Авторські договори та договори про передачу суміжних прав

Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

ЦК України, прямо не вказуючи на авторські договори та договори про передачу суміжних прав як на окремі види договорів, разом із тим визначає, що розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Юридичні ознаки цих договорів: взаємні, консенсуальні, відплатні.

Форма договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності — письмова. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Застосування авторських договорів докладніше врегульовано Законом України "Про авторське право і суміжні права". Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані. Майнове право суб'єкта авторського права, який є юридичною особою, може бути передано (відчужено) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації цієї юридичної особи-суб'єкта авторського права.

Автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків вільного використання твору, передбачених статтями 21—25 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Права на використання твору іншим особам може бути передано на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

За авторським договором про передання виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. За особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.

За авторським договором про передання невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.

Право на передання будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами. Права на використання твору, що передаються за авторським договором, вважаються невиключними, якщо у договорі не передбачено передачі виключних прав на використання твору.

Договори про передання прав на використання творів укладають у письмовій формі. В усній формі може бути укладено договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Істотними умовами договору є: строк дії договору, спосіб використання твору, територія, на яку поширюється право, що передають, розмір і порядок виплати авторської винагороди.

Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені KM України. Оплата авторського гонорару може здійснюватись шляхом паушального платежу (одноразово) чи шляхом роялті (залежно від кількості реалізованих примірників).

За авторським договором замовлення автор зобов'язується створити в майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові. Договором може бути передбачено виплату замовником авторові авансу як частини авторської винагороди. Усі майнові права на використання твору, які передаються за авторським договором, має бути у ньому визначено. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як передані суб'єктом авторського права, вважаються такими, що не передані, і зберігаються за ним.

Щодо відповідальності за невиконання авторського договору, то сторона, яка не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання за авторським договором, зобов'язана відшкодувати іншій стороні всі збитки, в тому числі упущену вигоду. Спори щодо відповідальності за невиконання умов авторських договорів вирішують у суді.

Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм (суміжні права) можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору про передачу суміжних прав, в якому визначаються спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку поширюються передані права, тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені KM України.

Майнові права виробника фонограми чи відеограми, який є юридичною особою, може бути також передано (відчужено) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи — суб'єкта суміжних прав.

Якщо фонограми, відеограми чи їх примірники введені виробником фонограми (відеограми) чи за його згодою у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх наступне розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди виробника фонограми (відеограми) чи його правонаступника і без виплати йому винагороди. Проте й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи комерційний прокат залишається винятково правом виробника фонограми (відеограми).

Договори у сфері створення і використання досягнень науки і техніки

Потужність економічного потенціалу держави, безперечно, визначається рівнем розвитку в ній науки і техніки. Тому створення і використання об'єктів права промислової власності сприяє пришвидшенню науково-технічного прогресу в Україні. Здійснення науково-технічної діяльності відбувається шляхом укладення цивільно-правових договорів — договорів у сфері створення і використання досягнень науки і техніки.

Слід вказати на той факт, що поряд із загальними рисами, які притаманні всім видам цивільно-правових договорів, договори у сфері створення і використання досягнень науки і техніки мають свої специфічні ознаки:

1) переважна більшість об'єктів промислової власності створюється саме на основі договірних відносин, тоді як об'єкти авторського та суміжних прав — з власної ініціативи автора;

2) договори в сфері створення і використання досягнень науки і техніки можуть укладатися лише за умови визнання досягнень науки і техніки у встановленому порядку об'єктами промислової власності (винахід, корисна модель, промисловий зразок тощо). Це означає, що предметом вказаного договору може бути лише той об'єкт, на який ДДІВ видано охоронний документ — патент чи свідоцтво;

3) договори у сфері створення та використання досягнень науки і техніки укладаються у письмовій формі (винятки може бути встановлено лише в законі), а недодержання письмової форми робить такий договір нікчемним;

4) укладенню договору в сфері створення і використання досягнень науки і техніки, як правило, передують, інші цивільно-правові договори, наприклад, договір на інформаційне забезпечення науково-технічної діяльності.

У цілому, попри специфіку вище окресленої низки договорів, вони все ж таки мають цивільно-правову природу, їх укладення регулюється нормами цивільного законодавства. До таких нормативно-правових актів належать: ЦК України, закони України "Про науково-технічну інформацію", "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки" тощо.

