РОЗДІЛ 5. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ Печать
Конституционное право - В.Ф. Погорілко Конституційне право України

 

1. Поняття та склад конституційно-правових відносин

У вітчизняній і зарубіжній юридичній науці Конституційно-правові відносини розглядаються як нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин і породжують конституційні права й обов'язки учасників цих відносин.

Але, звичайно, конституційно-правові відносини не завжди є результатом цілеспрямованої вольової діяльності суб'єктів конституційно-правових відносин. В окремих випадках причиною або наслідком виникнення, зміни або припинення конституційно-правових відносин, що об'єктивізується у юридичному факті, є об'єктивні явища, що не залежать від волі суб'єктів, але їх настання передбачає певні юридичні стани учасників конституційних правовідносин. Ці нормативно передбачені об'єктивні явища - стихійні лиха, аварії і катастрофи, епідемії, епізоотії, що створюють загрозу життю і здоров'ю населення, масові порушення правопорядку тощо виникають і припиняються незалежно від волі суб'єктів.

Виходячи з основних положень про причинно-наслідкову сутність правових явищ, їх багатовимірність та діяльносний характер, конституційно-правові відносини слід оцінювати не тільки як перманентні суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються на підставі норм конституційного права і є як результатом вольової діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, так і результатом впливу на цих суб'єктів об'єктивних явищ.

Отже, конституційно-правові відносини - це нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, або ж незалежно від їх волі, як результат певного стану чи статусу і породжують конституційні права і обов'язки учасників цих відносин

Конституційно-правові відносини мають певні кваліфікуючі ознаки, що дозволяють відрізняти їх від інших видів правовідносин. По-перше, конституційно-правові відносини-це вид суспільно-політичних відносин, які виникають, змінюються і припиняються на підставі дії конституційно-правової норми. За сутністю і змістом ці правовідносини пов'язані переважно з реалізацією владних, політичних інтересів суб'єктів конституційного права.

По-друге, конституційно-правові відносини мають динамічний характер. Вони виникають, змінюються (доповнюються) та припиняються (призупиняються) внаслідок діяльності, поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин або ж незалежно від їх волі.

По-третє, виникнення, зміна та припинення конституційно-правових відносин породжують конституційні права і обов'язки учасників цих відносин. Тобто конституційні права і обов'язки виникають, змінюються та припиняються залежно від динаміки розвитку конституційно-правових відносин загалом.

По-четверте, усі елементи конституційно-правових відносин - об'єкти конституційно-правових відносин, суб'єкти конституційно-правових відносин, зміст конституційно-правових відносин, юридичний факт мають свої особливі ознаки, що різнять ці елементи від елементів інших галузевих правовідносин.

По-п'яте, конституційно-правові відносини є досить багатоманітними, оскільки вони охоплюють усі сфери суспільного і державного життя в Україні.

Конституційно-правові відносини можна класифікувати за змістом, суб'єктами, формою, умовами дії (територією та часом дії). Утім номенклатура наведених критеріїв класифікації конституційно-правових норм не є вичерпною.

Що стосується змісту, то О. О. Кутафін пропонує поділяти всі конституційно-правові відносини на матеріальні та процесуальні залежно від того, який вид конституційно-правових норм реалізується в конкретному виді правовідносин48. Тобто до матеріальних конституційно-правових відносин можна віднести правовідносини між вищими органами державної влади, а до процесуальних - правовідносини, що виникають на основі дії Регламенту Верховної Ради України.

Конституційно-правові відносини можна класифікувати й за змістом окремих відособлених груп конституційно-правових норм, на основі яких виникають, змінюються та припиняються конституційно-правові відносини. Відповідно до існуючої системи інститутів конституційного права (системи конституційного права) можна виділити такі основні види конституційно-правових відносин: правовідносини, пов'язані з основами суспільного і державного ладу; правовідносини, що виникають у зв'язку з реалізацією прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; правовідносини, пов'язані зі здійсненням безпосередньої демократії; правовідносини у сфері здійснення державної влади (законодавчої, виконавчої, судової); правовідносини у сфері адміністративно-територіального устрою; правовідносини у сфері місцевого самоврядування.

