Глава 6 Товарне виробництво. Теорії вартості і грошей
Глава 6 Товарне виробництво. Теорії вартості і грошей
§ 1. Товарне виробництво: сутність та типи
Товарне виробництво як етап і закономірність розвитку суспільного виробництва є наслідком якісних змін у продуктивних силах і зростанні потреб людства, які спостерігалися вже 5-7 тисячоліть тому, за часів формування рабовласництва в межах цивілізаційної стадії первісного суспільства. Воно приходить на зміну натуральному господарству.
Натуральне господарство означало виробництво продуктів для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників та членів їх роду, племені, общини або сім’ї. Воно базувалося на природному поділі праці — за статтю та віком. Наприклад, домашнім господарством займалися жінки, діти, старі люди; полюванням або рибальством — чоловіки. Натуральному господарству були притаманні: господарська замкнутість; примітивність, патріархальність; відособленість; відсутність зовнішніх стимулів; низька продуктивність праці. Продукт натурального господарства безпосередньо переходив із сфери виробництва до сфери споживання.
З часом натуральне господарство стало нездатним забезпечити задоволення зростаючих потреб споживачів, з’явилася необхідність у подальшому розвитку засобів виробництва, новій організації процесу праці й обігу. Поряд з натуральним господарством тоді формується товарне господарство, яке орієнтується виключно на ринок, виробництво продуктів для задоволення інших людей.
Першою умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці (СПП). Його сутність полягає в тому, що за різними видами трудової діяльності, окремими людьми або їхніми групами, а також галузями, територіями і країнами виокремлюється і закріплюється виробництво певних видів продукції або послуг. З розвитком такої загальної спеціалізації зростають кваліфікація і досвід працівників, удосконалюються засоби й предмети праці, збільшується кількість, якість і різноманітність товарів. Відокремленість один від одного суб’єктів господарювання в процесі виробництва робить необхідним обмін продукцією між ними.
Історично першими загальними видами суспільного поділу праці були:
1) відокремлення скотарства від землеробства (приблизно 7-9 тис. років тому);
2) вирізнення працівників, що займаються ремісництвом;
3) виникнення класу купців як суб’єктів економічних відносин обміну або купівлі та продажу (приблизно 2-3 тис. років тому).
У наш час існує розвинута система поділу праці: 1) загальний — усередині суспільства за галузевою ознакою (промисловість, сільське господарство, транспорт та ін.); 2) особливий (частковий) — усередині якоїсь галузі; 3) одиничний — усередині підприємств з виокремленням конкретних спеціальностей на робочих місцях; 4) міжнародний — поділ праці між країнами. Типи СПП постійно розвиваються під впливом економічного, науково-технічного прогресу, інноваційних процесів.
Другою умовою виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників на основі приватної власності на засоби виробництва та його результати. Виробник і споживач повинні мати можливість вільно розпоряджатися виробленою й споживаною продукцією, реалізовувати свої економічні потреби та інтереси за допомогою обміну, купівлі-продажу продуктів на ринку.
Зазначимо, що обмін є процесом одержання якогось бажаного об’єкта з пропозицією чогось взамін. Обмін діяльністю, благами (продуктами) в межах племені, роду, сім’ї існував завжди, протягом всієї історії розвитку людства, проте мав епізодичний, випадковий характер і не міг самостійно вибудувати основи для виникнення товарних відносин. Обмін продуктами як риса натурального господарства зумовлювався необхідністю задоволення матеріальних (фізіологічних) потреб людей і мав місце лише всередині певних господарських форм при первісному суспільстві (на стадії дикості і варварства).
Обмін товарами виходить за вузькі межі окремих організаційних форм господарювання, стає умовою для існування міжгосподарських товарних зв’язків, характерною рисою товарного виробництва. Продукти товарного обміну повинні: 1) бути корисними не стільки для того, хто виробив цей продукт, скільки для інших споживачів, тобто товарне виробництво завжди має суспільний характер; 2) передаватися споживачу не безоплатно, а шляхом купівлі-продажу. За допомогою товарного (ринкового) обміну в результаті встановлюються товарні (ринкові) відносини між виробниками і споживачами товарів.
