Печать

Глава 3 Виробничі можливості суспільства. Соціальна сутність виробництва

Posted in Учебные материалы - Основи економічної теорії ( Л.С. Шевченко )

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Глава 3 Виробничі можливості суспільства. Соціальна сутність виробництва

§ 1. Суспільне виробництво та його основні фактори

Різноманітні блага, за допомогою яких людина і суспільство під­тримують своє існування, — їжа, одяг, житло — не існують у готовому вигляді: щоб користуватися ними, людина спочатку мусить їх створи­ти, пристосувавши, перетворивши, змінивши речовину природи для власних потреб. Процес взаємодії людей, у якому вони, впливаючи на природу, створюють матеріальні і нематеріальні блага, необхідні для забезпечення свого існування та розвитку, називається виробництвом. Виробництво благ становить основу життєдіяльності людства і створює умови для його подальшого прогресу.

Процес виробництва завжди має суспільний характер, оскільки людина не може працювати окремо від інших людей. Навіть якщо ін­дивідуальний товаровиробник виконує всі виробничі операції само­стійно, він неодмінно користується знаряддями праці, виготовленими іншими людьми, і втілює у своїй праці увесь накопичений попередни­ками досвід. Поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізація на виготовленні окремого продукту створюють об’єктивні передумови для обміну результатами діяльності. Суспільний характер виробництва означає, що виробництво стає спільним суспільно-колективним про­цесом, у якому бере участь велика кількість людей.

Передумовою процесу виробництва є взаємодія різноманітних факторів. В економіці до факторів виробництва відносять всі необ­хідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і нематеріальних благ. Фактори є основною умовою здійснення ви­робництва, складовою виробничого потенціалу. Слід зазначити, що поняття «фактори виробництва» значно вужче, аніж «ресурси вироб­ництва». Ресурси становлять сукупність природних, трудових, соці­альних сил, які можуть бути залучені до виробничого процесу. Факто­ри виробництва — це реально використані у виробництві ресурси. Первинними факторами виробництва були праця і земля. Розвиток суспільства зумовив появу й інших факторів, які можна розглядати як результати праці.

В економічній науці існують різні підходи до визначення факторів та їх класифікації. Класична школа виокремила три основних факто­ри — працю, капітал, землю, кожен з яких створює власникові певний вид доходу. У марксистській теорії фактори виробництва поділяються на речові (засоби виробництва) та особисті (робоча сила). Такий поділ вказує на те, що не всі фактори створюють додану вартість і прибуток, а тільки особистий фактор — робоча сила. Маржиналістська теорія доповнила традиційний для класичної школи набір факторів (праця, земля, капітал) ще одним — підприємницькими здібностями. Сучасна економічна наука відстежує зростаючий вплив нових факторів — на­уки, інформації, екології, поява яких зумовлена розвитком суспільного виробництва, його постійним вдосконаленням.

Таким чином, до найголовніших факторів суспільного виробництва можна віднести: працю, землю, капітал, підприємницькі здібності, науку та інформацію, три з яких — праця, земля, капітал є системо­утворюючими.

Вихідним моментом виробництва є праця — доцільна діяльність людини, спрямована на створення матеріальних та нематеріальних благ. Здатність людини до праці, сукупність її фізичних та інтелекту­альних здібностей, називається робочою силою. Працю можна розгля­дати як найбільш активний фактор виробництва. Без інтелектуальної та фізичної праці неможливо організувати процес виготовлення благ, неможливо скористатися перевагами найсучасніших технічних засобів. Тільки людська праця може поєднати і змусити працювати інші фак­тори виробництва, спрямувати їх на задоволення потреб суспільства. Працю неможливо відокремити від її носія — робочої сили, тому під­вищення рівня освіченості та кваліфікації працівника становить голов­ну рушійну силу соціально-економічного прогресу людства.

