Печать
PDF

Розділ 6 Особистість у системі соціальних зв’язків

Posted in Учебные материалы - Соціологія ( за ред. М.П. Требіна )

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Розділ 6 Особистість у системі соціальних зв’язків

 

§ 1. Соціологічний вимір особистості. Соціальна якість особистості

Будь-яка проблема, що вивчається соціологією, органічно пов’язана з проблемою особистості. Особистість — елемент будь-якої соціальної системи. Усі соціальні явища в кінцевому підсумку опосередковані індивідуальною дією людини. Наслідки будь-якої соціальної дії, таким чином, залежать, у всякому разі частково, від її впливу на особистість. Включення людини в суспільство здійснюється через різні соціальні спільноти (соціальні групи, соціальні інститути, соціальні організації), які персоніфікуються кожною конкретною особистістю. Унаслідок цього людина включається до безлічі соціальних систем та до системи прийнятих у суспільстві норм і цінностей. Кожна з цих систем певною мірою впливає на неї. Отже, особистість стає не лише елементом со­ціальної системи, а й сама являє собою систему, яка має надзвичайно складну структуру. Без дослідження системи особистості і без вивчен­ня процесів, які охоплюють повсякденне спілкування і міжособисті відносини, неможливо зрозуміти ті соціальні процеси, які управляють складними структурами суспільств.

Індивід включається до функціонування соціальної системи як особистість, наділена певними індивідуальними якостями. Унаслідок цього особистість не є механічним продуктом соціальної системи, вона також самодетермінована. Кожна особистість має певні індивіду­альні та соціальні якості. Але щоб зрозуміти, що таке особистість, слід з’ ясувати відмінності в термінах: «людина», «індивід», «індивідуаль­ність», «особистість».

Людина — поняття загальне, родове, воно охоплює всіх людей як представників окремого виду Homo sapiens та вказує на якісні від­міни людей від тварин (свідомість, мова, здатність до спільної праці та ін.).

Індивід розуміється як окрема, конкретна людина, як одиничний представник людського роду.

У понятті «індивідуальність» відбиваються відмінність однієї лю­дини від іншої, специфічні біологічні та соціальні властивості (успад­ковані чи набуті).

Поняття «особистість» уводиться для того, щоб підкреслити «над­природну», соціальну сутність людини, тобто наголос ставиться на соціальній основі. Особистість — це конкретне відображення сут­ності людини, інтеграція в індивіді соціально значущих рис та соці­альних відносин даного суспільства, яка певним чином реалізується у практичній діяльності. Те, що є особливо важливим для людини, виступає врешті-решт як мотиви та цілі її діяльності. Завданням со­ціології є вивчення цих цілей і мотивацій для того, щоб їх результат був не випадковим, а наближався до бажаного. Існує певна межа, різ­ниця між цілями людей і цілями суспільства. Соціологія має виявляти ступінь відхилення цілей людей від цілей суспільства.

Категорія «особистість» стосується кожної людини, оскільки вона індивідуально відображає значущі риси даного суспільства. Обов’язковими характеристиками особистості є ціннісні орієнтації та соціальні відносини, відносна самостійність (стосовно суспільства) та відповідальність за свої вчинки, а також самосвідомість. Дуже важли­во враховувати, що особистість є не лише результатом, а й причиною тих соціально значущих дій, які відбуваються у даній соціальній сфе­рі. Суспільні відносини (економічні, політичні, соціальні, ідеологічні) певного конкретно-історичного типу суспільства по-різному відбива­ються і виявляються, визначаючи соціальну якість кожної людини, зміст і характер її діяльності. Людина водночас постає як об’єкт і суб’єкт суспільних відносин. У процесі своєї діяльності вона інтегрує відносини довкілля і разом з тим виробляє особливе ставлення до на­вколишньої дійсності. Соціальні відносини, опосередковуючись вну­трішнім станом людини, виявляються в її діяльності як особисте став­лення до зовнішнього світу.

Специфіка особистості визначається її соціальною якістю, тобто сукупністю соціально-психологічних властивостей і рис, взаємо­пов’язаних певним чином та зумовлених типом соціальної взаємодії особистості з іншими людьми в конкретних соціально-історичнихумо- вах і обставинах. Соціальна якість виявляється тільки у взаємодії з ін­шими людьми, у певних соціальних обставинах, у конкретних вчинках, справах, оцінках, тобто в діяльності та продуктах цієї діяльності.

До найбільш вагомих властивостей особистості належать:

1. Самосвідомість — відокремлення індивідом самого себе від оточуючого соціального середовища, усвідомлення себе як «Я», що водночас протистоїть «іншим» та нерозривно пов’язане з ними.

2. Самооцінка — оцінка особистістю своїх здібностей, можливос­тей, свого місця серед інших людей. Основна функція самооцінки — регуляція поведінки особистості, самокорекція особистістю своїх вчинків.

