Глава 6. Основні засади контролю у сфері господарської діяльності
Глава 6. Основні засади контролю у сфері господарської діяльності
§ 1. Поняття та види контролю
§ 2. Органи державного контролю та порядок його здійснення
§ 3. Сутність фінансово-господарського контролю
§ 4. Основні завдання та форми фінансово-господарського контролю
§ 5. Прийоми контролю
§ 1. Поняття та види контролю
Період становлення ринкової економіки, відмова від командно- адміністративної системи управління, докорінна перебудова організації господарської діяльності та управління нею, робота в умовах нового господарського механізму з різними формами власності висувають нові вимоги до дбайливого використання ресурсів, за допомогою яких створюються матеріальні блага. Важливе значення для вирішення цього завдання мають забезпечення зберігання і цільового використання ресурсів, добре організовані та ефективні облік (у тому числі бухгалтерський) і контроль.
У підходах до визначення поняття «контроль» не існувало єдиних поглядів. У літературі його розглядали або як принцип, або як метод і форму, або як вид діяльності.
Історія розвитку людства свідчить про те, що контроль був притаманний усім суспільно-економічним формаціям. Зрозуміло, його сутність, форми і соціально-економічна ефективність на різних ступенях суспільного розвитку різні. Значно підвищують роль контролю деструк- 110 тивні відхилення в господарській діяльності підприємства, зловживання і правопорушення у сфері виробництва і обліку матеріально-фінансових цінностей, що поширилися в період зламу політичної системи і законодавства та слабкості і нерозгалуженості ринкових відносин.
Контроль є спостереженням, наглядом над чим-небудь з метою перевірки: впевнитися в правильності чи помилковості певної дії; випробування, піддати випробуванню для з’ясування чого-небудь (доброякісності, придатності, знань, досвіду тощо); обстеження з метою нагляду; проконтролювати, придивитись з метою контролю.
Систематичний контроль є вирішальною умовою правильного керівництва, необхідною передумовою подальшого вдосконалення роботи апарату управління. Особливої уваги вимагає контроль у сфері господарської діяльності.
Розрізняють контроль загальний (перевірка роботи даного органу) і контроль спеціальний (перевірка окремої галузі роботи цього органу, наприклад, фінансової, чи взяття на облік).
Контроль може бути внутрішнім, коли він здійснюється усередині даної системи вищими органами (наприклад, контроль над діяльністю районних відділів здійснюється керівником обласного управління), і зовнішнім, коли він здійснюється органами, що не входять у систему даного відомства (наприклад, контроль органів державної санітарної інспекції).
Зовнішній контроль здійснюють органи державного контролю, кредитні установи, спеціальні інспекції, громадські організації.
Існують такі види загального і спеціального контролю: державний контроль, незалежний контроль, контроль власника.
Державний контроль — це сукупність заходів, що здійснюються державними контролюючими органами в межах наданих ним законами України повноважень з метою забезпечення, додержання норм чинного законодавства.
Державні контролюючі органи — це центральні та місцеві органи виконавчої влади, територіальні органи (відділення, представництва) центральних органів виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування, інші органи, уповноважені відповідними законами здійснювати державний контроль за діяльністю державних підприємств, установ і організацій та суб’єктів господарювання.
Суб’єкт господарювання — це зареєстрована в установленому законодавством порядку фізична особа-підприємець, а також юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності (крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування), які здійснюють господарську діяльність.
Незалежний контроль — це контроль, здійснюваний громадськими організаціями (профспілками, товариствами, союзами тощо) або аудиторськими фірмами чи аудиторами.
Контроль власника — це контроль вищими організаціями нижчих залежно від будь-якого підпорядкування і належності (контроль міністерствами і відомствами підпорядкованих їм за галузевою належністю підприємств, установ, організацій або здійснюваний власниками підприємства контроль окремих відділів, цехів, служб підприємства).
Матеріали незалежного контролю передаються власникові на розгляд відповідних керівників установ і організацій або до державних органів контролю чи органів відомчого контролю.
У реальній дійсності немає «контролю взагалі», є «контроль конкретної галузі, певного змісту і конкретної форми». У цьому розумінні його поділяють на адміністративний, технічний, санітарний, екологічний, фінансово-господарський (чи фінансовий) та інші спеціалізовані різновиди.
