Печать

Розділ13. Авторське право і суміжні права

Posted in Международное право - Міжнародне приватне право (Дахно І.І.)

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

 

Розділ13. Авторське право і суміжні права


13.1. Джерела прав та їх характеристика
13.2. Трансформація норм міжнародних договорів з авторського права та суміжних прав у норми національного законодавства України

 

13.1. Джерела прав та їх характеристика


У цьому розділі розглянемо два зазначені у заголовку блоки прав, що стосуються інтелектуальної власності. Якщо простежити вітчизняні історичні корені правового регулювання у цій сфері, то ниточка приведе нас до нормативно-правового акта Російської імперії від 20 березня 1911 р. за назвою “Положення про авторське право”. Це Положення запозичило нагромаджений Європою досвід з правової охорони авторських прав (згадаймо, що в Англії Статут Анни з’явився ще в 1709 р.). Фахівці зазначають, що “міцність” охорони авторських прав у Росії поступалася європейській.
Після жовтня 1917 р. більшовицька концепція націоналізації була поширена і на інтелектуальну сферу. Радянське авторське право містило положення про можливість примусового викупу державою авторського права. Автори були позбавлені права давати чи не давати дозволу на публічне виконання їх творів, у тому числі за допомогою технічних засобів (кіно, радіо, телебачення тощо). Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 р. не передбачав охорони суміжних прав. У цьому Кодексі авторському праву було відведено розділ ІV “Авторське право”. Розділ містив ст. 472–513. Наводимо їх перелік.
Стаття 472. Твори, на які поширюється авторське право.
Стаття 473. Твори, випущені у світ.
Стаття 474. Авторське право на твори, випущені у світ на території СРСР і за кордоном.
Стаття 475. Права автора.
Стаття 476. Охорона недоторканності творів і імені автора при його житті.
Стаття 477. Охорона авторських прав на твори, випущені під псевдонімом або анонімно.
Стаття 478. Охорона недоторканності твору після смерті автора.
Стаття 479. Співавторство.
Стаття 480. Авторське право юридичних осіб.
Стаття 481. Авторське право на твір, створений в порядку виконання службового завдання.
Стаття 482. Авторське право організації на періодичні і інші видання.
Стаття 483. Авторське право на кінофільми, радіо- і телевізійні передачі.
Стаття 484. Авторське право укладачів збірників.
Стаття 485. Використання твору автора іншими особами.
Стаття 486. Переклад твору на іншу мову.
Стаття 487. Авторське право перекладача.
Стаття 488. Право автора на винагороду за використання його твору в перекладі на іншу мову.
Стаття 489. Використання твору без згоди автора і без сплати авторської винагороди.
Стаття 490. Використання твору без згоди автора з виплатою авторської винагороди.
Стаття 491. Використання твору для особистої потреби.
Стаття 492. Авторське право особи, яка використала чужий твір для створення нового.
Стаття 493. Строк дії авторського права.
Стаття 494. Спадкування авторського права.
Стаття 495. Строк дії і спадкування авторського права на колективний твір.
Стаття 496. Строк дії авторського права, що належить організаціям.
Стаття 497. Захист авторського права.
Стаття 498. Викуп авторського права державою.
Стаття 499. Оголошення твору надбанням держави.
Стаття 500. Авторський договір і його типи.
Стаття 501. Види авторських договорів про передачу твору для використання.
Стаття 502. Форма авторського договору.
Стаття 503. Типові авторські договори.
Стаття 504. Розмір винагороди авторові за авторським договором.
Стаття 505. Передача і схвалення твору.
Стаття 506. Обмеження використання третіми особами твору, на який укладено договір.
Стаття 507. Обов’язок організації використати твір.
Стаття 508. Відповідальність автора за порушення договору.
Стаття 509. Відповідальність організації за порушення договору.
Стаття 510. Перехід права власності на твір образотворчого мистецтва, створений за замовленням.
Стаття 511. Охорона інтересів громадянина, зображеного в творі образотворчого мистецтва.
Стаття 512. Право використання виконаних за замовленнями архітектурних, інженерних та інших технічних планів.
Стаття 513. Авторський ліцензійний договір про надання права використати твір шляхом перекладу на іншу мову або переробки.
Сподіваємося, що зазначений перелік створює достатнє уявлення про коло питань, які регулювалися Цивільним кодексом.
