Печать

Глава 2. Господарський облік та його види

Posted in Учебные материалы - Судова бухгалтерия (В.М.Глібко, О.П.Бущан)

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

 

Глава 2. Господарський облік та його види


§ 1. Значення та види обліку

§ 2. Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності

§ 3. Предмет і метод, завдання і система бухгалтерського обліку

§ 4. Бухгалтерський баланс та його структура

§ 5. Бухгалтерські рахунки та їх структура. Класифікація рахунків

§ 6. Первинні та облікові реєстри. Форми бухгалтерського обліку

§ 7. Документація та її роль у розслідуванні злочинів

§ 8. Інвентаризація та порядок її проведення

§ 9. Фінансова звітність

 

 

§ 1. Значення та види обліку


Виникнення господарського обліку та потреба в ньому пов’язані з вимогами матеріального виробництва, в процесі якого людина створює необхідні для існування і розвитку суспільства матеріальні блага. Для раціонального здійснення цього процесу та його ефективності він має бути керованим. Головними інструментами керування матеріальним виробництвом є господарський облік і контроль.

Техніка обліку передбачає декілька етапів. Це насамперед спосте­реження за господарськими процесами та їх подальше обчислення в певних показниках, що загальноприйнято реєструється за попередньо розробленою науково обґрунтованою системою. Процес обліку завер­шується узагальненням одержаних даних. Практика свідчить, що тільки за допомогою згрупованих і узагальнених відповідно до вимог матеріального виробництва показників можна успішно управляти економічною діяльністю підприємства.

Отже, господарський облік є кількісним відображенням та якісною характеристикою процесів виконання завдань економіки на її різних ділянках з метою якомога ефективного керівництва та управління цими процесами.

Протягом історичного розвитку в процесі загального підвищення рівня матеріально-технічної культури змінювалися і вдосконалювали­ся також методи, техніка і форма обліку — від примітивних засобів і способів до використання складних сучасних комп’ютерних систем. Господарська діяльність кожного виробничо-комерційного підприєм­ства базується на найраціональнішому використанні матеріальних і грошових ресурсів, а також часу праці в процесі виробництва.

Головне завдання обліку — всебічне відображення та фіксування господарських явищ. Облік має не просто реєструвати господарські процеси, а й активно впливати на них, виявляти внутрішні резерви виробництва, сприяти виконанню планів, попереджати безгосподар­ність та диспропорції в плануванні розвитку економіки, боротися із втратами і непродуктивними витратами, виявляти причини відхилень від плану.

Велику роль облік відіграє як у забезпеченні збереження товарно- матеріальних цінностей і фінансових ресурсів, так і в досягненні їх якомога ефективного та раціонального використання.

Таким чином, облік — це насамперед кількісний відбиток і вимір господарських явищ. Господарська діяльність та процес виробництва з огляду на різноманітність їхньої сутності потребують наявності різ­них вимірників для кількісного відображення.

У повсякденній практиці застосовують три види вимірників: на­туральні, трудові й грошові.

За допомогою натурального вимірника одержують дані про кіль­кість однорідних об’єктів обліку в одиницях виміру. В аналітичному обліку матеріальних цінностей, готової продукції, товарів, основних засобів тощо використовують такі натуральні вимірники: довжини (сантиметри, метри та ін.), ваги (грами, кілограми та ін.), площі (ква­дратні метри, гектари та ін.), обсягу (літри, кубічні метри та ін.).

Трудовий вимірник часу (дні, години, хвилини) використовується з метою обліку кількості відпрацьованого часу і праці, витрачених на ви­готовлення певної продукції. Він застосовується під час нарахування заробітної плати працівникам підприємств, а також визначення середньо­спискового складу працівників, рівня продуктивності праці тощо.

Грошовий (вартісний) вимірник є універсальним, оскільки він ви­ступає своєрідним спільним знаменником усіх господарських операцій і явищ, відображених в натуральних або трудових вимірниках.

Єдність системи обліку на підприємстві, в галузі, державі забез­печується трьома нерозривно пов’язаними видами обліку: внутріш­ньогосподарським, статистичним та бухгалтерським.

Внутрішньогосподарський (управлінський) облік — це система об­роблення та підготовки інформації про діяльність підприємства для вну­трішніх користувачів у процесі управління підприємством. Він здійсню­ється безпосередньо на робочому місці (цех, склад тощо) і забезпечує спостереження і реєстрацію певних виробничих і комерційних операцій та інших чинників господарської діяльності підприємства, організації, установи. Мета управлінського обліку — швидке одержання інформації про перебіг виробництва, реалізації продукції (робіт, послуг).

Внутрішньогосподарський (управлінський) облік існує для опера­тивного планування і спостереження за розвитком виробництва, виконанням робіт, наданням послуг. Він охоплює господарські і вироб­ничі операції, що безпосередньо не відображуються на рахунках бухгалтерського обліку. З допомогою цього обліку одержують дані про щоденний випуск, відвантаження і реалізацію продукції, товарів, тру­дові витрати, додержання умов договірних постачань тощо.

За допомогою статистичного обліку вивчають кількісну характе­ристику масових господарських процесів з метою розкриття їхньої якісної своєрідності, використовуючи для цього особливі наукові при­йоми. Відомості про господарські та виробничі зміни статистичний облік одержує із бухгалтерського обліку.

Наприклад, за даними статистичного обліку можна визначити по­казники зростання продуктивності праці, зниження собівартості про­дукції тощо. Ці дані допомагають аналізувати результати різних про­цесів і прогнозувати їх подальший розвиток. Отже, на основі статис­тичного обліку визначають кількісні та якісні показники роботи кож­ного підприємства.

Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реє­страції, нагромадження, узагальнення, зберігання та передавання ін­формації про діяльність підприємства для зовнішніх і внутрішніх ко­ристувачів, до яких належать юридичні та фізичні особи, з метою прийняття ними рішень. Основною умовою правильної організації бухгалтерського обліку є застосування найраціональніших форм і ме­тодів обліку, підвищення рівня його технічного озброєння.

Усі три види господарського обліку тісно пов’язані між собою і доповнюють один одного.

 

 


 

§ 2. Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності


Згідно зі ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінан­сову звітність» і Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 1 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітно­сті є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати ді­яльності та рух грошових коштів підприємства.

У свою чергу, в ст. 4 цього Закону сформульовано такі основні принципи, за якими необхідно здійснювати бухгалтерський облік та фінансову звітність: обачність — застосування в бухгалтерському об­ліку методів оцінки, які мають запобігати заниженню оцінки зобов’язань і втрат та завищенню оцінки активів і доходів підприємства; повне висвітлення — фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні і потенційні наслідки господарських операцій та подій, здат­них вплинути на рішення, що ухвалюються на її основі; автоном­ність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відо­кремлена від власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підпри­ємства; послідовність — постійне (рік у рік) застосування підприєм­ством обраної облікової політики, зміна якої можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтер­ського обліку, і має бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звіт­ності; безперервність — активи та зобов’язання підприємства оціню­ються з огляду на припущення, що його діяльність триватиме далі; нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення фі­нансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи цього періоду з витратами, що були здійснені для їх одержання; в цьо­му разі доходи і витрати відображуються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності з часу їхнього виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів; пріоритет суті перед фор­мою — операції обліковуються відповідно до їхньої суті, а не лише згідно з юридичною формою; історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів підприємства на основі витрат на їх виробництво та придбання; єдиний грошовий вимірник — всі госпо­дарські операції підприємства в його фінансовій звітності вимірюють­ся та узагальнюються в єдиній грошовій одиниці; періодичність — можливість поділу діяльності підприємства на певні проміжки часу з метою складання фінансової звітності.

 

 


 

§ 3. Предмет і метод, завдання і система бухгалтерського обліку


Бухгалтерський облік є своєрідним літописом діяльності будь-якого господарства. Він дає можливість відтворити кожний господарський факт з усіма деталями. Цей вид обліку є суцільним, безперервним і чітко регламентованим, що забезпечує документальне відображення всіх господарських операцій. Належне ведення господарського обліку сприяє кращій організації управління та контролю за господарськими операціями суб’єктом господарювання. Паралельно з внутрішньогос­подарським і статистичним обліками, головну і домінуючу роль в ін­формаційній системі підприємства відіграє бухгалтерський облік, що зумовлено такими особливостями.

