ГЛАВА 5 ФІЗИЧНА ОСОБА-ПІДПРИЄМЕЦЬ

Стаття 50.     Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності

1. Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності вста­новлюються Конституцією України та законом.

2. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб — підприємців є відкри­тою.

3. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій під­ ставі, що вона не є підприємцем.

1. Підприємництво визначається в ст. 42 ГК [42] як самостійна, ініціативна, сис­тематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних ре­зультатів та одержання прибутку. Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності —  юридичної особи, а також володіння корпоративними правами, не є
підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством. Такими випадками є створення або участь у повному товаристві, оскільки його учасники займа­ються підприємницькою діяльністю від імені товариства (ч. 1 ст. 119 ЦК), створення командитного товариства та участь в ньому на правах повних учасників (ч. 1 ст. 133 ЦК), а також створення та участь в довірчих товариствах (ст. З Декрету «Про довірчі
товариства» [232]).

Право на зайняття підприємницькою діяльністю охоплює собою елементи цивільної правоздатності та дієздатності.

2. Здатність до вчинення правочинів та здійснення інших юридичних дій,  що складають зміст підприємницької діяльності, виникає за умови державної реєстрації фізичної особи як підприємця, а також пов'язується з віком. Право на зайняття під­приємництвом (за умови державної реєстрації) мають: 1) повнолітні фізичні особи;

2)    неповнолітні особи, які набули повної дієздатності в зв'язку з реєстрацією шлюбу;

3)    фізичні особи, які досягли шістнадцяти років, працюють за трудовим договором, або які записані матір'ю або батьком дитини, якщо повна цивільна дієздатність надана їм органом опіки та піклування або судом (ч. 1,2 ст. 35 ЦК); 4) фізичні особи, яким виповнилось шістнадцять років та які за наявності згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування (ч. З ст. 35 ЦК) на зайняття цієї особи
підприємницькою діяльністю зареєстровані як підприємці.

3. Інші фізичні особи не вправі займатися підприємницькою діяльністю. За обста­вин, що зазначені в ст. 54 ЦК, управитель майна особи, яка не має права займатися підприємницькою діяльністю, здійснює таку діяльність від свого імені.

4. Фізична особа може займатися підприємницькою діяльністю за умови її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до закону [180]. Якщо ж особа не за­ реєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, а договори як підприємець уклала, то вона не вправі за цими підставами оспорювати ці договори. Викладене правило ч. З ст. 50 ЦК містить в собі дуже оригінальну правову конструкцію. З одного боку, опосередковано визнається, що правочин, який за його змістом може бути вчинений тільки особою, що має статус підприємця, не може бути вчинений особою, яка не має такого статусу. Якщо ж ця особа вчинила такий правочин, то він може бути визна­ний судом недійсним. З іншого боку, ця особа позбавлена права оспорювати вчинені нею правочини, що могли вчинятись лише за наявності статусу підприємця, в зв'язку з відсутністю такого статусу. Тобто, правочин, що не відповідає законодавству, має виконуватись, поки суд не визнав його недійсним. Недійсним він може бути визнаний тільки за позовом іншої сторони чи заінтересованої особи.

5. Суб'єктами господарювання визнаються фізичні особи, що внаслідок належної реєстрації отримали статус підприємців. Статус фізичної особи як підприємця не по­збавляє її можливості мати та здійснювати майнові права та обов'язки, що не охо­плюються статусом підприємця. Відокремити статус підприємця від статусу звичайної фізичної особи досить трудно. Так, фізична особа може придбавати товари і як спо­живач, і як підприємець. Є ще більш складні випадки, коли фізична особа придбаває товари, роботи, послуги, що мають подвійне призначення (і для особистих потреб, і для підприємництва). Дещо похожа ситуація створюється і стосовно юридичних осіб у зв'язку з введенням в нормативний обіг поняття суб'єкта господарювання.

