Печать

Розділ 5. Юридичні особи — суб’єкти міжнародного приватного права

Posted in Международное право - Міжнародне приватне право (Дахно І.І.)

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

 

Розділ 5. Юридичні особи — суб’єкти міжнародного приватного права


5.1. Джерела права
5.2. Поняття “ юридична особа”
5.3. Цивільна правоздатність іноземних юридичних осіб в Україні
5.4. Представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні
5.5. Транснаціональні корпорації

 

5.1. Джерела права


При вивченні цієї теми користуватимемося такими основними джерелами права:
1. Цивільний кодекс України (зокрема розд. 8). Прийнятий Верховною Радою Української РСР 18 липня 1963 р. До нього неодноразово вносилися зміни та доповнення.
2. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Прийнятий Верховною Радою Української РСР 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ.
3. Конвенція про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ. Укладена у Мінську в межах СНД 22 січня 1993 р.
4. Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні. Затверджена наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 18 січня 1996 р. № 30.
5. Двосторонні договори України із зарубіжними країнами про правову допомогу і правові відносини.
6. Конвенція про транснаціональні корпорації. Укладена у Москві 6 березня 1998 р. у межах СНД.
7. Положення про фінансово-промислові групи в Україні. Затверджене Указом Президента України від 27 січня 1995 р. № 85/95.
8. Закон України “Про промислово-фінансові групи в Україні”. Прийнятий Верховною Радою України 21 листопада 1995 р.
9. Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 781.

 


 

 

5.2. Поняття “ юридична особа”


Юридична особа — це утворення, яке можна зрозуміти лише у взаємозв’язку з правовим полем, що існує навколо неї. Як сказав мудрець: “Короля грає почет”. Немає підлеглих — немає й короля. На відміну від фізичної юридична особа існує завдяки наявності правового поля. Щоправда, різні правопорядки неоднаково розуміють поняття “юридична особа”. Вітчизняний законодавець не вважає державу юридичною особою, бо саме держава створює її.
Коротко ознайомимося з тим, як розуміють юридичну особу, наприклад, у Великій Британії. Для цього скористаємося двома найпопулярнішими там юридичними словниками. “Правничий словник Коллінза” (Collins Dictionary of Law) наприкінці 90-х років XX ст. у статті “Особа” (Person) зазначав: “ Особа є предметом законних прав. Є два види законних осіб — людські істоти (human beings) і штучні особи (artificial persons), такі як корпорації. Товариство в Англії не є окремою законною особою, але у Шотландії воно є так званою квазі-особою”. У нотатці “Юридична особа” (Juristic Person) зазначений словник пояснював, що нею є орган (body), визнаний державою як такий, що наділений правами й обов’язками так само, як і природна (natural) або людська (human) особа; загальним прикладом є компанія. “Оксфордський правничий словник” (Oxford Dictionary of Law) у четвертій редакції (від 1997 р.) пояснював: “Юридична особа (штучна особа)” (juristic person (artificial person)) — це утворення типу корпорації, що визнається як таке, що має законну особовість (legal personality), тобто здатне мати законні права і обов’язки. Зазначене поняття вживається як протилежне людській особі, яку називають “природною особою”.
Розглянемо пояснення поняття “юридична особа” у вітчизняному словнику.
У статті “Особа у цивільному праві” “Юридичного словника-довідника”, випущеного київським видавництвом “Феміна” у 1996 р., зазначається: “Юридична особа — це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати різних майнових і немайнових прав і виконувати обов’язки, бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному суді або в третейському суді. Юридична особа має цивільну дієздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Дієздатність за обсягом, а також моментом виникнення і припинення збігається з правоздатністю. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а в разі коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації певного виду — з моменту видання компетентним органом постанови про утворення її. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає з моменту реєстрації. Правоздатність юридичної особи припиняється з ліквідацією її”.
Очевидно, в усіх країнах світу юридична наука і практика використовують поняття “юридична особа”. А от законодавчі формулювання цього поняття існують не скрізь.
У нашому законодавстві існує кілька офіційно сформульованих дефініцій юридичної особи. Ознайомимося з ними.
“Юридичними особами визнаються об’єднання осіб, установи або організації, які можуть як такі набувати прав за майном, вступати у зобов’язання, позовувати і відповідати у суді” (ст. 13 Цивільного кодексу УСРР, затвердженого постановою ЦВК УСРР від 16 грудня 1922 р.).
“Юридичною особою визнається організація, яка має у власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно, відповідає за своїми зобов’язаннями цим майном і виступає у суді від свого імені.
Юридичні особи можуть мати майнові і особисті немайнові права і зобов’язання...” (витяг з п. 1 ст. 11 “Поняття юридичної особи” “Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік”, прийнятих Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 р.).
“Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами у суді, арбітражі або в третейському суді” (ст. 23 “Поняття юридичної особи” Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.).
“Юридична особа — це особа, зареєстрована як платник податку на додану вартість, має індивідуальний податковий номер платника податку і здійснює операції з ввезення (пересилання) на митну територію України товарів (робіт, послуг) для цільового використання на будівництво, реконструкцію, ремонт і обслуговування об’єктів, а також обладнання і транспортних засобів, а саме:
- замовник (забудівельник) будівництва, реконструкції, ремонту і обслуговування об’єктів;
- особа, яка уклала договори (контракти) із замовниками (забудівельниками) будівництва, реконструкції, ремонту і облаштування об’єктів;
- особа, яка здійснює поставку обладнання і транспортних засобів, а також виконує роботи (надає послуги) для забезпечення і проведення щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку відповідно до додатку 2 до Закону — переможець тендеру, проведеного Організаційним комітетом Міжнародної ради координації діяльності з підготовки і проведення щорічних зборів Європейського банку реконструкції і розвитку” (витяг з п. 2 Порядку ввезення (пересилання) на митну територію України товарів (робіт, послуг) для цільового використання на підготовку проведення у Києві щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку у травні 1998 р., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 р. № 1343).