Якщо у сфері винаходів, відкриттів, промислових зразків і товарних знаків за радянських часів існували окремі спеціальні комплексні нормативно-правові акти (зазначені у попередньому розділі), то у сфері авторського права їх практично не було. Поодинокі нормативні акти стосувалися окремих питань авторського права, наприклад гонорару. Закони з промислової власності з’явилися в СРСР лише за останній рік його існування. Окремого ж закону про авторське право в СРСР ніколи не було. Обходилися згаданим розділом Цивільного кодексу. Його зміст був ідентичним у всіх республіках. Прямо іноземного елемента стосувалася ст. 474. Вона була сформульована так:
“Авторське право на твір, уперше випущений в світ на території СРСР, або не випущений у світ, але такий, що знаходиться на території СРСР у будь-якій об’єктивній формі, визнається за автором і його спадкоємцями незалежно від їх громадянства, а також за іншими правонаступниками автора.
Авторське право визнається також за громадянами Української РСР і інших союзних республік, твори яких уперше випущено в світ або знаходяться в будь-якій об’єктивній формі на території іноземної держави, а так само за їх правонаступниками.
За іншими особами авторське право на твір, уперше випущений в світ або такий, що знаходиться в будь-якій об’єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів СРСР. У цих випадках факт випуску твору в світ на території іноземної держави визначається згідно з положеннями відповідного міжнародного договору.
За іноземними правонаступниками авторів — громадян Української РСР і інших союзних республік авторське право визнається на території Української РСР у випадках передачі їм цього права в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР”.
Чи створювалося законодавство СРСР з авторського права в ізоляції від світової спільноти? Певна річ, ізоляція не була цілковита. Радянський Союз був учасником Всесвітньої конвенції про авторське право (Universal Copyright Convention). Ця Конвенція була розроблена під егідою ЮНЕСКО і підписана на конференції в Женеві 6 вересня 1952 р. У Конвенції беруть участь близько 90 країн світу. Серед них є й такі, що не належать до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Berne Convention for the Protection of Literary and Artistic Works) від 9 вересня 1886 р. Бернська конвенція — масовіша. Для СРСР Женевська конвенція у редакції 1952 р. діяла від 27 травня 1973 р. Україна стала учасницею Бернської конвенції 25 жовтня 1995 р. Верховна Рада України прийняла Закон від 31 травня 1995 р. № 189/95-ВР про приєднання до Бернської конвенції.
Як одна з держав — правонаступниць колишнього СРСР Україна продовжила членство у Всесвітній конвенції про авторське право відповідно до постанови Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. № 3794-ХІІ.
У колишньому СРСР назва Женевської конвенції перекладалася як “Всесвітня” (а не просто “Загальна” чи “Універсальна”), тому що СРСР був учасником саме цієї Конвенції і не брав участі у Бернській конвенції. До речі, остання належить до компетенції іншої спеціалізованої агенції ООН — Всесвітньої організації інтелектуальної власності.
Якщо проаналізувати Женевську і Бернську конвенції, то можна дійти висновку, що Женевська конвенція містить небагато матеріально-правових норм і віддає перевагу колізійним нормам. Це означає, що вона часто відсилає розв’язання того чи іншого питання до національного законодавства країн. Іншими словами, Женевська конвенція менше обмежує свободу дій власті держав-учасниць щодо розробки і запровадження такого законодавства, якого б їм хотілося.
Бернська конвенція, навпаки, віддає перевагу матеріально-правовим нормам, що нерідко не до вподоби законодавцям окремих країн світу. Запеклі опоненти часів “холодної війни” США і СРСР належали до Женевської конвенції, але не були учасниками Бернської.
Всесвітня конвенція не має зворотної сили, Бернська — має. Образно кажучи, властям країн планку Бернської конвенції подолати складніше, ніж планку Женевської конвенції.
У ст. 5 Бернської конвенції передбачається, що автори — громадяни будь-якої країни-учасниці мають в інших країнах-учасницях щодо власних творів (як опублікованих, так і не опублікованих) права, які надаються нині чи будуть надані у майбутньому відповідними законами цих країн власним громадянам, а також права, спеціально передбачені Конвенцією.
