Печать

Глава 3. ОСНОВНІ ПОДАТКИ В УКРАЇНІ

Posted in Налоговое право - Основи податкового права (Гега П.Т., Доля Л.М.)

 

Глава 3. ОСНОВНІ ПОДАТКИ В УКРАЇНІ


 

3.1. Загальнодержавні податки і збори

3.1.1. Податок на додану вартість

3.1.2. Акцизний збір

3.1.3. Податок на прибуток підприємств

3.1.4. Податок на доходи фізичних осіб

3.1.5. Мито

3.1.6. Державне мито

3.1.7. Податок на нерухоме майно (нерухомість)

3.1.8. Плата (податок) за землю

3.1.9. Рентні платежі

3.1.10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

3.1.11. Податок на промисел

3.1.12. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету

3.1.13. Збір за спеціальне використання природних ресурсів

3.1.14. Збір за забруднення навколишнього природного середовища

3.1.15. Збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення

3.1.16. Збір на обов'язкове соціальне страхування. Внески до Фонду сприяння зайнятості населення

3.1.17. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування

3.1.18. Збір до Державного інноваційного фонду

3.1.19. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

3.1.20. Відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг

3.1.21. Фіксований сільськогосподарський податок

3.1.22. Збір за використання радіочастотного ресурсу України

3.1.23. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства

3.1.24. Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України

3.2. Місцеві податки і збори

3.3. Єдиний податок

 

3.1. Загальнодержавні податки і збори

3.1.1. Податок на додану вартість
3.1.2. Акцизний збір
3.1.3. Податок на прибуток підприємств
3.1.4. Податок на доходи фізичних осіб
3.1.5. Мито
3.1.6. Державне мито
3.1.7. Податок на нерухоме майно (нерухомість)
3.1.8. Плата (податок) за землю
3.1.9. Рентні платежі
3.1.10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів
3.1.11. Податок на промисел
3.1.12. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету
3.1.13. Збір за спеціальне використання природних ресурсів
3.1.14. Збір за забруднення навколишнього природного середовища
3.1.15. Збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення
3.1.16. Збір на обов'язкове соціальне страхування. Внески до Фонду сприяння зайнятості населення
3.1.17. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування
3.1.18. Збір до Державного інноваційного фонду
3.1.19. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності
3.1.20. Відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг
3.1.21. Фіксований сільськогосподарський податок
3.1.22. Збір за використання радіочастотного ресурсу України
3.1.23. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства
3.1.24. Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України


3.1.1. Податок на додану вартість


Податок на додану вартість у багатовіковій історії податкового права — порявняно новий вид непрямого податку. Вперше він був введений у Франції в 1954 році, потім набув значного поширення — спочатку в інших країнах Європи (кінець 60-х — початок 70-х рр.) і дещо пізніше — в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Нині податок на додану вартість стягується майже у 80 країнах, серед яких практично всі промислове розвинуті країни. Єдина держава, де такого податку немає, — СПІА. Але й тут протягом останнього десятиліття ведуться інтенсивні дискусії щодо заміни податку з обороту на федеральний податок на додану вартість. У кінці 80-х — на початку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також у деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні, Росії ПДВ введено в 1992 році.
Загальною тенденцією для всіх країн, що ввели ПДВ, стало швидке перетворення цього податку на один з основних у податковій системі. У Франції на частку ПДВ припадає 45 % усіх податкових надходжень до бюджету, у Великобританії і Німеччині — 50 %2. Приблизно такою є частка податку на додану вартість до загального обсягу податкових платежів у бюджет держави в інших країнах — членах Європейського Союзу. В Україні податок на додану вартість становить близько 22 % консолідованого бюджету.
Введення ПДВ стало одним з основних напрямків глобальної податкової реформи 80—90-х рр. Таке широке поширення ПДВ та його визнання в багатьох країнах світу пояснюється цілою низкою причин.
Суть податку на додану вартість полягає у сплаті податку продавцем (виробником, постачальником) товарів, робіт, послуг з тієї частини вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) до стадії реалізації їх. Додана вартість створюється в процесі всього циклу виробництва і обігу товарів, починаючи із стадії виготовлення їх і закінчуючи реалізацією кінцевому споживачеві. Відповідно податок сплачується на кожній стадії виробництва та обігу. ПДВ має широку податкову базу, практично охоплює всі види товарів і послуг. Продавець включає податок на додану вартість у вартість товарів та наданих послуг. Але й сам він сплачує ПДВ за придбані ним у процесі виробництва товари (роботи, послуги). Таким чином, сума сплаченого ним податку становить різницю між сумами податку, отриманими від покупців за реалізовані товари і послуги, та сумами податку, сплаченими постачальникам при придбанні тих товарів і послуг, які необхідні в процесі виробництва оподатковуваних товарів (робіт, послуг). Платник ПДВ має право на вирахування податку, сплаченого ним постачальникам. На цьому, власне, і базується механізм дії податку на додану вартість.
На практиці бувають відхилення від єдиної схеми, оскільки окремі країни застосовують різні методи обчислення податку, визначення податкової бази, ставок, пільг тощо. Однак у цілому зазначений варіант ПДВ став універсальним, оскільки саме він був прийнятий більшістю країн.
Податок на додану вартість — універсальний непрямий податок, який найбільшою мірою відповідає умовам ринкової економіки. Одна із властивих його ознак — економічна нейтральність: податок стягується за однаковою ставкою щодо всієї споживчої бази. Це створює йому перевагу порівняно з податком з обороту. ПДВ вельми зручний і простий із суто адміністративного погляду (маються на увазі методи його обчислення, порядок збору та сплати, аудит і т. п.). ПДВ є найбільш надійним і постійним джерелом надходжень доходів до державного бюджету. Він активно використовується при розробці податкової політики. За допомогою податку вирішується суто фіскальна мета оподаткування, пов'язана з поповненням доходів державного бюджету. Він має і важливі економічні наслідки: стимулює економічну активність, зниження витрат виробництва, сприяє покращенню якості продукції.
Основні напрямки в еволюції законодавства про ПДВ у країнах, де цей податок діє, якраз і визначаються прагненням, з одного боку, посилити суто фіскальну функцію податку, а з іншого — використовувати його з метою стимулювання економічного розвитку. З цим пов'язана тенденція до розширення оподатковуваної бази податку, кола платників та скорочення пільг, яка спостерігається майже в усіх країнах.
Подібні тенденції характеризують розвиток законодавства про податок на додану вартість і в Україні. Однак у нас він відбувається у специфічних умовах. Перш за все, це пов'язано з переходом до нової системи ринкових відносин, а також з рішенням завдань інтеграції країни в систему світових економічних зв'язків.
Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою рухливістю та мінливістю, 3 часу прийняття першого Закону України “Про податок на добавлену вартість” від 20 грудня 1991 р. видано ще чотири законодавчі акти, якими вносили зміни та доповнення до Закону. Пізніше став діяти Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. “Про податок на добавлену вартість”, до якого 13 разів вносилися зміни та доповнення.
Сьогодні податок на додану вартість в Україні регулюється Законом України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року. Згідно з цим Законом всі підприємства незалежно від форми власності сплачують податок на додану вартість у загальновстановленому порядку. Закон суттєво відрізняється від Декрету, який діяв до нього.
Так, Закон визначає, що податок на додану вартість становить 20 відсотків від бази оподаткування і додається до ціни товарів (робіт, послуг), тобто до бази оподаткування, а не включається до їхньої ціни, як було встановлено Декретом.
Із введенням у дію Закону втратили чинність всі пільги, встановлені іншими законодавчими актами. Наприклад, Законами України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з питань пільгового оподаткування підприємств і організацій, всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 10 липня 1996 р,, “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України” від 1 липня 1993 р., “Про внесення змін і доповнень до декретів Кабінету Міністрів України про податок на добавлену вартість” від 19 листопада 1993 р. від оподаткування звільнялися:
— реалізація сільськогосподарської продукції в рахунок держконтракту та держзамовлення;
— товари, що імпортувалися всеукраїнськими та міжнародними об'єднаннями громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
— вартість робіт з будівництва об'єктів соціальної сфери і житла, а також будівельно-монтажних робіт із спорудження об'єктів виробничого призначення сільськогосподарських підприємств;
— роботи з благоустрою (озеленення, зовнішнє освітлення, експлуатація міських доріг) та ін.
Законом України “Про податок на додану вартість” таких пільг не передбачено.
Втратили пільги також деякі підприємства, що займаються специфічною діяльністю. Зокрема, підприємство з виготовлення пам'ятників з мармурового кришива та природного каменя до прийняття Закону вважалось таким, що надає ритуальні послуги. Після введення в дію Закону підприємство вже не може користуватись пільгою на податок на додану вартість.
У Законі України “Про податок на додану вартість” (із врахуванням змін) є тільки два підпункти щодо діяльності такого виду підприємств.
1. Згідно з підпунктом 5.1.14 Закону звільняються від оподаткування операції з надання культових послуг та продажу предметів культового призначення релігійним організаціям за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1010).
2. Згідно з підпунктом 5.1.15 Закону звільняються від оподаткування операції з надання послуг з поховання будь-яким платником податків. Причому .Законом не передбачено створення будь-якого переліку послуг з поховання. З введенням у дію цього Закону пільга надається тільки тим підприємствам, які безпосередньо надають послуги з поховання. Ці підприємства складають калькуляцію вартості послуг. До калькуляції можуть включатися як складові частини, так і вартість вінків, копання могил, замовлених автобусів, послуг супроводжуючого та ін. Саме вартість такої калькуляції не оподатковується податком на додану вартість. Але можуть бути випадки, коли організація застосовує допомогу інших підприємств. Наприклад, купує вінки в іншої організації, замовляє автобуси в автопарку, придбаває надгробні пам'ятники. В такому разі підприємство, яке надає послуги з поховання, сплачує підприємству-постачальнику ПДВ на загальних засадах і після відповідних змін у Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р. сума сплаченого податку на додану вартість відноситься до валових витрат виробництва.
Підприємства, які реалізують такому підприємству, наприклад вінки, надгробні пам'ятники, надають автобуси, сплачують податок на додану вартість на загальних підставах, оскільки вони не надають безпосередньо самих послуг з поховання.
Закон “Про податок на додану вартість” визначає платників податку, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Так, платником податку на додану вартість є як суб'єкт, так і не суб'єкт підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) за умови, що обсяг їхніх оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Зміни внесені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" від 14 вересня 2000 р. В Україні, як і в більшості країн, до числа платників податку на додану вартість входять як окремі особи, так і компанії, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність на території держави, а також займаються ввезенням на її територію товарів та послуг.
У деяких країнах закони про ПДВ вимагають обов'язкової реєстрації платників спеціально з метою сплати цього податку (Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Італія, після введення в дію Закону — Україна). В інших країнах такої вимоги немає.
Другим елементом податку на додану вартість є об'єкт оподаткування. Перед кожною з країн, які вводили ПДВ, поставало питання, на які товари, послуги, види діяльності має поширюватися цей податок. Чи має він охоплювати тільки товари, чи також і послуги; чи має він поширюватися лише на процес виготовлення товару і його виробництво, чи включати також і торгівлю. Кожна держава по-своєму вирішувала цю проблему. В більшості країн ПДВ застосовується і до сфери виробництва, і до надання послуг, і до сфери торгівлі. В ряді країн об'єктом оподаткування є не тільки надання товарів та послуг, але й будівництво (Франція). Є країни, в яких ПДВ поширюється практично на всі товари та послуги.
В Україні відповідно до статті 3 Закону об'єктом, оподаткування є операції платників податку:
— із продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальникові (кредиторові) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;
— із ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для використання або споживання їх на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;
— з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для споживання їх за межами митної території України.
Не вважаються об'єктом оподаткування операції:
— з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи приватизаційні та компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи; обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами. Зміни внесено Законами України "Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності" від 15 липня 1999 р. та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" від 29 листопада 2001 р.;
— з передачі майна орендодавця (лізингодавця), що є резидентом, у користування орендареві (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору оренди (лізингу) та його повернення орендодавцеві (лізингодавцеві) після закінчення дії такого договору;
— із сплати орендних (лізингових) платежів за умовами договору фінансової оренди (лізингу) або за умовами договору оренди житлового фонду, що є основним місцем проживання орендаря;
— із передачі майна в заставу позикодавцеві (кредиторові) згідно з договором позики та його повернення заставодавцеві після закінчення дії такого договору;
— з передачі кредитором, що є резидентом, об'єкта іпотечного кредиту у власність або використання позичальником;
— з грошових виплат основної суми та процентів згідно з умовами іпотечного кредиту;
— з надання послуг із страхування та перестрахування, передбачених Законом України “Про страхування”, із соціального та пенсійного страхування;
— з обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іноземної валюти), монетарних металів, банкнотів та монет Національного банку України, за винятком тих, що реалізуються для нумізматичних цілей; з випуску, обігу та погашення державних лотерейних білетів, випущених в обіг за дозволом Міністерства фінансів України; з виплати грошових виграшів, грошових призів та грошових винагород; з продажу негашених поштових марок України, конвертів та листівок з наклеєними поштовими марками України, крім колекцій них марок, листівок та конвертів для філателіста потреб;
— з надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення грошових коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення; з надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій та банківських поручительств особою, котра надала такі кредити, гарантії або поручительства; з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових в та факторингу (факторних операцій);
— з оплати вартості державних платних послуг, які надаються фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та обов’язковість отримання (надання) яких встановлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, отримання ліцензії (дозволу), сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо;
— з виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових фондів у порядку, встановленому законом; з виплат дивідендів у грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних прав), з надання брокерських дилерських послуг з укладання договорів (контракті на торгівлю цінними паперами та деривативами на фондових і товарних біржах, створених у порядку, передбаченому законами України “Про цінні папери І фондову біржу” та “Про товарну біржу”;
— з передачі основних фондів як внеску до статутних фондів юридичних осіб для формування їхнього цілісного майнового комплексу в обмін на їхні корпоративні права; з продажу за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості) іншому платникові податку.
Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності" від 15 липня 1999 р. виключено підпункт з таким текстом "... з оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт, що здійснюються за рахунок Державного бюджету України".
База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається з їхньої договірної (контрактної) вартості” визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Ставки податку
Податкова ставка може виражатися в абсолютній сумі або у відсотках. Податок на додану вартість належить до тих податків, одиницею оподаткування яких є відсоткова ставка. При встановленні ставок застосовуються різні варіанти.
Приблизно в третині держав, де стягується ПДВ, встановлено єдину податкову ставку (Аргентина, Бразилія, Великобританія, Данія, Нова Зеландія, Фінляндія, Японія та ін.). Розмір єдиної ставки коливається від 3 до 28 %. Найнижча з єдиних ставок застосовується в Японії (3,6 %), Панамі (5 %), у ряді інших країн Латинської Америки (6—7 %). Найвищі — в Чехії та Словаччині (23 %), в Данії (22 %), Болгарії (20 %). Високі єдині ставки було встановлено при введенні податку в деяких країнах СНД — у Білорусі, Казахстані, Росії (28 %). У середньому ж по всіх країнах, які мають єдині ставки, її розмір становить 17—18 % (Бразилія, Великобританія, Фінляндія, Канада та ін.).
Однак більшість країн встановлюють декілька ставок податку на додану вартість — від двох (Німеччина, Норвегія, Україна) до п'яти (Ірландія, Марокко, Туреччина, Франція) і навіть шести (Бельгія). Багато країн мають три ставки (Ізраїль, Нідерланди, Португалія) або чотири (Греція, Італія, Румунія).
Одна із ставок е головною, її називають стандартною, або нормальною. Вона коливається від 7—10 до 22—25 % (інколи вище). Найвищі із стандартних ставок при введенні ПДВ було встановлено в деяких країнах Східної Європи (в Угорщині — 25 %). Найнижча із стандартних ставок діє в Німеччині (7 %). У середньому ж стандартна ставка дорівнює 17—18 % (Греція, Нідерланди, Португалія, Франція). Винятком із загального правила є Малаві, де встановлено надзвичайно високу стандартну ставку — 35 %.
Поряд із стандартною ставкою встановлюються одна або декілька знижених ставок. Зазвичай вони застосовуються до товарів першої необхідності. Розміри знижених ставок можуть коливатися від 1—2 до 10 % (дуже рідко — вище). Найнижча із скорочених ставок застосовується в Бельгії (1 %). Поряд з нею діють дві інші знижені ставки (6 та 7 %). У Франції скороченими є три ставки (2,1; 4; 5,5 %). Найвища із скорочених ставок при введенні податку була встановлена Угорщиною (15 %).
Щодо деяких товарів, навпаки, встановлюються завищені ставки. Розмір їх коливається в середньому від 30 до 50 %, а інколи і значно вище. Завищені ставки стосуються предметів розкошу, до яких можуть належати коштовні вироби, автомашини, косметика, електроприлади тощо. У Норвегії завищена ставка може сягати 125 %, у Кенії — 270 %.
Як можна бачити, амплітуда коливань ставок доволі значна. В Італії, де встановлено три ставки, стандартна ставка дорівнює 19 % , знижена — 4,9, завищена — 38 %. Греція встановила традиційний європейський ПДВ з місцевими поправками на ставки: стандартна ставка дорівнює 18 %, завищена — 36, знижена — 3 % (газети, журнали, книги) і 8 % (предмети першої необхідності).
Особливістю ПДВ є так звана нульова ставка. Вона встановлена у Великобританії, Греції, Ірландії, Нідерландах, Португалії, у 1997 році встановлена в Україні. Нульова ставка і звільнення від оподаткування — не одне й те ж. Нульова ставка — це ставка податку, який, у принципі, стягується, але за ставкою 0 відсотків. У цьому розумінні нульова ставка має такі ж наслідки, як і звільнення від податку. Однак підприємець, котрий сплачує додаток за нульовою ставкою, отримує право на повернення всієї суми ПДВ, що входить у вартість товарів та послуг, які придбаваються ним у процесі виробництва товарів. Подібна пільга ставить його в більш вигідні умови порівняно з тими підприємцями, котрих просто звільнено від сплати податку.
У деяких країнах коло товарів, до яких застосовується нульова ставка, дуже широке; в інших — дуже обмежене. У Великобританії, наприклад, за допомогою нульової ставки фактично звільнено від сплати податку майже всі продовольчі товари (за винятком шоколаду, кондитерських виробів, алкогольних напоїв). За нульовою ставкою оподатковуються також такі послуги, як каналізація та водопостачання (якщо вони не для промислових цілей). Нульова ставка застосовується до книг, періодичних видань, перевезення пасажирів тощо.
В Україні відповідно до Закону “Про податок на добавлену вартість” від 20 грудня 1991 р. сплата податку на додану вартість провадилася за ставкою в розмірі 28 відсотків; при реалізації товарів (робіт, послуг) за регульованими цінами і тарифами, що включають податок, застосовувалась ставка в розмірі 22 відсотків.
З 1993 року обчислення ПДВ проводилося за ставкою 21,875 відсотка до оподатковуваного обороту та ставкою 16,67 відсотка до оподатковуваного обороту з реалізації товарів (робіт, послуг) у валютах країн СНД.
Згідно із законом України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р. всі об'єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
За нульовою ставкою оподатковуються операції:
1) з продажу товарів, які було вивезено (експортовано) платником податку за межі митної території України. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції:
— з поставки для заправки або постачання морських (океанських) суден, що:
- використовуються для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або вантажів за плату, іншої комерційної” промислової або риболовецької діяльності, здійснюваної за межами територіальних вод України;
- використовуються для рятування або подання допомоги у нейтральних або територіальних водах інших країн;
- входять до складу військово-морських сил України та відправляються за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;
— з поставки для заправки або постачання повітряних суден, що:
- виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату;
- входять до складу військово-повітряних сил України та відправляються за межі повітряного кордону України, у тому числі в місця тимчасового базування;
- з поставки для заправки (дозаправки) та постачання космічних кораблів, а також супутників. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо вивезення їх (експортування) засвідчено належно оформленою митною вантажною декларацією;
2) з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції:
— з надання нерезидентам в оренду, чартер, фрахт морських або повітряних суден, що використовуються на міжнародних маршрутах або лініях, а також космічних кораблів або супутників чи їхніх частин або окремих функцій;
— з надання послуг персоналові з обслуговування морських, повітряних та космічних об'єктів;
— з надання послуг з передачі авторських прав, ліцензій, патентів, прав на використання торгових марок та інших юридичних та економічних знань, а також з обробки даних та інформатики для нерезидентів;
— з надання послуг з організації реклами і публічних зв'язків за межами України; із забезпечення персоналом нерезидентів України; з культурної, спортивної, освітньої діяльності за межами України;
— з надання послуг із туризму на території України в разі продажу їх за межами України безпосередньо або при посередництві нерезидентів із застосуванням безготівкових розрахунків;
3) з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, розташованих на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах), відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Продаж товарів (робіт, послуг) безмитними магазинами без нарахування податку на додану вартість може здійснюватися виключно фізичним особам, котрі виїжджають за митний кордон України, або фізичним особам, котрі переміщуються транспортними засобами, що належать резидентам та перебувають поза митними кордонами України, Порядок контролю за дотриманням норм цього підпункту встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порушення їх тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством.
Товари, придбані в безмитних магазинах без сплати податку на додану вартість, у разі зворотного ввезення таких товарів на митну територію України підлягають оподаткуванню в порядку, передбаченому для оподаткування операцій із ввезення (пересилання) товарів на митну територію України;
4) з надання транспортних послуг із перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону України, а саме — від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону України; між пунктами поза межами митного кордону України.
5) з продажу вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торфових брикетів; з продажу електроенергії.
Крім перелічених, за нульовою ставкою оподатковуються операції з:
— продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності й господарювання;
— продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів.
Разом з тим, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 грудня 1999 року за нульовою ставкою не оподатковуються операції з продажу вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торфових брикетів; продажу електроенергії.
Податкові періоди
Відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.
Платники податку, котрі мають обсяг операцій з продажу товарів (робіт, послуг) менший, ніж 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, можуть застосовувати за своїм вибором податковий період, що дорівнює календарному місяцю або кварталу. Заяву про своє рішення з цього питання платник податку подає податковому органу за один місяць до початку календарного року.
Протягом календарного року дозволяється заміна квартального податкового періоду на місячний з початку будь-якого кварталу поточного року. Заява про таку заміну надається платником податку до податкового органу за один місяць до початку кварталу. Зворотні зміни в одному календарному році не дозволяються.
Таким чином, платники податків, котрі мають обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) із врахуванням податку на додану вартість менш ніж 7200 неоподатковуваних мінімумів, повинні подати в податкову адміністрацію заяву про встановлення вибраного ним податкового періоду (місяць чи квартал) за один місяць до початку календарного року.
На виконання Закону України “Про податок на додану вартість” наказом Державної податкової адміністрації України затверджено форми та порядок ведення податкового обліку, обумовленого вимогами статті 7 Закону. А саме, розроблено та затверджено форму і порядок заповнення:
— податкової накладної;
— розрахунку коригування кількісних і вартісних показників;
— книги обліку продажу товарів (робіт, послуг);
— книги обліку придбання товарів (робіт, послуг).
Ці документи складаються виключно особами, котрі зареєстровані в податковому органі як платники податку на додану вартість та яким присвоєно індивідуальний податковий номер платника. Якщо особа, котра не підпадає під визначення як платник податку, у зв'язку з обсягами оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг), меншими ніж 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вважає за доцільне зареєструватись як платник податку, то реєстрація здійснюється за її заявою. Податкова накладна є важливим документом, оскільки одночасно виконує функції звітного податкового і розрахункового документа, який підтверджує факт продажу чи придбання товарів (робіт, послуг), що тягне за собою виникнення права на податковий кредит та податкове зобов'язання. Вона складається у двох примірниках на момент виникнення податкових зобов'язань продавця, тобто з відвантаження або з оплати, залежно від того, яка з операцій здійснилась раніше, відповідно до вимог пункту 7.3 “Дата виникнення податкових зобов'язань” статті 7 Закону, і зберігається в продавця. Платник податку зобов'язаний надати покупцеві податкову накладну, що має містити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та кількість їх (обсяг, об'єм);
є) повну назву отримувача;
ж) ціну продажу без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
й) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених Законом, у податковій накладній робиться запис “Без ПДВ” з посиланням на відповідний підпункт статті Закону.
Якщо операції звільнено від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним податковим органом України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Для фізичних осіб, не зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності, котрі ввозять (пересилають) товари (предмети) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законодавством України, оформлення митної декларації прирівнюється до подання податкової накладної.

