Печать

1.2. Фактори небезпек системи “людина - навколишнє середовище”

Posted in ОБЖ - Безпека життєдіяльності (Ковжога,Малько,Полєжаев)

1.2.   Фактори небезпек системи “людина - навколишнє середовище”

 

1.2.1.  Система “людина - навколишнє середовище” та її елементи

Життя і діяльність людини відбувається в навколиш­ньому середовищі, або довкіллі, яке інколи називають життє­вим середовищем або середовищем мешкання. Людина і навко­лишнє середовище утворюють систему, в якій людина є суб’єктом - носієм предметно-практичної діяльності і пізнання, джерелом активності, спрямованої на об’єкт, - навколишнє сере­довище. Система “людина - навколишнє середовище” є склад­ною, оскільки органічно включає безліч різноманітних зв’язків. Ці зв’язки є багаторівневими, позитивними і негативними, пря­мими та зворотними.

Людина є одним із елементів - суб’єктом зазначеної си­стеми. Під терміном “людина” розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пунк­ту, регіону, країни, суспільство, людство загалом. Людина за­ймає подвійне положення у біосфері. З одного боку, вона є біо­логічними об’єктом і елементом загальної системи кругообігу в навколишньому середовищі, що пов’язана з середовищем скла­дною системою зв’язків і адаптацій. З другого боку, людина є складною саморегульованою системою, здатною реалізувати свої життєві функції і можливості та уникати при цьому небез­пеки. Вчені виділяють комплекс чинників, що збільшують ін­дивідуальну схильність людини до небезпеки. Це стан і дефекти органів чуття, психофізіологічні особливості індивідуума, фун­кціональні зміни в організмі. Несприятливий характер діяльно­сті (значні фізичні та розумові зусилля, незручна робоча поза, високий темп праці, нервово-емоційні перевантаження, перена­пруга слухових та зорових аналізаторів, невідповідність робо­чого місця, засобів праці та ін.) також призводить до підвищеної фізичної та нервової втоми, яка послаблює психіку, знижує шви­дкість і точність орієнтації, притупляє пильність та увагу, пору­шує сприйняття того, що відбувається. Це сприяє травматизму. Температура людського тіла, артеріальний тиск, вміст води в ор­ганізмі, склад тканин, крові, лімфи тощо зберігають відносну сталість, незважаючи на всі зміни зовнішнього середовища.

Тому найпершою потребою людини є її безпека і збере­ження здоров’я та життя. Вирішення питання, бути чи не бути здоровому, насамперед, залежить від самої людини: її активно­сті або пасивності, індивідуальних особливостей, темперамен­ту, характеру, звичок, ставлення до інших людей.

Здоров’я людини залежить від багатьох чинників: клі­матичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечен­ня продуктами харчування, їх цінності та кількості, соціально- економічних умов, стану медицини.

Приблизно на 50% здоров’я людини визначає спосіб життя. Шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчу­вання, несприятливі умови праці, моральне і психічне наванта­ження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, незлагода в сім’ ї, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо негативно впливають на людину.

Загрозою не тільки для окремої людини, а й для всього людства є глобальні процеси: негативні наслідки науково- технічної революції і урбанізації, антропогенне забруднення довкілля, погіршення генетичного фонду популяції, недостатнє забезпечення продуктами харчування, нездоровий спосіб життя, неефективність медичних профілактичних заходів, низька якість медичної допомоги.

Людина отримує інформацію про навколишній світ, сприймає всі зміни в ньому за допомогою органів чуття або аналізаторів - сенсорної системи. Розрізняють вісім видів орга­нів чуття (аналізаторів): руховий, зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний, вестибулярний, вісцеральний.

Аналізатори людини мають наступні властивості: висо­ку чутливість до дії подразників, наявність межі чутливості до подразників, спроможність до адаптації і тренування; здатність певний час зберігати відчуття після дії подразників; можливість здійснювати взаємодію один з одним.

Слід зазначити, що руховий, зоровий, слуховий, смако­вий, нюховий, шкірний, вестибулярний аналізатори є зовнішні­ми. Вони попереджають людину про небезпеку. Вісцеральний аналізатор, або аналізатор внутрішніх органів, визначає небез­пеки прихованого, неявного характеру, які впливають на жит­тєдіяльність людського організму. Це виявляється через погір­шення стану здоров’я, передусім через порушення рівноваги (гомеостазу) внутрішнього середовища організму, який протя­гом тривалого часу пристосовувався до навколишнього середо­вища і набув певних сталих показників свого функціонування.

Психологи виділяють спеціальний розділ - психологію безпеки, в якому розглядають психічні властивості та різнома­нітні форми психічних станів, що спостерігаються у процесі трудової діяльності. До основних психологічних властивостей людини, які забезпечують її психологічну надійність з точки зо­ру безпеки життєдіяльності, належать: пам’ять, мислення, ува­га, сенсомоторні реакції, почуття обережності, потреби, компе­тентність, характер, темперамент, воля, емоції тощо.

Пам’ять є психофізіологічним процесом збереження та відтворення інформації. За терміном зберігання інформації вио­кремлюють короткочасну, оперативну та довготривалу пам’ять.

Короткочасна пам’ять зберігає інформацію під час об­меженого, як правило, невеликого проміжку часу. Довготрива­ла - розрахована на довгий, заздалегідь не окреслений термін збереження інформації. Оперативна є проміжною між зазначе­ними видами. Вона розрахована на збереження матеріалу впро­довж раніше заданого терміну. Розрізняють також зорову, ру­хову, емоційну пам’ ять, тактильну, нюхову, смакову та ін.

Мислення (розумові операції) - це процес пізнання і від­творення людиною загальних властивостей предметів і явищ, знаходження закономірних зв’язків і відносин між ними. Мис­лення є здатністю людини правильно і швидко виносити суд­ження і приймати рішення. Мислення складається з таких про­цесів, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, конкретиза­ція, узагальнення.

Порівняння визначає подібні і відмінні ознаки, власти­вості певних об’єктів. Все у світі пізнається не інакше, як через порівняння.

Аналіз - це мислене розчленування об’єктів свідомості, виділення окремих їх частин, елементів, ознак і властивостей.

Синтез - мислене об’єднання окремих частин, ознак і властивостей об’єктів у єдине ціле.

Аналіз і синтез - протилежні і водночас нерозривно по- в’ язані між собою, постійно чергуються і переплітаються. Це основні операції мислення.

Абстрагування — мислене відокремлення одних ознак і властивостей від інших і від предметів, яким вони притаманні. Абстрактним є наукове мислення, тому що абстракція відіграє провідну роль в утворенні тих понять, у яких воно виявляється і якими оперує; абстракція готує основу для широких і ґрунто­вних узагальнень.

Пізнання являє собою рух думки від конкретного до аб­страктного і знову до конкретного. Конкретизація — це перехід від абстрактного до конкретного.

Узагальнення - розкриття загальних властивостей і від­ношень, що існують в реальній дійсності. Від глибини узагаль­нень залежить і коло передбачень, які може зробити людина.

Увага - це психологічний стан, який характеризує інте­нсивність пізнавальної діяльності та міру зосередженості на відносно малій ділянці (дії, предметі, праці, явищі), стає усві­домленим та концентрує на собі психологічні і фізичні зусилля людини протягом певного проміжку часу. Увага пов’язана з во­лею. Залежно від волі увага буває активною і пасивною.

Пасивна увага виникає без свідомого вольового зусилля під впливом зовнішніх подразників і триває доки вони діють (сильний звук, світло тощо). Це низька форма уваги, яка вини­кає за законом орієнтовного рефлексу і є спільною для людини і тварини.

Активна увага — свідома увага, яка вимагає вольового зусилля і завжди спрямована на сприйняття об’ єктів і явищ з наперед поставленою метою (наприклад, праця оператора).

Найчастіше увага знижується при перевтомі. Неуваж­ність - протилежна стійкості уваги і умовно поділяється на три ступені:

-      неуважність через слабкість та нестійкість активної уваги як результат неготовності діяти;

-     надмірна інтенсивність і трудність переключення ува­ги як результат зосередження на певному різновиді діяльності, питаннях чи проблемах під впливом надмірних особистих пе­реживань;

-    слабка інтенсивність уваги при перевтомі, у хворобли­вому стані чи після вживання алкоголю, що характеризується слабкою концентрацією і ще більш слабким переключенням.

Сенсомоторні реакції — зворотні дії людини на будь-які відчуття, які сприймаються органами чуттів. Ці реакції бувають прості і складні.

Прості сенсомоторні реакції — це швидка відповідь на­перед відомим простим рухом на раптовий сигнал, який теж наперед відомий (швидке натискання кнопки чи реакція на сиг­нал лампочки).

Складні сенсомоторні реакції - це відповідь на декілька наперед відомих сигналів, на кожний з яких слід відповідати певним наперед відомим рухом (послідовне засвічування на табло 2-х - 3-х різнокольорових лампочок, які гасять, натиска­ючи на відповідні кнопки). У кожній сенсомоторній реакції є прихований (латентний) і моторний період.

Латентний період - це час від моменту появи сигналу до початку руху. Латентний період простої реакції в середньому становить: на звуковий сигнал - 0,14 с, на світло - 0,2 с. Мо­торний період - час виконання руху.

Сенсомоторна реакція характеризується правильністю, точністю і своєчасністю. Можна вчасно зреагувати, але діяти неправильно.

Час реакції збільшується з віком, хоча пізніше досвід у вмінні прогнозувати ситуацію компенсує сповільнену реакцію. Час реакції водія в місті - 0,75 с, за містом - 2,5 с і залежить від швидкості автомобіля, віку водія, його професійності (старші за віком мають реакцію 0,5-1,5 с, у водіїв з меншим досвідом час реакції - 1-2 с).

Обережність є набутою, вихованою психічною власти­вістю, наслідком свідомого і дисциплінованого ставлення лю­дини до праці.

Необережність - це дії, які виходять за рамки вимог без­пеки, правил та інструкцій, режиму праці і відпочинку через недисциплінованість чи незнання технологічних процесів і по­в’язаних з ними потенційних небезпек унаслідок анатомофізіо­логічних і психічних вад людини або звикання до небезпеки. Надмірна обережність також робить людину незахищеною в ек­стремальних ситуаціях.

Біологічні потреби покликані забезпечити індивідуальне та видове існування людини (плюс потреби економії сил, які спонукають людину шукати простий, легкий шлях реалізації і досягненні своєї мети).

Соціальні потреби - бажання належати до певної соціа­льної групи і мати в ній певне становище, користуватися при­хильністю оточуючих, бути об’єктом їх уваги та любові. Соціа­льні потреби пов’язані з визначенням свого статусу щодо інших людей. Прагнення піднятися якнайвище - природна потреба людини.

Кожна група потреб зумовлює відповідні різновиди дія­льності: виробничу (матеріальну), духовну, соціально- політичну.

Особисті потреби - це потреби визнання і престижу, самоутвердження та успіху.

Компетентність - наявність певних знань і повнова­жень у вирішенні якоїсь справи і повноправність у розв’язанні певної проблеми.

Характер - сукупність найбільш сталих психічних рис особистості людини, які виявляються у її вчинках та діях.

Існує чотири групи рис характеру людей:

1-ша (ставлення людей до суспільних явищ і подій): мужність чи боягузтво, принциповість чи безпринципність, оп­тимізм чи песимізм;

2-га  (ставлення людини до людей): товариськість або замкнутість, довірливість або підозрілість, ввічливість чи гру­бість, правдивість або брехливість тощо;

3-тя (ставлення людини до праці): лінощі чи працездат­ність, недбальство чи акуратність, безвідповідальність чи сум­лінність;

4-та (ставлення людини до себе): висока вимогливість чи самозакоханість, соромливість чи чванство, самокритичність чи самовпевненість, егоїзм чи альтруїзм.

Темперамент - індивідуальна особливість психіки лю­дини, в основі якої лежить відповідний тип нервової системи. Виявляється через силу, швидкість, напруженість та врівнова­женість перебігу психічних процесів індивіда, яскравість та сталість його емоцій і настроїв.

Існує кілька типів особистості: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Людина з флегматичним темпераментом є найбільш по­міркованою. Почуття нею оволодівають повільно і повільно розвиваються. Флегматик холоднокровний, не поспішає швид­ко розв’ язувати проблеми, він повільний, статечний, солідний, терплячий і наполегливий, не дратується, не скаржиться, але байдужий до інших, надійний, проте неохоче втручається в суть проблеми.

Холерик (жовчний темперамент) сильний, енергійний та наполегливий під впливом пристрасті, яка швидко спалахує. У нього безмежне честолюбство, ревнощі, мстивість, гординя під гнітючим впливом пристрасті. Мало розмірковує і швидко діє, завжди вважає себе правим, важко визнає свої помилки.

Сангвінік прагне насолоди, легко збуджується, але на нетривалий час. Захоплюється всім приємним, симпатизує ін­шим, товариський; проте непостійний, на нього не можна роз­раховувати у відповідальну хвилину. Легко сердиться і легко кається. Щедрий на обіцянки і легко забуває про обіцяне. Дові­рливий і легковірний. Любить створювати проекти, про які від­разу ж забуває. Поблажливий до себе та інших. Легко заспоко­юється. Ласкавий, доброзичливий, товариський, нездатний до егоїстичних розрахунків.

Меланхолік схильний сумувати. Легко збудливий, як і сангвінік. Частіше переважають неприємні почуття. Задоволен­ня виявляється рідко, страждання іншого викликає співчуття. Він боязкий, нерішучий, недовірливий. Впадає у відчай через перешкоди в житті, позбавляється енергії і стає нездатним по­долати труднощі.

В основу типізації особистостей покладено і критерії співвідношення емоційних компонентів. Емоції - це пережи­вання людиною свого ставлення до того, що вона пізнає, що робить, до речей і явищ навколишнього світу, до людей, їх дій і вчинків, до праці, до самого себе.

Емоційні стани більш статичні, довготривалі. Це ефект від дії сильної емоційної реакції. Емоційний стан, який виникає внаслідок дії певної емоційної реакції, може впливати на став­лення людини до різноманітних явищ дійсності. Вони різні за силою та інтенсивністю впливу на людину. Емоційна реакція, яка має особливо інтенсивний характер і змушує людину част­ково втрачати контроль над собою, кричати або робити неза- програмовані чи непродумані вчинки, називається афектом.

Одним із видів емоційного стану є стрес, який являє со­бою сукупність захисних фізіологічних реакцій, що віддзерка­люють дію зовнішніх факторів. Причини стресів різноманітні: необхідність робити те, що не хочеться, брак часу; хтось підга­няє, не дає зосередитись; внутрішнє хворобливе напруження, сонливість, куріння, алкоголізм, сімейні чи виробничі конфлік­ти, незадоволення життям, борги, комплекс неповноцінності, брак відчуття поваги до себе вдома, на роботі.

Воля - це здатність людини керувати своїми діями і вчинками. Вона виражається у високому самовладанні в небез­печних ситуаціях, умінні подолати перешкоди, які виникли на шляху досягнення мети, здатності підкоряти свої бажання ви­могам обов’язку, вмінні долати почуття невпевненості, сумнівів і страху. Вольовими якостями є дисциплінованість, самовла­дання, рішучість, наполегливість тощо.

Дисциплінованість - підкорення своїх дій вимогам гро­мадського обов’язку, сумлінне виконання своїх обов’язків.

Самовладання - вміння за будь-яких умов управляти своєю розумовою діяльністю, почуттями і вчинками. Це основа сміливості, подолання страху в критичній ситуації.

Рішучість — здатність швидко оцінювати ситуацію, при­ймати рішення і без вагань виконувати їх.

Наполегливість - здатність довго і цілеспрямовано вті­лювати в життя прийняте рішення.

Терпіння — активне і цілеспрямоване подолання труд­нощів. Від наполегливості слід відрізняти впертість.

Впертість - це необґрунтована настирливість, коли при виконанні вольової дії людина не зважає на думку інших лю­дей, на нові обставини, які вимагають нових рішень.

Отже, людина як суб’єкт системи є найважливішим її елементом.

Навколишнє середовище (життєве середовище) - дру­гий елемент системи “людина - життєве середовище”, її об’єкт. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення. Життєве середовище людини складається з трьох компонентів - природного, соціального (соціально- політичного) та техногенного середовищ.

Біосфера Землі є природним середовищем мешкання живих організмів і активної життєдіяльності людини. Термін “біосфера” (сфера життя) уперше (1875) застосував у своїх нау­кових працях австрійський геолог Е. Зюсс.

Біосфера нашої планети охоплює верхню частину зем­ної поверхні (літосферу), нижню частину атмосфери й гідро­сферу; вона знаходиться в постійному розвитку і забезпечує іс­нування всіх відомих видів і форм руху матерії: фізичної, хімі­чної, біологічної.

За ступенем впливу життєдіяльності людини на довкіл­ля вчені визначили в розвитку біосфери три етапи.

Перший - від виникнення життя на Землі до появи (початок ХІХ ст.) небезпечних для навколишнього природного середовища створених людиною промислових технологій.

На цьому етапі існування всіх видів і форм життя в біо­сфері Землі забезпечувалося завдяки трьом найголовнішим умовам:

-     наявності в біосфері біологічних форм (продуцентів), здатних під впливом сонячної енергії з простих речовин (азот, вуглець, водень, кисень та ін.) створювати складні органічні ре­човини;

-     наявності споживачів органічних речовин (консумен- тів), здатних у процесі своєї життєдіяльності перетворювати ор­ганічні речовини в різні види білків і виділяти в навколишнє середовище відходи. Основними споживачами органічних ре­човин є травоїдні, хижаки, всеїдні і людина;

-      наявності переробників відходів (редуцентів), здатних перетворювати відходи та органічні речовини у прості неоргані­чні речовини і повертати їх у біосферу (роль редуцентів викону­ють бактерії, гриби, хробаки й інші дрібні живі організми).

