Печать

Розділ 9 ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ТА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ

Posted in Конституционное право - Конституційне право України (Колісник, Барабаш)

Розділ 9 ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ТА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ

 

§ 1. Об’єднання громадян у політичній системі України

У демократичному суспільстві політичні партії в боротьбі за дер­жавну владу поступово перетворюються на посередника між суспіль­ством і державою. Вони є єдиним елементом громадянського суспіль­ства, який за умови оволодіння державною владою може перетворити приватні інтереси громадян, різних соціальних верств на загальний політичний інтерес. Громадські організації є також формою самоорга­нізації громадян, але, на відміну від політичних партій, участь у по­літичному житті не є змістом їх діяльності. Відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян», вони покликані задовольняти і захищати законні соціальні, економічні, творчі, національно-культурні та інші інтереси своїх членів і не мають основною метою одержання прибутків. Статус релігійних, профспілкових, молодіжних та дитячих організацій регулюється окремими законами.

Виникнення і розвиток багатопартійності, започаткування участі політичних партій у формуванні органів державної влади є, по-перше, перешкодою узурпації влади державою; по-друге, однією з гарантій реалізації конституційного права громадян України брати участь в управлінні державними справами; по-третє, одним із політико- правових засобів здійснення представницької форми народовладдя; по-четверте, результатом втілення в життя права громадян України на свободу об’єднання в політичні партії. Закріплене у ст. 36 Конституції України це право є можливістю задовольняти первинні потреби гро­мадян. За допомогою політичної партії найбільш суттєві з первинних потреб перетворюються на інтерес соціальної верстви, іншої зацікав­леної групи, а за умови оволодіння політичною партією державною владою, як уже зазначалося, — в загальний політичний інтерес.

Якщо політична партія не виражає соціального чи іншого суттєво­го групового інтересу, тобто не має соціальної бази, і дбає про свої вузькопартійні інтереси, вона неминуче приречена на поразку. Ще під час буржуазних революцій у Західній Європі виникали буржуазні партії, які боролися за політичну владу буржуазії. У другій половині ХІХ ст. створювалися робітничі й селянські політичні партії. Їх бороть­ба за права пригноблених, проти всевладдя буржуазії, сприяла консти­туційному закріпленню загального, рівного виборчого права, форму­ванню в країнах Західної Європи і США соціальної держави. Перший в історії закон «Про політичні партії» було ухвалено в 1967 р. у ФРН.

Конституція визначила Україну як демократичну державу, що обумо­вило один із найважливіших напрямків її модернізації й передбачає роз­виток багатопартійності, удосконалення конституційно-правовового ре­гулювання статусу політичних партій, підвищення ролі політичних партій у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування.

Правове регулювання статусу політичних і громадських організацій було започатковане Законом України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року. Політичні партії в той час перебували на стадії становлення, і тому законодавець не регулював їх статус окремим за­коном. Але невпинний процес розвитку багатопартійності обумовив необхідність відповідних правових заходів, що сприяли підвищенню ролі політичних партій у політичній системі України. У Законі України «Про вибори народних депутатів» 1993 р. політичні партії визначали­ся як суб’єкт висування претендентів у кандидати в народні депутати України, а, відповідно до Закону України «Про вибори народних депу­татів України» 1997 р., половина конституційного складу Верховної Ради України обиралася за списками від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Це обумовило те, що політичні партії, по-перше, стали повноцінними суб’єктами виборчо­го процесу, а по-друге, сприяли структуризації Верховної Ради Украї­ни. Була зроблена спроба створити парламентську більшість. По-третє, вони, таким чином, активізували роботу парламентських фракцій, по-четверте, збільшили вплив на формування органів виконавчої вла­ди. Так була започаткована практика консультацій Президента України з лідерами парламентських фракцій перед внесенням ним на розгляд Верховної Ради кандидатури Прем’єр-міністра та ін. По-п’яте, були створені такі умови, за яких зменшився вплив позапартійних депутатів на діяльність парламенту, внаслідок чого їх чисельність різко зменши­лася. Якщо під час парламентських виборів 1998 р., які проводилися за змішаною виборчою системою, з 218 депутатів, обраних в одно­мандатних округах, 111 були позапартійними[1], то через півтора року кількість народних обранців, які не входили до жодної з фракцій Верхов­ної Ради, становила 19 чол., тобто 4,2 % від конституційного складу парламенту України[2]. Така ж тенденція, тільки в прискореному темпі, відбувалася й після парламентських виборів 2002 р., що засвідчило необ­хідність формування органів державної влади на основі пропорційної виборчої системи. У ФРН, де запроваджена змішана виборча система, чисельність незалежних депутатів, як правило, не перевищує 2-2,2 % депутатів Бундестагу. А після виборів 1983 р. їх не було зовсім[3].

