про вихід позбавляла б товариство і решту його учасників певних прав, а тому товариство і решта учасників можуть захищати свої права, в тому числі і шляхом пред'явлення в суді вимоги про ви­знання недійсною відмови учасника від заяви про вихід із господарського товариства.

7. У п. 4 ч. 1 ст. 116 ЦК об'єднані дещо різнорідні правила. Справа в тому, що відчуження цінних паперів, що засвідчують участь у господарському товаристві, — це реалізація права власника на розпоряджання майном, що є об'єктом права власності. І тут не виключається встановлення законом лише певних обмежень права розпоря­джання, оскільки власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, але ж вони не повинні суперечити законові (ч. 2 ст. 319 ЦК). Що стосується права на від­чуження частки (її частини) в статутному (складеному) капіталі товариства, то на це, як правило, потрібна згода інших учасників. Відчуження частки без згоди інших учасників — це виняток із загального правила.

8. Обсяг права учасника на інформацію про діяльність господарського товариства визначається установчими документами.

Стаття 117.   Обов'язки учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства зобов'язані:

1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення за­гальних зборів;

2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про ді­яльність товариства.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, вста­новлені установчим документом товариства та законом.

1. Виконання учасником господарського товариства своїх зобов'язань перед товари­ством зрештою завжди має цивільно-правове значення, а не лише у випадках, коли це значення чітко видно (коли невиконання обов'язків є підставою виключення учасника із складу учасників, коли учасник припустився такого порушення своїх обов'язків, яке завдало збитків товариству, що дало товариству право на їх стягнення тощо).

2. Якщо установчі документи не суперечать законові, вони є обов'язковими для учасників господарського товариства. Це ж стосується і рішень, що прийняті загаль­ними зборами. Якщо загальні збори прийняли рішення з питання, що належить до їх компетенції, і при цьому не порушуються права учасників або інших осіб, всі учасники повинні його визнавати та виконувати.

3. Зобов'язання учасника перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, звертають на себе увагу підставами їх виникнення. Спочатку такою підставою є установчий документ, що підписується всіма учасниками (за встановленими винятка­ми). У таких випадках є належне волевиявлення щодо прийняття учасником на себе відповідного зобов'язання. У подальшому зміни до установчих документів вносяться в окремих видах товариств рішенням зборів. Із такого рішення виникає зобов'язання і тих учасників, які голосували проти прийняття відповідного рішення.

4. Обов'язок учасників товариства брати участь у загальних зборах учасників то­вариства законом не встановлюється. Але статутом товариства такий обов'язок може встановлюватись. Систематичне невиконання цього обов'язку може бути підставою для виключення із товариства, якщо це передбачено законом. Але примушення до виконання цього обов'язку є неможливим, бо суперечило б характеру відповідних відносин.

Стаття 118.   Залежне господарське товариство

1. Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відпові­дальністю, акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (головному) госпо­дарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу
товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.

2. Господарське товариство, яке придбало або іншим чином набуло двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відпо­відальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства, зобов'язане оприлюднити цю інформацію в порядку, встановленому законом.

1. Залежне господарське товариство не є різновидом організаційно-правової форми господарського товариства. Воно має лише деякі особливості правового статусу по­рівняно з іншими господарськими товариствами.

2. Слід звернути увагу на те, що Господарський кодекс [42] не використовує поняття залежного господарського товариства, але вживає терміни «залежне підприємство», «відносини економічної та/або організаційної залежності» (ст. 126 ГК). Підприємство, що перебуває в такій залежності, називається асоційованим. Ця залежність може бути простою або вирішальною. Проста залежність дає можливість учаснику блокувати прийняття залежним підприємством рішень, які відповідно до закону і засновницьких документів повинні прийматись кваліфікованою більшістю голосів. Вирішальна за­лежність передбачає володіння контрольним пакетом акцій. За наявності вирішальної залежності залежне підприємство іменується дочірнім, а підприємство, від якого за­лежить дочірнє підприємство, називається холдинговою компанією.