Загальні положення про право інтелектуальної власності

Конституція України у ст. 54 гарантує кожному громадянинові свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Окрім цього, держава визнає за кожним громадянином право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, встановлює пряму заборону використання чи поширення вказаних результатів без згоди автора.

Усі ці положення дістають свій розвиток у нормах ЦК України, зокрема, Книзі Четвертій та цілій низці інших актів цивільного законодавства, які регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений чинним законодавством.

У ЦК України (ст. 420) визначено такі об'єкти права інтелектуальної власності: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організації мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин та породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та/або майнові права інтелектуальної власності відповідно до актів цивільного законодавства чи договору (ст. 421 ЦК).

Зміст права інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та майнові права. До особистих немайнових прав інтелектуальної власності належать:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Своєю чергою, майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Використання права інтелектуальної власності здійснюється або особою, яка має виключне право, або за її дозволом іншою особою, крім випадків правомірного використання без такого дозволу. Здійснення права інтелектуальної власності, що належить декільком особам, здійснюється за договором між ними чи за спільною згодою. Певними особливостями наділено також і використання об'єкта інтелектуальної власності, який створено у зв'язку з виконанням трудового обов'язку чи на замовлення. В цьому разі, особисті немайнові права залишаються у творця, тоді як майнові права на об'єкт інтелектуальної власності спільно належать творцеві та особі, з якою він перебуває у трудових відносинах, чи замовнику, якщо інше не встановлено законом чи договором.

У своїй сукупності право інтелектуальної власності умовно можна поділити на:

• авторське право та суміжні права;

• право промислової власності;

• засоби індивідуалізації товарів, робіт і послуг та їх виробників.

Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право)

Авторське право — інститут цивільного права, норми якого регулюють суспільні відносини, що пов'язані зі здійсненням та охороною прав інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір.

Джерелами авторського права окрім ЦК України є Закон України "Про авторське право і суміжні права" та низка міжнародних договорів, зокрема, Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886), Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952), Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961) та ін.

Відповідно до ст. 433 ЦК України об'єктами авторського права є твори, а саме:

1) літературні та художні твори, зокрема; романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірки творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2) комп'ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

4) інші твори.

Об'єктами авторського права є твори без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження. Авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права, і навпаки.

Законом визначено перелік творів, які, в силу свого змісту, не є об'єктами авторського права. Відповідно до ст. 434 ЦК до таких творів належать:

• акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

• державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

• повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;

• інші твори, встановлені законом.

Щодо суб'єктів авторського права, то законодавством встановлено презумпцію авторства, відповідно до якої первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За браком доказів іншого автором твору вважають фізичну особу, зазначену звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору.

Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про авторське право та суміжні права" таким знаком є латинська літера "с" (від англ. copyright — авторське право) в колі — ©.

Уся сукупність суб'єктивних цивільних прав, що належать автору у зв'язку зі створенням твору, поділяють на особисті немайнові та майнові.

До особистих немайнових прав автора належать:

1) право на визнання його автором твору;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації автора;

3) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

4) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;

5) обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

6) на недоторканність твору;

7) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Крім того, до особистого немайнового права належить надана автору можливість здійснювати забезпечення недоторканності твору. Відповідно до ст. 439 ЦК автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо.

У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. Якщо такого уповноваження немає, недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.

Щодо майнових прав на твір, то вони належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. Майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Використанням твору є його:

• опублікування (випуск у світ);

• відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;

• переклад;

• переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни;

• включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо;

• публічне виконання;

• продаж, передання в найм (оренду) тощо;

• імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо.

Використанням твору може бути визнано й інші дії, встановлені законом. Здійснюється воно лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених законодавством.

Твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації. Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора. Крім того, за загальним правилом, автор має право на плату за використання його твору.

Проте, як виняток, твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб і безоплатно використано будь-якою особою в таких випадках:

1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою;

2) для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Особа, яка використовує твір, обов'язково повинна зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір діє впродовж життя автора та спливає через 70 років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір його може вільно та безоплатно використовувати будь-яка особа, за винятками, встановленими законом.

У разі, якщо твір створюють у спільній творчій праці кілька авторів, то має місце співавторство. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо її може бути використано незалежно від інших частин цього твору. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

Відносини між співавторами може бути визначено договором. Якщо такого договору немає, авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права)

Суміжні права — це права осіб на результати творчої діяльності, а саме на виконання творів, виробництво фонограм, відеограм, програм організації мовлення.

