Глава 20. Право власності юридичних особ

§ 1. Загальні положення

Поняття та основні ознаки юридичної особи розкриваються в ст. 23 ЦК України: юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або третейському суді.

Юридична особа, за визначенням Я. М. Шевченко, є "певним структурним утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися і розпоряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своє обличчя у вказаному обороті"1.

За чинним ЦК України та Законом України "Про власність" суб'єктами відносин власності виступають недержавні юридичні особи (господарські товариства, кооперативи, громадські та релігійні організації, політичні партії, об'єднання тощо). Дещо інші правомочності встановлено для державних юридичних осіб, за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання (п. 1 ст. 37 Закону України "Про власність") чи на праві оперативного управління (п. 1 ст. 39 закону).

Всі види власності недержавних юридичних осіб віднесені згідно із Законом України "Про власність" до колективної форми власності. Законодавчу конструкцію права колективної власності та її суб'єктивного складу піддано гострій критиці переважною більшістю юристів (О. А. Пушкін, Я. М. Шевченко, В. І. Семчик та ін.). На їх думку, конструкція колективної власності дає підстави для її ототожнювання із спільною власністю, оскільки, з одного боку, власником майна визнається юридична особа, а з іншого — колектив, засновники, учасники чи інші особи, які утворили цю юридичну особу або є її членами. Фактично такою конструкцією утверджується концепція подвійного і навіть потрійного власника, що неприпустимо. Колектив — це сукупність осіб, які створюють органи управління певною організаційно-правовою формою (господарським товариством, колективним підприємством тощо). Тобто фактично особи, які становлять колектив, діють самі по собі, а колектив як сукупність осіб виконує управлінські функції, що аж ніяк не збігаються з функціями присвоєння (належності), вираженими у володінні, користуванні і розпорядженні. Саме такі правомочності здійснює юридична особа створеного окремими людьми господарського товариства, колективного підприємства та ін. Отже, так звана колективна власність — це власність юридичних осіб*.

У проекті ЦК України його розробники відмовилися від поняття "право колективної власності", вважаючи, що колектив становить сукупність осіб, між якими можуть виникнути відносини спільної часткової власності або спільної сумісної' власності, але ж ніяк не єдину цілісність, яка може виявити себе як суб'єкт права власності. Вони стверджують, що всі "господарські товариства, кооперативи, різноманітні об'єднання — то юридичні особи. Саме як юридичні особи вони можуть бути суб'єктами права власності".

Праву власності юридичних осіб певних організаційно-правових форм притаманні особливості набуття і припинення володіння, користування і розпорядження майном.

Разом з тим можна відзначити спільні закономірності, що характеризують право власності юридичних осіб.

1. Юридична особа є єдиним власником належного їй майна. Засновники (учасники) юридичної особи на її майно мають лише зобов'язальні права, якщо йдеться про господарські товариства, кооперативи, або взагалі не мають майнових прав, якщо йдеться про громадські об'єднання, релігійні організації, фонди тощо.

2. У власності юридичної особи перебуває майно, передане їй як вклади (внески) засновниками (учасниками, членами), а також майно, вироблене і набуте юридичною особою на інших підставах у процесі діяльності.

3. Юридичні особи, як і інші власники, мають право здійснювати відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону і не порушують охоронювані законом інтереси інших осіб. Зміст права власності, межі і способи здійснення права власності юридичних осіб залежать від обсягу їх правоздатності.

4. Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні зобов'язання через свої органи, що діють відповідно до закону, інших правових актів та установчих документів. Порядок призначення чи обрання органів юридичної особи визначається установчими документами. В передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільні права та брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників.

5. В установчих документах визначаються джерела формування майна юридичної особи, порядок розпорядження майном, розподілу прибутків і збитків тощо.

6. Юридичні особи відповідають за своїми зобов'язаннями всім належним їм майном. Засновник (учасник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями засновника (учасника), за винятками, передбаченими законодавством чи установчими документами юридичної особи.

Перелік майнових об'єктів, джерела формування власності юридичних осіб (господарських товариств, кооперативів, громадських і релігійних організацій, об'єднань тощо) передбачені в законах України "Про власність", "Про господарські товариства", "Про споживчу кооперацію", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про об'єднання громадян" та ін.

Аналіз норм вищезазначених законів дає підстави зробити узагальнюючий висновок про те, що у власності юридичних осіб може бути будь-яке майно виробничого і невиробничого призначення, за винятком того, яке за законодавством України не може перебувати у власності відповідних юридичних осіб або може бути об'єктом виключно державної власності.

§ 2. Власність кооперативів

Кооперативом визнається основана на членстві громадян організація для спільного ведення господарської та іншої діяльності шляхом особистої трудової участі та об'єднання майна його членів. Слід зазначити, що п. 1 ст. 12 Закону "Про кооперацію в СРСР"' поряд з членством громадян допускає можливість членства в кооперативах і юридичних осіб, якщо це прямо передбачено законом або статутом кооперативу.