 


 

 

5.3. Цивільна правоздатність іноземних юридичних осіб в Україні


Про цивільну правоздатність іноземних підприємств та організацій у ст. 567 Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р. сказано надзвичайно слабо. Процитуємо цю статтю в її офіційному записі: “Іноземні підприємства і організації можуть без особливого дозволу укладати в Українській РСР угоди по зовнішній торгівлі і по зв’язаних з нею розрахункових, страхових та інших операціях з радянськими зовнішньоторговельними об’єднаннями та іншими радянськими організаціями, яким надано право укладення таких угод.
Цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій при укладенні угод по зовнішній торгівлі і по зв’язаних з нею розрахункових, страхових та інших операціях визначається за законом країни, де створено підприємство чи організацію”.
Параграф 2 “Юридичні особи” гл. 107 Книги восьмої “Міжнародне приватне право” проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. сформульовано значно краще і сучасніше. Для порівняння процитуємо всі чотири статті параграфу.
“Стаття 1569. Особистий закон юридичної особи
1. Особистим законом юридичної особи вважається право країни місця знаходження юридичної особи.
2. Для цілей Книги восьмої цього кодексу під місцем знаходження юридичної особи розуміється країна, в якій юридична особа зареєстрована.
3. Місцем знаходження підприємницького товариства є країна, відповідно до права якої воно засноване, якщо товариство виконало вимоги права цієї країни щодо реєстрації та публічності або — за відсутності таких вимог — якщо воно організувало себе згідно з правом цієї країни. За відсутності цих умов застосовується право країни, з якої підприємницьке товариство керується.
Стаття 1570. Правоздатність та дієздатність юридичної особи Правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається за особистим законом юридичної особи.
Стаття 1571. Обмеження повноважень органу або представника юридичної особи
Юридична особа не може посилатися на обмеження повноважень її органу або представника на вчинення правочину, яке невідоме праву країни, в якій інша сторона має звичайне місце перебування або місце знаходження, крім випадків, коли інша сторона знала або повинна була знати про такі обмеження.
Стаття 1572. Національний режим діяльності іноземних юридичних осіб в Україні
Іноземні особи займаються в Україні підприємницькою та іншою діяльністю, яка регулюється цивільним законодавством, згідно з правилами, встановленими цим законодавством для такої діяльності юридичних осіб України, якщо інше не передбачено законом”.
Очевидно, потрібно визнати за кращий проект Цивільного кодексу від 25 серпня 1996 р., а не Цивільний кодекс від 18 липня 1963 р.
Ознайомимося ще з двома формулюваннями правоздатності юридичної особи. Для прикладу візьмемо багатосторонню угоду за участю України та її двосторонній договір з іноземною державою.
“3. Правоздатність визначається законодавством держави, за законами якої вона (юридична особа. — Авт.) була утворена” (витяг зі ст. 23 “Правоздатність і дієздатність” Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р., укладеної в Мінську).
“2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої вона заснована” (витяг зі ст. 21 “Правоздатність та дієздатність” Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р.).
Правовий статус іноземних юридичних осіб в Україні також може визначатися міжнародними угодами України чи її внутрішнім законодавством. Наприклад, підприємницька діяльність іноземних юридичних осіб на території України, її континентальному шельфі та виключній (морській) економічній зоні регламентується спеціальними законодавчими актами України.
Зокрема, Кабінет Міністрів України постановою від 27 листопада 1995 р. № 948 затвердив Порядок укладення контрактів на користування надрами за участю іноземних юридичних осіб і громадян. Принагідно зазначимо, що це джерело права іноземного елемента стосується стовідсотково.
У п. 2 Порядку зафіксовано: “На підставі контрактів можуть надаватися у користування окремі ділянки надр, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України, родовища або частини родовищ корисних копалин як загальнодержавного, так і місцевого значення, включаючи техногенні родовища”.

