Печать

Розділ 10. Міжнародні перевезення пасажирів та вантажів

Posted in Международное право - Міжнародне приватне право (Дахно І.І.)

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

 

Розділ 10. Міжнародні перевезення пасажирів та вантажів


10.1. Джерела міжнародного транспортного права
10.2. Джерела внутрішнього транспортного права України
10.3. Договір міжнародної експедиції
10.4. Загальна характеристика транспортного законодавства України
10.5. Міжнародна пошта

 

10.1. Джерела міжнародного транспортного права


Нині немає універсальної конвенції, яка стосувалася б міжнародних перевезень усіма видами транспорту. Світова юриспруденція поки що йшла галузевим шляхом, створюючи конвенції, що охоплювали окремі види транспорту. Зустрічаються приклади і міжгалузевих конвенцій, але вони стосуються окремих аспектів. Зокрема, 19 квітня 1991 р. у Відні була прийнята Конвенція ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі (United Nations Convention on the Liability of Operators of Transport Terminals in International Trade).
Міжурядові конвенції (договори) містять як матеріально-правові, так і колізійні норми. Якщо матеріально-правова норма мовчить, на допомогу їй приходить колізійна. Міжурядові угоди бувають багатосторонніми та двосторонніми.
Cтаном на початок 2000 р. Україна уклала таку кількість двосторонніх транспортних угод:
- повітряний транспорт — 51;
- автомобільний транспорт — 55;
- залізничний транспорт — 17;
- морський транспорт — 16.
Розглянемо окремі міжнародно-правові акти.
Залізничний транспорт
1. Конвенція, що стосується міжнародних залізничних перевезень (Convention relative aux transports internationaux ferroviares — COTIF). Укладена 9 травня 1980 р. у Берні. Ця Конвенція інтегрувала дві Бернські конвенції про залізничні перевезення. Одна з них стосувалася перевезень вантажів (її французька абревіатура CIM), інша — пасажирів і багажу (CIV). В окремих літературних джерелах зазначається, що обидві конвенції були укладені у 1890 р. Зустрічається й інформація про те, що Конвенцію СІМ було укладено у 1890 р., а Конвенцію CIV — у 1923 р. Так звану Додаткову угоду до Конвенції CIV було укладено у 1966 р. Вона стосувалася відповідальності за перевезення пасажирів. Додаток А до COTIF одержав назву “Єдині правила CIV ”, а додаток В одержав назву “Єдині правила СІМ ”.
Бернські конвенції було переглянуто у 1980 р., у результаті чого з’явилася Конвенція COTIF. Вона набрала чинності у 1985 р.
2. Конвенція про статус і міжнародне облаштування залізниць. Укладена у Женеві 9 грудня 1923 р.
3. Угода про міжнародне вантажне перевезення та Угода про міжнародне пасажирське сполучення. Обидві угоди було укладено у 1950 р. соціалістичними країнами (за винятком Югославії). Угоди містять уніфіковані матеріально-правові норми та уніфіковані колізійні прив’язки.
Хоч Радянський Союз і розпався, Угодою про міжнародне вантажне перевезення і далі керуються країни СНД та Балтії.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про угоди з міжнародного вантажного й пасажирського сполучення” від 3 квітня 1993 р. № 246, відповідно до якої вантажовідправники та вантажоодержувачі мають керуватися положеннями угод.
Керівники залізничних відомств країн СНД 1 жовтня 1997 р. уклали в м. Баку Угоду про особливості застосування окремих норм Угоди про міжнародне вантажне перевезення.
Керівники центральних органів залізниць країн — суб’єктів колишнього СРСР 20 жовтня 1992 р. прийняли рішення про продовження застосування “Статуту залізниць Союзу РСР” (затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 6 квітня 1964 р. № 270) до міждержавних перевезень вантажів.
Суб’єкти колишнього СРСР уклали також такі угоди:
Угоду про розподіл інвентарних парків вантажних вагонів і контейнерів колишнього Міністерства шляхів сполучень СРСР і про їх подальше спільне використання від 22 січня 1993 р.;
Угоду про спільне використання вантажних вагонів і контейнерів від 12 березня 1993 р.;
Тимчасову угоду про перевезення пасажирів і багажу від 12 березня 1993 р.;
Угоду про співробітництво у галузі технічного переоснащення та оновлення залізничного рухомого транспорту від 9 вересня 1994 р.
4. Двосторонні угоди між Україною та іншими державами. Наприклад, 13 квітня 1993 р. у Києві було укладено Угоду між Урядом України й Урядом Республіки Грузія про діяльність залізничного транспорту.
Автомобільний транспорт
1. Конвенція, що стосується договору міжнародного шляхового перевезення вантажів (Convention on the Contract for the International Carriage of Goods by Road — CMR). Укладена у Женеві 19 травня 1956 р. Набрала чинності 2 липня 1961 р. СРСР приєднався до неї у 1983 р.
2. Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Custom Convention on the International Transport of Goods Under Cover of TIR Carnets — TIR Carnets). Укладена у Женеві 15 січня 1959 р. Нова редакція цієї Конвенції від 14 листопада 1975 р. набрала чинності 20 березня 1978 р. Знак TIR дає право на першочергове митне оформлення. Україна як одна з держав — правонаступниць колишнього СРСР бере участь у Конвенції відповідно до Закону України від 15 липня 1994 р. № 117/94-ВР. Конвенція вважається чинною для України з 8 грудня 1982 р.
3. Конвенція про дорожній рух (Convention on Road Traffic) та Протокол про дорожні знаки (Protocol on Road Signs and Signals). Укладені 19 вересня 1949 р. Діє редакція Конвенції від 8 листопада 1968 р., яка набрала чинності 21 травня 1977 р.
4. Конвенція про дорожні знаки і сигнали (Convention on Road Signs and Signals). Укладена у Відні 8 листопада 1968 р., набрала чинності 6 червня 1978 р.
5. Європейська угода, що доповнює Конвенцію про дорожній рух (Agreement Supplementing the Convention on Road Traffic). Укладена у Женеві 1 травня 1971 р.