Отже, товарне виробництво — це така сфера суспільного господарювання, де продукти виробляються відособленими виробниками для обміну на ринку. Приватна праця спеціалізованих виробників дістає суспільну оцінку тільки внаслідок обміну товарів, які задовольняють потреби виробників і споживачів.
Розвиток суспільного поділу праці є загальною умовою виникнення та функціонування товарного виробництва, а економічне відособлення товаровиробників — безпосередньою причиною існування товарного виробництва.
Розрізняють три типи товарного виробництва — просте, загальне та системне (ринкова економіка).
Загальні риси типів товарного виробництва не залежать від етапів розвитку економічної системи. До них належать: існування в умовах приватної власності на засоби виробництва; економічна свобода товаровиробників; наявність конкурентних відносин; зв’язок між товаровиробниками і споживачами товарів відбувається тільки через обмін, купівлю-продаж на ринку.
Специфічні ознаки кожного з типів товарного виробництва відбивають певні риси та властивості конкретного етапу розвитку економічної системи.
Просте товарне виробництво виникає при становленні рабовласницького суспільства й існує в сучасних умовах в економічно нерозвинутих країнах як уклад. Воно:
є первинною формою товарного виробництва; базується на індивідуальній (особистій) праці власника засобів виробництва;
засноване на нескладній (примітивній) техніці; являє собою дрібний тип господарювання, яке здійснюють ремісники, фермери, особисті селянські (підсобні) господарства; тому завжди має підпорядкований, залишковий характер.
Загальне (розвинуте, підприємницьке) товарне виробництво означає такий етап розвитку економіки, коли немає продукту, який би не набував форми товару. Товаром стає навіть право користування здібностями людини до праці, її робочою силою. Йдеться про виробництво із застосуванням найманої праці, формування особливих відносин найму-звільнення між власником засобів виробництва та працівниками. Загальне товарне виробництво має панівний, всеохоплюючий характер при капіталізмі.
Соціально-економічна природа сучасних економічних систем потребує системного використання простого й загального товарного виробництва, що привело до панування в ХХ ст. системного товарного виробництва, або ринкової економіки. Остання охопила все економічне життя, виробничу й невиробничу сферу, створила певний економічний порядок (координацію, регуляцію) за допомогою ринку, механізмів попиту, пропозиції та ціноутворення, грошового обігу з метою задоволення потреб, отримання прибутку власниками ринкових господарств.
§ 2. Товарна форма продукту праці
У процесі людської діяльності виробляються блага — те, що містить позитивний, корисний ефект, або продукт праці, що задовольняє людські потреби. Блага бувають:
матеріальними, тобто такими, що мають речове вираження і є дарами природи (земля, повітря, вода, клімат) або продуктами виробництва (одяг, продукти харчування, житло, споруди, машини, верстати та ін.);
нематеріальними — такими, що впливають на розвиток здібностей людини, її стан здоров’я, зовнішній вигляд, задоволення духовних, культурних, освітніх чи наукових потреб (освіта, наука, охорона здоров’я, мистецтво та ін.).
Блага (продукти) як результат людської праці в умовах товарного виробництва (обміну) існують у формі товарів і послуг.
Товар — це специфічне економічне благо, вироблене для обміну й здатне задовольняти потреби людини й суспільства.
Послуга — це корисний ефект діяльності живої праці, який не має речової форми. Споживання послуги можливе з моменту її надання (вироблення), але послугу неможливо накопичити. Послуга набуває товарної форми за допомогою обміну, купівлі-продажу.
Економічна наука на кожному з етапів свого становлення й розвитку намагалася визначити основні властивості товару, зокрема такі складні і фундаментальні економічні поняття, як споживна вартість, мінова вартість, вартість, корисність, гранична корисність, цінність товару й послуги. Відповідно до своїх наукових позицій щодо категорій, принципів, законів та теорій товарно-грошових відносин, видатні вчені світу об’єднувалися в наукові школи, формували цілі напрями розвитку економічної науки.
