Печать

Глава 2. ПРАВОВІ ОСНОВИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

Posted in Налоговое право - Основи податкового права (Гега П.Т., Доля Л.М.)

 

Глава 2. ПРАВОВІ ОСНОВИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ


2.1. Поняття та основні характеристики податкових систем
2.2. Податкова система України
2.3. Поняття податку, види податків та їхні характеристики
2.3.1. Обов'язкові платежі, види та характерні ознаки
2.3.2. Види податків та їхні характеристики

 

2.1. Поняття та основні характеристики податкових систем


Базуючись на філософській концепції, що “система — це сукупність елементів, які перебувають у відношеннях і зв'язках один з одним, що утворює цілісність, єдність”, і керуючись тим, що кожний компонент системи, в свою чергу, можна розглядати як окрему систему, а кожна система є одним із компонентів більш широкої системи, можна дати таке визначення поняття податкової системи.
Податкова система — це сукупність податків, зборів, інших платежів та внесків до бюджету і державних цільових фондів, платників податків та органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою і вчасністю сплати їх у встановленому законом порядку.
Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, відповідно до завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.
За оцінками фахівців, система оподаткування тим ефективніша, чим вона зручніша як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контрольні функції.
Суттєвими умовами оподаткування, що характеризують податкову систему в цілому, є:
— порядок встановлення і введення в дію податків;
— види податків;
— права та обов'язки платників податків;
— порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів;
— відповідальність учасників податкових відносин.
У різних країнах податкові системи не однакові, кожна з них має свої особливості. Вони створювались і розвивались у різні історичні періоди, в різних економічних умовах. Але є й загальні показники, які характеризують податкові системи. Найузагальнюючим з них є податковий тиск — відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукта. Він показує, яка частина виробленого суспільством продукта перерозподіляється за допомогою бюджетних механізмів.
Податки виступають найбільш важливим і впливовим інструментом регулювання економічних відносин та інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян. Вони відіграють значну роль у формуванні дохідної частини бюджету. Податки покликані стимулювати розвиток усього прогресивного і ефективного, регулювати суперечності, що виникають у процесі реалізації економічних інтересів.
Про структуру податків
Є розбіжність думок щодо кількості їх. Одні фахівці пропонують введення єдиного податку, інші за численність їх.
Введення єдиного податку, на якій би основі він не грунтувався, не відповідає системному підходу до конструювання податкового механізму і входить у суперечність із світовою практикою оподаткування.
У країнах далекого зарубіжжя, особливо в країнах з розвинутою ринковою економікою, спокійно ставляться до кількості додатків, яких, як правило, стає все більше. Там вважають, що “чим простіша податкова система, тим вона грубіша і менш надійна, вплив податків на реальні економічні процеси і поведінку платників податків у потрібному для держави напрямку не можна забезпечити двома, трьома і навіть десятьма податками”. Водночас “велика кількість податків не обов'язково повинна вести до важкого податкового тягаря, всі ці процеси піддаються регулюванню”.
Наприклад, у Китайській Народній Республіці єдиний промислово-торговельний податок включає 106 найменувань зборів за промислово-сільськогосподарські асортименти. Податок стягується за 42 ставками, які варіюють залежно від призначення товарів від 1,5 % (для невідбіленої бавовняної тканини) до 66 % (для сигарет). Ставки оподаткування для більшості товарів становлять менше 20 % . При сплаті єдиного промислово-торговельного податку стягується і місцева надбавка до нього у розмірі 1 % суми податкового платежу.
Як показує практика, чисельність податків допомагає відчути платоспроможність платника податків і робить загальне податкове законодавство психологічно менш впливовим.

 


 

 