За суб'єктами конституційно-правові відносини можна поділити на три основні групи залежно від домінування в конкретному виді правовідносин інтересів того чи іншого суб'єкта конституційно-правових відносин. Це правовідносини, пов'язані з інтересами Українського народу; правовідносини, пов'язані з реалізацією інтересів держави та її органів; правовідносини, пов'язані з реалізацією інтересів територіальних громад і органів місцевого самоврядування.

За формою конституційно-правові відносини можуть бути формалізованими та неформалізованими. Формалізовані конституційно-правові відносини чітко визначаються нормами Конституції України та законів, наприклад, процедура прийому в громадянство. Неформалізовані правовідносини характеризуються відсутністю чітко визначеного порядку реалізації конкретних конституційно-правових норм за наявності нормативних застережень щодо часу, місця та кола суб'єктів, на яких поширюється дія цих норм. Наприклад, реалізація активного виборчого права.

За територією дії конституційно-правові відносини можуть бути загальнодержавними та місцевими (локальними). До першого виду правовідносин можна віднести вибори Президента України, до другого - проведення місцевого референдуму.

За часом, тобто дією у часі конституційно-правові відносини є постійними і тимчасовими. Переважна більшість конституційно-правових відносин є постійними і не обмежуються в часі. Хоча вони можуть припинитися і за настання певних умов (юридичного факту), як правило юридичної події. Наприклад, смерть громадянина України веде до припинення правовідносин, пов'язаних із його конституційними правами чи обов'язками. Тимчасові конституційно-правові відносини виникають і припиняються за настання юридичного факту, пов'язаного, як правило, з введенням особливого правового режиму, наприклад надзвичайного стану.

Конституційно-правові відносини також можна класифікувати і за характером участі суб'єктів конституційно-правових відносин у цих правовідносинах - діяльність, поведінка та перебування в певному правовому стані, що не залежить від волі суб'єкта. Утім, ця класифікація потребує подальших досліджень.

Конституційно-правові відносини мають свій юридичний склад, тобто внутрішню взаємоузгоджену структуру діалектично пов'язаних основних складових елементів - суб'єктів, об'єктів, суб'єктивних прав і юридичних обов'язків та юридичних фактів. Хоча вчені іноді відносять до кола елементів конституційно-правових відносин й інші елементи, зокрема форми правовідносин тощо.

 


 

2. Суб'єкти конституційно-правових відносин

Первинним елементом конституційно-правових відносин є суб'єкти, тобто учасники правовідносин, що виникають, змінюються чи припиняються на підставі дії конституційно-правових норм.

Суб'єкти конституційного права - це учасники суспільних відносин, наділені конституційною правосуб'єктністю, тобто правоздатністю і дієздатністю, що визначається нормами конституційного права. Конституційна правоздатність виражається у системі конституційних прав і обов'язків учасників конституційно-правових відносин, а конституційна дієздатність полягає у здатності реалізовувати ці права і обов'язки.

При цьому конституційна правосуб'єктність може як установлюватися, так і визнаватися нормами конституційного права. Зокрема, за рядом колективних суб'єктів конституційних правовідносин правосуб'єктність визнається і в окремих випадках не потребує спеціального законодавчого закріплення. Наприклад, згідно зі ст. 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, тобто Українська держава визнає основні природні права національних і етнічних спільнот.

До суб'єктів конституційно-правових відносин, як правило, відносять такі найбільш поширені види суб'єктів: 1) спільності (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади тощо); 2) держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, депутати, службові та посадові особи: 3) політичні партії, громадські організації та блоки (асоціації); 4) громадяни України, Іноземці, особи без громадянства, жителі, біженці; 5) підприємства, установи, організації; 6) міжнародні органи І організації; 7) органи самоорганізації населення; 8) засоби масової інформації (ЗМІ).