Кооператив як первинне об'єднання громадян виступає суб'єктом виробничих відносин, які складаються між конкретним кооперативом і державними організаціями, а також між кооперативом і його членами з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання відповідних матеріальних благ і послуг.

Урегульовані нормами права ці відносини набувають форми правових. Кооператив виступає власником певних матеріально-фінансових ресурсів (засобів виробництва, обміну або предметів споживання), які становлять економічну основу його діяльності.

Майно, що оформлене, придбане за рахунок внесків громадян, тобто за рахунок приватної власності, належить на праві власності кооперативу як юридичній особі. Отже, власність кооперативу як юридичної особи — це власність приватна.

Суб'єктом права власності в цьому разі виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна яких оформлена власність кооперативу, а кооператив, товариство в цілому, які в товарно-грошових відносинах чи інших цивільно-правових, майнових відносинах виступають від свого імені як юридичні особи.

Як єдиний власник належного йому майна, кооператив самостійно відповідає за зобов'язаннями всім належним йому майном. Він не несе відповідальності за зобов'язаннями своїх членів, а члени кооперативу не несуть відповідальності за його боргами, якщо інше не передбачено законодавством або статутом кооперативу. Так, відповідно до ст. 43 Закону "Про кооперацію в СРСР" додаткову (субсидіарну) відповідальність за боргами кооперативу встановлено для членів кооперативів у сферах виробництва та послуг як додаткову гарантію їх надійної діяльності.

З усього наведеного можна зробити висновок, що право власності кооперативів є одним із видів права приватної власності і розглядається як право юридичних осіб (кооперативу, товариства та їх об'єднань, спілок та створених ними підприємств, організацій) володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном. Суб'єктами права власності в системі кооперації можуть бути кооперативи, об'єднання кооперативів (спілки), а також створені ними підприємства, організації, що є юридичними особами.

Згідно із Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1977 p.' суб'єктами права власності в сільськогосподарській кооперації є сільськогосподарські кооперативи (виробничі та обслуговуючі) (ст. 20) і кооперативні об'єднання (ст. 26). Об'єднання створюється за рішенням установчих зборів уповноважених представників кооперативів за галузевою або територіальною ознакою і має статус юридичної особи. Об'єднання засновується на засадах членства і добровільності для спільного здійснення будь-якої не забороненої законодавством діяльності, пов'язаної із сільськогосподарським виробництвом та захистом економічних інтересів кооперативів, поданням їм інформаційної, консультативно-методичної та іншої допомоги. Функції та компетенція об'єднань будь-якого рівня встановлюються в межах повноважень, делегованих кооперативами на установчих конференціях, з'їздах, і містяться в їх статутах. Кооперативи, які увійшли до об'єднання, зберігають статус юридичної особи та повну господарську самостійність і можуть добровільно вийти з об'єднання за рішенням загальних зборів чи членів кооперативу.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" від 10 квітня 1992 p.1 власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками базуються на засадах членства і договорів.

Члени кооперативу, передаючи у його власність частку майна у вигляді паю, стають суб'єктами майнових прав, зокрема суб'єктами права на майновий пай. Майнові відносини на засадах членства в кооперативі здійснюються за правилами зобов'язального права, яке означає, що член кооперативу має право вимагати частку (пай) у майні кооперативу в разі виходу з нього, а кооператив зобов'язаний компенсувати йому цю частку грішми або ж видати на розмір паю частину майна в натурі. Після того, як частку конкретного майна буде передано членові кооперативу, він стає її власником або власником конкретної суми грошей2. Об'єктами права власності кооперативу відповідно до ст. 24 Закону України "Про власність"3 є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Закон "Про кооперацію в СРСР" (ст. 7) передбачав, що кооперативу можуть належати будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, продуктивна і робоча худоба, вироблена продукція, товари, грошові кошти та інше майно відповідно до мети діяльності. Закони України "Про сільськогосподарську кооперацію" і "Про споживчу кооперацію" також дають перелік об'єктів, що можуть бути у власності кооперативів, споживчих товариств їх об'єднань та спілок.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. У Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 20) перелічені ті самі об'єкти права власності кооперативу, що і в Законі України "Про власність".

Об'єднання сільськогосподарських кооперативів (п. 6 ст. 26 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію") є власником майна, добровільно переданого йому членами об'єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. До складу об'єктів права власності об'єднання не належить майно членів об'єднання. Власністю об'єднання є також майно створених ним підприємств, які не мають права вийти зі складу об'єднання без його згоди.

Об'єкти права власності споживчої кооперації відповідно до п. 5 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами.

Основними джерелами утворення кооперативної власності є доходи від виробничої діяльності. Кооператив — самоокупне підприємство. Він не може існувати, якщо його робота буде збитковою або нерентабельною. Закон встановив для кооперативів досить сприятливі господарські умови: відсутність жорсткого планування, застосування, як правило, договірних цін, відсутність обмежень з оплати праці, право виходу на зовнішні економічні зв'язки та ін. Це дає можливість успішно реалізовувати завдання, поставлені перед кооперацією у цілому.