6. Угода про міжнародні перевезення харчових продуктів, що швидко псуються, та про спеціальні транспортні засоби, що призначені для цих перевезень (Agreement on Special Equipment for the Transport of Perishable Foodstuffs and on the Use of Such Equipment for the International Transport of Some Foodstuffs). Укладена у Женеві 15 січня 1962 р., поширюється і на інші, крім автомобільного, види транспорту.
7. Європейська угода про роботу екіпажів транспортних засобів, що виконують міжнародні автомобільні перевезення (Agreement Concerning the Work of Crews of Vehicle Engaged in International Road Transport) від 1 липня 1970 р.
8. Європейська угода про міжнародні дорожні перевезення небезпечних вантажів (European Agreement Concerning The International Carriage of Dangerous Goods by Road — ADR). Укладена у Женеві 30 вересня 1957 р. Верховна Рада України Законом від 2 березня 2000 р. № 1511-ІІІ приєднала Україну до цієї угоди (Офіційний вісник України. — 2000. — № 10).
9. Конвенція про контракт міжнародного дорожнього перевезення пасажирів і багажу (Convention on the Contract for the International Carriage of Passangers and Luggage by Road — CVR). Укладена у Женеві 1 березня 1973 р.
10. Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і вантажу країн СНД від 9 жовтня 1997 р.
11. Угода про маси і габарити транспортних засобів, що здійснюють міждержавні перевезення автомобільними дорогами держав — учасниць СНД. Укладена 4 червня 1999 р.
12. Угода про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів. Підписана 20 березня 1958 р. у Женеві з поправками 1995 р. Верховна Рада України ратифікувала цю Угоду Законом від 10 лютого 2000 р. № 1448-ІІІ (Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 10).
13. Двосторонні угоди між Україною та іноземними державами (наприклад, 18 травня 1992 р. у Варшаві було укладено “Угоду між Урядом України і Урядом Республіки Польща про міжнародні автомобільні перевезення”).
Повітряний транспорт
1. Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, укладена у Варшаві 12 жовтня 1929 р., та Гаазький протокол до неї 1955 р.
2. Конвенція про уніфікацію деяких правил, що стосуються міжнародних перевезень повітряним транспортом, що виконуються особами, які не є перевізниками за договором. Укладена у 1961 р. у м. Гвадалахара. Конвенція доповнила згадану Варшавську конвенцію. Істотно була змінена Гватемальським протоколом 1971 р. та Монреальськими протоколами 1975 р.
3. Конвенція про міжнародну цивільну авіацію. Укладена у Чикаго 7 грудня 1944 р. Стосується адміністративних питань повітряного транспорту (стандартів, процедур, правил тощо). Складовою конвенції є Статут Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО). Вона має статус спеціалізованої агенції ООН. У Конвенції 18 додатків. Конвенція набула чинності 4 квітня 1947 р., для України — 9 вересня 1992 р.
4. Двосторонні угоди України з іноземними державами. До них, зокрема, належить Угода між Урядом України та Урядом Республіки Грузія про повітряне сполучення від 13 квітня 1993 р.
Морський транспорт
1. Конвенція про уніфікацію деяких принципів, що стосуються коносаментів. Укладена у Брюсселі в 1924 р. Вона відома також як “Гаазькі правила”. Доповнена Брюссельськими протоколами від 23 лютого 1968 р. та від 21 лютого 1979 р. Конвенція разом з доповненнями має напівофіційну назву “Гаазько-Візбійські правила”.
2. Конвенція про уніфікацію деяких принципів, що стосуються обмеження відповідальності власників морських суден. Укладена у Брюсселі у 1924 р. Нову редакцію Конвенції прийнято в 1957 р. Доповнена Брюссельським протоколом від 23 лютого 1979 р.
3. Конвенція ООН про морські перевезення вантажів (United Nations Convention on the Carriage of Goods by Sea). Укладена у Гамбурзі 31 березня 1978 р. Набрала чинності 11 листопада 1992 р. після ратифікації її двома десятками держав. Відома як “Гамбурзькі правила”. Їх застосовують також держави, які формально ще не приєдналися до Конвенції.
4. Конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу, укладена в Афінах 13 грудня 1974 р., та Протокол 1976 р. до неї.
Законом України від 15 липня 1994 р. № 115/94-ВР Україна приєдналася до Конвенції та Протоколу. Конвенція набула чинності 28 квітня 1987 р., а для України — 9 лютого 1995 р.
5. Конвенція про обмеження відповідальності за претензіями на певні ділянки моря. Укладена у Лондоні 19 листопада 1976 р. Змінена Протоколом у 1996 р.
6. Конвенція про кодекс поведінки лінійних конференцій (Convention on a Code of Conduct for Linear Conferences). Укладена 6 квітня 1974 р.
7. Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення товарів (United Nations Convention on International Multimodal Transport of Goods). Укладена у Женеві 24 травня 1980 р.
Окрім зазначених, є ще такі міжнародно-правові акти:
Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил, що стосуються арешту морських суден (1952 р.);
Міжнародна конвенція про рятування (1989 р.);
Міжнародна конвенція про морські застави та іпотеки (1993 р.).
Транспорт внутрішніх водойм
1. Конвенція про уніфікацію деяких принципів, що стосуються відповідальності при зіткненні річкових суден. Укладена у Женеві 15 березня 1960 р.
2. Конвенція про свободу транзиту. Укладена у Барселоні у 1921 р. Формально Конвенція стосується всіх видів транспорту, а реально застосовується лише у сфері транспорту внутрішніх водойм, оскільки цей вид транспорту має обмаль “своїх” конвенцій, які б регулювали ці та інші питання.
3. Конвенція про обмеження відповідальності власників суден внутрішнього плавання (Convention Relating to the Limitation of the Liability of Owners of Inland Navigation Vessels — CLN). Укладена у Женеві 1 березня 1971 р.
4. Конвенція про договір міжнародного перевезення пасажирів і багажу внутрішніми водними шляхами (Convention on the Contract for the International Carriage of Passengers and Luggage by Inland Waterways — CVN). Укладена у Женеві 6 лютого 1976 р.