Пріоритетним суб'єктом системи конституційно-правових відносин є Український народ. Відповідно до ч. 1 Преамбули Конституції України Український народ - громадяни України всіх національностей. Український народ, згідно зі ст. 5 Основного Закону, є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування і саме Українському народу належить виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, яке не може бути узурпованим державою, її органами або посадовими особами. Народ України виступає первинним суб'єктом володарювання землею, її надрами, атмосферним повітрям, водними та іншими природними ресурсами, які знаходяться в межах території України, природними ресурсами її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.

Наступним колективним суб'єктом конституційного права є територіальна громада. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування" 1997 p., територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають адміністративний центр.

Самостійним суб'єктом конституційно-правових відносин є Українська держава. Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Суверенітет України, що виражає зміст правосуб'єктності Української держави, поширюється на всю її територію, а сама територія держави в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Українська держава виступає гарантом, тобто бере на себе виключні конституційні обов'язки дбати про людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість 1 безпеку (ч. 1 ст. 3 Конституції); утверджує І забезпечує права і свободи людини та відповідає перед людиною за свою діяльність (ч. 2 ст. 3 Конституції); гарантує місцеве самоврядування в Україні (ст. 7 Конституції); забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ч. 1 ст. 10 Конституції); сприяє вивченню мов міжнародного спілкування (ч. 3 ст. 10 Конституції); сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій І культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11 Конституції); забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності І господарювання, соціальну спрямованість економіки (ч. 4 ст. 13 Конституції); охороняє землі, що є основним національним багатством (ч. 1 ст. 14 Конституції): гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ч. 4 ст. 15 Конституції) та ін.

Важливим суб'єктом конституційно-правових відносин є органи державної влади, які від імені держави здійснюють її державно-владні повноваження. Органи державної влади формуються безпосередньо народом {шляхом виборів) чи державою, мають чітко визначені в чинних нормативно-правових актах повноваження і мають свою внутрішню організаційну структуру.

Існують різні види органів державної влади, які можна класифікувати за різними критеріями. За способом формування виділяють виборні (Верховна Рада України, Президент України) та призначувані органи державної влади (Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України, Генеральна Прокуратура України, Вища рада юстиції. Центральна виборча комісія, Національна рада телебачення і радіомовлення, місцеві державні адміністрації та ін.); за територією, на яку поширюється їх юрисдикція, виділяють загальнодержавні (Верховна Рада України, Президент України, Верховний Суд України та ін.) та місцеві, локальні (Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, місцеві суди та ін.) органи державної влади; за часом дії виділяють постійно діючі (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України та ін.) та тимчасові (спеціальні комісії Верховної Ради України тощо) органи державної влади; за складом виділяють колегіальні (Верховна Рада України, Конституційний Суд України) та одноособові (Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини) органи державної влади; за характером повноважень виділяють державні органи загальної компетенції (Кабінет Міністрів України) та спеціальної (Міністерство юстиції України) компетенції; за видами державної влади поділяють на законодавчі (Верховна Рада України), виконавчі (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації) та судові (Верховний Суд України) державні органи влади; за функціями та правовими формами діяльності виділяють пра-вотворчі (Верховна Рада України, Президент України. Кабінет Міністрів України), правозастосовчі (Кабінет Міністрів України, міністерства, місцеві державні адміністрації), правоохоронні (Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України), контрольно-наглядові (Генеральна прокуратура України) державні органи. Існують і інші класифікації.

Особливим суб'єктом конституційних правовідносин є органи та посадові особи місцевого самоврядування. Так ст. 7 Конституції визначає, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону

України "Про місцеве самоврядування в Україні" 1997 р. місцеве самоврядування - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно, або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Самостійними суб'єктами конституційно-правових відносин є політичні партії, громадські організації та їх блоки, а також профспілки. Зазначені суб'єкти мають собі на меті представляти, реалізувати і захищати політичні, економічні, соціальні, культурні та екологічні права і свободи людини і громадянина в Україні.