Закон "Про кооперацію в СРСР" (ст. 7) та Закон України "Про власність" (ст. 25) поряд з доходами від реалізації продукції та іншої діяльності розглядають як джерело формування власності кооперативів грошові і матеріальні внески його членів, кредити банку, а також надходження від продажу акцій та інших цінних паперів.

Цінний папір (у тому числі й акція) — це документ встановленої форми, без пред'явлення якого неможливо здійснити закладене у ньому майнове право. Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Чинне законодавство передбачає спеціальний порядок випуску акцій. Право випускати акції надано і кооперативам. Загальна вартість акцій, як правило, має не перевищувати розміру валового доходу за рік і забезпечується всім майном кооперативу. Вони випускаються для продажу членам кооперативу, особам, які працюють у ньому за трудовим договором, і підприємствам (організаціям). Члени кооперативу користуються пільговим правом придбання акцій (ст. 22 Закону "Про кооперацію в СРСР").

Самостійним джерелом утворення власності кооперативу є грошові та інші майнові внески кооперативних і державних підприємств та організацій, а також громадян, які не є членами кооперативу, але працюють у ньому за трудовим договором.

Майно кооперативу, до якого у вартісному вираженні входять основні і оборотні фонди в період його створення, становить статутний фонд кооперативу. У процесі кооперативної діяльності статутний фонд може збільшуватися або зменшуватися залежно від збільшення чи зменшення обсягів діяльності.

Особливістю правового режиму майна кооперативів та їх об'єднань є те, що в ньому визначається пайовий фонд, який формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу. Пайові внески — це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, що їх вносять громадяни та юридичні особи для створення і діяльності кооперативів та їх об'єднань, які створюються на засадах членства.

Обов'язкові розміри паю встановлюють загальні збори членів-засновників кооперативу. Розмір паю для вступників у кооператив у процесі його функціонування визначається статутом кооперативу. Так, у ст. 7 Закону України "Про споживчу кооперацію" передбачено, що загальні збори як вищий орган управління споживчого товариства приймають статут і визначають розміри вступного та обов'язкового пайового внеску.

Характерною рисою правового режиму пайового фонду є те, що на обов'язкові та додаткові пайові внески нараховуються відсотки з доходів у розмірах, які визначаються зборами пайовиків у порядку, встановленому статутом кооперативу.

Член кооперативу має право на пай, тобто на частку в майні кооперативу у вартісному вираженні. Член кооперативу не є суб'єктом права власності на конкретне майно кооперативу чи на його частку, оскільки власником виступає кооператив як юридична особа.

Між кооперативом і пайовиком існують засновані на членстві зобов'язальні майнові відносини. В разі виходу з кооперативу пайовик має право вимагати повернення йому пайового внеску і сплати всіх кооперативних виплат, нарахованих на розмір паю. У деяких випадках пай може повертатися не тільки грішми, цінними паперами, а й натурою, майном на розмір паю. Термін та інші умови отримання паю встановлює статут кооперативу. Право власності членів кооперативу — фізичних осіб на пай є спадковим (ст. 25 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

У порядку та на умовах, передбачених статутом, у кооперативі створюється неподільний фонд, до якого зараховується у вартісному вираженні частина майна, що не розподіляється між членами кооперативу, а використовується на загально-кооперативні цілі.

Відповідно до пунктів 2 і 3 ст. 21 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" майно кооперативу поділяється на пайовий і неподільний фонди.

Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу. Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються.

Порядок формування та розміри неподільного фонду встановлюються статутом. Особливістю неподільного фонду кооперативу є те, що в разі ліквідації кооперативу майно цього фонду за рішенням загальних зборів членів кооперативу направляється на здійснення основних цілей кооперативної системи.

Резервні фонди створюються для забезпечення відновлення зношених основних фондів або для поповнення оборотних фондів і забезпечення коштів на розвиток виробництва.

В кооперативах за рішенням уповноважених органів утворюються страхові та інші фонди. На рівні об'єднань кооперативів за рішенням повноважних органів управління (конференцій, з'їздів, рад) відповідно до їх статутів утворюються централізовані фонди. У спілках споживчих товариств централізовані фонди формуються за рахунок певних внесків споживчих товариств або ж з фондів спілок нижчого до фондів вищого рівня.

Джерелом формування централізованих фондів є також доходи від власної діяльності та від діяльності створених спілками підприємств.

Зміст права кооперативної власності, як і будь-якого іншого права власності, становить передусім тріада правомочностей: володіння, користування і розпорядження майном у межах, встановлених законом (ст. 86 ЦК України). Право володіння передбачає закріплену в законі можливість фактичного утримання майна у сфері господарювання кооперативу. Право користування означає закріплену у законі можливість добувати від майна його корисні споживчі якості. Право розпорядження — це основана на законі можливість визначати фактичну та юридичну долю майна — продати, передати у тимчасове користування іншим особам, переробити або просто знищити його. Розпорядження, як правило, здійснюється власником шляхом укладення угод: цивільно-правових договорів купівлі-продажу, підряду, поставки, майнового найму (оренди) тощо.