Таким чином, завдяки цим найголовнішим умовам у біосфері Землі здійснювався природний екологічний кругово­рот і виконувалися основні закони природи, суть яких зводить­ся до наступного:

-    у природі все пов’ язано з усім;

-    у природі все повинно куди-небудь подітися;

-    у природі ніщо не дається даром;

-    природа знає все і робить краще.

Наочним прикладом цього круговороту і виконання за­конів природи є світ тварин і рослин.

Основними джерелами і причинами порушення найго­ловніших умов екологічного круговороту і законів природи на цьому етапі розвитку біосфери були фактори, зумовлені приро­дними явищами (клімат, епідемії, повені та ін.), а також діяль­ність людини, яка ще не була пов’язана з використанням шкід­ливих виробництв.

Другий етап розвитку біосфери охоплює період з ХІХ до середині ХХ ст. Характерною ознакою цього етапу був поча­ток широкого використання людиною у процесі життєдіяльнос­ті надр Землі (кам’яного вугілля, руди тощо) та створення різ­них промислових технологій, що зумовило появу техногенних джерел небезпеки природного середовища. Саме тоді виникло вчення про біосферу, а також наукові праці про життєве сере­довище людини.

Підґрунтям подальшого вивчення життєвого середовища людини стали дослідження німецького біолога Е. Геккеля, який у своїх наукових працях (1866) уперше застосував слово “еколо­гія” . У перекладі з грецької “екос” означає житло (місце прожи­вання), “логос” - вчення. Буквальний переклад цього терміна - вивчення власного будинку. Будинком сучасної людини, в якому відбувається все, що пов’язане з її життєдіяльністю - народжен­ням і життям, роботою і дозвіллям тощо, є навколишнє природне середовище, житло, робоче місце та ін.

Засновник вчення про біосферу академік В.І. Вернадсь- кий (1883 - 1945) застерігав і невтомно підкреслював, що жит­тєдіяльність сучасної людини багаторазово прискорює всі ево­люційні процеси, які відбуваються в біосфері Землі, і що в ре­зультаті цієї діяльності людство неминуче наблизиться до тако­го часу, коли біосфера стане непридатною для більшості живих організмів.

Третім етапом стає ХХІ ст. Великомасштабний роз­виток енергетики, промисловості, сільського господарства, транспорту, військової справи призвів до руйнування біосфери в багатьох регіонах нашої планети і створення нового типу се­редовища мешкання людини - техносфери. Людська спільнота, керуючись знаннями про біосферу Землі, в інтересах самозбе­реження вимушена буде знайти ефективні засоби збереження і подальшого розвитку цивілізації.

Людина є єдиною реальною силою в рішенні цієї про­блеми, тому що тільки вона володіє розумом, знаннями, науко­во-технічним потенціалом, а також усвідомлює відповідаль­ність за майбутнє.

Статус людини як єдиної розумної істоти на Землі зо­бов’язує спрямувати дії її розуму на відновлення “екосу ”, щоб було де жити наступним поколінням. Тим більше, що порушення екологічної рівноваги в біосфері зумовлене переважно діяльніс­тю людини, і вся відповідальність за це лежить саме на ній.

На здоров’я людини впливає біотичний (властивості живої природи) компонент навколишнього середовища у ви­гляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, пато­генних мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби тощо), отруйних речовин, комах та небезпечних для людини тварин.

Не меншу загрозу для людства становить антропогенне забруднення природного середовища. Хімічне, радіоактивне та бактеріологічне забруднення повітря, води, ґрунту, продуктів харчування, а також шум, вібрація, електромагнітні поля, іоні­зуючі випромінювання тощо викликають в організмі людей тя­жкі патологічні явища, глибокі генетичні зміни. Унаслідок впливу негативних факторів навколишнього середовища на ор­ганізм людини виникають онкологічні, серцево-судинні захво­рювання, дистрофічні зміни, алергія, діабет, гормональні дис­функції, порушення в розвитку плода, пошкодження спадково­го апарату клітини тощо.

Другим компонентом навколишнього середовища є тех­ногенне середовище - житло, транспорт, знаряддя праці, проми­слові та енергетичні об’єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини, тобто матеріальна культура, ство­рена людством за час його існування. Головною причиною вини­кнення та розвитку техногенного середовища було і є прагнення людей задовольняти свої потреби, які весь час зростають. Техно­генне середовище поділяють на виробниче та побутове.

Виробниче середовище - те, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Складовими виробничого середовища є предмети, знаряддя, продукти та умови праці.

Основними факторами виробничого середовища, що не­гативно впливають на здоров’ я і працездатність людини в про­цесі виробництва, є фізичне зусилля, нервове напруження, ро­боча поза, монотонність роботи, мікроклімат, виробничий шум, вібрації, забруднення повітря.

Побутове середовище - сукупність місць невиробничої життєдіяльності людини (житлових будівель, споруд спортив­ного і культурного призначення, комунально-побутових органі­зацій, установ). У побутовому середовищі нас супроводжує ве­лика гама негативних факторів: забруднене повітря, вода, не­доброякісна їжа, наявність шуму, вібрацій, електромагнітні по­ля, іонізуючі випромінювання тощо.

Третім компонентом навколишнього середовища люди­ни є соціальне або соціально-політичне середовище. Людину як суб’єкт соціальної спільноти в системі “людина - навколишнє середовище” оточують інші люди, інші спільноти, що утворю­ють соціальне, а точніше, соціально-політичне середовище. Між окремими людьми, людьми і спільнотами, самими спіль­нотами виникають зіткнення інтересів, суперечності, непорозу­міння та інші конфліктні ситуації.

Таким чином, навколишнє середовище людини є скла­довою системи, яка взаємодіє з людиною. Ця взаємодія може мати й негативні наслідки.

 


 

 

1.2.2.   Фактори небезпек навколишнього середовища

1.2.2.1. Класифікація небезпечних та шкідливих фак­торів.

Перебування людини в умовах небезпеки не означає, що людині обов’язково буде завдано травми, ушкодження чи шко­ди. Наявність небезпеки передусім свідчить про потенційну мож-ливість їх отримання. До ушкодження здоров’я, матеріа­льних збитків тощо призводить матеріалізація небезпеки за фо­рмою і способом вияву, тобто виникнення й початок впливу її уражаючих факторів.

Під уражаючими факторами небезпек розуміють такі фактори життєвого середовища, які за певних умов завдають шкоди як людині, так і системам її життєзабезпечення, призво­дять до матеріальних збитків. Залежно від наслідків впливу конкретних уражаючих факторів на організм людини вони по­діляються на шкідливі й небезпечні.

Шкідливими прийнято називати такі фактори життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зни­ження працездатності, захворювання і навіть до смерті як нас­лідку захворювання.

Небезпечними називають такі фактори життєвого сере­довища, які призводять до травм, опіків, обморожень та інших ушкоджень організму або окремих його органів і навіть до рап­тової смерті.

Небезпечні та шкідливі фактори бувають явними або прихованими, такими, які важко виявити чи розпізнати. Це сто­сується будь-яких небезпечних та шкідливих факторів, так само як і джерел небезпеки, що породжують їх.

Відповідно до характеру реалізації небезпеки фактори ураження можуть бути первинними і вторинними.

Первинні фактори ураження зумовлені безпосередньою реалізацією небезпеки, тобто є факторами прямої дії.

Вторинні фактори ураження виникають у результаті зміни стану об’єкта внаслідок впливу первинних факторів і є факторами опосередкованої дії. Наприклад, під час землетрусу первинними факторами ураження є підземні поштовхи. Внаслі­док дії поштовхів об’єкти навколишнього середовища (будівлі, споруди) руйнуються. Руйнації (уламки, елементи конструкцій) є вторинними факторами ураження землетрусу. Саме від дії вторинних факторів гинуть люди під час землетрусів.

Негативно впливати на стан людини може як один фак­тор, так і декілька - комплексно. Дія факторів впливу може бу­ти миттєвою і тривалою, безпосередньою чи опосередкованою. Наслідками впливу уражаючих факторів, залежно від їх виду, можуть бути травми, кровотечі, струс головного мозку, вивихи і переломи кісток, опіки, обмороження, гострі та хронічні хворо­би тощо.

За своїм походженням небезпечні і шкідливі фактори можуть бути фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні та соціальні.


1.2.2.2. Фізичні фактори небезпек життєвого середо­вища людини можна поділити на наступні групи: механічні, те­рмічні, радіаційні електромагнітні.

Механічні є найбільш численними факторами впливу на життєдіяльність людини. До них відносяться: тиск, шум, віб­рація.

Тиск є одним із найбільш важливих факторів, які мо­жуть негативно впливати на організм людини. Згідно з визна­ченням, тиск є сила, яка діє рівномірно на одиницю площі.

Тиск за особливостями його дії може бути класифікова­ний за характером, динамікою та локалізацією дії.

За характером вплив тиску на людину може бути первинним і вторинним. Первинний є безпосередньою дією ти­ску на організм людини з подальшими негативними наслідка­ми. Вторинний вплив тиску полягає у негативній дії тиску на життєве середовище з подальшим негативним впливом остан­нього на людину.

За динамікою вплив тиску на організм людини може бути статичним і динамічним. Статична дія тиску на людину полягає у повільній зміні тиску, який впливає на люди­ну в умовах життєвого середовища. Динамічна дія полягає в рі­зкий зміні тиску в умовах життєвого середовища від нормаль­ного до зниженого або підвищеного.

За локалізацією вплив тиску може бути зага­льним і локальним. Загальна дія тиску полягає в дії тиску на всю поверхню тіла людини (наприклад, дія атмосферного тис­ку). Локальна дія тиску полягає в дії тиску на якусь обмежену поверхню тіла людини (наприклад, удар тупим предметом).

Яскравим прикладом статичного тиску, який впливає як первинно, так і вторинно, є атмосферний тиск.

Особливість дії атмосферного тиску на людину полягає в тому, що за локалізацією ця дія загальна (атмосферний тиск діє на всю поверхню тіла людини). У середньому, атмосферний тиск дорівнює на рівні моря 760 мм ртутного стовпчика (1,033 кгс/см2).

Первинна дія атмосферного тиску на людину зумовлена тим, що клітинам організму людини потрібен кисень, який по­стачається системою кровообігу під тиском унаслідок роботи серця.

Тривале перебування людини в умовах підвищеного або зниженого атмосферного тиску суттєво впливає на організм людини.

При значному зменшенні атмосферного тиску в організмі людини знижується парціальний тиск кисню і при тривалому пе­ребуванні людини у цих умовах з’являються ознаки гіпоксії (ки­сневого голоду), що може призвести до втрати свідомості. При тривалому перебуванні людини в умовах високого тиску можли­ві пневмонія, набряк легенів, захворювання на гіпертонію.

Зміна атмосферного тиску негативно впливає на орга­нізм людей, які мають підвищений або знижений кров’яний тиск (відповідно, гіпертоніки і гіпотоніки). Зміна атмосферного тиску (зміна погоди) для цих людей негативно впливає на їх ор­ганізм: підвищений атмосферний тиск збільшує навантаження на серце у гіпертоніків, а у гіпотоніків викликає сонливість, знесилення (внаслідок зниження транспорту кисню кров’ю); знижений атмосферний тиск може викликати у гіпертоніків крововилив.

Вторинний вплив атмосферного тиску на організм лю­дини полягає в погіршенні умов життєдіяльності людини через погодні умови (мороз, спека, урагани, повені). Зміна погодних умов здійснюється через виникнення таких природних явищ, як циклони й антициклони.

Циклон (від грец. - той, що обертається) - великомасш­табний атмосферний вихор з низьким тиском у центрі, з пере­важанням хмарної погоди й опадів, в якому повітря рухається: в Північній півкулі світу - проти, а в Південній - за годиннико­вою стрілкою відносно центру. Горизонтальні розміри циклону можуть бути від кількох сот до кількох тисяч кілометрів, верти­кальні - 2-3 км, досягаючи часом нижніх шарів атмосфери. Ци­клон супроводжується опадами та сильним вітром (100 м/с ).

У місцях підвищеного атмосферного тиску утворюють­ся антициклони, у межах яких установлюється стійка малохма- рна погода, що також відповідним чином впливає на життєдія­льність людини.

Антициклон - це зона підвищеного атмосферного тиску. Його горизонтальні розміри досягають декількох тисяч кіломе­трів. Повітря в антициклоні рухається в Північній півкулі за го­динниковою стрілкою, в Південній - проти годинникової стріл­ки, по спіралях, які розходяться від центру з заходу на схід зі швидкістю 25-30 км/год.

Зміна погоди іноді супроводжується стихійними лихами (повенями, снігопадами і т.п.), які можуть впливати як на живу, так і неживу природу.

Динамічний вплив тиску на людину полягає в різкому перепаді тиску з нормального до високого та з низького до но­рмального и може бути локальним або загальним.

Прикладом локального динамічного впливу тиску на ор­ганізм людини є удар тупим предметом. При цьому в місці уда­ру на невеликій ділянці тіла практично миттєво виникає дуже високий тиск, який призводить до гематом (розриву судин), пе­релому окремих кісток, ураження внутрішніх органів.

Загальний динамічний вплив тиску на людину може бути в атмосфері та гідросфері.

Загальний динамічний вплив тиску на людину в атмос­фері (перепад тиску з нормального атмосферного до високого) виникає під час вибухів.

Вибух - це короткочасний процес перетворення речови­ни в газоподібний стан з утворенням тиску в навколишньому середовищі з виділенням великої кількості енергії та виникнен­ням повітряної ударної хвилі.

Ударна хвиля являє собою область різко стиснутого по­вітря, що розповсюджується з надзвуковою швидкістю. Харак­теристикою ударної хвилі є надлишковий тиск у фронті - ЛРф, який вимірюється в кПа. Ударна хвиля є фактором первинної дії тиску на організм людини. Внаслідок загального впливу ди­намічної дії ударної хвилі людина може отримати травми, які залежно від тяжкості поділяються на чотири ступеня:

I   - легкі травми (ЛРф = 20-40 кПа) виражаються в коро­ткочасних порушеннях діяльності і організму (запаморочення, забиття);

II  - середні травми (ЛРф = 40-60 кПа) виражаються у вивихах кінцівок, контузії головного мозку, кровотечі з носу, з вух, в розриві барабанних перетинок вух;

III  - важкі травми (ЛРф = 60-100 кПа) характеризують­ся ураженням всього організму (важкою контузією мозку, пере­ломами кісток);

IV   - надто важкі травми (ЛРф більше 100 кПа) харак­теризується розривом внутрішніх органів, внутрішній кровоте­чею, струсом мозку, від яких швидко наступає смерть.

Загальний динамічний вплив тиску на людину в гідро­сфері може виникати під час водолазних робіт. Різка зміна по­ниженого тиску до нормального при різкому підйомі водолаза на поверхню призводить до того, що азот, розчинений у крові, починає різко випаровуватися й руйнує судини. Такий вплив тиску на організм людини має назву “кесонна хвороба”. У цьо­му випадку дія тиску на організм людини має безпосередній ха­рактер.

Шум є сукупністю звуків різної частоти й інтенсивності.

З  фізіологічної точки зору шумом є будь-який несприятливий для людини звук. Згідно з висновками Всесвітньої організації охорони здоров’ я, шум є одним із основних факторів фізичного забруднення навколишнього середовища, адаптація до якого організмів практично неможлива.

Основними фізичними характеристиками звуку є: час­тота, інтенсивність, або сила звуку, звуковий тиск.

Слуховий апарат людини найбільш чуттєвий до звуків високої частоти. Вухо людини сприймає звукові коливання в межах 16-20 000 Гц. Звуки частотою 1000-3000 Гц відносяться до мовної зони. Нижче 16 Гц і вище 20 000 Гц знаходяться, від­повідно, в області нечутних людиною інфразвуків і ультразву- ків. Мінімальна інтенсивність звуку, яку людина відчуває, на­зивається порогом чутливості. Максимальна інтенсивність зву­ку, за якої вухо починає відчувати біль, називається больовим порогом.

Весь діапазон інтенсивності шуму, що сприймається ор­ганами слуху людини, вкладається в межі 0-140 дБ.

Поріг чутливості людини характеризується інтенсивніс­тю - 0 дБ. Поріг неприємних больових відчуттів характеризу­ється інтенсивністю - 120 дБ. Больовий поріг характеризується інтенсивністю 140 дБ.

Проте тривалий шум впливає не лише на слух. Він ро­бить людину нервовою, погіршує її самопочуття, знижує праце­здатність, уповільнює розумовий процес.

Шум впливає на систему травлення і кровообігу, серце­во-судинну систему. У разі постійного шумового фону до 70 дБ виникає порушення ендокринної та нервової систем, до 90 дБ - порушення слуху, до 120 дБ - призводить до фізичного болю, який може бути нестерпним.

Характерна зміна функціонального стану серцево-судин­ної системи (артеріальна гіпертензія, рідше гіпотензія, підви­щення тонусу периферичних судин, іноді зміни ЕКГ тощо).