Останнім часом, правознавці та юристи-практики все більше апелюють до такого суб'єкта, як громадянське суспільство та його інститути. Громадянське суспільство слід розглядати як самоорганізовану і саморегульовану сферу публічно-правових відносин у державі, утворювану вільними і рівними індивідами та створеними ними об'єднаннями громадян які функціонують, формуючи соціальний капітал та здійснюючи контроль за органами державної влади, служать підґрунтям демократії та визначальним чинником у розбудові правової держави. Тобто громадянське суспільство не може ототожнюватися з якимось одним суб'єктом публічно-правових відносин, оскільки ця категорія позначає передусім систему суспільних відносин, які виникають, змінюються та припиняються між множиною їх різнопорядкових учасників.

На нормативному рівні інститути громадянського суспільства вперше були визначені в "Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади", затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976. Відповідно до абзацу 2 п. 2 Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976, до інститутів громадянського суспільства віднесено: громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства. Таким чином, інститути громадянського суспільства перестали бути виключно філософською чи політологічною категорією, а були унормовані як система суб'єктів конституційно-правових відносин.

Важливим учасником конституційних правовідносин в Україні нині є й релігійні організації їх функціонування у суспільстві має об'єктивний характер і сприяє задоволенню релігійних потреб людей. При цьому церкви і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Наступним суб'єктом конституційно-правових відносин є фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та біженці Відповідно до ст. 1 Закону України "Про громадянство України" 2001 р. громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Суб'єктами конституційно-правових відносин також є підприємства, установи, організації незалежно від форм їх власності Традиційно ці суб'єкти відносяться правознавцями виключно до учасників господарсько-правових відносин, але конституційне законодавство України визначає їх і як суб'єктів конституційних правовідносин. Наприклад, п. 6 ст. 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" 1998 р. передбачає можливість виникнення конституційно-правових відносин між омбудсманом та вище зазначеними суб'єктами.

Суб'єктами конституційно правових відносин є також міжнародні органи та організації Зокрема, важливий вплив на перебіг референдної кампанії в 2000 р. та конституційної реформи 2009 р. в Україні мав моніторинговий комітет ПАРЄ Європейської комісії "За демократію через право", більш відомий як "Венеціанська комісія".

До суб'єктів конституційно-правових відносин також необхідно відносити органи самоорганізації населення - жителів певного регіону, об'єднання населення за місцем проживання, трудові колективи, колективи виборців, релігійні громади, асоціації міст і місцевих влад тощо. Коло цих суб'єктів є досить широким, а їх функції, як правило, законодавчо не визначені.

На сьогодні ні у кого не викликає сумніву конституційна правосуб'єктність засобів масової інформації як повноцінних учасників конституційно-правових відносин. Саме ЗМІ на сьогодні формують громадську позицію всіх суб'єктів конституційно-правових відносин, загострюють найбільш актуальні проблеми суспільного та державного будівництва.

Нині утверджуються й інші суб'єкти конституційних правовідносин. До прикладу, лобісти і утворення лобістів50. Закріплення їх правового статусу передбачене Концепцією проекту Закону України "Про вплив громадськості на прийняття нормативно-правових актів", затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2009 р. № 448-р. Існують й інші суб'єкти конституційно-правових відносин.

Із суб'єктами конституційно-правових відносин тісно пов'язаний інший елемент складу конституційно-правових відносин - права і обов'язки учасників конституційно-правових відносин. Права учасників конституційно-правових відносин полягають у можливості певної діяльності або поведінки, набуття, володіння, користування певними політичним та Іншими цінностями. Також можна погодитись і з твердженням Ю. В. Данилюка, що конституційне правовідношення є вольовим відношенням, у якому загальна воля, виражена в нормі права, є волею його учасників.

Суб'єктивним правам властиві такі ознаки: суб'єктивні права визначають вид і міру можливої правомірної поведінки учасника конституційно-правових відносин: зміст суб'єктивних прав визначається нормами конституційного права; суб'єктивне право виступає способом реалізації Інтересів учасників конституційно-правових відносин; суб'єктивні права одних учасників конституційно-правових відносин породжують юридичні обов'язки інших суб'єктів конституційно-правових відносин тощо.