Таким чином, Закон України «Про об’єднання громадян» почав суперечити реаліям партійного життя і тенденціям суспільного розвит­ку. До того ж виникла потреба привести правове регулювання статусу політичних партій у відповідність до основних положень Конституції України.

Через десять років після появи перших політичних партій, 5 квітня 2001 р., було прийнято Закон України «Про політичні партії в Україні». Прийняття в Україні цього Закону після порівняно короткого терміну партійної історії[4] можна пояснити тим, що: по-перше, після набуття Україною незалежності і проголошення шляху до демократії почалося швидке зростання кількості політичних партій, збільшення їх впливу на суспільні відносини; по-друге, розвиток політичних партій, підви­щення їх ролі в політичній системі країни значно випередив форму­вання демократичних традицій. Закон ставав їх певним компенсатором; по-третє, в останньому десятиріччі ХХ і на початку ХХІ ст. політико- партійна й політико-правова сторони суспільного життя в Україні розвивалися більш інтенсивно, ніж у попередні роки, не кажучи вже про ХІХ ст.; по-четверте, за більш ніж сто років партійної історії кра­їнами Західної Європи та інших регіонів світу був накопичений чима­лий досвід цивілізованої участі політичних партій як у боротьбі за державну владу та її реалізацію, так і в конституційно-правовому ре­гулюванні їх статусу. Дедалі більше він стає надбанням українських політиків і вчених; по-п’яте, одним із основних напрямків зовнішньої політики України є інтеграція в Західну Європу, в тому числі в полі­тичному аспекті.

Двадцять п’ятого березня 2004 р. український парламент ухвалив Закон «Про вибори народних депутатів України», відповідно до якого вибори народних депутатів здійснюються на засадах пропорційної виборчої системи з обранням депутатів у багатомандатному загально­державному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій та виборчих блоків політичних партій. З унесенням 8 грудня 2004 р. змін до Конституції України суттєво зросла роль політичних партій у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування. Так, на конституційному рівні за резуль­татами виборів і на основі узгодження політичних позицій у Верховній Раді України має формуватися коаліція депутатських фракцій, до скла­ду якої входить більшість народних депутатів України від конститу­ційного складу Верховної Ради України. Вона вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра, а Прем’єр- міністру — щодо більшості складу Кабінету Міністрів України (крім Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України).

Закон України «Про політичні партії» сприяє подальшому розвитку політичних партій, підвищенню їх ролі у формуванні органів держав­ної влади та місцевого самоврядування, демократизації політичної системи, зростанню рівня політико-правової культури громадян. Сут­ність політичних партій випливає із сучасних тенденцій суспільного розвитку та конституційно-правового закріплення їх місця й ролі в політичній системі України. Політична партія — це зареєстроване, згідно із законом, добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що мають на меті сприяти формуванню й вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах та інших політичних заходах. З цього визна­чення випливає, що, по-перше, громадяни об’єднуються в політичні партії добровільно. Тобто ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яку з політичних партій або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії, зазнавати утисків у зв’язку з належністю до якоїсь із них. Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг чи переваг. По-друге, у політичні партії громадяни об’єднуються на підставі прихильності до певної загально­національної програми суспільного розвитку. Відповідно до своєї ідео­логічної основи (комуністичної, соціалістичної і соціал-демократичної, ліберальної й неоліберальної, консервативної й неоконсервативної, національно-демократичної та ін.), кожна з них містить систему тактич­них і стратегічних завдань та методів їх досягнення. Йдеться про певні шляхи вирішення найбільш пекучих політичних, економічних, еколо­гічних, духовних та ін. проблем, що постали на сучасному етапі розви­тку України. Партійна програма є своєрідним орієнтиром для участі громадян у політичному житті, через неї активний громадянин знаходить відповіді на питання, які ставить життя, стосовно привабливості або непривабливості тієї чи іншої політичної партії.