Правове регулювання суміжних прав окрім ЦК України здійснюють такі нормативно-правові акти: Закони України "Про авторське право і суміжні права", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" , "Про телебачення і радіомовлення" та низка міжнародних нормативно-правових актів, зокрема, Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886), Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961) та ін.

Об'єктами суміжних прав є: виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення.

ЦК розрізняє первинних суб'єктів суміжних прав (виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організатор мовлення) та похідних суб'єктів (за браком доказів іншого суб'єктом суміжного права вважають особу, ім'я (найменування) якої зазначено у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи упаковці, а також під час передачі організації мовлення. Крім цього, суб'єктом суміжних прав може бути особа, яка набула таких прав відповідно до договору або закону.

Майновими правами інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав є:

• право на використання об'єкта суміжних прав;

• виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав;

• право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання;

• інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Використання суміжних прав здійснюється:

1) для виконання шляхом: а) доведення виконання до відома публіки під час його здійснення; б) записування (фіксування) виконання під час його здійснення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та передачі виконання за допомогою технічних засобів; в) прямого чи опосередкованого відтворення запису виконання будь-яким способом та у будь-якій формі; г) продажу та іншого відчуження оригіналу чи примірника запису виконання; ґ) оренди оригіналу чи примірника запису виконання; д) забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею;

2) для фонограми та відеограми шляхом: а) прямого або опосередкованого відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми, фонограми; б) продажу та іншого відчуження оригіналу чи примірника фонограми, відеограми; в) оренди оригіналу чи примірника фонограми, відеограми; г) забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми, відеограми з місця та в час, обрані нею;

3) для передачі (програми) організації мовлення шляхом: а) здійснення (трансляція, ретрансляція) передачі (програми) організації мовлення; б) записування (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та здійснення її за допомогою технічних засобів; в) відтворення запису передачі (програми) організації мовлення; г) представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату.

Чинність майнових прав на об'єкти суміжних прав триває протягом 50 років з моменту першого запису виконання, вироблення фонограми, відеограми, першого здійснення передачі (програми) організації мовлення. Особисті немайнові права строком не обмежено, якщо інше не встановлено законом.

Знаком охорони суміжних прав, який проставляється на їх упаковці є латинська літера Р, обведена колом, що розташовується біля імені (назви) власника суміжних прав.

Право інтелектуальної власності на наукове відкриття

ЦК визначає окреме право на результати творчої діяльності — право на наукове відкриття.

Під науковим відкриттям слід розуміти встановлення невідомих раніше, але таких, що об'єктивно існують закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

Об'єктами наукових відкриттів є закономірності, властивості та явища матеріального світу.

Умовою правової охорони наукових відкриттів є світова новизна, тобто відкриття має бути здійснено вперше і раніше про нього нікому відомо не було, наприклад, відтворення життя шляхом клонування.

Суб'єктом наукового відкриття є автор (фізична особа). Досить часто науковими відкриттями займаються колективи вчених. У такому випадку матимемо справу зі співавторством.

Автор вправі надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву, наприклад, закони Ньютона. Охоронним документом права на наукове відкриття є диплом на наукове відкриття.

Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок

Поряд із авторським правом та суміжними правами до інтелектуальної власності належить і право промислової власності, найпоширенішими об'єктами якого є винахід, корисна модель і промисловий зразок.

Право промислової власності — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості.

Правову базу права промислової власності, разом з положеннями ЦК України, становлять: Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 p., Закон України "Про власність", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки" та ін.

Найпоширенішими об'єктами права промислової власності є винаходи, корисні моделі та промислові зразки, на характеристиці яких ми і зупинимось.

Винахід — технологічне (технічне) рішення у будь-якій галузі, яке відповідає умовам патентоспроможності. ЦК України визначає перелік умов, наявність яких є обов'язковою для визнання винаходу патентоспроможним:

• новизна (є невідомим у світі до моменту подання заявки та не є частиною рівня техніки, тобто відомості про нього не стали загальнодоступними до патентування);

• винахідницький рівень (він не є очевидним для фахівця, тобто явно не випливає з рівня техніки);

• придатність для промислового використання (його можливо використовувати у промисловості).