Основними принципами контролю у сфері господарської діяльності є: презумпції добросовісності суб’єктів господарювання і правомірності їх дій; відкритості та прозорості контролюючих органів; об’єктивності, неупередженості та оперативності проведення контролю та оцінки діяльності суб’єктів господарювання щодо додержання вимог чинного законодавства; відповідності обсягів і предмета контролю компетенції контролюючих органів; превентивності (попереджувального характеру); регулярності; всеохоплюючого характеру.
§ 2. Органи державного контролю та порядок його здійснення
Державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності — це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів місцевого самоврядування, інших органів у межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. (Закон України від 112 5 квітня 2007 р. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).
Державний контроль за діяльністю суб’єктів господарювання здійснюється посадовими особами контролюючих органів різними заходами: аналіз, перевірка, ревізія, обстеження, огляд, експертиза та ін.
Повноваження контролюючих органів щодо проведення контролю встановлюються виключно законами України.
У випадках, передбачених законами України, контрольні заходи можуть здійснюватися комплексно декількома контролюючими органами за спільним рішенням їх керівників.
До інших державних контролюючих органів України належать: Антимонопольний комітет — додержання законодавства із захисту економічної конкуренції; Комітет із питань технічного регулювання та споживчої політики — захист прав споживачів, метрологічна діяльність. Підтвердження відповідності та реклама; Державна служба експортного контролю — використання у заявлених цілях імпортованих до України товарів, що підлягають експортному контролю; органи контролю за цінами — здійснення контролю з питань державної дисципліни цін під час встановлення і застосування державних фіксованих цін і тарифів; Державна податкова адміністрація — державний контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі, валютні операції, порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем і товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та їх використання для розрахунків за товари, роботи, послуги, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів господарювання та ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; Державна митна служба — додержання митного законодавства, спільний із Національним банком України контроль за додержанням валютного законодавства; Контрольно-ревізійне управління — контроль за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності на підприємствах і в організаціях, які одержують кошти із бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів; Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку — випуск та обіг цінних паперів, додержання емітентами реєстрації випуску цінних паперів та умов їх продажу; Міністерство екології — виконання норм і правил у сфері використання та охорони природних ресурсів; Міністерство внутрішніх справ — контроль за суб’єктами господарювання в межах компетенції, визначеної спеціальним законодавством (додається, що дія цього Закону на нього не поширюється).
Контрольними заходами є: комплексні, що охоплюють всі сторони діяльності суб’єкта господарювання; часткові (охоплюють лише сторони); тематичні (одночасно проводяться в однотипних установах за певним переліком питань); планові і позапланові; суцільні і вибіркові (залежно від повноти залучення інформаційного матеріалу).
При проведенні контрольних заходів контролюючому органу забороняється втручатися у фінансово-господарську, виконавчо- розпорядчу та іншу діяльність суб’єкта господарювання, здійснювати будь-які заходи, спрямовані на зупинення, припинення або створення перешкод діяльності суб’єкта господарювання, крім випадків, прямо передбачених законами України.
Для проведення контрольного заходу контролюючий орган видає наказ, який має містити найменування суб’єкта господарювання, щодо якого здійснюватиметься захід, склад осіб, які проводитимуть захід, строк проведення та предмет контролю. На підставі рішення оформлюються інші документи на проведення контрольного заходу (посвідчення, направлення, перелік питань тощо).
Тривалість контрольного заходу не може перевищувати строк, указаний в наказі контролюючого органу. В разі необхідності подовження строку проведення контролюючий орган (або уповноважений орган) приймає рішення з обґрунтуванням такого подовження.
Суб’єкт господарювання та його відповідальні особи під час проведення контролю зобов’язані не перешкоджати здійсненню державного контролю; всіляко сприяти службовим особам контролюючого органу; виконувати законні вимоги контролюючого органу щодо усунення порушень законодавства.
Докладну регламентацію прав і обов’язків суб’єкта господарювання під час контролю передбачено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та спеціальними нормативними актами, залежно від органу, який здійснює контроль.
Посадові особи контролюючого органу під час проведення контролю зобов’язані: діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; об’єктивно та неупереджено вивчати діяльність суб’єкта господарювання, відповідно до наданих їм законами України повноважень; забезпечити зберігання всіх документів та інших предметів суб’єкта господарювання, з якими вони працюють у ході контролю; додержуватися ділової етики у взаємовідносинах з відповідальними особами суб’єкта господарювання; не розголошувати будь-яку інформацію про суб’єкта господарювання, одержану під час проведення контролю, за винятком випадків, передбачених законодавством; ознайомити суб’єкта господарювання чи його представників з результатами контролю в передбачені законом строки; ясно, чітко і зрозуміло формулювати результати державного контролю із висвітленням як позитивних, так і негативних сторін господарської діяльності суб’єкта господарювання.