Так, представники класичної політичної економії (У. Петті, Б. Франклін, А. Сміт, Д. Рікардо) та марксизму (К. Маркс, Ф. Енгельс) сформулювали і розвинули теорію трудової вартості.
Інші автори (Р. Торренс, Н. Сеніор, Дж. Мілль, Ж. Б. Сей і Ф. Бас- тіа) в основу вартості, мінової вартості і цін ставили витрати факторів виробництва.
Такі вчені, як У. С. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Л. Вальрас, акцентували увагу на цінності товару, яка визначається мірою корисності результату праці. Вони ввели в науковий обіг поняття корисність, гранична корисність, цінність. Ці категорії вони розглядали як судження економічної людини про важливість наявних товарів (благ) для підтримання життя, задоволення людських потреб.
У ХХ ст. Е. Бернштейн, П. Струве, М. Туган-Барановський, А. Мар- шалл, Дж. Кларк, П. Самуельсон, О. Шик та інші об’єднали всі ці поняття в єдину систему взаємопов’язаних категорій товарно-оціночних відносин.
Отож, відповідно до класичної економічної теорії, товар (послуга) має насамперед дві об’єктивні, не залежні від оцінок конкретних індивідів, властивості (сторони): споживну вартість і мінову вартість.
Споживна вартість відбиває якісну сторону товару і означає його здатність задовольняти потреби не самого виробника, а покупців (споживачів).
Мінова вартість — це здатність товару обмінюватися на інші товари в певних кількісних пропорціях, що визначає кількісну сторону цінності товару. Складність пізнання сутності мінової вартості товарів полягає саме в знаходженні таких пропорцій обміну.
Мінова вартість є формою вияву вартості. Вартість визначає затрати суспільно необхідної праці на виробництво товару. Вона порівнює витрати людської праці, факторів і умов виробництва товарів і послуг, якими люди в певній пропорції обмінюються. Але фактори й умови виробництва також є результатами праці людей, тому головним суттєвим елементом при визначенні величини вартості товару стають суспільно необхідні витрати простої, абстрактної праці, які вимірюються робочим часом при її середній інтенсивності.
При цьому проста праця не потребує спеціальної кваліфікації або підготовки; складна праця, навпаки, вимагає попередньої спеціальної підготовки працівника (інженери, лікарі, юристи, які мають вчений ступінь бакалаврів або магістрів). Для визначення мінової вартості товар (послуга) як результат складної праці зводиться до простої праці через ринкові відносини купівлі-продажу, що називається редукцією праці.
Конкретна праця працівника витрачається в доцільній, корисній формі (токар, хлібороб, будівельник), створює певну споживну вартість.
Одночасно працівник витрачає свої здібності, внутрішні енергетичні ресурси (фізичні й розумові сили, знання) взагалі, що визначається як кількість абстрактної праці, яка лежить в основі величини вартості товару.
Вартість, таким чином, є тим спільним, що знаходить вияв у міновому співвідношенні товарів, тобто робить їх співставними.
Неокласична теорія (маржиналізм) виокремлює такі властивості товару, як корисність і цінність.
Корисність товару — це суб’єктивне сприйняття споживачем здатності товару бути потрібним людям, давати їм певне задоволення. Ця здатність реалізується тільки в тому разі, якщо товар є економічним товаром, тобто перебуває в розпорядженні людей в обмеженій кількості. Тоді остання одиниця товару обмеженої кількості матиме визначення граничної корисності. Якщо запас товару досить значний і не є дефіцитним, гранична корисність останньої одиниці товару дорівнюватиме нулю. Що менше товару в розпорядженні людей, то вищою є гранична корисність останньої одиниці товару в конкретному наборі.