По-перше, бухгалтерський облік відображує діяльність підпри­ємництва як систему різнорідних, але взаємопов’язаних об’єктів: ре­сурсів, власного капіталу, зобов’язань та всіх змін, що відбуваються з ними в результаті господарювання. Узагальнення здійснюється в єди­ному грошовому вимірнику (хоча використовуються і натуральні, і трудові) шляхом суцільного спостереження і вимірювання всіх змін певних об’єктів.

По-друге, бухгалтерський облік має суто документальний характер, тобто кожний запис у ньому здійснюється тільки на підставі правиль­но складених і оформлених документів. Це забезпечує юридичну по­вноцінність і доказовість інформації бухгалтерського обліку.

По-третє, бухгалтерська інформація дає постійне і безперервне уявлення про господарювання, що забезпечує йому перевагу перед внутрішньогосподарським і статистичним обліками.

В умовах переходу до ринкових відносин головне завдання бухгал­терського обліку — одержання точної, достовірної інформації про господарські операції та результати господарської діяльності підпри­ємства. Система бухгалтерського обліку містить такі складові елемен­ти: ведення бухгалтерського обліку, складання балансу і фінансової звітності; здійснення розрахунків; збирання статистичних даних (ве­дення статистики); планування на майбутні періоди.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на підпри­ємстві та забезпечення фіксування фактів здійснення господарських операцій згідно зі ст. 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансо­ву звітність» покладається на його керівника, а ведення бухгалтерсько­го обліку на головного бухгалтера.

Сутність предмета бухгалтерського обліку розкривається через його об’єкти, до яких належать активи, зобов’язання, власний капітал та господарські операції підприємства.

Активи — це контрольовані підприємством ресурси, одержані в результаті попередньої діяльності, використання яких передбачає одержання економічних вигод у майбутньому.

Зобов'язання — це заборгованість підприємства як наслідок по­передньої діяльності, погашення якої в майбутньому передбачає змен­шення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Власний капітал — це частина в активах підприємства, що зали­шається після вирахування його зобов’язань.

Господарська операція — це дія, процес або акт, що зумовлює зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

У процесі виробництва господарську операцію можна зобразити такою формулою: гроші — запаси — виробництво — готова продук­ція — гроші.

Скорочена господарська операція (наприклад, надання послуг, ви­конання робіт) зображується так: гроші — товар — гроші. У господар­ській діяльності важливе значення мають операційний цикл та його швидкість, які впливають на тривалість господарської операції.

Здійснення господарських операцій спрямоване на одержання економічної вигоди.

Економічна вигода — це потенційна можливість одержання під­приємством грошових коштів від використання активів.

Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та одержанням коштів від реалізації виробленої продукції чи товарів і послуг.

Швидкість циклу — це завершений операційний цикл за одиницю часу (тиждень, місяць, рік).

Усі об’єкти бухгалтерського обліку поділяються: за функціональ­ною роллю в процесі господарювання — класифікація активів підпри­ємства; за джерелами формування та призначення — класифікація зобов’язань та власного капіталу.

Необоротні активи — це матеріальні та нематеріальні ресурси, які належать установі та забезпечують її функціонування і строк корисної експлуатації яких, як очікується, становить більше одного року. Обо­ротні активи — це грошові кошти та їх еквівалент, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи спо­живання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти міся­ців від дати балансу.

Нематеріальний актив — це немонетарний актив, який не має ма­теріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання упродовж періоду строком понад один рік (або операційного циклу, який перевищує один рік).

Основні засоби — це власні та одержані на умовах фінансового лізингу об’єкти і орендовані цілісні майнові комплекси (див. схему на рис. 1).

 

Фінансовими інвестиціями є активи, які утримуються підприєм­ством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Довгострокові фінансові інвестиції — це фінансові інвестиції на строк понад один рік, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Довгострокова дебіторська заборгованість — це заборгованість фізичних та юридичних осіб, що не виникає в перебігу нормального операційного циклу.

Відстрочені податкові активи — це податок на прибуток, який під­лягає відшкодуванню в наступних періодах унаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

Незавершене будівництво — це будівництво (в тому числі устат­кування для монтажу), що здійснюється для власних потреб підпри­ємства, а також авансові платежі для фінансування такого будів­ництва.

Справедливою вартістю є сума, за якою може бути здійснено обмін активу чи оплату зобов’язань у результаті операції між зацікавленими і незалежними сторонами.

Ідентифікаційні активи і зобов’язання — це придбані активи і зобов’язання, які на дату придбання відповідають критеріям визна­чення статей балансу, встановленим Положенням (стандартом) бух­галтерського обліку 2 «Баланс».

Оборотні активи — це не обмежені у використанні грошові кошти та їх еквіваленти, а також інші активи, призначені для реалізації, спо­живання (використання) упродовж операційного циклу чи одного року з дати балансу (див. схему на рис. 2).

 

Запаси — це активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, перебувають у процесі вироб­ництва з метою майбутнього продажу продукту виробництва, утриму­ються для споживання у процесі виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також для управління підприємством.

Під виробничими запасами розуміють запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, купівельних напівфабрикатів і комп­лектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних та інших ма­теріалів, призначених для споживання в перебігу нормального опера­ційного циклу.

Готова продукція — це продукція, яка виготовлена на підприєм­стві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним ха­рактеристикам, передбаченим договором чи іншим нормативно- правовим актом.

Товари — це матеріальні цінності, що придбані (одержані) та утри­муються підприємством з метою подальшого продажу.

Незавершене виробництво становлять не повністю оброблені та складені деталі, вузли, вироби та незакінчені технологічні процеси.

Дебітори — це юридичні та фізичні особи, які заборгували під­приємству певні суми грошових коштів, їхніх еквівалентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість — це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Поточну дебіторську заборгованість ста­новить сума дебіторської заборгованості, яка виникає в перебігу нор­мального операційного циклу або буде погашена протягом року від дати балансу.

Сумнівний борг — це поточна дебіторська заборгованість за про­дукцію, товари, роботи, послуги, щодо якої існує невпевненість на предмет погашення її боржником.

Безнадійна дебіторська заборгованість — це поточна заборгова­ність, щодо якої існує невпевненість на предмет погашення її боржни­ком або щодо якої минув строк позовної давності.

Довгостроковою дебіторською заборгованістю є сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в перебігу нормального операційного циклу та має бути погашена після одного року від дати балансу.

Фінансові інвестиції — це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод інвестора.

Поточні фінансові інвестиції — це фінансові інвестиції на строк, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь- який момент (крім інвестицій, що є еквівалентом грошових коштів).

Власний капітал — це частина в активах підприємства, що зали­шається після вирахування його зобов’язань.

Зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка виникла вна­слідок попередньої діяльності і передбачуване погашення якої при­зведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі еконо­мічні вигоди.

До структури власного капіталу входять: статутний, резервний, додатковий капітал та ін. (див. схему на рис. 3).

 

Статутний капітал — це внесок власників (учасників) до капіталу підприємства, зафіксований в установчих документах.

Пайовим капіталом є пайові внески членів спілок та інших суб’єктів господарювання, передбачені установчими документами.

Додатковий вкладений капітал — це вартість реалізації акцій, ви­пущених акціонерним товариством, що перевищує їхню номінальну вартість.

Резервний капітал — це резерви ресурсів, створені відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нероз­поділеного прибутку підприємства.

Нерозподілений прибуток становить прибуток, що реінвестується підприємством (або сума непокритого збитку).

Неоплачений капітал — це заборгованість власників (учасників) за внесками до статутного капіталу.

Вилученим капіталом є фактична собівартість акції власної емісії або часток, викуплених господарським товариством у його учасників.

Резерв наступних платежів — це витрати і платежі, нараховані у звітному періоді, що сплачуватимуться в майбутньому (сплата майбут­ніх відпусток, гарантійні зобов’язання тощо).

Поточними є зобов’язання, що мають бути погашені протягом операційного циклу підприємства або протягом одного року, почина­ючи від дати балансу. До таких належать короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (сума довгострокових зобов’язань, що підлягає погашенню протягом одного року від дати балансу), кредиторська заборгованість за товари, послуги, роботи (заборгованість постачальникам і підрядникам), по­точні зобов’язання за розрахунками з бюджетом, і учасникам її за страхування та ін., видані векселі, тобто сума, на яку підприємство видало векселі для забезпечення поставок (робіт, послуг) постачаль­ників, підрядчиків та інших кредиторів.

Довгострокові зобов’язання — це всі зобов’язання, які не є поточ­ними. Серед них вирізняють довгострокові кредити банків, інші дов­гострокові зобов’язання (крім банків).