Таблиця 1

Допустимі рівні шуму в місцях перебування людей

Місце перебування людини

Допустимий рівень шуму, дБ

з 7.00 до 23.00

з 23.00 до 7.00

Лікувально-оздоровчі заклади

40

30

Житлові масиви (райони)

55

45

Промислові підприємства

65

55

 

Окремо слід відмітити дію на організм людини інфра­звуку і ультразвуку.

Інфразвук визначають як коливання певної частоти, що не сприймаються людським вухом. Звичайно верхньою грани­цею інфразвукової області вважають частоти 16-25 Гц. Нижню границю інфразвуку не визначено. Інфразвукові коливання ді­ють на людину в основному через шкірний покрив на рецепто­ри вібраційної чутливості.

Інфразвук виникає в атмосфері, у лісі, на морі (так зва­ний голос моря). Джерелом інфразвуку є грім, вибухи, гарматні постріли, землетруси. Серед тваринного світу джерелом інфра­звуку є тигр, слон, кіт та ін. Для інфразвуку характерне мале поглинання, тому інфразвукові хвилі в повітрі, воді й у земній корі можуть поширюватися на дуже великі відстані. Ця власти­вість інфразвуку використовується як провісник стихійних лих, як засіб у дослідженнях властивостей атмосфери і водного се­редовища.

Дія інфразвуку може бути резонансною (резонанс із час­тотою коливань органів, наприклад, резонансна частота серця, живота і грудної клітки 5 Гц, голови 20 Гц, центральної нерво­вої системи 250 Гц) та психотропною (частота коливань при­близно 7 Гц викликає у людей безпричинний жах, втрату конт­ролю над собою, паніку).

Інфразвукові коливання можуть впливати на центральну нервову систему та органи травлення людини, викликають го­ловний біль, больові відчуття у внутрішніх органах, порушують ритм дихання.

Ультразвук широко застосується в металообробній про­мисловості, машинобудуванні, металургії, медицині і т.д. Час­тота застосовуваного ультразвуку - від 20 кГц до 1 мГц, потуж­ності до декількох кіловатів.

Ультразвук може бути корисним для людини та тварин­ного світу. Так, наприклад, ультразвук використовують у меди­цині для проведення ультразвукових досліджень організму лю­дини (УЗД), а також проведення фізіологічних процедур.

Проте ультразвук може негативно впливати на організм людини. У тих, хто працює з ультразвуковими установками, не­рідко спостерігаються функціональні порушення нервової сис­теми, зміна тиску, складу і властивостей крові, часті скарги на головні болі, швидка стомлюваність, утрата слухової чутливості.

Вібрації є механічними коливаннями матеріальних тіл. За способом передачі коливань на людину вони можуть бути загальними (спрямованими на все тіло) і локальними (спрямо­ваними на окремі органи). За тривалістю впливу на організм людини вібрації бувають постійними і непостійними.

Вібрації відносяться до факторів, які мають високу біо­логічну активність впливу на людину. Їх дія залежить від часто­ти й амплітуди коливань, тривалості і місця впливу, явищ резо­нансу та деяких особливостей людського організму. Резонанс людського тіла, окремих його органів наступає під час збігу ча­стоти коливань внутрішніх органів з частотами зовнішніх сил. Область резонансу для голови - 20-30 Гц, для очей - 60-90 Гц, внутрішніх органів - 3-3,5 Гц, всього тіла - 4-6 Гц.

Загальні вібрації уражають опорно-руховий апарат, вну­трішні органи, нервову систему, а також аналізатори зору, вес­тибулярний апарат. Особливо небезпечна поштовхова вібрація, яка викликає мікротравматизацію тканин з наступними їх змі­нами, що призводять до виникнення вібраційної хвороби. Сим­птомами вібраційної хвороби є порушення опорно-рухового апарату, судин, болі в тілі і температурні зміни.

Вплив локальних вібрацій викликає захворювання судин кисті, передпліч, порушення кровообігу в кінцівках, деформацію і зменшення рухливості суглобів.

Термічні фактори характеризуються показниками тем­ператури, вологості й рухливості повітря. Термічний вплив на­вколишнього середовища на людину забезпечує життєво важ­ливі процеси в її організмі, але за певних (дискомфортних) умов може істотно знижувати працездатність людини й зумовлювати небезпечні для життя і здоров’ я наслідки (теплові удари, опіки, обмороження та ін.).

Температура є найбільш суттєвим термічним чинником впливу на людину. ЇЇ дія зумовлює зміну швидкості обмінних процесів у людському організмі. Комфортними умовами для здоров’я людини є температура 18-22°С, за якої забезпечується нормальний теплообмін. Негативні прояви людського організму виникають, якщо температура повітря починає перевищувати 360С. Під дією сонячної енергії, високої температури й вологос­ті можливий перегрів організму - сонячний удар і тепловий удар відповідно.

Сонячний удар - це стан, який виникає внаслідок силь­ного перегріву голови, в результаті чого розширюються мозкові кровоносні сосуди, відбувається прилив крові до голови. Пер­шими ознаками сонячного удару є почервоніння обличчя та си­льний головний біль. Можуть бути й інші симптоми: нудота, запаморочення, шум у вухах, потемніння в очах, блювота, втра­та свідомості.

Тепловий удар - стан загального перегріву організму. Головною причиною перегрівання є порушення терморегуляції організму (у разі фізичної перенапруги, зневоднення організму, порушення функцій потових залоз). Першими ознаками тепло­вого удару є млявість, головний біль, почервоніння обличчя, підвищення температури тіла до 400С, запаморочення. Якщо причини не були усунені, далі тепловий удар супроводжується виділенням поту, блідістю, посинінням шкірних покривів, су­домами, порушенням серцевої діяльності, зупинкою дихання.

При короткочасному впливі на людину високих темпе­ратур можливі опіки. Опік - це ураження тканин, викликане впливом термічних факторів будь-якого походження (вогонь, розігріті предмети, гаряче повітря і рідина), хімічних речовин, електричного струму, сонячними променями або іонізуючим випромінюванням.

Залежно від причини розрізняють опіки термічні, хіміч­ні і променеві. За зовнішніми ознаками термічні опіки поділя­ють за 4-ма ступенями:

I   - набрякання і почервоніння верхнього шару шкіри, больові відчуття;

II  - утворення пухирів на шкірі, відмирання ороговілого і блискучого шару епідермісу;

III  - некроз епідермісу, омертвіння шкіри, ураження її глибоких шарів, м’ язів, тканин, кровотеча;

IV  - некроз (відмирання) шкіри і м’яких тканин, м’язів, сухожиль і кісток.

За ступенем тяжкості опіки можуть бути легкі, серед­ньої тяжкості, важкі і вкрай важкі. Ступінь тяжкості опіків ви­значається не тільки глибиною ураження шкіри, а й площею поверхні опіку та наявністю опіків дихальних шляхів. Опіки ве­ликої площі викликають специфічні зміни в усьому організмі і розглядаються як опікова хвороба. При важких опіках більш 8-10%, при поверхневих опіках більш 10-15% поверхні тіла розвивається опіковий шок.

Низькі температури через охолоджувальну дію призво­дять до замерзання людини (переохолодження тіла) або гіпоте­рмії. Гіпотермія настає, коли організм людини не може компен­сувати витрати тепла.

Замерзання людини може виявлятися в легкій, середній і тяжкій формах. При легкій формі замерзання людина стає млявою, дихання уповільнюється, пульс падає до 48-54 ударів, температура - до 32-340С. При замерзанні середнього ступеня постраждалі не в змозі пересуватися самостійно. При цьому пульс падає до 40-48 ударів, а температура тіла до 30-320 С. При важкому ступені замерзання свідомість втрачається, пульс лед­ве відчутний, температура тіла стає 27-290С, виникає серцева аритмія. Під впливом холоду не тільки гальмуються життєві процеси, а й функції нервової системи взагалі. Смерть настає задовго до того, як заклякне тіло.

За глибиною ураження розрізняють обмороження чоти­рьох ступенів:

I   - шкіра блідне, знижується її чутливість, після розігрі­вання стає синьо-червоною, з’являється набряк, потім шкіра свербить і поступово облущується;

II  - на шкірі утворюються набряки і пухирці наповнені рідиною, супроводжується болем, підвищеною температурою, лихоманкою;

III - виникає некроз шкіри, тромбоз судин і пошко­дження тканин на різну глибину, утворюються пухирці темно- бурого кольору, з’ являється сильний біль, потовиділення, ли­хоманка, втрата свідомості;

IV - омертвіння всіх шарів тканин, у тому числі й кіс­ток, утворюються пухирі з темною рідиною, обморожена зона чорніє, муміфікується, змінюється склад крові, відбуваються важкі зміни у функціонуванні організму.

 

Вологість - важливий показник повітряного середови­ща мешкання людини. Найбільш сприятливими для організму значеннями відносної вологості є 30-60 %. Більша вологість сприяє перегріванню організму людини при високих темпера­турах та посилює вплив охолоджувальної дії повітря при низь­ких температурах, викликаючи при цьому негативні наслідки. Низька вологість повітря може призвести до зневоднення люд­ського організму.

При високій температурі більш вологе (насичене водою) повітря уповільнює відведення тепла (у вигляді водяної пари та поту) людського організму, що призводить до його перегріву. Водночас вологе повітря має високу теплопровідність (тепло­провідність води майже у 27 разів вища теплопровідності пові­тря). Тому при високій відносній вологості повітря (понад 60%) і низькій температурі тепло дуже швидко поглинається навко­лишнім середовищем і це призводить до переохолодження ор­ганізму.

Високою теплопровідністю води зумовлена небезпека перебування у ній людини. Так, тривалість безпечного перебу­вання людини у воді з температурою 100С складає 20-40 хв, а при температурі 2-30С переохолодження настає за 10-15 хв. На зниження тепловтрат організму істотно впливають наявність одягу, фізичний стан людини та ін.

Рухливість повітря прискорює відведення тепла людсь­кого організму. Оптимальне для людини значення рухливості повітря не більше 0,1 м/с. При високій температурі переміщен­ня повітря створює більш сприятливі умови функціонування організму, а при низькій - спричинює додатковий охолоджую­чий вплив.

Важливим та постійно діючим на людину та інші живі організми є радіаційний фактор. Він зумовлений негативною дією різних видів високоенергетичних випромінювань (ядерних та інших видів іонізуючих випромінювань (ІВ) як природного, так й антропогенного походження).

ІВ називається випромінювання, взаємодія якого з речо­виною утворює в цій речовині іони різного знака. Розрізняють корпускулярне і фотонне ІВ.

Корпускулярне ІВ - це потік елементарних частинок з масою спокою, відмінною від нуля, що утворюються при радіо­активному розпаді, ядерних перетвореннях або генеруються на прискорювачах. До нього відносяться: а - і в -частинки, нейт­рони (n), протони (р) і ін.

а -випромінювання - це потік частинок, що є ядрами атома гелію, в -випромінювання - це потік електронів або по­зитронів.

Нейтронне випромінювання - нейтральні елементарні частинки. Оскільки нейтрони не мають електричного заряду, при проходженні через речовину вони взаємодіють тільки з ядрами атомів. У результаті цих процесів утворюються або заряджені частинки (ядра віддачі, протони, нейтрони), або

Y -випромінювання, що викликають іонізацію.

Фотонне випромінювання - потік електромагнітних ко­ливань, що поширюються у вакуумі з постійною швидкістю 300000 км/с. До нього відносяться у -випромінювання і рентге­нівське випромінювання.

Випромінювання характеризуються за їх іонізуючою і проникаючою здатністю.

Іонізуюча здатність випромінювання визначається чис­лом пар іонів, створюваних частинкою в одиниці об’єму маси середовища або на одиниці довжини шляху.

Проникаюча здатність випромінювань визначається величиною пробігу. Пробігом називається шлях, пройдений ча­стинкою в речовині до її повної зупинки.

а -частинки володіють найбільшою іонізуючою здатні­стю і найменшою проникаючою здатністю. Довжина пробігу цих частинок у повітрі складає кілька сантиметрів, а в м’якій біологічній тканині - кілька десятків мікрон.

в -випромінювання має істотно меншу іонізуючу і ве­лику проникаючу здатність. Максимальний пробіг досягає декі­лькох метрів при великих енергіях.

Найменшою іонізуючою здатністю і найбільшою про­никаючою здатністю володіють фотонні випромінювання.

Усі джерела ІВ поділяються на природні й техногенні.

До природних відносяться космічні й земні джерела, які створюють природне опромінення (природний радіаційний фон).

До техногенних відносяться джерела, спеціально створе­ні для корисного застосування випромінювання або діяльності, що є побічним продуктом. Наприклад, прилади технологічного контролю, рентгенівське та інше медичне устаткування тощо.

Основну частину опромінення населення Землі одержує від природних джерел. Випромінювання, зумовлене розсіяними в біосфері штучними радіонуклідами, породжує штучний раді­аційний фон, що в даний час у цілому по земній кулі додає до природного фону лише 1-3%.

До природних джерел земного походження відноситься випромінювання радіоактивних речовин, що утримуються в по­родах, ґрунті, будівельних матеріалах, повітрі, воді.

Встановлено, що природний радіаційний фон на 85% формується за рахунок радіоактивних речовин, що знаходяться у земній корі (уран, торій та їх дочірні продукти).

Кількісною характеристикою джерела іонізуючого ви­промінювання є активність, що виражається числом радіоак­тивних перетворень за одиницю часу.

У міжнародній системі (СІ) за одиницю активності прий­нято одне ядерне перетворення за секунду (перет/с) - бекерель (Бк). Позасистемна одиниця - кюрі (Ku) - активність такої кіль­кості радіонуклідів, у якій відбувається 37 млрд розпадів за 1 с. Кюрі дорівнює активності 1 г радію.

Ступінь дії іонізуючого випромінювання у будь-якому середовищі залежить від величини поглинутої енергії випромі­нювання та оцінюється дозою опромінювання.

Розрізняють експозиційну, поглинуту та еквівалентну дози опромінювання.

Експозиційна доза характеризує іонізуючу здатність по­вітря при у -та рентгенівському випромінюванні. За одиницю дози в СІ прийнятий кулон на 1 кг (Кл/кг) - доза опромінюван­ня, за якої в 1 кг сухого повітря виникають іони, що несуть за­ряд 1 кулон електрики кожного знаку. Позасистемна - рентген (Р) - це така доза Y -опромінювання, під впливом якої в 1  см3 повітря виникає 2,08 млрд пар іонів.

Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого ви­промінювання, що поглинута одиницею маси опроміненого се­редовища. Одиниця - Грей (Гр); в СІ це 1 кг речовини поглинає енергію в 1Дж (Дж/кг). Позасистемна одиниця - Рад. 1Рад = 0,01 Дж/кг. 1 Гр = 1Дж/кг = 100Рад. Рад - це така поглинута до­за, за якої 1г речовини поглинає енергію в 100 ергів незалежно від виду енергії іонізуючого випромінювання.

Еквівалентна доза опромінювання визначає біологічний вплив різних видів іонізуючого випромінювання на організм лю­дини і служить для оцінки радіаційної небезпеки. В СІ вимірю­ється в Зівертах (Зв). Зіверт дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж/кг (для рентгенівського і Y -випромінювань). Позасистемна одини­ця - бер (біологічний еквівалент рентгену). 1 Зв = 100 бер. При виключенні попадання радіоактивного пилу в організм можна вважати, що 1бер = 1Рад = 1р.

Біологічна дія іонізуючих випромінювань. Під впливом ІВ на організм людини в тканинах можуть відбуватися складні фізи­чні і біологічні процеси. У результаті іонізації живої тканини від­бувається розрив молекулярних зв’язків і зміна хімічної структури різних сполук, що у свою чергу призводить до загибелі клітин.

Небезпека впливу ІВ на організм людини зумовлюється їх специфічними особливостями, основними з яких є:

-    органи чуття людини не реагують на ІВ;

-     ІВ мають високу активність фізико-хімічних та біоло­гічних процесів при взаємодії з живим організмом;

-     малі дози опромінення можуть накопичуватися в ор­ганізмі (кумулятивний ефект);

-     випромінювання діє не тільки на даний живий орга­нізм, але і на його нащадків (генетичний ефект);

-     різні органи організму мають неоднакову чутливість до ІВ.

Механізми взаємодії ІВ з речовиною зумовлені проце­сами передачі енергії орбітальним електронам атомів. За певних умов деякі види випромінювань (а частинки нейтрони) мо­жуть проникати в ядра атомів, викликаючи ядерні реакції.

Процеси передачі енергії атомам (молекулам) речовини дуже короткочасні й завершуються іонізацією середовища - утворенням позитивних і негативних зарядів (іонів).

Механізми взаємодії ІВ з речовиною залежать від виду й енергії випромінювання, а також від щільності середовища. Ці властивості ІВ визначають глибину їх проходження крізь сере­довище й можливості іонізації атомів (молекул) речовини.

Установлено також, що взаємодія іонізуючих випромі­нювань із біологічними об’ єктами (речовиною клітини), що мі­стять воду, відбуваються в три етапи.

На першому етапі випромінювання впливає на складні макромолекулярні утворення, іонізуючи і збуджуючи їх. При поглиненій дозі 10 Гр (1000 Рад) у клітині утвориться до 3-106 іонізованих і збуджених молекул. На ці процеси прямого впли­ву витрачається до 80% поглиненої енергії.