2.2. Податкова система України


У структурі доходів консолідованого бюджету України найбільшу питому вагу становлять податок на прибуток підприємств та організацій, податок на додану вартість, надходження до Пенсійного фонду і внески до Фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Всі інші податки, внески та платежі становлять меншу питому вагу.
Становлення податкової системи в Україні відбувається в складних умовах. Правове регулювання оподаткування перебуває поки що в стані, далекому від досконалості. Довгий час у нашій країн принижувалась роль товарно-грошових відносин, що, в свою чергу, негативно вплинуло на розвиток податкової теорії та практики.
З переходом вітчизняної економіки на ринкові рейки з'явилась гостра необхідність у чіткій та докладній юридичній регламентації фінансових і, особливо, податкових відносин. При створенні відповідного правового масиву корисне звернення до позитивного досвіду, накопиченого в країнах з розвинутою ринковою економікою, — Великобританії, США, Франції, ФРН та ін., який не тільки сприяє розробці досконаліших нормативних актів щодо фінансових питань, але й допомагає зрозуміти загальні закономірності функціонування і розвитку податкового механізму.
Так, наприклад, законодавча регламентація оподаткування в розвинутих країнах дає можливість централізовано керувати податковою системою, перетворюючи її на один з найважливіших важелів економічної політики держави. Водночас така централізація поєднується з гнучкістю, яка забезпечується за рахунок можливості щороку уточнювати ставки податків та проводити фіскальну політику відповідно до зміненої економічної кон'юнктури.
В Україні через економічну кризу, характерними рисами якої є істотний спад виробництва валового внутрішнього продукту і національного доходу при загальному падінні фізичного обсягу товарної продукції та послуг, деформуючий вплив руйнівних інфляційних процесів на національні системи грошового і кредитного обігу, а також посилення бюджетного дефіциту та дефіциту платіжних балансів і бурхливе соціальне розшарування населення та інші об'єктивні й суб'єктивні причини, податкова система не набула стабільності і має багато недоліків та суперечностей.
Досі не визначено чіткої концепції побудови системи оподаткування. Це стосується співвідношення підсистем оподаткування юридичних і фізичних осіб, складу податків, співвідношення прямих та непрямих податків, визначення об'єктів оподаткування і джерел сплати податків, рівня податкових ставок і принципів диференціації їх, напрямків та умов надання податкових пільг.
Податки відображають складні економічні відносини і тому мають бути адекватними цим відносинам. У протилежному разі вони не зможуть повною мірою виконувати покладені на них функції.
У літературних джерелах висловлюються різні думки щодо напрямків і підходів удосконалення діяльності податкової системи, схем оподаткування та податкових ставок.
Відомо декілька схем оподаткування, однак серед них правомірно зазначити три основні:
а) стягнення податків з особи як такої залежно від її прибутку або інших властивостей;
б) стягнення податків з використовуваних загальних або неподільних ресурсів;
в) оподаткування результатів комерційної діяльності фізичних та юридичних осіб, а також частково їхньої власності.
Але незалежно від схем оподаткування будь-яка податкова система має забезпечувати надійне надходження коштів до дохідної частини бюджету. Прибуток підприємств і додана вартість в умовах нерівно працюючої кризової економіки — величини дуже мінливі і не завжди можуть бути придатними як базові показники при оподаткуванні. Це засвідчує й практика, і, зокрема, різниця між прогнозованою та фактично одержаною бюджетом сумою податкових надходжень.
На думку деяких авторів, визначну роль у податковій системі України мають відігравати податки на майно, на землю і на використання природних ресурсів. Вони не залежать від обсягу виробництва, продажу і є стабільними, а, значить, створюють гарантію поповнення бюджету і будуть стимулювати ефективне використання природних ресурсів і закріплених основних та оборотних фондів.
Для введення в дію таких видів податків необхідне положення про середню норму прибутку, а для цього мають бути юридичне точні відносини між товаровиробниками, розрахунки вартості майна, ресурсів тощо.
Останнім часом в Україні особливо гостро постають питання про розміри податкових ставок. Підприємці критикують їх за те, що вони дуже великі і тим самим тиснуть на виробника, працівники бюджетної сфери — за те, що вони низькі і не дають можливості гідно платити за роботу, бухгалтери — за складність у розрахунках, фахівці податкової служби — за легкість, з якою при бажанні від них можна ухилитися та ін.
Однак слід зазначити, що ідеальних податкових систем, які б одночасно задовольняли населення, підприємства та органи влади, немає і бути не може. В Україні зроблено перші кроки в напрямку спрощення механізму оподаткування і зниження розмірів ставок податків з урахуванням розширення бази для нарахування податків (головним чином завдяки скороченню та скасуванню пільг).
Щодо змін в оподаткуванні доходів громадян, то вони полягають у включенні всіх видів одержаних доходів до сукупного доходу і в здійсненні його оподаткування за помірними прогресивними ставками залежно від розміру річних доходів громадян. При цьому незмінними залишаються умова прогресивного збільшення ставки податку з більших доходів громадян, а також визначення межі неоподатковуваного доходу і категорії громадян, до яких будуть застосовуватись понижені податкові зобов'язання.
Передбачається введення податку на майно підприємств, щоб забезпечити ефективне використання виробничих фондів, встановлення оптимальних запасів сировини та матеріалів, готових виробів, а також залучення стабільних надходжень до бюджету і податку на нерухоме майно громадян за мінімальною ставкою 0,05 відсотка вартості нерухомого майна.
Крім цього, внесено ряд інших змін та доповнень до чинних нормативних актів, зокрема в Закони “Про оподаткування прибутків підприємств”, “Про систему оподаткування”, прийнято Закон України “Про податок на додану вартість” тощо.
У названих нормативних актах визначено і закріплено принципи побудови системи оподаткування, подається перелік об'єктів оподаткування і видів податків, встановлено розміри ставок податків, визначено права, обов'язки і відповідальність платників податків та службових осіб державних податкових адміністрацій, котрі здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства. Ними регулюється і ряд інших важливих питань стосовно функціонування податкової системи.