Доходи майбутніх періодів становлять доходи, які одержані про­тягом поточного або попередніх звітних періодів і належать до наступ­них звітних періодів.

Метод бухгалтерського обліку — це сукупність способів і заходів, за допомогою яких господарська діяльність підприємств відображу­ється в обліку. Метод складається з низки елементів, серед яких — ба­ланс, рахунки бухгалтерського обліку, подвійний запис, документація, оцінка, калькуляція, інвентаризація, фінансова звітність.

Практичне використання кожного з цих складників зумовлено від­повідними положеннями та інструкціями, розробленими і затвердже­ними державними органами.

Зупинимося на їхніх характеристиках.

Бухгалтерський баланс — це звіт про фінансовий стан підприєм­ства, який відображує на певну дату його активи, зобов’язання і влас­ний капітал в грошових коштах.

Рахунки бухгалтерського обліку призначені для обліку наявності і руху активів, власного капіталу та зобов’язань.

Подвійний запис — це принцип тотожного відображення господар­ських операцій на рахунках, що забезпечує рівність оборотів по дебе­ту та кредиту кореспондуючих рахунків. Подвійний запис обумовлений економічною сутністю відображення операцій. Кожна господарська операція зумовлює однакові зміни в балансі, тобто в активах і власно­му капіталі із зобов’язаннями.

Документація передбачає відображення господарських операцій на певних носіях інформації (паперових бланках або технічних носіях). її зміст становлять відомості про здійснення тієї чи іншої господарської операції, які надають юридичної сили даним бухгалтерського обліку.

Під оцінкою розуміють відображення об’єктів бухгалтерського обліку в єдиному грошовому вимірі з метою їх узагальнення в цілому по підприємству.

Ресурси та господарські операції, що відображуються в бухгалтер­ському обліку і документах звітності, оцінюються в національній грошовій одиниці України шляхом підсумовування витрат.

Операції на валютних рахунках підприємства, а також здійснені в іноземній валюті в бухгалтерському обліку фіксуються в національній грошовій одиниці України шляхом перерахування іноземної валюти за курсом Національного банку України, що діє на момент проведення операції.

Калькуляція — це підрахування витрат з метою обчислення собі­вартості продукції і послуг як загалом, так і за окремими видами. Со­бівартість є базовим чинником для визначення ціни виробленої про­дукції, виконаних робіт та наданих послуг.

Інвентаризацією називають спосіб перевірки в натурі фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів шляхом підрахування, зважування, обмірювання та оцінювання всіх залишків активів і їх зіставлення з даними бухгалтерського обліку.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов’язані складати фінансову звітність.

Фінансова звітність — це така бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звіт­ність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати на підставі даних статистичного і аналітичного обліку.

Датою подання бухгалтерської звітності для підприємств і установ у межах одного міста вважається день її фактичного подання до контро­люючого органу, а для іногородніх суб’єктів господарювання — дата поштового відправлення, зазначена на штемпелі підприємства зв’язку.

Фінансові звіти підписуються керівником і головним бухгалтером підприємства чи установи, а за відсутності на підприємстві (в устано­ві) бухгалтерської служби — фахівцем, який веде облік.

Фінансову звітність підприємства (крім бюджетних установ, пред­ставництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єктів малого підприємства, що визнані такими законодавством України) становлять: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошо­вих коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їхню вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів. Органам виконавчої влади та іншим користу­вачам фінансова звітність подається згідно із законодавством. Строк подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, під методом бухгалтерського обліку треба розуміти систему способів та заходів, покликаних відображати об’єкти бухгалтерського обліку з метою контролю та керування ними.

 

 


 

§ 4. Бухгалтерський баланс та його структура


Активи підприємств і організацій, їхній стан та розміщення, а також власний капітал і зобов’язання відображуються в бухгалтерському балансі, який є показником майнового стану підприємства на певну дату в узагальненому грошовому виразі.

Кожне підприємство чи організація має певну суму активів, а також власного капіталу і зобов’язань. Відповідно до цього майновий стан суб’єкта господарювання виділяють у дві групи, що відображують у балансі. Групу активів за їхнім складом і розміщенням називають ак­тивом, а групу власного капіталу і зобов’язань — пасивом.

Графічно бухгалтерський баланс підприємства має вигляд табли­ці, поділеної на дві частини: актив (ліва частина) та пасив (права частина).

Головним елементом бухгалтерського балансу є стаття (активу чи пасиву). Актив балансу складається із трьох, а пасив — із п’яти розді­лів (табл. 1).

 

Оскільки і статті активу, що відображують склад активів підпри­ємства, і статті пасиву (зобов’язання і власний капітал) подають уза­гальнений вираз фінансового стану підприємства в одній грошовій оцінці, то підсумки активу і пасиву завжди мають збігатися.

Статті бухгалтерського обліку — це показники стану окремих видів активів, зобов’язань та власного капіталу на відповідну дату. Кожна стаття балансу має грошовий вираз — оцінку статті.

Актив відображується в балансі за умови, що його оцінку досто­вірно визначено і в майбутньому передбачається одержання економіч­них вигод, пов’язаних з його використанням.

Зобов’язання відображуються в балансі, якщо їх оцінку достовірно визначено і існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбут­ньому внаслідок їх погашення.

Власний капітал відображується в балансі одночасно з активами або зобов’язаннями, які призводять до його зміни.

Суми, наведені в балансі за статтями (на початок року і на кінець звітного періоду), використовуються для відкриття рахунків на на­ступний звітний період.

Оцінка балансу дає уявлення про реальний майновий і фінансовий стан підприємства та ефективність використання власного й залуче­ного капіталу, відіграє велику роль у процесі управління і керівництва підприємством.

У діяльності правоохоронних органів показники балансу викорис­товуються для виявлення різних порушень фінансової (витрачання коштів не за цільовим призначенням) та розрахункової дисципліни;

встановлення фінансових наслідків порушень і зловживань, що мали місце. Показники балансу можуть мати вагу доказів у справах слідства та судочинства.

Отже, діяльність підприємств, організацій та установ складається з низки господарських циклів, під якими розуміють рух активів у різ­них формах. У свою чергу, кожний цикл складається з багатьох госпо­дарських операцій — індивідуальних моментів руху активів.

Кожна така господарська операція з активами впливає на їхню величину і форму, склад і розміщення, а також видозмінює їхнє дже­рело надходження (власний чи залучений капітал) та цільове призна­чення. Оскільки баланс відображує стан активів, власного капіталу та зобов’язань, то кожна операція впливає і на баланс, змінюючи ту чи іншу його статтю. Таким чином, у процесі господарської діяльності відбувається постійна і безперервна зміна статей, що призводить до змін підсумків груп і розділів як активу, так і пасиву балансу.

Розрізняють чотири види змін балансу в зв’язку з господарськими операціями: активні, пасивні, активно-пасивні в бік збільшення та активно-пасивні в бік зменшення.

Активні зміни призводять до збільшення суми за однією статтею активу балансу і до зменшення — за іншою. При цьому пасив і загаль­ний підсумок балансу не змінюються. Цей вид змін балансу може бути зображено формулою А + С - С = П, де А — актив балансу; П — пасив балансу; С — сума змін за статтями балансу.

Пасивні зміни зумовлюють збільшення суми за однією статтею пасиву балансу і відповідно зменшення за іншою; актив і загальний підсумок балансу не змінюються. Цим змінам відповідає формула А = П + С - С.

Активно-пасивні зміни балансу в бік збільшення передбачають одночасне збільшення суми за однією статтею активу та відповідно за статтею пасиву і, як наслідок цього, — зростання загального підсумку балансу. Формула цих змін має такий вигляд А + С = П + С.

Активно-пасивні зміни в бік зменшення тягнуть за собою зменшен­ня суми за статтею активу і таке саме зменшення суми за статтею па­сиву, що призводить до зменшення загального підсумку балансу. Цей вид змін може бути зображено формулою А - С = П - С.

Таким чином, використання в бухгалтерському обліку балансового узагальнення забезпечує можливість контролю за раціональним ви­користанням матеріальних цінностей і грошових коштів.

 


 

§ 5. Бухгалтерські рахунки та їх структура. Класифікація рахунків

Бухгалтерський баланс надає важливу інформацію щодо наявності активів, зобов’язань та власного капіталу джерел підприємства на певну дату, тому з метою одержання необхідної інформації відносно їхніх змін на певну дату використовується система рахунків.

Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування економіч­но однорідних активів, зобов’язань, власного капіталу та операцій. Вони призначені для обліку конкретного виду об’єктів. Завдяки рахун­ку можна поступово нагромаджувати однорідні за економічним змістом записи.

Бухгалтерський рахунок — це спосіб обліку, який використовуєть­ся для запису та узагальнення або зменшення відповідного виду до­ходів, витрат активів, зобов’язань і власного капіталу підприємства, установи, організації.

За своєю формою бухгалтерський рахунок має вигляд таблиці, ліва частина якої називається «дебет», а права — «кредит».

У бухгалтерському рахунку сума, яку записують до балансу, — це залишок, чи сальдо, тобто різниця між підсумками записів за дебетом і кредитом рахунків з урахуванням змін на рахунку на кінець звітного періоду. Цей залишок використовується при складанні балансу на по­чаток періоду, наступного за звітним (квартал, рік).

Особливістю будь-якого рахунку є те, що кожна його частина призна­чена для роздільного відображення збільшення та зменшення сум. Якщо в одній частині записується зменшення, то у другій — збільшення.

Згідно з об’єктами бухгалтерського обліку одну групу рахунків призначено для відображення стану та руху активів. Такі рахунки на­зивають активними. Другу групу рахунків призначено для відображен­ня стану і руху власного капіталу та зобов’язань — пасивні.

Активні рахунки слугують для обліку активів за їхнім складом та розміщенням і за їх допомогою наповнюється зміст активної частини балансу. До них належать рахунки: «Основні засоби», «Нематеріальні активи», «Матеріали», «Паливо», «Запасні частини», «Каса», «Готова продукція», «Товари» та ін.

На активних рахунках надходження господарських коштів підпри­ємства відображується за дебетом, а використання — за кредитом. Сальдо за активними рахунками завжди буде за дебетом (табл. 2).

 

Пасивні рахунки обліковують власний капітал та зобов’язання за їхнім цільовим призначенням і відображують зміст пасивної частини балансу. На пасивних рахунках збільшення власного капіталу та зобов’язань (або заборгованість за одержання активів) відображується за кредитом, а зменшення — за дебетом. Сальдо на пасивних рахунках завжди буде за кредитом (табл. 3).

 

До пасивних належать «Статутний капітал», «Пайовий капітал», «Резервний капітал» та ін.

Оборот за дебетом та кредитом активних і пасивних рахунків — це сума господарських операцій за звітний період.

За способом групування та узагальнення звітних даних бухгалтер­ські рахунки поділяють на синтетичні та аналітичні.

Синтетичні рахунки — це балансові рахунки, що узагальнюють ра­хунки господарської діяльності підприємства і призначені для обліку ін­формації в узагальненому вигляді та грошовому вимірі. Облік наявності та змін сукупності економічно однорідних активів і власного капіталу та зобов’язань у грошовому вимірі називають синтетичним обліком. Облік на синтетичних рахунках використовують при заповненні балансу під­приємства і відповідних форм звітності. До синтетичних належать рахун­ки: «Основні засоби», «Нематеріальні активи», «Матеріали», «Паливо».

Для докладної характеристики об’єктів бухгалтерського обліку застосовують аналітичні рахунки, в яких, крім грошового, використо­вують також натуральні і трудові вимірники. Облік наявності та змін окремих видів і об’єктів активів та власного капіталу і зобов’язань з використанням різних вимірників — це аналітичний облік.

Між синтетичними та аналітичними рахунками існує нерозривний зв’язок, тобто на аналітичних рахунках відображуються ті самі зміни, що й на синтетичних, тільки докладніше. Значення дебету і кредиту кожного аналітичного рахунка відповідає синтетичному: сума сальдо, сума оборотів за дебетом, сума оборотів за кредитом усіх аналітичних рахунків певної групи дорівнюють сальдо, обігу за дебетом, обігу за кредитом синтетичного рахунка. Тому загальні підсумки записів на аналітичних рахунках мають відповідати підсумкам, записаним на синтетичних рахунках бухгалтерського обліку.

Всі господарські операції на синтетичних і аналітичних рахунках бухгалтерського обліку здійснюються з використанням методу подвій­ного запису, тобто кожна операція записується одночасно на двох взаємопов’язаних бухгалтерських рахунках у такій самій сумі: за де­бетом одного рахунку і одночасно за кредитом іншого. Ці записи до­зволяють досягти рівності активу і пасиву бухгалтерського балансу.

Подвійний запис — це просто технічний засіб, що дає змогу:

1)   контролювати рух активів із зазначенням початку цього руху і його напрямку;

2)   перевіряти правильність усіх рахункових записів від окремих операцій до балансу, де подвійний запис перетворюється на рівність активу і пасиву;

3)   виявляти помилки в рахункових записах;

4)   встановлювати зв’язок між рахунками і створювати з них єдину систему.

Такий зв’язок між рахунками називають кореспонденцією рахунків, а рахунки, пов’язані однією господарською операцією, — кореспондент­ськими. Запис же суми господарської операції, відображеної за дебетом одного і кредитом іншого рахунка, має назву рахункової формули. Якщо в процесі господарської операції одночасно дебетується один рахунок і кредитується також один рахунок, то таку кореспонденцію називають простою. У разі дебетування одного і кредитування двох чи більше ра­хунків (або навпаки) одержуємо складну кореспонденцію.

На рахунках бухгалтерського обліку всі господарські операції за­писуються в послідовності їх здійснення, тобто в хронологічному порядку. Така реєстрація господарських операцій має назву хроноло­гічного запису.

Для більшої деталізації в синтетичний рахунок часто вводять суб­рахунки. Субрахунки — це синтетичні рахунки другого порядку. Їхньою характерною особливістю є те, що вони, як правило, не потребують записів. Дані субрахунків одержують шляхом групування аналітичних рахунків при складанні лімітно-забірних відомостей. Наприклад, голов­ний (першого порядку) синтетичний рахунок «Товари» поділяється на три субрахунки (табл. 4).

 

Для контролю за відповідністю запису на синтетичних і аналітич­них рахунках щомісячно укладають оборотні відомості, в яких відобра­жують первинні та підсумкові залишки операції за дебетом і кредитом певного синтетичного рахунка, виконані упродовж певного звітного періоду (місяць, квартал, рік).

Записи, зроблені на синтетичних рахунках, наприкінці місяця уза­гальнюють у простій оборотній відомості синтетичного обліку.

Особливість оборотної відомості та синтетичних рахунків полягає в забезпеченні трьох пар рівностей:

1) підсумки залишку на початок місяця за дебетом і кредитом;

2) підсумки оборотів за дебетом і кредитом;

3) підсумки на кінець місяця за дебетом і кредитом.

Аналогічно складаються оборотні відомості аналітичного обліку,

в яких суми залишків і оборотів аналітичних рахунків повинні відпо­відати таким самим показниками синтетичного рахунку, до якого ве­дуться аналітичні рахунки. На основі оборотних відомостей синтетич­ного обліку складають баланс.

За призначенням і структурою розрізняють рахунки для обліку активів, зобов’язань та власного капіталу і рахунки для обліку госпо­дарських циклів. До рахунків обліку активів, зобов’язань і власного капіталу належать основні, регулюючі та позабалансові рахунки. Основні рахунки можуть бути трьох видів: інвентарні (рахунки мате­ріальних та нематеріальних активів), які завжди активні і можуть мати лише дебетове сальдо; капітальні (рахунки власного, пайового та інших капіталів), які завжди пасивні і тому можуть мати лише кредитове сальдо; розрахункові (розрахунки з дебіторами і кредиторами), які можуть бути як активними, так і пасивними.

Регулюючі рахунки самостійного значення не мають і використову­ються для уточнення і корегування оцінки активів, зобов’язань та влас­ного капіталу (наприклад, рахунок «Зношеність основних засобів»).

До позабалансових рахунків належать «Орендовані необоротні активи», «Активи на відповідальному зберіганні», «Контрактні зобов’язання» та ін. На них ведеться облік активів і зобов’язань, що не належать певному підприємству, організації, установі. Особливість їх ведення полягає в тому, що в разі надходження або повернення активів чи зобов’язань метод подвійного запису не використовується. У разі надходження товарно-матеріальних цінностей забалансовий рахунок тільки дебетується, а в разі повернення цінностей — кредитується.