Український законодавець передбачив обов’язок політичної партії мати свою програму і закріпив основні її елементи: цілі та завдання партії і шляхи їх досягнення. У такому концентрованому вигляді на­ведена норма має важливе значення як для розвитку політичних партій, так і для підвищення їх ролі в політичній системі України. По-перше, політичні партії повинні тепер більш відповідально ставитися до під­готовки своїх програм, визначення цілей та завдань партії і, особливо, шляхів їх досягнення з огляду на інтереси соціальних верств, прошар­ків, груп. По-друге, соціальні верстви, прошарки, групи, пов’язуючи реалізацію своїх інтересів з певною політичною партією, мають за­конні підстави для того, щоб порушити питання про її політичну від­повідальність у вигляді недовіри на виборах або в інших формах у разі невиконання нею програмних цілей та завдань. По-третє, визначення сутності політичних партій закріплює їх місце в політичній системі України як демократичної держави. З одного боку, вони виражають політичну волю громадян. Ті політичні партії, які перемогли на ви­борах, беруть участь у формуванні органів державної влади й місце­вого самоврядування і прагнуть через них втілити в життя свої про­грами, підтримані громадянами. З другого боку, політичні партії ви­ступають активним чинником щодо згаданої вище політичної волі громадян, тобто сприяють її формуванню. По-четверте, призначення політичної партії реалізується через участь у виборах. Використовую­чи досвід правового регулювання статусу політичних партій країн із глибокими демократичними традиціями, український законодавець передбачив обов’язок Міністерства юстиції України звертатися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, якщо вона протягом десяти років не ви­сувала своїх кандидатів на виборах Президента України і народних депутатів України. Таким чином створено демократичний механізм очищення суспільства від політичних партій, які своєю суттю «де- факто» вже не є суб’єктами політичної системи.

Отже, політичні партії, мають бути частиною суспільства, народжу­ватися ним, від його імені, в його інтересах і під його контролем вести змагання за право формувати органи державної влади.


§ 2. Правовий статус політичних партій та громадських організацій

Регулювання правового статусу політичних партій, громадських об’єднань має два рівні — конституційний і поточний. До першого належить Конституція України, до другого — Закони України «Про політичні партії в Україні», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про вибори депутатів Верховної ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських селищ­них, міських голів» тощо.

Водночас, партії мають свій статут, який визначає передусім норми внутрішньопартійної демократії. У партійному статуті регламентуєть­ся назва політичної партії, перелік статутних органів, порядок їх утво­рення, їхні повноваження й терміни цих повноважень, порядок вступу до політичної партії, зупинення й призупинення членства в ній, права й обов’язки членів політичної партії, порядок створення, загальна структура й повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних осередків, порядок внесення змін і доповнень до статуту та програми політичної партії, порядок скликан­ня й проведення партійних з’їздів, джерела матеріальних, у тому чис­лі фінансових, надходжень і порядок здійснення витрат політичної партії, використання її коштів та іншого майна, що залишилося після її ліквідації (саморозпуску) та ін. Партійний статут ухвалюється на установчому з’їзді політичної партії.

Політичні партії в Україні створюються і діють тільки зі всеукра­їнським статусом. Завдяки цьому вони, по-перше, стають важливим чинником політичної інтеграції суспільства, що має виключити полі­тичний, національний, релігійний та інший сепаратизм; по-друге, за­безпечують втілення в життя такого важливого принципу конституцій­ного ладу, як верховенство державної влади; по-третє, можуть бути використані всіма громадянами України, які мають право голосу, для задоволення первинних потреб шляхом членства в них, а також під­тримки на виборах; по-четверте, сприяють розвитку політичної куль­тури громадян України, формуванню в них почуття відповідальності за зроблений вибір, а також вимогливості як до своїх обранців, так і до сформованих за їх участю органів державної влади й місцевого само­врядування. Громадські організації утворюються і діють за всеукраїн­ським, місцевим та міжнародним статусом.