Оскільки суб'єктами права власності в кооперації є кооператив (товариство) чи об'єднання кооперативів (їх спілки), то кожний з цих суб'єктів як юридична особа має право вчиняти щодо майна, яке йому належить на праві власності, будь-які дії, що не суперечать закону.

Згідно із Законом України "Про споживчу кооперацію" споживче товариство, спілки використовують належне їм майно на цілі, передбачені у ст. 1, тобто для ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Разом з тим забороняється відволікати майно споживчих товариств на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю. В цьому виявляється спеціальний (або статутний) характер правосуб'єктності кооперативу як юридичної особи.

Відповідно до ст. 10 цього закону майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безоплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Правомочності власника щодо майна, належного споживчим товариствам (спілкам), сільськогосподарським кооперативам (об'єднанням), здійснюють органи управління цих юридичних осіб відповідно до компетенції, визначеної певними статутами.

Обсяг господарської діяльності, наявність матеріально-фінансових ресурсів, інші об'єктивні і суб'єктивні фактори дають можливість кооперативу та його об'єднанню створити власні підприємства, організації, установи з правами юридичної особи. Згідно з п. З ст. 5 Закону України "Про власність" власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою.

Таке право споживчих товариств та їх спілок передбачено Законом України "Про споживчу кооперацію" (п. 2 ст. 11), а сільськогосподарських кооперативів та їх об'єднань — Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію (п. 9 ст. 2). Майно створеним підприємствам, установам, організаціям передається кооперативами (об'єднаннями) на праві повного господарського відання або оперативного управління.

У разі ліквідації споживчого товариства його майно, що залишилося після сплати членам товариства пайових та інших внесків-і дивідендів на них, розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розрахунків зі спілкою, розподіляється між членами, що входили до складу споживчого товариства (п. 1 с г. 18 Закону України "Про споживчу кооперацію"). Майно сільськогосподарського кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю (п. 4 ст. 37 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). У разі ліквідації об'єднання (спілки) майно, що залишилося після розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами об'єднання (спілки) (п. 2 ст. 18 Закону України "Про споживчу кооперацію"; п. 5 ст. 37 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

§ 3. Право власності господарських товариств

Господарські товариства є організаційно-правовою формою об'єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності суб'єктами цивільного права (фізичними і юридичними особами) для спільної діяльності з метою одержання прибутку.

Товариства створюються і діють на основі Закону України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 p.', який визначає поняття, види, порядок утворення і діяльності товариств, а також права та обов'язки 'їх засновників і учасників.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Всі вони згідно зі ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" є юридичними особами, одноособовими власниками майна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших законних підставах. Отже, суб'єктом права власності господарських товариств виступають господарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Учасники набувають лише зобов'язального права вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частку в майні, що залишалась після ліквідації товариства (ліквідаційну квоту).

Основною особливістю за якою товариство відрізняється від інших суб'єктів права і яка становить основну рису майнових відносин у господарських товариствах, є можливість добровільного об'єднання майна та зусиль учасників для створення ними нового суб'єкта господарської діяльності.

Таким чином, для господарських товариств характерні деякі спільні ознаки:

1) договір учасників як підстава виникнення;

2) наявність у товариства прав юридичної особи, тобто створення нової, самостійної організації;

3) виникнення права власності товариства в цілому (при збереженні прав учасників зобов'язального характеру) на майно, передане учасниками або одержане в результаті власної господарської діяльності;

4) наявність комерційної мети діяльності (одержання прибутків, а не досягнення результатів соціально-культурного характеру);

5) необхідність особистої участі члена товариства в діяльності даної організації.

Об'єктом права власності господарського товариства відповідно до ст. 26 Закону України "Про власність"1 і ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" є:

— грошові та майнові внески його членів, передані йому у власність;

— виготовлена продукція;

— доходи, одержані від господарської діяльності;

— майно, набуте на підставах, не заборонених законом.

Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Оцінка вкладів здійснюється в порядку, передбаченому статутними документами, якщо інше не передбачено законодавством України.

Закони України "Про власність" і "Про господарські товариства" надають право учасникам цих товариств вносити як склад майнові права, а саме: право користування землею, водою, спорудами тощо. В цьому разі право власності на майно товариству не передається. У товариства виникає лише право користування чужою річчю. Розмір вкладу учасника, який передав у вигляді вкладу майнове право (право користування), оцінюється учасниками товариства, виходячи із загальноприйнятої плати за користування аналогічним майном.

Вкладом також можуть бути об'єкти інтелектуальної власності, які також піддягають оцінці учасниками товариства.

Враховуючи певні особливості такого господарського товариства, як акціонерне, законодавець окремо врегулював питання щодо об'єктів його права власності.

Відповідно до ст.25 Закону України "Про власність" об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом.

Акціонерним товариством згідно зі ст. 24 Закону України "Про господарські товариства" є товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акції, що їх випускає акціонерне товариство, розповсюджуються шляхом або відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах (відкрите акціонерне товариство), або лише між засновниками (закрите акціонерне товариство).

Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи, працівники даного товариства, а також громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами України або статутом товариства.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками акціонерного товариства нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники та учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладами засновників і учасників.