Земля як фактор виробництва об’єднує всі види природних ресур­сів, всю сукупність природних явищ або об’єктів, які використовують­ся людьми для створення матеріальних та нематеріальних благ, для відтворення населення, підтримки умов існування людини, підвищен­ня якості життя. До природних ресурсів належать безпосередньо зем­ля, водні та лісові ресурси, корисні копалини, повітряний простір, флора і фауна та інші природні багатства, що використовуються в суспільному виробництві. Особливостями окремих природних факто­рів є неможливість їх переміщення (наприклад, орні землі) та штучно­го відтворення (наприклад, вугілля).

У процесі виробничої діяльності людина дедалі активніше вико­ристовує ресурси навколишнього середовища. !з зростанням обсягів виробництва і споживання суттєво збільшується й обсяг антропоген­ного навантаження, що призводить до екологічної деградації навко­лишнього середовища: скорочення лісних масивів, зменшення кіль­кості і якості питної води, виникнення парникового ефекту, зникнення окремих біологічних видів і, нарешті, загрожує існуванню людини як виду. Все це змушує брати до уваги можливу шкоду, яку завдає при­роді процес виробництва, і ставити невідкладне завдання мінімізації його негативних екологічних наслідків.

Екологічний фактор виробництва можна визначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону і відновлення навколишнього середовища. Екологічний фактор може суттєво впли­нути на вартість кінцевої продукції (наприклад, у європейських країнах запроваджені спеціальні екологічні податки), закономірності просто­рового розміщення світового господарства (розвинуті країни дедалі частіше витісняють екологічно брудні виробництва у країни третього світу) та якість трудових ресурсів.

Капітал — це сукупність усіх створених людьми технічних і ма­теріальних засобів виробництва, а також грошові нагромадження, які використовуються у виробництві товарів та послуг.

В економічній науці вирізняють кілька підходів до визначення змісту категорії «капітал», причому домінуючими є речова (натуралі­стична) та грошова (монетаристська) концепції. Натуралістична концепція розглядає капітал як сукупність засобів виробництва (машин, верстатів, обладнання, споруд, транспортних засобів, передавальних пристроїв) та готових товарів, призначених для продажу. З точки зору монетаристської концепції капітал функціонує у вигляді грошових нагромаджень, які використовуються для придбання матеріально- речових елементів виробництва та наймання робочої сили. Найґрун- товніше визначення сутності капіталу належить К. Марксу. На його думку, ані гроші, ані засоби виробництва самі по собі капіталом не є. Вони перетворюються на капітал тільки тоді, коли їх використовують для присвоєння чужої неоплаченої праці. За К. Марксом, капітал — це, по-перше, система певних економічних відносин, по-друге, вартість, яка створює додану вартість.

Підприємницькі здібності — особливий, унікальний, рідкісний різновид людських ресурсів, один із видів складної творчої праці, який полягає у здатності якнайефективніше поєднувати і використовувати інші фактори виробництва. Під підприємницькою діяльністю розуміють самостійну ініціативну діяльність громадян і юридичних осіб, спря­мовану на одержання прибутку, яка здійснюється на свій ризик і під майнову відповідальність. Підприємницькі здібності передбачають здатність до генерування нових ідей, вміння визначити мету розвитку, організувати роботу колективу. Характерними рисами підприємців є воля, честолюбство, наполегливість, вміння зосередитися на головно­му. Підприємництво сприяє постійному розвитку і вдосконаленню виробництва, підвищенню його ефективності та оновленню.

За сучасних умов особливого значення серед факторів виробництва набуває наука — сфера дослідницької діяльності, спрямована на отри­мання нових знань про природу, суспільство і мислення. Наукові до­слідження стимулюють розвиток суспільного виробництва, втілюючись у нові, більш досконалі засоби праці, принципово нові продукти, спри­яють відкриттю нових матеріалів, речовин, видів енергії, появі більш ефективних методів організації виробництва та праці. Особливістю сучасної науки є можливість використання результатів наукових до­сліджень у всіх сферах господарства і життєдіяльності. Наука в сучас­ному світі перетворюється на безпосередню продуктивну силу сус­пільства, органічно поєднуючись із виробництвом. Рівень розвитку науки, наукоємних галузей створює підґрунтя динамічного економіч­ного розвитку, стає чинником формування центрів світового впливу, визначає межу між заможними та бідними країнами.