 


 

 

5.4. Представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні


У п. 14 Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 18 січня 1996 р. № 30, зазначається:
“Представництво суб’єкта господарської діяльності не є юридичною особою і не займається самостійно комерційною діяльністю, в усіх випадках воно діє від імені та за дорученням іноземного суб’єкта господарської діяльності, вказаного у Свідоцтві про реєстрацію, і виконує свої функції згідно із законодавством України. Представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності може здійснювати функції, пов’язані з виконанням представницьких послуг, лише в інтересах іноземного суб’єкта господарської діяльності, вказаного у Свідоцтві”.
Керівник представництва діє на підставі належно засвідченої довіреності іноземного суб’єкта господарської діяльності.
Щодо діяльності представництв в Україні діє дозвільний порядок. Це означає, що спочатку потрібно отримати дозвіл на діяльність, а вже потім діяти.
Заява з проханням про реєстрацію повинна містити такі дані:
- найменування фірми;
- країну, в якій фірма має місце знаходження;
- адресу фірми;
- номер телефону, факсу;
- місто України, в якому планується відкрити представництво, та його майбутню адресу;
- філії представництва (якщо вони будуть);
- кількість іноземців, які працюватимуть у представництві;
- дату заснування фірми;
- юридичний статус фірми;
- кількість співробітників фірми;
- назву банку, в якому фірма має рахунок, і номер останнього;
- сферу діяльності фірми;
- мету відкриття та сферу діяльності представництва, інформацію про ділові зв’язки з українськими партнерами і перспективи розвитку співробітництва.
Окрім заяви потрібно подати такі документи:
1. Витяг з торговельного (банківського реєстру) країни, у якій має місцезнаходження офіційно зареєстроване головне управління (контора) іноземного суб’єкта господарювання.
2. Довідку від банківської установи, в якій іноземний суб’єкт господарювання має рахунок.
3. Довіреність на виконання представницьких функцій в Україні.
Зазначені документи мають бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі, належно легалізовані у консульських установах, що представляють інтереси України (якщо міжнародним договором України не передбачено інше), супроводжуватися перекладом на українську мову, завіреним печаткою офіційного перекладача.
“Вік” документів не може перевищувати шести місяців. Подаючи документи на реєстрацію, заявник сплачує державний збір у розмірі 2500 доларів США.
Якщо для відкриття представництва потрібний дозвіл держави, в якій відповідний суб’єкт господарювання має місце знаходження, то представники влади в Україні вимагають подання копії такого дозволу.
Відмову у реєстрації можна оскаржити в суді чи арбітражному (господарському) суді України.
У разі реєстрації представництва заявнику видається Свідоцтво про реєстрацію встановленого зразка. Представництво вважається відкритим з дати реєстрації.
Свідоцтво є підставою для звернення до органів Управління віз і реєстрацій Міністерства внутрішніх справ України для одержання віз іноземними співробітниками та реєстрації їх паспортів.
На основі Свідоцтва Міністерство праці України дає дозвіл на працевлаштування в Україні іноземних співробітників представництва протягом періоду його існування.
Свідоцтво є також підставою для таких дій:
- відкриття поточних рахунків у банках України;
- безмитного провезення майна та обладнання, які тимчасово ввозяться на територію України для забезпечення функціонування представництва;
- реєстрації в органах державтоінспекції України автомобілів представництва та одержання на них номерних знаків.
Протягом місяця від дати реєстрації представництво зобов’язане стати на облік у податковій інспекції за місцем знаходження представництва в Україні та в Міністерстві статистики України.
До кінця грудня 1999 р. іноземні суб’єкти господарювання реєстрували свої представництва у Міністерстві зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України. У зв’язку з реорганізацією центральних органів виконавчої влади воно ввійшло до Міністерства економіки України.
Діяльність представництва припиняється за таких умов:
- ліквідується іноземний суб’єкт господарської діяльності, що має своє представництво в Україні;
- представництво було відкрито на підставі угоди з іноземною державою, а дія цієї угоди припинилася;
- рішення про це прийняв відповідний іноземний суб’єкт господарської діяльності;
- український суд припинив діяльність представництва з огляду на невиконання ним чи відповідним іноземним суб’єктом господарської діяльності вимог законодавства України.