 


 

 

10.2. Джерела внутрішнього транспортного права України


1. Закон України “Про транспорт”. Прийнятий Верховною Радою України 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР (Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 51).
2. Закон України “Про залізничний транспорт”. Прийнятий Верховною Радою України 4 липня 1996 р. № 273/96-ВР (Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 40).
3. Статут залізниць України (1998 р.).
4. Статут автомобільного транспорту Української РСР. Затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 401.
5. Закон України “Про дорожній рух”. Прийнятий Верховною Радою України 30 червня 1993 р. № 3353-ХІІ (Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 21).
6. Водний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 6 червня 1995 р. № 214/95-ВР (Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 24).
7. Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР. Затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801.
8. Кодекс торговельного мореплавства України. Прийнятий Верховною Радою України 23 травня 1995 р. № 176/95-ВР (Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 47–52).
9. Повітряний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 4 травня 1993 р. № 3167-ХІІ (Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 25).
10. Закон України “Про трубопровідний транспорт”. Прийнятий Верховною Радою України 15 травня 1996 р. № 192/96-ВР (Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 29).
11. Закон України “Про транзит вантажів”. Прийнятий Верховною Радою України 20 жовтня 1999 р. № 1172-ХІІ (Офіційний вісник України. — 1999. — № 45).
12. Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом України. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. № 252.
13. Положення про портові збори. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 1996 р. № 442.
14. Інструкція про порядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призначення. Затверджена наказом Міністерства транспорту України від 1 листопада 1999 р. № 526. Зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19 листопада 1999 р. № 799/4092 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 47).
15. Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України. Затверджені наказом Міністерства транспорту України від 28 липня 1998 р. № 297. Зареєстрований у Міністерстві юстиції України 1 жовтня 1998 р. № 620/3060.
16. Наказ Міністерства транспорту України “Про затвердження тарифів на перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні Схід — Захід” від 8 травня 1998 р. № 177 (Офіційний вісник України. — 1998. — № 20).
17. Наказ Міністерства транспорту України “Про затвердження тарифів на перевезення вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні” від 11 травня 1998 р. № 180 (Офіційний вісник України. — 1998. — № 22).
18. Наказ Міністерства транспорту України “Про проїзд іноземних громадян залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні” від 11 травня 1998 р. № 182. Зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 травня 1998 р. № 351/2791 (Офіційний вісник України. — 1998. — № 22).
19. Наказ Міністерства транспорту України “Про затвердження Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення” від 14 грудня 1998 р. № 497 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 2).
20. Наказ Міністерства транспорту України “Про затвердження тарифів на перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні Схід — Захід” від 28 квітня 1999 р. № 218 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 21).
21. Наказ Міністерства транспорту України “Про затвердження Положення про призначене підприємство з боку України на експлуатацію міжнародної повітряної лінії” від 23 червня 1999 р. № 327 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 27).
22. Положення про порядок проведення конкурсу на право експлуатації міжнародної повітряної лінії. Затверджене наказом Міністерства транспорту України від 28 січня 1999 р. № 41.
23. Тарифи на перевезення пасажирів, багажу та товаробагажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні Схід — Захід. Затверджені наказом Міністерства транспорту України від 4 травня 2000 р. № 2090. Зареєстрований у Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за № 290/4511. Код нормативного акта 15926/2000 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 21).
24. Інструкція про порядок реєстрації ліній закордонного плавання. Затверджена наказом Міністерства транспорту України від 31 травня 2000 р. № 276. Зареєстрований у Міністерстві юстиції України 13 червня 2000 р. за № 350/4571. Код нормативного акта 16086/2000 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 24).
25. Закон України “Про перевезення небезпечних вантажів”. Прийнятий Верховною Радою України 6 квітня 2000 р. № 1644-ІІІ (Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 28).
26. Інструкція про повітряні перевезення спеціальних та небезпечних вантажів. Затверджена наказом Міністерства транспорту України від 25 жовтня 1999 р. № 509. Зареєстрований у Міністерстві юстиції України 3 липня 2000 р. за № 385/4606. Код нормативного акта 16212/2000 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 27).
27. Положення про міжвідомчу експертну групу з питань транзитних перевезень пасажирів та вантажів через територію України. Затверджене наказом Міністерства транспорту України від 7 вересня 2000 р. № 496. Зареєстрований у Міністерстві юстиції України 1 грудня 2000 р. за № 885/5106 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 49).
28. Порядок митного оформлення автотранспортних засобів, що здійснюють міжнародні перевезення. Затверджений наказом Міністерства транспорту України від 10 листопада 2000 р. № 637. Зареєстрований у Міністерстві юстиції України 6 грудня 2000 р. за № 892/5113 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 49).