Гарантії діяльності політичних партій обумовлені характером від­носин між ними та органами державної влади й місцевого самовряду­вання, що створюються за їх участю. Перша гарантія полягає в тому, що політичні партії є рівними перед законом. Це означає, що органам дер­жавної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам забо­ронено надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям у провадженні їх діяльності. Другу гарантію становить заборона органам державної влади та місцевого самоврядування або їх посадовим особам втручатися у створення і внутрішню діяльність політичних партій і їх місцевих осередків. Третя гарантія закріплена в ст. 22 Закону України «Про політичні партії в Україні». Цією статтею передбачається відпо­відальність посадових осіб та громадян у разі створення й участі в не- зареєстрованих політичних партіях, обмеження в правах чи пересліду­вання громадян у зв’язку з належністю до політичних партій, необґрун- тованої відмови в реєстрації політичних партій та інших порушень за­конодавства про політичні партії. Ця гарантія має важливе значення на сучасному етапі державотворення, оскільки є суттєві суперечності між проголошенням демократичного розвитку країни і рівнем політико- правової культури посадових осіб і громадян.

Законодавець передбачив випадки обмеження щодо утворення й діяльності політичних партій із боку органів державної влади, що цілком відповідає світовій практиці правового регулювання статусу політичних партій. У статті 37 Конституції України передбачено, що забороні підлягають ті політичні партії, програмні цілі або дії яких спрямовані на: ліквідацію незалежності України, зміну конституцій­ного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і терито­ріальної цілісності України, підрив безпеки держави, незаконне захо­плення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалюван­ня міжетнічної, расової й релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення. Як і в інших країнах світу, в Україні політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Це положення Основного Закону України є надто важливим, оскільки за відсутності в нашій державі глибоких демократичних традицій воно має забезпечити політичним партіям вплив на громадян, реалізацію права формувати органи державної влади й місцевого самоврядування та ін. виключно цивілізованими засобами в межах Конституції та за­конів України.

Відповідно до природи громадських організацій, у ст. 8 Закону України «Про об’єднання громадян» урегульовуються відносини між ними й державою. У цій статті закріплено положення про те, що втру­чання державних органів та службових осіб у діяльність громадських організацій, так само як і втручання громадських організацій у діяль­ність державних органів і службових осіб, не допускається, крім ви­падків, передбачених Законом.

Важливою складовою частиною конституційно-правового регу­лювання статусу політичних партій в Україні є регулювання членства в них та його обмеження. Конституційно-правове регулювання член­ства в політичних партіях складається з кількох елементів: а) членом політичної партії може бути лише громадянин України, який, відпо­відно до Конституції України, має право голосу на виборах. Це по­яснюється тим, що тільки громадяни нашої держави володіють пра­вами, передбаченими статтями 36 і 38 Конституції України; б) гро­мадянин України може перебувати одночасно лише в одній політич­ній партії; в) членство в політичній партії є фіксованим, обов’язковою умовою чого є наявність заяви громадянина України, поданої до ста­тутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії; г) форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом політичної партії; д) членами партії не можуть бути: судді, працівники прокуратури, працівники органів внутрішніх справ, спів­робітники СБУ, військовослужбовці, працівники органів державної податкової служби. На час перебування на зазначених посадах або службі члени політичної партії зупиняють членство в цій партії. Це положення випливає зі змісту ст. 15 Конституції України. Цим же пояснюється й заборона діяльності структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на дер­жавних підприємствах і навчальних закладах та інших державних установах й організаціях.

Членами громадських організацій можуть бути громадяни України, які досягли вісімнадцятирічного віку, а молодіжних, відповідно до ст. 5 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організа­ції», — особи віком від чотирнадцяти до двадцяти восьми років, дитя­чих — віком від шести до вісімнадцяти років. Вступ неповнолітніх віком до десяти років до дитячих громадських організацій здійснюєть­ся за письмовою згодою батьків, усиновителів, опікунів чи піклуваль­ників. Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних та ди­тячих громадських організацій за умови, якщо їх кількість не переви­щує третини загальної кількості членів організації.

Діяльність політичної партії може здійснюватися тільки після їх реєстрації[5]. Таким чином встановлюється правовий зв’язок між полі­тичними партіями та органами державної влади, місцевого самовря­дування, громадянами, деякими іншими суб’єктами конституційно- правових відносин. Акт реєстрації, з одного боку, надає можливість політичним партіям реалізувати передбачені Законом України «Про політичні партії в Україні» права, а, з другого — зобов’язує встанов­лені цим Законом органи державної влади здійснювати державний контроль за діяльністю політичних партій.

Реєстрації політичної партії, природно, передує її створення. Рі­шення про це відбувається на установчому з’їзді політичної партії. Це рішення має бути підкріплене підписами не менше десяти тисяч гро­мадян України, які, відповідно до Конституції України, мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів і не менше як у двох третинах областей України, міст Києва і Севастополя, Автономної Республіки Крим. Таким чином законодавець за допомогою державно-правових заходів прагне забезпечити умови для всеукраїн­ського статусу політичних партій.