Об'єктом винаходу можуть бути: продукт (пристрій, речовина тощо); процес у будь-якій сфері технології. До об'єктів винаходу також належать штами мікроорганізмів, культури рослин та тварин, а також методики пошуків. Винаходом визнається застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Корисна модель — це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, а саме: є новим і промислово придатним.

Корисна модель дуже подібна до винаходу, проте їх слід відрізняти. По-перше, з умов патентоспроможності корисної моделі виключено винахідницький рівень, тобто достатньо лише новизни та промислової придатності. По-друге, об'єктом винаходу є продукти, способи і використання відомих раніше рішень за новим призначенням, а об'єктом корисної моделі — конструктивне виконання пристрою, тобто його оригінальне компонування. По-третє, якщо винахід містить сутність заявленої пропозиції, то корисна модель — викладення цієї сутності в просторі.

ЦК відносить до об'єктів корисної моделі продукт (пристрій, речовину тощо) або процес у будь-якій сфері технології.

Промисловий зразок — це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.

Промисловий зразок є таким, що відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим та промислово придатним.

Об'єктом промислового зразка є форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Об'єкти промислового зразка призначені для задоволення ергономічних та естетичних потреб.

Як промислові зразки не можуть отримати правову охорону такі об'єкти: об'єкти архітектури (окрім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.

Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок засвідчується патентом.

Патент — техніко-юридичний документ, який засвідчує, що заявлена пропозиція дійсно є об'єктом права інтелектуальної власності, авторство її творця, національний пріоритет на інтелектуальну власність (винахід, корисну модель, промисловий зразок). Відповідно до чинного законодавства видають такі види патентів:

• патент (видають за результатами кваліфікаційної експертизи);

• декларативний патент (видають за результатами формальної експертизи).

Патент видає Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі — ДДІВ). Підставою для видачі патенту є проведення експертиз: формальної та кваліфікаційної (по суті).

У зв'язку з тим, що набуття права власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок засвідчується патентом, то іншою назвою права промислової власності є патентне право.

Для одержання патенту особа повинна подати відповідну заявку до ДДІВ, яка має містити: заяву щодо проведення кваліфікаційної експертизи, опис об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі тощо), формулу, креслення (якщо вони є в описі) та реферат. На основі поданих документів виноситься рішення або про видачу патенту, або про відмову у видачі. На підставі рішення про видачу патенту здійснюється його державна реєстрація, шляхом внесення відомостей до відповідного державного реєстру. Одночасно з державною реєстрацією ДДІВ публікує у своєму інформаційному бюлетені інформацію про видачу патенту. Видача самого патенту проводиться у місячний строк після його державної реєстрації.

Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю істотних ознак промислового зразка.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є: винахідник, автор промислового зразка, інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.

Винахідники винаходів та корисних моделей та автори промислових зразків є первинними суб'єктами права інтелектуальної власності на окреслені об'єкти, оскільки вони є їх безпосередніми творцями. Ними можуть бути будь-які фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки є фізичні та юридичні особи, які набули відповідних прав на підставі договору (трудового, ліцензійного) чи закону (спадкоємці винахідників чи авторів).

Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок належать володільцеві відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором або законом. До них належать: право на використання винаходу, корисної моделі; промислового зразка; виключне право дозволяти використання цих об'єктів (видавати ліцензії); виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання; інші права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності відповідно до закону.

ЦК визначає строк чинності виключних прав інтелектуальної власності:

• на винахід — 20 років від дати подання заявки на винахід, залишаючи за винахідниками право продовжити вказаний строк відповідно до закону;

• на корисну модель — 10 років від дати подання заявки;

• на промисловий зразок — 15 років від дати подання заявки.

Особа, яка володіє виключними правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок, може припинити їх достроково. У цьому разі, вказані об'єкти може вільно та безоплатно використовувати будь-яка особа.

Особа може відновити чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, раціоналізаторську пропозицію за відповідною заявою.

Права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути визнано недійсними у порядку та на підставах, передбачених законом.

Вони визнаються недійсними лише у судовому порядку за наявності таких підстав:

1) невідповідність запатентованого винаходу, корисної моделі, промислового зразка умовам патентоспроможності, що визначено законом;

2) наявність у формулі винаходу, корисної моделі, промислового зразка у сукупності істотних ознак, про які не було зазначено в заявці;

3) порушення вимог щодо закордонного патентування винаходів, корисних моделей та промислових зразків.