3. Активність — здатність особистості самостійно, енергійно та інтенсивно здійснювати соціально значущі дії.

4.Інтереси — ставлення особистості до свого положення та умов життя в даній соціальній і економічній структурі, а також до обумов­лених цим станом потреб. В основі інтересів лежать потреби людей, які зрештою виражають вимоги соціальних законів і внаслідок цього інтерес виступає як результат усвідомлення будь-якої потреби. Інте­реси — це постійний спонукальний механізм пізнання та діяльності особистості, що підштовхує її до перетворення будь-якої сфери діяль­ності відповідно до своїх потреб, уявлень, цілей.

5. Спрямованість — сукупність стійких мотивів, що орієнтують діяльність особистості, незалежно від соціальних ситуацій, в яких вона знаходиться, її прагнення досягти певної мети.

6. Переконання — особисті соціально-психологічні потреби, в основі яких лежать певні уявлення, ідеї, принципи, що визначають ставлення людини до дійсності та спонукають її діяти відповідно до своїх ідеалів, принципів, поглядів, світогляду.

7. Настанова — соціально-обумовлена схильність особистості до певної дії в конкретних умовах.

8. Ціннісна орієнтація — системно пов’ язані ціннісні уявлення про світ, його процеси і відносини, про те, що є більшою цінністю, що меншою, що слід мати за мету, а що ні. Ціннісні орієнтації зумовлюють вчинки та дії людини.

9. Ідентичність — почуття існування унікальної індивідуальності, що відрізняється від інших індивідів, або відчуття себе як частини уні­кальної групи, що відрізняється від інших груп у використанні групових цінностей. Це результат свідомого та емоційного самоототожнення ін­дивіда з іншими людьми, соціальною спільністю або ідеалом шляхом виборчої та внутрішньо узгодженої інформації про нього самого як єд­ності особистого та соціального, що розкривається у взаємодії з іншими особистостями та спільностями. Ідентичність виступає як виявлення та результат ідентифікації — процесу ототожнення особистістю самої себе з певною етнічною, територіальною, мовною, релігійною та ін. спіль­ністю (я — студент, я — харків’янин).

Ці елементи в їх стійкому взаємозв’язку і утворюють систему осо­бистості.

Однак індивіди, які включені до процесу соціальної взаємодії, мають безліч властивостей, врахувати які практично неможливо. Коли йдеться про особистостей як про членів соціальних груп, соціальних інститутів і соціальних організацій, то маємо на увазі не властивості окремих лю­дей, а соціальні типи особистостей. У цьому терміні фіксується узагаль­нене відображення сукупності повторюваних істотних соціальних якос­тей особистості, які входять до будь-якої соціальної спільноти.

Соціологи виділяють декілька типів особистості.

1.  Ідеальний — тип особистості, що виступає ідеалом для членів даного суспільства, ідеал, якого вони прагнуть.

2.  Базисний — тип особистості, потрібний для розвитку суспільства у певний проміжок часу, нормативний для даного типу культури або соціальної верстви.

3.  Модальний — тип особистості, найпоширеніший у цей час, який втілює у собі середні загальноприйняті риси, притаманні певній куль­турі, яка домінує в даному суспільстві. Модальну особистість мають на увазі, коли говорять про «типового» підприємця або адвоката, або українця.

4.  Маргінальний — тип особистості, яка завдяки умовам життя або життєвим обставинам опинилася на межі двох культур, соціальних груп або життєвих стереотипів.

5.  Реактивний — тип особистості, яка в своїх основних рисах і вчинках залежить від різних зовнішніх впливів, з яких не може виділити головне, найбільш суттєве, внаслідок чого, як правило, «пливе за течією», а у своїх знегодах звинувачує обставини, що склалися.

6.  Проактивний — тип особистості, спроможний за будь-яких об­ставин активно реалізовувати свої плани, досягати власних цілей у житті, якомога менше відчувати на собі вплив оточуючих, а більше впливати на них та на зовнішні обставини.

7.  Кримінальний — тип особистості, який є доволі розповсюдже­ним під час кризових та перехідних етапів розвитку суспільства. Він характеризується тим, що, як правило, добре знає основні норми, за­кони, правила поведінки, але порушує їх заради корисливих прагнень, може вчинити злочин задля досягнення мети.

Об’ єктом соціологічних досліджень є не індивідуальні властивос­ті, а соціальні думки та почуття, які виявляються в діях індивідів; не інтереси і відносини окремої особистості, а інтереси і відносини людей, які мають схожі соціальні характеристики і здійснюють свою життє­діяльність у схожих об’єктивних умовах, їх інтереси і відносини, які виявляються в соціальних діях за конкретних історичних умов.

Засади для соціологічної типологізації особистостей можуть бути різними, зокрема, системи потреб, соціальних інтересів, ціннісних орієнтацій і т. ін. Найважливіші з них — статус і роль у системі соці­альних відносин.