Права і обов’язки контролюючих органів під час проведення контролю регламентовано Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та спеціальними актама України, законами «Про контрольно-ревізійну службу України», «Про аудиторську діяльність» та ін.
За результатами контролю посадові особи контролюючого органу складають акт за формою, встановленою відповідним контролюючим органом згідно з їх компетенцією. Акт складається наприкінці контролю.
В акті вказуються документально підтверджені факти порушень, виявлені під час проведення контролю, або їх відсутність, а також письмові рекомендації щодо їх усунення та строк їх усунення.
Про усунення порушень, зазначених в акті, суб’єкт господарювання повідомляє контролюючий орган у строк, встановлений в акті.
Акт підписується посадовими особами контролюючих органів та суб’єктом господарювання або його представником (керівником, а у разі його відсутності — відповідальною особою).
У разі відмови суб’єкта господарювання підписати акт посадова особа контролюючого органу робить в акті відповідний запис.
Зауваження щодо змісту акта та проведення самого контролю суб’єкт господарювання надає у письмовій формі разом з виправдувальними документами. Зауваження є невід’ємною частиною акта. Вони повинні бути враховані контролюючим органом або відхилені у письмовому вигляді.
Контролюючий орган має право здійснити повторний контроль щодо усунення суб’єктом господарювання визначених в акті перевірки порушень не раніше дня, до настання якого суб’єкт господарювання повинен повідомити про усунення вказаних порушень.
Непогодження з рішенням контролюючого органу надає право суб’єкту господарювання оскаржити це рішення в судовому порядку.
Оскарження суб’єктом господарювання рішення контролюючого органу в судовому чи адміністративному порядку призупиняє його виконання до ухвалення відповідного рішення судом.
Збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, які спрямовані на фінансування контролюючого органу.
§ 3. Сутність фінансово-господарського контролю
З одного боку, фінансово-господарський контроль є окремою ланкою у загальній системі контролю, а з другого — він є спеціалізованим видом управлінської діяльності і окремою сферою економічних знань, пов’язаною з вивченням господарських процесів і операцій з позиції законності, достовірності, господарської доцільності, забезпечення збереження коштів.
Об’єктивною основою фінансово-господарського контролю є контрольна функція фінансів, тобто органічно притаманна їм властивість управляти шляхом спостереження за формуванням, розподілом і використанням валового суспільного продукту.
Сутність фінансово-господарського контролю полягає у комплексному, органічно взаємопов’язаному вивченні законності господарських і фінансових операцій та процесів на основі використання фінансової звітності, бухгалтерського обліку, нормативної та іншої економічної інформації в поєднанні з дослідженням фактичного стану об’єктів контролю з метою забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів.
Об’єктом фінансово-господарського контролю є розподільчі та перерозподільчі процеси при формуванні і використанні ресурсів на всіх рівнях економічної системи країни. До сфери контролю потрапляють практично всі операції, пов’язані з рухом коштів і господарською діяльністю, тому в економічній літературі часто вживаються терміни «фінансово-господарський контроль», «фінансовий контроль», «господарський контроль».
Фінансово-господарський контроль є втіленням контрольної функції управління фінансами і здійснюється шляхом застосування певних методологічних заходів, спрямованих на перевірку обґрунтованості господарських процесів, достатнього і законного формування та економного і ефективного використання суспільних чи приватних ресурсів.
Специфіка фінансово-господарського контролю полягає в тому, що при його проведенні контролер оперує вартісними категоріями, які характеризують результати господарювання певного об’єкта чи системи в цілому. При цьому всі фінансові та господарські операції, які здійснюються з використанням коштів, цінних паперів, інших видів розрахунків, витрачанням або переміщенням майна, мають бути сферою застосування контролю. Держава ж повинна виступати гарантом захисту інтересів громадян та забезпечити належний контроль за використанням суспільних ресурсів.
