Розділ VI Функція держави

Добробут держави забезпечують не ті гроші, які вона щорічно видає чиновникам, а ті, що вона щорічно залишає в кишенях громадян.

Й. Етвеш

 

§ І. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ

У філософії під функціями розуміють зовнішній прояв якостей будь-якого об'єкту у визначеній системі відносин. У юридичній літературі немає єдності думок відносно категорії «функції держави». Як правило, під ними розуміють основні напрямки (сторони, види) діяльності держави: її практичну діяльність, яка має предметно-політичний та соціальний характер; соціальний напрямок діяльності всередині або зовні держави. Одначе всі одностайно визнають, що у функціях держави відображається її сутність і соціальне призначення, мета і завдання. Функції не можуть реалізуватись усередині самою державною організацією, вони реалізуються у дії як суспільні відносини.

Виникнувши як продукт суспільства, держава стає по відношенню до нього керівною системою, дійовою силою, яка впливає на всі найважливіші процеси, які відбуваються в її межах. Держава ні в якому разі не може бути інертною, вона завжди повинна діяти дуже енергійно. Цей активний, діючий початок є способом її існування.

В умовах експлуататорських суспільств активність держави зростає в міру загострення соціальних протиріч, вона намагається попередити назріваючі вибухи різними методами, а потім посилює їх, вдаючись навіть до озброєного придушення виступів гноблених класів.

Із точки зору впливу на економічні відносини держава відіграє подвійну роль: сприяє розвитку економічного базису або гальмує розвиток нових економічних відносин, які народжуються у надрах старих. Якщо економічні відносини втратили своє об'єктивне прогресивне значення і стали перешкодою для розвитку виробничих сил суспільства, то держава стає реакційною силою, оскільки продовжує захищати старі виробничі відносини, відстоюючи інтереси економічно віджилих сил. Так було в пізню епоху феодалізму, у надрах якого розвивалось капіталістичне виробництво. Гальмуючи розвиток нових, більш прогресивних відносин, держава посилює конфлікти у суспільному виробництві.

Функції держави — це напрями діяльності, але не сама діяльність. Діяльність щодо здійснення функцій наповнюється конкретно історичним змістом, і саме у процесі реалізації складається їх конкретне співвідношення (питома вага, значення кожної функції в системі інших).

Оскільки сфери державної діяльності дуже різні, то перед теорією держави постає проблема визначення головних напрямків її діяльності, в яких втілюється, реалізується, розвивається її сутність і які відображають способи існування держави. Водночас не слід розуміти, що в функціях держави відображається тільки її сутність, оскільки часто виникають завдання і функції, зумовлені особливостями моменту, ситуацією політичного володарювання, специфікою управління державно організованим суспільством.

Виділення основних (головних) напрямів діяльності держави — це «подріблення» діяльності держави в цілому, яке, однак, не означає роздрібнення діяльності державних органів. Головні напрями — це соціальне значущі сторони діяльності держави, до реалізації яких підключені всі її органи, а неокремі ланки. У протилежному випадку сутність та соціальне призначення держави не отримають виразу у функціях, і сама категорія «функція держави» втратить теоретичний та практичний сенс і буде чисто спекулятивною.

Разом із тим можна запропонувати трактовку функцій держави не тільки як напрямів її діяльності, але і як механізму державного впливу на суспільні процеси, посилаючись на те, що, виконуючи визначені функції в тих чи інших сферах життя суспільства, держава одночасно за допомогою реформ, різних перетворень, правового регулювання суспільних відносин діє на стан суспільних процесів.

Однак включення механізму державного впливу на розвиток суспільних процесів у поняття функції держави буде не зовсім правильним, оскільки це буде спробою звести функції держави в цілому до функціонування її механізму, а також позначити функціонування держави різними способами правового впливу, хоча в науці існує таке самостійне поняття, як правові форми здійснення функції держави.

Загальновідомо, що характерними ознаками функцій держави є їх безпосередня взаємодія з сутністю і соціальним призначенням держави, спрямованість на вирішення завдань в інтересах досягнення державної мети, яка буває різною в умовах конкретних історичних відрізків часу, видозмінюється у процесі становлення, зміцнення і подальшого розвитку держави.