Цінність товару є суб’єктивним сприйняттям споживачем вартості товару і виявляється у згоді людини обміняти певний товар на певну кількість інших благ або грошей. Вона визначається граничною або найменшою корисністю товару в конкретному його запасі. Цінність товару зростатиме в міру зростання граничної корисності товару і, навпаки, зменшуватиметься, якщо гранична корисність товару зменшується. Цінність мають лише кількісно обмежені блага (товари, послуги).
Особливістю теорії маржиналізму, як бачимо, є те, що кожна людина при обміні суб’єктивно визначає для себе корисність та цінність того чи іншого товару. Тому властивості товару з точки зору цієї теорії дістали визначення суб’єктивних характеристик товару.
Споживна вартість і корисність відображають якісну сторону властивостей товару, а мінова вартість та цінність — кількісну сторону. Отже, товар — це кількісно-якісна цілісність, у якій закладено діалектичну суперечність. Вона виявляється у процесі обміну.
§ 3. Закон вартості та його функції. Сучасна модифікація вартісних відносин
Товарне виробництво розвивається під впливом певної сукупності економічних законів, серед яких основним є закон вартості. Він відбиває сталі зв’язки між виробниками та споживачами, продавцями та покупцями товарів і послуг, обумовлює еквівалентний обмін між суб’єктами товарних відносин згідно з їх вартістю. При цьому виникає потреба вираження вартості товарів за допомогою її зовнішньої грошової форми — ціни.
За різних типів товарного виробництва ціни спочатку застосовувались як особливі пропорції обміну. Коли ж людство почало використовувати гроші, ціна стала грошовим відображенням цінності товарів. Сучасні уявлення про ціну свідчать, що сформулювати єдине поняття «ціна» досить складно. Зміст ціни тісно пов’язаний із безліччю факторів, що впливають на величину ціни досить суперечливо. За умов сучасної ринкової економіки всі товарні відносини групуються та обертаються навколо ціни, і не випадково існує вислів, що «ціна — це душа ринкової економіки». Без ринкових умов про ціну можна не згадувати, лише ринок із величезною кількістю товарів здатний сформувати ціну.
Механізм дії закону вартості проявляється через стихійне відхилення цін від вартості в процесі обміну товарів. Тому цей закон має також назву закону цін, який виражає коливання цін навколо вартості, здійснює розподіл факторів виробництва (засобів виробництва і робочої сили) між різними галузями економіки, стихійно визначає рівноважний, пропорційний, збалансований напрям економічного розвитку. Коливання цін навколо вартості товарів дає можливість товаровиробникам (продавцям) виробляти певну поведінку (політику) — виробництво (продаж) яких товарів потрібно розширяти, а яких, навпаки, — скорочувати з метою недопущення їх надвиробництва (надлишку) або дефіциту.
Закон вартості в товарній економіці виконує такі основні функції:
1) регулюючу. Як стихійний регулятор товарного виробництва і обігу закон вартості виражає вартісні величини витрат праці, факторів виробництва, цін, прибутків й кількісне визначення результатів розвитку товарного господарства;
2) стимулюючу. Закон вартості стимулює процеси досягнення ефективності товарного виробництва, підвищення якості товарів і послуг, винагороди робітників за продуктивну працю, прагнення впровадити інноваційні методи господарювання, сприяє виникненню нових технологій та галузей виробництва і таким чином зменшує витрати праці на виробництво товарів;
3) диференційну. В результаті дії закону вартості відбувається соціально-економічна диференціація товаровиробників — їх розподіл на успішних, ефективних, з конкурентоспроможними підприємствами (фірмами) і банкрутів, які вимушені поповнювати представників найманої праці або безробітних.
Тим часом теорію трудової вартості називають затратною теорією товарних відносин, або теорією об’єктивних витрат. її недоліком є складність, відірваність від практики договірної (ринкової) економіки, абстрактність багатьох постулатів.