Створення політичної партії супроводжується затвердженням її статуту та програми, обранням керівних та контрольно-ревізійних органів. Після створення відбувається власне реєстрація політичної партії, яку здійснює Міністерство юстиції України. До заяви про реє­страцію додається програма і статут; протокол установчого з’їзду; підписи громадян України, зібрані на підтримку рішення про створення політичної партії; відомості про склад керівних органів політичної пар­тії; платіжний документ, що посвідчує внесення реєстраційного збору, розмір якого встановлюється Кабінетом Міністрів України; назва та адреса банківської установи, у якій політична партія відкриватиме ра­хунки. Після перевірки цих матеріалів у тридцятиденний термін при­ймається рішення про реєстрацію. З цього часу політична партія набуває статусу юридичної особи. Якщо подані матеріали не відповідають Кон­ституції і Законам України, Міністерство юстиції відмовляє в реєстрації політичної партії. А в разі виявлення протягом трьох років недостовірних відомостей у документах, наданих політичною партією для реєстрації, реєстраційне свідоцтво може бути анульовано за рішенням суду за по­данням реєстраційного органу. Таким чином, законодавець передбачив постійний контроль Міністерства юстиції України за діяльністю полі­тичних партій, особливо на початковому етапі їх розвитку.

З дня реєстрації політична партія протягом шести місяців має за­безпечити утворення та реєстрацію своїх обласних і прирівняних до них партійних організацій не менш як у чотирнадцяти адміністративно- територіальних одиницях України з перелічених у ч. 2 ст. 133 Консти­туції України (тобто в чотирнадцяти регіонах — Автономній Республі­ці Крим, областях, містах Києві та Севастополі)[6]. Вони реєструються відповідними органами юстиції Міністерства юстиції України протягом десяти днів із дня надходження письмової заяви від них, завіреної керівним органом політичної партії. До заяви додаються копія статуту політичної партії та протокол установчих зборів або конференції, на яких було утворено відповідне структурне утворення політичної партії. Якщо ця умова створення політичної партії не буде виконана, її реє­страційне свідоцтво може бути анульовано згідно з вищевказаною процедурою. Після реєстрації структурні підрозділи політичної партії можуть набувати статусу юридичної особи лише в разі, коли це перед­бачено її статутом. Міністерство юстиції та його органи в разі відмови в реєстрації як політичних партій, так і її структурних підрозділів та утворень повинні надати заявникові своє вмотивоване письмове рішен­ня. Воно може бути оскаржено до суду. Причому відмова в реєстрації не може стати перешкодою в повторному зверненні про реєстрацію.

Одне з провідних місць у конституційно-правовому регулюванні статусу політичних партій в Україні посідає закріплення їх прав. Пра­ва політичних партій — це закріплені в Конституції і законах України можливості для здійснення ними відповідних функцій, а по суті — для виконання їх ролі в політичній системі нашої держави. Йдеться про вищезазначене перетворення приватних інтересів громадян, різних соціальних верств на загальний політичний інтерес. Перелік політич­них прав, які регулюються в Конституції, Законі України «Про полі­тичні партії в Україні» та інших нормативно-правових актах, є зумов­лений баченням законодавця місця й ролі політичних партій в політич­ній системі України. Політичні партії можуть:

по-перше, вільно проводити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією та законами України;

по-друге, брати участь у виборах Верховної Ради України, Прези­дента України, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у порядку, встановленому відпо­відними законами України;

по-третє, використовувати державні засоби масової інформації і засновувати власні. Так, із понад 140 політичних партій, що зареє­стровані в Україні, більш ніж півсотні мають свої друковані видання;

по-четверте, підтримувати міжнародні зв’язки з політичними пар­тіями і громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, укладати угоди про співробітництво і здійснювати інші заходи, які не суперечать законам і міжнародним угодам України. Але при цьому вони повинні дотримуватися таких умов: політичні партії не можуть укладати угоди, які ставлять їх у під­порядковане або залежне становище стосовно будь-якої іншої інозем­ної організації чи політичної партії; вони можуть засновувати тільки такі міжнародні спілки чи вступати до таких спілок, статутами яких передбачено створення лише консультативних або координаційних органів;

по-п’яте, з метою розширення можливостей впливу на соціальні верстви, прошарки, групи, якомога більшу частину суспільства, а та­кож — збільшення каналів зворотного зв’язку ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об’єднання громадян, надавати допомогу у їх створенні.