Фізична суть цього етапу впливу полягає у вибиванні електронів з молекул води й утворенні так званих молекуляр­них іонів, що несуть позитивний і негативний заряд:

Н2О ^ Н2О+ + е- Н2О + е- ^ Н2О-

Молекулярні іони води нестійкі і розпадаються з утво­ренням радикалів Н+, ОН, Н, ОН-. Вважається, що основний ефект променевого впливу зумовлений радикалами Н, ОН і НО2. Радикал НО2, що має високу окислювальну спроможність, утворюється в процесі опромінення води в присутності кисню: Н+О2^НО2. Цим пояснюється кисневий ефект, що виникає за умов зниження концентрації кисню в період опромінення і при­зводить до зменшення дії іонізуючих випромінювань на живий організм.

Етап взаємодії іонізуючих випромінювань з біологічним об’ єктом прийнято називати фізичною стадією променевого впливу.

Другий етап взаємодії ІВ з біологічними об’єктами включає процеси хімічної взаємодії радикалів білків, нуклеїно­вих кислот і ліпідів з водою, киснем, радикалами води і біомо- лекулами, внаслідок яких виникають органічні перекиси, швид­коплинні реакції окислення, утворюється безліч змінених моле­кул. Це етап фізико-хімічної взаємодії.

Третій етап взаємодії зумовлений вивільненням ферме­нтів із клітинних органел і зміною їхньої активності, під впливом яких відбувається розпад високомолекулярних компонентів клі­тин, у тому числі нуклеїнових кислот (ДНК, РНК) і білків. Цей етап взаємодії прийнято вважати біохімічним.

Наступні етапи розвитку променевого ураження вияв­ляються в зміні спадкоємних структур (мутацій) життєво важ­ливих органів.

Чутливість клітин різних органів значною мірою зале­жить від швидкості обмінних процесів, які в них відбуваються. Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного клітинного мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто орга­ни, клітини яких мають високий рівень поділу.

За ступенем чутливості організму до ІВ органи людини (критичні органи) прийнято поділяти на три групи.

 

Установлено, що наслідки впливу на організм людини, тяжкість уражень та втрата працездатності від дії будь-яких ви­дів ІВ залежать від дози опромінювання і тривалості опромі­нення. Короткочасне опромінювання дозою понад 1 Гр може при­звести до променевої хвороби та інших ушкоджень різного ступе­ня тяжкості.

Ефекти, викликані дією ІВ, систематизуються за видами ушкоджень і часом прояву. За видами ушкоджень їх поділяють на три групи: соматичні, сомато-стохастичні і генетичні. За ча­сом прояву виділяють ранні (гострі) і пізні.

Ураження, викликані великими дозами, зазвичай вияв­ляються протягом декількох годин або днів. Такі ураження бу­вають тільки соматичні (тілесні). Це гострі променеві уражен­ня, в тому числі гостра променева хвороба, яка є результатом короткочасного загального опромінення всього організму вели­кими дозами.

Сомато-стохастичні (ймовірні) наслідки можуть вини­кнути в результаті опромінення малими дозами ІВ. Це захворю­вання крові, молочної і щитовидної залоз, злоякісні новоутво­рення, порушення розвитку плоду, скорочення тривалості жит­тя. За оцінками вчених, від кожної дози довготривалого опро­мінювання в 1 Гр у середньому двоє із тисячі помруть від лей­козів, п’ ять жінок - від раку молочної залози, одна людина - від раку щитовидної залози, п’ ять людей від раку легень, одна лю­дина - від інших видів ракових захворювань. Такі захворюван­ня можуть виявитися через багато років після опромінення.

Генетичними наслідками впливу ІВ є генні мутації та хромосомні зміни. За оцінками, доза в 1 Гр, отримана при низь­кому рівні радіації особами чоловічої статі, ініціює появу від 1000 до 2000 генних мутацій, які призводять до серйозних нас­лідків і від 300 до 1000 хромосомних аберацій. Вроджені вади розвитку та інші спадкові хвороби, викликані пошкодженням генетичного апарату, виявляться тільки в наступному або май­бутніх поколіннях - дітях, онуках та більш далеких нащадках людини, яка піддавалася опромінюванню.

Порушення біологічних процесів можуть бути або зво­ротними, коли нормальна робота кліток опроміненої тканини цілком відновлюється, або незворотними, тобто такими, що ви­кликають незворотні, невідновлювані ураження окремих орга­нів або всього організму і виникнення променевої хвороби.

Розрізняють дві форми променевої хвороби - гостру і хронічну.

Гостра форма виникає в результаті опромінення вели­кими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку ти­сяч Рад ураження організму може бути миттєвим (“смерть під променем”). Гостра променева хвороба може виникнути і при потраплянні усередину організму великих кількостей радіонук­лідів.

Хронічні ураження розвиваються в результаті система­тичного опромінення дозами, що перевищують гранично допу­стимі (ГПД).

Зміни у стані здоров’я називаються соматичними ефе­ктами, якщо вони виявляються безпосередньо в опроміненої особи, і спадкоємними, якщо вони виявляються у її потомства.

Вплив природного радіаційного фону на організм лю­дини оцінюється дозою зовнішнього опромінення, що за дани­ми Міжнародної комісії з радіаційного захисту (МКРЗ) у серед­ньому складає 1,3 мЗв на рік.

Найважчим з усіх природних джерел радіації є без ко­льору, смаку і запаху газ радон, який у 7,5 раза важчий за повіт­ря. Радон і продукти його розпаду відповідальні приблизно за 3/4 річної індивідуальної ефективної еквівалентної дози опро­мінення, одержуваної населенням від земних джерел, і прибли­зно половину цієї дози від усіх джерел радіації. У будинки ра­дон надходить із природним газом (3 кБк/д), з водою (4 кБк/д), із зовнішнім повітрям (10 кБк/д), з будматеріалів і ґрунту під будинком (60 кБк/д).

Крім зазначеного, радіонукліди можуть потрапляти в організм людини під час паління табаку, з продуктами харчу­вання (овочами, фруктами, зернобобовими).

Негативний вплив ІВ на організм людини вимагає роз­робки комплексу заходів технічного та організаційного харак­теру щодо захисту людини від ІВ. В основі розробки заходів безпеки лежать принципи радіаційної безпеки.

Принципи радіаційної безпеки залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючих випромінювань і, в першу чергу, від типу джерела випромінювання.

Джерела іонізуючого випромінювання можуть бути за­критими й відкритими.

Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромінювання, конструкція яких виключає проникнення ра­діоактивних речовин у довкілля при передбачених умовах їх­ньої експлуатації і зносу.

Це гамма-установки різноманітного призначення; нейт­ронні, бета і гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і при­скорювачі заряджених частинок. Під час роботи із закритими джерелами іонізуючого випромінювання персонал може зазна­ти тільки зовнішнього опромінення.

Основними принципами забезпечення радіаційної без­пеки під час роботи із закритими джерелами іонізуючого ви­промінювання є:

-     зменшення потужності джерел випромінюання до мі­німально можливих величин (захист кількістю);

-    скорочення часу роботи персоналу з джерелом випро­мінювання до мінімально можливих величин (захист часом);

-    максимально можливе збільшення відстані від джерел випромінювання до людей (захист відстанню);

-    екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання (захист екраном).

Найкращими для захисту від рентгенівського і

Y    -випромінювання є свинець і уран (важкі метали). Проте че­рез високу вартість свинцю й урану можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів - просвинцьованого скла, за­ліза, залізобетону і навіть води.

Для захисту від в -потоків доцільно застосувати екрани, які виготовлені з матеріалів із малим атомним числом (органіч­не скло, пластмаса, алюміній).

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого ви­промінювання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, а й до­даткове внутрішнє опромінення людини. Оцінка впливу внут­рішнього опромінення здійснюється за радіотоксичністю та ра­діоактивністю радіонуклідів.

Радіотоксичність радіонуклідів залежить від виду радіо­активного перетворення, середньої енергії одного перетворен­ня, часу перебування радіонуклідів в організмі людини та роз­поділу радіоактивних речовин в окремих органах.

За характером розподілу в організмі людини радіоакти­вні ізотопи прийнято поділяти на три групи:

-     що відкладаються переважно в кістяку (кальцій, стро­нцій, радій, барій, цирконій, ітрій, нітрати плутонію);

-     що концентруються в печінці (цезій, лантан, нітрат плутонію);

-     що розповсюджуються рівномірно по всьому організ­му (водень, вуглець, залізо, полоній, інертні гази).

За показниками хімічної токсичності найбільш сильни­ми є: рубідій-87, індій-115, неодим-144, самарій-147, реній-187.

Основними принципами захисту під час роботи з від­критими джерелами іонізуючого випромінювання є:

-     обов’язкове використання принципів захисту, що за­стосовуються під час роботи із закритими джерелами випромі­нювання;

-     герметизація та ізоляція процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє се­редовище;

-     виконання заходів планувального (організаційного) характеру;

-     застосування санітарно-технічних заходів і викорис­тання спеціальних захисних матеріалів;

-     використання засобів індивідуального захисту і сані­тарна обробка персоналу;

-     дотримання правил особистої гігієни;

-     очищення від радіоактивного бруду поверхонь, апара­тури і засобів індивідуального захисту;

-     використання радіопротекторів (біологічний захист).

Перші кроки в рішенні проблеми радіаційної безпеки були зроблені з початком створення (1921) у багатьох розвине­них країнах світу національних комітетів із захисту від іонізую­чих випромінювань.

Однак тільки в 1934 р. Міжнародна комісія з захисту від рентгенівського випромінювання й радію (МКРЗ, створена в 1928 р.) уперше рекомендувала національним комітетам і урядам прийня­ти за гранично допустиму дозу (ГДД) 200 мР/д (1200 мР/тиж) для осіб, які працюють із джерелами випромінювань.

Другий етап обґрунтування допустимих доз опромінен­ня був зумовлений збагаченням науковими даними досліджень про віддалені наслідки дії іонізуючих випромінювань і появою високовольтних рентгенівських установок, що стало підставою для прийняття в 1948 р. рішення МКРЗ про зниження ГДД у 4 рази (50 мР/д). У цьому ж році в рекомендаціях МКРЗ із раді­аційної безпеки вперше було введено поняття про “критичні органи ” - органи, опромінення яких може заподіяти найбільшу шкоду всьому організмові. До таких органів віднесено шкіру, кровотворні тканини, гонади й кришталик ока.

Виходячи з генетичної небезпеки іонізуючих випромі­нювань, наприкінці 1958 р. МКРЗ, а в 1959 р. Міжнародний конгрес радіологів прийняли рішення про затвердження нових ГДД опромінення, які одержали загальне визнання й знайшли своє відображення в рішеннях національних комітетів із радіа­ційного захисту.

Таким чином, з 1934 р. по 1959 р. ГДД були тричі пере­глянуті й знижені у 12 разів.

У наступні десятиліття продовжувалося уточнення окремих нормативних положень з радіаційної безпеки, які знайшли своє відображення в публікаціях МКРЗ 1966, 1969, 1971 і 1977 рр.

На підставі цих матеріалів і результатів досліджень вче­них колишнього СРСР у 1969 р. були розроблені “Норми радіа­ційної безпеки” (НРБ - 69), що потім переглядалися в 1976 р. і після аварії на Чорнобильській АЕС (1987).

Важливим етапом у рішенні проблеми національної ра­діаційної безпеки в Україні було прийняття Закону “Про вико­ристання ядерної енергії і радіаційну безпеку України” і “Норм радіаційної безпеки України” (НРБУ - 97).

Закон України “Про використання ядерної енергії і раді­аційної безпеки” та НРБУ - 97 є основними нормативними ак­тами, що встановлюють пріоритет радіаційної безпеки населення і навколишнього природного середовища в Україні. У цих актах реалізовані рекомендації МКРЗ і основні прин­ципи радіаційної безпеки, суть яких зводиться до на­ступного:

-    не перевищення встановленої основної межі дози опромінення;

-    виключення будь-якого необгрунтованого опромінення;

-    зниження дози опромінення до можливо низької межі.

Нормативними актами з радіаційної безпеки визначені також основні принципи державної політики у сфері викорис­тання ядерної енергії і радіаційного захисту, права громадян і компетенція органів влади та інші важливі заходи, які забезпе­чують правову відповідальність за радіаційну безпеку в Україні.

Відповідальність за виконання НРБУ - 97 покладена на фізичних і юридичних осіб незалежно від форм власності й під­порядкованості, які використовують, зберігають, транспортують і здійснюють захоронення джерел іонізуючого випромінювання, а також на керівників і посадових осіб органів виконавчої влади.

Залежно від можливих наслідків впливу іонізуючих ви­промінювань на організм людини НРБУ - 97 установлені такі категорії людей, що опромінюються:

-    категорія А (персонал) - особи, які постійно чи тимча­сово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючого випро­мінювання;

-    категорія Б (персонал) - особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелом іонізуючого випромінювання, але у зв’язку з розташуванням робочих місць чи приміщень на про­мислових майданчиках об’ єктів з радіаційно-ядерними техно­логіями можуть одержувати додаткове опромінення;

-    категорія В - усе населення.

НРБУ - 97 визначає гранично допустимі і граничні екві­валентні дози зовнішнього опромінення залежно від групи кри­тичних органів і категорії осіб, що опромінюються.

До електромагнітних факторів навколи­шнього середовища, що впливають на люди­ну, відносяться:

-    електромагнітні поля (ЕМП) природного та антропо­генного походження;

-    електромагнітні випромінювання (ЕМВ);

-    електричний струм.

Особливе місце серед природних джерел, що формують електромагнітний фактор, належить явищам, пов’язаним із впливом геомагнітного поля Землі й сонячною активністю.

Сонце є могутнім джерелом електромагнітних випромі­нювань, які надходять до Землі у виді світла, тепла та ультрафіо­летових випромінювань. Електромагнітні випромінювання Сонця взаємодіють з електромагнітним полем Землі. Зміна інтенсивності сонячних випромінювань викликає магнітні збудження або буревії на Землі, а це певним чином відбивається на життєвих процесах.

Гігантський енергетичний каркас Землі, геологічні роз­лами в земній корі та інші геофізичні явища, які відбуваються в надрах, формують геопатогенні та геомантійні зони, що по- різному впливають на живу природу та організм людини.

Геопатогенні зони являють собою геофізичні аномалії складного походження, в яких є локальні місця розмірами 10^10 (10^20) см. Установлено, що ці зони здатні дуже негати­вно впливати на людину й інші живі організми.

Геомантійні зони є джерелом енергетичного піджив­лення багатьох живих організмів і людини. За розмірами вони можуть досягати десятків і навіть сотень квадратних метрів. Про них було відомо з давніх часів і не випадково наші пращу­ри саме в геомантійних зонах будували культові й інші важливі споруди.

У   сучасних умовах основну небезпеку впливу ЕМП і ЕМВ на людину несуть антропогенні джерела. Найбільш небез­печними антропогенними джерелами електромагнітного впливу є радіотехнічні об’єкти.

Дуже небезпечний вплив високовольтних ліній електро­передач (ЛЕП). Ступінь цього впливу визначається потужністю лінії електропередачі та відстанню місцезнаходження людини до неї, а основними способами захисту є обмеження часу пере­бування у зонах впливу такої лінії і знаходження від неї на без­печній відстані.

Біологічна дія ЕМВ на людину залежить від частоти та інтенсивності випромінювання, тривалості та умов опромінен­ня. Розрізняють термічну (теплову) дію, морфологічні та функ­ціональні зміни.

Нагрівання тканин і органів, унаслідок дії ЕМВ, харак­теризується загальним підвищенням температури тіла або лока­лізованим нагрівом тканин. Особливо небезпечний нагрів для органів зі слабкою терморегуляцією (мозок, очі, органи сечо­статевого і кишкового трактів).

Морфологічні зміни тканин і органів тіла людини (опі­ки, відмирання, крововилив, зміни структури клітин та ін.) спо­стерігаються в тканинах периферичної і центральної нервової систем, серцево-судинної системи, зумовлюючи порушення ре­гуляторних функцій в організмі або зміни структури самих клі­ток, зниження кров’яного тиску (гіпотонія), уповільнення рит­му скорочення серця (брадикардія) тощо.

Функціональні зміни виявляються через головний біль, порушення сну, підвищену стомлюваність, дратівливість, піт­ливість, випадіння волосся, біль у серці, зниження статевої по­тенції тощо.

Найбільш потерпають від дії електромагнітних полів нервова, імунна, статева та ендокринна системи людського ор­ганізму. Ці системи вважаються критичними для оцінювання ризику впливу ЕМВ на людський організм. Найбільш небезпеч­ні ЕМВ для дітей, вагітних, людей із захворюваннями центра­льної нервової, серцево-судинної систем, гормональними по­рушеннями, алергиків, людей з ослабленим імунітетом.

Мобільний радіотелефон (МРТ) є джерелом ЕМП, слаб­кого за інтенсивністю, але дуже широкого за спектром частот. Під час розмови по телефону голова поглинає від 10,8 до 98% випромінюваної енергії. Унаслідок термічного ефекту нагріва­ються окремі ділянки мозку та інші клітини м’ яких органів тіла. Під час тривалої розмови це відчувається у підвищенні темпе­ратури вушних раковин і виникненні головного болю.

Прояв термічного ефекту є несприятливим для будь- яких органів, особливо для кришталика ока. Внаслідок такого нагріву кришталик погано поповнюється кров’ю, що призво­дить до погіршення виконання його важливих функцій - під­тримки прозорості і акомодації. ЕМВ з довжиною хвилі 1-20 см викликає катаракту (помутніння кришталика), тобто практично втрату зору.