 


 

 

10.3. Договір міжнародної експедиції


Договір міжнародної експедиції є угодою, згідно з якою експедитор, який є посередником між комерсантом і перевізником, бере зобов’язан-ня виконати або організувати виконання за винагороду і за рахунок замовника послуг, що стосуються відправки і/або одержання вантажу у сфері міжнародних перевезень. Сторонами такого договору є суб’єкти різних держав.
Договір охоплює:
- консультаційні послуги;
- вибір транспортного засобу;
- укладення договору міжнародного перевезення;
- страхування вантажу;
- підготовку документів для перевезення;
- одержання вантажу від замовника;
- проходження митних процедур;
- передачу вантажу вантажоодержувачу;
- виконання інших робіт, надання послуг тощо.
Договір міжнародної експедиції поширюється лише на перевезення вантажів.
Договір має такі ознаки:
- підприємницька природа;
- платність;
- взаємозобов’язальний характер.
Універсальної конвенції з цього питання немає. Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА, UNIDROIT ) розпочав працювати над відповідним проектом ще у 1933 р. Підготовку проекту було завершено у 1966 р., але міжнародний форум для її прийняття так і не було скликано.
Експедиторські організації країн Ради Економічної Взаємодопомоги уклали у 1976 р. Веймарську угоду.

 


 

 