 


 


2.3. Поняття податку, види податків та їхні характеристики


2.3.1. Обов'язкові платежі, види та характерні ознаки
2.3.2. Види податків та їхні характеристики


2.3.1. Обов'язкові платежі, види та характерні ознаки


Формування дохідної частини бюджету є важливим видом діяльності будь-якої держави. Україна не є винятком. Процес приватизації державної власності і становлення ринкових відносин протягом останніх років суттєво змінили зміст фінансових ресурсів державного бюджету, все більшого значення набувають податкові методи акумуляції "їх. Податки стають не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери.
Що ж таке податки і коли вони виникли?
Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха, доходи якого служили одночасно й доходами держави. Це були приватно-правові, а не публічно-правові доходи.
Іншим джерелом державних доходів виступали регалії — доходні прерогативи казни, певні галузі виробництва, види діяльності тощо приймались у виключне користування казни і виключалися з суспільного обороту, із сфери діяльності населення.
Основними видами регалій були:
а) “безгосподарна регалія” — все, що не мало хазяїна, оголошувалось таким, що належить казні. Це природні явища, як, наприклад, вітер, що тягло за собою встановлення державної монополії на вітряні млини. Такими ж предметами регалії були вода та надра;
б) митна регалія реалізовувалась шляхом встановлення зборів за право проїзду територією і стала прообразом митних платежів;
в) судова регалія — це здійснення правосуддя тільки державою. Судові штрафи, мито, доходи від конфіскацій у різні часи були джерелом доходів;
г) монетарна регалія — це право карбувати монету;
д) інші види регалій.
Регалії стали перехідним ступенем до податків. Головними передумовами виникнення податків є перехід від натурального господарства до грошового та виникнення держави.
Податки як джерело доходів державного бюджету не нараховують і двохсот років. Поняття податок першим розкрив А. Сміт у роботі “Про багатство народів” (1770 р.) За його словами “податок — це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати”.
Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Крім податків, до бюджетів надходять добровільні, благодійні внески, збори, мито, інші обов'язкові платежі.
Податки, збори, мито — все це обов'язкові платежі, яким можна дати загальне визначення. Це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами.
Законодавство не дає чіткого розмежування понять податок, мито, збір. Проте можна сказати, що:
1) податок — це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;
2) збори — це платежі, які стягується з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, право брати участь у бігах на іподромах, користуватись автомобільними дорогами тощо.
3) мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дії і видачу документів, що мають юридичне значення. Так, митними органами стягується платіж за ввезення та вивезення товарів (перевезення через митний кордон держави), судами — за подання позову тощо.
Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особливостями податку є те, що він:
— стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;
— має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротний. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника; 
— на відміну від інших обов'язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;
— категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов'язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;
— виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов'язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.
Держава мусить мати бюджет із стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують у першу чергу податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завданнями держави.
Право держави стягувати податки і обов'язок населення платити їх випливають із необхідності функціонування держави та її установ в інтересах всього суспільства та окремих осіб. При цьому держава повинна керуватись певними принципами.
1. Загальність. Кожен повинен брати участь у підтримці держави пропорційно до своєї платоспроможності.
2. Обов'язковість. Виражається в тому, що за порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати передбачено відповідальність платника. Обов'язковість передбачає можливість примусового виконання платежу.