 


 

 

3.1.2. Акцизний збір


Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів (продукції).
В Україні акцизний збір сплачується відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір” від 26 грудня 1992 р.
Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, та його ставки затверджуються Верховною Радою України. Так, наприклад, Законом України “Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби” від 6 лютого 1996 року встановлено ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби і визначено, що акцизний збір з тютюнових виробів, які імпортуються в Україну, сплачується у валюті України за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на день митного оформлення товарів. Акцизний збір з тютюнових виробів, що вироблені і реалізуються в Україні, сплачується у валюті України, розраховується за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на перший день кварталу, в якому здійснюється реалізація тютюнових виробів, і залишається незмінним протягом кварталу.
За Декретом” платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності — виробники підакцизних товарів (продукції), а також суб'єкти підприємницької діяльності, котрі імпортують підакцизні товари (продукцію), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, котрі ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України відповідно до законодавства.
Поняття об'єкт оподаткування визначено статтею З Декрету КМ України “Про акцизний збір”, згідно з якою об'єктом оподаткування є:
— обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом продажу, обміну їх на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою оплатою їх;
— обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з реалізації (передачі) для виробництва підакцизних товарів), а також для своїх працівників;
— митна (коли її немає — закупівельна) вартість Імпортних товарів (продукції), придбаних за Іноземну валюту або в порядку обміну чи безплатної передачі.
Обчислюється акцизний збір за ставками в процентах до обороту з продажу товарів та в твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції). При закупівлі імпортних товарів (продукції) оподатковуваний оборот визначається з їхньої митної вартості. При визначенні вказаної вартості іноземна валюта перераховується в національну валюту України за курсом Національного банку України, що діє на день подання митної декларації. У разі придбання на території України та в країнах колишнього Союзу РСР підакцизних товарів за іноземну валюту і подальшої реалізації їх за національну валюту України оподатковуваний оборот визначається з їхньої закупівельної вартості, перерахованої за курсом Національного банку України, що діє на день придбання цих товарів.
Акцизний збір від реалізації підакцизних товарів громадянами, котрі займаються підприємницькою діяльністю, утримується в джерела виплати доходів.
Ставки акцизного збору є єдиними на всій території України.
Суми акцизного збору із ввезених на територію України товарів зараховуються до державного бюджету, а з товарів, вироблених в Україні, — до місцевого бюджету за місцем виробництва їх і до державного бюджету у співвідношеннях, установлених Верховною Радою України.
Не справляється акцизний збір при реалізації підакцизних товарів (продукції) на експорт за іноземну валюту.
Не підлягає оподаткуванню оборот: з реалізації легкових автомобілів спеціального призначення для інвалідів, оплата вартості яких провадиться органами соціального забезпечення, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога, міліція тощо) за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України; з реалізації спирту етилового, що використовується на виготовлення лікарських засобів та ветеринарних препаратів.
Суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію), в обов'язковому порядку при перетинанні кордону їх декларують і подають органам митного контролю декларацію в двох примірниках, один з яких цими органами надсилається до податкових адміністрацій за місцем розміщення суб'єктів підприємницької діяльності, для справляння акцизного збору.

 


 

 

3.1.3. Податок на прибуток підприємств


Частка валового внутрішнього продукту від місцевих та регіональних податків на доходи і прибутки для більшості країн дуже подібна: вона становить від 13 до 15 відсотків.
Головною перевагою цих податків є те, що вони, як правило, вважаються справедливими з погляду платоспроможності. Крім того, можуть запроваджуватися прогресивні ставки оподаткування за вищими граничними рівнями ставок. Коли прибуткові податки накладаються органами влади вищого рівня, а місцевий прибутковий податок стягується тими ж збирачами податків, витрати на інкасо залишаються низькими. Оскільки вони безпосередньо пов'язані з місцевими доходами, їхня реакція на зростання цін, збільшення чисельності населення й прибутків теж достатньо гнучка.
Одна проблема, пов'язана з місцевим прибутковим податком, виникає тоді, коли об'єкти оподаткування перебувають на одній території, а працюють (а отже, і отримують свої прибутки) на іншій. Стягувати податок набагато зручніше саме за місцем роботи.
При оподаткуванні прибутків підприємств виникає кілька питань. По-перше, визначення об'єкта оподаткування. По-друге, рівень ставок податку і диференціація їх. По-третє, склад податкових пільг та умови надання їх підприємствам.
Згідно із Законом України “Про оподаткування доходів підприємств і організацій” від 21 лютого 1992 р. (із змінами та доповненнями), об'єктом оподаткування протягом 1992—1994 років (крім І кварталу 1993 р., коли Декретом Кабінету Міністрів України “Про податок на прибуток підприємств і організацій” від 26 грудня 1992 р. було введено податок на прибуток) визначено валовий дохід підприємства, що становив “суму доходів від реалізованої продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і майна (включаючи основні фонди), нематеріальних активів, брокерських місць (крім реалізації біржами) і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях”.
До складу доходу для цілей оподаткування включали також кошти, одержані від підприємств-покупців (замовників) на власні потреби підприємств-постачальників (підрядників), що не враховувались підприємствами на рахунку реалізації.
При оподаткуванні доходів підприємств у 1994 році застосовувалося 8 ставок: 11, 15, 19, 22, 55, 65, 70, 75 відсотків. Основну ставку було підвищено з 18 до 22 відсотків. Головним критерієм диференціації ставок податку служив вид діяльності.
З 1 січня 1995 року прибутки стали оподатковуватись згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 р., характерними особливостями якого були:
1) повернення до оподаткування балансового прибутку;
2) зменшення кількості ставок з 8 до 3;
3) зменшення ставок оподаткування прибутку від банківської, страхової і посередницької діяльності;
4) зміна строків сплати податку на прибуток до бюджету, тобто замість щомісячних авансових платежів 15 і 28 числа встановлено один авансовий платіж до 25 числа місяця наступного за звітним.
Згідно із цим Законом об'єктом оподаткування став балансовий прибуток, що становив загальну суму прибутку, отриманого підприємством від усіх видів діяльності за звітний період.
Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” було встановлено нові ставки податку. Базова ставка — 30 відсотків, за якою оподатковувався прибуток підприємств, включаючи підприємства, засновані на власності окремих громадян України. Прибутки від операцій особливого виду оподатковувались за ставками 45 або 60 відсотків.
За ставкою 45 відсотків оподатковувався прибуток від посередницьких операцій, аукціонних торгів матеріальними цінностями (крім цінних паперів, корпоративних прав, валютних цінностей та інших видів фінансових ресурсів); за ставкою 60 відсотків — прибуток від проведення лотерей (крім державних), від казино, інших гральних домів (місць), ігрових автоматів з грошовим виграшем та іншого грального бізнесу (включаючи доходи від оренди та інших видів використання майна для його потреб).
Принципові зміни в законодавстві пояснюються тим, Що раніше прийняті закони про податки керувалися неправильним посиланням на те, що чим вищим є розмір штрафу, тим більше коштів надходить до бюджету, і в цьому зв'язку головною метою фінансових санкцій було зосередження на фіскальних функціях оподаткування — на поповненні дохідної частини державного і місцевих бюджетів.
Другою важливою причиною, яка викликала необхідність внесення змін та доповнень до податкового законодавства України, стало те, що законодавство, прийняте в 1990—1996 рр., виявилось недостатньо розробленим і недостатньо перевіреним практикою. Крім того, в ньому недостатньо використовувався досвід застосування заходів відповідальності в системі оподаткування в країнах близького і далекого зарубіжжя.
Проте слід відмітити, що прийнятий Закон “Про оподаткування прибутку підприємств” теж не вирішив усіх проблем і мав свої недоліки. Головний його недолік у тому, що в ньому немає пріоритетів при оподаткуванні підприємств виробничої сфери. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, на думку законодавців, мав почати нову еру в становленні вітчизняної податкової системи і значно послабити тиск на товаровиробника. Однак наміри розробників Закону не реалізувалися, і до того ж багато положень прийнятого Закону було важко зрозуміти, не кажучи вже про виконання.
При цьому Законі і далі зберігався принцип так званого неоподатковуваного трикутника, суть якого полягає в тому, що підприємства постачають товар один одному по колу, фактично обмінюючись ним без оплати і реалізації. А обставина, що кожне із цих підприємств використовує товар, який має бути в нього на відповідному збереженні як власність, не стосується реалізації постачальника і не підлягає оподаткуванню. Закон не виключав і можливості передачі товару до оплати не у власність, а на відповідальне його збереження. В такому разі той, хто отримав товар, не вважається одержувачем кредиту тому, що не обумовлено відстрочки платежу, а без такої умови поставлений товар не вважається кредитом.
З 1 липня 1997 року Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” став діяти в редакції Закону України від 22 травня 1997 р. (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 19 вересня 1997 р., від 4 листопада 1997 р., від 18 листопада 1997 р. та від 16 грудня 1997 р.).
Відповідно до Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду:
— на суму валових витрат платника податку;
— на суму амортизаційних відрахувань.
Стаття 4 Закону визначає, що валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, на її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за межами їх.
Він включає:
1) загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з первинного випуску (розміщення) їх та операцій з кінцевого погашення (ліквідації);
2) доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;
3) доходи від операцій особливого виду, а саме:
— з товарообмінних (бартерних) операцій;
— із страхової діяльності (під валовим доходом від страхової діяльності слід розуміти суму страхових внесків, страхових платежів або страхових премій, за винятком суми валових внесків, переданих у перестрахування, отриманих (нарахованих) страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами);
— із розрахунками в іноземній валюті;
— з оподаткування операцій з пов'язаними особами. Пов'язана особа — це особа, що відповідає будь-якій з наведених далі ознак: юридична особа, котра здійснює контроль над платником податку або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, котрі здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини); посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї;
— з продажу (обміну, інших видів відчуження) основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації;
— з торгівлі цінними паперами та деривативами;
— з борговими вимогами та зобов'язаннями;
— з інших операцій;
4) доходи від спільної діяльності як дивіденди, отримані від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди);
5) доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, і виявлені у звітному періоді;
6) доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у формі:
— сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді;
— сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів;
— сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів;
— сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;
— вартості матеріальних цінностей, переданих платникові податку згідно з договорами схову та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті;
— сум штрафів та неустойки чи пені, одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, арбітражного чи третейського суду;
— сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду (арбітражного суду).
Не включаються до складу валового доходу:
— суми акцизного збору, податку на додану вартість, отриманих (нарахованих) підприємством у складі ціни продажу продукції (робіт, послуг), за винятком випадків, коли таке підприемство-отримувач не є платником податку на додану вартість;
— суми коштів або вартість майна, отримані платником податку: як компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника податку у випадках, передбачених законодавством; за рішенням суду (арбітражного суду) або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, у разі, якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат, або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів;
— суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернуті платникові податку з бюджетів, якщо такі суми не було включено до складу валових витрат;
— суми коштів або вартість майна, які надходять платникові податку у формі прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи;
— суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування від надання державних послуг (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, реєстрації, інших послуг, обов'язковість придбання яких передбачено законодавством), у разі зарахування таких доходів до відповідних бюджетів;
— суми доходів, накопичуваних на пенсійних рахунках у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення;
— кошти взаємного інвестування інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, якщо жоден з "їхніх засновників (учасників, акціонерів) і пов'язаних з ними осіб не володіє більше як 10 відсотками статутного фонду таких інвестиційних фондів або компаній та якщо такі інвестиційні фонди і компанії протягом 30 днів після закінчення податкового року розподіляють між акціонерами (засновниками) не менш як 90 відсотків суми річного доходу від інвестиційних операцій;
— суми одержаного платником податку емісійного доходу;
— номінальну вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім'я) платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед таким платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів);
— доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку;
— кошти або майно, які повертаються власникові корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента, або після закінчення договору про спільну діяльність, але не вище номінальної вартості акцій (часток, паїв);
— кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами відповідно до міжнародних угод, що набрали чинності у встановленому законодавством порядку;
— кошти, що надаються платникові податку з Державного інноваційного фонду на зворотній основі при здійсненні інноваційних проектів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Крім зазначених, до складу валового доходу не включаються:
— кошти спільного інвестування інститутів спільного інвестування (ІСІ) — кошти, залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ. Зміни внесено Законами України “Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності” від 15 липня 1999 р. № 977-ХГУ та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування” від 29 листопада 2001 р. № 2831-ІП. До прийняття даних законів не включалися кошти взаємного інвестування інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, якщо жоден з їх засновників (учасників, акціонерів) та пов'язаних з ними осіб не володіли більш як 10 відсотками статутного фонду таких інвестиційних фондів або компаній та якщо такі інвестиційні фонди і компанії протягом 30 днів після закінчення податкового року розподіляли між акціонерами (засновниками) не менш як 90 відсотків суми річного доходу від інвестиційних операцій;
— вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації У випадках, передбачених законодавством:
- якщо такі основні фонди отримані за рішенням органів центральної виконавчої влади;
- у разі отримання спеціалізованими експлуатуючими підприємствами об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж відповідно до рішень місцевих органів виконавчої влади та виконавчих органів рад, прийнятих у межах їх повноважень;
- у разі отримання підприємствами комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств та утримувалися за їх рахунок;
— кошти або майно, що надаються у вигляді безповоротної допомоги громадським організаціям інвалідів та підприємствам і організаціям.
— до 1 січня 2003 р. кошти, що надходять з окремого спеціального рахунка Державного казначейства України підприємствам гірничо-металургійного комплексу на реалізацію інвестиційних проектів, у тому числі для проведення реструктуризації, виведення надлишкових та неефективних потужностей, відповідно до статті 3 Закону України “Про подальший розвиток гірничо-металургійного комплексу”;
— інші надходження, прямо визначені нормами Закону.
Валові витрати виробництва та обігу — сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для подальшого використання їх у власній господарській діяльності.
До валових витрат включаються:
— суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці;
— суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих (переданих) до Державного бюджету України або бюджетів територіальних громад, до неприбуткових організацій, але не більше ніж чотири відсотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;
— сума коштів, перерахованих підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше 75 відсотків таких осіб, цим об'єднанням для проведення їхньої благодійної діяльності, але не більше 10 відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;
— суми коштів, внесених до страхових резервів;
— суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України “Про систему оподаткування”. Для платників податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, до складу валових витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті;
— суми витрат, не віднесених до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді;
— суми витрат, не врахованих у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов'язання;
— суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності;
— суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів;
— витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;
— витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням діяльності, на винахідництво І раціоналізацію господарських процесів, на проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, на виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для використання їх у господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи привели такі заходи до збільшення доходів платника податку;
— витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку, у тому числі з питань законодавства, і на передплату спеціалізованих періодичних видань, а також на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення добровільного аудиту за рішенням платника податку;
— витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою або перепідготовкою за профілем такого платника податку фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, в українських-закладах освіти, за винятком фізичних осіб, пов'язаних з таким платником податку;
— будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше від суми, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих (оприлюднених) платником податку, але не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані, та за якими не закінчився строк гарантійного обслуговування.
У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов'язаний вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним податковим органом.
Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення валових витрат продавця такого товару на вартість замін.
Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійних замін, а також перелік товарів, на які встановлюється гарантійне обслуговування, визначається Кабінетом Міністрів України на підставі норм законодавства з питань захисту прав споживачів;
— витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку;
— витрати на організацію прийомів, презентацій та свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) квартал;
— будь-які витрати платника податку, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення (крім витрат, що підлягають амортизації або відшкодуванню згідно із нормами статей 8 і 9 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств*), які перебувають у його власності, витрати із самостійного зберігання, переробки, захоронення або оплати послуг із зберігання, переробки, захоронення та ліквідації відходів від виробничої діяльності платника податку сторонніми організаціями, з очищення стічних вод, інші витрати на збереження екологічних систем, які перебувають під негативним впливом господарської діяльності платника податку;
— будь-які витрати: із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; із цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; з екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; з кредитних та інших комерційних ризиків платника податку, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, котрі перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачено законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку — страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться на його валові витрати в податковий період понесення їх, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку в податковий період отримання їх;
— будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для ведення господарської діяльності, включаючи плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, зокрема в органах місцевого самоврядування, в їхніх виконавчих органах, крім витрат на придбання торгових патентів, установлених Законом України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”. Витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг;
— витрати на відрядження фізичних осіб, котрі перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат відрядженої особи на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання в готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу чи білизни, взуття), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування в місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.
Зазначені витрати може бути включено до складу валових витрат платника податку лише за наявності документів, що підтверджують і засвідчують вартість цих витрат, у формі транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, котрі надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.
Не дозволяється відносити до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, суми “чайових”, за винятком випадків, коли суми таких “чайових” включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плати за видовищні заходи. Додатково до витрат на відрядження відносяться не підтверджені документально витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добових витрат), понесених у зв'язку з її відрядженням, у межах граничних норм, встановлюваних Кабінетом Міністрів України за кожний повний день відрядження, включаючи день від'їзду та приїзду.
Зазначені граничні норми встановлюються в гривнях:
— в єдиній сумі для відряджень за кордон незалежно від країни відрядження та статусу населених пунктів;
— в єдиній сумі для відряджень у межах України незалежно від статусу населених пунктів.
До валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання та експлуатацію таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку:
— дитячих ясел або садків;
— закладів середньої і середньої професійно-технічної освіти та закладів підвищення кваліфікації працівників такого платника податку;
— дитячих, музичних та художніх шкіл, шкіл мистецтв, якщо вони не надають платних послуг і не займаються іншою комерційною діяльністю;
— закладів охорони здоров'я, пунктів безоплатного медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам;
— спортивних залів і майданчиків, що використовуються безоплатно для фізичного оздоровлення та психологічного відтворення працівників, клубів і будинків культури, якщо вони не використовуються для надання платних послуг та іншої комерційної діяльності (крім будинків відпочинку, туристичних баз та інших подібних закладів);
— приміщень, що використовуються платником податку для організації харчування працівників такого платника податку;
— багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об'єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платником податку прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад;
— дитячих таборів відпочинку за умови, що вони не здаються в оренду, не використовуються для надання платних послуг або іншої комерційної діяльності.
До валових витрат платника податку належать витрати на утримання та експлуатацію (крім тих, що підлягають амортизації):
— приміщень житлового фонду, які належать юридичним особам, основною діяльністю котрих є надання платних послуг з туристичного обслуговування сторонніх громадян чи здавання таких приміщень в оренду (найм) стороннім громадянам або організаціям у порядку, визначеному цим Законом;
— легкових автомобілів, побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій, а також якщо ці засоби належать спортивним організаціям і використовуються як спортивне знаряддя.
Законами України доповнено перелік витрат, що включаються до валових. Зокрема, це:
— суми витрат, пов'язаних з безоплатним наданням працівникам вугільної промисловості, непрацюючим пенсіонерам, які мають стаж роботи на підприємствах галузі не менш як 10 років на підземних роботах або не менш як 20 років на поверхні, інвалідам з числа осіб, що під час роботи на цих підприємствах отримали каліцтво або професійні захворювання, а також сім'ям працівників вугільної промисловості, що загинули на виробництві, які отримують пенсію в разі втрати годувальника, вугілля на побутові потреби за нормами, що встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (Закон України “Про внесення зміни до статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 7 жовтня 1999 р. № 1133-ХІV);
— суми коштів, спрямовані уповноваженими банками до додаткового спеціального резерву страхування коштів пенсійного фонду банківського управління відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд” (Закони України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд” від 20 квітня 2000 р. № 1694-Ш та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд” від 7 лютого 2002 р. № 3045-ПІ);
— суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам, а також неприбутковим установам та організаціям у випадках, але не більше ніж 10 відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду (Закон України “Про охорону культурної спадщини” .від 8 червня 2000 р. № 1805-ПІ);
— суми витрат, пов'язаних з придбанням, добудовою об'єкта незавершеного будівництва та введенням його в експлуатацію, які виникають у платника податку — покупця об'єкта незавершеного будівництва протягом строку будівництва, визначеного умовами приватизації. При цьому такі витрати амортизації не підлягають. Рішення про включення зазначених витрат до валових витрат під час розрахунку податку на прибуток приймається платником податку самостійно (Закон України “Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва” від 14 вересня 2000 р. № 1953-Ш);
— суми витрат, пов'язаних з підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим вимогам відповідно до Закону України “Про підтвердження відповідності” від 17 травня 2001 р. № 2406-ІП;
— суми витрат, пов'язаних з розвідкою (дорозвідкою) та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ) (Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 20 вересня 2001 р. № 2712-ІП).
Не включаються до складу валових такі витрати:
— на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності). Такі обмеження не стосуються платників податку, основною діяльністю яких € організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб;
— на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів, та на витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації;
— на сплату податку на прибуток підприємств, додатку на нерухомість, на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, на сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із Законом України про оподаткування доходів фізичних осіб;
— на сплату вартості торгових патентів, яка враховується у зменшення податкових зобов'язань платника податку;
— на сплату штрафів або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, арбітражного або третейського суду;
— на утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання холдингових компаній, які є окремими юридичними особами;
— на виплату емісійного доходу на користь емітента корпоративних прав;
— на виплату дивідендів;
— на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші, ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або обміном їх за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.
Коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.
У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмову заяву має бути надіслано не пізніше подання розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, не підтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня в розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.
Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.
Амортизація
Під терміном амортизація основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на придбання, виготовлення або поліпшення їх, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань, установлених статтею 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції Закону від 22 травня 1997 р. Амортизації підлягають витрати:
— на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання включно з витратами на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;
— на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, котрі були зайняті на виготовленні таких основних фондів;
— на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;
— на поліпшення якості земель, не пов'язаних з будівництвом.
Не підлягають амортизації та повністю належать до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку:
— на придбання і відгодівлю продуктивної худоби;
— на вирощування багаторічних плодоносних насаджень;
— на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою подальшого продажу іншим особам чи використання їх як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам;
— на утримання основних фондів, що перебувають на консервації.
Не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування:
— витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й жилих будинків, придбання і збереження бібліотечних та архівних фондів;
— витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;
— витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також фонду, що формується і утримується за рахунок бюджетів, бібліотечних та архівних фондів;
— витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів.
Під терміном невиробничі фонди слід розуміти капітальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку. До таких невиробничих фондів належать:
— капітальні активи (або їхні структурні компоненти), які підпадають під визначення групи 1 основних фондів;
— капітальні активи, які підпадають під визначення груп 2 і 3 основних фондів і які е невід'ємною частиною, розміщені або використовуються для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення групи 1 основних фондів або вилучені з місця ведення господарської діяльності платника податку і передані в безоплатне користування особам, котрі не є платниками цього податку.
Порядок бухгалтерського обліку вартості невиробничих фондів установлюється Міністерством фінансів України. Такий бухгалтерський облік ведеться окремо від податкового обліку і не впливає на податкові зобов'язання платника податку.
Під терміном основні фонди слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:
— група 1 — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їхні частини (квартири і місця загального користування);
— група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
— група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.
Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться за кожною окремою будівлею, спорудою або за їхнім структурним компонентом та в цілому за групою 1 як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи.
Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2 і 3, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів групи 2 або групи 3, з метою оподаткування не ведеться.
Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (з розрахунку на календарний квартал): гр. 1 — 1,25 %; гр. 2 — 6,25; гр. З — 3,75 %.
Ставка податку
Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 30 відсотків до об'єкта оподаткування.
Платник податку, котрий здійснює виплату виграшів у лотереї або в інших видах ігор чи розіграшів, які передбачають придбання особою права на участь у таких іграх чи розіграшах до проведення їх, зобов'язаний утримувати та вносити до бюджету 30 відсотків від суми таких виграшів. Будь-яка особа, яка здійснює виплату іншій особі у зв'язку із виграшем у казино, бінго, в інших іграх у гральних місцях (домах), зобов'язана утримувати та вносити до бюджету 30 відсотків від суми прибутку такої особи, який визначається як різниця між її доходами, отриманими у формі виграшів за відповідний робочий день, та витратами, понесеними такою фізичною особою протягом такого робочого дня, пов'язаними з таким виграшем, але не більше суми такого виграшу. Використовуються такі податкові періоди:
— звітний (податковий) рік — період, який розпочинається 1 січня поточного року і закінчується 31 грудня поточного року;
— звітний (податковий) квартал.
Відповідальність за правильність нарахування, вчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства несе платник податку. Платники податку, котрі не мають на момент перевірки податковим органом податкових декларацій про прибуток і розрахунків, пов'язаних з нарахуванням та сплатою податку за відповідні періоди, сплачують штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одноразове порушення. Якщо протягом наступних дванадцяти місяців платник податку допускає друге або більше таких порушень, такий платник податку сплачує штраф у сумі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, помножених на число таких порушень. Початком відрахунку зазначених дванадцяти місяців є місяць, на який припадає останнє порушення. Платники податку, котрі не подали або невчасно подали до податкового органу податкову декларацію про прибуток, розрахунок податку на прибуток, платіжне доручення на перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10 відсотків суми нарахованого податку за кожний випадок порушення. Якщо таке неподання або невчасне подання є наслідком неналежного виконання обов'язків поштою, платник податку має право оскаржити правомірність застосування фінансових санкцій у судовому порядку.
У разі приховання або заниження сум податку платник податку сплачує суму донарахованого податковим органом податку, штрафу у розмірі 30 відсотків від суми донарахованого податку (недоїмки) та пені, обчисленої із 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент сплати, нараховану на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.
Не застосовуються штрафні санкції, передбачені цим пунктом, до платників податку, котрі до початку перевірки податковим органом виявили факт заниження оподатковуваного прибутку, письмово повідомили про це податковий орган та сплатили суму недоїмки, а також пеню, обчислену із 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент сплати, нараховану на повну суму недоїмки за весь її строк.
Якщо за наслідками перевірки платника податку податковим органом виявлено випадки арифметичних помилок або описок, що призвели до заниження суми податку, але не більше як п'ять відсотків суми загальних зобов'язань платника податку щодо сплати такого податку за період, що перевіряється, керівник відповідного податкового органу може прийняти рішення про незастосування фінансових санкцій у формі штрафів до такого платника податку. Рішення керівника податкового органу є остаточним і оскарженню не підлягає. Таке рішення не звільняє платника податку від зобов'язань щодо сплати пені, обчисленої із 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент сплати.
Суми донарахованого податку та фінансових санкцій сплачуються платником податку самостійно в строк не більше десяти робочих днів з дня отримання підписаного керівником відповідного податкового органу рішення про застосування санкцій до платника податку. При цьому пеня нараховується за весь строк недоїмки, включаючи останній робочий день, що передує дню фактичної сплати суми недоїмки та фінансових санкцій.
Коли платник податку відмовляється визнати висновки перевірки податкового органу або має зауваження до них та оскаржує такі висновки у встановленому законом порядку, сплата донарахованого податку та фінансових санкцій зупиняється до прийняття рішення за результатами такого оскарження. Якщо за наслідками оскарження визнається правильність висновків податкового органу, платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму донарахованого податку та фінансових санкцій до подання розрахунку податкових зобов'язань за період, на який припадає дата прийняття рішення за результатами такого оскарження. При цьому пеня нараховується на визнану суму недоїмки за весь строк недоїмки, включаючи останній робочий день, що передує дню фактичної сплати суми недоїмки та фінансових санкцій.
Посадові особи, винні в порушенні податкового законодавства, притягаються до адміністративної відповідальності згідно із законодавством. Суми виявленого прихованого (заниженого) прибутку та штрафи справляються за весь час ухилення від сплати податку. Після закінчення встановлених строків сплати податку не внесені до бюджетів суми вважаються недоїмкою та стягуються до бюджетів з нарахуванням пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сума податкових платежів, що надміру надійшла до бюджету в результаті неправильного нарахування або порушення платником податку встановленого порядку сплати податку, підлягає поверненню з відповідного бюджету протягом десяти робочих днів з моменту отримання податковим органом відповідної заяви платника податку або зарахуванню на зменшення платежів до цього бюджету майбутніх періодів, за вибором платника податку, якщо не минув строк позовної давності, встановлений законодавством.
Подання заяви про повернення надміру сплачених податків перериває перебіг строку позовної давності.
Сума податку, що надміру надійшла до бюджету в результаті неправильного нарахування (донарахування) податковим органом, підлягає поверненню з відповідного бюджету з урахуванням сум, сплачених за фінансовими санкціями, або зарахуванню на зменшення платежів до цього бюджету майбутніх періодів на підставі заяви, яка подається платником податку такому податковому органу, якщо не минув строк позовної давності, встановлений законодавством. При цьому, починаючи з дня внесення зазначених сум до бюджету і закінчуючи днем повернення (заліку) їх на зазначену суму, провадиться нарахування в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент такого повернення (заліку). Обов'язковими для виконання платником податку є тільки акти центрального податкового органу, видані у випадках, прямо передбачених Законом “Про оподаткування прибутку підприємств” та зареєстрованих Міністерством юстиції.