Сутність держави знаходить більш конкретне відображення у її функціях, ця конкретизація носить об'єктивний характер, тому що функції держави формуються об'єктивно, завдяки визначальному впливові мети і завдань, які зумовлені економічною та політичною структурами суспільства і пов'язаними з ними інтересами соціальних груп, колективів, усього народу.

Тому функції постійно притаманні державі впродовж усього історичного періоду її існування. Якщо до влади приходять інші політичні сили, то змінюються й функції держави. Разом із тим у відповідні періоди існування держави може проходити зміна пріоритетних інтересів, що зумовлює зміни у функціонуванні держави, на перший план можуть вийти функції, які мають найбільше значення (наприклад, функція оборони нашої країни в період війни).

Кожна функція держави має свою предметно-політичну характеристику, тому що її зміст вказує на те, що є предметом її діяльності, які засоби нею використовуються для досягнення мети.

Зміст функцій не залишається незмінним на окремих етапах розвитку держави, що підтверджується їх своєрідністю в періоди радикальних економіко-соціальних змін, революцій у різних галузях життя державно організованого суспільства. Особливо суттєва різниця у змісті функцій держав, які належать до різних суспільно-економічних формацій.

Тривалий час у юридичній літературі штучно насаджувався класовий підхід, але не завжди зверталась увага на особливості функціонування держави в інтересах усього суспільства, про що образно висловився К.Маркс, посилаючись на необхідність діяльності будь-якої держави в інтересах здійснення загальних справ. Можна з впевненістю сказати, що будь-яка держава здійснює загальносоціальну діяльність, виступає представником інтересів усього суспільства, всіх класів, соціальних груп і прошарків суспільства¹.

До функцій, які випливають із природи будь-якого суспільства, належать усі напрями діяльності держави по підтриманню необхідних умов існування людського суспільства, які передбачають як внутрішню, так і міждержавну діяльність. В умовах науково-технічної революції, яка набрала глобальних масштабів, значення цих функцій усе більше зростає. Достатньо послатися на необхідність підтримання екологічної рівноваги та охорону навколишнього середовища; боротьбу з хворобами (зі СНІДом); міжнародну культурну і науково-технічну співпрацю щодо вирішення проблем, які не виходять за рамки інтересів окремих країн (освоєння космосу, вивчення і використання ресурсів світового океану, створення всесвітньої служби погоди, охорона природного середовища і раціональне його використання); розробка міжнародних стандартів і всесвітнього радіо та телевізійного зв'язку; розвиток транспортного сполучення.

Потрібно відзначити, що міжнародна економічна співпраця по забезпеченню людства енергоресурсами і продуктами харчування, наукове співробітництво, яке виходить за рамки окремих країн, створення міцного миру між народами самі по собі не мають класового характеру, однак здійснення цих завдань відбувається за умов рішучого впливу як класових, так і загальних інтересів.

Співвідношення класового та загальносоціального в державі дозволяє зробити висновок, що слід розрізняти держави переважно з класовими функціями і держави переважно із загальносоціальними (демократичними) функціями, що вимагає аналізу не тільки напрямів діяльності, але й соціального призначення держави.

Загальносоціальна діяльність держави забезпечує належний ступінь стійкості відносин і зв'язків всередині суспільства, його цілісність та єднання на базі загальносоціальних інтересів (економічних, культурних, національних та ін.). Чим більша питома вага загальносоціальних функцій, тим вища роль держави як інструмента подолання протиріч, засобу досягнення суспільного компромісу, стабілізації суспільних зв'язків. Така роль держави вимагає від неї відмови у своїй практичній діяльності від використання методів насильства, примусу. Все частіше вона вимушена звертатися до авторитету загальнодемократичних, гуманістичних інститутів та ідей, наприклад, до ідеї правової держави, панування права у суспільному та політичному житті, дотримання прав людини, захисту національних меншин, до різних форм участі населення в державному та громадському житті, до підтримки організації самоврядування, забезпечення свободи слова і гласності, судового захисту та загальних інтересів громадян та ін.

Держава міцна свідомістю особистостей, які підтримують її, якщо вона враховує у своєму функціонуванні на основі демократичних ідей різнорідність групових, національних та інших соціальних інтересів, спираючись при цьому на загальнолюдські, гуманістичні цінності. Будь-яку іншу державу не можна вважати цивілізованою.