Водночас дія МРТ на мозок має і так званий нетермічний, або інформаційний, ефект. Він зумовлюється потраплянням у мозок із МРТ сигналів, що здатні впливати на власну біоелект­ричну активність головного мозку шляхом резонансу і тим са­мим порушувати його функцію. Такі зміни не зникають тривалий час після розмови по телефону і є помітними на електроенцефа­лограмі. Як підсумок вищенаведеного, можна стверджувати, що наслідками несприятливої дії стільникового телефону на стан здоров’ я людини є: підвищення артеріального тиску і пульсу, го­ловні болі, порушення пам’яті та концентрації уваги, втома і де­пресії, біль і різь в очах та прогресивне погіршення зору.

Для зменшення впливу стільникових те­лефонів на власний організм не слід:

-       розташовувати телефон біля узголів’я ліжка і вико­ристовувати його як будильник, тому що телефон у стані очіку­вання виклику постійно працює у пульсуючому режимі;

-        притуляти телефонну трубку до вуха під час встанов­лення зв’язку з абонентом, бо в цей час апарат дає найбільш по­тужне випромінювання;

-        давати телефон дітям до шести років, оскільки дитя­чий організм є найбільш уразливим ЕМВ;

-        носити мобільні телефони в кишенях або на поясі. Більш доцільно використовувати для цього барсетки або сумки;

-        користуватися мобільним телефоном вагітним, тому що його випромінювання негативно впливає на стан плода;

-        вести тривалі переговори за допомогою мобільних телефонів, бо, за даними досліджень, уже після двох хвилини розмови по телефону відчувається дискомфорт і побічні ефекти.

Електричний струм. Електричний струм уражаюче діє на організм людини. Небезпека електричного струму підвищу­ється, тому що органи чуття людини не здатні на відстані вияв­ляти наявність електричної напруги. У зв’язку з цим захисна реакція організму виявляється лише після того, як людина по­трапила під дію електричної напруги.

Проходячи через організм людини, електричний струм справляє на нього термічну, електролітичну, механічну та біо­логічну дію.

Термічна дія струму виявляється через опіки окремих ділянок тіла, нагрівання кровоносних судин, серця, мозку та інших органів, через які проходить струм, що призводить до виникнення в них функціональних розладів.

Електролітична дія струму характеризується розкла­денням крові та інших органічних рідин, що викликає суттєві порушення їх фізико-хімічного складу.

Механічна дія струму виявляється через ушкодження (розриви, розшарування тощо) різноманітних тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту.

Біологічна дія струму на живу тканину виявляється не­безпечним збудженням клітин та тканин організму, що супро­воджується мимовільним судомним скороченням м’язів. Таке збудження може призвести до суттєвих порушень і навіть пов­ного припинення діяльності органів дихання та кровообігу.

Наслідком дії електричного струму на організм людини може стати електротравма.

Електротравма - ушкодження організму спричинене дією електричного струму чи електричної дуги.

За наслідками електротравми умовно поділяють на міс­цеві електротравми, коли виникає місцеве ушкодження організ­му, та загальні електротравми (електричні удари), коли уража­ється весь організм унаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем.

Характерними місцевими електричними травмами є електричні опіки, електричні знаки, електрометалізація шкіри, механічні ушкодження, електроофтальмія.

Електричний опік - найбільш поширена місцева елект­ротравма (близько 60%), яка, в основному, спостерігається у працівників, що обслуговують діючі електроустановки.

Електричні опіки залежно від умов їх виникнення бува­ють двох видів: струмові (контактні), коли унаслідок прохо­дження струму електрична енергія перетворюється в теплову, та дугові, які виникають унаслідок дії на тіло людини електри­чної дуги. Залежно від кількості виділеної теплоти та темпера­тури, а також і розмірів дуги електричні опіки можуть уражати не лише шкіру, але й м’язи, нерви і навіть кістки. Такі опіки на­зиваються глибинними і заживають досить довго.

Електричні знаки являють собою плями сірого чи блідо- жовтого кольору у вигляді мозолі на поверхні шкіри в місці її контакту із струмопровідними частинами.

Електрометалізація шкіри виникає через проникнення у верхні шари шкіри найдрібніших часточок металу, що розплавля­ється внаслідок дії електричної дуги. Такого ушкодження зазвичай зазнають відкриті частини тіла - руки та лице. Ушкоджена ділянка шкіри стає твердою та шорсткою, однак за відносно короткий час вона знову набуває попереднього вигляду та еластичності.

Механічні ушкодження - травми, спричинені судомни­ми скороченнями м’ язів під дією електричного струму, що про­ходить через тіло людини. Механічні ушкодження виявляються у вигляді розривів шкіри, кровоносних судин, нервових тканин, а також вивихів суглобів і навіть переломів кісток.

Електроофтальмія - це ураження очей внаслідок дії ультрафіолетових випромінювань електричної дуги.

Найбільш небезпечним видом електротравм є електрич­ний удар, який у більшості випадків (близько 80%, включаючи й змішані травми) призводить до смерті потерпілого.

Загальна електротравма (електричний удар) - це збу­дження живих тканин організму електричним струмом, що су­проводжується судомним скороченням м’язів.

Залежно від наслідків ураження електричні удари мож­на умовно поділити за чотирма ступенями:

I  - судомні скорочення м’язів без втрати свідомості;

II   - судомні скорочення м’язів із втратою свідомості, але зі збереженням дихання та роботи серця;

III  - втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання (або одного і другого разом);

IV  - клінічна смерть.

Клінічна смерть - це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності та ле­генів і триває 6-8 хв, поки не загинули клітини головного моз­ку. Після цього настає біологічна смерть, внаслідок якої припи­няються біологічні процеси у клітинах і тканинах організму і відбувається розпадання білкових структур.

Слід запам’ ятати: якщо при клінічній смерті не­гайно звільнити потерпілого від дії електричного струму й термі­ново розпочати надання необхідної допомоги (штучне дихання, масаж серця), то існує висока імовірність збереження йому життя.

Причинами летальних наслідків від дії електричного струму можуть бути: зупинка серця чи його фібриляція (хаоти­чне скорочення волокон серцевого м’ яза), припинення дихання внаслідок судомного скорочення м’ язів грудної клітки, що бе­руть участь у процесі дихання; електричний шок (своєрідна не­рвово-рефлекторна реакція організму у відповідь на подразнен­ня електричним струмом, що супроводжується розладами кро­вообігу, дихання, обміну речовин).

Можлива також одночасна дія двох або навіть усіх трьох вищеназваних причин. Слід зазначити, що шоковий стан може тривати від кількох десятків хвилин до діб. При тривало­му шоковому стані зазвичай настає смерть.

Характер впливу електричного струму на організм лю­дини, а відтак і наслідки ураження, залежать від цілої низки чинників, які умовно можна поділити на чинники електричного (сила струму, напруга, опір тіла людини, вид та частота струму) та неелектричного характеру (тривалість дії струму, шлях про­ходження струму через тіло людини, індивідуальні особливості людини, умови навколишнього середовища тощо).

Таблиця 3

Порогові значення сили струму

Вид струму

Пороговий відчутний струм,

мА

Пороговий невідпускаючий струм, мА

Пороговий

фібриляційний

струм, мА

Змінний струм

0,5-1,5

6-10

80-100

частотою 50 Гц

 

 

 

Постійний струм

5,0-7,0

50-80

300

 

Ступінь уражаючої дії електричного струму залежить від сили струму, часу дії електроструму на людину, типу елект­роструму (змінний, постійний), стану організму людини тощо.

Розрізняють наступні порогові значення сили струму:

-   пороговий відчутний струм - найменше значення еле­ктричного струму, що викликає при проходженні через орга­нізм людини відчутні подразнення;

-    пороговий невідпускаючий струм - найменше значен­ня електричного струму, яке викликає судомні скорочення м’я­зів руки, в якій затиснутий провідник, що унеможливлює само­стійне звільнення людини від дії струму;

-      пороговий фібриляційний (смертельно небезпечний) струм - найменше значення електричного струму, що викликає при проходженні через тіло людини фібриляцію серця.

У  таблиці 3 наведено порогові значення сили струму при його проходженні через тіло людини по шляху “рука-рука” або “рука-ноги”.

Струм (змінний та постійний) більше 5 А викликає мит­тєву зупинку серця, минаючи стан фібриляції.

Умовно безпечною для життя людини прийнято вважа­ти напругу, що не перевищує 42 В (в Україні така стандартна напруга становить 36 та 12 В), за якої не повинен відбуватися пробій шкіри людини, що призводить до різкого зменшення за­гального опору її тіла.

Електричний опір тіла людини залежить, в основному, від стану шкіри та центральної нервової системи. Загальний електричний опір тіла людини можна представити як суму двох опорів шкіри та опору внутрішніх тканин тіла. Найбільший опір проходженню струму чинить шкіра, особливо її зовнішній оро­говілий шар (епідерміс), товщина якого становить близько 0,2 мм. Опір внутрішніх тканин тіла незначний і становить 300-500 Ом. У цьому можна переконатися, якщо до язика при­класти контакти батарейки, відчувається легке пощипування. Коли ці ж контакти прикласти до шкіри тіла, то відчутних по­дразнень не виникає, оскільки опір сухої шкіри (епідермісу) значно більший.

Загальний опір тіла людини змінюється в широких ме­жах - від 1 до 100 кОм, а іноді й більше. Для розрахунків опір тіла людини умовно беруть рівним R = 1 кОм. При зволожен­ні, забрудненні та пошкодженні шкіри (потовиділення, порізи, подряпини тощо), збільшенні прикладеної напруги, площі кон­такту, частоти струму та часу його дії опір тіла людини змен­шується до певного мінімального значення (0,5-0,7 кОм).

Опір тіла людини зменшується також при захворюван­нях шкіри, центральної нервової та серцево-судинної систем, проявах алергічної реакції тощо. Тому нормативні акти про охорону праці передбачають обов’язкові попередній та пері­одичні медичні огляди працівників (кандидатів у працівники) для встановлення їх придатності щодо обслуговування діючих електроустановок за станом здоров’я.

Вид та частота струму, що проходить через тіло люди­ни, також впливають на наслідки ураження.

Постійний струм приблизно в 4-5 разів безпечніший за змінний. Це пов’язано з тим, що постійний струм у порівнянні зі змінним промислової частоти такого ж значення викликає слабші скорочення м’язів та менш неприємні відчуття. Його дія, в основному, теплова. Однак слід зауважити, що вищеза­значене стосовно порівняльної небезпеки постійного та змінно­го струму є справедливим лише для напруги до 500 В. При більш високих напругах постійний струм стає небезпечнішим ніж змінний.

Частота змінного струму також має важливе значення з огляду на електробезпеку.

Так, найбільш небезпечним вважається змінний струм частотою 20-100 Гц.

При частоті меншій ніж 20 або більшій за 100 Гц небез­пека ураження струмом помітно зменшується. Струм частотою понад 500 кГц не може смертельно уразити людину, однак дуже часто викликає опіки.

Тривалість дії струму на організм людини істотно впли­ває на наслідки ураження: чим більший час проходження стру­му, тим швидше виснажуються захисні сили організму, при цьому опір тіла людини різко знижується і важкість наслідків зростає. Наприклад, для змінного струму частотою 50 Гц гра­нично допустимий струм при тривалості дії 0,1с становить 500 мА, а при дії протягом 1 с - вже 50 мА.

Шлях проходження струму через тіло людини є важли­вим чинником. Небезпека ураження особливо велика тоді, коли на шляху струму знаходяться життєво важливі органи - серце, легені, головний мозок. Існує багато можливих шляхів прохо­дження струму через тіло людини (петель струму).

Індивідуальні особливості людини значною мірою впли­вають на наслідки ураження електричним струмом. Струм, ледь відчутний для одних людей, може бути значним для інших.

Для жінок порогові значення струму приблизно в півто­ра рази нижчі, ніж для чоловіків.

Ступінь впливу струму істотно залежить від стану нер­вової системи та всього організму в цілому. Важливе значення має також уважність та психічна готовність людини до можли­вої небезпеки ураження струмом. У переважній більшості ви­падків несподіваний електричний удар призводить до важчих наслідків, ніж при усвідомленні людиною існуючої небезпеки ураження.

Умови навколишнього середовища можуть підвищувати небезпеку ураження людини електричним струмом. Наприклад, у приміщеннях з високою температурою та відносною вологіс­тю повітря наслідки ураження можуть бути важчими, оскільки значне потовиділення для підтримання теплового балансу між організмом та навколишнім середовищем призводить до змен­шення опору тіла людини.

Для правильного визначення необхідних засобів та за­ходів захисту людей від ураження електричним струмом необ­хідно знати допустимі значення напруг доторкання та струмів, що проходять через тіло людини.

Напруга торкання - це напруга між двома точками еле­ктричного кола, до яких одночасно торкається людина. Гранич­но допустимі значення напруги торкання та сили струму для нормального (безаварійного) та аварійного режимів електро­установок при проходженні струму через тіло людини по шляху “рука-рука” чи “рука-ноги” регламентуються ГОСТ 12.1.038-82.

Таблиця 4

Гранично допустимі значення напруги торкання U та сили струму І, що проходить через тіло людини при нормальному режимі електроустановки

Вид струму

Напруга торкання, U, В (не більше)

Сила струму,

І, мА (не більше)

Змінний, 50 Гц

2

0,3

Змінний, 400 Гц

3

0,4

Постійний

8

1,0

П р и м і т к а. При виконанні роботи в умовах високої темпе­ратури (більше 25 °С) і відносної вологості повітря (більше 75%) зна­чення таблиці 4 необхідно зменшити у три рази.

 

 

Гранично допустимі значення сили струму (змінного та постійного), що проходить через тіло людини при тривалості дії більше ніж 1с, нижчі за пороговий невідпускаючий струм, тому при таких значеннях людина, торкнувшись до струмопровідних частин установки, здатна самостійно звільнитися від дії елект­ричного струму.

Таблиця 5

Гранично допустимі значення напруги торкання, итор та сили струму, Іл, що проходить через тіло людини при аварійному режимі електроустановки

Вид

струму

Нормоване

значення

Тривалість дії струму t, с

0,1

0,2

0,5

0,7

1,0

Біль­ше 1,0

Змінний

U В (не більше)

500

250

100

70

50

36

50 Гц

І, мА (не більше)

500

250

100

70

50

6

Постійний

U В (не більше)

500

400

250

230

200

40

 

І, мА (не більше)

500

400

250

230

200

15

 


1.2.2.3. Хімічні фактори. Протягом свого життя людина постійно відчуває вплив різноманітних хімічних речовин, які можуть викликати різні види захворювань, розлади здоров’я, а також травми як у момент контакту, так і через певний промі­жок часу.

Хімічні фактори небезпек у навколишньому середовищі зумовлені забрудненням атмосфери, води, ґрунту, газовим складом атмосферного повітря, а також споживанням із проду­ктами харчування і водою небезпечних та шкідливих для орга­нізму людини речовин.

Великої шкоди здоров’ю людини завдає забруднення атмосфери. Забруднення атмосфери - це внесення до її складу нових, нехарактерних для неї фізичних, хімічних і біологічних речовин. Забруднення атмосфери поділяється на матеріальне (пил, аерозоль, пари, гази) та енергетичне (теплове, електрома­гнітне, шумове та вібраційне). Джерела забруднення можуть

бути природні (лісові пожежі, піщані бурі, виверження вулканів тощо) та штучні (антропогенні), створені господарською діяль­ністю людини. Останні включають шкідливі викиди промисло­вих, енергетичних і транспортних джерел.

Характерними забруднювачами атмосферного повітря є пил, сажа, дим, окиси вуглецю, сірки, азоту, вуглеводні та смо­листі речовини, важкі метали та ін. Наприклад, автомобільні відпрацьовані гази містять майже 200 хімічних елементів, най- небезпечнішим з яких є формальдегід.

Однією із найбільших загроз для всього людства вважа­ється виснаження та погіршення якості водних ресурсів. У су­часних умовах інтенсивне використання водних ресурсів при­звело до їх значного забруднення. Забруднення вод - це зміна їхніх фізичних, хімічних або біологічних властивостей, які мо­жуть стати причиною шкідливої дії на людину і природу. За­бруднення вод поділяють на хімічне, фізичне, біологічне або бактеріальне та теплове.

Хімічне забруднення є найпоширенішим видом забруд­нення води. Хімічне забруднення відбувається внаслідок над­ходження у водоймища різних шкідливих домішок неорганічної (метали, кислоти, солі, луги, синтетичні миючі засоби та ін.) та органічної (нафта і нафтопродукти, органічні поверхневі та по­верхнево-активні продукти (ПАР) тощо) природи. Більшість із забруднювачів є токсичними для мешканців водоймищ та лю­дини, а саме: сполуки миш’яку, свинцю, ртуті, кадмію, хрому та ін. Згубну дію на стан водоймищ мають органічні речовини, оскільки знижують вміст кисню у воді. Особливо небезпечні у цьому відношенні нафта і нафтопродукти, які утворюють плів­ку на поверхні води, що перешкоджає газообміну.

Велика небезпека виникає від наявності у воді сполук свинцю. Свинець, змитий з ґрунту дощовою або талою водою, проникає у водоносні шари. Найбільших змін від впливу свин­цю та його сполук зазнає нервова та серцево-судинна системи, органи травлення, печінка, нирки, особливо у дітей. Свинець порушує репродуктивну функцію, здатний викликати передча­сні пологи у жінок, знижувати вагу дітей при народженні, галь­мувати розумовий і фізичний розвиток.