10.4. Загальна характеристика транспортного законодавства України


Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. — досить великий нормативно-правовий акт. Розглянемо структуру розд. V “Морські перевезення”.
Глава 1
Загальні правила
Стаття 128. Організація морських перевезень вантажів.
Стаття 129. Морські перевезення транспортом загального користування.
Стаття 130. Заборона на прийом вантажу до перевезення.
Стаття 131. Каботажні перевезення.
Стаття 132. Міжнародні перевезення.
Глава 2
Договір морського перевезення вантажу
Стаття 133. Поняття договору морського перевезення вантажу.
Стаття 134. Доказ наявності і зміст договору морського перевезення вантажу.
Стаття 135. Правовідносини перевізника й одержувача вантажу.
Стаття 136. Реквізити рейсового чартеру.
Стаття 137. Докази прийому вантажу до перевезення.
Стаття 138. Реквізити коносаменту.
Стаття 139. Кількість примірників коносаменту.
Стаття 140. Передача коносаменту.
Стаття 141. Повернення вантажу відправнику.
Стаття 142. Тарування та упаковка вантажу.
Стаття 143. Морехідний стан судна.
Стаття 144. Документи на вантаж.
Стаття 145. Заміна судна.
Стаття 146. Розміщення вантажу на судні.
Стаття 147. Перевезення вантажів в опломбованих приміщеннях.
Стаття 148. Сталійний час.
Стаття 149. Контрсталійний час.
Стаття 150. Понадсталійний час.
Стаття 151. Приймання вантажу за затримки судна під навантаженням.
Стаття 152. Вивантаження стороннього вантажу.
Стаття 153. Неправильно зазначений вантаж.
Стаття 154. Вивантаження небезпечного вантажу.
Стаття 155. Відправка судна з неповним вантажем.
Стаття 156. Відмова сторін від договору до відходу судна.
Стаття 157. Відмова сторін від договору під час рейсу.
Стаття 158. Припинення договору без відмови сторін.
Стаття 159. Перешкоди до заходу в порт.
Стаття 160. Термін доставки вантажу.
Стаття 161. Девіація судна.
Стаття 162. Видача вантажу.
Стаття 163. Платежі при одержанні вантажу. Право удержання вантажу.
Стаття 164. Право застави на вантаж.
Стаття 165. Огляд і перевірка кількості вантажу.
Стаття 166. Заява про недостачу або пошкодження вантажу.
Стаття 167. Здавання незапитаного вантажу на зберігання.
Стаття 168. Оплата зберігання несвоєчасно вивезеного вантажу.
Стаття 169. Продаж незапитаного та зданого на зберігання вантажу.
Стаття 170. Оплата фрахту.
Стаття 171. Забезпечення оплати фрахту.
Стаття 172. Оплата фрахту за відмови відправника від договору, якщо для перевезення було надане все судно.
Стаття 173. Оплата фрахту за відмови відправника від договору, якщо для перевезення було надане не все судно.
Стаття 174. Дистанційний фрахт.
Стаття 175. Прострочка оплати фрахту.
Стаття 176. Підстави звільнення перевізника від відповідальності за втрату, недостачу і пошкодження вантажу.
Стаття 177. Навігаційна помилка.
Стаття 178. Звільнення перевізника від відповідальності за недостачу вантажу.
Стаття 179. Розмір відповідальності перевізника за втрату, недостачу і пошкодження вантажу.
Стаття 180. Визначення вартості вантажу.
Стаття 181. Обмеження відповідальності перевізника за невказаної вартості вантажу.
Стаття 182. Відповідальність перевізника за втрату чи пошкодження контейнера.
Стаття 183. Відповідальність за простоювання судна з вини відправника або одержувача вантажу.
Глава 3
Договір морського перевезення пасажира
Стаття 184. Поняття договору морського перевезення.
Стаття 185. Сфера застосування договору морського перевезення пасажирів.
Стаття 186. Недійсність умов договору.
Стаття 187. Доказ укладення договору.
Стаття 188. Відмова пасажира від договору.
Стаття 189. Відмова перевізника від договору.
Стаття 190. Права пасажира.
Стаття 191. Страхування пасажира.
Стаття 192. Морехідний стан судна.
Стаття 193. Відповідальність перевізника.
Стаття 194. Межі відповідальності перевізника.
П’ятий розділ Кодексу містить також гл. 4 “Договір морського круїзу”. Розділ VII має назву “Фрахтування суден”. Він складається з двох глав:
1. Договір фрахтування суден на визначений час.
2. Договір лізингу судна.
Розділ VIII відведено морському страхуванню.
У п. 1.3 Інструкції про порядок реєстрації ліній закордонного плавання від 31 травня 2000 р. зазначається:
“Загальними ознаками лінії закордонного плавання є:
- установлення обов’язкових і факультативних іноземних та українських портів заходу;
- установлення періодичності заходу закріплених суден в українські порти;
- закріплення для роботи на лінії типів суден;
- реєстрація лінії Державним департаментом морського і річкового транспорту за поданням начальника порту (морського порту)”.
Розглянемо Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р.
Розділ ІІІ “Використання повітряного транспорту України” зазначеного кодексу містить ст. 12 “Використання міжнародного повітряного простору” такого змісту:
“При виконанні повітряним судном польоту у міжнародному просторі юрисдикцію щодо нього на протязі всього його польоту здійснює та держава, де зареєстроване повітряне судно. Знаходячись у міжнародному повітряному просторі, повітряне судно є недоторканним і незалежним від будь-якої держави, за винятком тієї, де повітряне судно зареєстроване і діє на підставі лише її законів.