Така сама охорона надається авторам — громадянам держав, що не беруть участі у Конвенції, щодо їх творів, уперше опублікованих в одній з країн-учасниць чи одночасно в зазначеній країні і країні-учасниці. Бернська конвенція у редакції 1971 р. передбачає надання охорони громадянам країн-учасниць і тоді, коли їх твори вперше опубліковані поза територією країн-учасниць.
Щодо неопублікованих творів Бернська конвенція надає правову охорону створеним авторами країн-учасниць.
Верховна Рада СРСР 31 травня 1991 р. прийняла “Основи цивільного законодавства Союзу РСР і республік”, які містили розд. ІV “Авторське право”. Наводимо перелік статей цього розділу.
Стаття 134. Твори, на які поширюється авторське право.
Стаття 135. Права автора.
Стаття 136. Дія авторського права на території СРСР.
Стаття 137. Термін дії авторського права.
Стаття 138. Використання твору автора іншими особами.
Стаття 139. Авторський договір.
Стаття 140. Службові твори.
Стаття 141. Права виконавців, творців звуко- і відеозаписів, організації ефірного мовлення (суміжні права).
Стаття 142. Дія прав виконавців, творців звуко- і відеозаписів, організацій ефірного мовлення.
Стаття 143. Захист прав авторів, виконавців, творців звуко- і відеозаписів, організацій ефірного мовлення.
“Основи” розширили коло об’єктів, що охороняються, продовжили термін чинності авторського права до 50 років від дати смерті автора (раніше цей термін відповідно до Женевської конвенції становив 25 років), запровадили охорону суміжних прав. Авторських прав іноземців в СРСР прямо стосувалася ст. 136.
Невдовзі після прийняття “Основ” СРСР дезінтегрувався, Україна стала незалежною.
Верховна Рада України першого скликання часів незалежності прийняла Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. №3792-ХІІ. Закон Російської Федерації про авторське право і суміжні права було прийнято раніше — 9 липня 1993 р. Маємо вагомі підстави вважати, що український і російський законодавці створювали свої закони, спираючись на модельний закон, запропонований Всесвітньою організацією інтелектуальної власності. З огляду на це обидва закони дуже схожі між собою.
Країни СНД 24 вересня 1993 р. уклали в Москві Угоду про співробітництво у галузі охорони авторського права і суміжних прав.
До міжнародно-правових актів у сфері суміжних прав також належать:
1. Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення — Римська конвенція (International Convention for the Protection of Performers, Producers of Phonograms and Broadcasting Organisations — Rome Convention). Укладена у Римі 26 жовтня 1961 р. Набула чинності 18 травня 1964 р. Україна ще не приєдналася до цієї Конвенції.
2. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм — Женевська конвенція (Convention for the Protection of Producers of Phonograms Against Unauthorized Duplication of Their Phonograms — Geneve Convention). Укладена у Женеві 29 жовтня 1971 р. Верховна Рада України 15 червня 1999 р. прийняла Закон №738-ХІV про приєднання до цієї Конвенції і вона набрала чинності для України 18 лютого 2000 р.
3. Конвенція про поширення сигналів, що несуть програми, які передаються через супутники, — Брюссельська супутникова конвенція (Convention Relating to the Distribution of Programmes Carrying Signals Transmitted by Satellite — Brussel Satellite Convention). Укладена у Брюсселі 21 травня 1974 р. Україна не є учасницею Конвенції.
У вітчизняному законодавстві охорону суміжних прав уперше було запроваджено, як уже зазначалося, в “Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік” від 31 травня 1991 р. Нині в Україні джерелом права є Закон “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р., чинні міжнародні угоди, учасницею яких є Україна. Після приєднання України до інших, а також нових міжнародних конвенцій у цій сфері джерелом права стануть і вони.
Слід зазначити, що ст. 54 Конституції України сформульована не зовсім вдало. Складається враження, що свобода творчості та права на інтелектуальну власність поширюються лише на громадян:
“Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом...”
Однак потрібно мати на увазі і ст. 26 Конституції, якою встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають такі самі права і обов’язки, що й громадяни України.
Ознайомившись з правовим полем України, поглянемо, який простір у ньому відведено іноземному елементу.