Відповідно до конституційного принципу політичної та ідеологіч­ної багатоманітності, Закон України «Про політичні партії в Україні» гарантує політичним партіям свободу опозиційної діяльності. Це по­ложення сприяє розвитку політичних партій, їх цивілізованій участі у виборах, більш продуктивному використанню політичними партіями органів державної влади та місцевого самоврядування для реалізації своїх програм, зменшенню можливості приватизації ними як названих органів, так і матеріальних ресурсів, формуванню інститутів грома­дянського суспільства, підконтрольності державної влади та ін.

Законодавець установив такі напрямки опозиційної діяльності по­літичних партій: а) викладати публічно й обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя; б) брати участь в обговорен­ні й оприлюднювати, обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні й недержавні засо­би масової інформації в порядку, установленому законом; в) вносити до органів державної влади України та місцевого самоврядування про­позиції, які обов’язкові для розгляду відповідними органами в уста­новленому порядку.

Громадські організації, виходячи зі своєї природи, мають право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів у державних та громадських органах, одержувати від них інформацію, необхідну для реалізації своїх завдань, пропагувати свої цілі та ідеї, виступати учасником цивільно-правових відносин, набу­вати майнові й немайнові права, засновувати засоби масової інформа­ції та підприємства, необхідні для виконання статутних цілей, та ін.

Український законодавець виходить із того, що політичні партії є неприбутковими організаціями. Тому держава гарантує їм право на кошти та інше майно тільки для здійснення своїх статутних завдань. Для цього вони можуть використовувати як власне, так й орендоване рухоме та нерухоме майно, обладнання, транспорт, інші засоби, на­буття яких не забороняється законами України.

Правове регулювання фінансової діяльності політичних партій спрямоване не тільки на сприяння ефективному виконанню ними сво­єї ролі в політичній системі, але й на оздоровлення політичного життя шляхом припинення можливої корупції, особливо серед партійного керівництва. Законодавець визначив, що вони для здійснення своїх статутних завдань не можуть використовувати кошти від: 1) органів державної влади та місцевого самоврядування, крім випадків, перед­бачених законом; 2) державних та комунальних підприємств, установ і організацій, а також підприємств і організацій, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю або які нале­жать нерезидентам; 3) іноземних держав та їх громадян, підприємств, установ, організацій; 4) благодійних і релігійних об’єднань та органі­зацій; 5) анонімних осіб або від осіб під псевдонімом; 6) політичних партій, що не входять до виборчого блоку політичних партій.

Інформація про надходження на рахунок політичної партії коштів, заборонених Законом України «Про політичні партії в Україні», до­водиться відповідною банківською установою до відома Міністерства юстиції України. Якщо кошти з джерел, які заборонені законом, на­дійдуть на рахунок політичної партії, вони мають бути перераховані самою політичною партією до Державного бюджету України або стяг­нуті в дохід держави в судовому порядку.

Для забезпечення рівності політичних партій перед законом, про­зорості їх фінансової діяльності законодавець передбачив державний контроль за коштами і майном політичних партій. Повноваження щодо майна, в тому числі коштів, що є власністю політичної партії, здійсню­ється, відповідно до законодавства України, в порядку, передбаченому статутом політичної партії.

Громадські організації набувають право власності на кошти й майно, отримане від їх засновників, членів та держави, набуте в ре­зультаті вступних та членських внесків, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій, господарської та іншої комер­ційної діяльності, створених ними госпрозрахункових установ та організацій. Фінансування молодіжних і дитячих громадських орга­нізацій, діяльність яких спрямовується на забезпечення соціального становлення й розвиток молодих громадян, відбувається за рахунок держбюджету.

Визначення суб’єктів державного контролю за діяльністю політич­них партій має важливе значення в правовому регулюванні їх статусу. Коло державних органів та обсяг повноважень щодо контролю за ді­яльністю політичних партій визначається місцем в політичній системі і, у свою чергу, зумовлює можливість політичним партіям цивілізова­но виконувати статутні завдання, реалізуючи свою громадсько- політичну роль. Такими органами є Міністерство юстиції України, на яке покладено контроль за додержанням політичними партіями Кон­ституції, законів України та їх статуту, а також Центральна й окружні виборчі комісії, які покликані здійснювати контроль за додержанням політичними партіями порядку участі у виборчому процесі.