Права суб'єктів конституційно-правових відносин об'єктивізуються в їх повноваженнях, що закріплюються Конституцією та законами України й деталізуються в підзаконних нормативно-правових актах. Наприклад, ст. 85 Конституції України визначає повноваження Верховної Ради України, ст. 106 - Президента України і т. д.

Обов'язки суб'єктів конституційно-правових відносин - це нормативно визначена міра належної діяльності або поведінки учасників правовідносину сфері конституційних правовідносин. Юридичний конституційний обов'язок має три основні форми: а) утримання від заборонених дій, що суперечать інтересам інших учасників конституційно-правових відносин; б) здійснення конкретних дій чи дотримання конкретної поведінки; в) обмеження в правах особистого, майнового чи організаційного характеру (заходів юридичної відповідальності).

Юридичні конституційні обов'язки поділяються на загальні та спеціальні. Загальні юридичні конституційні обов'язки поширюються на всіх суб'єктів конституційно-правових відносин. Зокрема, такі загальні обов'язки визначаються в статтях 65-68 Конституції України: неухильно додержуватись Конституції та законів України; не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом; подавати щорічно до податкової адміністрації декларації про майновий стан та доходи за минулий рік; не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані збитки; захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України; відбувати військову службу відповідно до закону.

Спеціальні юридичні обов'язки у конституційно-правових відносинах покладаються на спеціальні категорії суб'єктів цих правовідносин - народних депутатів України, Президента України, суддів Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції тощо.

Слід розрізняти юридичний і фактичний зміст конституційних правовідносин, що співвідносяться як абстрактна і конкретна правові категорії. Юридичний зміст конституційно-правових відносин виражається в нормативно визначених правах і обов'язках учасників конституційно-правових відносин. Як правило, норми права визначають систему суб'єктивних прав і систему юридичних обов'язків стосовно кожного суб'єкта конституційно-правових відносин, що дає можливість обрати певну конкретну модель правомірної поведінки цього суб'єкта. Така модель поведінки і буде фактичним змістом конституційно-правових відносин.

 


 

3. Об'єкти конституційно-правових відносин

Ключовим елементом складу конституційно-правових відносин, щодо яких здійснюється діяльність суб'єктів конституційного права, є їх об'єкти. Об'єктами загальних конституційних правовідносин виступають, головним чином, вищі соціальні суспільні цінності, що набувають конституційного рангу й отримують закріплення в конституційних принципах, у загально-регулятивних нормах, програмних положеннях.

Тобто, об'єктами (із лат. objectus - предмет) конституційних правовідносин виступають, головним чином, вищі суспільно-політичні цінності, що набувають конституційного рангу й отримують закріплення в конституційних принципах, у загальнорегулятивних нормах, програмних положеннях. Такими цінностями (благами) є: конституційний лад; народний і державний суверенітет; демократія, влада народу; державна влада, місцеве самоврядування; права і свободи людини і громадянина; інтереси суспільства і держави; внутрішня і зовнішня політика держави; ідеологічна і політична багатоманітність; функції і повноваження держави та органів державної влади і осадових осіб; право і законність; мир і міжнародне співробітництво та ін.

Пріоритетними об'єктами конституційного права України є: 1) конституційний лад України, тобто її суспільний і державний лад; 2) влада (воля) Українського народу, влада держави та її уповноважених органів, влада місцевого самоврядування; 3) державний устрій, форма державного правління; 4) джерела конституційного права: Конституція України, закони та інші джерела конституційного права; 5) повноваження, статус органів державної влади та їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; 6) інтереси певних груп населення (об'єднання громадян, територіальні громади, релігійні громади, товариства національних меншин тощо); 7) громадянство, грошова і банківська системи, територія України, територіальний устрій. Збройні сили та інші військові формування, державні символи, закріплені в Основному Законі; 8) мова, інформація та інші духовні блага.