Інформацію як фактор виробництва можна визначити, з одного боку, як об’єкт, а з другого — як процес збирання, обробки та систе­матизації знань з метою їх подальшого використання в різних сферах життєдіяльності. Сучасний господарчий прогрес багато в чому визна­чається розвитком інформаційних технологій і пов’язаних із ними галузей промисловості. Про перетворення інформаційних технологій у безпосередню продуктивну силу свідчить формування глобального електронного середовища економічної діяльності, розповсюдження дистанційних трудових відносин (використовуючи персональний комп’ютер, робітник може працювати, не виходячи з дому), виникнен­ня нових галузей, нових професій, бурхливий розвиток електронної комерції (продаж через Internet), прискорення розв’язання складних виробничих завдань.

Передумовою процесу виробництва є наявність трьох складових: той, хто вироблятиме (робоча сила), те, з чого вироблятимуть (предмет праці), те, за допомогою чого будуть виробляти (засоби праці). Голов­ним чинником виробництва, безумовно, є праця. До предметів праці відносять все, на що спрямована діяльність людини. Предметом праці може бути як речовина природи, так і результат попередньої праці (матеріали, сировина, напівфабрикати тощо). Те, за допомогою чого людина діє на предмет праці або створює умови праці, називається засобами праці (верстати, робочі машини, інструменти, будівлі, ви­робничі приміщення, транспортні засоби і т. ін.). Предмети праці разом із засобами праці становлять засоби виробництва.

У тісній взаємодії із працею засоби виробництва утворюють про­дуктивні сили суспільства, які відбивають взаємодію людей із при­родою, спосіб поєднання людини із технічними засобами праці.

Одночасно виробництво як суспільний процес має на увазі взаємо­дію людей. Відносини між людьми, що виникають у процесі су­спільного виробництва, називають виробничими відносинами.

Виробничі відносини становлять сукупність соціально-економічних та організаційно-економічних відносин. Соціально-економічні відно­сини зумовлені формою власності на засоби виробництва, яка визначає, у чиїх інтересах ведеться виробництво, як розподіляється виготовлений продукт. Саме відносини власності — з приводу привласнення- відчуження виробничих ресурсів та результатів людської діяльності — визначають характер решти суспільних відносин (політичних, правових, ідеологічних, національних, культурних, соціальних тощо).

Організаційно-економічні (або господарські, управлінські) відносини виникають з приводу організації виробництва (розподіл праці, кооперація, спеціалізація), управління підприємством та його підрозділами, господа­рювання на різних рівнях (фірма, галузь, регіон, держава).


§ 2. Сучасна трансформація основних виробничих факторів. Internet-економіка

Продуктивні сили безперервно ускладнюються і збагачуються. У їх історичному розвитку виокремлюють три значні етапи: доінду- стріальний, індустріальний та постіндустріальний. Перехід від одного етапу до іншого здійснюється шляхом глобальних науково-технічних революцій, що зумовлюють якісні зрушення у способі взаємодії лю­дини з природою. Доіндустріальний етап характеризується пануван­ням ручної праці, у структурі економіки переважає сільське господар­ство, видобуток корисних копалин, рибальство, лісозаготівля. На інду­стріальному етапі ручна праця замінюється механізованою, провідну роль відіграє велике промислове виробництво. Матеріальною основою виробництва стає машина, а людина лише доповнює її, перетворю­ючись на її знаряддя. На постіндустріальному етапі робітник перестає бути частиною технічної системи: автоматизація виробництва звільняє його від безпосередньої участі у виробництві, перетворюючи на конт­ролера засобів виробництва, сприяє появі робітника нового типу, знач­но підсилює творчий характер праці.

Відомий російський економіст С. Ю. Глазьєв у книжці «Теорія довгострокового техніко-економічного розвитку» (1993) подав періо­дизацію технологічних укладів, які відповідають індустріальному та постіндустріальному розвитку суспільства (табл. 3.1).