Таким чином, у науці теорії держави сформувалась категорія «функції держави», яка, по-перше, відображає реальний життєвий процес існування держави, по-друге, випливає з категорії «сутність держави». В міру розвитку і вдосконалення суспільних відносин, підвищення продуктивності праці та консолідації населення сутність держави поступово змінюється, що в першу чергу виявляється у зміні її функцій.

У загальному вигляді можна дати таке визначення поняття функції держави це основні (головні) напрями (сторони, види) діяльності держави, у яких відображаються та конкретизуються її завдання і мета, виявляється її сутність, зміст та соціальне призначення.

 

§ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ

У зв'язку з тим, що держава виконує багато функцій, зміст яких досить різноманітний, необхідна їх наукова класифікація.

Розглянемо основні критерії, підстави такої класифікації.

Найбільш загальними критеріями розмежування однієї функції від іншої є: поперше, особливості об'єкту державного впливу, своєрідність тих суспільних відносин, на які держава впливає у процесі своєї діяльності; по-друге, обумовлена останніми специфіка змісту кожної функції, тобто більш-менш однорідних, близьких один до одного видів державної діяльності.

У залежності від того, у якій сфері громадського життя — внутрішній або зовнішній

—здійснюються ті або інші функції держави, розв'язанню яких завдань вони служать

—внутрішньополітичних або зовнішньополітичних — вони підрозділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні функції держави — це, наприклад, економічна, екологічна, функція розвитку культури, науки й освіти. До зовнішніх функцій належать: оборона країни, забезпечення миру і підтримка світового порядку тощо.

Серед внутрішніх і зовнішніх функцій держави розрізняють функції основні і неосновні.

Основні функції — це найбільш загальні, найважливіші напрямки діяльності держави по здійсненню корінних стратегічних завдань і цілей, що стоять перед нею у визначений історичний період.

Основним функціям держави притаманний ряд спільних рис.

По-перше, у них найбільш рельєфно виявляється загальнолюдська сутність держави, її соціальне призначення. Достатньо зіставити, наприклад, такі напрямки діяльності держави, як, з одного боку, налагодження засобів зв'язку, забезпечення ремонту і будівництва шляхів, роботи транспорту, участь у міжнародних конвенціях про захист рослин від хвороб, боротьба з епідеміями й ін., з іншого боку, економічна, соціальна діяльність держави, здійснювана нею охорона прав і свобод громадян, усіх форм власності, правопорядку, оборона країни та ін.

По-друге, на відміну від численних державних функцій, здійснюваних, як правило, спеціально створеними для цього органами (наприклад, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, вища освіта, фінансова діяльність, дипломатія, зовнішня торгівля тощо), основні функції відносяться до діяльності держави в цілому, виконуються, хоча й у різній мірі, усіма або багатьма ланками державного апарату.

По-третє, з погляду свого змісту і структури головна функція носить комплексний, збірний характер, потребує системного аналізу. Вона втілює зосередження зусиль держави на одному із вирішальних, генеральних напрямків її внутрішньої або зовнішньої діяльності. її об'єктом є широке коло суспільних відносин, що мають відому схожість, у певній великій сфері соціального життя.

Відповідно до цього, основні функції держави групують за найбільш важливими напрямками державного впливу на суспільні відносин.

Більшість інших державних функцій є неосновними функціями. Вони, будучи складовими структурними частинами головних функцій, являють собою напрямки діяльності держави по виконанню її завдань у конкретній і в цьому змісті більш вузькій сфері громадського життя.

Необхідно пам'ятати, що термін "неосновні функції" — умовний. Його вживання правомірне лише остільки, оскільки допомагає виділити з множини різноманітних державних функцій більш широкі за обсягом і спільні за змістом основні функції держави.

Важливо підкреслити, що основна функція — не конгломерат, а визначена, перейнята внутрішньою єдністю і цілеспрямованістю система численних напрямків діяльності держави. Ця система відрізняється від її складових елементів.

Від основних і неосновних функцій держави варто відмежовувати функції органів держави, тобто реалізацію компетенції, прав і обов'язків окремих органів відповідно до їхнього місця і призначення в державному механізмі і політичній системі суспільства.