Вклади являють собою фіксовані частки майнової участі цих осіб у статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому виразі визначається вартістю акцій, на які поділений статутний фонд. Види вкладів і порядок оцінки визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законом.

Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна. Це виготовлена у процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів, це також кредити банків, надходження від продажу акцій, пожертвування тощо.

Юридичними підставами виникнення права власності господарських товариств є відповідні договори, згідно з якими утворюється статутний фонд товариства.

В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором, інші акціонери — на умовах договору купівлі-продажу акцій.

Але майно товариства виникає не тільки внаслідок об'єднання майна засновників і учасників, а ще й в результаті власної господарської діяльності, інших дій, не заборонених законом.

Товариство стає власником майна на підставі цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, кредитних та ін.).

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про власність" однією із підстав виникнення права власності є перетворення державних підприємств на акціонерні товариства за спільним рішенням трудового колективу та уповноваженого на те державного органу шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Особливості перетворення державних підпри--ємств на акціонерні товариства в процесі приватизації визначені законами України "Про приватизацію державного майна" від 19 лютого 1997 р. та "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10 липня 1996 p.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 р. № 1099 затверджено Порядок перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств зі змінною формою власності у відкриті акціонерні товариства. Особливості створення відкритих акціонерних товариств шляхом корпоратизації визначені Указом Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15 червня 1993>р. та Положенням про корпоратизацію підприємств, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 p. № 508.

Особливості порядку створення відкритих акціонерних товариств (ВАТ) у процесі корпоратизації та приватизації полягають у тому, що засновником таких товариств виступає лише одна особа — орган, уповноважений управляти державним (комунальним) майном — за корпоратизації чи орган приватизації (орган місцевого самоврядування — щодо відчуження комунального майна) — за приватизації. Ініціатором створення таких товариств є, як правило, держава чи територіальна громада в особі уповноважених ними органів.

Єдиним установчим документом такого товариства є ста»-тут. Своєрідний компроміс між корпоратизацією та приватизацією — це створення змішаних ВАТ у процесі приватизації, започатковане вищезгаданими законами, що передбачають за приватизації певних категорій підприємств залишати контрольний пакет акцій у власності держави.

Згідно з п. 2 ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 19 лютого 1997 р. у процесі великої приватизації на базі майна державних підприємств допускається створення лише ВАТ, за винятком радгоспів і деяких інших категорій державних підприємств агропромислового комплексу, які в процесі приватизації на вибір трудового колективу (загальних зборів) перетворюються або на колективне сільськогосподарське підприємство, або на ВАТ.

Майно, що перебуває у власності господарського товариства, поділяється на фонди.

В обов'язковому порядку створюються статутний і резервний (страховий) фонди. Для акціонерного товариства, крім того, обов'язковим є фонд сплати дивідендів, який формується з чистого прибутку.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено законодавством України або установчими документами товариства.

Статутний фонд являє собою виражену у грошах сукупність вкладів учасників у майно при створенні товариства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами. )

Для окремих видів господарських товариств законодавець встановив визначені розміри і порядок створення статутноґо капіталу. (

Так, мінімальний розмір статутного фонду для акціонерних товариств становить суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, а для товариств з обмеженою відповідальністю — 100 мінімальним заробітним платам (статті 24 і 52 Закону України "Про господарські товариства"). f

Крім мінімального розміру статутного фонду, законодавством (частини 3 і 4 ст. 13 Закону України "Про господарські товариства") встановлюються певні обмеження щодо коштів, за рахунок яких може формуватися статутний фонд (забороняється використовувати для цього бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу), та гарантії щодо підтвердження платоспроможності юридичних осіб — засновників відкритих AT ("""гій фінансовий стан щодо спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду має бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).

Розмір резервного фонду встановлюється установчими документами, але згідно зі ст. 14 Закону України "Про господарські товариства" він не може бути меншим 25 відсотків статутного фонду.

Формується резервний фонд за рахунок щорічних відрахувань, але не менше 5 відсотків суми чистого прибутку і використовується для покриття непередбачених витрат і збитків.

Статутний фонд формується при створенні товариства, і його учасники зобов'язані вносити вклади в порядку і розмірах, способами і в строки, які передбачені статутними документами.

Так, до моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше ЗО відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства.

Статутний капітал AT на етапі передплати має бути оплачений на певну суму — як мінімум на 10 відсотків на момент проведення установчих зборів — на ЗО відсотків у ВАТ і на 50 відсотків у ЗАТ, а повністю — до закінчення першого року від моменту заснування.

Статутний фонд поділяється на частки учасників і відповідно розподіляються прибутки і збитки товариства.

Відповідно до п. "б" ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Такі частки можуть у встановленому законом і статутом порядку передаватися іншим учасникам товариства, третім особам, а також самому товариству.

Згідно зі ст. 53 вищезазначеного закону учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам.

Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

Передача частки (її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відступає. При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учасникові.

Частку учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може придбати саме товариство, яке протягом одного року зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам.