У ХХ-ХХІ ст. розвинутий (загальний) тип товарного виробництва поступився ринковій економіці як господарській системі. Відбувається трансформація відносин власності, конкуренції, підприємництва, ціноутворення, грошового обігу, торгівлі. Йде бурхливий розвиток і впровадження досягнень науково-технічного прогресу (науково- технічної революції) у виробництво товарів і послуг. Все це привело до модифікації вартісних відносин, переорієнтації економічної думки з дослідження й використання вартості й закону вартості на більш практичні (прагматичні) категорії і закони (попит, пропозиція, ціна, закони попиту і пропозиції, корисність, гранична корисність та ін.).
Нині, коли в розвинутих країнах формується нова (постіндустрі- альна) економіка з пріоритетним виробництвом послуг (знань, інформації, технологій), категорія вартості перестає бути інструментом визначення кількісних характеристик економічних процесів виробництва товарів і послуг. Постіндустріалісти наголошують на тому, що послуги створюються інтелектуальною, часто творчою працею, витрати якої визначити важко, а інколи й неможливо. А значить, і ціни на продукти праці визначаються не затратами праці, а корисністю цих продуктів. Виникає нова категорія: «вартість, створена знаннями». На думку одних вчених, це — підрив ринкових відносин. Інші ж вважають, що й на вищих етапах свого розвитку постіндустріальне суспільство не долає товарного виробництва і ринкових відносин.
§ 4. Виникнення грошей. Сутність і функції грошей. Поняття грошової системи. Закони грошового обігу
Процес поступового еволюційного розвитку обміну породжує появу спеціального засобу його обслуговування й визначення — грошей. Можна сказати й так: гроші є історичним продуктом обміну.
Спочатку як мірило обміну товарів були специфічні товари, які мали великий попит на ринках у певних країнах: в Ісландії — риба; в європейських країнах — хутро; Індії — перла; Римі — мідь; Монголії — чай; Китаї — сіль тощо. Потім універсальним мірилом товарів у більшості народів стала домашня худоба. Нарешті, як загальний еквівалент вартості всіх товарів з’явились металеві зливки — метал, мідь, бронза, срібло, золото.
Необхідність мати гроші, які були б стабільні, сталі до зношування, портативні, подільні, прийнятні, взаємозамінні, транспортабельні, розпізнавані й здатні до нагромадження, сприяла появі монети. Сам термін «монета» має походження від назви храму богині Юнони в Римі, яка дала добру раду й гроші для ведення війни римлянам, що стало приводом для створення там у ІІІ ст. до н. е. монетного двору, продукція якого стала називатися монетою (моно — рада). В Росії монета виникла у Х ст. у Києві, в незалежній Україні — у 1996 р. Паперові гроші (банкноти) були введені в обіг уперше в Китаї в XII ст., в Європі — у XVIII ст.
Гроші — це особливий товар, який виконує роль загального, універсального еквівалента. Гроші є продуктом еволюційного розвитку товарних відносин, більш довершеною формою економічних зв’язків між виробниками й споживачами.
Гроші мають кілька дуже важливих ознак. Це, по-перше, загальне визнання грошей суб’єктами суспільного обміну; по-друге, гроші є засобом вияву цінності товарів; по-третє, гроші виконують роль посередника в усіх обмінних операціях.
Сутність і значення грошей знаходять свій вияв у процесі виконання ними таких функцій, як: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження та світові гроші.
Виконуючи свої функції, гроші здебільшого розв’язують суперечності товарного обміну, а в деяких випадках їх загострюють. При цьому функції грошей трансформуються, деякі функції не діють або відмирають, натомість з’являються нові, які потребують свого дослідження і визначення економічною наукою.
Первинною функцією грошей є функція міри вартості, що притаманна грошам історично. Гроші, виконуючи цю функцію, вимірюють вартість інших товарів, причому роблять це потенційно, ідеально, за допомогою призначення товарам цін. Кожний власник товару тільки подумки уявляє міру грошового товару, що має стати його власністю в результаті обміну товару на гроші.
Щоб ця функція виконувалася реально, раніше потрібно було визначати масштаб цін — вагову кількість грошового металу (золота або срібла), що встановлюється державою за національну грошову одиницю. До середини XX ст. масштаб цін не відокремлювався від безпосереднього вагового змісту грошового металу. За сучасних умов всі країни світу повністю відмовилися від конвертування паперово- кредитних грошей у грошовий метал (золото). Отже, держави офіційно не фіксують національні масштаби цін.