Стаття 51. Застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб

1. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

1. Зміст Цивільного кодексу свідчить про те, що і укладачі його проекту, і зако­нодавець намагались не виходити за межі предмету цивільного права, того кола сус­пільних відносин, що визначається в ст. 1 ЦК. Але ж в низці випадків законодавець вийшов за межі цього предмета. І це не дає підстав для того, щоб заперечувати чин­ність відповідних норм. Тому і правило ст. 51 ЦК не можна тлумачити лише так, що воно, за загальним правилом, поширює на підприємницьку діяльність фізичних осіб тільки норми цивільного права, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб. Із змісту ст. 51 ЦК випливає, що вона поширює на підприємницьку діяльність фізичних осіб дію норм і приватного, і публічного права, що регулюють підприєм­ницьку діяльність юридичних осіб, зокрема, правил про порядок отримання ліцензій на здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Це ж стосується положень законів, що звільняють певні категорії громадян від сплати державного мита. Відповідні громадяни підлягають звільненню від сплати державного мита, але при зверненні до господарського суду з позовом, пов'язаним з підприємницькою діяльністю, громадянин зобов'язаний сплатити державне мито на загальних підставах.

2. Викладене не є підставою для відмови фізичній особі, яка здійснює підприєм­ницьку діяльність, у захисті права власності відповідно до ст. 41 Конституції Украї­ни, що не поширюється на юридичних осіб (суб'єктів підприємницької діяльності та інших).

3. Фізичні особи —  суб'єкти підприємницької діяльності визнаються суб'єктами господарювання (п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК). Тому на їх відносини з приводу «безпосередньо­го здійснення господарської діяльності» (ч. 5 ст. З ГК) чи здійснення «господарської діяльності» взагалі (ч. 1 ст. 175 ГК) поширюється чинність Господарського кодексу. Такими є відносини фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності з іншими
суб'єктами господарювання та іншими юридичними особами, що виникають при здійс­ненні господарської діяльності.

Стаття 52.     Цивільно-правова відповідальність фізичної особи—підприємця

1. Фізична особа — підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з під­приємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

2. Фізична особа — підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особис­тим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

1. На фізичних осіб — підприємців поширюється дія Переліку видів майна грома­дян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до Закону «Про виконавче провадження» [129]). Як і будь-яка інша фізична особа, фізична особа — підприємець, яка перебуває в шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна. При цьому майно фізичної особи — підприємця вважається спільним сумісним майном подружжя, в тому числі і майно, що використовується виключно в підприємницькій діяльності одного із подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу.

Стаття 53.     Банкрутство фізичної особи — підприємця

1. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у по­рядку, встановленому законом.

1. Відносини, що виникають у зв'язку з неплатоспроможністю та банкрутством боржника — фізичної особи, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, регулюють­ся ст. 47 — 49 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134]. У разі банкрутства фізичної особи — підприємця до складу ліквідаційної маси включається все його майно, на яке може бути звернене стягнення з урахуванням Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнен­ня за виконавчими документами (додаток до Закону «Про виконавче провадження»). Майно, що належить іншому із подружжя (чи відповідна доля у спільному майні) не включається до ліквідаційної маси.

Стаття 54. Управління майном, що використовується у підприємницькій діяль­ності, органом опіки та піклування

1. Якщо фізична особа — підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використову­валося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган
опіки та піклування може призначити управителя цього майна.

Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управління цим майном.

2. При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна.

3. У договорі про управління майном встановлюються права та обов'язки упра­вителя.

Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника.

4. Договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на під­ставі яких він був укладений.

1. Заголовок статті, що коментується, давав можливість викласти в ній усі правила, які б регулювали відносини щодо управління майном, що використовується в підприєм­ництві, якщо його власника немає, або він втратив право чи можливість використовувати його в такий спосіб, або це майно перейшло у власність неповнолітньої чи малолітньої особи. Але в тексті статті мова йде тільки про майно фізичної особи — підприємця. Щоправда, стосовно майна, власником якого стала неповнолітня або малолітня особа, зазначається, що тут йдеться про «майно, яке використовувалося у підприємницькій діяльності». Це формулювання має значно ширший зміст, ніж формулювання «майно, що належало фізичній особі — підприємцю», але контекст ст. 54 ЦК не дає змоги по­ширити чинність цієї статті за межі майна фізичної особи — підприємця.