Забруднення ґрунту, яке останніми десятиліттями стає все відчутнішим, становить загрозу як рослинному, так і тва­ринному світові і, безумовно, людині. Хімічні речовини, які є основними забруднювачами ґрунтів, поділяються на три класи небезпечності:

I    - високонебезпечні (миш’як, кадмій, ртуть, свинець, селен, цинк, фтор, бенз(а)пірен);

II   - помірнонебезпечні (бор, кобальт, нікель, молібден, мідь, сурма, хром);

III   - малонебезпечні (барій, ванадій, вольфрам, марга­нець, стронцій, ацетофенон).

Хімічні речовини, що знаходяться у ґрунті, надходять в організм людини головним чином через воду, повітря і рослини за біологічним ланцюгом: ґрунт-рослина-тварина-людина.

Харчові продукти стають отруйними внаслідок накопи­чення в них токсинів. Токсини в продуктах харчування можуть бути природного й антропогенного походження. Серед продук­тів харчування з токсичними речовинами природного похо­дження значну небезпеку складають гриби. Серйозну небезпеку для сучасної людини становлять нітрати й нітрити, які містять продукти харчування. Це результат широкого застосування в сільському господарстві пестицидів, негативні наслідки засто­сування яких значно перевищують переваги. Згубний уплив пе­стицидів на здоров’я людини через забруднення води, ґрунту, продуктів харчування виявляється у формі розвитку хронічних захворювань і хронічних отруєнь, злоякісних захворювань, вро­джених аномалій, дитячої смертності.

Значний негативний вплив на стан здоров’ я населення України чинить вживання продуктів з харчовими домішками. На консервантах, стабілізаторах, антиокислювачах, барвниках, ему­льгаторах та інших інгредієнтах базується робота сучасної хар­чової промисловості. Найбільший вміст харчових домішок у продуктах з тривалим терміном зберігання, до яких, у першу чергу, належать чіпси, кольорові напої, ковбаси, шоколад, буль­йони з кубиків і навіть продукти, що входять до складу дитячого харчування (йогурти, цукерки, шоколадні батончики тощо).

Усі харчові домішки, які в тій чи іншій мірі небезпечні для організму, мають індекс Е (від слова “edible” - їстівний). Відповідно до європейської цифрової кодифікації харчові до­мішки класифікуються у такий спосіб: Е 100 - Е 182 - барвни­ки; Е 200 - Е 299 - консерванти; Е 400 - Е 449 - стабілізатори консистенцій; Е 499 - Е 450 і далі - Е 1000 - емульгатори; Е 500 - Е 599 - регулятори кислотності , розпушувачі; Е 600 - Е 699 - підсилювачі смаку і аромату; Е 700 - Е 800 - запасні ін­декси; Е 900 - Е 999 - речовини для глазурування, поліпшувачі хліба. Слід зазначити, що багато харчових добавок, включених у цей список, мають комплексні технологічні функції, які вияв­ляються залежно від особливостей харчової системи.

Лікарі вважають, що регулярне вживання продуктів ха­рчування, у складі яких є будь-які речовини з індексом Е, що здатні накопичуватися в організмі, може спричинити виникнен­ня цілої низки захворювань. Серед них можна виділити алергію, астму, порушення в роботі органів травлення, захворювання печінки, руйнування капілярів. Встановлено, якщо кожного дня з’ їдати на обід бульйон із кубика, це врешті-решт призведе до висипання на шкірі або гастриту, а років через 20-30 - до онко­логічного захворювання. Особливо небезпечні харчові домішки для дітей і вагітних жінок.

Згубно діє на людський організм пластиковий посуд. Найбільш небезпечним є посуд з полістиролу (має маркування “PS”). При використанні такого посуду з гарячою стравою лю­дина отримує і серйозну дозу токсинів. Особливо небезпека при використанні пластикових стаканів для спиртних напоїв, які перетворюють напій у хімічний розчин, шкідливий для органі­зму. Повторне використання пластикового посуду (в тому числі і пластикових пляшок) насичує організм сполуками кадмію, свинцю та формальдегіду.

Повітря в приземних шарах атмосфери містить азот (78,08%), кисень (20,95%), аргон (0,93%), інші гази (вуглекис­лий газ, неон, метан, радон 0,04%). Особливе значення для жит­тєдіяльності людини та інших живих організмів має кисень і вугле­кислий газ.

Кисень споживається в процесах дихання, окислювання й горіння. У стані спокою людина робить 16 - 20 подихів за одну
хвилину, споживаючи протягом однієї години близько 25 літрів кисню. Зменшення вмісту кисню до 19% майже не впливає на працездатність (індиферентна зона), зниження з 19% до 17% - призводить до посилення дихання (зона компенсації), зниження гостроти зору, порушення координації рухів, а при подальшому зниженні - втрачається функція самоконтролю (як при алкого­льному сп’ янінні), виникає слабкість, запаморочення, психічні порушення та втрата свідомості.

Зменшення вмісту кисню ще до 15% і нижче (зона кис­невого голоду) не може забезпечити життя навіть при максима­льній діяльності системи дихання.

Вуглекислий газ і водяний пар видихаються людиною в навколишнє середовище. Збільшення вмісту вуглекислого газу в повітрі до 1-2% має невеликий вплив на самопочуття. Збільшен­ня до 5% призводить до різкого погіршення самопочуття, при цьому дихання стає важким та частим, різко знижується праце­здатність, можлива втрата свідомості, існує загроза життю. Збільшення до 10% зумовлює розвиток важкого отруєння і на­віть короткочасне дихання повітрям з таким складом дуже не­безпечне для життя.

 

 

У природних умовах газовий склад атмосферного повітря та інші показники атмосфери відновлюються і підтримуються завдяки рослинності й світовому океану, а в житлових об’єктах - через провітрювання, вентилювання й використання різних за­собів і способів регенерації повітря.

Тривалість безпечного перебування людей, які знахо­дяться в ізольованому приміщенні визначається:

 

де То2 - тривалість безпечного перебування в ізольова­ному приміщенні за умов обмеженого вмісту кисню, год;

W - об’ єм приміщення, м3;

Со2 - гранично допустима концентрація кисню, %;

a - кількість кисню, яка споживається людиною за 1 го­дину, л/год;

N - кількість людей, що знаходяться в ізольованому приміщенні, осіб.

 

 

де Тсо2 - тривалість безпечного перебування в ізольо­ваному приміщенні за умов перевищення концентрації вуглеки­слого газу, год;

Ссо2 - гранично допустима концентрація вуглекислого

газу, %;

m - кількість вуглекислого газу, що виділяється люди­ною за 1 годину, л/год.

Так, при внутрішньому об’ ємі населеного ізольованого об’єкта W = 10 м3, N = 5 осіб тривалість їх безпечного перебу­вання (у стані спокою) складає не більше 2-х годин.

Серед великого розмаїття хімічних речовин, які тим чи іншим способом потрапляють в організм людини, особливу не­безпеку складають отруйні речовини.

Під терміном “отруйні речовини” прийнято розуміти будь-яку речовину небіологічного (біологічного) походження, здатну при потраплянні в живий організм порушувати рівновагу між індивідуумом і навколишнім середовищем, викликаючи при цьому різні за формою і ступенем тяжкості синдроми (больові, судомні тощо). Вивчення механізмів і наслідків упливу отруйних речовин на організм людини є найважливішим завданням токси­кології - науки, що розвивається високими темпами.

Хімічні речовини залежно від їх практичного викорис­тання можна поділити на:

-       промислові отрути, які використовуються у виробни­цтві (лаки, фарби, кислоти, луги, розчинники, барвники), є дже­релом виникнення гострих і хронічних інтоксикацій при пору­шенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, аро­матичні сполуки тощо);

-       отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур’янами та гризунами (наприк­лад, унаслідок використання гербіцидів забруднюються проду­кти харчування хлор-, фосфор-, ртутьорганічними сполуками, бромідами, що є серйозною загрозою виникнення ракових за­хворювань і мутацій );

-       лікарські препарати (особлива небезпека при потрап­лянні до рук дітей, часто використовуються для суїцидів);

-       хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки, пральні порошки та засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби (наприклад, фосфатні складові мию­чих засобів, накопичуючись в організмі, призводять до незво- ротних змін фізико-хімічних властивостей крові, руйнування імунітету та пошкодження шкіри);

-       отрути рослин і тварин;

-       отрути, які входять до складу хімічної зброї.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поділяються на: токсичні, подразнюючі, мутагенні, кан­церогенні, наркотичні, задушливі, ті, що впливають на репродук­тивну функцію, сенсибілізатори.

Токсичні речовини - це речовини, які викликають отру­єння усього організму людини або впливають на окремі системи людського організму (наприклад, на кровотворення, центральну нервову систему). Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів (нирок, печінки). До таких речовин нале­жать такі сполуки, як чадний газ, селітра, концентровані розчи­ни кислот чи лугів тощо.

Подразнюючі речовини викликають подразнення слизо­вих оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (пари кис­лот, лугів, аміак).

Мутагенні речовини призводять до порушення генетич­ного коду, зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини тощо).

Канцерогенні речовини викликають, як правило, злоякісні новоутворення - пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо).

Наркотичні речовини впливають на центральну нервову сис­тему (спирти, ароматичні вуглеводи).

Задушливі речовини викликають токсичний набряк легень (оксид вуглецю, оксиди азоту).

Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію, можуть бути радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець тощо.

Сенсибілізатори - це речовини, що діють як алергени. Їх існує дуже багато: рослинні, тваринні, харчові, хімічні, меди­каментозні, побутові та ін.

За ступенем токсичності отруйні речо­вини поділяються на 5 груп:

  • надзвичайно токсичні;
  • високотоксичні (сполуки миш’яку, ртуті, кадмію, сви­нцю та ін.);
  • значнотоксичні (кислоти, луги, аміак, натрій тощо);
  • помірнотоксичні;
  • малотоксичні.

Надзвичайно токсичні, високотоксичні і сильнотоксичні хімічні сполуки (речовини) належать до групи небезпечних хі­мічних речовин (НХР). Найбільш розповсюдженими НХР є: хлор, аміак, ціаністий водень (синильна кислота), фосген, окис вуглецю, етилен, сірковуглець, сірчаний цинк, окисли азоту і багато інших хімічних сполук не біологічного походження.

За вибірковістю дії отруйні речовини поділяються на:

  • серцеві - кардіотоксичної дії: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту тощо;
  • нервові - викликають порушення фізичної активності (чадний газ, фосфорорганічні сполуки, алкогольні вироби, нар­котичні речовини, снотворні ліки тощо);
  • печінкові - хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли, отруйні гриби;
  • ниркові - сполуки важких металів, етиленгліколі, щав­лева кислота;
  • кров’яні - похідні аніліну, анілін, нітрити;
  • легеневі - оксиди азоту, окис вуглецю, фосген тощо.

Токсичність ОР зумовлена взаємодією організму токси­чної речовини і навколишнього середовища. Токсичність ОР залежить від:

  • дози або концентрації ОР;
  • фізичних і хімічних властивостей ОР;
  • шляхів і швидкості проникнення ОР в організм тощо.

Доза буває токсичною або смертельною. Токсична доза (токсодоза) спричиняє патологічні зміни в організмі, але не призводить до смерті. Смертельна доза спричиняє загибель ор­ганізму.

Для порівняльної оцінки токсичності отрут користують­ся величиною летальної дози (ЛД), яка при потраплянні в орга­нізми протягом 3-х діб викликає загибель 50% отруєних. ЛД виражають в мг/кг.

Важливим параметром токсичності газоподібних ОР є гранично допустима концентрація (ГДК). ГДК - це найменша концентрація хімічної сполуки, яка при щоденному впливі на організм протягом тривалого часу не викликає патологічних змін або захворювань. ГДК у повітрі вимірюється у мг/м3, у во­ді - мг/л.

Загальні механізми токсичних дій отрути на організм прийнято ділити на структурно-фукціональні, біохімічні.

Структурно-функціональні механізми впливу зводяться до порушення нормальної діяльності організму внаслідок зміни складу, структури і функціональних властивостей органів і сис­тем людини. Наприклад, коли бджола ужалить людину, набряк тих чи інших органів внаслідок дії отрути призводить до зміни їх функціональних властивостей.

Біохімічні механізми є сукупністю двох взаємозв’язаних і взаємозумовлених процесів. З одного боку, це механізми взає­модії отрути з ферментними системами організму, які призво­дять до зміни його біохімічних властивостей на молекулярному і клітинному рівнях. З іншого - це процеси, пов’язані з утво­ренням метаболітів[1], які перешкоджають нормальній роботі ор­ганів і систем організму, а в деяких випадках здійснюють знач­но більший токсичний вплив, ніж отруйна речовина, що потра­пила в організм людини. Наприклад, ураження органів крово­творення бензолом зумовлене дією фенолу, який є продуктом перетворення бензолу.

Прояви отруєнь можуть бути неспецифічними і специфі­чними. Спектр неспецифічних проявів отруєння досить широкий і різноманітний і може виявлятися функціональними порушен­нями печінки, нирок, шлунково-кишкової та імунної систем то­що, а також ушкодженням інших органів і систем організму (ле­гень, серцево-судинної, центральної нервової та ін.).

Серед специфічних проявів отруєнь найбільш розпо­всюджені такі, як порушення свідомості (спирти, опіати, хлоро­вані вуглеводні), дихання (снотворні, фосфорорганічні сполу­ки), кровообігу (адренергійні, гіпотензійні та ін.), судоми (ціа­нід, оксид вуглецю, етиленгліколь та ін.), ураження печінки та нирок (дихлоретан, оцтова кислота, гідразін тощо).

Токсичні речовини, які надходять в організм, виявляють певну дію, а потім виводяться з організму в незмінному вигляді або у вигляді метаболітів. Основними шляхами виведення ОР із організму є нирки, печінка, кишки, легені.

Через нирки виділяється з організму багато токсичних речовин та продуктів метаболізму, які являють собою легкороз­чинні сполуки, органічні отрути, електроліти, деякі метали.

Печінка відіграє важливу роль у виведенні багатьох ток­сичних речовин з організму.

Легені є головним органом виведення з організму лег­ких рідин і газоподібних речовин.

Деякі лікарські та отруйні речовини виводяться з орга­нізму через шкіру, переважно через потові залози (сполуки ар­сену, броміди, йодиди, етиловий спирт, ацетон, фенол та інші).

Найбільш серйозні наслідки токсичного впливу наста­ють при порушеннях систем забезпечення організму киснем, що призводить до гіпоксії життєво важливих органів. Механіз­ми токсичних порушень системи забезпечення організму люди­ни киснем можуть бути класифіковані наступним чином:

-       гіпоксія, зумовлена порушенням акту вдиху через пригнічуючу дію отруйних речовин на дихальний центр, пору­шення вентиляції;

-       гіпоксія, викликана порушенням транспортування кисню кров’ю, що може бути зумовлено зниженням кисневої ємності крові (зниження активності гемоглобіну) чи зменшен­ням постачання крові до тканин;

-       циркулярна гіпоксія (порушення кровообігу внаслідок порушення діяльності серця, тонусів судин тощо);

-       тканинна гіпоксія (порушення здатності організму використовувати кисень у процесах біологічного окислювання; виникають при потраплянні в організм ціанідів, сірководню, солей важких металів тощо).

Таким чином, найважливішою особливістю токсичного впливу більшості отруйних речовин є здатність до безпосеред­нього порушення механізмів регулювання гомеостазу - від нижчих рівнів патологічних змін (молекулярних і клітинних) до дезорганізації на рівні організму.

Різноманітність біохімічних процесів, що лежать в ос­нові механізмів упливу отруйних речовин на організм людини, значною мірою ускладнює вживання цілеспрямованих заходів з їх припинення чи зниження.

Основні методи терапії отруєнь викладені у спеціаль­ній літературі й широко використовуються на практиці токси­кологами. В інтересах своєчасного (долікарського) застосуван­ня заходів, які допоможуть уникнути важких наслідків отруєн­ня, деякі аспекти терапії отруєнь мають бути відомі кожному.

До найбільш радикальних способів терапії більшості отру­єнь прийнято відносити комплекс медичних заходів, спрямованих на припинення або послаблення токсичної дії отруйних речовин на організм людини. Такими заходами є методи посилення приро­дної детоксикації (промивання шлунку, очищення кишечнику то­що) і штучної детоксикації (заміщення крові, гемосорбція та ін.).

Загальна стратегія терапії отруєнь побудована на чоти­рьох основних принципах:

-       прискоренні виведення отруйних речовин з організму;

-       антидотній терапії;

-       усуненні патогенічних порушень у функціонуванні важливих систем організму (патогенічна терапія);

-       усуненні або послабленні окремих симптомів отру­єння (симптоматична терапія) і попередженні ускладнень.

Принцип прискореного виведення отруйних речовин з організму оснований на методах природної і штучної детокси­кації, які є доступними для людини в умовах її повсякденної життєдіяльності й застосовуються в разі потрапляння отруйних речовин в організм через шлунково-кишковий тракт.

Антидотна терапія основана на використанні специфіч­них протиотрут (антидотів), здатних взаємодіяти з отруйною речовиною (чи її метаболітами) й утворювати малотоксичні чи нетоксичні продукти. Ці речовини здавна привертали увагу, особливо фармакологів, і широко використовувалися для на­дання допомоги при отруєннях.

Важливими властивостями антидотів є сувора вибірко­вість і ліміт часу ефективної дії (антидоти найбільш діючі на початкових фазах отруєння).