ДДІВ публікує відомості про визнання недійсними об'єктів інтелектуальної власності у своєму офіційному бюлетені.

Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми

Новим об'єктом інтелектуальної власності, на який поширюється правова охорона, є компонування інтегральної мікросхеми (далі — КІМС).

Під компонуванням інтегральної мікросхеми як особливим об'єктом правової охорони слід розуміти зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

ЦК (ст. 471) визначає вимогу для придатності КІМС для набуття права інтелектуальної власності на нього — оригінальність. Вимоги до оригінальності базуються на Вашингтонському договорі про інтелектуальну власність по відношенню до інтегральних мікросхем 1989 p., відповідно до якого оригінальним є будь-яке компонування, створене в результаті творчої діяльності автора, до того часу, доки не буде доведено зворотне.

Набуття права інтелектуальної власності на КІМС засвідчується свідоцтвом, яке діє протягом 10 років від дати подання заявки до ДДІВ.

Обсяг правової охорони КІМС визначається його зображенням на матеріальному носієві.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на КІМС є автор та інші особи, які набули відповідних прав за договором чи законом.

До майнових прав на КІМС належать: право на використання компонування інтегральної мікросхеми; виключне право дозволяти використання КІМС; виключне право перешкоджати неправомірному використанню КІМС, у тому числі забороняти використання та інші права. Вказані майнові права є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації за умови підтримання чинності, протягом 10 років, що обчислюються від дати подання заявки.

Особливістю правової охорони КІМС є збереження права попереднього користувача, який до дати подання заявки або заявления пріоритету добросовісно використовував КІМС або здійснив значну і серйозну підготовку до такого використання, на безоплатне використання КІМС.

Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію

Раціоналізація є невід'ємною складовою виробництва, спрямована на його вдосконалення, здебільшого шляхом економії, що сприяє досягненню економічного ефекту. Тому, як об'єкт інтелектуальної власності, раціоналізаторська пропозиція потребує правової охорони.

Раціоналізаторська пропозиція — це визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності (ст. 481 ЦК). Процедуру оформлення прав інтелектуальної власності на раціоналізаторські пропозиції регламентує Тимчасове положення про правову охорону обєктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій.

Об'єктом раціоналізаторської пропозиції є: матеріальний об'єкт (певна річ) та процес (технологічний, технічний).

Для визнання раціоналізаторської пропозиції об'єктом інтелектуальної власності необхідно, щоб вона відповідала таким вимогам: вона має стосуватись профілю підприємства, якому її подано, бути новою та корисною.

Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її описом та кресленням.

Суб'єктом права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій раціоналізаторську пропозицію подано.

Права суб'єктів права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію можна поділити на:

• права автора, який, окрім особистих немайнових, володіє правами на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій пропозицію подано;

• права юридичної особи на використання раціоналізаторської пропозиції у будь-якому обсязі.

На основі поданої автором заяви на раціоналізаторську пропозицію за формою (Р-1), затвердженою Міністерством статистики України, підприємство приймає відповідне рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською та видає свідоцтво встановленої форми (протягом місяця з дня прийняття відповідного рішення), яке підписує керівник підприємства і затверджують печаткою. Факт використання раціоналізаторської пропозиції підтверджується спеціальними актом за формою, яку затверджує Міністерство статистики України.

Право інтелектуальної власності на сорт рослин і породу тварин

Важливим напрямом розвитку економіки, зокрема в аграрному секторі, є селекційні дослідження, які є об'єктами інтелектуальної власності, продуктом творчої діяльності людини. Селекція — це виведення людиною нових або поліпшення тих, що вже існують, порід тварин і рослин.

Правова охорона селекційних досягнень, окрім ЦК України здійснюється: Міжнародною конвенцією про охорону селекційних досягнень (1961), Законами України "Про охорону прав на сорти рослин", "Про племінну справу у тваринництві" та ін.

Об'єктами права інтелектуальної власності на селекційні досягнення є: сорт рослин і порода тварин. Зупинимось на їх характеристиці.

Сорт — це окрема група рослин у межах нижчого з відомих ботанічних таксонів, яку, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони, може бути визначено ступенем вияву ознак, що є результатом діяльності певного генотипу або комбінації генотипів; можна відрізнити від будь-якої іншої групи рослин ступенем вияву принаймні однієї з цих ознак; можна розглядати як єдине ціле з погляду її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту. Категоріями сорту є клон, гібрид, лінія та популяція.