Об'єкти конституційного права доцільно класифікувати насамперед за основними інститутами конституційного права. Основними об'єктами інституту основ конституційного ладу України, зокрема, є: конституційний лад України, тобто державний лад і суспільний лад; суверенітет народу - Українського народу, суверенітет держави; влада (демократія), влада народу, державна влада, місцеве самоврядування; державний устрій; форма правління; життя і здоров'я людини, її честь І гідність, недоторканість і безпека; права і свободи людини і громадянина та їх гарантії; територія, державний кордон, територіальна цілісність і недоторканість; громадянство, державна мова та мови національних меншин І мови міжнародного спілкування; економіка, господарювання; ідеологія; природні ресурси: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах України тощо.

Іншим інститутам конституційного права України також властиві комплексні системи об'єктів, що є елементами конституційно-правових відносин, які виникають, змінюються 1 припиняються на основі норм конституційного права, що об'єднані у складі цих інститутів.

Об'єкти конституційно-правових відносин можна розмежовувати й відповідно до сфер конституційного ладу. Безперечно, переважна більшість об'єктів конституційно-правових відносин відноситься до політичної сфери (народний і державний суверенітет, суспільний та державний лад, суспільні та державні інтереси, демократія та ін.), але ряд об'єктів відносяться й до економічної (власність, природні ресурси, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси континентального шельфу виключної (морської) економічної зони України), соціальної (інтереси соціальних груп, конституційні соціальні права), культурної (духовної) (національна ідеологія, культура, державна мова й мови національних меншин), інформаційної (інформаційний плюралізм, інформаційна безпека), екологічної (екологічна безпека) та інших сфер суспільного і державного ладу.

Наведена характеристика основних об'єктів конституційного права не є вичерпною, в силу багатоманітності конституційно-правових відносин, множинності суб'єктів цих правовідносин, юридичних фактів, що є елементом конституційно-правових відносин. До того ж конституційне право України як галузь права тяжіє до розширення кола суспільних відносин, що є предметом правового регулювання, а відтак, - збільшується кількість об'єктів конституційного права.

 


 

4. Юридичні факти в конституційно-правових відносинах

Важливим елементом конституційно-правових відносин, на прикладі якого найбільш рельєфно простежується причинно-наслідкова сутність цих правовідносин, є юридичні факти (лат. factum- зроблене, подія, вчинок). Під юридичним фактом в конституційному праві традиційно прийнято розуміти визначені гіпотезою конституційно-правової норми конкретні обставини (умови), з настанням яких виникають, змінюються або припиняються конституційно-правові відносини. Тобто конституційний юридичний факт.

Але таке визначення юридичного факту не розкриває його призначення в системі конституційно-правових відносин, зводить роль і місце юридичного факту до точки відліку конституційно-правових відносин. Юридичні факти як обов'язковий елемент конституційно-правових відносин є не тільки причинами (умовами, обставинами), що призводять до настання конституційно-правових відносин, а й наслідками існуючих конституційно-правових відносин, що ведуть до зміни чи припинення цих правовідносин. Тобто дуалізм правової природи конституційних юридичних фактів полягає в тому, що вони можуть бути як причиною, так і наслідком конституційно-правових відносин.

З огляду на те, що конституційні юридичні факти за своїм вольовим початком можуть мати як суб'єктивний, так і об'єктивний прояв у діях і подіях, можна стверджувати, що передбачена конституційно-правовими нормами цілеспрямована вольова поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин, що проявляється в діяльності та поведінці цих суб'єктів, властива лише частині конституційно-правових відносин. Тоді як інша частина конституційно-правових відносин - події - не залежить від вольової діяльності або поведінки уповноважених суб'єктів, виступаючи об'єктивними проявами буття (стихійне лихо, народження дитини, досягнення повноліття тощо).

Відповідно до зазначеного вище, конституційний юридичний факт - це передбачені чи санкціоновані конституційно-правовою нормою причина або наслідок діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, або дії об'єктивних обставин, що зумовлюють виникнення, зміну та припинення конституційно-правових відносин.