За хіміко-біологічними властивостями антидоти поді­ляються на кілька груп:

-       антидоти, що викликають детоксикацію отруйних речовин (перетворюють отруйні речовини в нетоксичні продук­ти, наприклад, лужні й хлормісткі речовини, розчин марганце­вокислого калію тощо);

-       антидоти, що сприяють виведенню отруйних речовин з організму (як правило, солі, що містять атоми калію, які легко заміщуються іонами інших металів і утворюють комплексні спо­луки, які легко розчиняються та швидко виводяться з організму);

-       антидоти фізіологічної дії, що викликають ефект, про­тилежний дії отрути. Наприклад, бронхоспазм, викликаний муска­рином, може бути ослаблений адреналіном чи атропіном, які самі не реагують з отрутою, проте усувають симптоми отруєння шля­хом непрямої протидії через різні рецептори (клітинні елементи). Цей напрямок антидотної терапії знайшов найбільш широке пратичне застосування в сучасній фармакології, що має у своєму роз­порядженні практично необмежені можливості в підборі ефектив­них функціональних антагоністів токсичних речовин.

Важливим досягненням у створенні антидотів такого типу було відкриття антагоніста ацетилхоліну, що бере участь у процесах передачі нервового імпульсу. Основою цих антидотів є атропін і рецептури атропіноподібної дії.

Принципи патогенічної і симптоматичної терапії реалі­зуються на різних етапах фармакологічного впливу і можуть бу­ти спрямовані на усунення й ослаблення тих чи інших порушень.

Засобами патогенічної і симптоматичної терапії є речо­вини, які відновлюють захисні функції організму в умовах їх перенапруги від стресу.

Триметин, тиопентал натрію, серцеві та інші препарати, в тому числі й атропін, використовуються як симптоматичні за­соби терапії.

Найважливішим способом лікування отруєнь прийнято вважати каузальну (причинно-наслідкову) терапію, основану на встановленні причин захворювання й усуненні загрозливих життю проявів.

Поряд з розглянутими принципами і способами терапії от­руєнь важливими заходами першої допомоги і взаємодопомоги є:

-       усунення потрапляння отруйних речовин в організм;

-        запобігання переохолодженню постраждалого;

-        створення спокою;

-        доставка в найближчу медичну установу;

-        інші доступні, відповідно до ситуації, заходи.


1.2.2.4. Біологічні фактори.

Біологічні фактори небез­пек життєвого середовища людини визначаються впливом па­тогенних мікроорганізмів та продуктів їх життєдіяльності і ма­кроорганізмів (тварин та отруйних рослин).

Основними видами мікроорганізмів є: бактерії, віруси, грибки та рикетсії. Особливостями дії мікроорганізмів є:

  • висока ефективність зараження людей;
  • здатність викликати захворювання внаслідок контакту здорової людини із хворою або із зараженими предметами;
  • наявність інкубаційного періоду;
  • певні труднощі з визначенням окремих видів збудників;
  • здатність проникати в негерметизовані приміщення і заражати в них людей.

Хвороботворні мікроорганізми та їх токсини можуть утворити осередки біологічного ураження внаслідок різних причин:

  • аварії на біологічно небезпечному об’єкті;
  • терористичного акту чи занесення небезпечних збуд­ників хвороб дикими тваринами та птахами;
  • застосування біологічної зброї.

В організм людини збудники інфекцій можуть потрап­ляти через:

  • верхні дихальні шляхи;
  • шлунково-кишковий тракт;
  • кров;
  • шкіру та слизові оболонки.

Зараження людей і тварин відбувається після контакту із хворими людьми, тваринами, рослинами, продуктами харчу­вання і різними предметами. Поширенню багатьох інфекцій сприяє недотримання правил особистої гігієни.

На території України з важких інфекційних захворювань найбільш поширені: поліомієліт, кір, епідемічний паротит, диф­терія, кашлюк, гострі кишкові інфекційні хвороби. Крім того, дуже поширені активно діючі природні осередки багатьох не­безпечних інфекцій: туляремії, лептоспірозу, сибірки, кліщово­го і каліфорнійського енцефаліту.

Особливо небезпечними для людей біологічними фак­торами є антропозоонозні захворювання та група гострих дуже небезпечних інфекційних хвороб.

Антропозоонозними є захворювання, які уражають лю­дей і тварин. Вони поділяються на бактеріальні (чума, сибірка, туляремія, сап, меліїдіоз); вірусні (пситакоз, енцифаломієліти, ящур, пташиний і свинячий грип); рикетсійні (Ку-пропасниця, плямиста пропасниця скелястих гір); мікози (концидіомікоз).

Групу гострих дуже небезпечних інфекційних хвороб, які уражають людей, складають: вірусні - грип, СНІД, натуральна віспа, жовта пропасниця; бактеріальні - холера, черевний тиф; рикетсійні - висипний тиф.

Збудники багатьох інфекційних хвороб, наприклад, хо­лери, сибірки, черевного тифу швидко розмножуються у воді. Зараження невеликих і непроточних водоймищ може призвести до важких захворювань людей і тварин і стати причиною вини­кнення осередку біологічного ураження.

Характер упливу на організм найбільш небезпечних па­тогенних мікроорганізмів наведено в таблиці 7.

 

 

Останнім часом погіршення екологічної ситуації в Украї­ні спричинило поширення отруйних та інших небезпечних рос­лин, які ростуть не тільки в полях та луках, а й у селах і містах. Рослини як фактор небезпеки для людини можуть бути отруй­ними і алергічними.

Отруйні рослини - це рослини, що виробляють і накопи­чують отруту, яка викликає отруєння людей і тварин. Людям ві­домо близько 10 тис. видів таких рослин. Токсичною речовиною отруйних рослин є алкалоїди, глюкозиди, органічні кислоти, вуг­леводні тощо. Алкалоїди уражають нервову систему, негативно впливають на роботу серця, шлунку, нирок, печінки. Глікозиди викликають ураження серцево-судинної системи й одночасно не­гативно впливають на шлунково-кишковий тракт і центральну нервову систему. При попаданні у шлунок рослин, що містять органічні кислоти, уражається на шлунково-кишковий тракт і одночасно центральна нервова і серцево-судинна системи.

Таблиця 8

Дія отруйних рослин на організм людини

Назва отруйної рослини

Час початку дії

Ознаки впливу

Блекота чорна

Цикута

Гриби

Через 30-40 хв

Через 5 хв

Від 15 хв до 2-3 діб

Почервоніння обличчя і шиї, збуджен­ня, судоми рук і ніг, галюцинації, сли­нотеча, сухість у роті тощо Часте блювання, сильна слинотеча, запа­морочення, блідість шкіри, сильні судоми Нестерпний біль за грудьми, безперер­вне блювання, згущення крові, судоми; призводить до летальних випадків

 

За ступенем токсичності рослини поді­ляють на:

  • отруйні (борщівник, біла акація, бузина, плющ, вех отруйний тощо);
  • дуже отруйні (конвалія звичайна, чистотіл, жовтець, наперстянка пурпурова, олеандр, вовче лико (вовчі ягоди), воро­няче око тощо);
  • смертельно отруйні (гриби - бліда поганка, мухомор, сатанинський гриб та ін., а також цикута, блекота і блекота чор­на, беладона і дурман звичайні, синьозелені, динофонітові та зо­лотисті водорослі тощо).

Рослини викликають різноманітні алергічні хвороби. Найбільш розповсюдженими з них є дерматити, запалення та набряк верхніх дихальних шляхів, бронхіальна астма та багато інших, інколи навіть смертельних хвороб. Статистичні дані сві­дчать, що кожному третьому жителю планети лікарі ставлять діагноз - алергія.

Особливу небезпеку для населення становлять ті росли­ни, що ростуть безпосередньо в населених пунктах, поруч з жи­тлом, у скверах та парках. Навесні у багатьох людей загострю­ються алергічні реакції, які пов’язані з початком періоду цві­тіння рослин. Алергію на пилок називають полінозом, або сін­ною лихоманкою. При цьому людина може чхати десятки разів підряд, у неї закладає ніс, виникають набряки дихальних шля­хів, бувають напади задухи. Розрізняють три сезони алергії на пилок:

-       цвітіння дерев (берези, вільхи, дуба, ліщини, сосни) - квітень-травень;

-       цвітіння злакових трав (тимофіївки, пирію, вівсянки) - червень-липень;

-       цвітіння бур’яну (амброзії, полину, лободи) - липень- вересень.

Одним з найпоширеніших алергенів є пилок амброзії полинолистої. Хоча в природі існує понад 20 тисяч алергенів, проте найнебезпечнішим є пилок амброзії. Пилкові зерна амб­розії в органах дихання викликають хворобу, що має назву “осіння лихоманка, або амброзійний поліноз”. У хворих вини­кає сльозоточивість, дерматити, набряки слизової оболонки ди­хальних шляхів, підвищується температура, настає задуха та навіть смерть. Небезпечним є і те, що пилок амброзії - перехре­сно реагуючий алерген. Це означає, що у людей з алергічними реакціями підвищена ймовірність повтору подібних проявів при дії інших алергенів. І навпаки - у хворих, які страждають на інші алергічні хвороби, можливі їх загострення в період цвітін­ня амброзії. Лікування алергії, спричиненої пилком амброзії, тривале і важке.

Багато видів живих організмів небезпечні для людини через різні причини. Вони можуть бути: а) виробником та носієм
отрути ; б) переносником і носієм інфекцій ; в) джере­лом алергенів ; г) хижаком.

 

Переносниками збудників хвороб можуть бути комахи, кліщі, домашні тварини і птиця, дикі птахи, гризуни, котрі мо­жуть заражатися в навколишньому середовищі, а потім механі­чно розносити (передавати) інфекцію. Комахи (комарі - носії малярії, жовтої лихоманки, слонової хвороби), а також мухи, (рознощики туберкульозу, сибірки, тифу, холери, дизентерії та ін.), таргани, воші, блохи, кліщі (носії туберкульозу, тифу, ен­цефаліту), гризуни (миші, пацюки - носії чуми, енцефаліту та ще біля 40 інших хвороб). Собаки та коти, особливо безприту­льні, створюють загрозу зараження людей небезпечними інфек­ційними хворобами (сказом, лептоспірозом, туберкульозом, стригучим лишаєм тощо). Найнебезпечнішими і найінтенсив- нішими поширювачами вірусних інфекцій, у тому числі і пташиного грипу (дуже небезпечного для людей і свійських тварин), є перелітні птахи.

Специфічним шляхом передачі інфекційних хвороб є такий, коли в організмі переносника (комахи, кліща, гризуна) проходять окремі стадії розвитку збудника. Після укусу такою істотою людини або тварини відбувається зараження сказом, туляремією, висипним тифом та ін. Природним джерелом та ре­зервуаром інфекції сказу є лисиці, вовки, собаки, коти, кажани. Найпідступнішими вважаються свійські тварини, які, знаходя­чись ближче до людей, можуть завдати більшої шкоди. Напри­клад, тільки у Чернігівській області після укусів домашніх тва­рин щорічно по медичну допомогу звертаються 3000-3100 осіб, з яких 400-500 вакцинується виключно на підставі підозри за­раження сказом.

Зараження збудниками ящуру, сибірки, туберкульозу можливе від великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз, коней, кролів, птиці та інших тварин. Можна заразитися туберкульозом і трихінельозом при вживанні продуктів харчування, зокрема си­рого молока або погано провареного м’яса від хворих тварин.

Крім інфекційних захворювань, які можуть отримати люди від тварин, дуже часто виникають інвазійні[2] захворюван­ня від домашніх тварин. Домашні тварини (кішки, собаки, мор­ські свинки та ін.) можуть бути заражені різними видами пара­зитів (гельмінтів, або глистів), які через недотримання правил гігієни легко потрапляють в організм людини, викликаючи ге­льмінтози. Гельмінтози (токсокоплазмоз, ехінококотоз, трихі­нельоз тощо) - це захворювання, спричинені паразитичними червами та членистоногими. Яйця гельмінтів потрапляють в на­вколишнє середовище від тварин, затримуються на їх шерсті і лапах. До речі, людина може заразитися не тільки, коли гла­дить, обнімає чи цілує тварину, а й навіть через повітря. Наяв­ність кишкових гельмінтів в організмі людини викликає зни­ження імунітету, що призводить до ураження організму інфек­ційними захворюваннями.

Не слід також забувати про небезпеку бути покусаним чи травмованим твариною. Ступінь такої небезпеки значна і нею не слід нехтувати. Так, в Україні щорічно реєструється по­над 100 тисяч осіб, котрі звертаються у медичні заклади з при­воду укусів тваринами. Останнім часом почастішали випадки смертельного травмування людей собаками. До великих і не­безпечних порід собак відносяться бультер’єри, доберман- пінчери, доги, мастифи, сенбернари, ротвейлери, фокстер’єри та ін. (згідно з постановою КМУ № 944 - 2002 р.).


1.2.2.5.  Психофізіологічні фактори.

Кожна надзвичай­на ситуація може бути визначена як несподівана небезпека, яка характеризується ризиками, напруженням фізичних і психічних сил людини. Відомо, що в деяких небезпечних ситуаціях долю людини вирішує “його величність випадок”. Водночас досте­менно відомо, що уникнути шкоди в багатьох, навіть у зовсім безвихідних ситуаціях, людині допомагають її психофізіологіч­ні якості. Відсутність або брак таких якостей називають психо­фізіологічними факторами небезпек.

Психофізіологічні фактори небезпек зумовлені особли­востями фізіології та психології людини. Виділяють комплекс факторів, що збільшують індивідуальну схильність людини до небезпек. Це особливості темпераменту, функціональні зміни в організмі, дефекти органів відчуття, незадовільний фізичний стан тощо. Такі фактори можна поділити на психофізіологічні фактори потенційної небезпеки і психофізіологічні фактори, які виникають під час реалізації небезпеки.

Психофізіологічними факторами потен­ційної небезпеки є:

  • недоліки органів відчуття (дефекти зору, слуху тощо);
  • вади здоров’я і незадовільний фізичний стан організму;
  • перебування людини в стані алкогольного чи наркоти­чного оп’яніння;
  • порушення зв’язків сенсорними та моторними центра­ми, внаслідок чого людина не здатна реагувати адекватно на ті чи інші зміни, що сприймаються органами відчуття;
  • дефекти координації рухів (особливо складних рухів та операцій, прийомів тощо);
  • необізнаність і недостатність досвіду (виникнення імові­рної помилки, незнання як діяти в тій чи іншій ситуації тощо);
  • безпечність і необережність (з електрострумом, використанням транспортних засобів, пожежо-вибухонебезпеч- ними речовинами тощо, що може призвести до дуже важких наслідків);
  • втома (фізіологічна та психологічна);
  • незадовільний емоційний стан (підвищена емоційність, депресії, стреси);
  • наслідки конфліктних ситуацій, що пов’язані з побу­том, роботою, відпочинком, станом здоров’я та ін.).

Психофізіологічні фактори, пов’ язані з реалізацією не­безпеки, зумовлені тим, що у людини в надзвичайній ситуації можуть з’являтися реакції, викликані травмою або екстремаль­ним емоційним впливом. Такі реакції є проявом стресу людського організму. До них можна віднести: страх, апатію, ступор, рухове збудження, агресію, нервове тремтіння, плач, іс­терику, паніку.

Страх - емоція, що виникає в ситуаціях загрози біоло­гічному існуванню індивіда і спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки. Поведінка людини в екстремальній ситуації багато в чому визначається емоцією страху. До певної межі во­на може вважатися фізіологічно нормальною, оскільки сприяє екстреній мобілізації фізичного і психічного стану, необхідного для самозбереження. При втраті критичного ставлення до влас­ного страху людина втрачає можливості контролювати свої дії і приймати логічно обґрунтовані рішення. Залежно від характеру загрози інтенсивність і специфіка переживання страху варіює в досить широкому діапазоні відтінків: побоювання, острах, пе­реляк, жах.

Якщо джерело небезпеки не визначене чи не усвідомлене, виникає стан тривоги.

До основних ознак страху відносяться: напруга м’язів (особливо обличчя), сильне серцебиття, прискорене поверхневе дихання, знижений контроль над власною поведінкою, змен­шення слиновиділення (пересихання в роті).

Панічний страх (жах) може викликати заціпеніння, аг­ресивне поводження. Поряд із психічними розладами нерідко відзначаються нудота, запаморочення, прискорене сечовипускання, непритомність. Сприйняття простору змінюється, спо­творюється відстань між предметами, їхні розміри і форма. Ча­сом навколишнє представляється “нереальним”, причому це відчуття зберігається протягом декількох годин після впливу. Тривалими можуть бути і рухові ілюзії (відчуття хитання землі, польоту, плавання і т.д.).

Під час реакцій страху свідомість звужена, людина погано контролює себе, хоча в більшості випадків зберігаються доступ­ність зовнішнім впливам, вибірковість поведінки, можливість са­мостійно знаходити вихід зі скрутного становища. Спеціалісти вважають, що відважних психічно нормальних людей не існує. Мова йде лише про ступінь контролю над реакціями страху. У підготованої до екстремальної ситуації людини це відбувається швидше, ніж у людей необізнаних і непідготовлених. У останніх довше зберігається розгубленість, бездіяльність, суєтність.

Апатія - стан, що характеризується емоційною пасивні­стю, нечутливістю, байдужістю, бездушністю, послабленням потреб та інтересів. Протікає на фоні зниженої фізичної та пси­хічної активності. Може виникнути після тривалої напруженої, але безуспішної роботи, коли людину переслідують серйозні невдачі і вона перестає бачити сенс своїх зусиль чи коли не вдалося когось врятувати або в біду потрапила близька людина.