3. Визначеність. Платник податку має знати час, місце, спосіб сплати та розмір податку. Податки належить чітко пов'язувати з видатками, щоб платники знали про звітність влади за те, як використовуються податкові надходження. Податки не можуть приховуватись від платника, а податковий тягар має простежуватись і відчуватись тими, хто їх сплачує.
4. Зручність. Стягнення податку для платника має здійснюватись зручним способом, у зручний час, коли у розпорядженні платника найбільша сума коштів.
5. Справедливість. Податки мають бути справедливими. Справедливість є дуже суб'єктивною якістю. Якщо керуватися тим, що податки завжди мають накладатись на статки, то найсправедливіший податок є податок на вартість прибутку чи майна, або і на те й інше, оскільки їх, як правило, можна взаємно конвертувати.
Зазвичай застосовують два критерії справедливості:
— за однакових за суттю обставин на платників податків має накладатись однаковий податок (горизонтальна справедливість);
— за різних обставин до платників податків слід ставитись упереджено (вертикальна справедливість).
Проблема полягає у визначенні, що е подібними, а що відмінними обставинами. Тут теж застосовують два відмінні критерії. Перший з них — платоспроможність. Відповідно до цього критерію з двох платників податків, які однаково спроможні сплачувати податок, має стягуватись однакова сума, коли ж платоспроможність одного з платників податків значно перевищує платоспроможність іншого, з нього має стягуватись більша сума.
Альтернативою принципові справедливості, орієнтованому на платоспроможність, є принцип користування благами. Звичайно, що податки йдуть на надання комісійних послуг. Згідно з принципом користування благами, щоб задовольнявся критерій горизонтальної справедливості, з обох платників податків, котрі одержують однакову вигоду від якоїсь комерційної послуги, мають стягуватися однакові податкові суми (незалежно від їхньої платоспроможності). У такий самий спосіб ті платники податків, котрі одержують більше благ від користування комунальними послугами, відповідно до принципу користування благами повинні сплачувати більші податкові суми, ніж ті, що одержують менше благ, якщо дотримуватись критерію вертикальної справедливості.
Крім того, різні податки неоднаково відбиваються на громадянах, а це переконливо вказує на те, що необхідна ціла низка податків, щоб уладнати нерівність, яка виникає внаслідок цього. Розглянемо, наприклад, стягування податку. Одним із аспектів справедливості є утрудненість ухилення від сплати податків. Легкість чи складність контролю над стягненням податків дуже істотно відрізняється для різних податків. Збирання податків вимагає, щоб платники належали до однієї категорії, щоб вівся облік їхньої заборгованості та сплачених ними сум, а також того, щоб тих, хто не дотримувався закону, встановлювали й притягали до відповідальності згідно з податковим законодавством. Проте всі ці аспекти контролю над стягненнями податків пов'язані з витратами (в тому числі з витратами, що виникають у зв'язку з додержанням ними податкового законодавства). Коли який-небудь захід із контролю над збиранням податків є надто дорогим, що підриває його ефективність, податок не є доцільним з погляду його стягуваності. Те ж саме можна сказати про ефективність податку. Існує щонайменше два різних аспекти ефективності. Один з них пов'язаний з попереднім критерієм. Якщо витрати на стягнення податку перевищують податкові надходження або якщо величина відношення суми витрат на стягнення податку до суми надходжень дуже велика, то такий податок не слід вважати ефективним.
Другий критерій ефективності пов'язаний з економічною ефективністю. Майже всі податки змінюють відносні ціни. Як правило, коли змінюються співвідношення цін, це викликає відповідну реакцію споживачів або виробників. Але той тягар, який лягає на виробників і споживачів, котрі здійснюють оподатковувані ринкові операції, перевищує вартість отриманих податкових надходжень. Тому такі податки не ефективні. Наслідки оподаткування для економічного добробуту залежать від типу стягуваного податку.
Податки є найбільш ефективними, якщо від них важко ухилитися.