Виконуючи функцію засобу обігу, гроші швидко змінюють своїх власників; і що швидше це відбувається, то краще для грошового обігу взагалі. Функцію засобу обігу гроші завжди мають виконувати реально — як посередник в актах продажу «товар (Т) — гроші (Г)» і купівлі «гроші (Г) — товар (Т')». Ця функція доповнює функцію міри вартості і розвиває функціональні можливості грошей.
Коли гроші почали виконувати функцію засобу обігу, з’явилася можливість заміни металевих грошей на паперові. Останні стали простим символом (знаком) вартості. Можна сказати, що функція засобу обігу сприяла виникненню паперово-грошового обігу. Але ця сама функція зумовила й подальший розвиток суперечностей товарного виробництва, наприклад, проблему надмірної емісії (випуску) паперових грошей у вигляді спочатку банкнот, а потім і казначейських білетів, наслідком чого стали грошові кризи (інфляція).
Функція засобу платежу почала здійснюватися грошима у зв’язку з розвитком кредитних відносин. Безліч потреб у кредитуванні товарних відносин призвели до того, що продавець віддавав свій товар покупцеві з відстрочкою платежу. З’являється особливий вид грошового зобов’язання — вексель, який і виконує функцію засобу платежу. Пізніше банківські установи починають скуповувати векселі, випускаючи банківські грошові зобов’язання — банкноти. Це, по суті, кредитні гроші, що виконують функцію засобу платежу. Якщо при отриманні кредиту реальні гроші не потрібні і їх замінює вексель, то при сплаті кредиту у визначений строк необхідні реальні гроші. При цьому вони виконують роль засобу платежу. Таку функцію гроші виконують при виплаті заробітної плати, сплаті комунальних платежів, податків тощо.
Гроші мають номінальну і реальну цінність. Номінальна цінність грошей визначається знаками, які на них намальовані;реальна цінність визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити за одну одиницю грошей. Зростання цін призводить до знецінення грошей і загострення суперечностей товарно-грошових відносин.
Виконувати функцію засобу нагромадження ефективно і повністю можуть лише повноцінні (золоті) гроші. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші тимчасово, з волі та бажання їх власника, випадають із сфери обігу і використовуються для нагромадження. За сучасних умов ця функція виконується за допомогою особливих банківських установ — ощадних банків. У країнах, що не мають вільно конвертованої твердої валюти, функцію засобу нагромадження виконують валюти найбільш розвинених країн: американський долар, євро, фунт стерлінгів та ін.
Формування світових економічних відносин, розвиток зовнішнього товарного обміну зумовлює виконання грошима функції світових грошей. У міжнародних розрахунках на світовому ринку країни використовують грошові знаки іншої держави, які визнані конвертованими, резервними валютами (американський долар, євро та ін.), і загальні умовні міжнародні розрахункові одиниці.
За весь еволюційний період свого існування гроші пройшли складний шлях розвитку і мали такі форми:
а) товарні гроші — металеві зливки;
б) монетні гроші — карбовані монети;
в) паперові гроші — друковані банкноти;
г) електронні гроші — кредитні картки.
Відповідно до історичних форм грошей формувалися грошові системи. Спочатку виникла архаїчна форма металевих грошей, коли головним їх елементом був металевий зливок. Історія української гривні починалася з Давньої Русі, де гривнями називали зливки срібла різної ваги: від 100 до 204,7 г — мала гривня і до 409,5 г — велика гривня. Поступово з’являлись карбовані монети, що витіснили важкі металеві зливки. Металева грошова система існувала у формі монометалізму та біметалізму. Грошова система монометалізму використовувала як гроші один із монетарних металів — золото або срібло. Біметалізм — це система, за якої загальним еквівалентом грошей були обидва монетарні метали — золото і срібло.