Для конституційних юридичних фактів властиві такі кваліфікуючі ознаки: по-перше, конституційний юридичний факт є різновидом суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються на основі конституційно-правових норм. По-друге, конституційні юридичні факти є обов'язковим, істотним елементом конституційно-правових відносин. Без конституційного юридичного факту конституційно-правові відносини не можуть ні виникнути, ні змінитися, ні припинитися. По-третє, за своїми сутністю і змістом конституційні юридичні факти можуть бути як цілеспрямованою вольовою діяльністю чи поведінкою суб'єктів конституційно-правових відносин, так і діями природних явищ, що відбуваються незалежно від волі відповідних суб'єктів. По-четверте, за впливом на конституційні правовідносини юридичні факти можуть виступати як причиною, так і наслідком, результатом цих правовідносин. По-п'яте, юридичні факти властиві конституційним правовідносинам на всіх їх стадіях - виникнення, зміни, припинення конституційно-правових відносин. До того ж один і той же конституційний юридичний факт може бути обов'язковим елементом різних конституційно-правових відносин. Водночас окремий вид конституційно-правових відносин може мати у своєму складі не одиничний конституційний юридичний факт, а цілу систему таких юридичних фактів, що отримала в юридичній науці назву "фактичного (юридичного) складу" правовідносин, зокрема у вигляді статусу окремих суб'єктів.

Конституційні юридичні факти як елемент конституційно-правових відносин різняться в кожному конкретно взятому випадку. Вони є досить різноманітними за сутністю і змістом, функціями, способами та засобами впливу на конституційні правовідносини, формою прояву та закріплення тощо. Тобто конституційні юридичні факти підлягають класифікації за певними критеріями.

Основними критеріями класифікації конституційних юридичних фактів є; сутність І зміст конституційних юридичних фактів; призначення у механізмі конституційно-правового регулювання (функції); умови існування тощо.

За сутністю та змістом юридичні факти в конституційному праві вчені-правознавці традиційно поділяють на юридичні події, юридичні дії та правові стани (режими). До юридичних подій у конституційному праві відносять факти, що не залежать від волевиявлення суб'єктів конституційно-правових відносин. Прикладом може бути досягнення громадянином певного віку для того, щоб бути кандидатом на посаду Президента України, народного депутата України, судді Конституційного Суду України тощо. Тобто події у конституційному праві, на думку вчених, створюють умови для настання конституційно-правових відносин.

Залежно від впливу волевиявлення суб'єкта, його цілеспрямованого впливу на виникнення, зміну та припинення конституційно-правових відносин, слід розрізняти юридичні факти, що є результатом суб'єктивної діяльності чи поведінки учасника конституційних правовідносин, а також конституційні юридичні факти, що існують незалежно від суб'єктивної діяльності чи поведінки учасника конституційних правовідносин і є результатом об'єктивних природних явищ. Тобто за сутністю та змістом конституційні юридичні факти поділяються на суб'єктивні конституційні юридичні факти та об'єктивні конституційні юридичні факти.

Суб'єктивні конституційні юридичні факти - це передбачені конституційно-правовою нормою причини або наслідки діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, що виявляються у виникненні, зміні та припиненні конституційно-правових відносин. Вони є наслідком цілеспрямованої вольової діяльності учасників конституційних правовідносин, що виявляється в їх суб'єктивних правах і юридичних обов'язках. Прикладами суб'єктивних юридичних фактів можна вважати голосування громадян України на виборах і референдумах (ч. 1 ст. 38 Конституції України), прийняття рішення про усунення Президента України з поста внаслідок імпічменту (ст. 111 Конституції України) тощо.