Об'єктом права на сорт є і селекційне досягнення у рослинництві, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є:

1) новим (матеріал сорту не був відомий цивільному обороту на дату видачі патенту);

2) вирізняльним (чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, який є загальновідомим);

3) однорідним (результати розмноження сорту збігаються з його ознаками);

4) стабільним (ознаки сорту залишаються незмінними після його розмноження).

Заявка про видачу патенту на сорт подається до ДДІВ. Експертизу на патентоспроможність сорту проводить Державна комісія України з випробовування та охорони сортів рослин Міністерства аграрної політики України.

Порода тварин — створена людиною чисельна група тварин загального походження, яка має генеалогічну структуру та властивості, що дають змогу відрізнити її від інших тварин цього самого виду і кількісно достатні для розмноження як однієї породи.

Заявка на нову породу подається до Міністерства аграрної політики України, де вона підлягає експертизі. Якщо експертиза підтверджує патентоспроможність породи, то видається правоохоронний документ.

Право інтелектуальної власності на сорт рослин і породу тварин становлять:

• особисті немайнові права, засвідчені державною реєстрацією;

• майнові права інтелектуальної власності, засвідчені патентом;

• майнове право інтелектуальної власності, засвідчене державною реєстрацією.

ЦК України встановлює такі строки чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і породу тварин:

— 30 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації;

— 35 років — для дерев та винограду починаючи з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування

Комерційне найменування належить до третього блоку об'єктів інтелектуальної власності, завдяки яким індивідуалізуються учасники цивільного обороту. Окрім ЦК України правову охорону цього об'єкта також здійснює Положення про фірму.

Комерційне найменування — будь-яка назва юридичної особи, яка має бути чіткою, короткою, такою, що легко сприймається, запам'ятовується і відповідати характерові статутної діяльності.

ЦК визначає основною умовою надання правової охорони комерційному найменуванню можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та невведення в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним із моменту його першого використання та охороняється без обов'язкового подання заявки чи реєстрації, й незалежно від того, чи є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до відповідних реєстрів.

Закон дозволяє особам мати однакові комерційні найменування, за умови, що це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та/або реалізують, та послуг, які вони надають.

До майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування належать: право на використання; право перешкоджання неправомірному використанню іншими особами, в тому числі заборона використання; інші права. Слід зазначити, що майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування може бути передано іншій особі лише разом із цілісним майновим комплексом чи його частиною володільцем прав інтелектуальної власності на комерційне найменування.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, передбачених чинним законодавством.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку

Чинне цивільне законодавство України надає правову охорону такому об'єкту інтелектуальної власності, як торговельна марка. Відповідні правові норми містяться у таких нормативно-правових актах: ЦК, Законі України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" тощо. Міжнародна спільнота розробила цілу низку міжнародних договорів з окресленого питання: Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891), Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (1957), Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків для товарів (1973), Договір про закони з товарних знаків (1994) тощо.

Торговельна марка — це будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляє (надає) одна особа, від товарів (послуг), що виробляють (надають) іншими особи. Такими позначеннями можуть бути: слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Можуть бути випадки належності інтелектуальної власності на торговельну марку одночасно кільком фізичним та/або юридичним особам.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Відповідна заявка подається до патентного відомства і має містити заяву, зображення торговельної марки та перелік товарів, робіт і послуг, для яких реєструється відповідний знак. На основі поданих документів приймається рішення, і протягом місяця з дня його прийняття заявник отримує свідоцтво.

До майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку належать: право на її використання, виключне право дозволяти використання, виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання та інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права, відповідно до ЦК, належать володільцеві відповідного свідоцтва, володільцеві міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку — 10 років з дати, наступної за датою подання заявки в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом. Володілець свідоцтва про право інтелектуальної власності на торговельну марку вправі продовжити 10-річний строк, який сплинув, щоразу на 10 років, відповідно до законодавства.

Майнові права на торговельну марку може бути припинено достроково у таких випадках:

1) якщо торговельна марка перетворилась на загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг;

2) за ініціативою володільця свідоцтва, за умови, що це не суперечитиме умовам договору або закону.