 


 

13.2. Трансформація норм міжнародних договорів з авторського права та суміжних прав у норми національного законодавства України


У ст. 5 “Твори, що охороняються” Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. міститься перелік, що охоплює тринадцять видів (груп) творів. Чотирнадцяту позицію названо як “інші” і запроваджено законодавцем, очевидно, на той випадок, коли з’являться нові види творів.
Згаданий перелік охоплює:
1) літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп’ютерні програми тощо);
2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
3) музичні твори з текстом і без тексту;
4) драматичні (правильніше було б драматургійні. — Авт.), музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу;
5) аудіовізуальні твори;
6) скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва;
7) твори архітектури;
8) фотографії;
9) твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;
10) ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури та інших галузей науки;
11) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 наведеного переліку, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
12) переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів і обробки фольклору (похідні твори) без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на основі яких створено похідні твори;
13) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші складові твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору, координації або впорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них.
Перелік літературних, художніх і наукових творів у ст. 2 Бернської конвенції викладено менш стисло і послідовно, ніж у розглядуваному Законі України. Конвенційний перелік охоплює:
- книги (books), брошури (pamphlets) та інші письмові твори (writings);
- лекції (lectures), адреси (addresses), проповіді (sermons) та інші роботи (works) такої ж суті (nature);
- драматургійні (dramatic) або драматургійно-музичні (dramatic-musical) роботи;
- хореографічні (choreographic) роботи та пантоміму (entertainments in dumb show);
- музичні композиції (musical compositios) зі словами чи без слів;
- кінематографічні роботи (cinematographic works), до яких належать і роботи, що відображуються способом, аналогічним кінематографії;
- креслярські (drawing), малюнкові (painting), архітектурні (architecture), скульптурні (sculpture), граверні (engraving) і літографічні (lithography) роботи;
- фотографічні (photographic) роботи і роботи, що відображуються способом, аналогічним фотографії;
- роботи прикладного мистецтва (works of applied art);
- ілюстрації (illustrations), карти (maps), плани (plans), ескізи (sketches) та тривимірні роботи, що стосуються географії, топографії, архітектури чи науки;
- переклади (translations), аранжування (arrangements) музичних та інших переробок (alterations) літературних та художніх творів;
- підбірки (collections) літературних художніх робіт: енциклопедії (encyclopedias), антології (antologies).
Порівнюючи Закон України “Про авторське право і суміжні права” і Бернську конвенцію, можна дійти висновку, що українському законодавцеві відомі всі об’єкти авторського права, які знає міжнародне право. Закон України було прийнято до формального приєднання України до Бернської конвенції. Проте він загалом відповідає їй. Детальний розгляд трансформації норм Бернської та Всесвітньої конвенцій у норми національного законодавства України виходить за межі цього розділу. Тут основну увагу сконцентровано на іноземному елементі, бо без нього не буває міжнародного приватного права.
Бернській і Всесвітній конвенціям притаманні такі основні принципи:
- національний режим;
- автоматична охорона;
- незалежність охорони.
Національний режим Женевської конвенції означає, що опублікованим роботам фізичних і юридичних осіб (nationals) будь-якої Договірної Держави (Contracting State) і роботам, уперше опублікованим у цій Державі, надається у кожній Договірній Державі така сама охорона, яку кожна Держава надає роботам власних осіб, уперше опублікованим на власній території.