Об'єктивні конституційні юридичні факти - це визначені чи встановлені конституційно-правовою нормою причини або наслідки впливу об'єктивних явищ на виникнення, зміну та припинення конституційно-правових відносин. Прикладом таких юридичних фактів є досягнення громадянином України віку, із якого він може обиратися народним депутатом України (ч. 2 ст. 76 Конституції України), Президентом України (ч. 2 ст. 103 Конституції України), бути кандидатом у судді Конституційного Суду України (ч. З ст. 148 Конституції України), настання умов надзвичайного стану (п. 1 ст. 4 Закону України "Про надзвичайний стан" від 26 червня 1992 р.) тощо.

При цьому суб'єктивні юридичні конституційні факти (дії) можуть бути правомірними й неправомірними. Правомірні дії передбачають діяльність або поведінку, сутність і зміст якої полягає в тому, що учасник конституційно-правових відносин належним чином дотримується чи виконує визначені конституційними нормами правила діяльності або поведінки у суспільстві та державі, узгоджуючи їх результати з інтересами інших легітимних учасників конституційно-правових відносин.

Неправомірні суб'єктивні юридичні конституційні факти (конституційні делікти) - це діяльність або поведінка учасників конституційно-правових відносин, що виражається в порушенні деліктоздатними суб'єктами конституційного права правил діяльності або поведінки, визначених у конституційно-правовій нормі, або в неналежному виконанні цих правил. Прикладом конституційного делікту може бути порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

За призначенням у механізмі конституційно-правового регулювання, тобто за функціями конституційні юридичні факти слід поділяти на причинні (правоутворюючі) та наслідкові (правозмінюючі, правоприпинюючі).

За умовами існування конституційні юридичні факти поділяються на одиничні (разові) та множинні. Одиничні конституційні факти - це встановлені чи санкціоновані конституційно-правовою нормою причини або наслідки діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, або ж інших об'єктивних природних явищ, яких достатньо в разовій кількості для виникнення, зміни та припинення конституційно-правових відносин. Прикладом визначення одиничних конституційних юридичних фактів може бути нормативне положення ч. 3 ст. 79 Конституції України: "Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги". Тобто для настання конституційних правовідносин, пов'язаних із набуттям особою, обраною до Верховної Ради України, конституційно-правового статусу народного депутата України необхідна наявність юридичного факту складення такою особою присяги.

Для виникнення або припинення інших конституційних правовідносин одного конституційного юридичного факту не завжди буває достатньо. Як правило, для виникнення або припинення складних конституційно-правових відносин необхідна сукупність (множина) конституційних фактів. Ця множина конституційних юридичних фактів має упорядкований, системний характер. Вони є взаємопов'язаними та взаємообумовленими й утворюють систему конституційних юридичних фактів. Прикладом множинних юридичних фактів у конституційно-правових відносинах є вимоги до судді Конституційного Суду України, визначені ч. 3 ст. 148 Конституції України: "Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вишу юридичну освіту і стає роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою". Тобто особа набуває правосуб'єктності кандидата на посаду судді Конституційного Суду України лише за умови існування визначеної відповідною статтею Конституції України системи конституційних юридичних фактів.

Система конституційних юридичних фактів - це упорядкована сукупність взаємопов'язаних І взаємозумовлених визначених чи санкціонованих конституційно-правовою нормою причин або наслідків діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, або ж інших об'єктивних природних явищ, що виявляються у виникненні, зміні та припиненні конституційно-правових відносин.

 

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає призначення конституційних правовідносин у системі суспільних відносин загалом? Визначте поняття конституційно-правових відносин.

2. Що слід розуміти під складом конституційно-правових відносин? Назвіть основні складники конституційно-правових відносин,

3. Визначте категорію "суб'єкт конституційно-правових відносин". Класифікуйте основних учасників конституційно-правових відносин за різними критеріями.

4. Охарактеризуйте зміст конституційно-правових відносин Дайте визначення конституційної празосуб'єктності.

5. Назвіть і класифікуйте основні об'єкти конституційно-правових відносин,

6. Розкрийте зміст юридичних фактів у конституційному праві та їх призначення в структурі конституційних правовідносин. Класифікуйте основні види юридичних фактів.

7. Як конституційно-правові відносини співвідносяться з іншими публічно-правовими відносинами?