Рахунки для обліку господарських циклів поділяють на три групи: збирально-розподільні (або транзитні) рахунки існують для поперед­нього групування витрат з наступним розподілом за призначенням і належністю на відповідні рахунки; витрати збираються за дебетом цих рахунків, а розподіляються за кредитом; їхньою особливістю є відсутність сальдо, оскільки сума витрат, зібраних за дебетом рахун­ка, повністю розподіляється за кредитом; калькуляційні рахунки (завжди активні) використовуються для обліку всіх витрат, пов’язаних зі здійсненням будь-якого процесу (виробництво, будівництво тощо); у цих рахунках усі витрати збираються за дебетом, а за кредитом у них відображується фактична собівартість виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг; дебетове сальдо цих рахунків по­значає вартість незавершеного господарського процесу; бюджетно- розподільні рахунки (наприклад, активний рахунок «Витрати май­бутніх періодів») — в їх дебет заносяться витрати, які здійснені в поточному періоді, але які належать до наступних періодів; записи за кредитом здійснюються в міру списання виробничих витрат на відповідні рахунки при настанні періоду, за рахунок якого здійснено витрати; дебетове сальдо вказує на суму витрат, здійснених за рахунок наступних періодів і ще не розподілених.

Систематизований перелік рахунків, які використовуються в про­цесі обліку поточних операцій, називають рахунковим планом, чи планом рахунків. Це перелік рахунків і субрахунків із зазначенням їхніх найменувань і окремих для кожного цифрових кодів, які застосо­вуються для спрощення обліку. З метою однакового використання рахунків, обліку, уніфікації економічних груп окремих операцій, зруч­ності контролю і аналізу господарської діяльності підприємств Мініс­терство фінансів України з 30 листопада 1999 р. ввело новий План рахунків бухгалтерського обліку, затверджений наказом № 291.

План рахунків містить два розділи: розділ І — балансові рахунки; розділ II — забалансові рахунки.

Розділ І складається з дев’яти класів:

Клас 1. Необоротні активи.

Клас 2. Запаси.

Клас 3. Засоби, розрахунки та інші активи.

Клас 4. Власний капітал і забезпечення зобов’язань.

Клас 5. Довгострокові зобов’язання.

Клас 6. Поточні зобов’язання.

Клас 7. Доходи і результати діяльності.

Клас 8. Витрати за елементами.

Клас 9. Витрати діяльності.

 

Розділ II складається з одного класу — «Забалансові рахунки». Класи поділяються на рахунки і субрахунки, кожен з яких має код і номер. Наприклад, у розділі І в класі «Необоротні активи» рахунок «Основні засоби» має код 10 і до його складу належать декілька субра­хунків (табл. 5).

 

Отже, за допомогою рахунків бухгалтерського обліку забезпечуєть­ся однакове відображення господарських операцій в усіх галузях на­родного господарства України (на підприємствах з різними формами власності), що дає змогу порівняти облікові показники окремих органі­зацій, підприємств, установ і навіть галузей народного господарства.

 


 

§ 6. Первинні та облікові реєстри. Форми бухгалтерського обліку


Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій. Такі документи мають бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, — одразу після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первин­них документів можуть складатися зведені облікові документи.

Інформація, що міститься в прийнятих до обліку первинних до­кументах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в ре­єстрах синтетичного та аналітичного обліків шляхом подвійного за­пису і на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку. Реєстри мають вигляд паперових аркушів, пристосованих для реєстрації і гру­пування в них даних щодо наявності активів і операцій з ними, зафік­сованих у первинних носіях інформації.

У реєстрах заздалегідь указують кореспонденцію рахунка, що по­легшує облікову реєстрацію та забезпечує правильність відображення господарських операцій на рахунках.

Операції в іноземній валюті відображуються також у валюті роз­рахунків та платежів за кожною іноземною валютою окремо.

Дані аналітичних рахунків мають відповідати рахункам синтетич­ного обліку на перше число кожного місяця.

Реєстри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстра­ції господарських операцій, містити прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції відображуються в облікових реєстрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Підприємство зобов’язане запобігати будь-якому виправленню за­писів у первинних документах і реєстрах бухгалтерського обліку та забезпечувати їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за невчасне складання первинних документів і реєстрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Реєстри бухгалтерського обліку класифікуються:

1) за характером бухгалтерських записів:

а) систематичні, що використовуються для записів господарських операцій у систематизованому вигляді за однорідними ознаками, тоб­то в бухгалтерських рахунках; такі записи ведуться в головній книзі, де узагальнюються записи за кожним рахунком,

б) хронологічні, що застосовуються для обліку всіх господарських операцій у хронологічному порядку їх здійснення та оформлення (журнали послідовного запису господарських операцій, касова книга та ін.).

в) комбіновані, в яких одночасно відображуються систематичні та хронологічні записи (наприклад, журнали-ордери);

2)  за змістом:

а) синтетичні, що відображують господарські операції в узагаль­неному вигляді й тільки у грошовому вимірі,

б) аналітичні, в яких кожна операція записується з необхідною повнотою, тобто у двох показниках (натуральному та грошовому) із пояснювальним текстом;

3)  за зовнішнім виглядом:

а) бухгалтерські книги, що застосовуються для систематичних і хронологічних записів (касова книга, товарна книга та ін.),

б) картки, що застосовуються для обліку основних засобів, товарно- матеріальних цінностей тощо,

в) відомості, що відкриваються до журналів-ордерів для одержан­ня додаткових даних про господарські операції.

Форма бухгалтерського обліку — це комплекс облікових реєстрів різної побудови і взаємозв’язку з певною послідовністю та порядком запису. Найпоширенішою формою бухгалтерського обліку в разі руч­ного оброблення інформації є журнально-ордерна, в разі механізова­ного — таблично-автоматизована.

В основі журнально-ордерної форми обліку лежить принцип гру­пування даних первинних документів шляхом використання нагрома- джувальних відомостей. Вона об’єднує такі облікові реєстри: журнали- ордери, відомості, розроблювальні таблиці, головну книгу.

Журнали-ордери побудовано за кредитною ознакою. За кредитом відповідного синтетичного рахунка облікова інформація в журналі- ордері систематизується у відповідних графах реєстру в розрізі корес­пондентських дебетованих рахунків. Журнали-ордери використовують­ся як для окремого рахунка, так і для груп взаємопов’язаних рахунків. Нагромаджувальні та групувальні відомості становлять додаткові ана­літичні показники, їхні підсумки переносять до журналів-ордерів.

Поряд із журналами-ордерами на підприємствах ведеться головна книга, в якій відображуються місячні підсумки за кожним рахунком із відповідних журналів-ордерів. При цьому кредитовий обіг із журналу- ордера за певним рахунком переноситься загальною сумою, а дебето­вий обіг кожного рахунка головної книги формується із різних журна­лів. Отже, синтетичний облік при журнально-ордерній формі забез­печує інформаційні зв’язки за кожним синтетичним рахунком: у журналах-ордерах — у розрізі дебетованих рахунків, а в головній книзі — кредитованих. У цьому полягає контрольна функція бухгал­терського обліку за станом об’єктів і змінами в них.

Головна книга впроваджується на рік, при цьому кожному місяцю виділяється окремий рядок. Для контролю за правильністю записів у синтетичному обліку дані головної книги порівнюються з даними обо­ротних відомостей аналітичних рахунків.

У реєстрах журнально-ордерної форми обліку всі господарські операції систематизуються в економічні групи, що дає змогу складати періодичну і річну звітність, здійснювати контроль за зберіганням майна і його використанням, управляти економікою підприємства, аналізувати результати господарської діяльності.

 


 

 

 

§ 7. Документація та її роль у розслідуванні злочинів


Документація є важливим складовим елементом методу бухгалтер­ського обліку. Це спосіб початкового спостереження за господарськи­ми операціями та обґрунтуванням бухгалтерських записів.

Носій інформації, що дає право на здійснення господарської опе­рації і є доказом її існування, називається документом.

Кожна господарська операція має бути документально оформлена і відображена в бухгалтерському обліку.

Оформлення документів — головна та обов’язкова умова здій­снення господарських операцій. Правильно оформлені документи є підставою для внесення записів у бухгалтерський облік. За допомо­гою документації здійснюється спостереження за роботою підпри­ємства, контролюються законність і доцільність господарських опе­рацій (Положення про документальне забезпечення записів у бухгал­терському обліку: наказ Міністерства фінансів України від 24 жовтня 1995 р. № 88).

Різноманітні злочини (переважно розкрадання приватного, колек­тивного та державного майна у різних галузях економіки) виявляють за допомогою суперечностей, що містяться:

—  в окремому документі;

—   у двох або декількох документах, що відображують рух однієї чи декількох взаємозв’язаних операцій;

—  у документах, що відображують рух однорідних цінностей, за­фіксованих у даних бухгалтерського обліку.

Документи, що використовуються, класифікуються за такими ознаками.

1. За призначенням:

—  розпорядчі, що містять завдання на проведення операції (наказ);

—   виконавчі, що складаються в момент здійснення операції чи од­разу після неї (видаткова накладна);

—   комбіновані, наприклад, розпорядження на здійснення операції та його підтвердження (видатковий касовий ордер);

—   документи бухгалтерського оформлення (довідки, ордери, зве­дення).

2.  За кількістю відображених операцій:

—   разові (про одну операцію — накладна, рахунок);

—   нагромаджувальні (про однорідні операції за певний проміжок часу).

3.  За місцем складання:

—   зовнішні (з іншими контрагентами — договір);

—   внутрішні (усередині підприємства — зі складу чи на склад, у цех тощо).

4.  За ступенем узагальнення:

—   первинні (перші або останні документи, що реєструють дану господарську операцію, — прибуткові накладні тощо);

—   зведені, що узагальнюють первинні: облікові реєстри, звітність.

Порядок створення, прийняття та відображення в бухгалтерському

обліку, а також зберігання первинних документів, облікових реєстрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їхніми об’єднаннями та госп­розрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансуєть­ся за рахунок коштів бюджету, регулюється Положенням про докумен­тальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Господарські операції відображуються в бухгалтерському обліку методом їх повного і безперервного документування. Записи в обліко­вих реєстрах здійснюються на підставі первинних документів.

Усі первинні документи, облікові реєстри та бухгалтерська звітність мають вестися українською мовою.

Документи, що є підставою дня записів у бухгалтерському обліку і написані іноземною мовою, повинні мати тотожний відповідник у перекладі державною мовою або іншою, що вживається поряд з нею.

Первинні документи — це письмові свідчення, що фіксують і під­тверджують господарські операції, включаючи розпорядження та до­зволи адміністрації (власника) на їхнє здійснення. Ці документи мають бути складені під час проведення кожної господарської операції, а якщо немає такої можливості, — одразу після її завершення. При реа­лізації товарів за готівку допускається складання первинного докумен­та не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків та ін. Для контролю та впорядкування оброблення інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Документи, виготовлені за допомогою обчислювальної техніки на машинозчитувальних носіях, застосовуються в бухгалтерському об­ліку за умови надання їм юридичної сили і доказовості.

Документ, виготовлений машинним способом, має бути записаний на матеріальному носії (магнітному, паперовому) за вимогами відповідного стандарту і закодований згідно із затвердженою системою кодифікації.

На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контраген­тів підприємство, установа зобов’язані за власний рахунок виготовити копії таких документів на паперовому носії.

Первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складено документ; назва документа (форми); код форми; дата і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразах); посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. У разі застосування засобів обчислювальної та іншої оргтех­ніки реквізити можуть бути зафіксовані у вигляді коду.

Залежно від характеру операції та технології оброблення даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операції, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Документ може бути підписаний від руки, із застосуванням факсимі­ле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом свідчення. Підписи осіб, відповідальних за складання первинних доку­ментів на обчислювальних машинах та інших засобах оргтехніки, вико­нуються у вигляді паролю або іншим способом авторизації, що дає змогу однозначно ідентифікувати особу, яка здійснила господарську операцію.

Документ на машинозчитувальному носії повинен мати код особи, відповідальної за правильність складання документа. Належність коду конкретній особі реєструється організацією-створювачем документа на машинозчитувальному носії. Крім того, створюються технічні, про­грамні засоби та організаційні умови, що виключають можливість для інших осіб користуватися кодами.

Первинні документи складаються на бланках типових форм, затвер­джених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціа­лізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Додаткові вимоги до порядку створення первинних документів про касові та банківські операції, рух цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об’єктів майна передбачаються відомчими норма­тивними актами.

У випадках, встановлених законодавством, а також міністерствами і відомствами України, бланки первинних документів можуть бути відне­сені до бланків суворої звітності, які друкуються за зразками типових або спеціалізованих форм, затверджених відповідно Міністерством статисти­ки України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Порядок використання та обліку бланків первинних документів суво­рої звітності, а також коло господарських операцій, які оформлюються на таких бланках, встановлюються відповідними нормативними актами.

Записи в первинних документах та облікових реєстрах мають здій­снюватися тільки чорнилом темного кольору, пастою кулькових ручок, за допомогою друкарських машинок, принтерів та інших засобів, по­кликаних забезпечити збереження цих записів протягом встановлено­го строку зберігання документів та запобігти несанкціонованим ви­правленням.

Вільні рядки в первинних документах підлягають обов’язковому закреслюванню.

Первинні документи на машинозчитувальних носіях створюються з додержанням вимог указівок про надання юридичної сили докумен­там на носіях інформації та організацію бухгалтерського обліку з ви­користанням обчислювальної техніки.

Керівник підприємства, установи забезпечує фіксацію фактів здій­снення всіх господарських операцій у первинних документах та ви­конання всіма підрозділами, службами і працівниками нормативних вимог щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.

Керівник підприємства, установи затверджує перелік осіб, які ма­ють право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здій­снення господарської операції, пов’язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна і наданням документів. Кількість осіб, наді­лених правом підписувати документи на здійснення операцій з видан­ня особливо дефіцитних товарів і цінностей, а також бланків суворої звітності, має бути обмеженою.

Відповідальність за вчасне і якісне складання документів, подання їх у встановлені графіком документообігу строки для відображення в бухгалтерському обліку та достовірність даних, наведених у докумен­тах, несуть особи, що склали і підписали ці документи.

Первинні документи підлягають обов’язковій перевірці працівни­ками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом з метою додержання наявності в документах обов’язкових реквізитів та відпо­відності господарської операції чинному законодавству, логічної пов’язаності окремих показників.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на опе­рації, що суперечать законодавчим і нормативним актам, установленому порядку прийняття, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно- матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінан­сову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи обов’язково передаються головному бухгалтеру підприємства, установи для прийняття рішення.

Первинні документи, які пройшли оброблення, повинні мати позначку, що виключає можливість їх повторного використання: в разі ручного об­роблення — дату запису в обліковий реєстр, а в разі застосування оргтех­ніки — відбиток штампа оператора, відповідального за їхнє оброблення.

Всі документи, що додаються до прибуткових та видаткових касо­вих ордерів, а також документи, які стали підставою для нарахування заробітної плати та інших виплат, підлягають обов’язковому погашен­ню штампом або ручним написом «Одержано» чи «Сплачено» із за­значенням дати (число, місяць, рік).

Інформація переноситься до облікових реєстрів після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Підприємства і установи, що складають облікові реєстри на маши­нозчитувальних носіях, зобов’язані забезпечити технічні засоби для їхнього відтворення у зручному для читання вигляді.

Перенесення інформації з первинних документів у облікові реєстри здійснюється в міру її надходження до місця оброблення (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше строку, що забезпечує вчасне нарахування та видання заробітної плати, складання бухгалтер­ської і статистичної звітності, декларацій та розрахунків.

Форми облікових реєстрів, порядок записів у них, оброблення та використання необхідної інформації визначаються відповідними до­кументами про порядок їх застосування.

Інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових реєстрів переносить­ся у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складан­ня яких встановлюється відповідною інструкцією.

Виправлення помилок у первинних документах та облікових реєстрах. У тексті та цифрових даних первинних документів, обліко­вих реєстрів і звітів будь-які підчищення та несанкціоновані виправ­лення не допускаються.

Помилки в первинних документах, облікових реєстрах і звітах, за­повнених від руки, виправляються коректурним способом: неправиль­ний текст (або цифри) закреслюється і над закресленим надписується правильний. Закреслення здійснюється однією рискою так, щоб мож­на було прочитати виправлене.

Помилки в облікових реєстрах за минулий звітний період виправ­ляються способом сторно. Він передбачає складання бухгалтерської довідки, в яку помилка (сума, кореспонденція рахунків) заноситься червоним чорнилом або пастою кулькових ручок темного кольору з обведенням помилкового запису. Внесенням цих даних до облікового реєстру в місяці, в якому виявлено помилку, ліквідується неправильний запис і відображаються правильні сума та кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку.

Виправлення помилки супроводжується написом «Виправлено» та підтверджується додатковими підписами осіб, які виявили помилку, із зазначенням дати виправлення.

У документах, якими оформлені касові і банківські операції та операції з цінними паперами, виправлення не допускаються.

Організація документообігу. З метою впорядкування та вчасного одержання для здійснення записів у бухгалтерському обліку первинних документів наказом керівника підприємства, установи встановлюється графік документообігу, в якому вказуються дати створення або одер­жання від інших підприємств та установ документів, прийняття їх до обліку, передання на оброблення та до архіву.

Графік документообігу на підприємстві, в установі покликаний визначити необхідну кількість підрозділів і виконавців, які мають справу з первинним документом, оптимальний строк його знаходжен­ня в підрозділі, сприяти поліпшенню облікової роботи, посиленню контрольних функцій бухгалтерського обліку, підвищенню рівня його механізації та автоматизації.

Графік документообігу оформлюється у вигляді схеми або пере­ліку робіт зі створення, перевірки та оброблення документів, що ви­конуються кожним підрозділом підприємства, установи із зазначенням їх взаємозв’язку і строків виконання робіт.

Працівники підприємства, установи розробляють і подають пер­винні документи, які належать до сфери їхньої компетенції, за графіком документообігу. Для цього кожен виконавець забезпечується витягом із графіка, де наведено перелік документів, робота з якими входить до його функціональних обов’язків, строки їх подання та підрозділи під­приємства, установи, до яких передаються ці документи.

Контроль за додержанням графіка документообігу на підприємстві, в установі здійснює головний бухгалтер, вимоги якого щодо порядку подання до бухгалтерії або на обчислювальну установку необхідних документів та відомостей є обов’язковим для всіх підрозділів і служб підприємства.

Зберігання документів. Первинні документи та облікові реєстри, що пройшли оброблення, бухгалтерські звіти та баланси підлягають обов’язковому переданню до архіву. До цього вони зберігаються в бухгалтерії у спеціальних приміщеннях або зачинених шафах під від­повідальність осіб, уповноважених на це головним бухгалтером. Блан­ки суворої звітності мають зберігатися в сейфах, металевих шафах або спеціальних приміщеннях, що убезпечує їх від пропажі, підроблення тощо.

Порядок зберігання первинних та вихідних документів на маши­нозчитувальних носіях визначається вказівками щодо організації бухгалтерського обліку з використанням обчислювальної техніки.

Первинні документи поточного місяця, що оброблені ручним спо­собом і належать до відповідного облікового реєстру, комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються, зброшуровуються та переда­ються до архіву з супровідною довідкою.

Строк зберігання первинних документів, облікових реєстрів, бух­галтерських звітів та балансів у архіві підприємства, установи визна­чається згідно з Переліком типових документів, що створюються в діяльності органів державної представницької та виконавчої влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств (Офіц. вісн. України. — 1998. — № 38. — Ст. 1414).

Зберігання первинних документів та облікових реєстрів, що про­йшли оброблення і були підставою для складання звітності, а також бухгалтерських звітів і балансів, їх оформлення та передання до архі­ву забезпечує головний бухгалтер підприємства, установи.

Первинні документи, облікові реєстри, бухгалтерські звіти та ба­ланси можуть видаватися із бухгалтерії, а також із архіву підприємства, установи працівникам інших структурних підрозділів тільки за рішен­ням головного бухгалтера.

Первинні документи, облікові реєстри, бухгалтерські звіти і балан­си можуть бути вилучені у підприємств, установ лише за постановою органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і судів, державною контрольно-ревізійною та податковою службами відповідно до чинно­го законодавства України. Вилучення оформлюється протоколом (ак­том), копія якого вручається під розписку відповідній посадовій особі підприємства, установи.

З дозволу і в присутності представників органів, які здійснюють вилучення, відповідні посадові особи підприємства, установи можуть зробити копії та скласти реєстр документів, що вилучаються, із зазна­ченням підстав і дати вилучення.

Якщо вилучаються недооформлені (незброшуровані, непронуме- ровані тощо) томи документів, то з дозволу і в присутності представ­ників органів, що здійснюють вилучення, відповідні посадові особи підприємства, установи можуть дооформити ці томи (зробити опис, пронумерувати аркуші, зброшурувати, опечатати, засвідчити своїм підписом та печаткою).

Органи, що вилучили документи, забезпечують підприємствам, установам за їхнім письмовим зверненням можливість зробити витяг, копію документів для видання довідок за обставинами згідно із зако­нодавством. При вилученні документів у зв’язку з їх підробленням або виявленими зловживаннями працівник державної контрольно-ревізійної служби зобов’язаний негайно повідомити про це правоохоронні орга­ни. Вилучені документи зберігаються до закінчення ревізії. Після цього їх повертають відповідному підприємству, установі або органі­зації, якщо правоохоронні органи не прийняли рішення про виїмку цих документів.

У разі повернення зазначеними органами документів, що були рані­ше вилучені, вони приймаються під розписку відповідною посадовою особою підприємства, установи та разом з рішенням про повернення підшиваються до тих томів, з яких документи були вилучені та в яких містяться постанови про вилучення, реєстр і копії таких документів.

У разі пропажі або знищення первинних документів, облікових реєстрів і звітів керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та своїм наказом призначає комісію для встановлення переліку документів, яких бракує, і розслідування причин їх пропажі або знищення.

До участі в роботі комісії залучаються представники слідчих орга­нів, охорони і державного пожежного нагляду.

Результати роботи комісії оформлюються відповідним актом з по­дальшим затвердженням його керівником підприємства, установи. Копія акта в 10-денний строк надсилається керівному органу, до сфери управління якого входить підприємство чи установа, а також підпри­ємством — державній податковій адміністрації; установою — місце­вому фінансовому органу.

 

 


 

 

§ 8. Інвентаризація та порядок її проведення


Інвентаризація — це визначення фактичних залишків товарно- матеріальних цінностей та грошових коштів, а також усіх розрахунків підприємства. Вона здійснюється відповідно до Закону «Про бухгалтер­ський облік та фінансову звітність в Україні», інших відомчих актів.

Розрізняють повну та часткову інвентаризації. Повна інвентариза­ція охоплює всі активи, зобов’язання та власний капітал, а часткова — тільки окремі їхні види.

Щонайменше два рази на рік підлягають інвентаризації продоволь­чі товари на складах, товари і тара в магазинах та на інших дрібних торговельних підприємствах, розрахунки з кредиторами та дебіторами; щонайменше один раз на квартал інвентаризуються розрахунки з фі­нансовими органами за відрахуванням податків та здійсненням інших платежів до бюджету; один раз на місяць — грошові кошти, цінності та документи суворої звітності.

Перебіг інвентаризації матеріальних засобів складається з декіль­кох етапів. Перший етап — підготовка до інвентаризації; другий — ви­явлення, підрахування та описування наявних матеріальних засобів шляхом складання інвентаризаційних відомостей або описів; третій — оцінювання виявлених, підрахованих та описаних засобів у їхній первісній або зміненій вартості; четвертий — визначення розбіжностей між виявленими фактичними залишками та залишками, зазначеними на рахунках бухгалтерського обліку, і встановлення їх причин.

Проведення інвентаризації є обов’язковим: у разі передання дер­жавного підприємства чи установи в оренду, приватизації майна дер­жавного підприємства, реорганізації державного підприємства в акці­онерне товариство, а також в інших випадках, передбачених законо­давством; перед складанням річної бухгалтерської звітності; у разі зміни матеріально відповідальних осіб; у разі встановлення фактів крадіжок або зловживань, пошкодження цінностей; за вказівкою судово- слідчих органів; у разі пожежі або стихійного лиха.

Для проведення інвентаризації на підприємствах створюються інвентаризаційні комісії постійної дії, до складу яких входять керівни­ки підприємств або їхні заступники, головні бухгалтери, керівники структурних підрозділів, представники громадськості. Вони виконують профілактичну роботу із забезпечення зберігання цінностей, організо­вують проведення інвентаризації, перевіряють правильність виведен­ня результатів.

Для безпосереднього проведення інвентаризації створюються ро­бочі комісії, які встановлюють фактичну наявність цінностей, разом з бухгалтерією беруть участь у визначенні результатів інвентаризації та вносять пропозиції щодо усунення виявлених недоліків. За необ’єктивність проведення інвентаризації члени інвентаризаційних комісій притягуються до відповідальності.

Інвентаризаційну комісію очолює спеціально призначений голова. Склад комісії оголошується його наказом. Печатка під час інвентари­зації знаходиться у голови інвентаризаційної комісії, ключ від місця зберігання цінностей — у матеріально відповідальної особи.