З’являється відчуття втоми - такої, що не хочеться ні рухатися, ні говорити. Щоб зробити рух чи сказати слово, по­трібні надзусилля. У душі - порожнеча, байдужість, незмога навіть на прояв почуттів. Якщо людину в такому стані залиши­ти без підтримки і допомоги, то апатія може перейти в депресію (важкі болісні емоції, пасивність поведінки, почуття вини, від­чуття безпорадності перед життєвими труднощами, безперспек­тивність тощо).

У стані апатії людина може перебувати від декількох годин до декількох тижнів. Основними ознаками апатії є: бай­дуже ставлення до оточуючих, млявість, загальмованість, пові­льна, з довгими паузами мова.

Ступор - це стан нечутливості, отупіння, нерухомості в людини, який виникає при психічних, травматичних ушко­дженнях (напад, жорстоке насильство, втрата рідних та близь­ких людей), коли людина затратила на виживання стільки енер­гії, що сил на контакт із навколишнім світом у неї вже немає. Ступор може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Тому, якщо не допомогти і людина пробуде в такому стані до­сить довго, це може призвести до її фізичного виснаження.

Основними ознаками ступору є: різке зниження чи від­сутність вільних рухів і мови, реакцій на зовнішні подразники (шум, світло, дотики, пощіпування); “застигання” у певній позі; перебування у стані повної нерухомості; можлива напруга окре­мих груп м’язів.

Рухове збудження. Іноді потрясіння від критичної ситу­ації (вибухи, стихійні лиха) настільки сильне, що людина прос­то перестає розуміти, що відбувається довкола неї. Вона не в змозі визначити, де вороги, а де свої, де небезпека, а де поряту­нок. Людина втрачає здатність логічно мислити і приймати рі­шення, стає схожою на тварину, зачинену в клітці.

Основними ознаками рухового порушення є: різкі рухи, часто безцільні і безглузді дії; надмірно голосна мова чи підви­щена мовна активність (людина говорить без зупинки, іноді аб­солютно безглузді речі); часто відсутня реакція на людей, які з нею спілкуються (зауваження, прохання, накази).

Агресія - поведінка, за якої дії спрямовані на нанесення фізичних або психічних ушкоджень. Агресивне поводження - один із мимовільних способів, яким організм людини “намага­ється” знизити високе внутрішнє напруження. Прояв злості чи агресії може зберігатися досить тривалий час і заважати самій людині та оточуючим.

Основними ознаками агресії є: роздратування, невдово­лення, гнів (з будь-якого, навіть незначного приводу); нанесен­ня оточуючим ударів руками чи будь-якими предметами; сло­весна образа, лайка; м’язова напруга; підвищення кров’яного тиску; почервоніння шкіри; напруженість м’язів обличчя; пиль­но-зухвалий погляд людини.

Якщо не надати допомоги розлютованій людині, це при­зведе до небезпечних наслідків: через зниження контролю за своїми діями людина буде робити необдумані вчинки, може за­вдати ушкоджень як собі (аутоагресія), так й іншим.

Після екстремальної ситуації досить часто у деяких лю­дей з’являється неконтрольоване нервове тремтіння (людина не може за власним бажанням припинити цю реакцію). Так ор­ганізм “скидає” напругу.

Якщо цю реакцію зупинити, то напруга залишиться “всередині”, у тілі, що й викликатиме м’язовий біль, а в пода­льшому може призвести до розвитку таких серйозних захворю­вань, як гіпертонія, виразка, захворювання серцево-судинної системи.

Основні ознаки: раптове тремтіння відразу після інци­денту або через якийсь час; сильне тремтіння всього тіла чи окремих його частин - тремор (людина не може тримати в ру­ках дрібні предмети, запалити сигарету); реакція продовжується досить довго (до декількох годин); людина відчуває сильну втому і має потребу у відпочинку.

Плач. Коли людина плаче, її організм виділяє речовини, що мають заспокійливу дію. Добре, якщо поруч є хтось, з ким можна розділити горе.

Якщо людина стримує сльози, то емоційної розрядки не відбувається.

Істерика. Надзвичайні ситуації у деяких особистостей можуть викликати істеричні припадки, що тривають від декіль­кох хвилин чи декількох годин. Істерика характеризується під­вищеною емоційною збудженістю й супроводжується ридання­ми, сміхом, криками, корчами, а також розладом чутливості, рухової сфери.

Основні ознаки істеричних припадків: надмірне збу­дження, безліч рухів, театральні пози; мова емоційно насичена, швидка; крики, ридання.

Паніка пов’язана з виникненням страху і невпевненості в собі. Паніка паралізує волю людини і її здатність реально сприймати дійсність. Під час паніки людина втрачає контроль над собою і це спонукає її до непередбачених вчинків, утечі або агресивного поводження. Такий стан утрудняє пошук виходу із екстремальної ситуації, викликає безнадію і, отже, відмову від боротьби.

Особливо небезпечна паніка в умовах натовпу чи при великому скупченні людей. Відомі випадки загибелі і травму­вання десятків і сотень людей внаслідок виникнення паніки.

Соціальні фактори. Соціальні фактори небезпек включають в себе цілий спектр чинників як антропогенного, так природного та техногенного походження, які за певних умов сягають масштабів надзвичайних ситуацій. Людина може втра­тити своє життя чи здоров’ я або отримати травми внаслідок со­ціальних і воєнних конфліктів, терористичних акцій, екстре­мальних ситуацій криміногенного характеру та інших небезпе­чних подій.

Вплив соціальних факторів може виявлятися як у вигля­ді вогнепальних ран, механічних ушкоджень, травм та забиття, розтрощень та переломів кісток, опіків, отруєнь тощо, так і у формі різних захворювань.

Велику небезпеку в сучасних умовах для людей, особ­ливо молодого віку, складають так звані соціальні хвороби, ви­никнення і розповсюдження яких пов’ язано переважно з не­сприятливими соціально-економічними умовами (СНІД, інфек­ційні та венеричні захворювання, наркоманія, алкоголізм, суї- цид тощо).

Масштабів епідемії набуло розповсюдження в нашій державі СНІДу. СНІД - це тяжке хронічне інфекційне захворю­вання, спричинене вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). За­хворювання характеризується ураженням імунної системи, що призводить до розвитку синдрому набутого імунодефіциту (СНІД) і смерті хворого в результаті розвитку вторинних інфе­кцій, злоякісних пухлин або ураження центральної нервової си­стеми. Основний шлях передачі збудника хвороби - статевий. Водночас існує можливість передачі вірусу під час переливання крові, наркотичних ін’єкцій, пірсингу, татуювання, вагітності та родів (від матері до дитини).

Дуже небезпечними хворобами людей, які руйнують не тільки їх фізичне, а й психічне здоров’я, є венеричні хвороби. Згідно з міжнародною класифікацією ВООЗ, сьогодні на­лічується близько 30 захворювань, які передаються статевим шляхом.

До цієї категорії входять декілька груп:

-   хвороби, які викликають віруси, - генітальний герпес, СНІД, вірусні генітальні бородавки та ін.;

-    паразитарні - короста та інші (оптимальні умови для передавання створюються при статевих контактах);

-    бактеріальні - сифіліс, гонорея, а також різноманітні уретрити, бактеріальний вагіноз;

-    грибкові - кандидоз на статевих органах та інші (мо­жуть виникати і без зараження, а як наслідок антибіотикотера- пії, але передаються і статевим шляхом).

У  1995 р. в Україні офіційно оголошена епідемія тубер­кульозу. Туберкульоз (сухоти) - це різноманітне за проявами інфекційне захворювання. Туберкульозна паличка (паличка Ко- ха) може викликати ураження не тільки органів дихання, а й кишечника сечостатевих органів, нирок, суглобів, шкіри, голо­вного мозку. У переважній більшості випадків (80-90%) спосте­рігається ураження легень.

Важкі наслідки для громадян нашої країни має хвороба Боткіна, або вірусний гепатит, який є досить поширеною вірус­ною інфекцією. Відомо, як мінімум, сім збудників захворюван­ня - А, В, С, Е, О і ТТУ, різних за симптоматикою та серйозніс­тю наслідків. Найбільш розповсюджений і найменш небезпечний із них гепатит А. Його з повним правом можна віднести до так званих хвороб “брудних рук”, пов’язаних із нехтуванням правил гігієни. Збудник гепатиту А потрапляє в організм людини також із забрудненою водою та їжею. Зазвичай гепатит А не дає важких і хронічних форм. Хворі виліковуються вже через два тижні.

Дуже небезпечний і досить розповсюджений гепатит В, їм вражено 350 млн мешканців планети. Вірус гепатиту В хара­ктеризується тривалим інкубаційним періодом в організмі й важкими наслідками (цироз і рак печінки). Достатньо сказати, що рак печінки в 9 з 10 випадків є наслідком перенесеного ра­ніше гепатиту.

Найбільш поширена вірусна інфекція, яка виникає як епідемія щорічно, грип. Вірус грипу дуже мінливий, має типи А, В, С, а також багато інших підтипів. Найбільш розповсю­джені віруси групи А (гонконгзький грип, китайський грип).

Грип передається при контакті з хворими людьми через дрібні крапельки, які потрапляють в повітря під час кашлю та чханні хворого. Інкубаційний період становить 1-2 дні. Симптоми гри­пу: хворого морозить, піднімається висока температура, відчува­ється сильний головний біль, біль у м’язах. Існує небезпека ускладнення вторинною інфекцією (наприклад, пневмонією, за­паленням середнього вуха, плевритом тощо), яка може призвести навіть до смерті. В окремих випадках грип викликає ускладнення у вигляді ураження серця, суглобів, нирок, мозку та мозкових оболонок.

Для особистого захисту від грипу потрібно вживати за­гальних запобіжних заходів:

-       уникати контактів з людьми, які виглядають хворими і які мають температуру та кашель;

-       ретельно та часто мити руки з милом;

-       вести здоровий спосіб життя, зокрема достатньо спа­ти, вживати багату на поживні речовини їжу та бути фізично активним.

Наркоманія - важке захворювання, що завдає серйозної шкоди здоров’ю, призводить до деградації особистості, інвалід­ності і смерті в молодому віці. Наркомани є найбільш небезпе­чною групою ризику різних захворювань. Понад 90% таких ва­жких захворювань, як СНІД, сифіліс, вірусний гепатит виявля­ються у наркоманів. Це зумовлено як фактором введення нар­котиків ін’єкцією, так і ризикованою психічно неадекватною поведінкою в різних життєвих ситуаціях, у тому числі і сексуа­льній.

Наркоманія - хвороба, що дуже швидко розвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків становить не більше 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку.

Як свідчать дослідження, часто вживати наркотики по­чинають зовсім випадково, через цікавість. Молодь “знайо­миться” з наркотиками на дискотеках і вечірках, у компанії з друзями. Найчастіше наркотик пробують із цікавості, через лег­коважність, наслідування когось, а іноді до вживання наркоти­ків привчають більш “досвідчені друзі”. Наркоманія поширю­ється за законами епідемії: хворий на наркоманію втягує у свої тенета все нові й нові жертви. Ті, хто вживають наркотики, без них обійтись вже не можуть, і дози вживання їх з кожним днем все збільшують.

Масштабів справжнього лиха набула в Україні ситуація, пов’язана з алкоголізмом.

Алкоголізм - страшна хвороба, яка руйнує організм лю­дини і призводить до її деградації як особистості. Алкоголь - це універсальна отрута, яка діє на весь організм. У людському ор­ганізмі немає жодного органу, на який би алкоголь не впливав негативно. Алкоголь усмоктується досить швидко в кров, яка розносить його по всьому організму. При важкому отруєнні ал­коголем гине декілька тисяч клітин сірої речовини головного мо­зку. Відмирання клітин головного мозку веде до розвитку сла­боумства, агресії і дратівливості.

Як і інші отруйні речовини, алкоголь знешкоджується в печінці. Беручи участь у знешкодженні спирту, печінка сама за­знає його шкідливої дії. Алкоголь є наркотиком, до якого шви­дко звикають і не задовольняються малими дозами. Доза алко­голю, яка викликає інтоксикацію організму, індивідуальна. Іно­ді невеликі кількості саморобних спиртних напоїв, наприклад самогон, можуть викликати гостре отруєння. При отруєнні ал­коголем підвищується артеріальний тиск, пульс стає частим, змінюється діяльність центральної нервової системи, печінки, нирок. При цьому з’являється блювота, може відбутися втрата свідомості. При вмісті алкоголю в крові 0,8 г/л настає оп’яніння. П’яний втрачає контроль над своїми діями, здійснює безглузді вчинки. Зловживання алкоголем призводить до психіч­них розладів. Найчастіше трапляються такі психічні розлади, як біла гарячка, алкогольний галюциноз, алкогольне марення, епі­лепсія. Концентрація алкоголю в крові 6 г/л є смертельною.

Суттєвим фактором ризику смертності населення Украї­ни є тютюнопаління. Вчені встановили, що тютюнопаління - один з основних чинників розвитку раку легень. Водночас па­ління набагато збільшує ризик захворіти не тільки на рак ле­гень, а й на злоякісні новоутворення інших органів: язика, гор­тані, стравоходу, сечового міхура.

Тютюн негативно впливає на серцево-судинну систему, репродуктивні органи. Французькі лікарі науково-дослідного центру Парижу встановили, що у 8 з 10 випадків імпотенція виникає через звуження кровоносних судин, викликаних курін­ням. За даними вчених, 50% обстежених курців у тій чи іншій формі страждають на імпотенцію. Статева функція відно­влюється, коли людина припиняє отруєння свого організму тютюном.

Тютюн - фактор ризику більш ніж 15 хвороб. Дія тютю­ну прихована, тому це особливо підступний і небезпечний во­рог. Тяжкі захворювання спостерігаються не відразу, вони вини­кають поступово й непомітно. Коли ж зміни в організмі стають очевидними, тобто з’являються різні хронічні захворювання, люди пояснюють це чим завгодно, тільки не курінням, оскільки від початку систематичного вживання тютюну до появи перших ознак хвороби минає більш-менш тривалий строк.

Жінки, які палять, частіше страждають безпліддям. Ще одним із несприятливих факторів куріння серед жінок репроду­ктивного віку є паління під час вагітності. Варто зазначити, що у жінки, яка палить, ймовірність народження здорової дитини ду­же мала.

Нікотин - одна з найсильніших рослинних отрут, основ­на складова тютюнового диму. Шкідлива дія тютюну не обме­жується нікотином. До складу тютюнового диму входить близь­ко 30 отруйних речовин: аміак, синильна кислота, сірководень, чадний газ, радіоактивні речовини, тютюновий дьоготь тощо.

Однією із небезпечних проблем молоді в умовах сього­дення стають комп’ютери та Інтернет. Сучасні комп’ютерні іг­ри дають молоді нові установки і моделі поведінки, виховують жорстокість, девальвують культурні надбання, а також такі по­няття, як доброта, повага, чуйність, дружба і любов. Унаслідок тривалого перебування у “віртуальному світі” молодь втрачає здоров’я і зір, здатність адекватно сприймати дійсність. В Ін- тернеті молодь черпає відомості порнографічного характеру та про способи і засоби насильства, шахрайства, грабіжництва, використання наркотиків.

Сьогодні Інтернет переповнений так званими аудіонар- котиками, які привертають увагу молоді. Аудіонаркотики (циф­рові або звукові наркотики) чи “айдозери” - це емулятори (ана­логи) наркотиків на основі бінауральних розробок і технологій. Ефект бінауральних ритмів був відкритий у 1839 р. Вільхемом Дофе. Завдяки бінауральному биттю вдається синхронізувати частоту мозку з частотою, характерною для певного стану сві­домості. Наприклад, коли одне вухо чує чистий тон з частотою 330 коливань за секунду, друге - 335 коливань за секунду, пів­кулі головного мозку починають працювати разом, і в результа­ті він “чує” биття з частотою 335 - 330 = 5 коливань за секунду. Це биття - усього лише фантомний звук, який з’являється у людському мозку від електромагнітних хвиль, що йдуть від двох синхронно працюючих півкуль. Завдяки тому, що півкулі мозку починають працювати синхронно, мозок налаштовується на синхронну частоту.

На думку лікарів, це явище несе не тільки соціальну, й реальну фізичну небезпеку.

По-перше, “айдозери” доступніші, легальніші та деше­вші від справжніх наркотиків і підмінюють останніх музикою. Але, зважаючи на те, що деякі користувачі не отримують обі­цяного результату від їх впливу, а тільки нарікають на відсут­ність ефекту і головний біль, ніхто не може дати гарантії того, що аудіонаркоман не перейде на справжні пігулки. Відомий у своїй галузі нейрохірург доктор Ніколас Теодор заявив, що вживання аудіонаркотиків є показником готовності людини пе­рейти на експерименти з хімічними речовинами.

По-друге, є небезпека цифрового допінгу для мозку лю­дини. Науковий співробітник Інституту експериментальної ме­дицини РАН Дмитро Мірошников зробив висновок, що ефект від аудіонаркотиків, який спостерігається на електроенцефалог­рамі, можна класифікувати як порушення нормальної роботи головного мозку.

 


[1] Процес перетворення речовин, що надійшли в організм, називається метаболізмом, а речовини, які утворюються в результаті цих перетворень, - метаболітами.

[2] Інвазія - від лат. invasio - проникнення.