 


 

 

5.5. Транснаціональні корпорації


У підручниках з міжнародного приватного права розглядаються також транснаціональні корпорації (ТНК). Зазначається, що ТНК є групою самостійних підприємств (юридичних осіб). Свою діяльність вони здійснюють на території кількох держав. При цьому структурні підрозділи є суб’єктами національного права, а керівництво та контроль здійснюються з єдиного центру. У результаті діяльність складової ТНК регулюється законодавством відповідної держави, а корпорація у цілому перебуває поза юрисдикцією певної держави (групи держав) або міжнародної організації.
Підприємства, що входять до складу ТНК, можуть бути філіями, дочірніми або спільними підприємствами. Транснаціональні корпорації бувають однонаціональними за характером капіталу, але багатонаціональними за географією діяльності, а можуть бути міжнародними як за капіталом, так і за сферою діяльності.
Транснаціональні корпорації узурпували величезну економічну силу.
У 1970 р. у 15 найрозвиненіших країнах світу розміщувалися штаб-квартири 7,5 тис. ТНК. Станом на 1994 р. їх кількість у цих країнах збільшилася до 25 тис. У 1997 р. у світі налічувалося 50 тис. ТНК. Вони контролювали 40 % усіх приватних капіталовкладень, випускали третину світової продукції. На ТНК працюють 100 млн. чол., що становить 4 % зайнятих у розвинених країнах і 12 % зайнятих у країнах, що розвиваються.
Підрозділ “Джерела права” цього розділу містить найголовніші акти вітчизняного законодавства, що стосуються ТНК. Як бачимо, спочатку був виданий Указ Президента про фінансово-промислові групи, потім з’явився Закон, а на його розвиток Уряд ухвалив постанову.
Ознайомимося коротко із Законом України “Про промислово-фінансові групи в Україні” від 21 листопада 1995 р. Він невеликий за обсягом і має таку структуру:
Стаття 1. Визначення термінів.
Стаття 2. Головне підприємство та учасники промислово-фінансової групи.
Стаття 3. Порядок створення промислово-фінансової групи.
Стаття 4. Пільги, що надаються головному підприємству та учасникам промислово-фінансової групи.
Стаття 5. Облік і звітність щодо кінцевої та проміжної продукції промислово-фінансової групи.
Стаття 6. Реорганізація промислово-фінансової групи.
Стаття 7. Ліквідація промислово-фінансової групи.
У ч. 1 ст. 1 зазначається:
“...промислово-фінансова група (ПФГ) — об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на великий термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції”.
У п. 2 ст. 1 міститься дефініція головного підприємства ПФГ:
“Головне підприємство ПФГ — підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України”.
У ст. 2, зокрема, зазначається:
“1. Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності відповідно до цього Закону та укладеної Генеральної угоди про спільну діяльність.
ПФГ та головне підприємство і учасники ПФГ створюються та діють з дотриманням вимог законодавства України, в тому числі і законодавства про обмеження монополізму та недобросовісну конкуренцію.
У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство.
2. ПФГ не має статусу юридичної особи. Право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство ПФГ.
3. Головне підприємство та учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ, яка підлягає затвердженню постановою Кабінету Міністрів України...”
Промислово-фінансові групи створюються постановою Кабінету Міністрів України. Її приймають не пізніше шести місяців після подання до Уряду України проекту про створення відповідної групи. Відмова у створенні ПФГ оформляється протокольним рішенням Уряду. Кабінет Міністрів приймає рішення про створення ПФГ, якщо про це є міждержавний договір, ратифікований Верховною Радою України.
Міждержавним договором затверджуються:
- генеральна угода про сумісну діяльність з виробництва кінцевої продукції ПФГ;
- назва ПФГ;
- головне підприємство ПФГ;
- повний перелік учасників ПФГ;
- вичерпний перелік кінцевої продукції ПФГ;
- термін діяльності ПФГ;