У разі порушення політичними партіями Конституції і Законів України до них можуть вживатися такі заходи, як попередження і за­борона. При застосуванні першого відповідний контролюючий орган видає припис про недопущення протиправних учинків, якщо керів­ництво політичної партії публічно оголосило про намір вчинити їх, і припис про усунення допущених правопорушень, якщо вчинені по­літичною партією дії не тягнуть за собою іншого виду відповідаль­ності. В останньому випадку її керівництво зобов’язано невідкладно усунути порушення законодавства України і в п’ятиденний термін повідомити відповідний контролюючий орган про вжиті заходи.

Політична партія може бути заборонена за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України в судовому поряд­ку в разі порушення вимог щодо її створення й діяльності, установлених Конституцією України, Законом України «Про політичні партії в Укра­їні», іншими законами України. Рішення суду щодо заборони діяльнос­ті політичної партії тягне за собою припинення її діяльності, розпуск керівних органів та інших структурних підрозділів й утворень, перед­бачених статутом політичної партії і припинення партійного членства.

Конституційно-правове регулювання статусу політичних партій і громадських організацій в Україні має кілька характерних рис: по- перше, воно відповідає реаліям суспільного розвитку нашої держави. Усього за роки незалежності виникло понад 140 політичних партій, причому декілька з них у своєму розвитку досягли доволі високого рівня — з програмою, побудованою на основі чітких ідеологічних принципів, структурою, що відповідає партійному статуту, соціальною базою, достатнім кадровим потенціалом, фіксованим членством та ін.; по-друге, воно визначає місце і роль політичних партій у політичній системі України, сприяє їм у пошуку суспільної опори у вигляді со­ціальної верстви або іншої зацікавленої групи; по-третє, у зв’язку зі зростанням ролі політичних партій у політичній системі України, збільшенням їх впливу на розвиток суспільних відносин значно роз­ширюється його законодавча основа: крім Конституції України і За­кону України «Про політичні партії в Україні», діяльність політичних партій регулюється багатьма іншими законами; по-четверте, із заборо­ною органам державної влади та місцевого самоврядування, їх поса­довим особам втручатися у внутрішню діяльність політичних партій, виокремлювати у своєму ставленні будь-яку з них воно сприяє зміц­ненню самоврядної, громадської основи політичних партій, перетво­ренню їх на інститут громадянського суспільства та ін.

 

Контрольні запитання

1.  Яка роль політичних партій, громадських об’єднань в інституціалізації органів державної влади? Чи зміни­лася вона після проведення конституційної реформи 2004 року?

2.  Які особливості становлення політичних партій в Укра­їні і їх конституційно-правового регулювання?

3.  Розкрийте правове регулювання статусу політичних партій і громадських об’єднань у поточному законо­давстві України.

4.  Які є конституційно-правові гарантії організації і ді­яльності політичних партій і громадських організацій?




[1] Див.: Парламент України: вибори 1998 р. (документи, статистика, бібліогра­фія). - К.: Парламент. вид-во, 1998. - С. 17.

[2] Див.: Абетка української політики: Довідник / Керівн. авт. кол-ву М. Томен- ко. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 27.

[3] Див.: ГренвиллДж. История ХХ века. Люди, собьітия, фактьі. - М.: Аквариум, 1999. - С. 799.

[4] У багатьох країнах Західної Європи подібні закони були прийняті через сто, а то й більше років від часу формування перших політичних партій.

[5] У правосуб’єктності політичних партій слід виокремлювати публічно-правову та приватноправову сторони. Якщо публічну правосуб’єктність партія набуває після реєстрації в Міністерстві юстиції України, то повноправним приватноправовим суб’єктом політична партія стає після проходження процедури реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Слід зазначити, що після внесення змін до цього закону Законом України від 16 березня 2006 р. № 3575-IV легалізація політичних партій як юридич­них осіб (це стосується і місцевих осередків політичних партій) здійснюється Мі­ністерством юстиції України (чи відповідно його територіальними підрозділами). Однак, як і раніше, свідоцтво про реєстрацію політичних партій як юридичних осіб видається державним реєстратором.

[6] Додатково див.: Рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2007 р. № 9-рп (справа про утворення та реєстрацію партійних організацій).