При виході з товариства учаснику виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна йому частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту виходу.

На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю або частково в натуральній формі. Майно, передане учасником товариству тільки в користування повертається в натуральній формі без винагороди (ст. 54 Закону України "Про господарські товариства").

Частки учасників у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю переходять до спадкоємців (у зв'язку зі смертю) і до правонаступників юридичних осіб (у разі реорганізації). При відмові правонаступника (спадкоємця) вступити до товариства або відмові товариства прийняти до нього правонаступника (спадкоємця), йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій .або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника.

У цьому разі розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню (ст. 55 Закону України "Про господарські товариства").

У період функціонування товариства залежно від результатів його діяльності можлива зміна (збільшення або зменшення) його статутного фонду.

Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій). AT має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчою за мінімальну.

Збільшення статутного фонду здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.

Слід мати на увазі, що AT забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом випуску частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням AT про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визнаються недійсними але не раніше як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом. AT відшкодовує власникові акцій збитки, пов'язані із змінами статутного фонду.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Слід зазначити, що статутний фонд у товариствах характеризує межі відповідальності власне товариства і його членів.

У повних товариствах усі "товариші" несуть обмежену солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

У командитному товаристві її несе певний відсоток вкладників, а в товаристві з обмеженою відповідальністю для членів товариства розмір їх відповідальності за боргами товариства пропорційний відсотку їхнього внеску до статутного фонду товариства.

Як суб'єкт права власності, господарські товариства здійснюють свої правомочності з володіння, користування і розпорядження належним їм майном через органи управління в порядку, передбаченому законом і статутними документами.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" нині вищим органом акціонерного товариства є загальні збори, які визначають:

1) основні напрями діяльності товариства;

2) порядок покриття його збитків.

Крім того, загальні збори затверджують такі правові акти:

1) бізнес-плани та звіти про виконання їх;

2) звіти правління про річні результати діяльності товариства і дочірніх підприємств;

3) звіти і висновки ревізійної комісії;

4) порядок розподілу прибутку;

5) договори (угоди), укладені на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

До компетенції зборів належить питання придбання товариством своїх акцій.

Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

Виконавчим органом AT, який здійснює керівництво його поточноюі діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом.

Правління вирішує всі питання діяльності AT, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради). Правління підзвітне загальним зборам і спостережній раді та організує виконання їхніх рішень (ст. 47 Закону України "Про господарські товариства"). Контроль фінансово-господарської діяльності правління здійснює ревізійна комісія. В AT може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), що здійснює контрольні функції у сфері управління та у сфері господарської діяльності товариства. Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів на спостережну раду може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, до компетенції яких належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про виконання їх;

2) затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;

3) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

4) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

5) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган — колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа в кількості не менше 3 осіб.

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про господарські товариства" ведення справ повного товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства.

В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке має бути підписано рештою учасників товариства. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконують від імені та в інтересах товариства.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю (повними товаришами).

Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, управління справами він здійснює самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних товаришів з управління справами товариства (ст. 81 Закону України "Про господарські товариства").

§ 4. Право власності господарських об'єднань

Закон України "Про підприємства в Україні" (ст. 3) надає підприємствам право об'єднувати на добровільних засадах виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об'єднання діють на підставі договору або статуту, що його затверджують їх засновники або власники. Членами об'єднання можуть бути лише підприємства, які при входженні до об'єднання зберігають права юридичної особи.

Відповідно до п. З ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Отже, господарське об'єднання являє собою складну організацію, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.

Будучи юридичною особою, господарське об'єднання є власником майна, яке юридичне відокремлене від майна його членів.

Особливості відносин власності господарських об'єднань виявляються в тому, що майно, яке стає власністю об'єднання, вже належить суб'єктам власності — окремим юридичним особам. Інакше кажучи, власність господарських об'єднань виникає на основі власності їх членів.

Друга особливість цих відносин — добровільний порядок їх виникнення. Об'єднання стає власником частини майна своїх членів, добровільно переданої у його власність.

Таким чином, право власності господарського об'єднання закріплює належність майна, добровільно переданого юридичній особі його засновниками — іншими юридичними особами.

Отже, суб'єктами права власності виступають господарські об'єднання як новостворені юридичні особи.

Об'єктом права власності об'єднання є майно, добровільно передане йому підприємствами і організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підставах, не заборонених законом (ст. 27 Закону України "Про власність"). Оскільки підприємства, які входять до складу об'єднань, зберігають права юридичної особи, їх майно не входить до складу об'єктів права власності господарського об'єднання.

З урахуванням цього розмежовується відповідальність об'єднання і його членів, як суб'єктів права: об'єднання не відповідає за зобов'язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного.

Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені винятки з цього правила.

За рахунок майна засновників, отриманих доходів об'єднання може не тільки набувати майно, а й створювати нові організації з правами юридичної особи. Ці підприємства можуть входити або не входити в об'єднання залежно від установчих документів об'єднання і самого підприємства. Власником таких підприємств (їх майна) є об'єднання. На відміну від підприємств — членів об'єднання (за винятком підприємств зв'язку, вугільної промисловості, підприємств нафтової, газової, нафтопереробної промисловості, державних підприємств транспорту та ін.) таке підприємство позбавлено. права вільного виходу із об'єднання (п. З ст. 27 Закону України "Про власність").