Соціальний статус — становище індивіда або соціальної групи стосовно інших індивідів, груп, яке визначається соціально значущими для даної суспільної системи ознаками (професійно-кваліфікаційними, економічними і т. ін.). Залежно від того, чи набуває людина свого ста­тусу завдяки успадкованим ознакам (стать, національність, раса і т. ін.), чи здобуває його внаслідок власних зусиль (освіта, професія), розрізня­ють відповідно статус «природжений» (аскриптивний) та здобутий.

До змішаних статусів відносять такі позиції, які мають водночас властивості природженого та здобутого статусів. Наприклад, діти впливових політичних діячів — батьки не можуть передати їм свій статус, але можуть сприяти їх кар’єрі, створювати певні переваги, щоб вони якнайшвидше здобули відповідний статус. Змішаний статус може характеризуватися також тим, що людина його отримує за обставина­ми, які від неї не залежать (наприклад, безробітний, інвалід).

Оскільки кожну людину характеризує декілька статусів, Р. Мертон запровадив поняття «статусний набір». Статусний набір — це сукуп­ність статусів, що характеризують особистість у різноманітті її взаємо­дій з іншими особистостями з точки зору прав та обов’ язків. У цій сукупності, як правило, виділяється головний статус, той статус, який визначає настанову та спрямованість особистості, зміст і характер її діяльності, ступінь її впливу на інших тощо.

Соціальний статус особистості не є незмінним. Він може змінюва­тися з часом, іноді доволі суттєво.

Соціальний статус особистості характеризується:

1. Певними правами та обов’язками.

2.  Обсягом влади та авторитету.

3.  Рівнем соціального престижу та поваги в суспільстві.

4.  Обсягом та асортиментом послуг, що споживаються.

5.  Оцінкою тих або інших подій суспільного життя.

У реальному житті соціальний статус особистості виявляється в різних ролях, які виконує ця особистість у процесі взаємодії з інши­ми людьми.

Соціальна роль — нормативний зразок поведінки індивіда, який займає певну соціальну позицію (у суспільстві, соціальній організації, соціальній групі) і виконує відповідні функції. Можна сказати також, що соціальна роль — це відповідний прийнятим нормам спосіб пове­дінки людей залежно від їх статусу. Поняття соціальної ролі належить до таких ситуацій, коли регулярно, протягом тривалого часу особис­тість відтворює в певних обставинах певні стереотипи поведінки, що відбивають очікування інших людей. Ці очікування, вимоги, побажан­ня відтворюються в конкретних соціальних нормах.

Людина у своєму житті виконує багато ролей, що пов’язані із со­ціальним статусом. Сукупність соціальних ролей, які відповідають соціальному статусу, мають назву рольового набору. Ролі можуть бути закріплені формально або мати неформальний характер. Ситуація, що пов’ язана з необхідністю задовольняти суперечні вимоги декількох ролей, має назву рольового конфлікту.

Деякі ролі індивід обирає вільно, прагнучи активно опанувати (на­приклад, роль дружини, матері, чоловіка), інші ж йому дано незалеж­но від його волі й бажання (роль жінки, чоловіка, члена етнічної групи). Із соціальною роллю пов’ язані певні права і обов’ язки індивіда, ступінь реалізації яких залежить не тільки від змісту рольових вимог, а й від можливостей, здібностей самого індивіда. Таким чином, будь-яка роль персоніфікується та суб’єктивується, тобто здійснення індивідом певної соціальної ролі зумовлено не тільки об’єктивними, а й суб’єктивними факторами. Соціальна роль характеризується комплексом нормативних вимог до поведінки й очікувань (експектацій). Членам соціальної гру­пи, які виконують ту чи іншу роль, представники групи (суспільства), що взаємодіють з ними, ставлять вимоги, встановлюють приписи спо­собів соціальної поведінки, відносин, настанови і т. ін. Ці вимоги, накази набувають форми очікування певної поведінки. Так, від матері оточуючі очікують, що вона піклуватиметься про свою дитину, від фахівця — що він професійно виконуватиме свої функціональні обов’язки, і т. ін.

Таким чином, соціологія особистості досліджує особистість у сис­темі соціальних зв’язків. Соціальні зв’язки — уся сукупність факторів, які зумовлюють спільну діяльність людей у конкретних умовах місця і часу заради досягнення конкретних цілей. Зв’ язки можуть бути осо­бисті, соціально-групові, організаційні, інституційні і т. ін. Вивчення особистості в системі соціальних зв’язків передбачає насамперед до­слідження її соціальних функцій (ролей) і статусів. Соціальні ролі мож­на розглядати як механізм взаємодії особистості і суспільства. Статус також може розглядатися через сукупність прав і обов’язків. Особистість соціально наділяється статусом і володіє ним відносно інших статусів. Здійснюючи права і виконуючи обов’язки, які становлять її статус, осо­бистість відіграє певну роль. Але при цьому необхідно враховувати і відносну автономію особистості в системі соціальних зв’язків.