 


 

 

 

3.1.4. Податок на доходи фізичних осіб


Цей податок обчислюється згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року “Про прибутковий податок з громадян” зі змінами і доповненнями.
Суб'єктами оподаткування є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства — як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.
Об'єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний дохід громадян за календарний рік (складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний із різних джерел як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування у громадян, котрі не мають постійного місця проживання в Україні, є дохід, одержаний із джерел в Україні.
До сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, доходи у формі дивідендів за акціями, доходи, одержані внаслідок розподілу прибутку (доходу) підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій та натуральній формах.
Оподатковуваними прибутковим податком доходами, одержаними за місцем основної роботи (служби, навчання), вважаються доходи, одержані від підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, з котрими громадянин має трудові відносини за умови обов'язкового ведення в цьому місці трудової книжки і провадження відрахувань до фонду соціального страхування.
Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. “Про прибутковий податок з громадян” визначені розміри місячного сукупного оподатковуваного доходу громадян та ставки податку. Проте, відрахування прибуткового податку з громадян здійснюються відповідно до Указу Президента України від 13 вересня 1994 р\ “Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян” за такими ставками:

Місячний сукупний оподатковуваний дохід (у неоподатковуваних мінімумах)

Ставки та розміри податку

1

2

3 доходу в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму

Не оподатковується

3 доходу в розмірі від одного неоподатковуваного мінімуму + 1 крб до 5 неоподатковуваних мінімумів

10 відсотків від суми доходу, що перевищує розмір одного неоподатковуваного мінімуму

3 доходу в розмірі від 5 неоподатковуваних мінімумів -1- 1 крб до 10 неоподатковуваних мінімумів

Податок з доходу в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів + 15 відсотків від суми, що перевищує дохід у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів

 

1

2

3 доходу в розмірі від 10 неоподатковуваних мінімумів + 1 крб до 60 неоподатковуваних мінімумів

Податок з доходу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів + 20 відсотків від суми, що перевищує дохід у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів

3 доходу в розмірі від 60 неоподатковуваних мінімумів + 1 крб до 100 неоподатковуваних мінімумів

Податок з доходу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів + 30 відсотків від суми, що перевищує дохід у розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів

3 доходу в розмірі понад 100 неоподатковуваних мінімумів

Податок з доходу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів + 40 відсотків від суми, що перевищує дохід у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів

При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в натуральній формі, так і в грошовій (у національній або іноземній валюті). Доходи, одержані в натуральній формі, зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними (ринковими) цінами. Сплата податку з доходів, одержаних в іноземній валюті, провадиться у гривнях. Доходи, одержані в іноземній валюті, перераховуються в гривні за курсом, що встановлюється Національним банком України на дату одержання доходу.
Із сум авторських винагород, що виплачуються спадкоємцям повторно або неодноразово, податок нараховується до джерел виплати в складі сукупного оподатковуваного річного доходу за наведеними ставками, збільшеними вдвічі, але не більше 70 процентів.
Із сум доходів, одержуваних громадянами — засновниками та учасниками підприємств у формі дивідендів за акціями і внаслідок розподілу прибутку (доходу) цих підприємств та інших корпоративних прав, податок нараховується до джерел виплати в складі сукупного оподатковуваного річного доходу за ставкою 15 процентів.
Нарахування, утримання і перерахування до бюджету прибуткового податку з громадян здійснюється підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності, котрі провадять виплати доходів. Обчислення податку протягом року провадиться із суми місячного сукупного оподатковуваного доходу. При цьому для громадян, котрі мають право на одержання пільг, сума місячного сукупного оподатковуваного доходу зменшується на розмір цих пільг.
Обчислення податку і перерахунок провадяться до 1 лютого наступного за звітним роком, а до 15 лютого ці відомості за встановленою формою подаються ними до податкової адміністрації за місцем проживання платника.
До сукупного оподатковуваного доходу не включаються:
— допомога за державним соціальним страхуванням і державним соціальним забезпеченням, крім допомоги з тимчасової непрацездатності (в тому числі допомога з вагітності та пологах, з догляду за хворою дитиною та ін.)
— суми одержуваних аліментів;
— державні пенсії, а також додаткові пенсії, що виплачуються з умовами добровільного страхування пенсій;
— компенсаційні виплати в грошовій і натуральній формах у межах норм, передбачених чинним законодавством, за винятком компенсації за невикористану відпустку при звільненні;
— суми грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержуваних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби;
— суми, одержувані в результаті відчуження майна, яке належить громадянам за правом власності, за нотаріальне посвідчення якого сплачується державне мито, крім доходів, одержуваних від реалізації продукції та іншого майна в результаті підприємницької та іншої діяльності з метою одержання доходу;
— доходи громадян від продажу вирощеної в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній і садовій ділянках продукції рослинництва та бджільництва, худоби, кролів, нутрій, птиці як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки;
— суми, одержувані в результаті успадкування і дарування, за винятком сум авторської винагороди, одержуваних неодноразово спадкоємцями (правонаступниками) авторів творів науки, літератури та мистецтва” а також відкриттів, винаходів та промислових зразків;
— виграші за облігаціями державних позик та лотереями, проценти і виграші за вкладами в установах банків, за ощадними сертифікатами та державними казначейськими зобов'язаннями;
— суми, одержані громадянами за обов'язковим і добровільним страхуванням (за винятком випадків, коли страхові внески з накопичуваного страхування сплачуються за рахунок коштів підприємств, установ та організацій);
— суми матеріальної допомоги як в грошовій, так і в натуральній формі незалежно від її розміру, що надається місцевими органами державної виконавчої влади, профспілками, фондом соціального страхування, благодійними фондами та іноземними державами на підставі рішень уряду України у зв'язку із стихійним та екологічним лихом, аваріями і катастрофами;
— суми, одержані громадянами в результаті розміщення їхніх власних збережень на поточних (депозитних) рахунках банків України, в тому числі в іноземній валюті;
— суми доходів, що направляються у джерела одержання їх на придбання акцій, та суми, інвестовані на реконструкцію і розширення виробництва суб'єктів підприємницької діяльності;
— суми, що перераховуються за заявами громадян (у тому числі фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності) до відділень благодійних та екологічних фондів, а також підприємствам, установам, організаціям, закладам культури, освіти, науки, охорони здоров'я і соціального забезпечення, які фінансуються з бюджету, в межах дванадцяти мінімальних заробітних плат на рік;
— суми, одержувані працівниками на відшкодування шкоди, заподіяної їм каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, а також у зв'язку із втратою годувальника;
— суми, одержувані громадянами за здавання ними крові, від інших видів донорства, за здавання грудного молока;
— вартість путівок на лікування, відпочинок та в дитячі оздоровчі табори, крім туристських і міжнародних;
— суми, одержувані громадянами від органів статистики за ведення записів сімейних бюджетів.
— суми доходів осіб, котрі виконують сільськогосподарські та будівельні роботи в сільській місцевості тимчасово або сезонно, а також членів студентських будівельних загонів на спорудженні об'єктів у сільській місцевості;
— доходи працівників сільськогосподарських підприємств і рибних господарств незалежно від форм власності та господарювання і риболовецьких колгоспів, одержані ними натурою (сільськогосподарською, рибною продукцією власного виробництва зазначених підприємств та продукцією її переробки, за винятком продукції, визначеної Кабінетом Міністрів України). Обчислення зазначених доходів провадиться за очікуваною собівартістю відповідної продукції.
Згідно з доповненнями, внесеними до законодавчих актів, до сукупного оподатковуваного доходу громадян, крім переліку, наведеного вище, не включаються:
— суми плати за утримання та навчання дітей у дошкільних виховних закладах, закладах загальної середньої, професійно-технічної освіти, а також у державних вищих закладах освіти, розташованих на території України, за рахунок фізичних або юридичних осіб;
— суми дивідендів, що були оподатковані під час їх виплати відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”;
— суми, одержані громадянами за здану ними вторинну сировину (макулатуру та ганчір'я);
— кошти, внесені фізичними та юридичними особами на пенсійні рахунки, відкриті в уповноважених холдинговою компанією “Київміськбуд” банках відповідно до Закону України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд”;
— кошти, що відповідно до Закону України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд” виплачуються фізичним особам згідно з договорами пенсійних вкладів, укладеними в період проведення такого експерименту (за винятком випадків, коли кошти зняті вкладником з пенсійного рахунка з порушенням умов, зазначених у договорі пенсійного вкладу);
— вартість благодійної, у тому числі гуманітарної допомоги (далі — благодійна допомога), яка надходить у вигляді коштів або майна (безоплатно виконаної роботи, наданої послуги), на користь осіб, а саме такі види допомоги.
Цільова або нецільова благодійна допомога, яка надходить особам, постраждалим внаслідок:
- екологічних, техногенних та інших катастроф у місцевостях, оголошених Президентом України зонами надзвичайної екологічної ситуації;
- стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій загальнодержавного або місцевого характеру, які завдали або створюють загрозу здоров'ю громадян, навколишньому природному середовищу, викликали або можуть викликати людські жертви або втрату власності громадян, у зв'язку з якими рішення про залучення благодійної допомоги було прийнято відповідно Кабінетом Міністрів України або органом місцевого самоврядування.
Благодійна допомога, що надається на зазначені цілі, розподіляється через спеціальні позабюджетні фонди, створені державою чи органом місцевого самоврядування, або через наявну мережу благодійних організацій.
Цільова благодійна допомога, яка надається благодійними організаціями набувачам благодійної допомоги для:
- відшкодування витрат на оплату вартості лікування осіб, у тому числі на придбання ліків, донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань (у розмірах, що не покриваються виплатами сум страхового відшкодування з фондів обов'язкового медичного страхування), крім косметичного лікування або протезування, водолікування та геліотерапії, не пов'язаних із хронічними захворюваннями; лікування зубів та їх протезування з використанням дорогоцінних металів, порцеляни та гальванопластики; штучних запліднень, абортів (за винятком абортів, які проводяться за медичними показаннями), операцій з переміни статі, лікування венеричних захворювань (за винятком лікування синдрому набутого імунодефіциту), лікування від тютюнової чи алкогольної залежності. До запровадження системи обов'язкового медичного страхування норми цього абзацу поширюються на загальну суму (вартість) благодійної допомоги, отриманої її набувачем на такі цілі (з урахуванням зазначених обмежень);
- відшкодування витрат на освіту (навчання) або перенавчання в закладах освіти набувача благодійної допомоги, зареєстрованого як безробітний, а також будь-якої іншої особи внаслідок проведення публічно оголошеного конкурсу, у тому числі як призначення стипендій, що виплачуються через такі заклади освіти;
- відшкодування витрат на утримання набувача благодійної допомоги, який не досяг 18-річного віку, в дошкільному закладі, інтернаті, а також на оплату вартості утримання такого набувача в реабілітаційних центрах або його навчання у музичних школах, школах мистецтв;
- відшкодування витрат на утримання та соціальну адаптацію інвалідів та престарілих громадян у закладах, призначених для такого утримання та соціальної адаптації;
- відшкодування витрат на харчування та облаштування на нічліг осіб, які не мають житла, у закладах, що надають такі послуги;
- відшкодування витрат на поліпшення умов утримання або медичного обслуговування осіб, які перебувають у пенітенціарних закладах України;
- відшкодування витрат на проведення набувачем благодійної допомоги наукових досліджень або розробок за умови, що їх результати підлягають оприлюдненню та не можуть бути предметом патентування чи інших обмежень в оприлюдненні чи безоплатному розповсюдженні об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, отриманих у результаті таких досліджень або розробок, а також у разі коли отримання такої допомоги не містить передумов щодо виникнення будь-яких договірних зобов'язань між благодійником або будь-якою третьою особою та набувачем благодійної допомоги в майбутньому, крім обов'язків з цільового використання такої благодійної допомоги. У разі коли після завершення зазначеного наукового дослідження (розробки) у набувача благодійної допомоги залишаються об'єкти власності, надані благодійною організацією для виконання такого дослідження (розробки), такий набувач зобов'язаний: придбати такі об'єкти власності у такої благодійної організації за їх звичайною ціною на момент такого придбання; або повернути такі об'єкти власності такій благодійній організації чи іншій благодійній організації; або визнати дохід у розмірі звичайної вартості таких об'єктів власності з його включенням до складу декларації із сукупного оподатковуваного доходу за наслідками відповідного року;
- відшкодування витрат особи, що є членом аматорської спортивної організації, клубу, або окремого спортсмена-аматора на придбання спортивного знаряддя та інвентарю; оренду або утримання спортивних майданчиків, приміщень чи споруд; відшкодування витрат, пов'язаних з участю такої особи у спортивних змаганнях. З метою застосування цього абзацу під терміном аматорська спортивна організація, клуб слід розуміти громадську організацію, діяльність якої не спрямована на отримання доходу; під терміном спортсмен-аматор слід розуміти особу, чия спортивна діяльність не спрямована на отримання доходу, за винятком отримання нагород чи винагород від імені держави або органів місцевого самоврядування;
- відшкодування інших витрат набувача благодійної допомоги, якщо його доходи, отримані від інших осіб для здійснення такого відшкодування, звільняються від оподаткування.
Під терміном відшкодування витрат слід розуміти здійснення благодійною організацією оплати (надання інших видів компенсацій) вартості товарів (робіт, послуг) на користь осіб, що безпосередньо надають такі товари (роботи, послуги) набувачам благодійної допомоги у зазначених випадках. Таке відшкодування витрат може здійснюватися як за рахунок коштів (майна) такої благодійної організації, так і за рахунок коштів (майна), які надійшли до такої благодійної організації на користь окремого набувача благодійної допомоги. Використання коштів (майна), які надійшли до благодійної організації на користь окремого набувача благодійної допомоги, на інші потреби не дозволяється. Відшкодування витрат не включає виплату заробітної плати, а також прирівняних до неї виплат та нарахувань відповідно до законодавства.
Набувач цільової благодійної допомоги має право на її використання протягом 12 календарних місяців, наступних за місяцем її отримання (її частини), за винятком надання благодійної допомоги у вигляді ендавменту. Під терміном "ендавмент" слід розуміти суму коштів або інших ліквідних активів, яка вноситься благодійником у банківську або небанківську фінансову установу, завдяки чому набувач благодійної допомоги отримує право на використання пасивних доходів, що виникають внаслідок користування такими коштами (активами) такими установами; при цьому набувач не має права на витрачання основної суми ендавменту. Якщо протягом зазначеного вище строку цільова благодійна допомога не була використана за призначенням її набувачем, вона підлягає поверненню благодійнику в невикористаній сумі протягом кварталу, на який припадає кінець призначеного строку її використання, або протягом цього строку має бути внесена до місцевого бюджету, до якого зараховується податок, стягнутий з такого набувача, у розмірі такої невикористаної суми. У такому ж порядку використовуються пасивні доходи, отримані від розміщення такої благодійної допомоги. Набувач цільової благодійної допомоги має право звернутися до податкового органу з поданням щодо продовження строку використання цільової благодійної допомоги у разі існування достатніх підстав, що підтверджують неможливість її повного використання в зазначені строки. У разі коли податковий орган відмовляє в такому продовженні, його рішення може бути оскаржене в адміністративному або судовому порядку згідно із законодавством.
Нецільова благодійна допомога, яка надається її набувачам, що мають доходи, нижчі за офіційно встановлений місячний рівень прожиткового мінімуму у розрахунку на кожного набувача, та є: безробітними; пенсіонерами; особами з багатодітних сімей; інвалідами; особами, визнаними недієздатними; дітьми-сиротами; особами, які отримують житлові субсидії; особами, які мають статус біженців або є особами з числа депортованих народів.
Не підлягає оподаткуванню нецільова благодійна допомога, що надається такому набувачеві у розмірах, які не перевищують розмір прожиткового мінімуму (з урахуванням його доходів з інших джерел) за відповідний місяць. При отриманні такої нецільової допомоги набувач має надати благодійній організації заяву із зазначенням суми свого доходу за відповідний місяць (крім безробітних, пенсіонерів та дітей-сиріт, що отримують доходи з одного джерела або їх не отримують), а благодійна організація має надіслати податковому органові за місцем податкової реєстрації набувача довідку про суму наданої благодійної допомоги у порядку, визначеному цим Декретом для виплати неосновних доходів. У разі коли за наслідками податкового року загальна сума нецільової благодійної допомоги, наданої її набувачу (з урахуванням доходів з інших джерел), перевищує суму доходу, що дорівнює рівневі прожиткового мінімуму, розрахованого за 12 місяців такого податкового року, зазначене перевищення підлягає включенню до суми сукупного оподатковуваного доходу названого набувача за наслідками податкового року та оподатковується за загальними правилами. До сукупного оподаткованого доходу також не включаються:
— суми, які направляються платниками податку до благодійних установ та організацій, але не більше 4 відсотків від суми задекларованого сукупного оподатковуваного доходу за звітний рік, що враховується під час подання декларації з сукупного оподатковуваного доходу за такий рік (Закон України “Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” щодо оподаткування благодійної допомоги від 7 грудня 2000 р. № 2136-Ш);
— суми плати за утримання та навчання дітей у дошкільних виховних закладах, закладах загальної середньої, професійно-технічної освіти, а також у державних вищих навчальних закладах, розташованих на території України, за рахунок фізичних або юридичних осіб (Закони України “Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 13 лютого 1998 р. № 129/98-ВР та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 23 березня 1999 р. № 539-ХІV);
— суми дивідендів, що були оподатковані під час їх виплати відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (Закони України “Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 13 лютого 1998 р. № 129/98-ВР);
— суми, одержані громадянами за здану ними вторинну сировину (макулатуру, ганчір'я, полімери, склобій, відходи гумові, у тому числі зношені шини) (Закони України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України “Про відходи” від 14 грудня 1999 р. № 1288-ХIV та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відходів” від 7 березня 2002 р. № 3073-Ш);
— кошти, внесені фізичними та юридичними особами на рахунки учасників фондів банківського управління, відкриті відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд”;
— кошти, що відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд” сплачуються фізичним особам згідно з договорами про додаткові пенсійні та про цільові виплати, укладеними в період проведення такого експерименту (за винятком випадків, коли кошти зняті учасником фонду банківського управління з рахунка такого учасника з порушенням умов, викладених у Правилах фонду банківського управління) (Закони України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд” від 20 квітня 2000 р. № 1694-ІП та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд”);
— стипендії Президента України, що одержані талановитими перспективними спортсменами України, чемпіонами Олімпійських та Параолімпійських ігор, і стипендії Міжнародного Олімпійського Комітету, а також вартість рухомого та нерухомого майна і подарунків, переданих їм у власність (Закон України “Про підтримку олімпійського, параолімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні” від 14 вересня 2000 р. № 1954-ІII);
— суми допомоги, вартість подарунків (призів), що надаються один раз на календарний рік у межах розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на працездатну особу, за рахунок юридичних, фізичних осіб та громадських організацій (Закон України “Про внесення змін до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 26 квітня 2001 р. № 2405-Ш);
— доходи учасників фондів банківського управління, що сформовані відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд” (Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про проведення експерименту, в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд” від 7 лютого 2002 р. № 3045-Ш);
Під терміном благодійна організація слід розуміти організацію, яка відповідає всім наведеним нижче вимогам:
— є неприбутковою організацією, створеною для здійснення благодійної діяльності відповідно до Закону України “Про благодійництво та благодійні організації”, яка зареєстрована у відповідному податковому органі як благодійна організація та має в установчих документах обов'язок з періодичного, але не рідше одного разу на рік, оприлюднення повних звітів про джерела залучення коштів (майна) для здійснення благодійної діяльності та про напрями їх використання, а також про надання таких звітів будь-якому благодійнику такої благодійної організації, за запитом останнього;
— є релігійною організацією або професійною спілкою, створеною згідно із законом та зареєстрованою у відповідному податковому органі.
Організація не вважається благодійною (незалежно від її організаційно-правового статусу або назви), якщо:
— така організація бере пряму або побічну участь у виборах або рекламуванні будь-якої політичної партії (партійного блоку або об'єднання) або окремої фізичної особи на будь-які виборні посади;
— надходження або активи такої організації використовуються для отримання вигід або переваг будь-якою фізичною або юридичною особою, крім отримання вигід належними набувачами благодійної допомоги.
Благодійна організація подає звіти про залучення коштів (майна) для здійснення благодійної діяльності та про напрями їх використання у строки та в порядку, встановлені зазначеним Декретом для подання податкової звітності з прибуткового податку з громадян.
Сукупний оподатковуваний дохід зменшується на суму, що не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано дохід, встановленого чинним законодавством розміру мінімальної місячної заробітної плати (неоподатковуваний мінімум).
Сукупний оподатковуваний дохід додатково зменшується на суму, що не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано дохід, встановленого чинним законодавством розміру мінімальної місячної заробітної плати (неоподатковуваний мінімум) одному з батьків (опікунів, піклувальників) на кожну дитину віком до 16 років, якщо місячний сукупний оподатковуваний дохід не перевищує розміру десяти мінімальних місячних заробітних плат, встановленого чинним законодавством.
Зазначена пільга зберігається до кінця року, в якому діти досягли 16-річного віку, а в разі смерті дітей — протягом наступних дванадцяти місяців. Зменшення оподатковуваного доходу починає провадитися з місяця народження дитини. Довідки про наявність дітей подаються громадянами за місцем їхньої основної роботи (служби, навчання) до виплати їм заробітної плати за першу половину січня, а в разі зміни кількості утриманців — не пізніше 15 числа наступного місяця після цієї зміни. При обчисленні податку податковими органами такі довідки подаються їм одночасно з декларацією про одержані доходи.
Громадянам, котрі перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями і фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності (за місцем основної роботи), зменшення оподатковуваного сукупного доходу в розмірі мінімальної місячної заробітної плати на кожну дитину віком до 16 років провадиться щомісячно. В інших громадян зменшення оподатковуваного сукупного доходу на зазначену суму провадиться податковими органами при нарахуванні авансових і остаточних сум податку відповідно до кількості місяців, за які одержано дохід.
Сукупний оподатковуваний дохід зменшується до десяти неоподатковуваних мінімумів:
а) для громадян, котрі постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до І та II категорії;
б) для інвалідів війни І групи.
Сукупний оподатковуваний дохід зменшується до п'яти неоподатковуваних мінімумів:
а) для учасників Великої Вітчизняної війни, інших бойових операцій із захисту СРСР із числа військовослужбовців, котрі проходили службу у військових частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії, для партизанів;
б) для військовослужбовців і призваних на навчальні, перевірочні збори військовозобов'язаних, котрі проходили службу в складі обмеженого контингенту радянських військ у Республіці Афганістан та в інших країнах, де в цей період велися бойові дії;
в) для інвалідів з дитинства, інвалідів І і II груп;г) для громадян, котрі постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до IIІ та IV категорій;
д) для батьків і одного з подружжя військовослужбовців, котрі загинули чи померли або пропали безвісти при виконанні службових обов'язків;
е) для одного з батьків, котрий виховує інваліда з дитинства; для батьків, котрі виховують двох і більше інвалідів з дитинства, якщо вони проживають разом з ними і потребують постійного догляду;
є) для громадян, реабілітованих відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні.
Одним з ефективних механізмів контролю за сплатою податків фізичними особами є прийнятий 22 грудня 1994 року Верховною Радою України Закон “Про державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів”.
Основною метою створення Державного реєстру є забезпечення повного державного обліку фізичних осіб, котрі постійно проживають в Україні, мають об'єкти оподаткування, передбачені чинним законодавством, і зобов'язані сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів, а також осіб, котрі не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до чинного законодавства повинні сплачувати податки в Україні.
Державний реєстр створюється Державною податковою адміністрацією України і складається з інформаційного фонду, що міститься в базах даних Державної податкової адміністрації України, державних податкових адміністрацій Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст і районів у містах. Він має забезпечувати:
— організацію автоматизованої обробки інформації про сплату податків та інших обов'язкових платежів фізичними особами в режимі комп'ютерної мережі;
— взаємодію державних податкових адміністрацій з метою забезпечення контролю за правильністю і вчасністю сплати податків та інших обов'язкових платежів фізичними особами;
— організацію нормативно-довідкової інформації для взаємодії державних податкових адміністрацій з іншими державними органами.
До інформаційного фонду реєстру мають включатися такі дані:
а) індивідуальні ідентифікаційні номери, що надаються фізичним особам — платникам податків та інших обов'язкових платежів і зберігаються за ними протягом усього їхнього життя;
б) загальні відомості про фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів, а саме:
— прізвище, ім'я та по батькові;
— дата народження;
— місце народження (країна, область, район, населений пункт);
— місце проживання;
— місце основної роботи;
— види сплачуваних податків та інших обов'язкових платежів;
в) інформація про сплату фізичними особами податків та інших обов'язкових платежів.
Основними джерелами формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних, осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів є:
— дані державних податкових адміністрацій по районах, районах у містах без районного поділу про фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;
— інформація підприємств, установ, організацій усіх форм власності, включаючи Національний банк України, комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, про суми виплачених фізичним особам доходів і утриманих з них податків та інших обов'язкових платежів;
— інформація виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів та інших органів, уповноважених проводити державну реєстрацію (ліцензування) фізичних осіб — суб'єктів підприємницької та іншої діяльності;
— відомості міських та районних відділів (управлінь) внутрішніх справ про громадян, котрі прибули на проживання в даний район або місто чи вибули з них;
— відомості відділів реєстрації актів громадянського стану виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів про громадян, котрі померли.
Провадити державну реєстрацію фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності уповноважено підприємства, установи, організації всіх форм власності, включаючи установи Національного банку України, комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, інші органи. За місячний термін вони зобов'язані передавати до державних податкових адміністрацій відомості, на підставі яких Державна податкова адміністрація України надає фізичній особі — платникові податків та інших обов'язкових платежів ідентифікаційний номер і надсилає до державної податкової адміністрацій за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання доходів чи за місцезнаходженням об'єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером.
Головним користувачем Інформації Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів виступає Уряд держави та його органи (міністерства, відомства), інші державні органи відповідно до чинного законодавства.
Діючі в Україні окремі локальні системи реєстрації (запис актів громадянського стану, відображення руху населення та інше) не дають повного уявлення про загальний соціальний стан суспільства і недостатні для реалізації цілей соціально-економічної політики. Створення ж Державного реєстру як системи соціально-індивідуалізованої характеристики людини дасть можливість мати інформацію про стан життєвого середовища кожного громадянина, його зміни, ступінь відповідності певним суспільним стандартам. Для країни в цілому Державний реєстр — інформаційна основа для розробки та реалізації різноманітних програм національного масштабу.
У разі невчасного залучення громадян до сплати податку або неправильного оподаткування їхніх доходів стягнення або повернення відповідної суми податку допускається не більш як за три роки до виявлення факту неправильного оподаткування. Не утримані (утримані не повністю або невчасно), а також не перераховані до бюджету суми податку, що підлягають стягненню, стягуються в безспірному порядку податковим органом із підприємств, установ, організацій та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, що виплачували доходи громадянам. Із громадян, котрі займаються підприємницькою діяльністю і не мають розрахункових рахунків в установах банків, стягнення прибуткового податку провадиться через нотаріальні контори за виконавчими написами або у судовому порядку.
Громадяни, винні у невчасному поданні декларації про доходи чи у включенні до декларації перекручених даних, у тому, що немає обліку, або в неналежному веденні обліку доходів та витрат, для яких встановлено обов'язкову форма обліку, притягаються податковими органами до адміністративної відповідальності у формі штрафу в розмірі мінімальної місячної заробітної плати, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, — у розмірі двох мінімальних місячних заробітних плат.
У разі приховування (заниження) громадянами доходів до них застосовуються заходи відповідальності (фінансова санкція) у формі стягнення суми прибуткового податку, обчисленої з фактично одержаного доходу (з урахуванням заниженого і прихованого доходу), і штрафу в двократному розмірі від додатково обчисленої суми прибуткового податку внаслідок збільшення оподатковуваного доходу, а при повторному порушенні протягом року — штрафу в п'ятикратному розмірі від додатково нарахованої суми податку, що сплачуються в 15-денний строк від дня прийняття податковим органом відповідного рішення.

 


 

 

3.1.5. Мито


Мито, що стягується митницею, є податком на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.
В Україні застосовуються такі види мита:
— адвалорне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
— специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
— комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.
Порядок обкладання митом предметів, які ввозяться, вивозяться чи пересилаються громадянами за митний кордон України, встановлено Законом України “Про єдиний митний тариф” від 5 лютого 1992 року зі змінами та доповненнями. Законом визначено, що єдиний митний тариф України — це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф України базується на міжнародне визнаних нормах і розвивається в напрямі максимальної відповідальності до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і правил митної справи.
Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при ввезенні їх на митну територію України. Ввізне мито є диференційованим:
— щодо товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України застосовуються преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;
— щодо товарів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги з мит, за винятком випадків, коли зазначені мита та пільги щодо них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.
До решти товарів та інших предметів застосовуються повні (загальні) ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.
Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при вивезенні їх за межі митної території України.
На окремі товари та інші предмети можуть встановлюватися сезонні ввізне і вивізне мита на строк не більше чотирьох місяців з моменту встановлення їх.
В окремих випадках при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мит можуть застосовуватися:
1) спеціальне мито. Воно застосовується: як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію України в таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів; як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, котрі порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі” а також як захід для припинення несумлінної конкуренції у випадках, що визначаються законами України; як захід у відповідь на дискримінаційні дії та недружні дії з боку іноземних держав проти України або у відповідь на дії окремих країн та їхніх союзів, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;
2) антидемпінгове мито. Застосовується у випадках: ввезення на митну територію України товарів за ціною, істотно нижчою за їхню конкурентну ціну в країні експорту на момент цього експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів чи перешкоджає організації або розширенню виробництва подібних товарів в Україні; вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення завдає чи загрожує завдати шкоди загальнодержавним інтересам України;
3) компенсаційне мито. Застосовується у випадках: ввезення на митну територію України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалася субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів чи перешкоджає організації або розширенню виробництва подібних товарів в Україні; вивезення за межі митної території України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалася субсидія, якщо таке вивезення завдає чи загрожує завдати шкоди державним інтересам України. Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їхньої митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури:
— на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України;
— комісійні та брокерські;
— плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предметів і яку має бути оплачено імпортером (експортером) прямо чи побічно як умову ввезення (вивезення) їх. При явній невідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів або в разі неможливості перевірки її обчислення митні органи України визначають митну вартість послідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші предмети, ціни на подібні товари та інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах.
Мито вноситься до державного бюджету України. При визначенні митної вартості і сплаті мита іноземна валюта перераховується у валюту України за курсом Національного банку України, який застосовується для розрахунків у зовнішньоекономічних операціях і діє на день подання митної декларації.
Мито сплачується митним органам України, а за товари та інші предмети, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, — підприємствам зв'язку. Порядок надання відстрочки та розстрочки сплати мита встановлюється Державним митним комітетом України.
Законом визначено пільги із сплати мита та порядок повернення надміру стягненого та стягнення недобраного мита. Так, сума надміру стягнутого мита підлягає поверненню власникові товарів та інших предметів на його вимогу протягом одного року з моменту митного оформлення. Мито, не сплачене в строки, на які було надано відстрочку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших дій, що спричинили його недобір, стягується за розпорядженням митних органів України в безспірному порядку.
Вчасно не сплачене мито стягується за весь час заборгованості бюджету з нарахуванням пені в розмірі 0,2 відсотка суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати.
Законом України “Про звільнення від обкладення митом предметів, які вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України” від 5 травня 1996 року громадянам заборонено вивезення за межі митної території України:
а) предметів, на які встановлюються державні дотації, крім предметів особистого користування;
б) предметів (або їхніх частин) промислового призначення (обладнання, комплектуючі, матеріали тощо), що застосовуються у виробничій сфері, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;
в) коштовних металів, коштовного каміння та виробів з них, культурних цінностей з метою відчуження їх.