Права інтелектуальної власності на торговельну марку може бути визнано недійсними у порядку встановленому законом. Наприклад, у разі невідповідності зареєстрованої торговельної марки умовам надання правової охорони чи наявності в свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було подано у заявці.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

Велике значення для досягнення цілей підприємницької діяльності мають не лише певні якісні показники того чи іншого товару, а й певне місце, в якому його вирощують (виготовляють). Наприклад, окремі сорти вина можна виготовити з винограду, який вирощують тільки у певній місцевості, або ж мінеральна вода є корисною лише із свердловин, що розташовані у тому чи іншому районі (Трускавець, Сатанів). Тому правову охорону поряд із такими об'єктами інтелектуальної власності як комерційне найменування, торгову марку надано і географічним зазначенням, які об'єднують родовим поняттям — зазначення походження товару.

Правове регулювання права інтелектуальної власності на географічне зазначення здійснюється ЦК України, Паризькою конвенцією про охорону промислової власності (1883), Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Розрізняють просте і кваліфіковане зазначення походження товару.

Просте зазначення місця походження товару — будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару.

До кваліфікованого зазначення місця походження товару належать:

• назва місця походження товару — назва географічного місця, яке вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для цього географічного місця людським фактором;

• географічне зазначення походження товару — назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію та інші характеристики, в основному зумовлені притаманними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов та людського фактора.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати його державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Обсяг правової охорони визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, які зафіксовані державною реєстрацією.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів та інші особи, визначені законом. Виробник товару повинен перебувати у тому самому географічному об'єкті та має виробляти товар з тими самими властивостями, які визначено у свідоцтві про реєстрацію.

Для одержання свідоцтва особа має подати відповідну заявку до ДДІВ, яка проводить експертизу і на підставі якої приймається рішення та вносяться дані про місце походження товару до Державного реєстру.

До прав інтелектуальної власності на географічне зазначення належать:

1) право на визначення позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

2) право на використання географічного зазначення;

3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.

ЦК зазначає, що право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням. Проте Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" зазначає про 10-річний строк чинності, з правом його багаторазового продовження.

Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю

ЦК України поширює правову охорону на комерційну таємницю як об'єкт права інтелектуальної власності.

Комерційна таємниця — це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого чи іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не може бути віднесено до комерційної таємниці.

Не є комерційною таємницею:

• засновницькі документи;

• документи, що надають право займатись підприємницькою діяльністю;

• відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність або інші відомості, необхідні для перевірки правильності нарахування та сплати податків та інших обов'язкових платежів;

• відомості про чисельність та склад працівників, їх заробітну плату та умови праці;

• документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів;

• відомості про забруднення навколишнього середовища;

• відомості про порушення антимонопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду населенню.

Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності та державної реєстрації, а строк її охорони необмежено, за винятком припинення існування сукупності ознак комерційної таємниці.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є право на її використання; виключне право дозволяти її використання; виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці.

Суб'єктом права на комерційну таємницю є особа, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором (юридична особа та фізична особа — підприємець). Носієм інформації, яка становить комерційну таємницю може бути фізична особа, наприклад працівник підприємства.

ЦК зобов'язує органи державної влади охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення потрібне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного використання.

Захист права інтелектуальної власності

Захист права інтелектуальної власності — це сукупність заходів, спрямованих на встановлення та визнання прав інтелектуальної власності у разі їх порушення, оспорення чи невизнання. Захист права інтелектуальної власності може бути здійснено в кримінально-правовому, адміністративно-правовому та цивільно-правовому порядку.

Зокрема, відповідно до ст. 176 КК України, до кримінальної відповідальності притягаються особи, винні в такому порушенні авторського права і суміжних прав, як незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі.

Стаття 177 КК України визнає кримінально караним порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі.

Щодо адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності, то ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення визнає адміністративно караним таке порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, як незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом.

Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності, насамперед, може бути здійснено судом. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права", порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є, наприклад: а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, та їх майнові права; б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення; в) плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору та низка інших порушень.

У разі порушення будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, особа, права якої порушено, має право:

1) вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

2) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

3) подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

4) подавати позови про відшкодування збитків (майнової шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

5) вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України ;

6) брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних із виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, у порядку, встановленому KM України;

7) вимагати, в тому числі в судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

8) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

9) вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних прав.