 

Зародження елементів постіндустріального способу виробництва почалося в розвинутих країнах у середині XX ст. під впливом науково- технічної революції. Докорінні зміни в матеріально-технічній базі виробництва спричинили формування нової господарчої реальності, яка позначилася суттєво як на самих факторах виробництва, так і на способах їх поєднання:

радикально змінилася роль людини у виробництві: автоматизація різко скоротила обсяги фізичної праці і вивела людину із безпосеред­нього процесу виробництва. Але роль людини у виробництві не змен­шилася, а, навпаки, зросла: із простого виконавця операцій робітник перетворився на проектувальника, програміста, наладчика і контроле­ра складного обладнання. Підвищилося значення інтелектуальної праці, творчий потенціал особистості перетворився на головну рушій­ну силу прогресу;

вирішального значення набули нові фактори виробництва — на­ука та інформація. Інформаційне виробництво сьогодні — невід’ємна складова життєдіяльності людей. У сучасних умовах природні речо­вини охоплюються сукупним суспільним знанням раніше, ніж будуть перетворені людською працею. Наукова інформація становить необ­хідний вихідний початковий цикл виробництва, який передує безпо­середньому створенню практично кожного продукту.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується дедалі біль­шим зростанням комп’ютеризації виробництва, розповсюдженням різно­манітних інформаційних мереж, провідною серед яких є Internet — най­більша комп’ютерна телекомунікаційна система світу, кількість корис­тувачів якої у 2006 р. сягнула 1 млрд осіб. Використання інформаційних технологій стимулює появу нових видів бізнесу, сприяє зниженню витрат на передачу, обробку та зберігання інформації, значно полегшує коор­динацію діяльності між географічно віддаленими підрозділами фірм, підвищує ступінь інформованості учасників ринку про якість товарів та послуг. Наприклад, корпорації «Дженерал Моторз», «Форд», «Даймлер Крайслер», «Мазда» інвестують створення автомобільного інтернет- ринку, який дасть змогу зменшити термін доставки комплектуючих та автомобілів покупцям з двох місяців до десяти днів.

Сучасний бізнес швидкими темпами занурюється у глобальну комп’ютерну мережу: у 2004 р. обсяг віртуальної торгівлі становив 1,5 трлн дол. США, і його стрімке зростання триває. За прогнозами фахівців, вже найближчими роками обсяг віртуальної торгівлі може сягнути 10 трлн доларів, що еквівалентно всій економіці США. Ви­ходячи з масштабів розповсюдження електронного бізнесу, спеціа­лісти навіть говорять про початок ери Інтернет-економіки. Основ­ними продуктами інтернет-сегмента ринку є програмне забезпечення і послуги (електронна торгівля, інтернет-банкінг у фінансовому сек­торі, онлайновий білінг в енергетиці, онлайнове планування пере­везень у транспортному секторі, дистанційне навчання в освіті). Разом із тим інтернетизація економіки містить певні загрози. По- перше, численність матеріалів, зміст яких не регулюється, засмічує канали інформації. По-друге, розвиток інформаційних мереж спро­вокував масову хвилю злочинності. Комп’ютерні злочини, на думку експертів ООН, перетворилися на один із найпоширеніших видів міжнародної злочинності.


§ 3. Виробнича функція. Ефективність виробництва

Жоден із факторів виробництва сам по собі не в змозі виготовити продукт і принести дохід. Тому в процесі виробництва взаємодіють різні фактори. При цьому кожен підприємець найбільше дбає про те. як досягнути такого співвідношення факторів, який би забезпечив максимальний випуск продукції. Такі фактори, як праця, земля, капітал, певною мірою взаємозамінні. Пропорції, у яких вони комбінуються, залежать від обсягу наявних ресурсів, їхньої вартості, можливостей альтернативного використання. Перевагу за інших рівних умов надають дешевшому, продуктивнішому факторові. Наприклад, країни, які ха­рактеризуються низьким і середнім рівнем розвитку (а серед них — і Україна), найчастіше надають перевагу не передовій техніці, а деше­вій робочій силі або обмежують впровадження машин і механізмів.