Об'єднання здійснює право володіння, користування, розпорядження закріпленим за ним майном, яке складається із основних фондів, оборотних коштів, інших матеріальних цінностей, відповідно до мети своєї діяльності і призначення майна.

Після припинення діяльності об'єднання майно, яке залишилося, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього (п. 5 ст. 27 України "Про власність").

§ 5. Власність громадських організацій

Загальні положення про власність громадських організацій містяться у ст. 8 Закону України "Про власність", Законі України "Про об'єднання громадян" та спеціальних нормативних актах, що регулюють окремі види діяльності громадських організацій.

Громадські організації (у тому числі благодійні й інші фонди) відповідно до ст. 21 Закону України "Про об'єднання громадян" можуть мати у власності кошти та інше майно, передане їм засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Майно громадських організацій на відміну від кооперативів призначене для здійснення невиробничої діяльності, спрямованої на задоволення соціальних потреб членів громадських організацій. Господарська діяльність громадських організацій допускається лише тоді, коли вона безпосередньо випливає із статутних завдань і має підпорядкований щодо цих завдань характер. Тому власність громадських організацій у цілому відображає похідні, вторинні економічні відносини у. привласненні частини сукупного суспільного продукту, яка безпосередньо не пов'язана із задоволенням найперших життєвих потреб людини. За цих обставин правове регулювання відносин власності громадських організацій суттєво відрізняється від регулювання кооперативної власності.

Основними джерелами утворення власності громадських організацій є вступні й членські внески, добровільні внески державних, кооперативних та інших громадських організацій. Політичні партії мають право на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційно-про-;

пагандистських матеріалів, виробів з власною символікою,:

проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів.

Громадські організації також мають право на майно та, кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств. Поряд з цим право власності громадських організацій виникає не тільки за наявності названих юридичних фактів, а й внаслідок загальних підстав виникнення права власності, зокрема при укладенні цивільних угод, при спадкуванні тощо.

Суб'єктом права власності громадських організацій виступає сама громадська організація. У науці цивільного права деякий час домінувала думка про багатосуб'єктність права власності громадських організацій, відповідно до якої це право водночас належить кільком суб'єктам. Так, Профспілки є багатоланковою системою, яка складається з багатьох організацій різних рівнів, що мають право юридичної особи. Виходячи з концепції багатосуб'єктності, можна сказати, що право власності належить усім юридичним особам цієї громадської організації: галузевим профспілкам, усім профспілковим організаціям. Щодо спілок добровільних товариств висловлювалася думка про те, що суб'єктом права власності виступає як сама спілка, так і об'єднані нею громадські організації. Багатосуб'єктність права власності громадських організацій не була сприйнята наукою і практикою. На зміну їй прийшла концепція про єдність суб'єкта права власності громадських організацій.

Якщо організація утворює багатоланкову систему, де первинні ланки (юридичні особи) об'єднуються з ланками (також юридичними особами) вищих рівнів, то суб'єктом права власності на майно таких організацій визнається громадська організація як ціле (спілка композиторів, дитячий фонд тощо), а не окремі її ланки (первинні, обласні, республіканські), хоч вони й наділені правами юридичної особи. Чи немає тут суперечності? Названі ланки громадських організацій, визнані юридичними особами і суб'єктами цивільно-правових відносин, мають майно (відокремлене від майна інших організацій), яким вони можуть володіти, користуватися, розпоряджатися у межах, визначених статутом. Але наявність вказаних правомочностей не означає, що їм належить право власності на це майно. Власником цього майна у цілому є громадська організація як система у складі всіх своїх підрозділів, які мають лише право оперативного управління або право повного господарського відання з приводу наданого їм майна.

Якщо громадська організація є одноланковою, тобто єдиною юридичною особою, а не системою юридичних осіб, то саме вона й буде суб'єктом права власності (наприклад, каса взаємодопомоги, радіоклуб тощо).

Об'єктом права власності громадських організацій виступає майно, необхідне для здійснення статутних завдань організації, споруди з відповідним устаткуванням, санаторії, будинки відпочинку, клуби, будинки культури, стадіони, піонерські табори, культурно-освітні фонди, інше майно.

Відповідно до характеру діяльності громадської організації об'єктом її власності можуть бути підприємства.

+Одним з різновидів об'єктів права власності громадських організацій виступають майнові фонди цих організацій. У статутах або відповідних положеннях, як правило, не здійснюється диференціація майна за фондами. Але специфіка правового режиму окремих видів майна громадських організацій дає змогу провести узагальнену його класифікацію, поділивши його на грошові кошти і майно у натурально-речевому визначенні.

У юридичній літературі немає єдиного погляду щодо класифікації об'єктів права власності громадських організацій. Є думка, що об'єкти права власності поділяються на основні виробничі фонди, основні фонди невиробничого призначення, оборотні фонди. Критерієм для такої класифікації стало цільове призначення і використання об'єктів.