Здійснення основних функцій держави за своїм змістом є безперервним процесом реалізації численних неосновних державних функцій і функцій окремих державних органів. Співвідношення між указаними різновидами державних функцій відбиває діалектику спільного, особливого й одиничного в діяльності держави.

Розгляд поняття основних функцій держави потребує відповіді і на питання про їхню взаємодію з її завданнями і принципами діяльності.

Завдання і функції держави — явища співвідносні, тісно взаємопов'язані, але вони не співпадають. їх не можна ні протиставляти, ні ототожнювати.

У завданнях держави визначаються її соціальне призначення, історична місія в той або інший історичний період.

Завдання держави мають похідне значення стосовно її функцій, є їх найближчою безпосередньою передумовою. У завданнях концентрується і переломлюється вплив економіки і політики на розвиток функцій держави.

У свою чергу функції держави являють собою засіб реалізації, виконання її завдань. Завдання держави втілюються в життя за допомогою здійснення її функцій.

Не слід також змішувати функції держави з принципами її формування і діяльності.

Деякі автори відносять, наприклад, до числа функцій сучасної Української держави забезпечення народовладдя, бачать головне призначення такої функції у здійсненні державою за допомогою представницьких та інших органів влади волевиявлення народу щодо керівництва суспільством. Насправді ж забезпечення народовладдя, розвиток демократії являє собою не якусь окрему функцію теперішньої Української держави, а один із закріплених у главі І Конституції України головних принципів її організації і діяльності, одну з основ конституційного ладу. Цей та інші принципи Української держави пронизують усі її функції, здійснюють активний вплив на їхній розвиток, лежать в основі виконання кожної з них.

У процесі історичного розвитку держави в її функціях відбуваються зміни: одні з них відпадають, інші — заглиблюються і видозмінюють свій зміст, треті — виникають знову. Але в усіх випадках вони обумовлюються властивими певній історичній епосі економічною і соціально-класовою структурою суспільства, сутністю держави і її соціальним призначенням. Тому функції конкретної держави повинні розглядатися з урахуванням її приналежності до певного типу держави.

 

 

§ 3. ГОЛОВНІ ВНУТРІШНІ ФУНКЦІЇ

Україна переживає один із найважливіших етапів розвитку своєї державності, правовий каркас якої окреслений у прийнятій у 1996 році Конституції. Цей етап почався перехідним періодом здійснення корінних політичних, соціально-економічних і духовних перетворень, формування заснованого на ринковій економіці громадянського суспільства і демократичної, соціальної правової держави, у якій людина, її права і свободи є вищою цінністю. Із виконанням цих завдань безпосередньо пов'язана зміна і розвиток функцій Української держави в порівнянні з періодом до припинення існування СРСР.

Ринкова реформа помітно обмежила межі і видозмінила механізм впливу держави на економічні відносини, створила умови для розвитку приватної власності і вільного підприємництва, призвела до роздержавлення економіки. Демонтаж адміністративно-командної системи усунув монополію державного керівництва економікою, властиву господарсько-організаторській функції соціалістичної держави, розчистив шлях ринковим відносинам. У обстановці економічної незалежності система зрівняльного розподілу матеріальних благ перестала відповідати новим економічним відносинам, перетворилася на стримуючий фактор їх розвитку. У зв'язку з цим відпала необхідність у функції державного контролю за мірою праці і мірою споживання. У нових умовах істотно змінився і водночас ускладнився зміст господарсько-організаторської, культурно-виховної та інших внутрішніх функцій, що раніше здійснювалися Радянською державою; в одну з головних перетворилася функція збору податків.

Відповідно виникла необхідність внести уточнення як у саму систему функцій, такі в їхні назви. В сучасний період Українській державі властиві такі голоті внутрішні функції: економічна; соціальна; розвитку культури, науки й освіти; оподатковування і стягування податків; екологічна; охорони прав і свобод громадян, усіх форм власності, правопорядку.

Економічна функція. В ній найповніше виявляється сучасна роль держави у сфері господарювання. В основі цієї функції лежить життєво необхідна реальна ринкова реформа, покликана докорінно трансформувати економічний механізм України.

