Тема 2 Методологія філософії права

 

У сучасних умовах, коли відбувається докорінне переосмислен­ня основ правознавства, розроблення методологічних проблем фі­лософії права набуває особливого значення. Завдяки таким дослі­дженням, по-перше, реалізується методологічна функція філософії права стосовно правознавства в цілому, тобто більш глибоко і сис­тематично розглядаються методологічні проблеми права; по-друге, створюються передумови для розв’язання всіх проблем філософії права в історичному і теоретичному аспектах. У цьому розділі роз­глядаються питання про поняття і систему методології права, місце філософії права в цій системі, особливості методу філософії права і класифікацію основних типів праворозуміння як способів здій­снення філософсько-правової рефлексії, їх особливості, достоїнства та недоліки.

 

§ 1. Сутність методології права та її рівні

Зазвичай під методологією розуміються система методів, що за­стосовуються для дослідження тієї чи іншої реальності, а також на­ука про ці методи. Саме ж поняття «метод» означає шлях, спосіб досягнення певної мети, тобто спосіб здобуття нового знання про певну реальність. Що ж слід розуміти під методологією права? Мож­на виділити такі підходи до інтерпретації цього феномену.

По-перше, науковий підхід, у межах якого під методологією розу­міється система загальнонаукових і спеціально-наукових методів, що застосовуються до права — соціологічний, кібернетичний, системний та ін., а також вчення про ці методи. Недоліком такого підходу є те, що він не дає уявлення про методологію права як про синтетичне знання, оскільки відповідно до цього підходу окремі науки, з одного боку, і правознавство — з другого, існують нібито самі по собі.

По-друге, філософський підхід, коли під методологією права ро­зуміється застосування основних принципів і категорій філософії до права. До них належать категорії діалектики, гносеологічні категорії, а також категорії соціальної філософії. Але і такий підхід не визнає жодної нової дисципліни на стику філософії і правознавства.

По-третє, філософсько-правовий підхід, який припускає наявність особливої дисципліни, що виконує методологічну роль стосовно пра­вознавства в цілому. Завданням цієї дисципліни є гносеологічний аналіз різних типів правопізнання та праворозуміння.

Останній підхід дає змогу представити методологію права як де­яке синтетичне знання, яке є опосередковуючою ланкою між філосо­фією і теорією права, певний аспект філософії права, що полягає в гносеологічному аналізі основ правової теорії. Отже, методологія права являє собою керівну ідею, систему світоглядних принципів, що виявляють себе на всьому шляху дослідження права, а також обґрунтування такої ідеї.

У наш час загальновизнаним є уявлення про комплексність, синте­тичність методологічного знання. На думку Д. Керимова, методологія права становить «загальнонауковий феномен, що поєднує всю сукуп­ність принципів, засобів і методів пізнання (світогляд, філософські методи пізнання і вчення про них, загально- і конкретно-наукові по­няття і методи), вироблених усіма суспільними науками, у тому числі й комплексом юридичних наук, і застосовуваних у процесі пізнання специфіки правової дійсності, її практичного перетворення»^[1].

Усе це дає підстави говорити про методологію права в широкому розумінні як про комплекс методологічних проблем права і включити до неї:

1)   методологію пізнання права;

2)   методологію юридичної практики, виділяючи:

а) методологію правотворчості;

б)  методологію правозастосування.

У свою чергу в рамках методології пізнання права, чи методології правознавства, слід виділити такі рівні:

1)     філософський, який являє собою систему світоглядно- методологічних ідей і принципів, утілених у тому чи іншому способі осмислення права (типи правопізнання), а також їх порівняння, кри­тику та обґрунтування;

2)  загальнонауковий, який становить систему принципів і методів наукового пізнання в цілому чи окремої науки, застосовуваних для більш глибокого пізнання права, у рамках якого виділяються:

а) власне загальнонаукові методи і прийоми пізнання, такі як аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і класифікація, а також методи: системний, синергетичний та ін.;

б)  конкретно-наукові методи — соціологічний, психологічний, математичний, кібернетичний, історичний, логічний та ін., тобто знання в галузі окремих наук, застосовуване для пізнання правових явищ;

3)   спеціально-юридичний, який являє собою систему характерних для правознавства методів пізнання права: нормативно-аналітичний, догматичний, порівняльно-правовий та ін.

Важлива роль у пізнанні права належить методу філософсько- правової рефлексії. Особливість останнього полягає в проясненні тих ідеальних конструкцій, з яких складається право, та уявному констру­ювання моделей правової реальності. Він заснований на здатності суб’єкта правосвідомості до філософського самоаналізу, дослідження своїх стосунків із правовою реальністю. Завдяки філософсько- правовій рефлексії розкриваються зміст права і специфіка пізнаваль­них процесів, що відбуваються в ньому.

Тому в пізнанні методології права зосередимося на найбільш за­гальному, філософському рівні правознавства — методології філосо­фії права. Вона являє собою систематизовану сукупність пізнаваль­них засобів, що дозволяють досліджувати багатогранну правову реальність в її різноманітних зв ’язках з іншими сферами суспільного життя, а також теоретичний аналіз (рефлексію) цих засобів. Уза- гальненим виразом такої системи є різні типи праворозуміння, чи способи осмислення права, — методологічні парадигми, що володі­ють цілісністю світоглядно-смислового змісту права та його обґрун­тування. У такому підході найбільшою мірою реалізується методоло­гічна функція філософії права.

Концепцію типів праворозуміння, засновану на розмежуванні пра­ва і закону, розробив В. Нерсесянц. Такими, на його погляд, є: а) легізм; б) юснатуралізм; в) юридичний лібертаризм. Перший тип являє собою концепцію позитивістського праворозуміння і виходить з ото­тожнення права і закону. Другий тип виходить із протиставлення права і закону, при цьому під правом розуміються змістовні вимоги природ­ного права (справедливості). Третій тип прагне до синтезу крайніх по­зицій. Він ґрунтується на розмежуванні права та закону і тлумачить право як вираз принципу формальної рівності (формальної справедли­вості). Ця концепція має значний методологічний потенціал, проте в ній не враховуються досягнення сучасної західної філософії права.

Аналіз класичних і сучасних підходів до розуміння права дає змо­гу класифікувати їх на декілька типів: а) правовий позитивізм; б) пра­вовий об’єктивізм; в) правовий суб’єктивізм; г) правовий інтерсуб’єк- тивізм. Кожний з цих способів осмислення права відображає певний аспект правової реальності, а тому становить той чи інший спосіб об­ґрунтування права, оскільки ставить певний аспект права на передній план, розглядаючи право крізь призму цього аспекту.

Дослідимо ці типи праворозуміння на основі аналізу їх свтоглядно- методологічних джерел, змісту, достоїнств і недоліків, основних форм прояву, а також можливостей і меж вирішення ними головних питань філософії права.