Викладене виключає лише пряме застосування ст. 54 ЦК до майнових прав фізичної особи, яка є засновником (учасником) юридичної особи, які (права) стосуються остан­ньої. Проте можливе застосування цієї статті за аналогією до випадків, коли суб'єкт корпоративних прав визнаний безвісно відсутнім, недієздатним або його дієздатність обмежена, а також до випадків, коли ці права відповідно до закону та установчих документів юридичної особи в порядку спадкування перейшли до неповнолітніх та малолітніх. Застосування за аналогією ст. 54 ЦК виключається тільки у випадках, коли відповідні відносини врегульовані ч. 4 ст. 72 ЦК.

2. Управитель майна, який використовується в підприємницькій діяльності, може призначатись за необхідності в наступних випадках: 1) якщо особа, що займалася під­приємництвом, визнана безвісно відсутньою, недієздатною або її дієздатність обмежена; 2) якщо власником майна, що використовувалось в підприємницькій діяльності, стала неповнолітня або малолітня особа.

3. Управителя майна призначає орган опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник, інші родичі фізичної особи — власника майна, що використову­валось у підприємницькій діяльності, не мають права самостійно вибирати управителя. Вони не мають також права укладати договір про довірче управління цим майном. Про призначення управителя орган опіки та піклування має видати розпорядчий акт.

4. Батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальник, інші родичі мають право оспо­рювати в суді розпорядчий акт про призначення управителя відповідно до ст. 21 ЦК. Тому при призначенні управителя майна доцільно було б враховувати думку назва­них осіб. При призначенні управителя майна належить за аналогією застосовувати ч. 4 ст. 63 ЦК щодо переважного вибору управителя майна.

5. Розпорядчий акт про призначення управителя майна є актом органу місцевого самоврядування, що є підставою для укладення органом опіки та піклування з упра­вителем майна договору про довірче управління майном.

6. На відносини, що складаються між органом опіки та піклування та управителем, між управителем та власником майна, стосовно якого призначено управителя, поши­рюється дія ст. 1029 — 1045 ЦК, якщо це не суперечить змісту та суті цих відносин. Управитель має право на винагороду, розмір якої встановлюється договором, а також на відшкодування необхідних витрат, яких він зазнав при здійсненні управління май­ном (ст. 1042 ЦК).

7. Управитель діє від свого імені, але в інтересах власника майна. На управителя покладається обов'язок інформувати своїх контрагентів про те, що він, хоч і виступає від свого імені, проте є лише управителем, а не власником майна. Якщо управитель не виконав цієї вимоги, він несе за відповідними зобов'язаннями відповідальність всім своїм майном (ст. 1038 ЦК). На майно, що знаходиться в управлінні, при цьому
стягнення не може бути звернено.

8. Майнові права, набуті управителем при здійсненні управління, включаються до складу майна, що знаходиться в управлінні, а обов'язки, що виникли при здійсненні управління, виконуються за рахунок цього майна. За рахунок цього майна виконуються обов'язки, що складають зміст відповідальності в зобов'язанні управителя.

9. На договори про управління майном, що укладаються відповідно до ст. 54 ЦК, поширюються також загальні положення про договори та зобов'язання з урахуванням особливостей, що встановлені цією статтею. Зокрема, договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений. Такими підставами є не тільки ті, що перелічені в ч. 1 ст. 54 ЦК (недієздатність чи обмеження дієздатності особи, якій належить майно, що використовується в підприємницької ді­яльності, перехід цього майна до малолітньої особи), а й припинення дії розпорядчого акта, яким призначено управителя майна.