Розділ 1 Загальна характеристика релігієзнавства
Розділ 1 Загальна характеристика релігієзнавства
§ 1. Предмет, основні розділи та методологія релігієзнавства
Визначення предмета релігієзнавства. Предметом релігієзнавства є закономірності виникнення, розвитку і функціонування релігії, її різноманітні соціально-організаційні форми, їх історична динаміка, взаємозв’язки та взаємні впливи релігії та інших галузей духовної культури.
У подальшому викладі релігія розглядатиметься більш детально, але вже зараз слід подати її визначення.
Релігія є формою суспільної свідомості, орієнтованою на визнання надприродних сил, що створили навколишній світ та людину і можуть впливати на хід подій у навколишньому світі та людську долю.
Походження терміна «релігія» (від лат. religio — побожність) вказує на світогляд та світосприйняття, які базуються на вірі в існування надприродних сил, що забезпечують і підтримують зв’язок між звичайним земним та священним позаземним світом. Ця сфера духовного життя є особливою формою суспільної свідомості і одночасно способом духовно-практичного освоєння світу суспільством.
Головним поняттям будь-якої релігії є віра в надприродні сили (єдиний Бог або велика кількість богів і священних істот, а також ворожих до божеств і людей істот), що здатні впливати на поцейбічний світ і долю людей.
Основні розділи релігієзнавства. Як окрема наукова дисципліна релігієзнавство почало формуватися лише в XIX ст., хоча відповідні знання накопичувалися ще з давніх часів. Релігієзнавство утворилося на стику філософії, історії, правознавства, етики, естетики, соціології, психології, лінгвістики, політології, етнографії, археології та інших наук і постійно користується їхніми даними та відкриттями. Оскільки релігія є одним з найскладніших суспільних явищ, вона може розглядатися у різноманітних аспектах. Тому релігієзнавство як наукова дисципліна включає велику кількість відносно автономних розділів. Найважливішими серед них є філософія релігії, історія, соціологія, психологія, дослідження вільнодумства та ін.
Філософія релігії — це система філософських понять, принципів, концепцій, що дають філософське пояснення релігійних явищ. Ці концепції різноманітні, інтерпретація релігії в них здійснюється під кутом зору якогось головного принципу — матеріалізму, ідеалізму, екзистенціалізму, феноменології, герменевтики, прагматизму, позитивізму, лінгвістичної філософії, психоаналізу тощо.
Соціологія релігії вивчає суспільні основи релігії, суспільні закономірності її виникнення, розвитку і функціонування, її елементи і структуру, місце, функції і роль релігії в суспільній системі, вплив релігії на інші елементи цієї системи і специфіку зворотного впливу даної суспільної системи на релігію на рівнях суспільства, окремих соціальних груп і особистостей.
Психологія релігії досліджує психічні і психологічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування релігійних явищ суспільної, групової й індивідуальної психології (потреб, почуттів, настроїв, традицій і т. ін.), зміст, структуру, спрямованість цих явищ, їхнє місце і роль у релігійному комплексі і вплив на нерелігійні сфери життєдіяльності суспільства, груп, особистостей.
Історія релігії з’ясовує, як розвивається в часі релігія в усьому її різноманітті, відтворює минуле різних релігій у конкретності їхніх форм, накопичує і зберігає інформацію про численні релігії, що колись існували та існують сьогодні.
З наукових та практичних міркувань заслуговують на увагу також культурологія, географія та етнографія релігії, порівняльне релігієзнавство, більш спеціалізовані науки, присвячені історико-критичним дослідженням релігійних першоджерел та авторитетних текстів, — біблеїстика, кораністика, ведантистика тощо. Поряд з наведеними виділяють ще й особливу проблемну галузь, дослідження вільнодумства відносно релігії. У цьому розділі релігієзнавства виявляються загальні напрямки і зміст вільнодумства, його функції у суспільстві та у житті особистості, розкриваються його різні прояви, описується його історія, типи й етапи розвитку, його відбиття в різні епохи у народній свідомості та на теоретичному рівні — у науці, моралі, мистецтві, політиці, філософії і навіть теології у вигляді реформаторських пошуків та єресей.
Світське і богословське релігієзнавство. Слід розрізняти світське і богословське релігієзнавство. Богословське, або теологічне, релігієзнавство завжди пов’язане з конкретною релігією, представники якої наголошують на пріоритеті власного віровчення та церкви. Тому воно завжди є конфесійним (віросповідним) релігієзнавством, упередженим щодо інших конфесійних релігієзнавчих вчень. Світське ж релігієзнавство не віддає переваги жодному віровченню та жодній церкві, чітко дотримуючись принципу об’єктивності щодо них і намагаючись дати неупереджені пояснення їх історії, сучасного стану та соціально-особистісного значення. В даному курсі пропонується підхід саме світського релігієзнавства.
Методи релігієзнавства. Будучи комплексною дисципліною, релігієзнавство широко використовує різноманітні методи наукового пізнання: каузальний, історичний (з його різновидами — генетичним та порівняльно- історичним методами), типологічний, феноменологічний, герменевтичний, системний та ін. Засновані на них наукові підходи характеризуються певними рисами.
Каузальний аналіз має на увазі вивчення причинно- наслідкових зв’язків та з’ясування причин виникнення та еволюції різних явищ релігії.
Історизм передбачає виведення наступних етапів розвитку із початкової фази. Порівняльно-історичне дослідження співвідносить різні етапи розвитку однієї і тієї ж релігії в різні моменти часу, різні релігії, що існують одночасно, але перебувають на різних етапах розвитку.
Типологічний підхід являє собою застосування процедур розчленування та групування об’єктів, що вивчаються, за особливими ознаками. В результаті типологізації утворюються стійкі комплекси ознак — типи, що формують модель типологічної спільності певних об’єктів або явищ.
Феноменологічний підхід пропонує сукупність засобів з’ясування сенсу і значень у духовній взаємодії людей. Співвідносяться мотиви, ідеї, уявлення практично діючих індивідів і таким чином досягається розуміння сен- сового зв’язку в їх поведінці, що допомагає з’ясувати формальні структури спілкування.
Герменевтичний підхід пов’язаний з тлумаченням священних текстів, творів релігійних діячів і взагалі об’єктивних феноменів релігійної культури, з’ясуванням зв’язку релігійного тексту з соціально-культурним контекстом.
Системний підхід засновується на розгляді об’єктів дослідження як систем, тобто упорядкованих множин елементів, поєднаних між собою відносинами субординації та координації. Цей метод спрямований на розкриття їх сутності та визначення особливостей функціонування.
Основні категорії і поняття релігієзнавства. У релі- гієзнавчій науці розробляється понятійний апарат, що дозволяє розкрити загальні й особливі ознаки і зв’язки будь-яких релігій. Для цього застосовуються терміни різних типів та походження.
1. Категорії і терміни, які пропонує філософія, логіка, етика, естетика:
буття, свідомість, знак, символ, милосердя, співчуття, культура, істина тощо. Ці категорії дозволяють використовувати філософську теоретичну базу для аналізу релігійних явищ.
2. Загальнонаукові терміни: система, структура, функція, закон. Ці терміни надають вивченню релігієзнавства науково-системного характеру.
3. Спеціальні релігієзнавчі поняття, запозичені з богослов’я: релігія, віра, конфесія (віросповідання), теологія, культ, ритуал, церква, янгол, пекло тощо.
4. Суто релігієзнавчі поняття та терміни, що дозволяють об’єктивно простежити розвиток релігії, відтінки ставлення суспільства до неї та процеси змін релігійного життя: секуляризація, деміфологізація, сектоутворення тощо.