§ 4. Основні завдання та форми фінансово-господарського контролю
На сучасному етапі фінансово-господарський контроль зосереджено на таких основних завданнях: забезпечення виконання планів щодо наповнення державного і місцевого бюджетів; виявлення внутрішньогосподарських резервів зростання виробництва і реалізації продукції, зниження витрат сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів та інших витрат; вироблення пропозицій щодо виявлення прихованих резервів підвищення ефективності виробництва і зростання на цьому ґрунті господарських накопичень і прибутків бюджетів; контроль за формуванням та використанням коштів і майна, що знаходяться у державній та комунальній власності; контроль ефективності управління державною та комунальною частками в акціонерних товариствах та кредитно-фінансових організаціях; контроль ефективності управління об’єктами, в інтересах яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування надають пільги або гарантії; контроль використання позик, кредитів та грантів міжнародних організацій, що надаються суб’єктам господарювання на засадах підтримки та розвитку; контроль за економним і доцільним використанням державних коштів та попередження порушень і зловживань у їхньому використанні; запобігання нестачам, розтратам, крадіжкам державного, колективного та приватного майна; перевірка достовірності даних бухгалтерського обліку і звітності, боротьба з приписками та іншими фальшуваннями звітних даних; контроль приватизаційних процесів, а також операцій з передавання в оренду об’єктів права державної та комунальної власності; контроль виконання бюджетів фондів соціального страхування та Пенсійного фонду; контроль коштів державних лотерей; контроль коштів і майна громадських, благодійних організацій, профспілок та політичних партій; контроль ефективності управління природними монополіями; контроль коштів суб’єктів добровільного та обов’язкового страхування (страховиків) та ін.
В Україні фінансово-господарський контроль здійснюють органи недержавного і державного (відомчого і позавідомчого) контролю. За часом проведення його поділяють на попередній, поточний та наступний.
Попередній контроль здійснюється до виконання господарської операції, має на меті попередити незаконні дії шляхом перевірки планів, кошторисів і документів про надходження та витрати цінностей. У попередньому контролі беруть участь органи державного управління — при затвердженні планів і кошторисів; Міністерство фінансів України — під час затвердження планів фінансування; банківські установи — під час кредитування; бухгалтери підприємств — під час приймання первинних документів від контрагентів тощо.
Поточний контроль має місце у перебігу самої господарської діяльності під час її проведення і спрямований на оперативне усунення недоліків та зловживань, виявлення резервів подальшого зростання суспільного виробництва. Він здійснюється керівником підприємства, головним бухгалтером, а також іншими співробітниками, які відповідають за виконання господарських операцій.
Наступний контроль здійснюється після проведення господарської операції у вигляді документальних перевірок, ревізій, обстежень, аналізів балансів та звітів. Він дає змогу забезпечити об’єктивну оцінку діяльності всіх ланок господарства, підприємства, установи та окремих посадових осіб. Наступний контроль обов’язково охоплює всі підприємства, що дозволяє разом із попереднім і поточним контролем створювати цілісну систему.
Залежно від методів здійснення наступний контроль поділяють на фактичний та документальний. Фактичний контроль — це перевірка дійсності матеріальних цінностей шляхом інвентаризації, лабораторних аналізів, контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольного запуску сировини і матеріалів у виробництво, контрольного аналізу сировини, матеріалів, готової продукції та експертиз (крім судових). Документальний контроль полягає в перевірці господарської діяльності на підставі первинних документів, облікових записів і звітності, дані яких можуть бути достовірними і недостовірними, повними і неповними. Залежно від цього використовуються технічні засоби перевірки документів.
Усі форми контролю є взаємозалежними, взаємообумовленими та доповнюють одна одну. Система контролю, що існує в нашій країні, недостатньо ефективна, занадто роздрібнена, потребує великої кількості людей і засобів, а головне — зосереджена на відомчих інтересах і значною мірою залежить від тих організацій і посадових осіб, які покликані здійснювати цей контроль.
У світовій практиці виділяють певні етапи методологічного вдосконалення фінансово-господарського контролю: від перевірки документів до перевірки рішень; від перевірки окремих випадків до системної перевірки; від суцільної перевірки до вибіркової перевірки; від перевірки виконавця до перевірки керівника; від окремого контролера до виконання контролю групою; від перевірки події, що вже відбулася, до одночасної з подіями перевірки; від викриття помилок до їх запобігання; від перевірки правильності до перевірки ефективності.