За минулі роки вже позначилися деякі важливі елементи ринкових відносин: економічна свобода, право власності, прав на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; право на користування природними та іншими об'єктами суспільної власності. Водночас виникла необхідність пошуку оптимальних способів участі держави в економічних процесах, налагодження ефективного державного регулювання спільно з ринковими механізмами. У цьому головна особливість економічної функції сучасної Української держави в порівнянні з господарсько-організаторською функцією Радянської держави з неосяжним керівництвом економікою.

Сьогодні економічна функція охоплює такі напрямки державної діяльності, як структурна перебудова української економіки, за якої буде вироблятися тільки продукція, що життєво необхідна людині, державі, світовому ринку; переважна підтримка стратегічних, високо-конкурентних на світовому ринку і соціально значимих для України виробництв; демонополізація виробництва; реальна підтримка виробників, у тому числі малого підприємництва; цілеспрямована інвестиційна політика; відстоювання інтересів українських компаній на внутрішньому і світовому ринках; продовження приватизації; реформа економічного механізму аграрного сектора; зниження темпів інфляції і гальмування росту цін тощо.

Соціальна функція. Зміст цієї функції багатоманітний: у державі охороняються праця і здоров'я людей, встановлюється гарантований мінімальний розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка сім'ї, материнства, батьківства і дитинства, інвалідів і престарілих громадян; розвивається система соціальних служб; встановлюються державні пенсії, грошові допомоги й інші гарантії соціального захисту.

Соціальна функція держави спрямована на пом'якшення і подолання таких явищ теперішнього перехідного періоду, як бідність, поглиблення нерівності та ріст безробіття; на стабілізацію рівня житія населення і більш рівномірний розподіл тягаря економічних труднощів між різними групами населення.

Функція розвитку культури, науки и освіти. Ця функція склалася замість культурно-виховної функції, що здійснювалася раніше із властивим їй домінуванням монопольної державної ідеології. На відміну від старої, теперішня функція розвитку культури, науки й освіти ґрунтується на визнанні Конституцією України (ст. 15) ідеологічної різноманітності, відповідно до якої ніяка ідеологія не може встановлюватися в якості обов'язкової. Стаття 54 Конституції гарантує кожному свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав.

Зміст цієї функції сьогодні складає різнобічна державна підтримка розвитку культури, літератури, мистецтва, театру, кіно, музики, живопису, архітектури тощо; фізичної культури і спорту; радіо, телебачення та інших засобів масової інформації; збереження історико-культурних пам'яток, історичних комплексів, заповідних територій, архівів, музеїв, бібліотек.

До змісту цієї функції входять також: державна підтримка розвитку науки, її природної інтеграції в нові ринкові умови; створення сприятливих умов для творчої діяльності наукових колективів і для вільної змагальності різноманітних шкіл і напрямків; підтримка пріоритетного розвитку фундаментальних теоретичних досліджень і принципово нових технологій; ефективне використання як освітнього, так і наукового потенціалу вищої школи, розвиток інтеграції науки і вищої освіти; заходи для поліпшення роботи загальноосвітньої школи.

Екологічна функція, або функція охорони природи і раціонального використання природних ресурсів. Об'єктивним чинником, що викликає необхідність такої основної державної функції, є науково-технічна революція та її наслідки для людини. Маючи величезні блага для людей, НТР водночас неминуче пов'язана з багаторазово зростаючим залученням навколишнього природного середовища в суспільне виробництво, що у свою чергу викликає різного роду негативні наслідки в екологічних системах, веде до забруднення повітря і водних джерел, підвищенню радіації, створює загрозу рослинному і тваринному світу, здоров'ю і життю людини. У цих умовах проблема екології вийшла на передній план не тільки в межах окремої країни, але й у глобальному, міжнародному масштабі, перетворилася на проблему порятунку землі, збереження людства.

Головний зміст екологічної функції складають державне керівництво і координація діяльності в області охорони навколишнього середовища, регулювання природокористування, забезпечення екологічної безпеки, оздоровлення і поліпшення якості навколишнього середовища.

За допомогою законодавства держава встановлює правовий режим природокористування, бере на себе зобов'язання перед своїми громадянами щодо забезпечення нормального середовища для існування.

Функція оподатковування і стягування податків. Цей напрямок діяльності держави охоплювався раніше більш загальною, господарсько-організаторською функцією.