Можливість різноманітних комбінацій факторів виробництва озна­чає, що обов’язково існує оптимальне співвідношення факторів, за якого досягається максимально можливий результат. Кількісна залеж­ність між обсягом продукції і застосовуваними для його виробництва факторами називається виробничою функцією. Математично, у най- загальнішому вигляді, цю залежність можна подати як функцію:

 

Перший варіант виробничої функції був розроблений у 1928 р. американським економістом П. Дугласом спільно з математиком

Ч.  Коббом і має вигляд:

 

Ще точніше — виробнича функція Кобба-Дугласа характеризує залежність обсягів виробництва (чи національного доходу) від двох факторів — капіталу та праці:

 

Учені встановили такі параметри:

 

 

Це означає, що зростання витрат капіталу на 1 % дає приріст обсягу виробництва на 0,25; зростання витрат праці на 1 % дає зростання обсягу виробництва на 0,75. Коли a + в = 1, то зростання L і K на 1 % збільшує Q також на 1 %. Ця залежність дістала назву ефекту масштабу.

У подальшому функція Кобба-Дугласа була удосконалена введен­ням до неї фактора часу з урахуванням темпів науково-технічного прогресу:

 

Американський економіст Д. Кларк до факторів виробництва додав підприємницьку діяльність (E) і природний фактор (/):

 

Американський учений, лауреат Нобелівської премії (1987) Р. Солоу у своїй моделі економічного зростання використав виробничу функцію у вигляді:

 

Виробничі функції широко застосовуються в економіці країн За­ходу. Їх розробляють як для окремих фірм, так і для національної економіки в цілому. Їхнє призначення — у забезпеченні найоптималь- нішого поєднання та ефективного використання факторів виробництва з метою максимізації обсягу випуску продукції. При цьому виробнича функція завжди передбачає взаємозаміну одних факторів виробництва іншими і вказує на альтернативні можливості їх використання.

Усі фактори, що їх використовують у процесі суспільного вироб­ництва, кількісно і якісно обмежені. Саме тому суспільство намагаєть­ся використовувати рідкісні ресурси ефективно, тобто так, щоб отри­мати максимальну кількість благ з наявних обмежених ресурсів. Зав­дання економічної науки — відшукати шляхи найефективнішого ви­користання рідкісних ресурсів, щоб забезпечити максимально можли­ве задоволення безмежних потреб суспільства.

Під економічною ефективністю розуміють співвідношення витрат і результатів виробництва. Економічна ефективність характеризує зв’язок між кількістю використаних у процесі виробництва ресурсів та отриманою в результаті кількістю продукту. Інакше кажучи, ефек­тивність — це відношення здобутого результату до витрат. Більша кількість продукту, отримана при незмінних витратах факторів вироб­ництва, означає зростання ефективності. Зменшення кількості продукту за умов незмінних витрат свідчить про зменшення ефективності:

 

Показники економічної ефективності відіграють важливу роль в еко­номічному аналізі. Їх можна розрахувати як для національної економіки у цілому, так і для окремих галузей, підприємств, факторів виробництва, також можна визначити ефективність зовнішньоекономічної діяльності. До головних показників ефективності відносять показники віддачі та по­казники місткості, які є зворотними стосовно один одного.

Показники віддачі характеризують результат, який припадає на одиницю ресурсів (продуктивність праці, фондовіддача, капіталовід- дача, норма прибутку). Розраховуються такі показники шляхом ділен­ня обсягу виробництва у вартісній формі на витрати ресурсу.

Показники місткості (ємності) характеризують витрати ресурсів на одиницю результату (трудомісткість, фондомісткість, капіталоміст­кість, наукомісткість). Їх розраховують шляхом ділення вартості за­трачених ресурсів на загальну вартість обсягу виробництва.

Продуктивність праці визначає ефективність використання робочої сили, і розраховують її як співвідношення обсягів виробництва та кіль­кості працюючих або відпрацьованого ними часу в днях чи годинах. Продуктивність можна розрахувати на мікрорівні та на макрорівні. При розрахунку на макрорівні обсяг валового внутрішнього продукту ділять на чисельність зайнятих в усіх галузях національного господарства.

Трудомісткість відбиває кількість затраченої живої праці на ви­робництво одиниці продукції. Розраховується як відношення вартості витрат живої праці до вартості обсягу виробництва.