Використання міжнародного простору регулюється міжнародними правилами”.
Розділ Х “Міжнародні польоти” складається з двох статей:
“Стаття 57. Норми й правила здійснення міжнародних польотів
Регулярні міжнародні польоти повітряних суден, за яких повітряні судна перетинають державний кордон України і іншої держави, здійснюються на підставі міжнародних домовленостей і міжнародних угод.
Нерегулярні міжнародні польоти можуть виконуватися за спеціальними дозволами, порядок видачі яких визначається органом державного регулювання діяльності авіації і узгоджується з митними органами України.
Міжнародні польоти у повітряному просторі України виконуються на підставі нормативних актів і правил, які встановлюються органом державного регулювання діяльності авіації України і включаються до збірників аеронавігаційної інформації.
Стаття 58. Переліт державного кордону
Переліт державного кордону України повітряними суднами здійснюється за спеціально виділеним коридором.
Переліт державного кордону України поза спеціально виділеними повітряними коридорами, якщо це не передбачено міжнародною угодою або іншими нормативними актами України, заборонений”.
Пункт 1.4 Інструкції про повітряні перевезення спеціальних та небезпечних вантажів від 25 жовтня 1999 р. містить такі дефініції:
“Міжнародне повітряне перевезення — перевезення, коли аеропорт відправлення та аеропорт призначення розташовані на території різних держав або на території однієї держави, якщо передбачена зупинка на території іншої держави.
Транзитний політ — політ повітряного судна, яке перетинає повітряний державний кордон України без посадки в аеропортах України або з технічною посадкою”.
Ознайомимося з таким вітчизняним нормативно-правовим актом, як Закон України “Про залізничний транспорт” від 4 липня 1996 р. Зовнішньоекономічних зв’язків стосуються такі його статті:
“Стаття 18. Транспортне забезпечення зовнішньоекономічних зв’язків України
“Укрзалізниця”, залізниці та інші підприємства, установи і організації залізничного транспорту загального користування можуть виступати як суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності і здійснювати її на підставі чинного законодавства України і міжнародних договорів України.
Для забезпечення зовнішньоекономічних зв’язків України залізниці здійснюють міжнародні перевезення в прямому залізничному, прямому змішаному і непрямому міжнародному сполученнях.
Перевезення вантажів і пасажирів у прямому і непрямому міжнародному і прямому змішаному сполученнях регулюється чинним законодавством України і міжнародними договорами України.
Залізниці при міжнародних перевезеннях мають право на відшкодування витрат, пов’язаних з додатковими послугами, не передбаченими міжнародними договорами, за рахунок вантажовідправника і вантажоодержувача на підставі договорів.
Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, що поставляють продукцію на експорт з перевезенням її залізницями України, можуть відраховувати частину валютних коштів залізницям у рахунок провізної плати і на відшкодування витрат на додаткові послуги.
Обов’язковому продажу іноземної валюти і оподаткуванню коштів в іноземній валюті, одержаних залізницями за міжнародні перевезення, підлягають грошові кошти, що залишаються у залізниць після відрахувань іноземним залізницям, що беруть участь у цих перевезеннях.
Стаття 19. Розвиток інфраструктури залізниць щодо транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності України
Залізниці мають здійснювати розвиток інфраструктури транспортного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, підвищувати пропускну і переробну здатність прикордонних передавальних пунктів, приводити парк рухомого складу і контейнерів, що виходять на іноземну мережу залізниць, відповідно до міжнародних стандартів і вимог.
Стаття 20. Міжнародне співробітництво у галузі міжнародного транспорту
Здійснення співробітництва з організаціями залізничного транспорту іноземних держав, правовий захист з питань залізничного транспорту України у відповідних міжнародних організаціях залізничного транспорту загального користування покладаються на “Укрзалізницю””.
Закон України “Про транспорт” від 10 листопада 1994 р. практично не містить згадок про іноземний елемент. Лише у ст. 21 “Єдина транспортна система України” зазначається, що ця система повинна “забезпечувати зовнішньоекономічні зв’язки України”.
Відповідно до ст. 42 “Водокористувачі” Водного кодексу України від 6 червня 1995 р. “водокористувачами в Україні можуть бути… іноземні юридичні і фізичні особи, які здійснюють забір води з водних об’єктів, скидають у них зворотні води або користуються водними об’єктами”.
Згідно зі ст. 48 цього Кодексу судноплавство не вважається спеціальним видом водокористування, оскільки не пов’язане із забором води з водних об’єктів. На спеціальне водокористування потрібний дозвіл.
Закон України “Про транзит вантажів” невеликий за обсягом і має таку структуру:
Стаття 1 Визначення термінів.
Стаття 2 Законодавство про транзит вантажів.
Стаття 3 Свобода транзиту вантажу.
Стаття 4 Маршрут та способи транзиту вантажів.
Стаття 5 Транзитні вантажі.
Стаття 6  Документація транзиту вантажів.
Стаття 7 Транзитні послуги (роботи).
Стаття 8 Тарифи і розрахунки при транзиті вантажів.
Стаття 9 Контроль транзитних вантажів.
Регулювання та координація діяльності в сфері транзиту вантажів. Відповідальність за порушення законодавства про транзит вантажів. Прикінцеві положення.
Розглянемо окремі статті зазначеного Закону.
Стаття 4 сформульована так: “Транзит вантажів здійснюється відповідними автомобільними, залізничними, водними та повітряними шляхами сполучення, що пролягають через пункти пропуску через державний кордон України, визначені Кабінетом Міністрів, з урахуванням принципу свободи транзиту та вимог міжнародних договорів України.
Транзит вантажів може здійснюватися у прямому або змішаному (комбінованому) сполученні. У прямому сполученні транзит вантажів передбачає їх транспортування одним видом транспорту без перевантаження на інший. У змішаному сполученні транзит вантажів може бути пов’язаний з їх перевантаженням з одного виду транспорту на інший, переробкою, сортуванням, пакуванням, обмірюванням, накопиченням, формуванням або подрібненням партій транзитного вантажу, тимчасовим зберіганням тощо. Такі операції здійснюються в зонах митного контролю виключно за вибором вантажовласника (уповноваженої ним особи).
Транзит вантажів у прямому сполученні передбачає їх перевезення за єдиними транспортним документом протягом усього шляху слідування”.
У ст. 5 зазначається:
“Транзитними вантажами є насипні, наливні, навалочні, штучні, тарно-штучні товари, вантажобагаж, що прийняті до перевезення згідно з договором (контрактом). Такі вантажі, а також транспортні засоби транзиту і контейнери вважаються прохідними через територію України у разі, якщо проходження цих вантажів з перевантаженням, складуванням, подрібненням на партії, зміною транспортного засобу транзиту чи без таких операцій є частиною повного маршруту перевезення, що розпочинається і закінчується за межами території України”.
Про транзитну документацію йдеться у п. 1 ст. 6:
“Транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування. Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна товарна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна СМГС, коносамент (Bill of Lading). Крім того, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Іnvoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR). При декларуванні транзитних вантажів згідно з митним законодавством України до митних органів подається вантажна митна декларація (ВМД)…”
У ст. 7 зазначено:
“Транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та використання за межами митної території України і надаються (виконуються) на підставі відповідних дво- чи багатосторонніх договорів (контрактів) між учасниками транзиту. Договори (контракти) про надання (виконання) транзитних послуг (робіт) укладаються як резидентами і нерезидентами, так і між самими резидентами і нерезидентами, які вільно обирають комплекс транзитних послуг (робіт), їх надавачів (виконавців), а також засоби транзиту залежно від умов перевезень”.
У ст. 1 “Визначення термінів” Закону України “Про перевезення небезпечних вантажів” від 6 квітня 2000 р. зафіксовано:
“Міжнародне перевезення небезпечних вантажів з території України на територію іноземної держави, з території іноземної держави на територію України; транзитом через територію України”.
Стаття 25 “Міжнародні перевезення небезпечних вантажів і міжнародне співробітництво у сфері перевезень небезпечних вантажів” зазначеного Закону сформульована так: “Міжнародні перевезення небезпечних вантажів здійснюються відповідно до цього Закону та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України встановлюються інші правила перевезення небезпечних вантажів, ніж передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері перевезення небезпечних вантажів відповідно до норм міжнародного права.
Транзит небезпечних вантажів через територію України здійснюється виключно у прямому сполученні одним видом транспорту без перевантаження на інший”.
У п. 1 наказу Міністерства транспорту України від 11 травня 1998 р. № 182 зазначалося:
“Встановити, що вартість проїзду іноземних громадян визначається згідно з діючими тарифами на перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні, затвердженими відповідно до чинного законодавства”.
На мові міжнародного приватного права таке формулювання означає, що іноземці отримали національний режим, тобто вартість проїзду іноземця-пасажира та перевезення його багажу встановлюється на такому самому рівні, як і для громадян України та їх багажу. До цього наказу в Україні діяли правила, згідно з якими іноземці за послуги залізниць України платили більше, ніж українці. Отже, спостерігалася така сама ситуація, як і з готелями: за ті самі номери іноземці сплачували у кілька разів більше, ніж громадяни України.