 


 

 

3.1.6. Державне мито


Державне мито є платою, яка стягується за здійснення юридична значимих дій уповноваженими на це компетентними органами в інтересах юридичних та фізичних осіб та видачу їм відповідних документів, які мають правове значення.
Розмір ставок державного мита та порядок його відрахування встановлено Декретом КМ України “Про державне мито” від 21 січня 1993 року (із змінами та доповненнями). Сплачується і зараховується державне мито за місцем розгляду та оформлення до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, яке зараховується до державного бюджету України (справляється з позовних заяв).
Місцеві Ради народних депутатів мають право, крім зазначених у гл. 1.5 пільг, встановлювати додаткові пільги для окремих платників із сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України щодо державного мита, яке зараховується до державного бюджету України.
Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Об'єкти державного мита
Державне мито справляється:
— із позовних заяв, заяв із переддоговірних спорів, заяв кредиторів у справах про банкрутство і т. п.;
— за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;
— за реєстрацію актів громадянського стану, а також за видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану і свідоцтв у зв'язку із зміною, доповненням, виправленням та поновленням записів актів громадянського стану;
— за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку дії їх та за внесення змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що замінюють їх; за видачу або продовження посвідок на проживання; за видачу візи до національного паспорта іноземного громадянина; за видачу нового зразка паспорта громадянина України;
— за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;
— за видачу дозволів на право полювання та рибальства;
— за операцію із цінними паперами;
— за операції, що здійснюються на товарних, сировинних та інших біржах, крім валютних; за проведення аукціону та ін.
Ставки державного мата встановлюються в розмірах відповідно до переліку, визначеного Декретом. Сплачується державне мито готівкою, митними марками і шляхом перерахувань з рахунку платника в кредитній установі. З позовів, що подаються до суду та арбітражного суду, в іноземній валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті державне мито сплачується в іноземній валюті.
Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України.
Якщо державне мито внесено в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, або було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій державними нотаріальними конторами або виконавчими комітетами міських, селищних і сільських Рад народних депутатів та в інших випадках, передбачених законодавством, сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю.
Повернення державного мита провадиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє мито, протягом року з дня зарахування його до бюджету. За невчасне та неповне внесення державного мита до бюджету стягується пеня в розмірі 0,2 відсотка за кожний день прострочки.

 


 

 

3.1.7. Податок на нерухоме майно (нерухомість)


З усіх податків, що справляються у світі, найпоширеніший майновий податок. Однією з причин цього є те, що ухилитися від податку на нерухоме майно (земля і нерухомі споруди, наприклад, будинки) досить важко. Хоча найпоширеніша база майнових податків — це земля й будинки, в деяких країнах місцева влада включає до податкової бази також рухоме майно, таке як транспортні засоби, товарно-матеріальні запаси компанії, обладнання й устаткування.
Податки можуть спиратися на потенційну або продажну вартість землі або/та споруд, рухомого майна або матеріальних капітальних активів. Майно може оцінюватися на основі вартості реального основного капіталу або річної вартості, або в інший спосіб. Як правило, такі заклади, як школи, лікарні, а також культові споруди виводяться з-під оподаткування. Дуже зручно покладати відповідальність за сплату податків на власників майна. Незаселене житло оподатковується тільки у Франції та Великобританії. У Франції майновий податок коригується відповідно до чисельності сім'ї. У США і Великобританії малозабезпечені власники одержують податкові знижки. Житлова власність, як правило, оподатковується за нижчими ставками, ніж приміщення компаній.
Незважаючи на те, що складає базу оподаткування, загалом податок стягується пропорційно до ринкової вартості майна, тобто ціни майна в разі його продажу. Це означає, що майнові податки не обмежуються лише фактично придбаним і проданим впродовж певного проміжку часу майном, а справляються на основі ціни на майно в разі його продажу. Цей тип бази оподаткування називається базою майнового податку на основі вартості реального основного капіталу, і саме вона застосовується найчастіше.
З іншого боку, в деяких країнах база оподаткування визначається як річна орендна вартість майна, тобто сума Доходу, одержаного від майна за якийсь проміжок часу.
Середня частка місцевих майнових податків у місцевих податкових надходженнях складає близько 50 відсотків у федеративних країнах і 30 відсотків в унітарних країнах. У Нідерландах, Сполучених Штатах Америки і в Канаді ця частка дорівнює 70 відсоткам місцевих податкових надходжень, а у Великобританії вона складала 100 відсотків. Таким чином, у країнах західної демократії найпоширенішим податком, що накладається місцевою владою, є майновий податок.
Наявність податків на нерухоме майно в Україні визначає стаття 14 Закону України “Про систему оподаткування” в редакції Закону від 18 лютого 1997 р. Введення їх у дію передбачається Законом України “Про податок на нерухоме майно (нерухомість)”. Законопроект останнього схвалено Верховною Радою 26 лютого 1997 року. За статтею 1 законопроекту “платниками податку на нерухоме майно є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі громадяни), які мають у власності нерухоме майно, що розміщується на території України, а також громадяни, які постійно проживають в Україні та мають у власності нерухоме особисте майно за її межами”.

 


 

 

3.1.8. Плата (податок) за землю


Багатство будь-якої держави, в тому числі й України, полягає не в тому як багато в країні природних ресурсів, а в тому як організовано господарське використання їх.
За роки Радянської влади, коли основним методом управління економікою було адміністрування, земля формально не визнавалась майном, хоча завжди й була ним. Завдання з регулювання відносин землекористування спрощувались і зводились в основному до порядку надання та вилучення землі, визначення прав і обов'язків щодо її обробки та охорони угідь. Користування землею, що розуміється як її вчасна та якісна обробка, не пов'язувалось безпосередньо з результатами праці на землі і привласненням доходів. До того ж воно супроводжувалося безмежним втручанням органів державної влади та їхніх посадових осіб у рішення внутрігосподарських питань, які споконвічне є виключно справою самих землекористувачів — строки сівби, збирання, зберігання, продаж врожаю і т. ін. Земля взагалі не розглядалась як економічна цінність. Вона визнавалась об'єктом природи, який надавався безплатно. Практично не було врегульовано відносини між державою — власником землі та її користувачами — колгоспами, радгоспами, Іншими підприємствами, а також громадянами та їхніми колективами. Земельні рентні відносини не визнавались категорією земельного права, не було взаємної вигоди власника і користувача землею, втрачалась будь-яка зацікавленість у кращій внутрігосподарській організації угідь та землеустрою. Невизначеність земельних відносин держави — власника землі і її користувачів породжувала безвідповідальність з обох сторін.
Нині в Україні здійснюється реорганізація організаційно-правового механізму регулювання земельних відносин. Але, як показує практика, процес позбавлення недоліків дореформеного режиму права землекористування — процес непростий. Необхідне розуміння того, що користування землею з господарською метою не може регулюватися тільки адміністративними методами. Земля виступає тепер не як об'єкт адміністрування, а як нерухоме майно. За використання землі в містах і селах України справляється плата як земельний податок або орендна плата, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Плата за землю здійснюється з метою формування джерела коштів для фінансування заходів з раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних із господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.
Земельний податок — це ще один із змішаних податків, тобто з тих, які сплачують і юридичні, і фізичні особи.
Земельний податок — це законодавче урегульований обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за використання земельних ділянок.
Земельні правовідносини регулюються Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 року. Стягнення податку відбувається на підставі Закону України “Про плату за землю” від 3 липня 1992 року (в новій редакції, яка діє з 1 січня 1997 р.), яким визначено розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.
Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, є суб'єктами податку. До них належать підприємства та організації незалежно від форм власності і громадяни України. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.
Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.
За ст. 5 Закону “Про плату за землю” об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди.
Підставою для нарахування земельного податку є наявність документа, що засвідчує право на власність або користування землею. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Нарахування земельного податку громадянам провадиться державними податковими органами, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку і щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій адміністрації.
Ставки податку
Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їхньої грошової оцінки в таких розмірах:
а) для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;
б) для багаторічних насаджень — 0,03.
Ставки земельного податку із земель у населених пунктах, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їхньої грошової оцінки. Середні ставки земельного податку встановлюються у таких розмірах:

Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис. чол.)

Середня ставка податку (кол. за 1 кв. метр)

Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування

До 0,2

1,5

Від 0,2 до 1

2,1

Від 1 до 3

2,7

Від 3 до 10

3,0

Від 10 до 20

4,8

Від 20 до 50

7,5

1,2

Від 50 до 100

9,0

1,4

Від 100 до 250

10,5

1,6

Від 250 до 500

12,0

2,0

Від 500 до 1000

15,0

2,5

Від 1000 і більше

21,0

3,0

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:
а) на південному узбережжі Автономної Республіки Крим — 3,0;
б) на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,5;
в) на західному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,2;
г) на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей — 2,0;
д) у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей — 2,3, крім населених пунктів, які Законом України "Про статус гірських населених пунктів України" віднесені до категорії гірських;
е) на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях — 1,5.
Ставки земельного податку по земельних ділянках (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські Ради із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, що встановлено в ч. 2 і 3 ст, 7 Закону.
При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розміщеними на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку:
а) міжнародного значення — 7,5;
б) загальнодержавного значення — 3,75;
в) місцевого значення — 1,5.
Податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків від суми земельного податку, обчисленого відповідно до ч. 1 та 2 статті 7 Закону.
Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, справляється в розмірі 0,02 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств.
У разі використання залізничним транспортом, Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється в розмірах, встановлених ч. 1 ст. 7 Закону. Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.
Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється в розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської Ради, на території яких знаходяться земельні ділянки.
За нецільове використання коштів, що надходять від земельного податку до відповідного бюджету, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100 відсотків використаних сум, які надходять до Державного бюджету України.
За невчасну сплату земельного податку справляється пеня в розмірі 0,3 відсотка суми недоїмки за кожний день прострочення.
Розмір пені за невчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди, проте він не може перевищувати ставки пені за невчасну сплату земельного податку.
За порушення Закону України “Про плату за землю” платники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”.

 


 

 

3.1.9. Рентні платежі


Рентні платежі справляються відповідно до Указу Президента України від 21 грудня 1994 р. “Про встановлення рентної плати на нафту і природний газ, що видобуваються в Україні”. Міністерство економіки, Міністерство фінансів і Держкомнафтогаз установлюють рентну плату на нафту і природний газ, що видобуваються в Україні (крім газу з морських родовищ), за такими тимчасовими ставками:
— на нафту в сумі, еквівалентній 19 доларам США за 1 тонну;
— на природний газ у сумі, еквівалентній 23 доларам США за 1000 куб. метрів.
Рентна плата включається до оптово-відпускної ціни на нафту і природний газ (без податку на додану вартість) у валюті України за офіційним валютним курсом до долара США на дату відпуску продукції нафтогазовидобувними підприємствами.
Рентна плата встановлюється в доларах США, сплачується у валюті України за офіційним валютним курсом гривні до долара США на дату відпуску продукції нафтогазовидобувними підприємствами і включається в ціну на нафту та природний газ (без податку на додану вартість).

 


 

 

3.1.10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів


Податок з власників транспортних засобів стягується відповідно до Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 11 грудня 1991 року в редакції Закону від 18 лютого 1997 р.
Податки з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин та механізмів є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування і проведення природоохоронних заходів на водоймищах.
Платниками податку є як юридичні, так і фізичні особи України, іноземні юридичні особи, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, котрі мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби” які відповідно е об'єктами оподаткування.
До транспортних засобів, які є об'єктами оподаткування, належать:
— трактори (колісні);
— автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія;
— автомобілі легкові;
— автомобілі вантажні;
— автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів І вантажів (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних);
— мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що мають об'єм циліндра двигуна до 50 см куб.;
— яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних);
— човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних);
— інші човни (крім спортивних).
Не належать до об'єктів оподаткування:
— трактори на гусеничному ходу;
— мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з об'ємом циліндра двигуна до 50 см куб.;
— тільки автомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та пожежні;
— транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах та в аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані;
— машини і механізми для сільськогосподарських робіт;
— яхти, судна парусні і човни спортивні.
Ставки податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів визначено статтею 3 Закону.
Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним оглядом транспортних засобів. Сплата податку провадиться за період до наступного технічного огляду. У разі приховування (заниження) об'єктів оподаткування з юридичних осіб у дохід відповідного бюджету податковими органами стягуються вся сума прихованого (заниженого) податку і штраф у двократному розмірі тієї ж суми. Сума прихованого (заниженого) податку і штраф вносяться до відповідного бюджету за рахунок прибутку (доходу), що залишається в розпорядженні підприємств.
Посадові особи, винні в приховуванні (невраховуванні) об'єктів оподаткування, в неподанні, невчасному поданні або поданні не за встановленою формою розрахунків чи інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податку, притягаються до адміністративної відповідальності.
Недоїмки податку, а також суми штрафів, пеня стягуються з платників податку згідно із законодавством.
Порядок надання пільг з податку для власників транспортних засобів розкрито у параграфі 1.5.

 


 

 

3.1.11. Податок на промисел


При придбанні одноразового патенту на торгівлю, термін дії якого 3—7 календарних днів, сплачується податок на промисел. Його вартість визначається на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку за невикористаним патентом поверненню не підлягає.
Інформують населення про порядок продажу товарів за одноразовими патентами, визначають місця і створюють належні умови для його здійснення в Україні виконавчі комітети міських, районних у місті Рад народних депутатів, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації.
Податок на промисел зараховується до місцевих бюджетів за місцем придбання одноразового патенту.
Механізм справляння податку на промисел визначено Декретом Кабінету Міністрів України “Про податок на промисел” від 17 березня 1993 року (із змінами і доповненнями).
Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства — як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.
Сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що зазначається громадянином у декларації, поданій до державної податкової інспекції по району (місту) за місцем проживання, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, — за місцем продажу товарів, є об'єктом оподаткування.
Продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці, продукції власного бджільництва, а також продаж автотранспортних засобів, які перебувають у приватній власності громадян, якщо вони реалізуються один раз протягом року, не оподатковується.
Ставка податку на промисел встановлюється в розмірі 10 відсотків указаної в декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох календарних днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи календарних днів ставка податку подвоюється.
Всі громадяни, які продають товари, повинні пред'являти в державні податкові адміністрації одноразові патенти. Якщо продаж товарів здійснюється протягом календарного року більше чотирьох разів, то така діяльність вважається систематичною і зобов'язує громадян зареєструватися як суб'єкти підприємництва відповідно до чинного законодавства України. Якщо громадяни здійснюють продаж товарів без придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їхньої дії, податковими органами накладаються на них адміністративні штрафи в розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 


 

 

3.1.12. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету


Плата за відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи вводиться з метою відображення в собівартості і ціні на добувну продукцію складу витрат на роботи, пов'язані з пошуком і розвідкою родовищ корисних копалин, а також з метою компенсації видатків бюджету.
Обчислення і справляння відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, здійснюються на підставі Кодексу України про надра, Закону України “Про систему оподаткування” та Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння” від 29 січня 1999 р. № 115. Відрахування мають здійснюватися усіма користувачами надр незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування. Сплата відрахувань за геологорозвідувальні роботи не звільняє користувачів надр від сплати платежів за користування надрами при видобутку корисних копалин, за спеціальне використання прісних водних ресурсів, від інших обов'язкових платежів.
Платниками відрахувань за геологорозвідувальні роботи є користувачі надр усіх форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини (в т. ч. підземні прісні, мінеральні і термальні води) на родовищах, розвіданих за рахунок коштів Державного бюджету. Нормативи відрахувань за геологорозвідувальні роботи визначаються як частка вартості одиниці видобутої мінеральної сировини (за винятком підземних прісних, мінеральних і термальних вод, для яких норматив визначається як ставка відрахувань за одиницю видобутку їх).
Об'єктом обчислення відрахувань за геологорозвідувальні роботи є вартість видобутої мінеральної сировини або продукції її переробки.
При видобутку підземних прісних, мінеральних і термальних вод об'єктом обчислення відрахувань за геологорозвідувальні роботи є обсяг видобутку їх.
Розмір відрахувань за геологорозвідувальні роботи визначається користувачами надр самостійно, з вартості видобутої мінеральної сировини або продукції її переробки за відповідний період, з нормативів відрахувань і знижувальних коефіцієнтів (щодо підземних прісних, мінеральних та термальних вод — з обсягів видобутку їх та ставок відрахувань) і відображається у бухгалтерській звітності. Вартість видобутої мінеральної сировини визначається із обсягів видобутку та ціни одиниці реалізованої мінеральної сировини за відповідний період.
Ціна одиниці реалізованої мінеральної сировини визначається шляхом ділення виручки, одержаної фактично від реалізації мінеральної сировини (без врахування плати за користування надрами при видобутку корисних копалин, рентної плати І податку на додану вартість) на обсяг її реалізації за звітний період.
Від сплати відрахувань за геологорозвідувальні роботи звільняються землевласники та землекористувачі, котрі здійснюють у встановленому порядку видобуток корисних копалин місцевого значення для власних потреб (тобто без реалізації видобутої мінеральної сировини чи продукції її переробки), або користуються надрами для господарських та побутових потреб на наданих їм у власність або користування земельних ділянках.
Платники несуть відповідальність за повноту обчислення і вчасну сплату відрахувань за геологорозвідувальні роботи до Державного бюджету, а також правильне складання і вчасне подання розрахунків до органів державної податкової служби відповідно до чинного законодавства.
Суми нарахувань за геологорозвідувальні роботи, що не були внесені у встановлений термін, сплачуються до Державного бюджету з нарахуванням пені із розрахунку 120 відсотків річних від облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу.

 


 

 