У нових умовах розвитку України в силу зростання ролі, значного розширення обсягу й ускладнення змісту ця функція, будучи тісно пов'язаною з економічною, водночас виділилася в одну із самостійних основних функцій. її зміст складають формування і поповнення як державного, так і муніципального бюджету за рахунок усіх видів податків, у тому числі податку з прибутку підприємств, заснованих на усіх формах власності, податку з доданої вартості, акцизів, податків з громадян та ін., а також передбачених законом фінансових зборів, митних зборів і платежів.

Контроль за її здійсненням покладений на Державну податкову адміністрацію і органи податкової міліції, що перевіряють правильність нарахування податків, своєчасність їх сплати, виявляють податкові правопорушення і злочини.

Крім того, вони покликані забезпечувати дотримання законодавства громадянами, що займаються підприємницькою діяльністю.

Одночасно з цим у ході стабілізації обстановки усе повніше і цілеспрямованіше повинне проявляти себе і таке важливе призначення податкової функції, як регулюючий вплив на економіку.

Функція охорона прав і свобод громадян, усіх форм власності, забезпечення законності і правопорядку. В сучасних умовах відбуваються суттєві зміни і розвиток усіх складових змісту цієї функції.

Конституція України (ст. 3), визнавши людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, вперше проголосила утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов'язком держави. Тим самим охорона і розвиток політичних, економічних, соціальних, культурних, особистих прав і свобод громадян складають зміст діяльності всіх законодавчих, виконавчих і судових органів державної влади.

Новим моментом у змісті цієї функції є також те, що відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Відповідно до цього, насамперед, повинен здійснюватися рівний правовий захист усіх форм власності.

У сучасних умовах зросло значення охорони правопорядку, що передбачає забезпечення режиму законності, попередження і зменшення правопорушень.

З урахуванням небезпечних тенденцій у динаміці росту і структурі злочинності, що являє загрозу національної безпеки України, головне в охороні правопорядку сьогодні — це приборкання злочинності.

Останнім часом були розпочаті заходи для концентрації зусиль держави у цьому важливому напрямку, підготовлена державна програма боротьби зі злочинністю на найближчі роки.

Особливе місце в правовому забезпеченні боротьби зі злочинністю покликаний посісти новий Кримінальний кодекс України, що вступив у силу з 1 вересня 2001 р. Важлива роль у цьому належить також законам України про прокуратуру (нова редакція), про оперативно-розшукову діяльність та ін

 

 

§ 4. ЗОВНІШНІ ФУНКЦІЇ

Протягом останнього часу змінилася не тільки Україна, але й увесь світ. Залишилися в минулому глобальна конфронтація і пряма загроза ядерної війни.

Відповідно суттєвих змін зазнали зовнішні функції Української держави. Одні з них відпали (функції взаємодопомоги і співробітництва із соціалістичними країнами, допомоги державам і народам, що розвиваються), інші — отримали подальший, адекватний новим умовам розвиток (функції у сфері оборони країни, боротьби за мир), треті — з'явилися (функції співробітництва з країнами СНД, інтеграції у світову економіку, європейський ринок тощо)¹.

Реалізація функції інтеграції у світову економіку стала можливою з ослабленням напруженості у відносинах між державами. Ця функція ґрунтується на визнанні взаємозалежності держав у сучасному світі. Взаємозалежність охоплює широке коло відносин, у тому числі виробничі, науково-технічні, торговельні, валютні, кредитні, транспортні та ін.

Економічна інтеграція відіграє величезну роль у збереженні світового порядку та у встановленні стабільних відносин між державами. Інтеграція базується на ряді принципів, головними з який є: 1) принцип суверенітету держав над їхніми природними ресурсами, кожна держава вільна у розпоряджанні ними; 2) свобода вибору форм інтеграційних зв'язків; 3) рівність і взаємовигідне співробітництво, виключення дискримінаційних заходів.

Ці принципи передбачають систему державно-правового захисту права власності й іноземних інвестицій. Зокрема, іноземні інвестиції і власність повинні бути захищені від націоналізації й експропріації.

Функція оборони базується на сьогодні у більшості демократичних держав на принципі підтримки достатнього рівня обороноздатності країни, що відповідає вимогам національної безпеки. З цього випливає, що збройні сили потрібні державі тільки для реалізації двох завдань: а) захист незалежності і територіальної цілісності держави; б) виконання міжнародних зобов'язань. Це дозволяє значно скоротити військові витрати держави, здійснити у великих обсягах конверсію оборонної промисловості.