Капіталовіддача характеризує ефективність використання засобів праці, вказуючи на кількість продукції, виготовленої завдяки використан­ню одиниці основних виробничих фондів. Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів.

Капіталомісткість показує кількість основного капіталу, що його витрачають на виробництво одиниці продукції. Розраховується як відно­шення вартості основного капіталу до вартості виготовленої продукції.

Матеріаловіддача характеризує ефективність використання пред­метів праці і показує, скільки вироблено продукції з одиниці витраче­них матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вар­тості витрачених матеріальних ресурсів.

Матеріаломісткість відбиває витрати сировини, матеріалів, па­лива на одиницю продукції. Розраховується як відношення витрат на предмети праці (матеріали) до вартості виробленої продукції.

Ефективність виробництва фірми чи галузі в цілому може бути оцінена шляхом розрахунку норми прибутку, яка визначається шляхом ділення річного прибутку на суму витрат, пов’язаних із виготовленням продукції.

Економічну ефективність у жодному разі не можна розглядати як раціональне використання якогось окремого фактора виробництва. Наприклад, підвищення якості продукту може супроводжуватися ви­користанням більш дорогих матеріалів, через що матеріаломісткість збільшиться. Тому зазвичай для визначення ефективності виробництва в цілому застосовується інтегральний показник:

 

У зв’язку з тим, що кінцевою метою виробництва є задоволення по­треб і окремого індивіда, і суспільства в цілому, ефективність можна розглядати як соціально-економічне явище. Соціальна ефективність показує, наскільки повно розвиток виробництва задовольняє потреби суспільства. Найбільш загальним показником соціальної ефективності є рівень і якість життя населення (обсяги і структура споживання, рівень розвитку освіти і культури, тривалість робочого тижня, можливості від­починку, умови праці, середня тривалість життя, стан довкілля). Еконо­мічна та соціальна ефективність тісно пов’язані. Високий рівень еконо­мічної ефективності є основою для підвищення рівня і якості життя. Водночас зростання соціальної ефективності (підвищення добробуту, рівня освіти, поліпшення якості медичних послуг та ін.) є об’єктивною передумовою для зростання економічної ефективності.


§ 4. Крива виробничих можливостей. Поняття альтернативних витрат

У повсякденному економічному житті перед кожним суб’єктом господарювання завжди постає проблема вибору — як використовува­
ти наявні обмежені ресурси з метою найповнішого задоволення влас­них потреб. Такий вибір зумовлює появу конкуренції за можливості використання наявних ресурсів. Якщо ресурс використовується у ви­робництві якогось товару, це означає, що він «втрачається» для вироб­ництва інших товарів. Наприклад, якщо земельна ділянка зайнята під будівництво заводу, на ній уже неможливо вирощувати пшеницю або побудувати торговельний центр. Збільшення випуску одних товарів означає скорочення виробництва інших товарів. Увесь час доводиться вирішувати, які товари та послуги виробляти, а від яких за певних об­ставин слід відмовитися.

Уявімо, що в економіці виробляється тільки два товари: автомобілі та хліб. Якщо всі наявні в суспільстві ресурси будуть спрямовані ви­ключно на виробництво хліба, то можна отримати 30 тис. т хліба і жод­ного автомобіля. Використання тих самих ресурсів тільки на виробни­цтво автомобілів дасть змогу отримати 9 тис. автомобілів і позбавить можливості виробляти хліб. Звісно, що суспільство може одночасно виробляти обидва товари в різному співвідношенні: наприклад, 4 тис. шт. автомобілів та 25 тис. т хліба або 7 тис. шт. автомобілів і 15 тис. т хліба (табл. 3.2). Але в будь-якому разі, щоб збільшити виробництво автомо­білів, доведеться скоротити обсяг виробництва хліба, і навпаки.

 

 

Вибір певної комбінації виробництва товарів можна проілюструвати за допомогою графіка виробничих можливостей, де по горизонталі від­кладемо кількість хліба, а по вертикалі — кількість автомобілів (рис. 3.1). Зафіксувавши на графіку всі виробничі альтернативи, наведені в табли­ці, та з’єднавши точки А, B, C, D, отримаємо криву виробничих мож­ливостей. Вона показує всі можливі комбінації виробництва двох про­дуктів за умов повного використання всіх наявних ресурсів.