3.1.13. Збір за спеціальне використання природних ресурсів


Плата за спеціальне використання природних ресурсів включає:
а) плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів;
б) лісовий дохід (плата, яка вираховується за деревину, що відпускається на пні, і на живицю та на інші лісові користування в лісах державного значення, зараховується в дохід бюджету як лісовий дохід);
в) плату за спеціальне використання надр.
До спеціального використання водних ресурсів належить використання водних ресурсів для задоволення виробничих потреб у воді за допомогою спеціальних пристроїв та установок або за використання води без їхнього застосування, яке може істотно вплинути на якісні і кількісні показники стану водних ресурсів, а також за користування водними об'єктами для потреб гідроенергетики та водного транспорту.
Справляння плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів як загальнодержавного, так і місцевого значення здійснюється згідно із Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” за єдиними правилами згідно з Порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України, усіма суб'єктами підприємницької діяльності, крім тих, що використовують воду виключно для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних потреб, підприємствами гідроенергетики та підприємствами водного транспорту, які експлуатують річкові водні шляхи.
До водних ресурсів загальнодержавного значення належать:
— віднесені до басейнів річок поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більш як однієї області, включаючи притоки всіх порядків;
— підземні води.
До водних ресурсів місцевого значення належать водні ресурси, не віднесені до ресурсів загальнодержавного значення, визначені переліком водних ресурсів місцевого значення і затверджені Державним комітетом з водного господарства за участю Міністерства охорони навколишнього природного середовища.
Плата за спеціальне використання водних ресурсів справляється незалежно від того, чи надходили вони з водогосподарських систем (поверхневих, підземних) безпосередньо, від інших водокористувачів, чи від підприємств комунального господарства. При цьому, крім плати за спеціальне використання водних ресурсів, суб'єкти підприємницької діяльності сплачують постачальникам вартість послуг, пов'язаних з додачею їх.
Розміри платежів за спеціальне використання водних ресурсів, крім тих, що використовуються підприємствами гідроенергетики та водного транспорту, встановлюються відповідно до нормативів плати, обсягів використання води та лімітів її використання.
Під час використання води, що надходить із змішаних джерел (поверхневі, підземні), норматив її використання обчислюється за середньозваженими вимірами з урахуванням установлених постачальникові лімітів використання води з різних джерел і відповідних нормативів плати.
Підприємствам гідроенергетики та водного транспорту розміри платежів за спеціальне використання водних ресурсів установлюються на основі нормативів плати:
— для підприємств водного транспорту — залежно від вантажопідйомності або пасажиромісткості транспортних засобів;
— для підприємств гідроенергетики — залежно від повного обсягу води, що пропускається через турбінні агрегати, в тому числі за води, які використовуються для змазування та охолодження вузлів гідроагрегатів.
Кількість використаної води суб'єктами підприємницької діяльності визначається за показниками вимірювальних приладів. Коли ж немає вимірювальних приладів, обсяг використання води визначається, як виняток, за технологічними даними (тривалість роботи агрегатів, обсяг виробленої продукції чи наданих послуг, витрати електроенергії, пропускна спроможність водопровідних труб за одиницю часу тощо).
Окремим категоріям суб'єктів підприємницької діяльності встановлюються пільгові коефіцієнти до тимчасових нормативів плати за спеціальне використання водних ресурсів. У деяких випадках плата за спеціальне використання водних ресурсів не справляється, зокрема:
— за воду, що використовується для задоволення питних та господарсько-побутових потреб населення;
— за підземну воду, яка є сировиною для технологічного процесу вилучення корисних копалин;
— за підземну воду, яка вилучається з надр разом з корисними копалинами;
— за підземну воду, яка вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод (забруднення, підтоплення, засолення, заболочення, зсуви тощо);
— за воду, що пропускається через турбіни гідроакумулюючих станцій (ГАЕС), які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями;
— за воду, що забирається підприємствами і організаціями для забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риб та інших водних живих ресурсів у природні водойми і водосховища;
— за воду, що використовується для протипожежних потреб;
— за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та населених пунктів;
— за воду, що забирається для перекидання її у маловодні регіони каналами і водогонами міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів.
Плата за спеціальне використання водних ресурсів для потреб водного транспорту не справляється з морського водного транспорту, який використовує річковий водний шлях виключно для заходу з моря до морського порту, розташованого в пониззі річки, без використання спеціальних заходів забезпечення судноплавства (попуски води з водосховищ та шлюзування).
Кабінет Міністрів України установлює ліміти та порядок видачі дозволів на спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення. Установлення лімітів і видача дозволів на спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення здійснюється в порядку, що визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами народних депутатів.
За понадлімітне використання водних ресурсів плата обчислюється і справляється у п'ятикратному розмірі.
Сума платежів за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється платниками самостійно, а термін сплати платежів визначається інструкцією про порядок обчислення та сплату платежів за спеціальне використання водних ресурсів.
До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця, заготовлені в лісах, які перебувають у державній власності.
Дозволом на спеціальне використання лісових ресурсів державного та місцевого значення є лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток, виданий згідно зі встановленими нормами.
Лісорубний квиток (ордер) видається:
а) на використання лісових ресурсів державного значення (на заготівлю деревини при рубках головного користування і лісовідновних рубках та на заготівлю живиці в лісах, які перебувають у державній власності);
б) на використання лісових ресурсів місцевого значення (на заготівлю деревини при рубках головного користування і лісовідновних рубках в лісах, що перебувають у колективній і приватній власності, і на заготівлю другорядних лісових матеріалів — пеньків, лубу, кори, деревної зелені тощо).
Лісорубний квиток видається також на проведення рубок догляду за лісом, санітарних та інших рубок, пов'язаних з проведенням лісогосподарських заходів, і в разі розчищення лісових земель у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів і т. п.; на сінокосіння, випасання худоби, розміщення вуликів і пасік, на заготівлю дикорослих плодів, ягід, грибів, горіхів, лікарських рослин і технічної сировини, очерету, лісової підстилки, на використання лісових ділянок з науково-дослідною метою (без права рубки дерев), на тимчасове використання земель лісового фонду для сільськогосподарського виробництва, крім сільськогосподарських угідь, що входять до складу земель лісового фонду, а також на використання лісових ресурсів для потреб мисливського господарства, на розміщення туристських таборів, баз відпочинку та інших подібних об'єктів із спорудженням будівель некапітального типу строком до одного року.
Загальне використання лісових ресурсів є безплатним. Спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і з туристичною метою та для проведення науково-дослідних робіт є платним. Плата справляється за встановленими таксами або як орендна плата чи дохід, одержаний від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.
Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду встановлюється з лімітів використання їх і такс на лісову продукцію та послуги з урахуванням якості і доступності. Такси і порядок справляння таких платежів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення в розмірі 80 відсотків зараховуються до державного бюджету і 20 відсотків — відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів областей.
Економічне стимулювання лісокористувачів з додержання вимог щодо охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів передбачає:
— цільове виділення через державні органи лісового господарства коштів для реалізації державних, регіональних та місцевих програм ведення лісового господарства в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
— фінансування лісогосподарських заходів за нормативами (цінами), диференційованими залежно від одержаних результатів, а також матеріальне стимулювання лісокористувачів за якісне проведення лісогосподарських робіт;
— заохочення осіб, котрі виявили випадки порушення лісового законодавства та порушників, забезпечили стягнення штрафів та відшкодування матеріальних збитків, заподіяних лісовому господарству;
— надання пільг лісокористувачам із плати за використання лісових ресурсів у разі впровадження ними технологічних процесів, устаткування, що зменшують негативний вплив на навколишнє природне середовище, а також у разі підвищення ефективності відновлення лісів, поліпшення породного складу та якості лісів, більш повного використання лісових ресурсів.
Обчислення і справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин регулюється наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету України з геології і використання надр від 30 грудня 1997 року, виданим на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. “Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин” на підставі Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, Кодексу України про надра, Закону України “Про підприємництво” та ін.
На території України, в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, діють єдині правила справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин для всіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які здійснюють видобування корисних копалин. Плата справляється за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення. Перелік корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення визначено постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. “Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення”.
Об'єктом обчислення плати за користування надрами для видобування корисних копалин є:
— при видобутку вугілля кам'яного, вугілля бурого, металевих корисних копалин, сировини нерудної для металургії, гірничо-хімічної, гірничорудної та будівельної сировини — обсяг фактично погашених у надрах балансових та позабалансових запасів корисних копалин;
— при видобутку нафти, конденсату, газу природного, підземних вод (мінеральних, термальних, промислових), ропи, мінеральних грязей та мулу — обсяг фактично видобутих з надр корисних копалин;
— при видобутку урану, сировини ювелірної (коштовне каміння), ювелірно-виробної (напівкоштовне каміння), виробної (виробне каміння) та для облицьовувальних матеріалів — вартість мінеральної сировини чи продукції її первинної переробки, віднесена до обсягу видобутку чи обсягу погашених в надрах запасів корисних копалин.
Об'єктами обчислення плати за користування надрами для видобування корисних копалин, крім наведених вище, є:
— при видобутку мінеральних підземних вод — обсяг видобутих мінеральних підземних вод (крім скидів без використання);
— при видобутку золоторудної (золото-поліметалічної) сировини корінних родовищ та розсипних родовищ — обсяг видобутої золоторудної (золото-поліметалічної) сировини. Якщо у користувача надр облік видобутої золоторудної (золото-поліметалічної) сировини ведеться в кубічних метрах, перерахунок у тонни здійснюється згідно з об'ємною масою золоторудної (золото-поліметалічної) сировини;
— при видобутку бурштинової, титанової та титано-цирконієвої руди — обсяг видобутої руди.
Розрахована за базовими нормативами плата за користування надрами для видобування корисних копалин є мінімальною величиною, яку надрокористувачі сплачують незалежно від геологічних особливостей родовищ та умов експлуатації їх. На період до 2000 року до базових нормативів плати за користування надрами для видобування залізної руди багатої, залізної руди для збагачення, доломіту, флюсового вапняку, вапняків для цукрової промисловості застосовувався коефіцієнт 0,2, а для решти корисних копалин (крім нафти, конденсату, газу природного, вугілля кам'яного, вугілля бурого) — коефіцієнт 0,3.
До базових нормативів плати за користування надрами для видобування нафти, конденсату, газу природного, вугілля кам'яного, вугілля бурого коефіцієнти не встановлюються.
При розробці техногенних родовищ до нормативів плати, встановлених для відповідних видів корисних копалин, застосовується коефіцієнт 0,5. При видобуванні піщано-гравійної сировини в акваторіях морів, водосховищ, у річках та в їхніх заплавах до встановлених нормативів плати застосовується коефіцієнт 2,0.
Розмір платежів за користування надрами для видобування корисних копалин визначається надрокористувачами самостійно.
Плата за користування надрами для видобування корисних копалин обчислюється щоквартально за наростаючим підсумком з початку року. Надрокористувачі обчислюють повну суму плати після закінчення першого кварталу, півріччя, 9 місяців і року за наростаючим підсумком з початку року з фактичного обсягу погашених у надрах запасів, обсягу видобутку або вартості видобутої мінеральної сировини чи продукції її первинної переробки.
Платежі за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення перераховуються платниками в розмірі 40 відсотків до державного бюджету і 60 відсотків — до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за місцем розміщення родовища корисних копалин.
Платежі за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення перераховуються платником до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за місцем розміщення родовища корисних копалин у розмірі 100 відсотків.
Від плати за користування надрами для видобування корисних копалин звільняються землевласники і землекористувачі, котрі здійснюють у встановленому порядку видобування корисних копалин місцевого значення для власних потреб (тобто без реалізації видобутої мінеральної сировини чи продукції її первинної переробки) або користуються надрами для господарських та побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках.

 


 

3.1.14. Збір за забруднення навколишнього природного середовища


Ця плата стягується згідно із Законом України від 25 червня 1991 р. “Про охорону навколишнього середовища”.
Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється:
— за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;
— за скиди забруднюючих речовин у поверхневі, територіальні та внутрішні морські води, а також у підземні горизонти, в тому числі за скиди, що провадяться підприємствами через систему комунальної каналізації;
— за розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.
Стягнення платежів за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у навколишньому природному середовищі здійснюється з підприємств незалежно від форм власності й відомчої приналежності в розмірах, установлених Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями на підставі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів та нормативів плати за них.
За понадлімітні викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів установлюється підвищений розмір плати на підставі базових нормативів плати, коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, і коефіцієнтів кратності плати за понадлімітні викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів. Коефіцієнти кратності плати за понадлімітні викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів установлюються Радами народних депутатів базового рівня в межах від 1 до 5.
Розміщені на території України спільні та інші підприємства, що використовують іноземні інвестиції і реалізують усю свою продукцію або її частину за валюту, вносять плату за лімітні та понадлімітні викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів в іноземній валюті пропорційно обсягу реалізації їхньої продукції за валюту.
Платежі за забруднення навколишнього природного середовища підприємства (крім розташованих у містах республіканського підпорядкування) перераховують у таких розмірах:
— 70 відсотків — до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища Рад народних депутатів базового рівня на окремі рахунки;
— 20 відсотків — до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим і обласних Рад народних депутатів на окремі рахунки;
— 10 відсотків — на рахунок республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.
Підприємства, розміщені в містах республіканського підпорядкування, платежі за забруднення навколишнього природного середовища перераховують у таких розмірах:
— 90 відсотків — до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища міських Рад народних депутатів;
— 10 відсотків — на рахунок республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.
З метою цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, а також заходів, спрямованих на зменшення впливу забруднення навколишнього природного середовища, створено Республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища. Він формується за рахунок:
— відрахувань підприємств у розмірі 10 відсотків від платежів за забруднення навколишнього природного середовища;
— відрахувань з місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, розмір яких визначається Верховною Радою України;
— добровільних внесків підприємств, організацій, установ, громадян та інших надходжень.

 


 

 

3.1.15. Збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення


Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення після прийняття Закону України “Про формування, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення” від 10 лютого 2000 р. № 1445-Ш утворюється у складі Державного бюджету України. Кошти Фонду зараховуються на окремий рахунок Державного бюджету України. Порядок формування дохідної частини і напрями використання Фонду визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Погашення заборгованості, що склалася на 1 січня 1999 р. за збором до Фонду, здійснюється платниками збору відповідно до Закону України “Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення” та Указу Президента України від 18 червня 1998 р. № 656/98 “Про встановлення ставки збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення”.
Після повного погашення заборгованості, визначеної в частині третій цієї статті, що встановлюється відповідною Постановою Верховної Ради України, Закон України “Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення” втрачає чинність.

 


 

 

3.1.16. Збір на обов'язкове соціальне страхування. Внески до Фонду сприяння зайнятості населення


Загальнообов'язкове державне соціальне страхування, згідно з Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженими 14 січня 1998 р., — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування;
— пенсійне страхування;
— страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
— медичне страхування;
— страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
— страхування на випадок безробіття;
— інші види страхування, передбачені законами України.
Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Страхові фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.
До 1 січня 2001 р. внесення коштів до Фонду соціального страхування України відбувалося відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування” від 26 червня 1997 р.
Нині діє декілька законів, згідно з якими здійснюється страхування, справляння та використання збору. Зокрема, це Закони України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування”, “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” та ін.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить збір та акумулювання страхових внесків. Формування Фонду здійснюється за рахунок:
— внесків роботодавців: для підприємств — з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій — з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;
— капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;
— прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;
— коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;
— добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.
Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України, використовуються виключно за їх прямим призначенням і зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України для обслуговування коштів Державного бюджету України, або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди соціального страхування.
Сума страхових внесків страхувальників до Фонду соціального страхування від нещасних випадків має забезпечувати:
1) фінансування заходів, спрямованих на вирішення таких завдань:
— проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами-праці;
— відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
— відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей;
2) створення резерву коштів Фонду для забезпечення його стабільного функціонування;
3) покриття витрат Фонду, пов'язаних зі здійсненням соціального страхування від нещасного випадку.
Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:
— для роботодавців — у відсотках сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;
— для добровільно застрахованих осіб — у відсотках мінімальної заробітної плати.
Страхові внески нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхових виплат. Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці). При цьому розмір зазначеної знижки чи надбавки не може перевищувати 50 відсотків страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт).
Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства провадиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
У разі систематичних порушень нормативних актів про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство у будь-який час за рішенням відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на основі відповідного подання страхового експерта, який обслуговує це підприємство, може бути віднесено до іншого, більш високого класу професійного ризику виробництва. Цей захід може мати і зворотну дію, але з початку фінансового року.
Для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг створено Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Його діяльність регулюється Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України “Про зайнятість населення”, Законом “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та статутом Фонду, який затверджується правлінням Фонду. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Джерелами формування коштів Фонду є:
— страхові внески страхувальників: роботодавців, застрахованих осіб;
— асигнування державного бюджету;
— суми фінансових санкцій, застосованих згідно із законодавством України до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;
— прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку;
— благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;
— інші надходження відповідно до законодавства України.
Кошти Фонду використовуються на:
— виплату забезпечення та надання соціальних послуг, зокрема на:
- допомогу на випадок безробіття, у тому числі одноразову її виплату для організації безробітним підприємницької діяльності;
- допомогу на випадок часткового безробіття;
- матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
- матеріальну допомогу на випадок безробіття, одноразову матеріальну допомогу безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;
- допомогу на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні;
— професійну підготовку або перепідготовку, підвищення кваліфікації та профорієнтація;
— пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;
— інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням;
— відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб, відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”, у період до досягнення ними пенсійного віку;
— фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, управління Фондом, розвиток його матеріальної та інформаційної бази;
— створення резерву коштів Фонду.
Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.
Роботодавці та застраховані особи сплачують страхові внески один раз на місяць у день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці. У разі несвоєчасного чи не в повному обсязі сплачення роботодавцями страхових внесків, до них застосовуються санкції.
Від сплати страхових внесків звільняються:
— застраховані особи на період відпустки у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;
— застраховані особи в частині отриманої допомоги на випадок часткового безробіття.
Розміри страхових внесків установлюються на календарний рік:
— для роботодавця — у відсотках сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;
— для громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами — у відсотках до сум оподатковуваного доходу (прибутку).
Страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем. Період, протягом якого застрахована особа була звільнена від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу. До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності цим Законом.
Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу на випадок безробіття залежно від страхового стажу.
Право на допомогу на випадок безробіття зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна. Поважними причинами є:
— навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;
— строкова військова служба;
— здійснення догляду за непрацюючою працездатною особою, за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;
— інші поважні причини, передбачені законодавством України.
Допомога на випадок безробіття виплачується з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомоги на випадок безробіття не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.
Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги на випадок безробіття не може перевищувати 720 календарних днів.
У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною в межах двох років, протягом яких виплачується допомога на випадок безробіття, тривалість її виплати враховується сумарно.
Допомога на випадок безробіття може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.
Розмір допомоги на випадок безробіття визначається у відсотках середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу:
— до 2 років — 50 відсотків;
— від 2 до 6 років — 55;
— від 6 до 10 років — 60;
— понад 10 років — 70 відсотків.
Допомога на випадок безробіття виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:
— перші 90 календарних днів — 100 відсотків;
— протягом наступних 90 календарних днів — 80;
— у подальшому — 70 відсотків.
Допомога на випадок безробіття не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом. Одноразова виплата допомоги на випадок безробіття для організації безробітним підприємницької діяльності здійснюється в розмірі допомоги на випадок безробіття у розрахунку на рік.

 


 

 