 


 

 

2.3.2. Види податків та їхні характеристики


Можливі різні класифікації податків залежно від тих ознак, які покладено в основу порівняння.
За ознакою суб'єкта оподаткування податки поділяються на дві групи:
— прямі податки;
— непрямі податки.
Податки прямі — це обов'язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ (прибутковий податок, податок на майно та ін.).
Податки непрямі — це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з доходів працівника (власника), а виплачує їх підприємство (податок на додану вартість, акцизи, мито, що стягується митними органами тощо).
Непрямі податки зручні в застосуванні. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходжень до бюджету, стягнення цих податків не потребує досконалого, розвинутого податкового апарату.
При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких беруть участь три суб'єкти: суб'єкт податку, носій податку і податковий орган.
Суб'єкт податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг.
Носій податку — це фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку. Таким чином, відбувається перекладення податків із суб'єкта на носія податку.
Непряме оподаткування переважає в країнах, що розвиваються, для яких це основна форма мобілізації податкових надходжень до бюджету.
В Україні за рахунок непрямих податків формується близько 45 % доходів бюджету.
Об'єднання податків у систему передбачає можливість класифікувати їх згідно з чинним законодавством на такі види:
— загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі,
— місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі,

До загальнодержавних податків та інших обов'язкових платежів належать:

1) податок на додану вартість;
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно (нерухомість);
8) плата (податок) за землю;
9) рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
11) податок на промисел;
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
16) збір на обов'язкове соціальне страхування;
17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
18) збір до Державного інноваційного фонду;
19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Загальнодержавні податки та збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
Види місцевих податків та зборів визначаються статтею 15 “Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі)” Закону України від 25 червня 1991 р. “Про систему оподаткування” в редакції Закону від 18 лютого 1997 р. Порядок обчислення місцевих податків визначається Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. “Про місцеві податки і збори”.

I. До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;
2) комунальний податок.

II. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) готельний збір;
2) збір за припаркування автотранспорту;
3) ринковий збір;
4) збір за видачу ордера на квартиру;
5) курортний збір;
6) збір за участь у бігах на іподромі;
7) збір за виграш на бігах на іподромі;
8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
9) збір за право використання місцевої символіки;
10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;
11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
14) збір з власників собак.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізми справляння та порядок сплати їх встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. При цьому збір за припарковку автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг і збір з власників собак є обов'язковими Для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язано запровадження цих податків і зборів. Суми місцевих податків та зборів (обов'язкових платежів) зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами.
Органи місцевої влади можуть також встановлювати додаткові пільги з оподаткування в межах сум, що надходять до їхніх бюджетів. Зокрема п. 2 ст. 26 “Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 р. їм надано право приймати рішення про надання відповідно до чинного законодавства пільг із сплати місцевих податків та зборів. Крім сплати зазначених загальнодержавних та місцевих податків, в Україні передбачено відрахування платежів до Державного інноваційного Фонду, позабюджетних фондів фінансування галузевих та міжгалузевих науково-дослідних робіт з освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції, до Державного Фонду сприяння конверсії, до Фонду охорони праці та інших галузевих фондів.
Залежно від платників можна зробити поділ податків.
— з юридичних осіб;
— із фізичних осіб;
— змішаного складу, тобто такі податки, збори, інші обов'язкові платежі, які мають сплачувати як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі й громадяни-підприємці (податок з власників транспортних засобів, митний збір, земельний податок та ін.)
Слід зазначити, що поряд із встановленими видами податків та платежів, які застосовуються державою, в умовах фінансової нестабільності існує так званий інфляцінний податок. Діє він у тій ситуації, коли уряд покриває бюджетний дефіцит за рахунок друкування додаткової кількості грошей.
Використання емісії грошей для фінансування бюджетного дефіциту є, по суті, прихованою формою оподаткування.
Є навіть математична теорія утворення і динаміки інфляційного податку, є формули, що дають можливість підрахувати кількість грошей, які одержує уряд за рахунок грошової емісії.
Для деяких підприємств така емісійна підтримка йде на користь, але тільки в тому разі, коли величина нових кредитів, одержаних у результаті грошової емісії, перевищує інфляційний податок. Для населення інфляційний податок завжди невідворотний, оскільки за його рахунок надається кредитна допомога окремим підприємствам.

 

Контрольні запитання


1. Що таке податкова система? Які складові включає в себе податкова система України?
2. В чому різниця між обов'язковими платежами і податками?
3. Назвіть основні види податків, дайте їм характеристику.