Водночас захистити себе поодинці в сучасних умовах практично неможливо. Тому світове співтовариство створило в рамках ООН систему колективної безпеки держав, тобто таку організацію спільних заходів, що виключала б можливість виникнення війн. Ця система заснована на принципах незастосування сили. Мирне вирішення уможливило, по-перше, досягнення реального роззброєння і заборони ядерних випробувань, по-друге, забезпечення співробітництва держав у таких сферах, як боротьба з організованою злочинністю, у тому числі з контрабандою, наркобізнесом, міжнародним тероризмом, по-третє, участь світового співтовариства в регулюванні міжнаціональних конфліктів. Це обумовлено тим, що такого роду конфлікти супроводжуються порушенням прав людини, особливо по відношенню до національних меншин, що потребує міжнародного втручання.

Функція співробітництва з іншими державами в різноманітних сферах, у тому числі у вирішенні глобальних проблем, з'явилася у пост конфронтаційний період відносин між державами. її фундамент складає пошук взаємоприйнятливих шляхів вирішення проблем, що стосуються інтересів кожного народу і людства в цілому, потребують міжнародного реагування.

До числа глобальних проблем належать, наприклад, загальна зацікавленість світового співтовариства у запобіганні значних екологічних катастроф, що переростають територіальні межі однієї держави. Тут об'єднання міжнародних зусиль відбувається у двох головних напрямках:

1) обмеження шкідливих впливів на навколишнє середовище;

2) раціональне використання природних ресурсів.

Таке співробітництво дозволяє: попереджати промислові аварії; забезпечити готовність до надзвичайних ситуацій і раннє оповіщення про неї; знизити серйозні наслідки катастроф.

Світове співтовариство зацікавлене також у загальній охороні природних ресурсів і навколишнього середовища від великомасштабної шкоди, заподіяної токсичними викидами промислового виробництва, витоку нафти з танкерів і нафтопроводів, забруднення радіоактивними відходами, загрози так званого парникового ефекту (змінення озонового шару планети) та ін.

Великі проблеми пов'язані з освоєнням космічного простору, інших планет і небесних тіл; вилученням космічного сміття, поява якого спричинена численними запусками космічних об'єктів.

Розширення людського втручання в природну систему часто-густо призводить до зникнення деяких видів тваринного і рослинного світу. Таким чином, під загрозою знаходиться генофонд планети. Загальна стурбованість щодо збереження енергетичних ресурсів, природної сировини як загальнолюдського надбання призвела до міжнародно-правової домовленості про узгодження національної політики окремих держав в області енергетики, копальневого палива, природних ресурсів, що не поновлюються.

Ефективність міждержавного співробітництва залежить від багатьох чинників, утому числі від:

•  обміну науковою інформацією, проведення спільних досліджень, розробки наукових прогнозів щодо несприятливих змін глобального клімату і природних ресурсів;

•  поширення досвіду і методики здійснення контролю за правопорушеннями у сфері навколишнього середовища;

•  застосування ринкових механізмів для запобігання шкоди природі (податкових пільг, кредитів, системи штрафів та ін.);

•  узгодження національної політики окремих держав в екологічній сфері;

•  механізму взаємодії держав у надзвичайних екологічних обставинах;

Таким чином, співробітництво держав обумовлене взаємозалежністю усіх країн світу і визнанням людських цінностей головними орієнтирами у міждержавному спілкуванні.

Проте на міжнародній арені спостерігається не тільки співробітництво, але і суперництво держав, що визначається рівнем їхньої конкурентноздатності. Отже, констатуючи наявність багатьох можливостей для співробітництва між державами в різноманітних сферах, не можна в той же час заперечити і взаємовиключні інтереси, суперечливу складність сучасного світу.