Форми контрольної діяльності в Україні вирізняються особливими методиками, які є індивідуальними для кожного контрольного органу. Вони регулюються спеціальними нормативними актами, які видає відповідний орган своїм структурним підрозділам. Що ж стосується загальних положень, то їх також можна класифікувати: розрізняють планові і позапланові перевірки (планові перевірки здійснюються відповідно до затвердженого плану із передчасним (згідно з чинним законодавством — за 10 днів) попередженням, позапланові — тільки за наявності передбачених законом підстав та без попередження), виїзні (тобто на місці розташування об’єкта, що перевіряється) та безвиїзні. Виокремлюють первинну, повторну і додаткову перевірки. Особливою формою перевірки є інспектування. Національний банк України здійснює контроль у формі інспектування комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що підпадають під його компетенцію. Вирізняють планове (комплексне), спеціальне, тематичне інспектування. Комплексним інспекційним перевіркам підлягають банки, що здійснюють банківську діяльність на підставі банківської ліцензії. Філії банків підлягають лише тематичним і спеціальним перевіркам за окремими рішеннями Національного банку України. Інші особи, охоплювані його наглядовою діяльністю, підлягають тематичним перевіркам. Попередній контроль має місце під час видання Національним банком України ліцензій комерційним банкам.
§ 5. Прийоми контролю
До методичних прийомів документального контролю належать формальна і арифметична перевірки документів, логічний аналіз, зустрічна звірка, зворотний перерахунок, аналіз проектів планів-прогнозів та кошторисів.
Методичні прийоми фактичного контролю включають інвентаризацію, суцільне і несуцільне, візуальне спостереження, контрольний обмір будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво, контрольний аналіз сировини, матеріалів і готової продукції, експертну оцінку.
Перевіряючи законність і доцільність господарських операцій, що відображені в первинних документах, необхідно з’ясувати, чи не суперечить їх зміст чинному законодавству і нормативним актам.
Методичні прийоми документального і фактичного контролю наведено в табл. 6.
Таблиця 6
Документальний
контроль |
Фактичний контроль |
Формальна і арифметична перевірка документів Юридична оцінка відображених у документах господарських операцій Логічний контроль об’єктивної можливості документально оформлених господарських операцій. Зустрічна звірка документів або записів в облікових регістрах Оцінка законності і обґрунтованості господарських операцій за даними кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку Порівняння, групування, розрахунки середніх і відносних показників та інші прийоми економічного аналізу Інвентаризація |
Експертна оцінка справжніх обсягів і якості виконання робіт, обґрунтованості нормативів матеріальних витрат і виходу готової продукції, додержання технологічних режимів Візуальне спостереження — безпосереднє обстеження і огляд складських приміщень, цехів. Суцільне спостереження Спостереження — хронометраж, фотографія робочого дня, інші дії для фіксації окремих елементів виробничо- господарських процесів у певний період |
Так, при зустрічних звірках первинні документи і облікові дані підприємства в разі необхідності порівнюються з відповідними документами і даними організацій, від яких вони одержані або яким видані кошти і матеріальні цінності.
Документальний і фактичний контроль доповнюють один одного, тому їх поділ на прийоми є умовним. Наприклад, інвентаризація товарно-матеріальних цінностей або контрольне вимірювання виконання робіт обов’язково завершується порівнянням фактичних даних з обліковими. Зустрічна перевірка документальних даних постачальника і одержувача товарно-матеріальних цінностей часто супроводжується перевіркою фактичної наявності цінностей в натурі на складі одержувача.
Основною формою подальшого фінансово-господарського контролю є ревізія. Вона ґрунтується на перевірці бухгалтерської і статичної звітності, первинних документів, облікових реєстрів, фактичної наявності коштів і товарно-матеріальних цінностей.
Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово- господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.
Ревізія — це перевірка ревізором на вимогу ревізійних, слідчих або судових органів законності, доцільності фінансово-господарської діяльності об’єкта відповідно до поставлених завдань.
За результатами ревізії складають акт, а результати перевірок оформлюють у вигляді довідки або доповідної записки про виконану роботу.
Залежно від змісту програми ревізії поділяються на повні (комплексні) і неповні (некомплексні). Повні (комплексні) ревізії охоплюють усю діяльність об’єкта контролю за певний проміжок часу. Неповні (некомплексні) ревізії охоплюють один або декілька напрямків діяльності об’єкта контролю, окремі види операцій, збереження і правильність використання різних видів коштів.
У разі необхідності використання спеціальних економічних знань, у тому числі на досудовому слідстві, призначення судової бухгалтерської експертизи є одним з гарантій повноти і всебічності дослідження фактичних обставин справи. Як правило, судово-економічна експертиза призначається після проведення ревізії і при достатності матеріалів, необхідних експерту для вирішення поставлених перед ним питань.
Запитання для самопідготовки
- Наведіть визначення поняття контролю.
- Назвіть основні види та принципи контролю.
- Назвіть основні органи державного контролю.
- Приведіть відмінності між документальним і фактичним контролем.
- Перелічить основні методичні прийоми документального контролю.
- Назвіть основні методи фактичного контролю.