Принцип автоматичної охорони полягає в тому, що національний режим охорони не вимагає виконання будь-яких формальностей. Охорона творові надається автоматично (фактом створення твору) і не залежить від його реєстрації, депонування та інших дій. Порівняймо: якщо жінка народила дитя, то самим фактом народження вона утвердила себе його матір’ю.
Згідно з принципом незалежності охорони надання авторського права у країні-учасниці не залежить від існування відповідного права у країні походження твору.
Зазначене проілюструємо на Законі України “Про авторське право і суміжні права”.
“Стаття 8. Сфера дії Закону
Охорона, передбачена цим законом, надається
1) авторам незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але знаходяться в об’єктивній формі на території України;
2) авторам, твори яких вперше опубліковані в іншій країні та протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора;
3) авторам, які є громадянами України або мають постійне місце проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори.
Авторам, незалежно від громадянства, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але вони знаходяться в об’єктивній формі на території іншої держави, надається охорона відповідно до міжнародних договорів України.
Чинність цієї статті поширюється і на інших осіб, що мають авторське право”.
Отже, український закон авторське право завжди і скрізь визнає за громадянином України чи його правонаступником. Авторське право автора-іноземця визнається з певними застереженнями. Потрібно, щоб твір уперше було опубліковано в Україні або не пізніше 30-денного періоду після його першої публікації за кордоном. Якщо ж твір іноземця ще ніде і ніколи не публікувався, то необхідно, щоб такий твір перебував в Україні в об’єктивній формі, інакше йому не буде надано правової охорони. А це означає, що з правового погляду твір буде досить беззахисним. Зробимо важливе застереження — йдеться про ситуацію, коли Україна і держава іноземця не пов’язані угодами, у тому числі і багатосторонніми (приклад — Бернська конвенція). Двостороння чи багатостороння міжнародна угода долає територіальний характер авторських прав і до чужого починають ставитися, як до свого.
Що ж стосується авторського права, то в Україні нині існують дві великі групи творів іноземних авторів, уперше опублікованих за кордоном. До першої групи належать передусім твори, що були вперше опубліковані у країнах — членах Женевської конвенції після приєднання до неї (27 травня 1973 р.) колишнього Радянського Союзу; твори, що підпадають під дію Бернської конвенції, тобто такі, що були вперше опубліковані після приєднання до неї України (25 жовтня 1995 р.).
Під охорону підпадають також твори, на які поширюється дія укладених СРСР та Україною двосторонніх та багатосторонніх угод із зарубіжними країнами про взаємну охорону авторських прав.
Другу групу творів іноземців становлять такі, що не підпадають під охорону. Наприклад, твори Марка Твена, Чарльза Діккенса та інших авторів, що померли понад 50 років тому. Кожен видавець має право вільно їх публікувати і продавати.
Правовий режим творів іноземців першої групи визначається як правилами відповідної міжнародної угоди (конвенції), так і правилами українського законодавства. Якщо міжнародна угода (конвенція) містить відповідні матеріально-правові норми, то вони й застосовуються. Якщо ж таких норм немає, то згідно з принципом національного режиму застосовуються матеріально-правові норми українського законодавства.
Коротко ознайомимося з трьома згаданими у підрозділі “Джерела та їх характеристика” міжнародними конвенціями, що стосуються суміжних прав.
У ст. 2 Римської конвенції зафіксовано, що національний режим означає правовий режим, який надається внутрішнім законодавством Договірної Держави, у якій запитується правова охорона:
“a) виконавцям, які є її громадянами, щодо здійснюваних на її території виконань, їх передачі в ефір чи першого запису;
b) виробникам фонограм, які є її громадянами, щодо фонограм, вперше записаних чи вперше опублікованих на її території;
c) організаціям мовлення, штаб-квартири яких розміщені на її території, щодо передач в ефір, здійснюваних за допомогою передавачів, розміщених на її території”.
Згідно зі ст. 4 Римської конвенції держави-учасниці зобов’язані надавати виконавцям національний режим за умови дотримання однієї з таких умов:
“a) виконання має місце в іншій Договірній Державі;
b) виконання включено у фонограму, що охороняється відповідно до статті 5 Конвенції;
c) виконання, яке не є записаним на фонограму, поширюється шляхом передачі в ефір, яка охороняється відповідно до ст. 6 Конвенції”.
Умови надання національного режиму виробникам фонограм зафіксовані у п. 1 ст. 5 Конвенції:
“a) виробник фонограм є громадянином іншої Договірної Держави (критерій громадянства виробника);
b) перший запис звуку здійснено в іншій Договірній Державі (критерій місця першого запису);
c) фонограма вперше опублікована в іншій Договірній Державі”.
У п. 2 цієї статті зазначається: якщо фонограму вперше опубліковано у державі, яка не є учасницею Конвенції, але протягом тридцяти днів її також опубліковано у Договірній Державі (одночасна публікація), то вона розглядається як така, що опублікована в Договірній Державі.
Умови надання національного режиму організаціям мовлення сформульовані у ст. 6 Конвенції:
“a) штаб-квартира організації мовлення знаходиться в іншій Договірній Державі;
b) передача в ефір виконана за допомогою передавача, розташованого в іншій Договірній Державі”.
У ст. 2 Женевської конвенції від 29 жовтня 1971 р. передбачається, що кожна держава-учасниця зобов’язується охороняти інтереси виробників фонограм, які є громадянами інших держав-учасниць, від виробництва копій фонограм без згоди виробника і від ввезення таких копій щоразу, коли згадані виробництво чи ввезення здійснюються з метою поширення серед публіки, а також від поширення цих копій серед публіки.
Згідно зі ст. 2 Брюссельської супутникової конвенції кожна Договірна Держава бере на себе зобов’язання вживати відповідних заходів для запобігання поширенню на власній території або з неї будь-якого сигналу, що несе програми, будь-яким органом поширення, для якого не призначається сигнал, переданий на супутник, чи такий, що проходить через нього.
Тепер розглянемо, як у Законі України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. сформульовані суміжні права у зв’язку з іноземним елементом.
“Стаття 32. Критерій для надання охорони суміжних прав
1. Права виконавців охороняються відповідно до цього Закону, якщо:
1) виконання вперше мало місце на території України;
2) виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється згідно з цією статтею;
3) виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється згідно з цією статтею.
2. Права виробників фонограм охороняються відповідно до цього Закону, якщо:
1) виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;
2) фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі;
3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні.
3. Права організацій мовлення охороняються цим Законом, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.
4. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються відповідно до міжнародних договорів України”.
Отже, вітчизняному законодавцеві доведеться чимало попрацювати у розробці механізму правової охорони суміжних прав іноземців в Україні.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Як охоронялися права авторів у колишньому СРСР?
2. Чи був у СРСР закон про авторське право?
3. Як охоронялися за радянських часів авторські права іноземців в Україні?
4. Відмінності між Бернською конвенцією та Женевською конвенцією від 1952 р.
5. Коли в СРСР уперше було передбачено охорону суміжних прав?
6. Коли в Україні було прийнято спеціальний закон з авторського права?
7. На які авторські твори в Україні поширюється правова охорона?
8. Основні принципи Бернської конвенції та Женевської конвенції від 1952 р.
9. Чи завжди і скрізь визнає український Закон авторські права за громадянами України?
10. Чи поширюється ст. 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права” на громадян держав — учасниць Бернської конвенції про охорону художніх і літературних творів?
11. Які твори в Україні підпадають під дію Бернської конвенції?
12. Положення Римської конвенції від 26 жовтня 1961 р.
13. Що передбачає Женевська конвенція від 29 жовтня 1971 р.?
14. Основні положення Брюссельської супутникової конвенції.