3.1.17. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування


Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня 1997 р. визначено: порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, платників збору, суб'єктів оподаткування, ставки збору.
За ст. 1 Закону платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є:
— суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські й інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;
— філії, відділення та інші відокремлені підрозділи суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників і не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади;
— фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси;
— фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, що виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, котрі не є членами творчих спілок тощо.
До платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування також належать:
— юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют;
— суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і коштовного каміння;
— юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом;
— суб'єкти підприємницької діяльності (у тому числі нерезиденти) —виробники та імпортери тютюнових виробів;
— підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнаються жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств";
— підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно. При цьому збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не сплачується, якщо послугами стільникового зв'язку користуються річкові, морські, повітряні” космічні транспортні засоби, засоби наземного технологічного транспорту (у тому числі таксі), що мають стаціонарно вбудоване обладнання радіозв'язку, радіонавігації та радіоастрономії, яке не може бути відокремлено від таких засобів без втрати його технологічних або експлуатаційних якостей чи характеристик.
Платники, що є суб'єктами підприємницької діяльності, та їхні філії незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські й інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, зобов'язані зареєструватись в органах Пенсійного фонду в районах (містах) за юридичною адресою, а платники — фізичні особи, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси — за постійним місцем проживання.
Для реєстрації в органах Пенсійного фонду платники, які використовують працю найманих працівників, подають заяву та завірені копії таких документів:
— свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (рішення про створення установи, організації);
— довідки про присвоєння ідентифікаційного коду органом статистики;
— установчих документів.
Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси для реєстрації в органах Пенсійного фонду подають завірені копії таких документів:
— свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (посвідчення підприємця, що проводить свою діяльність без створення юридичної особи);
— дозвіл на здійснення підприємницької діяльності;
— угоду про наймання на роботу фізичної особи.
На основі цих документів робляться відповідні записи в журналах обліку і проставляється реєстраційний номер. Після реєстрації платникові збору видається повідомлення.
Комерційні банки при відкритті відповідних банківських рахунків зобов'язані вимагати від таких платників інформацію про реєстрацію.
У разі реорганізації (зміни форми власності, організаційно-правової форми, назви) або зміни юридичної адреси платник зобов'язаний у 10-денний строк подати до органу Пенсійного фонду відповідну заяву про перереєстрацію. Коли ж платник за новою юридичною адресою розміщений за межами території обслуговування органом Пенсійного фонду, він зобов'язаний у 15-денний строк провести остаточні розрахунки з органом Фонду і знятися з обліку. За новою адресою платник повинен обов'язково зареєструватися. У випадках недодержання платником порядку нарахування та сплати страхового збору, використання коштів Фонду не за призначенням, подання недостовірної звітності, порушення строків її подання у 10-денний строк проводиться документальна перевірка правильності розрахунків платника збору і складається акт у двох примірниках, в якому зазначається нова юридична адреса. Якщо платник має недоїмку із страхового збору, йому нараховується пеня у встановленому порядку. У 15-денний строк здійснюються остаточні розрахунки на підставі акта перевірки.
Підприємство, що підлягає ліквідації, зобов'язане в 10-денний строк з дня прийняття рішення про ліквідацію подати до органу Пенсійного фонду заяву про зняття з обліку із зазначенням його правонаступника (якщо він є), документ про ліквідацію (рішення власника, суду або інший документ, передбачений законодавством), виписку з розрахункового рахунку в банку. На основі перелічених документів органи Пенсійного фонду закривають справу платника збору. Реєстраційний номер ліквідованого платника збору в подальшому не використовується.
Об'єктом оподаткування є:
— для платників збору, котрі використовують працю найманих працівників, — фактичні витрати на оплату праці працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат за тарифними ставками, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян). До цих витрат не належать витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, на виплату доходів у формі дивідендів, процентів тощо, а також інші витрати, що не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій;
— для платників збору — фізичних осіб як суб'єктів підприємницької діяльності (якщо вони не використовують працю найманих робітників), так і для тих, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, — сума оподатковуваного доходу (прибутку), обчислена відповідно до законодавства України.
Доповнено також перелік об'єктів оподаткування. Так, об'єктом оподаткування є:
— для платників збору — юридичних та фізичних осіб, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют, — сума операції з купівлі-продажу валют;
— для платників збору — суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння, — вартість реалізованих ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння;
— для юридичних та фізичних осіб при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом, — вартість легкового автомобіля;
— для суб'єктів підприємницької діяльності (у тому числі нерезидентів) — виробників та імпортерів тютюнових виробів, — кількість вироблених ними тютюнових виробів (крім тих, які експортуються), що підлягають продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безоплатній передачі або з частковою їх оплатою, в тому числі своїм працівникам, та кількість тютюнових виробів, що ввозяться (імпортуються) на митну територію України;
— для підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та фізичних осіб, які придбавають нерухоме майно (за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або лридбавають житло вперше), — вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна;
— для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також операторів цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно, — вартість будь-яких послуг стільникового рухомого зв'язку, сплачена споживачами цих послуг оператору, що їх надає, включаючи вартість вхідних та вихідних телефонних дзвінків, абонентську плату, плату (надбавку) за роумінг, суму страхового завдатку, авансу, вартість інших спеціальних послуг, зазначених у рахунку на оплату послуг стільникового рухомого зв'язку.
У разі продажу прав на тимчасове користування послугами стільникового рухомого зв'язку у вигляді магнітних карт, мікросхем або чипів об'єктом оподаткування є вартість їх продажу. У разі, коли оператор стільникового зв'язку надає послуги з цього зв'язку безоплатно, об'єктом оподаткування є вартість таких послуг, визначена за звичайними розцінками (тарифами) такого оператора. У разі, коли особа надає засоби, споруди або мережу зв'язку в оренду (лізинг) або передає ці об'єкти в інші види користування іншій особі, яка виконує функції оператора щодо третіх осіб, об'єктом оподаткування є тільки послуги, які надаються такою другою особою таким третім особам.
Не може бути об'єктом оподаткування:
— транслювання програм радіо- та телевізійними станціями;
— передавання або прийом інформації за допомогою радіозв'язку мережами відомчого чи технологічного зв'язку, що не мають автоматичної комутації з мережею зв'язку загального користування;
— користування радіотелефонами та радіоподовжувачами, підключеними до номерів квартирних телефонів;
— суми, які сплачуються одним оператором у компенсацію вартості послуг з роумінгу (або покриття від'ємного сальдо взаєморозрахунків з роумінгу) іншому оператору, який надав такі послуги.
Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України.
Збір сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці. У разі недостатності коштів видача їх на виплату заробітної плати та перерахування зборів до Пенсійного фонду України проводиться в пропорційних сумах. При обчисленні збору не мають значення джерела фінансування, виплат, статті витрат і види платіжних документів (розрахунково-платіжні відомості, особові рахунки, за якими проводились розрахунки з оплати праці). У разі одержання від підприємств доходів у натуральній формі, тобто продукцією їхнього власного виробництва, розмір доходу працівника обчислюється за середньою відпускною ціною продукції стороннім споживачам у поточному місяці, коли проведено нарахування доходів. Якщо у поточному місяці така продукція не реалізовувалась, її вартість обчислюється за середньою відпускною ціною місяця попередньої реалізації, але не нижчою від собівартості. Вартість натуральної продукції інших виробників при визначенні доходу для нарахування страхового збору обчислюється за ціною її придбання.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 р. “Про заходи щодо додаткового залучення коштів до Пенсійного фонду” доходи працівників сільськогосподарських підприємств, одержані ними натурою і обчислені за фактичною собівартістю відповідної продукції в розмірах, що не перевищують наростаючим підсумком за календарний рік одного неоподатковуваного мінімуму з розрахунку на місяць, не входять до фонду оплати праці, на який нараховується страховий збір за середньою ціною реалізації з урахуванням податку на додану вартість. На решту доходів, що перевищують цю суму, страховий збір нараховується.
Страховий збір з оплати праці (з доходу, з винагороди), одержаної в іноземній валюті, сплачується в національній грошовій одиниці України. Доходи, одержані в іноземній валюті, перераховують в національну грошову одиницю за офіційним курсом валют, що діяв на дату одержання доходу.
Відповідно до Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування & встановлено такі ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
1. Для платників збору, що є суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності, для їхніх об'єднань, бюджетних, громадських та інших установ та організацій, для об'єднань громадян, а також для фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, котрі використовують працю найманих працівників, і філій, відділень та інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи, — 32 відсотки фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат за тарифними ставками, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, що підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян). До цих витрат не належать витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, на виплату доходів у формі дивідендів, процентів тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій.
Для підприємств, установ та організацій, в яких працюють інваліди, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається окремо — заставкою 4 відсотки від об'єкта оподаткування — для працюючих інвалідів та за ставкою 32 відсотки від об'єкта оподаткування — для інших працівників такого підприємства.
2. Для платників збору — фізичних осіб” які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичних осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі для членів творчих спілок, для творчих працівників, котрі не є членами творчих спілок, — 1 відсоток сукупного оподатковуваного доходу, обчисленого відповідно до законодавства України.
3. Для платників збору, якими є фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, котрі не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси, — у розмірі 32 відсотки від суми оподатковуваного доходу (прибутку), обчислену в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
4. Для платників збору — суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності, які використовують працю найманих працівників, а також для філій, відділень та інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи, для фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, котрі не використовують працю найманих працівників, адвокатів, приватних нотаріусів, — 32 відсотки суми тих винагород, що виплачуються фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру.
Законами України доповнено ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Для платників збору — фізичних осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичних осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі членів творчих спілок, творчих працівників, які не є членами творчих спілок, та ін., встановлені такі ставки:
— 1 відсоток від об'єкта оподаткування, якщо сукупний оподатковуваний дохід не перевищує 150 гривень;
— 2 відсотки — якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує 150 гривень.
Для платників збору з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах:
— 1 відсоток від об'єкта оподаткування, якщо сукупний оподатковуваний дохід становить менше 150 гривень;
— 2 відсотки — якщо сукупний оподатковуваний дохід становить від 150 до 250 гривень;
— З відсотки — якщо сукупний оподатковуваний дохід становить від 250 до 350 гривень;
— 4 відсотки — якщо сукупний оподатковуваний дохід становить від 350 до 500 гривень;
— 5 відсотків — якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує 500 гривень.
Для платників збору, які мають статус державного службовця або працюють на посадах, робота на яких зараховується до трудового стажу, що дає право на одержання пенсії відповідно до законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, Митного кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95:
— 1 відсоток від об'єкта оподаткування з частини сукупного оподатковуваного доходу, що не перевищує 150 гривень;
— 2 відсотки — з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 151 до 250 гривень;
— З відсотки — з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 251 до 350 гривень;
— 4 відсотки — з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 351 до 500 гривень;
— 5 відсотків — з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі понад 501 гривню.
Для платників збору — юридичних та фізичних осіб, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют, — 1 відсоток від об'єкта оподаткування.
Для суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння, — 5 відсотків від об'єкта оподаткування.
Для юридичних та фізичних осіб при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом, — 3 відсотки від об'єкта оподаткування.
Для суб'єктів підприємницької діяльності (у тому числі нерезидентів) — виробників та імпортерів тютюнових виробів — 1,5 гривні за 1000 шт. сигарет без фільтру та 2,5 гривні за 1000 шт. сигарет з фільтром.
Для підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та фізичних осіб, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше, — 1 відсоток від об'єкта оподаткування.
Для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також операторів цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно, — 6 відсотків від об'єкта оподаткування.
Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується всіма категоріями працюючих громадян (у тому числі і особами, які працюють за договорами цивільно-правового характеру, й працюючими пенсіонерами). Заяву про сплату збору громадяни не подають. Обов'язковий страховий збір нараховується на всі види виплат, спрямованих на оплату праці.
Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не нараховується на виплати, до яких належать:
— вихідна допомога при звільненні;
— компенсаційні виплати (добові за відрядженнями в межах нормативу і виплати замість добових);
— вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників квартир, комунальних послуг, палива, проїзних квитків або сума коштів для відшкодування їх за рахунок відповідних бюджетів, а також твердого палива для працівників вугільної промисловості;
— вартість виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, миючих та знешкоджуючих засобів, молока і лікувально-профілактичного харчування;
— суми відшкодування витрат та інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням робітників і службовців на роботу в іншу місцевість;
— доплати і надбавки до заробітної плати замість добових, коли постійна робота проходить у дорозі чи має роз'їздний характер, або у зв'язку із службовими поїздками в межах обслуговуючих дільниць;
— заробітна плата за дні роботи без винагороди за працю (суботники, недільники тощо), яка перераховується до відповідного бюджету або на благодійні цілі;
— суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, що пов'язане з виконанням ним трудових обов'язків;
— стипендії, що виплачуються підприємствами та організаціями слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, направленим на навчання з відривом від виробництва;
— стипендії Президента України, Кабінету Міністрів України та Міністерства у справах науки і технологій для молодих вчених;
— фінансова підтримка (гранти) Міжнародного наукового фонду, Фонду цивільних досліджень та розвитку і Українського науково-технологічного центру, що надається вченим України — переможцям відповідних конкурсів;
— допомога, яка виплачується за рахунок підприємства, установи, організації молодим спеціалістам під час відпустки після закінчення вищого або середнього спеціального навчального закладу;
— доходи громадян від володіння корпоративними правами (отриманими дивідендами).
Страховий збір не нараховується також:
— на компенсаційні виплати громадянам відповідно до Закону України від 1 липня 1992 р. “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (на оздоровлення, при звільненні, на харчування, різні види допомоги на дітей).
— на допомогу сім'ям з дітьми, що виплачується з Державного та місцевих бюджетів відповідно до Закону України від 21 листопада 1992 року “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”;
— на виплати з коштів Фонду соціального страхування України і Пенсійного фонду України (крім коштів, спрямованих на оплату праці).
Контроль за правильним нарахуванням, вчасним і повним перерахуванням та надходженням збору, інших платежів, а також за витрачанням коштів Пенсійного фонду здійснюється органами Пенсійного фонду.
Контроль на підприємствах здійснюється шляхом перевірки бухгалтерських документів про нарахований заробіток та інші виплати, нарахування страхового збору, платіжних доручень про перерахування суми збору на рахунок Пенсійного фонду, розрахункових документів. Перевірці підлягають документи за поточний і минулий роки. Перевірка документів за попередні періоди проводиться у разі виявлення порушень або зловживань.
На виявлені під час перевірки суми коштів, на які платником не нараховувався збір, за актом перевірки він до-нараховується із сумою пені, а до винних посадових осіб застосовуються санкції, що діють на момент перевірки.
Відповідно до Закону України “Про внесення змін до статті 52 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 21 листопада 1996 р. органам Пенсійного фонду надано право на отримання довідок з операцій і розрахунків юридичних осіб та інших організацій з питань сплати збору.

 


 

 

3.1.18. Збір до Державного інноваційного фонду


Державний інноваційний фонд (з регіональними відділеннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) створено відповідно до Закону України “Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності” постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1992 р. Фонд створено для фінансування та матеріально-технічної підтримки заходів із забезпечення розвитку і використання досягнень науки та техніки.
Завданнями Державного інноваційного фонду є:
— фінансова і матеріально-технічна підтримка регіональних науково-технічних програм, інноваційної діяльності підприємств та організацій, впровадження у виробництво завершених науково-дослідних розробок та створених “ноу-хау”, розширення масштабів використання сучасних технологій, освоєння конкурентоспроможної продукції;
— контроль за цільовим використанням коштів спеціального фонду позабюджетних коштів, утвореного в міністерствах, відомствах, концернах, корпораціях та в інших формуваннях;
— надання лізингових та інжинірингових послуг, науково-експертної і правової допомоги підприємствам та організаціям у сфері науково-технічної діяльності;
— проведення незалежної експертизи, конкурсів науково-технічних проектів, розробок та ідей;
— пропаганда науково-технічних досягнень, здійснення рекламної і видавничої діяльності, формування інформаційних банків перспективних розробок, рішень та винаходів;
— організація діяльності регіональних відділень Держіннофонду.
Держіннофонд є юридичною особою, має фінансові кошти та матеріально-технічні ресурси, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.
Фонди Державного інноваційного фонду формуються за рахунок бюджетних асигнувань, що виділяються державою для підтримки науково-технічної діяльності, за рахунок відрахувань коштів підприємств, об'єднань та організацій, а також за рахунок добровільних внесків юридичних і фізичних осіб, коштів від власної фінансово-господарської діяльності та інших надходжень.
10 відсотків обсягу ресурсів, що виділяються урядом на потреби розвитку науки і техніки, а також надходжень від суб'єктів інноваційної діяльності та інших джерел використовуються на створення матеріально-технічних ресурсів Держіннофонду.
Підприємства, об'єднання й організації відраховують до Фонду кошти у розмірі 1 відсотка обсягу реалізації продукції (робіт, послуг), за винятком податку на додану вартість і акцизного збору, а підприємства галузі електроенергетика — за винятком податку на додану вартість, акцизного збору та вартості закупленої енергії, з віднесенням цих коштів на собівартість продукції. При цьому 70 відсотків обсягу зазначених відрахувань перераховуються підприємствами, об'єднаннями й організаціями до спеціального фонду позабюджетних коштів, що утворюється в міністерствах, відомствах, концернах, корпораціях та в інших формуваннях для фінансування галузевих, міжгалузевих науково-дослідних робіт, а також заходів із освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції. Посередницькі, оптові, постачальницько-збутові й торговельні організації визначають суми відрахувань до Фонду та зазначених спеціальних фондів позабюджетних коштів з обсягу валового доходу.

 


 

 

3.1.19. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності


Плату за торгові патенти деяких видів підприємницької діяльності (у сфері роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою, а також з надання послуг у сфері грального бізнесу) визначено Законом України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23 березня 1996 р.
Об'єктом правового регулювання є діяльність із роздрібної торгівлі на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу.
Суб'єктами правовідносин є юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, — резиденти і нерезиденти, а також їхні відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які займаються підприємницькою діяльністю.
Для заняття вищеназваними видами діяльності має бути придбано торговий патент.
Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися підприємницькою діяльністю в таких сферах, як роздрібна торгівля, торгівля іноземною валютою, а також надання послуг у сфері грального бізнесу.
Торговий патент не засвідчує права суб'єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність.
Видається торговий патент суб'єктам підприємницької діяльності державними податковими інспекціями за місцем розміщення цих суб'єктів або їхніх структурних (відокремлених) підрозділів суб'єктам підприємницької діяльності, що провадять операції ^роздрібної торгівлі (крім пересувної торговельної мережі), — за місцем розміщення пункту роздрібного продажу товарів, а суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснюють роздрібну торгівлю через пересувну торговельну мережу, — за місцем реєстрації цих суб'єктів за плату.
Патент має такі реквізити:
— номер торгового патенту;
— найменування власника торгового патенту;
— вид підприємницької діяльності;
— назву виду послуг у сфері грального бізнесу;
— місце реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності чи місце розміщення суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи (місце розміщення структурного (відокремленого) підрозділу цього суб'єкта);
— для транспортних засобів — марку транспортного засобу, його номерний знак;
— термін дії торгового патенту;
— місце розміщення державної податкової інспекції, що видала торговий патент;
— відмітку державної податкової інспекції про надходження плати за виданий нею торговий патент.
Придбання патентів не потрібне для роздрібної торговельної діяльності:
— підприємствам і організаціям системи Укоопспілки та торгово-виробничих підприємств робітничого постачання;
— суб'єктам підприємницької діяльності — фізичним особам, які: сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією в межах ринків, створених за рішеннями органів місцевого самоврядування; сплачують податок на промисел у порядку, передбаченому чинним законодавством; здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва та худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва; сплачують державне мито за посвідчення договорів відчуження власного майна, якщо відчуження кожної окремої категорії товарів відбувається не частіше одного разу на календарний рік;
— суб'єктам підприємницької діяльності, створеним громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно з чинним законодавством і здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва.
Вартість торгового патенту на здійснення роздрібної торгівлі встановлюється органами місцевого самоврядування за календарний місяць.
Значних змін зазнав Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності". Слід звернути увагу на те, що вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за календарний місяць встановлюється у межах таких граничних рівнів:
— на території міста Києва, обласних центрів — від 60 до 320 гривень;
— на території міста Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів — від 30 до 160 гривень;
— на території інших населених пунктів — до 80 гривень.
У разі коли пункти продажу товарів розташовані в курортних місцевостях або на територіях, прилеглих до митниць, інших пунктів переміщень через митний кордон, органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовується плата за торговий патент, можуть прийняти рішення щодо збільшення плати за торговий патент, але не більше 320 гривень за календарний місяць. Додаткові доходи, отримувані внаслідок прийняття зазначених рішень, повністю спрямовуються до відповідних місцевих бюджетів.
Термін дії торгового патенту становить 12 календарних місяців, а короткотермінового торгового патенту — від 1 до 15 днів.
Вартість короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за один день встановлюється у фіксованому розмірі 10 гривень.
Під час придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць. На суму, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується розмір плати за торговий патент, яка підлягає внесенню в останній місяць його дії.
Під час придбання спеціального торгового патенту суб'єкт підприємницької діяльності не вносить одноразову плату. Суб'єкт підприємницької діяльності може зробити попередню оплату вартості торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за весь термін його дії. Суб'єкт підприємницької діяльності має право придбати торгові патенти на здійснення торговельної діяльності на наступні за поточним роки, але не більше ніж на три роки, сплативши повну вартість цих патентів під час їх одержання. При цьому суб'єкт підприємницької діяльності звільняється від обов'язків довнесення вартості торгового патенту у разі, якщо прийнятими після сплати повної вартості торгових патентів на наступні роки нормативно-правовими актами буде збільшена вартість торгового патенту.
Без придбання торгового патенту суб'єкти підприємницької діяльності або їх структурні (відокремлені) підрозділи здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва:
— хліб і хлібобулочні вироби;
— борошно пшеничне та житнє;
— сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна;
— молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених з добавками і без них;
— продукти дитячого харчування;
— безалкогольні напої;
— морозиво;
— яловичина та свинина;
— домашня птиця;
— риба;
— ягоди і фрукти;
— мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл;
— картопля і плодоовочева продукція;
— комбікорми для продажу населенню.
Пільговий торговий патент видається суб'єктам підприємницької діяльності або їх структурним (відокремленим) підрозділам, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: поштові марки, листівки, вітальні листівки та конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара з дерева, паперу та картону, що використовується для поштових відправлень підприємствами Державного комітету зв'язку України, і фурнітура до них; періодичні видання друкованих засобів масової інформації, що мають реєстраційні свідоцтва, видані уповноваженими органами України, книги, брошури, альбоми, нотні видання, буклети, плакати, картографічна продукція, що видаються юридичними особами — резидентами "України; проїзні квитки; товари народних промислів (крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, що встановлюється Міністерством культури України); готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти” предмети догляду, перев’язувальні матеріали та інше медичне приладдя) та вітаміни для населення; ветеринарні препарати, папір туалетний, зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів з целюлози або її замінників, термометри, індивідуальні діагностичні прилади (незалежно від країни їх походження); вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, газ освітлювальний і газ скраплений, торф паливний кусковий, торф'яні брикети і дрова для продажу населенню; мило господарське, а також сірники (незалежно від країни їх походження); насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі (незалежно від країни його походження).
Суб'єкти підприємницької діяльності, які реалізують інвалідам товари повсякденного вжитку та продукти харчування через торговельні установи, створені для цієї мети громадськими організаціями інвалідів, одержують пільговий торговий патент.
Пільговий торговий патент одержують також суб'єкти підприємницької діяльності, які займаються продажем періодичних видань друкованих засобів масової інформації, на торгівлю супутньою продукцією за ручки, олівці, інструменти для креслення, пензлі, мастихіни, мольберти, фарби, лаки, розчинники та закріплювачі для малювання та живопису, полотно, багети, рамки та підрамники для картин, швидкозшивачі, Інші канцелярські прилади та конторське приладдя, крім виготовлених з дорогоцінних і напівдорогоцінних металів (незалежно від країни їх походження).
Не потребують патентування:
— реалізація суб'єктом підприємницької діяльності продукції власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ним у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення цього суб'єкта;
— діяльність суб'єктів підприємницької діяльності з закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки);
— діяльність у торговельно-виробничій сфері (громадське харчування) на підприємствах, в установах, організаціях, у тому числі навчальних закладах, з обслуговування виключно працівників цих підприємств, установ, організацій та учнів і студентів у навчальних закладах.
У разі придбання пільгового торгового патенту, суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі 25 гривень за весь термін дії патенту.
Патентуванню підлягає діяльність з надання побутових послуг (діяльність, пов'язана з наданням платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи кредитні картки), яка здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами як в окремих приміщеннях, будівлях, їх частинах, так і за їх межами. Перелік послуг, які належать до побутових, визначається Кабінетом Міністрів України і не може змінюватися протягом бюджетного року.
У разі коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент на здійснення діяльності з надання побутових послуг придбавається окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу.
Вартість торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг за календарний місяць встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження об'єкта з надання побутових послуг та виду побутових послуг у межах таких граничних рівнів:
— на території міста Києва, обласних центрів — від 60 до 320 гривень;
— на території міста Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів — від 30 до 160 гривень;
— на території інших населених пунктів — до 80 гривень.
Вартість спеціального торгового патенту встановлюється органами місцевого самоврядування щорічно після затвердження місцевого бюджету залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів або місцезнаходження об'єкта з надання побутових послуг та виду побутових послуг. При цьому розрахункова сума надходжень за рік від суб'єктів підприємницької діяльності у вигляді плати за спеціальні торгові патенти не може бути меншою від загальної суми надходжень до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, податків і зборів (обов'язкових платежів), сплачених такими суб'єктами підприємницької діяльності за попередній бюджетний рік з урахуванням рівня інфляції.
Органи місцевого самоврядування можуть встановлювати диференційовану плату за спеціальний торговий патент залежно від площі, яка використовується суб'єктом підприємницької діяльності для здійснення торговельної діяльності або надання побутових послуг. Шкала ставок плати за квадратний метр площі може бути пропорційною або регресивною чи прогресивною.
Патентуванню підлягають операції з торгівлі готівковими валютними цінностями — продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних засобів, виражених в іноземній валюті (у тому числі дорожніх, банківських та персональних чеків), а також операції з дебетування кредитних (дебетових) карток в обмін на валюту України, інших готівкових платіжних засобів, виражених у валюті України, а також в обмін на іншу іноземну валюту які здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах обміну іноземної валюти.
Вартість торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями встановлюється у фіксованому розмірі 320 гривень за календарний місяць. Термін дії торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями становить 36 календарних місяців. Операції з надання послуг у сфері грального бізнесу, які здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами, також підлягають патентуванню.
Вартість торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу встановлюється у фіксованому розмірі (за рік):
— для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем — 1400 гривень;
— для використання грального столу з кільцем рулетки — 64 000 гривень;
— для використання інших гральних столів (спеціальних столів для казино, крім столів для більярду) — 48 000 гривень за кожний стіл;
— для використання кегельбанів, що вводяться у дію за допомогою жетона, монети або без них, — 2000 гривень за кожний гральний жолоб (доріжку);
— для використання столів для більярду, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярду, що використовуються для спортивних аматорських змагань, — 600 гривень за кожний стіл для більярду;
— для провадження інших видів грального бізнесу, включаючи розиграші з видачею грошових виграшів у готівковій формі поза банківські установи або у майновій формі на місці, — 2400 гривень за кожний окремий вид (місце) грального бізнесу.
Термін дії торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу становить 60 календарних місяців. Під час придбання торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за 3 місяці. На суму, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується розмір плати за торговий патент, яка підлягає внесенню в останній квартал його дії.
Суб'єкт підприємницької діяльності, який придбав спеціальний торговий патент, не сплачує: податок на додану вартість; податок на доходи фізичних осіб; податок на прибуток підприємств; плату (податок) за землю; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір до Державного інноваційного фонду; відрахування та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; комунальний податок; ринковий збір; збір на видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.
На суб'єктів підприємницької діяльності, які придбали спеціальний торговий патент, не поширюються вимоги Закону "України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" у частині обов'язкового застосування електронних контрольно-касових апаратів.
Суб'єкт підприємницької діяльності має право придбати торгові патенти на здійснення роздрібної торгівлі на наступні за поточним роки, але не більше ніж на три роки, сплативши повну вартість цих патентів під час одержання їх. При цьому суб'єкт підприємницької діяльності звільняється від обов'язків довнесення вартості торгового патенту, якщо прийнятими після цього актами законодавства збільшується вартість патенту.
За порушення термінів сплати чергових платежів платники сплачують штраф у розмірі вартості торгового патенту за один календарний місяць. Штрафи підлягають сплаті порушником у п'ятиденний термін з дня вручення державними податковими інспекціями постанови про накладення штрафу.