Договори у сфері створення та використання досягнень науки і техніки — це двосторонні правочини, які укладаються у порядку, передбаченому чинним цивільним законодавством, із метою використання, створення чи передачі виключних прав промислової власності, та спрямовані на виникнення, зміну або припинення між сторонами цивільних прав та обов'язків.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.

ЦК у ст. 1107 передбачає такі види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

1. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Відповідно до цього правочину, ліцезіар (особа, яка має виключне право інтелектуальної власності) може надати ліцензіату письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері.

Своєю чергою, ліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності поділяють на такі види:

— виключна ліцензія — видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері;

— одинична ліцензія — видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері;

— невиключна ліцензія — не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Законодавство надає ліцензіату, за умови згоди ліцензіара, можливість укладення субліцензії, тобто передачі права на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі.

2. Ліцензійний договір.

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін, з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Ліцензійний договір може передбачати можливість укладення субліцезійного договору.

У ліцензійному договорі має бути визначено: вид ліцензії, сферу використання об'єкта інтелектуальної власності, розмір, порядок та строки виплати плати за використання об'єкта та інші умови, які встановлені сторонами.

Законодавство передбачає презумпцію надання невиключної ліцензії при укладення ліцензійного договору, за умови, якщо вид ліцензії не обумовлено в договорі.

ЦК України передбачає існування типових ліцензійних договорів, надаючи право затверджувати такі договори уповноваженим відомствам та творчим спілкам. Проте положення типового договору не є нормативними, оскільки закон прямо вказує на право сторін виходити за межі його умов (ст. 1111 ЦК).

3. Договір про створення та використання об'єкта права інтелектуальної власності.

За договором про створення за замовленням та використання об'єкта інтелектуальної власності одна сторона (виконавець) зобов'язується створити об'єкт інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) в установлений строк.

У цьому договорі має бути визначено способи та умови використання об'єкта замовником. Крім цього, нікчемними є умови договору, які обмежують право виконавця цього об'єкта інтелектуальної власності на створення інших об'єктів.

4. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

За цим договором одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або в повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Слід вказати на той факт, що укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які було укладено раніше.

ЦК передбачає механізм захисту прав творця об'єкта права інтелектуальної власності та його спадкоємців, зазначаючи, що умови договору про передання виключних прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно із становищем, передбаченим ЦК та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності та договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації, але на вимогу однієї із сторін цю процедуру може бути проведено у встановленому законом порядку. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.

Договори комерційної концесії

Договір комерційної концесії в Україні вперше законодавчо закріплено в ЦК, хоча застосовується у правовій системі нашої держави уже тривалий час. Інша назва комерційної концесії — франчайзинг. Його мета — створення широкої мережі однорідних підприємств, котрі мають знак для товарів і послуг, що об'єднує багатьох підприємців, які дотримуються однакових умов стилю, методів та форм продажу товарів і надання послуг, а в деяких випадках і виробництва товарів.

За договором комерційної концесії (франчайзингу) одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав із метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.

Особливістю договору комерційної концесії є його каузальність, оскільки з його змісту випливає наявність конкретної мети, якої сторони мають намір досягти внаслідок його укладення.

Сторонами договору комерційної концесії є виключно суб'єкти підприємницької діяльності: юридичні особи та фізичні особи-підприємці, як українські, так і іноземні.

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору комерційної концесії є виключні права, які надаються правоволодільцем користувачеві на використання таких об'єктів права інтелектуальної власності, як торговельні марки, промислові зразки, винаходи, твори, комерційні таємниці тощо, а також комерційний досвід та ділова репутація.

Форма договору комерційної концесії — письмова, наслідком її недодержання є нікчемність договору. Крім цього, цивільне законодавство вимагає державної реєстрації договору тим органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця.

ЦК України дає можливість користувачеві укладати договір комерційної субконцесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачеві) право користуватися наданим йому правоволодільцем комплексом прав чи частиною комплексу прав за погодженням із правоволодільцем.

Змістом договору є права і обов'язки сторін.

Обов'язки правоволодільця:

1) правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників із питань, пов'язаних зі здійсненням цих прав; забезпечити державну реєстрацію договору;

2) надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;

3) контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляє (виконує або надає) користувач на підставі договору комерційної концесії.

Обов'язки користувача:

1) використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;

2) забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), які виробляє (виконує, надає) правоволоділець;

3) дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;

4) надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послугу) безпосередньо у правоволодільця;

5) інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;

6) не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію.