2.3. Основні напрямки психології безпеки працівників на підприємствах, в установах, організаціях
2.3. Основні напрямки психології безпеки працівників на підприємствах, в установах, організаціях
У психології безпеки розрізняють принципи, на яких повинен ґрунтуватися її подальший розвиток і найважливіші завдання, що визначають конкретну діяльність на найближчий період.
Першоосновою психології безпеки є принцип історичності, який передбачає вивчення трудової діяльності і безпеки поведінки з урахуванням особливостей вникнення та розвитку даної суспільної формації.
Принцип строгої науковості визначає розвиток психології безпеки в єдності із загальною психологією і її суміжними розділами, зв’язуючи науково-практичну роботу з науково- психологічною .
Основними розділами такої роботи є дослідження з:
- психологічних питань професійної праці ;
- питань професійного добору і навчання;
- психологічних питань політехнічного навчання.
Відповідно до цих розділів можна виділити чотири основних напрямки психології праці:
- психологічна трудова експертиза, що поєднує ретроспективну експертизу (аналіз причин випадків зниження якості праці і виробничого травматизму, що мали місце раніше) і прогностичну експертизу (професійна орієнтація і професійний добір);
- психологія професійного навчання, що включає про- б-леми дослідження і формування трудових навичок, психологічної оцінки методів навчання, тренування, трудового виховання і виховання навичок безпечної праці. Сюди ж включаються проблеми формування професійних здібностей і психології помилкових дій, розглянутих з позицій попередження неуспішності;
- інженерна психологія, що визначає вимоги до робочих місць щодо їх відповідності психологічним особливостям;
- психологічні питання організації праці - рішення питань раціоналізації, організації і нормування праці за психологічними оцінками і комбінованими критеріями з урахуванням професійної стомлюваності, режиму праці і відпочинку, психологічного розвантаження.
Основою досліджень по зазначених напрямках є профе- сіографія. Порівняльна професіографія вивчає психологічні особливості різних видів трудової діяльності, виділяючи при цьому як загальні, так і специфічні особливості, що створює передумови для класифікації професій на основі понять психології.
Розглянуті принципи й напрямки психології праці, а також фактори небезпечної і безпечної поведінки в процесі трудової діяльності вказують шляхи використання психологічних факторів для підвищення безпеки.
Як зазначено раніше, властивості особистості (зокрема риси характеру), психофізіологічні якості (індивідуальні особливості нервової системи) і психофізіологічні стани, що залежать від особливостей організму, є основними психологічними факторами, що впливають на безпеку поведінки в трудових процесах. Тому розробка системи професійної орієнтації на основі вивчення фізіологічних особливостей організму і психологічних характеристик особистості на основі психофізіологічного тестування є важливою передумовою формування однорідних професійних груп і колективів. Дія системи професійної орієнтації повинна починатися з 6-7 класу середньої школи, причому при проведенні психологічного тестування мають бути враховані біографічні дані кожного індивідуума.
Система професійного добору повинна служити своєрідним “фільтром”, що перешкоджає прийомові на роботу осіб з фізіологічними і психологічними характеристиками, що не відповідають вимогам відповідних технологічних процесів.
Не слід вважати, що система професійного добору ущемляє право на працю окремих членів суспільства. У даному випадку на перший план виступає вимога високого рівня колективної безпеки. Нікого не дивує і не вважається дискримінацією особистості, наприклад, те, що дальтонікам не дають прав водія, що пілотами не беруть людей з порушеннями вестибулярного апарата або до роботи на висоті не допускаються люди, схильні до запаморочень.
Цілком очевидно, що аналогічні вимоги можуть бути висунуті до представників багатьох професій. При цьому надзвичайно важливо, щоб визначення професійної придатності вироблялося шляхом тестування не тільки при нормальному плині відповідного технологічного процесу, а й у разі екстремальних обставин.
Створення психологічного настрою на безпеку є одним із методів підвищення рівня індивідуальної захищеності працюючих. Безпечна діяльність є наслідком правильного ставлення робітника до питань охорони праці, його настрою на роботу без травм і аварій.
Проведені дослідження показали, що керівники недооцінюють значення фактора створення гарного психологічного клімату в робочому колективі і переоцінюють значення матеріального фактора.
Для створення необхідного психологічного настрою потрібні не окремі заходи, що проводяться зрідка, а продумана загальна політика керівництва, що спирається на концепцію “робота в умовах безпеки”. На підриємстві чи в установі має бути сформована суспільна думка про те, що кожний член колективу несе відповідальність за безпеку. Закріплення налаштування на безпечну роботу досягається суворим повсякденним і масовим контролем і взаємоконтролем за виконанням усіх правил безпеки.
Політика охорони праці на виробництві повинна проводитися обов’язково диференційовано, з урахуванням специфіки праці на його окремих ділянках. Саме в реалізації такої політики і полягає керування системою охорони праці. Особливо велика увага розробці основ політики і створенню системи керування безпекою в даний час приділяється в Японії. Основний акцент робиться на виявленні й аналізі ланцюжків взаємозалежних факторів, що впливають на безпеку, а також на відпрацьовуванні безпечних прийомів праці, налаштуванні на безпечну працю і підвищення її престижності. Кожне порушення правил безпеки розглядається як підрив авторитету (іміджу) фірми й образа її співробітників.
Стимуляція безпечної діяльності є одним зі шляхів посилення мотивації до безпечної праці. При цьому можлива як позитивна (заохочення), так і негативна (покарання) стимуляція.
Негативна стимуляція широко застосовується у практиці всіх країн. Так, у нашому законодавстві передбачене покарання осіб, що порушують правила безпеки:
- у дисциплінарному порядку (догана, звільнення);
- матеріально, у виді відшкодування збитку від наслідків аварії, що виникла через порушення правил;
- в адміністративному порядку (накладення штрафу, зміна термінів відпустки й ін.);
- у карному порядку.
Однак досить характерним для європейського ставлення до проблеми безпеки є те, що негативна стимуляція більшою мірою застосовується до керівників виробництва і підприємців, ніж до працівників.
Закон про безпеку і гігієну праці Великої Британії дозволяє накласти на особу, винну в порушенні правил, штраф до 400 фунтів стерлінгів або позбавити його волі на термін до 2-х років.
У Німеччині підприємець, який зневажає правилами охорони праці, може бути оштрафований на суму до 25 тис. євро.
Подібне застосування негативної стимуляції в практиці європейських країн ґрунтується на відомому в психології факті, що ефект покарання не придушує прагнення й інтересу до привабливої мети і діє нетривало.
Дуже показові досліди, проведені на тваринах. У овець виробляли навички відкривати дверцята годівниці натисканням важеля. Потім до важеля підвели напругу, і тварини, торкаючись його, одержували відчутний удар електричного струму.
Якийсь час вони не торкалися важеля, але потім стали знову його використовувати, незважаючи на удар струму (“голод не тітка” - притягальна мета переважила ефект покарання). Коли в годівницю перестали класти їжу, вівці перестали використовувати важіль.
Позитивна стимуляція традиційно передбачає заохочення тільки працівників, і головною вимогою до стимулюючої програми є визначення виду і розміру заохочення, а також установлення зрозумілої для працівників залежності між дотриманням ними правил і одержанням винагороди.
Основні пункти, які слід враховувати при розробці програм організації безпечної діяльності (ПОБД), наведені на блок- схемі у додатку 4.
У періодичних виданнях промислово розвинених країн публікуються дані про економічну ефективність Програм Безпечного Поводження (ПБП).
У ПБП реалізується принцип керування охороною праці шляхом регулювання поводження груп робітників або всього колективу з наступною оцінкою ефективності дій. Усі ПБП ґрунтуються на тому, що підбадьорення завжди ефективніше, ніж осудження, причому ця теза була доведена експериментально.
Значний внесок у розробку ПБП уніс японський учений
І. Комакі. Його методика розробки ефективних ПБП дозволяє забезпечити поетапне втручання в поведінку і складається з наступних етапів:
- ідентифікація небезпечної (безпечної) практики;
- визначення безпечної практики шляхом створення “спостережливого переліку”;
- оцінка безпечних дій на основі переліку;
- установлення цілей безпечних дій;
- навчання прийомам безпечних дій;
- здійснення деяких дій за ПБП при передбачених наслідках;
- оцінка ефективних безпечних дій.
Використання ПБП на підприємствах харчової промисловості США сприяло зниженню нещасних випадків з 35 до 10 на 1 млн відпрацьованих людиногодин. Численні дослідження дозволили установити, що ненавчений робітник, навіть досить кмітливий і з високим показником інтелекту, не може діяти безпечно. Тому всі ПБП включають етап вивчення безпечних дій (за певними програмами з використанням плакатів, слайдів, фільмів і т.д.).
Фірма “Роун Пауленк” нагороджує кожного робочого підрозділу, у якому не було травм протягом місяця, 50-доларовою облігацією, яка може бути переведена в гроші не раніше ніж через 6 місяців.
Проведення будь-яких ПБП, зрозуміло, вимагає певних витрат, проте вони завжди економічно вигідні. Наприклад, щорічні витрати фірми “Сауверн Пасифик Транспортейшен” на реалізацію ПБП складали 700 тис. доларів, а економія на виплатах допомог з нещасних випадків дорівнювала приблизно 7 млн доларів на рік. Компанія “Дюпон”, що має 140 тис. робітників, заощаджує на компенсаційних виплатах до 460 млн доларів на рік. Відома фірма “Проктер енд Гембл” скоротила прямі витрати по травматизму на 1,5 млн доларів на рік.
При розробці національних програм України, галузевих ПБП і аналогічних програм на підприємствах слід зважати на досвід провідних фірм світу.
Навчання безпечної діяльності є гарним способом вироблення навичок безпечної праці. Американський психолог А. Скинпер у 1971 р. показав, що у своїй практичній діяльності людина спирається на два види знань:
1) набутих від викладача, більш досвідченого колеги або з книг (“холодні” знання);
2) з власного досвіду, власної діяльності і власних помилок (“гарячі” знання).
З погляду психології, при навчанні правил безпеки праці необхідно “холодні” знання викладати тим, кого навчають, у такій формі, щоб вони якнайлегше сприймалися їхньою свідомістю і сприяли рішенню практичних завдань та знаходили найшвидше підтвердження в “гарячих” знаннях.
На додаток до викладеного відзначимо тезу П. Пауелла про те, що значно складніше навчити робітників умінню приймати правильні рішення й уникати супутніх помилок, ніж виробити в них навички і закріпити прийоми безпечної праці.
Навчання безпечної праці нерозривно зв’язано з професійним навчанням. Вироблення рухових, сенсомоторних і інших трудових навичок варто орієнтувати не тільки на одержання високих виробничих результатів, але й обов’язково на одержання їх самим безпечним способом.
Правила безпеки праці можна визначити як узаконені норми, що вказують, як можна, як треба і як не можна діяти в трудовому процесі і на території підприємства, щоб уникнути нещасних випадків і аварій.
Обмежуючи волю вибору дій робітника, правила безпеки одночасно роблять його захищеним від нещасних випадків і аварій.
Однак досить часто обмежувальні дії правил призводять до конфліктів між мотивами вигоди і безпеки за рахунок ускладнення виробничого процесу.
З підвищенням насиченості технікою сучасних виробництв ростуть число і рівень виробничих небезпек, що змушує збільшувати обсяг правил безпеки. При цьому виникає низка утруднень психологічного порядку, оскільки всі пункти правил робітник зобов’язаний пам’ятати, розуміти і виконувати в міру необхідності. Поки число пунктів правил невелике (10-15), проблем із запам’ятовуванням, розумінням і виконанням їх не виникає. Якщо ж число пунктів правил обчислюється сотнями, обмежені можливості пам’яті людини не дозволяють їх запам’ятати в необхідному обсязі.
Дослідники дійшли висновку про практично пропорційне збільшення числа порушень при збільшенні кількості пунктів правил, а порушення були зв’язані з “винятково важливими”, “дуже важливими” і просто “важливими” пунктами інструкцій. В інструкціях, що піддавалися експертизі, виявилося від 1% до 15% зовсім непотрібних пунктів, порушення яких не веде до нещасного випадку або аварії; від 3,9% до 28,5% пунктів, що передають тільки загальну інформацію.
Тому і був зроблений дуже важливий і особливо актуальний у наш час висновок про необхідність пошуку нових методів надання інформації, що міститься в інструкціях і правилах, у формах зрозумілих і доступних.
Таким чином, створення психологічного настрою на безпеку, стимуляція безпечної діяльності, навчання їй, контроль за виконанням Правил безпеки служать важливій меті - вихованню безпечної поведінки.
Виховання з позицій психології розглядається як емоційний вплив, що створює сприятливе ставлення. У той же час виховання є інформаційним впливом, оскільки передає інформацію, що сприяє бажаній поведінці. Оскільки передача інформації можлива різними способами й у визначених формах, варто так організувати процес навчання і вибирати такі його форми, щоб одержати максимальний пізнавальний і емоційний вплив. У процесі виховання розрізняють:
- одноканальні комунікації, при яких є канал впливу, однак немає каналу контролю (зворотного зв’язку), який дозволив би довідатися, як цей вплив сприйнятий (правила, інструкції, лекції, фільми, плакати і т.п.);
- двоканальні комунікації, коли в процесі сприйняття контролюється сприйняття впливу (бесіди, колективні обговорення й аналіз випадків травматизму).
Численними дослідженнями доведено, що ефективність двоканальної комунікації вище, однак різні методи виховання доцільно використовувати залежно від інтересів, складу і соціальних особливостей окремих робітників і груп:
- для робітників, у яких питання безпеки викликають інтерес, ефективним засобом впливу є плакат; тим, кого ці питання не цікавлять, більш ефективним може бути кіно;
- література (правила, інструкції, посібники, указівки) корисна для тих робітників, які не тільки самі виявляють інтерес до безпеки, але і їх група також;
- навчання правил безпечної поведінки вважають корисним там, де як робітники, так і майстри заінтересовані в безпеці виконання робіт;
- бесіди вважають корисними тільки ті робітники, чиї
начальники і групи позитивно ставляться до питань безпеки;
- змагання доцільні в тих групах, де є необхідність у підвищенні рівня безпеки, незалежно від ставлення керівництва до цих питань;
- покарання неефективні в тих групах, де немає інтересу до питань безпеки;
- інспекція корисна в тих групах, де робітники вважають свого майстра заінтересованим у безпечній праці.
Таким чином, можна зробити наступні висновки:
- Головним завданням виховання безпечної поведінки на виробництві варто вважати створення позитивного ставлення (настрою) до питань безпеки.
- Вибір того або іншого методу (форми) виховного впливу слід здійснювати на основі попередньої оцінки ступеня інтересу робочих груп до цих питань.
Одним із важливих шляхів профілактики нещасних випадків є попередження про небезпеку.
Кожен нещасний випадок є повчальним як для постраж- далого, так і для оточуючих, оскільки всі супутні йому обставини зв’язуються у свідомості людей з цим випадком і виконують застережну функцію. При цьому знання небезпеки викликає не тільки усвідомлену реакцію протидії їй, а й неусвідомле- ні процеси саморегуляції, спрямовані на самозбереження і виживання організму.
Тому своєчасне і дієве попередження працівників про небезпечні ситуації, що можуть виникати в процесі їх виробничої діяльності, є досить ефективним.
До найбільш поширеного засобу оповіщення про небезпеки відноситься аварійна сигналізація, що попереджає про виникнення небезпечних порушень у роботі технологічних установок або вияв особливо небезпечних виробничих факторів.
Важливим методом оповіщення про небезпеку є оперативна передача інформації (радіомережа, плакати, малотираж- ки) про конкретні нещасні випадки, що відбулися на даному підприємстві чи установі, причому бажано повідомляти і про ті випадки (мікротравми), що звичайно не актуються за відповідною формою.
Небезпечні ситуації, які з різних причин не призвели до подій (тобто стали тільки передумовами до нещасних випадків), зазвичай не вивчаються і працівники не одержують попередження про потенційну небезпеку. Однак у 70-х роках американський учений Л. Шлезингер запропонував метод “актуалізації передумов”, завданням якого є вивчення можливостей виникнення небезпечних ситуацій і виникнення нещасних випадків у цих ситуаціях.
Завдяки використанню даного методу з’являється можливість одержання масової інформації про небезпечні ситуації, а багато передумов, які видавалися одиничними випадками, зв’язуються між собою і дозволяють вчасно виявити причини їх виникнення. Досвід показав, що потік інформації про передумови приблизно у 20 разів перевищує дані про мікротравми і дозволяє істотно підвищити ефективність статистичних методів.
Працівників необхідно попереджати не тільки про небезпечні ситуації, але і вказувати конкретні зони - небезпечні ділянки цеху, інші місця на виробництві, що характеризуються високою частотою нещасних випадків. До таких зон відносяться місця, де можливі часті відмовлення техніки, де у працюючих через складні завдання виникають помилкові рішення, де техніка і технологія погано погоджені з психологічними можливостями працівників, що провокує помилки. Підставою для виділення небезпечних зон служать звичайно матеріали аналізу статистики нещасних випадків. При цьому небезпечними необхідно вважати не тільки зони з високою частотою нещасних випадків, а й ті, у яких нещасні випадки були рідкими, але з особливо важкими наслідками.
Підвищенню індивідуальної захищеності сприяють також попередження про небезпечні стани працівників, при яких вони стають схильними до нещасних випадків. Важливо, щоб люди знали, що в таких станах (хвороба, надмірне стомлення, стреси) вони є більш схильними до небезпеки.
Існує категорія зовнішніх факторів, дія яких безпосередньо не відчувається і не усвідомлюється людиною, однак вони знижують рівень захищеності працівників. Так, установлено, що фаза Місяця впливає на емоційно неврівноважених людей і в періоди “повного” Місяця зростає їхня агресивність. Спалахи сонячної активності провокують апоплексичні удари, епілептичні припадки, важкі захворювання і навіть епідемії грипу. Так, своєчасне оповіщення робітників на заводах Угорщини про небезпечні періоди дозволило знизити виробничий травматизм на 10-15%. Дослідження Р.Рейтера в Німеччині дозволили виявити вплив інфрадовгохвильових випромінювань (5-100 кгц) у періоди сонячної активності на зміну частоти травматизму.
Внутрішніми факторами, що підвищують схильність людини до нещасних випадків, є періодичні зрушення в різних видах активності індивіда, що відбуваються у зв’язку з проявом біологічних ритмів в організмі.
Відомо, що в організмі діє більш 100 ритмічних біологічних процесів (серцебиття, дихання, біоелектричні процеси мозку, процеси обміну речовин, аж до добових, сезонних і річних ритмів). Упровадження системи попередження працюючих про “критичні” дні - дні зниженої захищеності - на багатьох підприємствах за кордоном дозволило значно знизити травматизм. Однак проведені згодом дослідження не підтвердили гіпотези про зв’язок біоритмів з нещасними випадками. Практичний успіх застосування методики обліку біоритмів зумовлюється її чисто психологічним впливом: оповіщення, нагадування робітникам про можливість нещасних випадків перешкоджали їх адаптації до небезпеки.
Одним із найбільш масових, визнаних і розповсюджених засобів наочного виховання безпечної поведінки є плакати. Плакат з безпеки повинний переслідувати три головні мети:
- привернути до себе увагу;
- бути зрозумілим правильно і запам’ятатися;
- викликати бажану емоційну реакцію.
Головне завдання плаката - інструктуючи, пояснити і переконати працівника, як саме слід поводитися в конкретній ситуацій'.
Цілеспрямованість плакатів дозволяє їх класифікувати на ті, що:
- нагадують про правила поведінки;
- нагадують про заборонені прийоми праці;
- нагадують про необхідність використання засобів захисту;
- вказують безпечну послідовність дій;
- закликають до безпечної роботи.
Проведені психологічні дослідження плакатів як засобу впливу на поведінку працівників. Вони дозволили встановити, що найбільш вагомою їх характеристикою є змістовно-емоційна сторона. Слід зазначити, що плакат може впливати на досить широку аудиторію, однак відбувається звикання до нього, через що його емоційний вплив з часом знижується. Тому плакати слід періодично обновляти, вибираючи, по можливості, щораз нові місця для їх розміщення.