 


 

 

3.1.20. Відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг


Витрати, пов'язані з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг, здійснюються за рахунок бюджетних та інших коштів для реалізації програм розвитку дорожнього господарства України з метою підвищення соціального рівня життя населення, особливо в сільській місцевості, забезпечення автомобільних перевезень пасажирів та вантажів, оздоровлення екологічної обстановки, створення на дорогах належних умов безпеки р,уху та сучасних елементів дорожнього сервісу, зменшення збитків через незадовільні дорожні умови.
Ці кошти акумулюються та обліковуються на окремих рахунках (відповідні дорожні фонди), формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів), а також інших надходжень і зараховуються до Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів та бюджету міста Севастополя.
Зазначені кошти не підлягають вилученню або витрачанню на цілі, не пов'язані з потребами дорожнього господарства. У випадках, коли ці кошти не витрачені протягом поточного бюджетного року, вони зберігають цільове призначення в наступному році.
Управління коштами дорожніх фондів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У Державному бюджеті України щорічно передбачаються видатки на фінансування робіт, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг. Для цих цілей у складі Державного бюджету України створюється Державний дорожній фонд України.
Дохідна частина цього фонду формується за рахунок надходжень у повному обсязі від акцизного збору та ввізного мита на нафтопродукти, акцизного збору та ввізного мита з імпортованих на митну територію України транспортних засобів та шин до них, інших надходжень до Державного бюджету України, що визначаються Законом України про Державний бюджет України на поточний рік.
Кошти Державного дорожнього фонду України спрямовуються на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення та споруд на них, а також проектно-вишукувальні, науково-дослідні та впроваджувальні роботи, розвиток виробничих потужностей дорожніх організацій, утримання галузевих медичних закладів для реабілітації учасників ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, управління дорожнім господарством у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З цього фонду також виділяються кошти на дотацію територіальним дорожнім фондам для покриття дефіциту коштів на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення.
У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах та бюджеті міста Севастополя щорічно передбачаються видатки на фінансування робіт, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг. Для цих цілей у складі республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів та бюджету міста Севастополя створюються територіальні дорожні фонди.
Дохідна частина цих фондів формується за рахунок податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), частини коштів Державного дорожнього фонду України відповідно до порядку розподілу, встановленого Кабінетом Міністрів України згідно із законами, а також інших надходжень до відповідних бюджетів, що визначаються рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад та міської ради міста Севастополя про бюджет на поточний рік.
Кошти територіальних дорожніх фондів спрямовуються на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг в межах відповідно Автономної Республіки Крим, областей та міста Севастополя, а також на потреби дорожнього господарства за напрямами, визначеними відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними радами та міською радою міста Севастополя.
У дорожні фонди, визначені цим Законом, спрямовується плата за передачу доріг у концесію або в оренду, плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, плата за проїзд автомобільними дорогами України транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів іноземних держав, плата за проїзд платними автомобільними дорогами в порядку та за тарифами, встановленими Кабінетом Міністрів України.
У відповідні дорожні фонди можуть спрямовуватися також:
— добровільні внески юридичних та фізичних осіб, у тому числі іноземних, об'єднань громадян, міжнародних організацій тощо;
— інші надходження, що не суперечать законодавству України.

 


 

 

3.1.21. Фіксований сільськогосподарський податок


Фіксований сільськогосподарський податок введено Законом України від 17 грудня 1998 р. “Про фіксований сільськогосподарський податок”, який визначає механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.
Фіксований сільськогосподарський податок — це податок, який не змінюється протягом визначеного терміну і справляється з одиниці земельної площі. Він сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю; податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; комунального податку; збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збору на обов'язкове соціальне страхування; збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування "України; збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; збору до Державного інноваційного фонду; плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності; збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для потреб сільського господарства).
Всі названі вище податки та збори з сільськогосподарських товаровиробників не стягуються, інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України “Про систему оподаткування”, сплачуються ними в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.
Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства, а також власники земельних ділянок та землекористувачі, в тому числі орендарі, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, крім власників та землекористувачів земельних ділянок, переданих для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного будівництва, а також наданих для городництва, сінокосіння та випасання худоби.
Платники податку мають право на вибір форми сплати фіксованого сільськогосподарського податку в грошовій формі або/та у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.
Кількість сільськогосподарської продукції, що поставляється в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, визначається виходячи з нарахованої до сплати у звітному податковому році суми фіксованого сільськогосподарського податку та договірної ціни (але не нижче біржової ціни за вирахуванням витрат, пов'язаних з прийманням продукції) на продукцію, яка поставляється в рахунок сплати податку на дату проведення сплати.
Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, у тому числі на умовах оренди. У випадку коли у звітному періоді відбувається зміна площ сільськогосподарських угідь, у зв'язку з набуттям права землевласника або землекористувача, відповідно землевласник чи землекористувач зобов'язаний здійснити уточнення сум податкових платежів на період до закінчення податкового року і протягом місяця надати розрахунки до органів державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки та до органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку.
Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 р., відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах:
— для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,5;
— для багаторічних насаджень — 0,3.
Для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, — у розмірах:
— для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,3;
— для багаторічних насаджень — 0,1.
Платники податку визначають суму фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік і подають розрахунок органові державної податкової служби за місцем знаходження платника податку до 1 лютого поточного року.

 


 

 

3.1.22. Збір за використання радіочастотного ресурсу України


Відповідно до Закону України від 1 червня 2000 р. “Про радіочастотний ресурс України” користувачі радіочастотного ресурсу України сплачують щомісячний збір за використання радіочастотного ресурсу України та одноразовий платіж за видачу ліцензії на використання радіочастот.
Спеціальні користувачі радіочастотного ресурсу в Україні звільняються від сплати зборів і платежів.
Ставки одноразових платежів за видачу ліцензії на використання радіочастот та щомісячних зборів за використання радіочастотного ресурсу визначаються Кабінетом Міністрів України не частіше одного разу на рік.
Платежі Центру “Укрчастотнагляд” за роботи, пов'язані з частотними присвоєннями, міжнародно- правовим захистом радіочастотного ресурсу, забезпеченням електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів і радіо-випромінювальних пристроїв та державним наглядом за використанням радіочастотного ресурсу України, здійснюються на підставі діючих тарифів, встановлених відповідно до антимонопольного законодавства.
Користувачі радіочастотного ресурсу України до 15 числа кожного поточного місяця сплачують щомісячний збір за його використання. За несвоєчасну сплату щомісячного збору за використання радіочастотного ресурсу України справляється пеня згідно з законами України.

 


 

 

3.1.23. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства


Законом України від 9 квітня 1999 р. "Про внесення зміни до Закону України "Про систему оподаткування", який набрав чинності з 1 липня 1999 р. введено збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.
Порядок справляння та використання збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства визначено Законом України від 9 квітня 1999 р. “Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства”.
Відповідно до Закону платниками збору па розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво.
Об'єктом оподаткування е виручка, одержувана від реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольних напоїв та пива.
Ставка збору становить 1 відсоток від об'єкта оподаткування. За несвоєчасне перерахування збору сплачується штраф у розмірі 0,5 відсотка за кожний день прострочення платежу.
Механізм справляння збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства та порядок використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України.

 


 

 

3.1.24. Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України


Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, введено Законом України від 4 листопада 1999 року “Про внесення зміни до статті 14 Закону України “Про систему оподаткування”. Механізм та порядок його справляння визначені Законом України від 4 листопада 1999 р. “Про запровадження єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про запровадження єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України” від 12 липня 2001 р. Порядок справляння єдиного збору, контроль у частині відповідності ставок зборів фактичним витратам на здійснення усіх видів контролю вантажів і транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.
Єдиний збір встановлюється щодо транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, які перетинають державний кордон України, і справляється за здійснення у пунктах пропуску через державний кордон України відповідно до законодавства України митного при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням встановлених розмірів загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів. Він справляється одноразово залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит) за єдиним платіжним документом залежно від виду, місткості або загальної маси транспортних засобів.
Єдиний збір справляється в національній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день сплати цього збору, він не може перевищувати вартості витрат, пов'язаних зі здійсненням митного при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, та витрат, пов'язаних з відновленням автомобільних доріг.
Єдиний збір перераховується до Державного бюджету України у повному обсязі.
Координація діяльності органів державної влади, пов'язаної із забезпеченням справляння єдиного збору, здійснюється центральним органом митної служби України. Координація діяльності державних контролюючих органів зі справляння єдиного збору безпосередньо у пунктах пропуску через державний кордон України здійснюється відповідними митними органами України.
Ставки єдиного збору за здійснення у пунктах пропуску через державний кордон України контролю вантажів і транспортних засобів, плата за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України (за кожен кілометр проїзду) та додаткова плата за кожен кілометр проїзду автомобільних транспортних засобів з перевищенням встановлених розмірів, загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів встановлюються в євро та не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
У разі перетинання державного кордону України залізничними вагонами без вантажів єдиний збір не справляється.
Єдиний збір з транспортних засобів не справляється у випадку транзиту вантажу, що не підлягає пропуску через митний кордон України та перевантажується на інший транспортний засіб у зоні митного контролю пункту пропуску, який одночасно є пунктом в'їзду та виїзду цього вантажу.
З перевізників-нерезидентів, діяльність яких здійснюється на підставі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, єдиний збір справляється відповідно до цих договорів.
А з перевізників-резидентів, які сплатили податок з власників транспортних засобів згідно із Законом України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", плата за проїзд автомобільними дорогами України справляється лише у разі перевищення встановлених розмірів загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів.

 


 

 

3.2. Місцеві податки і збори


Місцеві податки і збори — це обов'язкові платежі юридичних та фізичних осіб до місцевих бюджетів, які встановлено місцевими Радами народних депутатів і справляються вони агїдно із Законом України “Про систему оподаткування” та Декретом Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”.
До місцевих податків і зборів належать; готельний збір; збір за парковку автомобілів; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; збір власників собак; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромЦ збір за виграш на бігах; збір з осіб, котрі беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; податок з реклами; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телєзйомок; збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу та лотерей; комунальний податок; збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі.
Готельний збір справляється і перераховується до бюджету місцевого самоврядування адміністрацією готелю в розмірі до 20 відсотків добової вартості найманого житла (без додаткових послуг). Платниками готельного збору є особи котрі проживають у готелях.
Збір за парковку автотранспорті/ сплачується платниками збору, якими є юридичні особи та громадяни, що паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Ставка збору за парковку автотранспорту встановлюється з розрахунку за одну годину парковки, її граничний розмір не повинен перевищувати 3 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1 відсотка у відведених місцях.
Ринковий збір — це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб та громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари. Він справляється за кожний день торгівлі. Граничний розмір ринкового збору не повинен перевищувати 20 відсотків мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб залежно від ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару).
Збір за видачу ордера на квартиру сплачується за послуги, пов'язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири. Граничний розмір збору за видачу ордера на квартиру не повинен перевищувати 30 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час оформлення ордера на квартиру.
Збір з власників собак сплачується громадянами — власниками собак (крім службових), які проживають у будинках державного та громадського житлового фонду і в приватизованих квартирах. Збір з власників собак стягується органами житлово-комунального господарства щороку в розмірі за кожного собаку: цей збір не повинен перевищувати 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час нарахування збору.
Курортний збір сплачують громадяни, які прибувають у курортну місцевість. Граничний розмір курортного збору не може перевищувати 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно із чинним законодавством від сплати курортного збору звільняються:
— діти віком до 16 років;
— інваліди та особи, що їх супроводжують;
— учасники Великої Вітчизняної війни;
— воїни-інтернаціоналісти;
— учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
— особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка та бази відпочинку;
— особи, які прибули в курортну місцевість у службове відрядження, на навчання” на постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів;
— особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ та організацій, а також які здійснюють подорож за маршрутними книжками;
— чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.
Особи, які прибули в курортну місцевість, повинні сплатити збір не пізніш як у триденний термін від дня прибуття.
Збір за участь у бігах на іподромі справляється з юридичних осіб та громадян, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру в розмірі, який не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Збір за виграш на бігах справляється з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі, під час видачі їм виграшу. Його граничний розмір не повинен перевищувати 6 відсотків від суми виграшу.
Збір з осіб, які беруть участь у грі па тоталізаторі на іподромі, справляється як відсоткова надбавка до плати, визначеної за участь у грі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 5 відсотків від суми цієї надбавки.
Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу на вулицях,
магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях. Платниками податку з реклами є юридичні особи і громадяни.
Об'єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати  відсотка вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час.
Юридичні особи і громадяни можуть використовувати місцеву символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.
Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб — 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, котрі займаються підприємницькою діяльністю, — п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Збір за право на проведення кіно- і телезйомок вносять комерційні кіно- і телеорганізації, включаючи організації з іноземними інвестиціями та зарубіжні організації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо). Граничний розмір збору за право на проведення кіно- і телезйомок не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.
Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей справляється з юридичних осіб та громадян, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей.
Об'єктом збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є вартість заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів відповідно до їхньої початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея.
Збір за право на проведення місцевих аукціонів та конкурсного розпродажу справляється за три дні до проведення їх у розмірі, що не повинен перевищувати ОД відсотка вартості заявлених до місцевих аукціонів , конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея. Граничний розмір збору за право на проведення лотерей з кожного учасника не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон. Юридичні особи та громадяни, які прямують за кордон автотранспортом, сплачують збір у розмірі до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян залежно від марки і потужності автомобілів, а юридичні особи та громадяни інших держав, у тому числі і суб'єктів колишнього Союзу РСР, — у розмірі від 5 до 50 доларів США. Збір не справляється за проїзд автотранспорту, що здійснює перевезення за кордон:
— вантажів за державним замовленням і державним контрактом;
— громадян України, які направляються у службові відрядження;
— спортсменів, які від'їжджають на міжнародні змагання;
— громадян, які від'їжджають у порядку культурного обміну, на лікування, оздоровлення (дітей) та за телеграмою на похорон близьких родичів.
Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі — це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю в спеціально відведених для цього місцях. Він справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари, залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення і виду продукції. Розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, котрі постійно здійснюють торгівлю в спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у день — за одноразову торгівлю.
Податок з продажу імпортних товарів стягується з юридичних осіб та громадян, зареєстрованих як суб'єкти підприємництва.
Об'єктом оподаткування є су марна вартість товарів за ринковими цінами. Платники податку щоквартально подають до органів державної податкової служби декларацію, в якій зазначаються імпортні товари, що реалізуються в Україні. Граничний розмір податку з продажу імпортних товарів не повинен перевищувати 3 відсотків виручки, одержаної від реалізації цих товарів.
Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків та зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок, а також у межах своєї компетенції мають право вводити пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки та збори або звільняти від сплати їх певні категорії платників і надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.
Іноземні юридичні особи та громадяни сплачують місцеві податки і збори на рівних умовах з юридичними особами та громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України.

 


 

 

3.3. Єдиний податок


Цей податок введено з 1 січня 1999 р. відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 р. “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” у зв'язку із запровадженням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва. До таких суб'єктів належать:
— фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, і кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з такою особою, включаючи членів її сім'ї, за рік не перевищує 10 осіб, і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис. гривень;
— юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 1 млн гривень.
Єдиний податок не стягується з:
— суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального торгового патенту;
— фізичних осіб, які відповідно до законодавства України сплачують фіксований податок;
— довірчих товариств, страхових компаній, банків, інших фінансово-кредитних та небанківських фінансових установ;
— суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам-учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;
— фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю під акцизними товарами (крім сфери громадського харчування).
Суб'єкти підприємницької діяльності — фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, мають право вибирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом одержання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності залежно від виду діяльності та місця її здійснення і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень за календарний місяць.
Якщо фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності здійснює декілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
У разі, коли платник єдиного податку займається підприємницькою діяльністю з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, розмір єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань такого платника податку. При цьому доходи, одержані платником єдиного податку, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року.
Форма свідоцтва про сплату єдиного податку та порядок його видачі встановлюються Державною податковою адміністрацією України. Фізичні особи — платники єдиного податку мають право не застосовувати під час розрахунків зі споживачами електронні контрольно-касові апарати.
Суб'єкти підприємницької діяльності — юридичні особи поряд з діючою системою оподаткування можуть самостійно вибирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком. При цьому спосіб оподаткування вибирається один раз і залишається незмінним протягом звітного року.
Ставка єдиного податку для суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб встановлюється в розмірі 6 відсотків обсягів виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
Для переходу до спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за один місяць до початку наступного календарного року за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів у поточному році.
Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову вмотивовану відмову.
У разі порушення вимог платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного року.
Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на прибуток підприємств; податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності); плати (податку) за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів; збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збору до Державного інноваційного фонду; збору на обов'язкове соціальне страхування; відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; комунального додатку; податку на промисел; збору на відрахування до Пенсійного фонду; збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів.
Відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності та повернутися до загальної системи оподаткування суб'єкт малого підприємництва може з початку наступного календарного року за умови подання заяви до відповідного органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення календарного року.

 

Контрольні запитання


1. Що таке податок на додану вартість? Коли і де він виник і яке його місце серед інших податків?
2. В чому полягає суть акцизного збору? На які товари встановлюються акцизи і чим регулюється справляння акцизних зборів в Україні?
3. Що е об'єктом податку на прибуток підприємств? За якими ставками оподатковується прибуток підприємств?
4. Як оподатковуються доходи фізичних осіб?
5. Що таке мито? Які предмети (товари) обкладаються митом? Хто є платниками державного мита?
6. Що включає в себе нерухоме майно, як воно оподатковується?
7. Хто є суб'єктами плати за землю та що є об'єктом оподаткування, за якими ставками здійснюється нарахування податку?
8. Що таке рентні платежі?
9. Назвіть об'єкти податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів? Чим регулюється порядок відрахування та зборів на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг?
10. Який порядок обчислення та справляння: зборів за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; зборів за спеціальне використання природних ресурсів та зборів за забруднення навколишнього середовища?
11. З якою метою створений Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення і за якою ставкою здійснюються внески до нього?
12. Хто є платниками збору на обов'язкове соціальне страхування, внесків до Фонду сприяння зайнятості населення (в тому числі на випадок безробіття)?
13. Що є об'єктами і хто є суб'єктами оподаткування при справлянні: збору на обов'язкове державне страхування; збору до Державного інноваційного фонду?
14. Що таке торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, кому і для яких цілей він видається? Від чого залежить розмір плати за торговий патент?
15. Які податки належать до місцевих? У чому полягають особливості місцевих податків?