Пізніше металеву грошову систему змінює паперово-кредитна система. Сучасна грошова паперово-кредитна система складається з державних банкнот, розмінної монети та депозитів до запитання або поточних рахунків національної кредитної системи. Вона являє собою сукупність готівкових і безготівкових грошей.
Нині існує й набуває великого поширення нова світова «електронна» грошова система. Головним її елементом є кредитна картка, завдяки якій і відбуваються всі безготівкові платежі через комп’ютерні системи. Це є системою грошових відносин майбутнього, коли всі країни світу, а не тільки передові, активно використовуватимуть «електронну» грошову систему.
У загальному вигляді грошова система незалежно від форм повинна мати такі структурні елементи: правові засади грошового обігу; найменування грошової одиниці;
відповідний порядок емісії національних грошових знаків; карбування металевих монет та порядок їх обігу; організацію та умови безготівкового обороту; порядок обміну національної валюти на іноземну; валютні коефіцієнти;
грошові знаки та організаційні центри грошового обігу.
Товарне виробництво пов’язане з дією закону грошового обігу. У країнах із різними економічними системами, де використовуються гроші, необхідно знати, скільки грошової маси потрібно для нормального господарювання. Грошовий обіг залежить від впливу великої кількості чинників. У сфері грошового обігу діє економічний закон кількості грошей, сформульований у ХІХ ст. Перша і основна умова ефективного грошового обігу — швидкість обігу грошей та їх ліквідність. Що швидше гроші обслуговуватимуть товарні угоди, то менше їх потрібно для обігу. Формула закону грошового обігу має такий вигляд:
З розвитком товарного виробництва та зміною його типу змінюються і функції грошей, а також трансформується закон кількості грошей, необхідних для обігу. В цьому разі формула закону, яку розробив К. Маркс, буде такою:
Дія закону кількості грошей, необхідних для обігу, характерна як для металевої грошової системи в минулому, так і для сучасної паперово-кредитної.
У країнах із розвиненою ринковою економікою, де реалізується велика кількість товарів у безготівковому варіанті, використовується формула, запропонована американським економістом, статистиком
І. Фішером (1867-1947). Вона виражає залежність сукупності товарних цін від грошової маси та їх швидкості і навпаки:
З цього рівняння обміну можна розрахувати:
кількість грошей, які необхідні для обігу: М = Р х Q / V;
середній рівень цін товарів, які реалізуються: P = M х V/ Q;
швидкість обігу грошової одиниці: V = P х Q /M; обсяг товарів, які призначені для реалізації: Q = M х V/P.
В умовах розвиненої паперово-кредитної грошової системи наведена формула рівняння розкриває дію закону кількості грошей, необхідних для обігу готівкою та в безготівковому вигляді. Використання цієї формули ґрунтується як на класичній кількісній теорії грошей, так і на сучасній монетарній кількісній теорії грошей лауреата Нобелівської премії М. Фрідмена (1912-2006).
Оскільки ж грошова маса є неоднорідною, усі її елементи мають різну швидкість обігу, до того ж на неї активно впливає кон’юнктура грошового ринку. Визначити ж кількість грошей, необхідних для обігу, на практиці дуже важко.
Запитання для самоконтролю
1. Які умови необхідні для виникнення та розвитку товарного виробництва?
2. Назвіть загальні та специфічні риси простого і загального товарного виробництва.
3. Яка різниця між товарами і послугами; товарами і грошима?
4. Охарактеризуйте споживну вартість і мінову вартість товару.
5. Що таке корисність та цінність товару?
6. Сформулюйте закон вартості. Які функції він виконує? Яким чином дія закону вартості модифікується в наш час?
7. У чому полягає сутність закону цін?
8. Що таке гроші? Як вони виникли?
9. Які функції виконують гроші?
10. Охарактеризуйте грошову систему та шляхи її еволюції.
11. Як визначити кількість грошей, потрібну для обігу?
12. Сформулюйте закон грошового обігу. Хто вперше відкрив і кількісно визначив його дію?