Тема 20 Юридична відповідальність за правопорушення

 

Усі попередні теми третьої частини курсу були присвячені висвітленню нормальних, позитивних, бажаних юридичних явищ і процесів. Проте, як ві­домо, в ряді випадків у таких процесах — зокрема, в реалізації та застосуванні юридичних норм — трапляються відхилення. Загальнотеоретичній ха­рактеристиці таких «збоїв» (їх сутності, причин та юридичних наслідків) і присвячено дану тему.

Вага знань з цього питання досить різноплано­ва. Зокрема, такі знання допомагають більш чітко відрізнити юридичне дозволену, правомірну поведінку від поведінки юридичне забороненої, а це е , неодмінною умовою безконфліктної участі у суспільному житті.

Вони також — і це не менш важливо — озброю­ють загальними критеріями правильності та ефек­тивності застосування такого грізного важелю впливу на поведінку людей, як юридична відпові­дальність, сприяють виробленню вмінь, навичок її законного і справедливого застосування щодо пра­вопорушників .

Значну роль також відіграє засвоєння матеріалу розділу для самовиховання належної правосвідо­мості, для попередження, профілактики проти­правних вчинків.

1. Загальна характеристика правопорушень

Правопорушення — це протиправне винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке є особистісно або суспільна шкідливим чи небезпечним.

Соціальна сутність правопорушення — за­подіяння шкоди тим особистим, груповим чи за­гальносуспільним інтересам, які юридичне захи­щені державою.

Склад (елементи) правопорушення:

суб'єкт правопорушення — деліктоздатна фі­зична особа (людина) або деліктоздатне об'єднан­ня, які вчинили правопорушення. Деліктоздатність — це закріплена законодавством і забезпече­на державою здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене ним правопорушення;

об'єкт правопорушення — певні блага, на пошко­дження, знищення чи позбавлення яких спрямоване винне протиправне діяння. Об'єктами правопору­шень можуть стати всі явища, які визнаються об'єк­тами правовідносин, тобто різноманітні матеріальні та нематеріальні цінності (особисті або соціальні);

об'єктивна сторона — протиправне діяння; йо­го шкідливий або небезпечний результат; не­обхідний причинний зв'язок між ними. Протиправність діяння полягає в його державній, юри­дичній забороненості, у невідповідності вчинку юридичним приписам. Таке діяння може бути ви­ражене як у активних (якщо суб'єкт недотри­мується забороняючих норм), так і в пасивних діях (якщо суб'єкт не виконує зобов'язальні норми);

суб'єктивна сторона — певне психологічне ставлення суб'єкта до своєї протиправної по­ведінки та її наслідків. Таке ставлення відобра­жається поняттям вини.

Види (форми) вини:

умисел:

прямий умисел — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання його негативних наслідків;

непрямий умисел — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання;

необережність:

протиправна самовпевненість — суб'єкт усвідо­млює протиправність свого діяння, передбачає мож­ливість настання його негативних наслідків, проте сподівається, що вони все ж таки не виникнуть;

протиправна недбалість — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, але не передбачає можливості настання його негативних наслідків, хоча відповідно до рівня свого розвитку може і му­сить це передбачити.

Порушення припису юридичної норми, вчинене без вини, відображається поняттям правової аномалії.

Види правопорушень (за ступенем суспільної або особистісної шкідливості):

- проступки (шкідливі правопорушення);

- злочини (небезпечні правопорушення).

Злочин — вчинене винно суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), заборонене кримі­нальним законом під загрозою покарання.

Види проступків:

конституційне правопорушення — завдає шкоди державному ладу, його об'єктом виступа­ють закріплені Конституцією порядок організації та діяльності органів державної влади, форма правління та устрій держави. Отже, об'єктом такого проступку можуть стати форма або апарат держа­ви, а також конституційні права людини;

цивільне правопорушення — завдає шкоди май­новим і пов'язаним з ними особистим немайновим інтересам суб'єкта. Об'єкт цього правопорушення — майнові або пов'язані з ними немайнові цінності;

адміністративне правопорушення — проти­правна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений поря­док управління і за яку законодавством передбаче­но адміністративну відповідальність;

дисциплінарне правопорушення — це правопо­рушення, яке завдає шкоди внутрішньому трудово­му розпорядку підприємств, установ та організацій.

В юридичній науці обговорюється питання про можливість виокремлення екологічних, сімейних, процесуальних та деяких інших правопорушень.

 

2. Причини правопорушень

Причини правопорушень — це ті явища соці­альної дійсності, які спричинюють (або полегшу­ють) вчинення правопорушень.