Якщо точка знаходиться на кривій, економіка працює ефективно (всі доступні ресурси використовуються з максимальним результатом). Точки, розташовані всередині ліворуч кривої, показують неповне ви­користання ресурсів. Наприклад, у точці Е одночасно виробляється 5   тис. автомобілів та 7,5 тис. т хліба, що менше, ніж дозволяють виробничі можливості. У такому разі економіка працює неефективно, ресурси недовикористовуються, існує резерв для збільшення обсягів випуску. Будь-яка точка, розташована праворуч за межами кривої (точка F), показує недосяжний через обмеженість ресурсів обсяг випуску.

Крива виробничих можливостей ілюструє вибір, який постійно постає перед суспільством. Якщо економіка працює ефективно за умов повного використання ресурсів, єдиний можливий шлях збільшення обсягів ви­робництва будь-якого товару — зменшити випуск іншого товару.

Та кількість товару, від якої доведеться відмовитися, щоб отримати додаткову кількість іншого товару, називається альтернативними витратами, або витратами втрачених можливостей. Для еконо­містів альтернативні витрати означають втрати інших, альтернативних товарів та послуг, які могли бути виготовлені за допомогою тих самих виробничих ресурсів. Наприклад, студент, який навчається в універ­ситеті, отримує стипендію 120 грн. Облишивши навчання, він міг би працювати, заробляючи 1000 грн. Альтернативні витрати навчання в університеті становлять 1000 грн.

Зміни у структурі виробництва товарів та послуг вимагають пере­розподілу ресурсів. У нашому прикладі, щоб збільшити виробництво автомобілів з 4 до 7 тис., доведеться відмовлятися від 25 - 15 = 10 тис. т хліба. Ці 10 тис. т хліба і є альтернативними витратами виробництва додаткових 3 тис. автомобілів, коли економіка знаходиться у точці В.

 

Для подальшого збільшення випуску автомобілів доведеться залучати до їх виробництва дедалі менш придатні для цього та порівняно мало­ефективні ресурси. Наприклад, пекарі, залучені до випуску автомобілів, будуть мати меншу продуктивність, аніж слюсарі-складальники. Тому кожна наступна одиниця автомобілів вимагатиме дедалі більшого ско­рочення випуску хліба, альтернативні витрати зростатимуть. Так діє закон зростаючих альтернативних витрат: економічні ресурси
непридатні для їхнього повного використання у виробництві альтер­нативних продуктів. В умовах обмеженості і специфічності ресурсів альтернативні витрати зростатимуть у міру збільшення випуску будь- якого з альтернативних видів продукції.

Відсутність абсолютної взаємозамінності ресурсів, яка знаходить свій вияв у збільшенні альтернативних витрат, зумовлює випуклість кривої виробничих можливостей.

Крива виробничих можливостей має історичний характер і від­биває досягнутий рівень розвитку технології і ступінь використання наявних ресурсів. При збільшенні кількості ресурсів або покращенні технології їх використання крива може зрушуватися праворуч угору, зменшення кількості ресурсів призводить до зрушення кривої ліворуч (рис. 3.2, а). Якщо процес удосконалення технологій протікає нерівно­мірно і стосується лише одного товару, зрушення кривої має асиме­тричний характер: кількість товару, виробленого за більш продуктив­ною технологією, збільшиться, обсяг випуску іншого товару залишить­ся незмінним (рис. 3.2, б).

 


 

§ 5. Виробництво і відтворення

Кінцевою метою розвитку будь-якої економічної системи і голов­ною умовою нормального функціонування людського суспільства є задоволення матеріальних та духовних потреб, яке відбувається шля­хом споживання матеріальних та нематеріальних благ. Останні ж не існують у готовому вигляді — спочатку їх треба виготовити. А значить, і задоволення всіх без винятку потреб неможливе. Крім того, із розвит­ком суспільства потреби постійно зростають у кількісному вимірі і
змінюються якісно, задоволення одних потреб зумовлює появу інших. Тому суспільство змушене постійно відновлювати й повторювати про­цес виробництва, припинення якого міститиме загрозу руйнуванню людської цивілізації. Виробництво, таким чином, має постійний, без­перервний характер.