У відповідальних за зберігання цінностей осіб до початку інвента­ризації береться розписка про те, що всі документи, які підтверджують надходження і витрати цінностей (прибуткові та витратні накладні,прибуткові та витратні касові ордери, товарні та касові звіти), із зазна­ченням їхніх останніх номерів здано до бухгалтерії та що неоприбут- кованих чи несписаних у витрати цінностей у них немає.

Наявність цінностей визначається шляхом обов’язкового підраху- вання (зважування, обмірювання тощо) у встановлених одиницях виміру. Дані інвентаризації фіксуються в інвентаризаційному описі, де вказу­ються: склад комісії, що проводить перевірку цінностей, час і місце проведення; назва цінностей, їхня характеристика (артикул, сорт тощо); одиниці виміру, ціна, кількість та сума. Підсумкові дані підраховують за кожною сторінкою (при цьому кількість натуральних показників указу­ється літерами) та підписують усі члени інвентаризаційної комісії.

Інвентаризаційний опис складається під час перевірки і відразу — в чистовому варіанті. Складання чорнових варіантів категорично за­бороняється. Після закінчення перевірки фактичної наявності ціннос­тей матеріально відповідальна особа в спеціальній «Розписці» зазначає, що вона не має претензій до інвентаризаційної комісії, що все переві­рено в її присутності і відповідає дійсності, а особливо — що ціннос­ті після інвентаризації залишаються на її відповідальному зберіганні.

Для порівняння даних, встановлених під час зняття фактичних за­лишків, крім документальних відомостей, складається також порів­няльна, за допомогою якої можна виявити різницю між фактичними і документальними даними у вигляді залишків чи нестачі цінностей.

Перед виведенням підсумкового результату в разі виявлення за­лишків чи нестачі визначаються причини їх утворення (наприклад, пересортиця або природні збитки). Під пересортицею розуміють від­пуск одних цінностей замість інших, подібних за зовнішніми показни­ками. Якщо пересортиця сталася внаслідок подібності матеріальних цінностей, а не створена умисно матеріально відповідальною особою, то у такому разі допускається зарахування нестачі залишками.

Природний збиток — це зміна обсягу, маси, інших фізичних пара­метрів цінностей шляхом усушки, утруски та розпилення. Природний збиток у разі виявлення нестачі цінностей списується в межах допус­тимих норм. Норма природного збитку визначається відсотком, який залежить від виду цінностей та строку їхнього зберігання і врахову­ється залежно від кількості реалізованих цінностей між попередньою та поточною інвентаризаціями.

Після списання нестачі та залишків, що утворилися внаслідок пересортиці та природного збитку в межах допустимих норм, визна­чається кінцевий підсумок інвентаризації, який фіксується у порів­няльній відомості.

До інвентаризаційного опису та порівняльної відомості обов’язково додаються пояснення матеріально відповідальних осіб про причини утворення нестачі чи залишків, висновок інвентаризаційної комісії щодо цих пояснень, рішення керівника організації за підсумками ін­вентаризації.

Заходи з інвентаризації вважаються завершеними тільки після повного з’ясування причин виявлених розбіжностей з обліковими даними, відрегулювання цих розбіжностей щодо законодавства та їх­нього відображення на рахунках бухгалтерського обліку. Узагальнення практики розслідування розкрадань свідчить про те, що матеріали інвентаризацій, де міститься значна доказова інформація, досить час­то є підставою для порушення кримінальних справ. Аналіз причин, встановлених у процесі інвентаризації нестач і залишків, дає змогу виявити зловживання та осіб, що їх припустилися.

Інвентаризації та аналіз їхніх підсумків є одним із шляхів одержан­ня доказів під час розслідування справ про розкрадання. Через те для працівників правоохоронних органів важливого значення набувають знання про періодичність та порядок проведення інвентаризацій.

 

 


 

 

§ 9. Фінансова звітність


На підставі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов’язані складати фінансову звітність з метою надання користувачам для при­йняття рішень повної та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. Фінансову звітність підписують керівник та головний бухгалтер підприємства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, пред­ставництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єктів малого підприємництва, визнаних такими чинним законодавством) включає в себе: баланс, звіти про фінансові результати, про рух гро­шових коштів, про власний капітал, а також примітки до звітів.

Для суб’єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності національними положеннями (стан­дартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за по­годженням з Державним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення вста­новлюються Національним банком України за погодженням з Держав­ним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності бюджетних установ, органів Держав­ного казначействва України про виконання бюджетів усіх рівнів і ко­шторисів видатків та порядок їх заповнення встановлюються Держав­ним казначейством України.

Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції зобов’язані складати та пода­вати консолідовану фінансову звітність, яка відображує фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів юридичної особи й її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, засновані на державній влас­ності, та органи, що здійснюють управління майном підприємств, за­снованих на комунальній власності, крім власних звітів складають та подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які на­лежать до сфери їхнього управління.

Зазначені органи також окремо складають зведену фінансову звіт­ність щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебу­вають відповідно у державній та комунальній власності.

Об’єднання підприємств крім власної звітності складають і пода­ють зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їхнього складу.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календар­ний рік.

Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим під­сумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансо­ві результати.

Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Перший звітний період новоствореного підприємства може стано­вити менше ніж 12 місяців, але не більше ніж 15 місяців.

Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період від по­чатку звітного року до дати ухвалення рішення про його ліквідацію.

Підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їхню вимогу, власникам (засновникам) згідно з установ­чими документами, якщо інше не передбачено законом. Органам ви­конавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Строк подання фінансової звітності вста­новлюється Кабінетом Міністрів України.

Відкриті акціонерні товариства, підприємства-емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов’язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації в періодичних виданнях або розповсюдження в іншому видрукуваному вигляді.

У разі ліквідації підприємства ліквідаційна комісія складає ліквід­ний баланс і у випадках, передбачених законами, публікує його про­тягом 45 днів. Інформація, яка подається у фінансових звітах, має бути зрозумілою і розрахованою на однозначне тлумачення її користувача­ми за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприй­нятті цієї інформації. Фінансова звітність має містити лише ту інфор­мацію, яка впливає на ухвалення рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні дії, підтвердити і скори- гувати їхні оцінки, зроблені в минулому. Інформація про фінансову звітність має бути достовірною; вона вважається такою в тому разі, якщо не містить помилок та перекручень, здатних вплинути на рішен­ня користувачів.

Фінансова звітність повинна надавати користувачам можливість порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди і фінансові звіти різних підприємств. Для зіставлення необхідні відповідна інфор­мація за попередній період і інформація про облікову політику та її зміни. Облікова політика — це сукупність принципів, методів і про­цедур, що їх використовує підприємство для складання і подання фі­нансової звітності.

Фінансова звітність має містити дані про: підприємство (його назва, організаційно-правова форма та місцезнаходження, короткий опис основної діяльності, назва органу управління, до відання якого нале­жить підприємство, або назва його материнської чи холдінгової ком­панії, середня кількість персоналу за звітний період); дату звітності та звітний період; валюту звітності та одиницю її виміру; відповідну ін­формацію щодо звітного та попереднього періодів; облікову політику підприємства та її зміни: консолідацію фінансових звітів; припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності обмеження щодо володіння активами; участь у спільних підприємствах; виявлення помилок мину­лих років та пов’язані з ними коригування; переоцінку статей фінан­сових звітів; іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповід­ними положеннями (стандартами).

 

 

Запитання до самопідготовки


  1. Дайте визначення господарського обліку.
  2. Охарактеризуйте всі види господарського обліку.
  3. Охарактеризуйте Положення (стандарту), яке регулює скла­дання та надання фінансового звіту.
  4. Назвіть основні особливості, що характеризують необорот­ні та оборотні активи.
  5. Розкрийте поняття і структуру бухгалтерського балансу.
  6. Укажіть, які зміни відбуваються в балансі під дією господар­ських операцій.
  7. Назвіть критерії оцінки балансу.
  8. Охарактеризуйте бухгалтерський рахунок. Поясніть, що включає в себе спосіб подвійного запису.
  9. Проведіть відмінності між рахунками, які поділяються від­носно бухгалтерського балансу і за способом групування та узагальнення звітних даних.
  10. Укажіть  на відмінності між первинними та зведеними до­кументами.
  11. Охарактеризуйте поняття, види та етапи проведення інвен­таризації. Назвіть основні документи з інвентаризації.
  12. Що  включає в себе фінансова звітність?