 


 

 

10.5. Міжнародна пошта


У підручниках з міжнародного приватного права з огляду на певні чинники донині не згадувалася міжнародна поштова діяльність. Спробуємо систематизувати основні джерела.
Закон України “Про зв’язок” Верховна Рада України прийняла 16 травня 1995 р.
Існують певні підзаконні акти:
1. Правила користування міським та міжнародним телефонним зв’язком. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 639.
2. Правила надання послуг поштового зв’язку. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1446 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2000 р. № 1515 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 41).
3. Правила користування телеграфним зв’язком. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р. № 208.
4. Постанова Кабінету Міністрів України від 6 грудня 1993 р. № 989 “Про приєднання до Конвенції про Європейську організацію супутнико-вого зв’язку та її Експлуатаційної угоди”.
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1996 р. № 1434 “Про створення Єдиної супутникової системи передачі інформації”.
6. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. № 646 “Про приєднання до Угоди про координацію міждержавних відносин у галузі поштового електричного зв’язку” (укладеної у Бішкеку у межах СНД 9 жовтня 1992 р.).
7. Граничні тарифи на основні послуги зв’язку. Затверджені наказом Держкомзв’язку та інформатизації України від 7 лютого 2000 р. № 23. Зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29 травня 2000 р. за № 308/4529. Код нормативного акта 15980/2000 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 22).
8. Порядок митного контролю та митного оформлення міжнародних експрес-відправлень. Затверджений наказом Держмитслужби України від 26 липня 2000 р. № 405. Зареєстрований у Міністерстві юстиції України 13 вересня 2000 р. за № 603/4824 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 38).
9. Правила обробки та відправлення міжнародної пошти в місцях міжнародного поштового обліку України. Затверджені наказом Державного комітету зв’язку та інформації України, Державної митної служби України від 7 листопада 2001 р. № 165/626. Зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 р. за № 112/5303. Код нормативного акта 17741/2001 (Офіційний вісник України. — 2001. — № 6).
У 1874 р. було утворено міжурядову організацію — Всесвітній поштовий союз. Статус спеціалізованої агенції ООН він отримав у 1947 р. Того ж року відповідний статус отримав Міжнародний союз електро-зв’язку, створений у 1865 р.
Україна є членом обох Союзів.
Президент України 1 лютого 1999 р. підписав Указ №110/99 “Про приєднання України до Загального регламенту Всесвітнього поштового союзу, Всесвітньої поштової конвенції та її Заключного протоколу, Угоди про поштові посилки та її заключного протоколу, які були прийняті 14 вересня 1994 р. на ХХІ Конгресі Всесвітнього поштового союзу у Сеулі”. Верховна Рада України 15 липня 1994 р. прийняла Закон № 116/94-ВР, яким ратифікувала Статут і Конвенцію Міжнародного союзу електро-зв’язку.
Міжнародними поштовими відправленнями вважаються:
“...упаковані та оформлені відповідно до вимог Актів Всесвітнього поштового союзу та Правил користування послугами поштового зв’язку листи (прості, рекомендовані), відправлення з оголошеною цінністю, поштові картки (прості, рекомендовані), бандеролі та спеціальні мішки з позначкою “М” (прості, рекомендовані), дрібні пакети, поштові посилки (звичайні, з оголошеною цінністю), відправлення прискореної пошти з позначкою ЕМS, які приймаються для пересилання за межі України, надходять до України або переміщуються територією України транзитом підприємствами поштового зв’язку” (витяг з п. 1.1 Порядку нарахування митних зборів, мита, податку на додану вартість та акцизного збору при митному оформленні товарів, транспортних засобів та запасних частин до них, які переміщуються через митний кордон України і належать громадянам. Затверджений наказом Державної митної служби України від 27 березня 2000 р. № 164. Зареєстрований у Міністерстві юстиції України 13 квітня 2000 р. за № 227/4448. Код нормативного акта 15727/2000 (Офіційний вісник України. — 2000. — № 16).
Коротко зупинимося на трьох згаданих актах внутрішнього законодавства України з розглядуваного питання. Пункти 84–128 Правил користування телеграфним зв’язком стосуються міжнародних телеграм. У п. 84 зазначається: “Міжнародними телеграмами називаються телеграми, які передаються за кордон або надходять з-за кордону, а також телеграми, що проходять транзитом через канали зв’язку України”. Зазначені пункти регламентують порядок приймання, анулювання, складання, підрахунку слів у міжнародних телеграмах. Ці пункти містять матеріально-правові норми. Колізійних норм у них немає.
Обробка міжнародних телеграм підприємствами зв’язку здійснюється згідно з Інструкцією про порядок оброблення міжнародних телеграм на підприємствах Державного комітету зв’язку України, затвердженою наказом голови зазначеного Комітету від 18 березня 1998 р. № 47.
Розділ 5 Правил користування міжміським та міжнародним телефонним зв’язком стосується особливостей користування цим видом зв’язку з іноземними країнами (крім країн СНД).
Відповідно до п. 178 міжнародні телефонні розмови між абонентами України та іноземних країн поділяються на категорії. Черговість надання послуг визначається п. 179, види послуг передбачені п. 180.
Пункт 13 Правил користування послугами поштового зв’язку певною мірою збігається зі згаданим наказом Держмитслужби № 164. У ньому, зокрема, зазначається, що до міжнародних поштових відправлень належать:
- листи (прості, рекомендовані);
- відправлення з оголошеною цінністю;
- поштові картки (прості, рекомендовані);
- бандеролі і спеціальні мішки з позначкою “М” (прості, рекомендовані);
- дрібні пакети;
- поштові посилки (звичайні, з оголошеною цінністю);
- відправлення міжнародної прискореної пошти “EMS ”.
У п. 14 цих Правил встановлено, що міжнародні поштові відправлення приймаються до пересилання наземним шляхом і авіапоштою.
У п. 15 йдеться про те, що поштові відправлення від дипломатичних, консульських представництв зарубіжних країн, міжнародних, міжурядових організацій для пересилання в межах України, а також від усіх інших відправників на адреси зазначених установ оформлюються і оплачуються як внутрішні. Тобто для таких відправлень встановлено національний режим. Правила, зокрема, встановлюють розміри і максимальну вагу міжнародних поштових відправлень. У п. 19 зазначається, що для оплати міжнародної кореспонденції можуть прийматися і міжнародні купони для відповіді, випущені Міжнародним бюро Всесвітнього поштового союзу. Передбачено співвідношення, згідно з яким міжнародні купони для відповіді обмінюються на поштові марки України.
Пунктом 24 передбачено, що у міжнародному поштовому обміні безоплатно пересилаються наземним шляхом бандеролі із вкладенням видань з випуклим шрифтом для сліпих та листи, написані секографічним способом, що приймаються у розкритому вигляді.
Пункт 33 регламентує, що саме можна пересилати у міжнародних бандеролях, а п. 34 — у спеціальних мішках з позначкою “М”.
У міжнародних відправленнях з оголошеною цінністю пересилаються цінні папери та документи. Дрібні пакети призначаються для пересилання предметів культурно-побутового призначення, які не пошкоджуються під час транспортування і вартість яких не перевищує 30 SDR (спеціальні права запозичення). У міжнародних посилках пересилаються промислові товари, товари культурно-побутового призначення, дозволені згідно із законодавством для відправлення за кордон та не заборонені для ввезення до країни призначення. У міжнародному поштовому обміні здійснюється пересилання звичайних посилок та посилок з оголошеною цінністю.
Фізичним особам дозволяється пересилати за митний кордон України без сплати мита і митних зборів предмети, кількість яких не перевищує товарної партії.
У п. 41 зазначених Правил встановлено, що саме дозволяється приймати для пересилання за кордон від юридичних осіб. Перелік предметів, заборонених до пересилання у міжнародних поштових відправленнях, наводиться у п. 46. Цей перелік досить великий.
У п. 47 міститься перелік об’єктів, заборонених для пересилання без дозволу Міністерства культури. Пункт 48 спрямований проти тих, хто любить “обходити” закон: “Підприємствам поштового зв’язку забороняється пересилати або доставляти адресатам поштові відправлення, відправники яких проживають за межами України, здають або доручають здавати відправлення в Україні з метою скористатися більш сприятливими тарифними умовами”.
Пунктом 75 встановлено: “Міжнародні поштові відправлення можуть прийматися з доставкою в країні призначення з відміткою “З посильним”, а рекомендовані листи, поштові картки і бандеролі з відміткою “Вручити у власні руки” — тільки з повідомленням про вручення. Такі відправлення приймаються до країн, зазначених у Керівництві по прийманню міжнародних поштових відправлень”.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Яких норм у Кодексі торговельного мореплавства України більше — матеріально-правових чи колізійних і чому?
2. У якого з видів транспорту світу був найкоротшим шлях від зародження до міжнародно-правового регулювання?
3. Де іноземні цивільні повітряні судна перетинають державний кордон України?
4. Види міжнародного залізничного сполучення, передбачені законодавством України.
5. Чому судноплавство не вважається спеціальним видом водокористування в Україні?
6. На підставі якого документа виконується транзит вантажів у прямому сполученні?
7. Які транзитні вантажі вважаються прохідними через територію України?
8. Товарно-транспортні накладні залежно від видів транспорту при транзиті вантажів територією України.
9. У чому полягають транзитні послуги?