Причини правопорушень розподіляються:

1) за значущістю щодо обумовлювання, детер­мінації правопорушень — на:

основні — соціальні явища, яким належить ви­значальна, вирішальна роль у цьому процесі (на­приклад, суперечність чинного законодавства ос­новним правам людини, загальнолюдським мо­ральним приписам; протиріччя між ними і потре­бами, інтересами тих чи інших соціальних верств і окремих осіб, якщо правова культура останніх від­значається неналежним рівнем; суттєві вади, не­доліки законодавства);

неосновні — явища, які лише полегшують вчи­нення правопорушень, здійснюють такий вплив на тлі головних чинників, і, можливо, саме завдяки ним — тобто так звані фонові явища (наприклад,

недосконалість обліку й охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явищ нерідко відображають іншим, окремим поняттям — обставини (або умо­ви), що сприяють вчиненню правопорушень;

2) за онтологічним статусом стосовно свідо­мості конкретної особи:

об'єктивні — явища, що не залежать від неї (на­приклад, недоліки в роботі державних органів);

суб'єктивні — явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб'єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, не­знання особою вимог закону, її негативне ставлен­ня до його приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку).

Правильне встановлення тих або інших причин певних правопорушень — неодмінна умова їх про­філактики і зниження загального рівня протиправ­ної поведінки.

 

 

3. Юридична відповідальність

Юридична відповідальність — це закріплений у законодавстві і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали.

Соціальною сутністю юридичної відповідальнос­ті слугує здійснювана «руками держави» природна негативна реакція суспільства (принаймні тієї його частини, волю якої виражає держава) на порушен­ня певних соціальних інтересів, на «пошкодження» певних соціальних чи особистих благ.

Інші види заходів державного примусу:

- попереджувальні, превентивні (наприклад, опис майна особи, яка визнана обвинуваченою у кримінальній справі; оголошення карантину в міс­цевості, де виникла або може спалахнути епідемія);

- правореалізаційні (наприклад, примусове, за судовим рішенням, стягнення з особи аліментів ра утримання її дітей)^

- припиняючі (наприклад, затримання особи, яка вчиняє хуліганські дії);

- відновлювальні (ухвалення судового рішен­ня, яким керівник підприємства примушує поно­вити на роботі безпідставно звільненого ним пра­цівника);

- компенсаційні зокрема, відшкодування мате­ріальної шкоди, заподіяної правопорушенням). Функції юридичної відповідальності:

- правоохоронна — захист правопорядку від можливих або вчинених (зокрема, триваючих) пра­вопорушень;

- виховна — спеціальна превенція (тобто ви­правлення правосвідомості правопорушника з тим, щоб він більше не чинив правопорушень); загальна превенція (тобто вплив на правосвідомість усіх ін­ших схильних до правопорушень осіб, щоб утрима­ти їх від таких вчинків).

Принципи юридичної відповідальності є різно­видом міжгалузевих принципів права (правового регулювання), а тому, як і інші такого роду принципи, вони підпорядковані, субординовані загальним типологічним принципам права.

У праві соціально-демократичної орієнтації юридична відповідальність має наставати, згідно законодавства, тільки за:

- фізичне діяння (а не за думки, світогляд, со­ціальні особистісні властивості);

- юридичне заборонене діяння;

- винне діяння (проте можливі окремі винятки);

- власні дії правопорушника. Юридична відповідальність застосовується на засадах:

- законності (щодо її підстав, процедури і змісту);

- обґрунтованості (щодо висновків про факт та про суб'єкта правопорушення, а також про інші юридичне значущі факти, пов'язані з цими обста­винами);

- доцільності (щодо здійснення цілей юридич­ної відповідальності);

- невідворотності (жодне правопорушення не повинно залишатися без відповідного реагування компетентних органів);

— справедливості або індивідуалізації (щодо відповідності обраного в межах закону заходу від­повідальності негативній соціальній характерис­тиці конкретного правопорушника).

Види юридичної відповідальності:

конституційна;

адміністративна;

цивільна;

дисциплінарна;

матеріальна;

кримінальна.

Дискутується питання про видову самостійність процесуальної, (зокрема, цивільне- та кримінально-процесуальної), екологічної, сімейної та деяких ін­ших варіантів юридичної відповідальності.

Так чи інакше, критерієм видової класифікації заходів юридичної відповідальності мають бути юридична природа відповідного правопорушення та характер шкоди, що ним заподіяна.

Стадії юридичної відповідальності:

— виникнення відповідальності (з моменту вчи­нення правопорушення як юридичного факту, що спричинює відповідне правопорушення);

— встановлення компетентними державними органами суб'єкта (та інших елементів) правопо­рушення;

— визначення виду і «дози» (міри) відповідаль­ності (в акті застосування санкції відповідної пра­вової норми);

— реалізація конкретних заходів юридичної від­повідальності, визначених відповідним право застосовним актом.