Постійне і безперервне повторення та відновлення суспільного виробництва називається відтворенням. Розрізняють кілька типів від­творення — просте, розширене і звужене.

Просте відтворення передбачає поновлення виробництва у не­змінних обсягах.

Прирозширеному відтворенні процес виробництва в кожному на­ступному періоді відновлюється у зростаючих масштабах. Розширене відтворення може відбуватися екстенсивним і інтенсивним шляхом. Екстенсивне відтворення здійснюється через залучення до процесу виробництва додаткових факторів переважно на незмінній технологіч­ній основі. Інтенсивне відтворення відбувається шляхом застосування прогресивних технологій, підвищення кваліфікації робочої сили, впро­вадження передових методів організації виробництва.

Звужене відтворення характеризується повторенням суспільного виробництва в обсягах, що є меншими, ніж у попередньому періоді. Звужене відтворення властиве економічним системам, які перебувають у стані кризи.

Процес відтворення включає чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Виробництво є процесом створення корисних продуктів, вихідною ланкою процесу відтворення. Розподіл передбачає, по-перше, розподіл факторів виробництва між його галузями та сфе­рами, а по-друге, визначення і надання учасникам виробництва їх частки у виробленому продукті. Обмін здійснюється як безпосередньо складова виробництва, у ході якої відбувається обмін діяльністю та здібностями між працюючими, так і після його завершення, коли отри­мана при розподілі частка обмінюється на інші продукти. Саме через обмін учасники виробництва отримують належну їм частку суспіль­ного продукту. Під споживанням розуміють використання створених благ для задоволення потреб суспільства. Розрізняють два види спо­живання: виробниче (використання факторів виробництва для виго­товлення продуктів) та особисте (використання продуктів для задо­волення власних потреб). Споживання — завершальна стадія відтво­рення, під час якої продукт знищується, що стає сигналом до повто­рення виробництва, початку нового виробничого циклу.

Усі ланки суспільного виробництва тісно пов’язані між собою і перебувають у постійному кругообігу. Виробництво можна розглядати як процес споживання, у ході якого споживаються фактори виробни­цтва. Розподіл і обмін опосередковують зв’язок між виробництвом і споживанням. У процесі розподілу окрім продукту між галузями, ви­робництвами, товаровиробниками також розподіляється робоча сила та засоби виробництва. Виробничу функцію стадії обміну можна роз­глядати як спільні, взаємодоповнюючі зусилля працюючих, між якими йде обмін діяльністю. У фазі споживання відбувається відтворення робочої сили, з’являються нові потреби, що створює стимули для зростання і вдосконалення виробництва. Споживання стає рушійною силою виробництва, його кінцевою метою.

Відтворення необхідно розглядати як суспільний процес, оскільки поряд із відтворенням засобів виробництва і предметів споживання від­творюється також людина, а разом із нею певні виробничі відносини.

 

Запитання для самоконтролю

1. Що таке суспільне виробництво?

2. Назвіть основні фактори виробництва і охарактеризуйте їх.

3. Як здійснюється процес суспільного виробництва? Розкрийте зміст понять «продуктивні сили», «виробничі відносини».

4.  Які зміни у факторах виробництва і способах їх поєднання відбуваються під час переходу до постіндустріального су­спільства?

6. Що таке Інтернет-економіка?

7. Що таке виробнича функція? Яке значення для економічного аналізу має обчислення виробничої функції?

8. Як обчислити основні показники економічної ефективності?

9.  Розкрийте взаємозв’язок між економічною та соціальною ефективністю.

10. Що показує крива виробничих можливостей?

11.Що таке альтернативні витрати?

12. Розкрийте зміст поняття «відтворення».

13.Які існують типи відтворення? Чим вони відрізняються один від одного?

14.Назвіть і охарактеризуйте основні стадії суспільного відтво­рення.