Завершуючи характеристику функцій сучасних держав, варто вказати на такі тенденції в їхньому розвитку:

1) функції держави розширюються, як і сфери охоплення державним впливом життя суспільства. При цьому деякі функції переростають внутрішньодержавну значимість (екологічна, функція охорони і захисту прав людини) і стають зовнішніми;

2) кардинально змінюється зміст багатьох функцій, що обумовлено метою формування нової демократичної державності;

3) затверджується пріоритет загальносоціальних, гуманістичних засад у функціонуванні держави;

4) зростає національна і соціальна цінність держави, що визначається тим, що вона є джерелом стійкого правопорядку і безпеки суспільства, головним захисником прав і свобод людини; виступає арбітром у соціальних, у тому числі національних, конфліктах; має унікальні засоби керівництва; формує правовий клімату суспільстві.

 

 

§ 5. ФОРМИ І МЕТОДИ ЗДІЙСНЕННЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ

Держава здійснює свої функції в особливих формах і специфічними методами. Форми реалізації функцій держави показують, якого зовнішнього вигляду набуває діяльність держави, як вона оформлена. Методи ж здійснення функцій держави являють собою способи і засоби, що використовуються під час забезпечення функціонування держави.

У літературі розрізняють правові і неправові форми реалізації функцій держави. При цьому під правовими формами розуміють увесь механізм правового регулювання, яким володіє держава. До неправових форм відносять контрольну, ідеологічну, виховну, інформаційно-технічну (допоміжну) та інші види державної діяльності. Така класифікація форм здійснення функцій держави не відрізняється чіткими критеріями, оскільки, наприклад, контрольна діяльність держави також регламентується нормами права. Більшою перевагою характеризується класифікація головних форм здійснення функцій держави, відповідно до якої виділяються правові і організаційні форми. Серед правових форм зазвичай називають законодавчу (правотворчу), управлінську (виконавчу), судову (правоохоронну) і контрольно-наглядову.

Правові форми пов'язані з виданням юридичних актів, організаційні реалізуються в межах уже виданих актів і являють собою фактичні дії, що сприяють реалізації прийнятих юридичних актів. До організаційних форм можна віднести створення конкретних державних органів, їх структурних підрозділів, матеріальне забезпечення їх праці, підбір відповідних спеціалістів, технічного обслуговуючого персоналу тощо.

Щодо методів здійснення функцій держави, то слід зазначити, ідо довгий час у теорії держави і права визнавалися лише методи переконання і примусу. Не відмовляючись від їх використання і підкреслюючи певну ефективність впливу цих методів на розвиток суспільних відносин і процесів, слід звернути увагу на те, що ускладнення керівництва суспільством вимагає різноманіття управлінських методів.

Можна назвати такі групи методів, за допомогою яких держава здійснює свої функції:

1)  метод нормативного правового регулювання;

2)  метод примусу, який використовується при порушенні загальнообов'язкових державних приписів;

3)  метод рекомендацій, тобто орієнтації на конкретний зразок поведінки або дій, бажаних із точки зору держави, і метод заохочення, який провокує дотримання цього зразку, стимулюючи суспільно корисну діяльність;

4)  метод договірного регулювання, який набуває в умовах демократичної держави універсального значення. Останнім часом метод договірного регулювання отримав широке розповсюдження не тільки у сфері приватних, а й публічних інтересів;

5)  методи контролю і нагляду. Зокрема, держава здійснює ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, а також діяльності некомерційних організацій; стандартизує продукцію, роботи, послуги, видає сертифікати якості тощо. У здійсненні функції охорони прав і свобод громадян, усіх форм власності, забезпечення законності і правопорядку велику роль відіграє прокурорський нагляд за виконанням діючих законів та інших нормативно-правових актів фізичними і юридичними, посадовими і службовими особами. У будь-якій державі діють і спеціальні органи громадського контролю.

Інший орган державного контролю у сфері дотримання та захисту прав і свобод особи — уповноважений з прав людини.

У податковій сфері — податкова адміністрація і податкова міліція;

6)         метод інформаційного впливу на суспільство. Держава через засоби масової інформації інформує населення про прийняті нормативно-правові акти, державні рішення, формує громадську думку, цілеспрямовано регулює інформаційні потоки тощо. Інформація посередньо-регулятивно впливає на свідомість, поведінку людей. За допомогою інформаційного впливу можливо як прискорити розв'язання соціальних і юридичних конфліктів, так і локалізувати їх, пом'якшити.

Можна виділити й інші методи здійснення функцій держави, але наведені є ключовими, засадничими для функціонування держави¹.