Але більш резонною є концепція Ю. К. Толстого, який, зважаючи на те, що громадські організації, як правило, не займаються господарською діяльністю, визначив, що їхнє майно поділяється не на основні і оборотні засоби, а на основні засоби та інші матеріальні цінності. Так, відповідно до Положення про порядок проведення інвентаризації в профспілкових організаціях і підвідомчих їм установах до основних засобів належать споруди, устаткування, культурний, спортивний, господарський інвентар, книги у бібліотеках, майно та інвентар піонерських таборів тощо; до інших матеріальних цінностей — бланки членських квитків, господарські, будівельні матеріали, паливо, малоцінний і швидкозношуваний інвентар, спецодяг, а також інші матеріали, які перебувають на складах або у дорозі.

Щодо грошових коштів, то це окрема група об'єктів, і розподіляються, вони за цільовим призначенням (адміністративно-господарські витрати, капітальний ремонт, матеріальна допомога членам організації). Культурно-освітні фонди посідають особливе місце серед майна громадських організацій, зважаючи на їхнє особливе значення у діяльності громадських організацій.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про об'єднання громадян" об'єднання громадян (громадські організації, політичні партії) з метою виконання статутних завдань і цілей можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність.

Джерелами формування об'єктів власності громадських об'єднань є вступні і членські внески, якщо їх сплата передбачена статутами, добровільні внески і пожертвування, надходження від проведення передбачених статутом лекцій, виставок, спортивних та інших заходів, лотерей, доходів від виробничої, господарської, видавничої діяльності, інші надходження, не заборонені законом.

Щодо політичних партій і масових громадських рухів, які мають політичні цілі, то вони не можуть одержувати фінансову підтримку або іншу матеріальну допомогу від іноземних держав, організацій і громадян.

Зміст суб'єктивного права власності громадських організацій полягає у тому, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їхніх статутів (положень).

Право власності об'єднань громадян (громадських організацій, фондів, політичних партій) реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) у порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами. Деякі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань громадян (ст. 23 Закону України "Про об'єднання громадян").

Високий ступінь усуспільнення майна більшості громадських організацій означає здійснення ними права власності шляхом закріплення майна на праві оперативного управління (якщо йдеться про підприємства, які здійснюють господарську діяльність, то на праві повного господарського відання) за окремими ланками відповідної громадської організації (наприклад, галузевими профспілками, обласними, міськими комітетами тощо).

Порядок здійснення окремими ланками громадських організацій права на закріплене за ними майно визначається не лише статутами, а й іншими спеціальними актами, що затверджуються вищими органами відповідної громадської організації.

Відповідно до рішення Спілки наукових та інженерних товариств створювані нею госпрозрахункові центри науково-технічних послуг, а також інші госпрозрахункові формування визнаються суб'єктами права повного господарського відання щодо майна, наданого їм громадською організацією або одержаного внаслідок виробничо-господарської діяльності. Власником майна центрів залишається громадська організація, що утворила його.

Щодо майна профспілкових організацій, то джерела, порядок формування і використання коштів профспілкового бюджету визначаються статутами профспілок.

Фінансову діяльність профспілок, що здійснюється відповідно до їхніх статутів, за винятком комерційної діяльності, держава не контролює.

Джерела доходів підприємств і організацій, що належать профспілкам, розміри одержаних ними коштів і сплату податків контролюють державні фінансові органи та податкові інспекції.

Межі здійснення права оперативного управління або повного господарського відання конкретних громадських організацій залежать від правового режиму майнових фондів цих організацій і визначаються як їхніми статутними цілями, так і призначенням майна.

Загалом правовий режим майна, закріпленого за установами і підприємствами відповідних громадських організацій, підпорядковується правилам, встановленим законодавством, України щодо державних підприємств і державних установ. ! Кошти та інше майно об'єднань громадян, у тому числі тих, що ліквідуються, не можуть перерозподілятись між їх членами і використовуються для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход:

держави (ст. 21 Закону України "Про об'єднання громадян").

Нині особливий правовий режим встановлено щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України. Так, Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10 квітня 1992 p. було передбачено здійснити тимчасово (до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР) передачу майна та фінансових ресурсів розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні цих організацій, Фонду державного майна України.

У зв'язку з невизначеністю в законодавчому порядку правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України Постановою "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 4 лютого 1994 p. встановила, що тимчасово (до законодавчого визначення суб'єктів права власності зазначеного майна) воно є загальнодержавною власністю. За Фондом державного майна України було закріплено право розпоряджатися майном загальносоюзних громадських організацій у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

В листопаді 1996 p. Верховна Рада України доручила Фонду державного майна України разом з відповідними громадськими організаціями України до 1 січня 1997 p. провести інвентаризацію майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР станом на 24 серпня 1991 p. і подати Верховній Раді України перелік суб'єктів, у віданні яких перебуває це майно.

Цією ж постановою передбачена підготовка проекту Закону України про власність на майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР.