Тема 10 Правова аксіологія: ціннісні основи права

Аксіологічне вивчення права має важливе наукове, практичне та мо­ральне значення. Право — найдавніший і геніальний винахід людства, не менш значущий для його розвитку, ніж ті або інші винаходи техніки (колеса, машини, комп’ютери), а тому є одним з вищих загальнолюдських цінностей. Цінність відображає сутність, ціннісний рівень свідомості людини. Аксіологічне відношення дозволяє вирішити, чи варто пізнава­ти світ і змінювати його, чи варто взагалі жити, що людина може одер­жувати від світу і на що вона може сподіватися. Звідси можна зробити висновок: аксіологічний підхід є найважливішим способом розкриття природи людини. Завдання цієї теми — аналіз деяких питань аксіології права: виявлення природи правових цінностей, їх змісту та ієрархії, уяв­лення про право як цінність і його ціннісні критерії.

 

§ 1. Цінності в праві і право як цінність

Теорія цінностей (аксіологія) застосовується і у сфері права. У будь-якому суспільстві система правового регулювання містить у собі різноманітні цінності, оцінки, оцінні критерії, норми, соціаль­ні інститути. Загальновизнано, що правові цінності і оцінки (у сфері правосвідомості) мають регулятивне значення.

Однак їм не можна дати точного і повного пояснення, не вдаючись до понять аксіології. Поняття «цінності» вперше з’являється у філосо­фії І. Канта, який протиставив сферу моральності (волі) сфері природи (необхідності). Цінності самі по собі не мають буття, у них є тільки значущість; вони суть вимоги, звернення до волі, мети, поставленої перед нею. В історії філософії ми виявляємо декілька підходів в об­ґрунтуванні цінностей. Так, представники баденської школи неокан- тинства стверджували, що загальні цінності породжує «чиста воля», носієм якої є надіндивідуальна воля, а не індивідуальний суб’єкт.

В. Вундт, Ф. Йодль, Ф. Пауельсон вважали почуття (і відповідно цінності) чимось суб’єктивним. На противагу цьому Брентано і М. Шелер намагалися довести об’єктивний характер самого почут­тя і загальнозначущість та об’єктивність цінностей.

За Віндельбандом, цінностями визнаються Істина, Добро, Краса, а наука, правопорядок, мистецтво і особливо релігія розглядаються як цінності — блага культури, без яких людство не може існувати. У XX ст. аксіологічну проблематику активно розробляли представ­ники феноменології, герменевтики, екзістенціалізму, теорії соціальної дії. Лінія розмежування філософських шкіл проходить через пробле­му раціональної, чи моральної (ціннісної), визначеності світу.

Як робоче визначення поняття «цінності» пропонуємо таке: цін­ність — це те, що почуття і розум диктують визнати особливо зна­чущим із усього, що є, в ім’я чого проживається життя, а не заради чогось іншого. Спрямованість установки суб’єкта і його дій на певну цінність називається ціннісною орієнтацією, процедура вибору на основі цінності — оцінкою.

Між цінностями, оцінками та нормами існують зв’язки. Тому в на­уках, що мають предметом мораль, право, мистецтво, необхідні їхнє взаємопов’язане вивчення і пояснення, а поряд із цим і розмежування.

Правотворчість і реалізація права являють собою сфери людської діяльності яскраво вираженого оцінного характеру. Внаслідок цьо­го філософія права включає у свій предмет вивчення і дослідження правових цінностей, оцінки у сфері права тощо. Так, у філософії права (зокрема, в загальній теорії права) утворився певний теоре­тичний напрям — правова аксіологія. У свою чергу вона спираєть­ся на поняття загальної аксіології, теоретичні положення про цін­ності взагалі.

Право, на думку деяких дослідників, у своєму аксіологічному ви­мірі виступає як чітко визначена форма правових цінностей, як спе­цифічна форма правової повинності, відмінна від усіх інших (мораль­них, релігійних і т. д.) форм повинності та ціннісних форм. Розгляне­мо ці цінності і, з’ясуємо, як вони пов’язані між собою, а також у чо­му полягає цінність права.

У найбільш загальному вигляді під правовими цінностями розу­міються властивості (ознаки) права, істотно значущі для людей. До них належать передусім невід’ ємні атрибути права — свобода, рів­ність, справедливість. У своєму конкретному виразі правові цінності з’ являються як юридичні нормативні акти, як правосвідомість соці­ального суб’єкта, його вчинки, значущі і для самого суб’єкта, і для інших.

В основі правових цінностей лежать правові ціннісні відносини між соціальними суб’єктами. У перебігу (і в результаті) правовідносин між людьми виникають правові вимоги, формуються соціально зна­чущі норми та ідеали. Дія, що відповідає правовим вимогам, нормам та ідеалам, є законною і виступає як цінність і для суб’єкта діяльності, і для суспільства. У процесі відносин, що породжують явища, які мають індивідуальну і соціальну значущість, формуються ціннісна правова оцінка, ціннісна правова орієнтація та ціннісна правова уста­новка.

Ціннісна правова оцінка — це судження про значення для людей або окремої людини правової події, правової норми, правового ідеалу. Правове судження, а отже, і оцінка можуть бути як вірними, так і не­вірними, а оцінне судження істотно відрізнятися від пізнавального судження.

Право як цінність вимагає в першу чергу сприйняття свого прак­тичного призначення. Саме тому для соціального суб’єкта дуже важ­ливою є його ціннісна правова орієнтація.

Ціннісна правова орієнтація — це особиста перевага правових ідеалів і вчинків, особиста спрямованість на світ правових цінностей, побудова їхньої індивідуальної ієрархії, включення їх до мети і мо­тивів діяльності. Ціннісні правові орієнтації, з одного боку, залежать від багатьох чинників — життєвих умов, виховання, досвіду та ін., а з другого — вони не завжди пов’язані лише з індивідуальним до­свідом, оскільки не тільки визначаються самим суб’єктом, а й висту­пають об’ єктом виховання, маніпулювання та ідеологічного впливу.

Ціннісна правова установка — спрямований вплив соціальної групи, класу, партії, держави на формування правової орієнтації осо­бистості, мас. У цьому впливі провідне місце посідає правова норма. Вона містить у собі ціннісну установку, що виражається у двох функ­ціях відбиття дійсності.

Сучасне суспільство не існує поза ціннісними політико-правовими установками держави. Ухвалений закон завжди виступає вже як пев­на правова ціннісна установка.

Історія і сучасна практика показують, що найчастіше право озна­чає «волю панівного класу, зведену в закон». Ця теза підтверджуєть­ся й тим, що право за своїм ціннісним сенсом — проявляє себе неод­наково при різних політичних режимах — консервативному, лібе­ральному, авторитарному, тоталітарному та демократичному. Разом з тим відзначимо, що, по-перше, різні типи культур приписують праву неоднакову цінність. По-друге, цінність кожної правової норми, кожного правового інструмента щораз визначається як конкретне іс­торичне явище. По-третє, цінність права неможлива поза контекстом діяльності суб’єктів права, організаційних сил, що відповідають ін­ститутам по створенню і реалізації права.

Найзагальнішим чином власну цінність права можна визначити як вираз соціально організованої форми, проходження якої забезпечує відтворення правових станів правовими засобами, внаслідок чого на­роджуються нові можливості і свобода для саморозвитку людини та розвитку суспільства. Як таке право може надавати людям, різним суб’єктам права у вигляді суб’єктивних прав новий простір і людські можливості розвитку. При цьому метою права як соціально організо­ваної форми є те, щоб воно не допускало підстав для гноблення та нещастя інших людей і могло протистояти цьому, погоджуючи по­ведінку з мораллю і справедливістю.

Характеристика права як цінності порушує питання про місце цієї цінності в класифікації цінностей взагалі. Розглянемо основні форми буття цінностей в їхньому співвідношенні.

Фундаментальним з теоретичної точки зору є поділ цінностей на предметні та духовні, що утворюють два полюси всієї сфери цінніс­ного ставлення людини до світу. Право належить до других, тобто є духовною цінністю поряд з такими, як моральні, релігійні, художні (чи естетичні), наукові, світоглядні цінності. Правові цінності в рам­ках духовних є відносно самостійними.

Правові цінності являють собою вид духовних цінностей, що задо­вольняють потреби соціальних груп суспільства в регулюванні соці­альних відносин і вчинків людей. Вони призначені для створення, під­тримання та зміцнення соціального порядку і дисципліни, нормально­го функціонування суспільства. Правові цінності становлять елемент системи соціального (соціально-політичного) управління суспільством.

При цьому вони є деонтичними цінностями, тобто відрізняються чітко вираженим характером, що наказує та зумовлює їх належність до сфе­ри належного. На відміну від інших деонтичних цінностей вони за­кріплюються формально і охороняються державою та її органами.

В аксіології права можна виділити три основні форми буття цін­ностей: суспільні цільові цінності та ідеали, предметно втілені цін­ності, особисті (чи екзистенціальні) цінності.

Розглянемо ці форми буття цінностей докладніше.

Суспільні цільові цінності та ідеали. Вихідною формою право­вих цінностей є їхнє існування у вигляді цінностей, вироблених сус­пільною і правовою свідомістю. Вони присутні в правовій свідомості у вигляді узагальнених уявлень про справедливість, волю, рівність у різних сферах суспільства. Правові ідеали лежать в основі правових обов’язків, тобто деонтичних правових цінностей.

Під ідеалом звичайно розуміють те, до чого ми прагнемо, нормативно-ціннісний зразок належного в його найвищій, найбільш розробленій формі.

І. Кант і Й. Фіхте зазначали, що ідеал — це вища, кінцева мета на шляху поступового «морального самовдосконалення», поступового усвідомлення гідності людини як вищого і єдиного принципу «іде­ального» законодавства. За твердженням І. Канта, право являє собою мету суспільства, що перебуває в громадянському стані. Право ви­ступає для людей вищим принципом, з якого повинні виходити всі максими, що стосуються суспільства.

У той же час право є лише моментом духовного ставлення до сві­ту, але не охоплює його цілком. Тому правовий ідеал виступає лише моментом ідеалу суспільного та ідеалу духовного життя, до складу якого входять Істина, Добро, Краса. Вищі цінності наповнюють люд­ське життя вищим змістом і виступають в індивідуальній та правовій свідомості найважливішими ціннісно-змістовними орієнтирами. Та­ким чином, право для людей, їхні життя і доля є основою самовдос­коналення особистості, формами реалізації активності, творчості людини, гарантією волі та захисту від зла і несправедливості.

Основною темою вчення про суспільний і правовий ідеал має бу­ти не пошук кінцевої формули суспільної досконалості, а вказівка на ті дійсні шляхи і засоби, за допомогою яких можна поліпшити усякий можливий правопорядок.

Предметно втілені цінності. Самі правові ідеали не залишають­ся лише фактом пануючої правосвідомості, а закріплюються в нор­мативних актах, конституціях і законах. Вони входять у правову нор­мативність як провідний елемент. Отже, правові ідеали реалізуються у системі правових відносин — у вигляді взаємовідносин формально рівних, вільних та незалежних один від одного суб’єктів права, у пра­вових процедурах і механізмах, що закріпляють норми і закони в куль­турі.

Із зміною суспільних та правових відносин відбувається переоцін­ка цінностей: багато чого з того, що вважалося абсолютним і непо­рушним, знецінюється, і навпаки, нові паростки суспільного буття породжують нові ціннісні ідеали. Відповідно до ціннісних ідеалів, що змінилися, переоцінюються і предметно втілені цінності.

Особистісні (чи екзистенціальні) цінності. У кожної людини з дитинства під впливом оточуючого середовища і на основі психо­логічного типу особистості складається певна система життєво важ­ливих цінностей. Життєвими цінностями їх робить не предметний зміст, а їхня реальна роль і значущість у системі життєвих орієнтацій людини.

Особисті цінності являють собою ідеальні уявлення про блага, права і межі їх прагнення, пов’язані з її схильностями та бажаннями, і виступають певною мірою як авторитетні і обов’язкові установки свідомості особистості.

Одні правові цінності в тому чи іншому ступені реальні в змісті наявних, засвоєних у вигляді правил норм поведінки суб’єктів права, інші є їхніми цілями та ідеалами. Але те, що люди вибирають собі як цінність свого життя, у чому вони бачать сенс свого існування, не є обов’язково чимось високим, шляхетним; воно може бути спрямо­ване і проти інших людей. Те, що обирають люди, і те, що вони ро­блять, залежать від духовного рівня людини.

Таким чином, правові цінності є похідними від поняття особис­тості. Ідея цінності людини вистраждана всією історією філософії та культури Заходу, хоча вона і пройшла різні етапи власної дискреди­тації.

Право в життєдіяльності суспільства і людини виступає і як осно­ва його самотворення в історії, і як форма реалізації творчості люди­ни, і як гарантія свободи та відмежування від варварства і несправед­ливості. Аналіз природи правових цінностей ієрархії, а також вияв­лення цінності права дозволяють перейти до обґрунтування ідеї пра­ва як ідеї волі і розгляду права як форми волі.