- умови оподаткування головного підприємства і учасників ПФГ відповідно до законодавства України та гарантії від зміни податкового законодавства;
- умови перетинання митного кордону для проміжної продукції ПФГ і гарантії від їх зміни.
У межах СНД 6 березня 1998 р. у Москві було підписано Конвенцію про транснаціональні корпорації. Верховна Рада України 13 липня 1999 р. прийняла Закон № 921-ХІV про її ратифікацію. Цей коротенький закон містить такі дві статті-застереження:
“1. Транснаціональні корпорації на території України та за її межами, у разі коли їх створення може призвести до монополізації товарних ринків в Україні, впливає чи може вплинути на економічну конкуренцію на її території, створюються за згодою Антимонопольного комітету України у порядку, передбаченому антимонопольним законодавством України.
2. Україна бере на себе зобов’язання застосовувати положення Конвенції про транснаціональні корпорації за винятком другого та восьмого абзаців преамбули і слів у статті 19 “Економічний Суд Співдружності Незалежних Держав””.
Наводимо структуру Конвенції про транснаціональні корпорації.
Преамбула.
Частина 1. Загальні положення
Стаття 11. Правові основи діяльності транснаціональних корпорацій.
Стаття 12. Поняття “транснаціональна корпорація”.
Стаття 13. Учасники корпорації.
Частина 2. Формування і діяльність корпорації
Стаття 14. Створення і порядок реєстрації корпорації.
Стаття 15. Організаційний проект корпорації.
Стаття 16. Органи управління корпорації.
Стаття 17. Поняття “діяльність корпорації”.
Стаття 18. Державна підтримка і стимулювання діяльності корпорації.
Стаття 19. Відповідальність учасників.
Стаття 10. Звітність корпорації і контроль за її діяльністю.
Стаття 11. Право власності корпорації на прибуток та виготовлену продукцію.
Стаття 12. Правові основи регулювання соціально-трудових відносин у корпорації.
Стаття 13. Ліквідація корпорації.
Стаття 14. Співвідношення Конвенції з міжнародними договорами.
Стаття 15. Порядок набрання чинності Конвенцією.
Стаття 16. Термін дії Конвенції.
Стаття 17. Порядок приєднання до Конвенції.
Стаття 18. Порядок внесення змін та доповнень до Конвенції.
Стаття 19. Розв’язання спорів.
Отже, у ст. 2 йдеться про те, як у СНД розуміють поняття “транснаціональна корпорація”:
“1. Сторони визнають під терміном “транснаціональна корпорація” юридичну особу (сукупність юридичних осіб), що має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно на території двох та більше Сторін:
- утворену юридичними особами двох та більше Сторін;
- зареєстровану як корпорація згідно з цією Конвенцією.
2. У цій Конвенції термін “транснаціональна корпорація” охоплює різні транснаціональні структури, у тому числі фінансово-промислові групи, компанії, концерни, холдинги, спільні підприємства, акціонерні товариства з іноземною участю тощо.
Корпорації мають право здійснювати на території Сторін будь-які види діяльності, не заборонені законодавством Сторін”.
У ст. 3 зазначається:
“1. Учасниками корпорації можуть бути юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми, у тому числі з третіх країн.
2. Державні, муніципальні й унітарні підприємства можуть бути учасниками корпорації в порядку і на умовах, визначених власниками їх майна”.
У ст. 8 міститься досить великий перелік заходів, які Сторони зобов’язалися вживати з метою стимулювання створення та діяльності корпорацій. Однак цей перелік не вважається вичерпним.
Колізійні норми у цій Конвенції переважають над матеріально-правовими. Наведемо приклади колізійних положень Конвенції:
“Відносини, не врегульовані цією Конвенцією, регулюються двосторонніми угодами між Сторонами, а також їх національним законодавством” (ч. 2 ст. 1).
“Сторони погодилися, що корпорація створюється і діє відповідно до вимог законодавства Сторін” (ч. 6 ст. 1).
“Порядок реєстрації корпорації визначається законодавством держави — місця її реєстрації” (абз. 2 ст. 4).
“Структура управління (склад вищого, виконавчого і контрольного органів) визначається в установчих документах корпорації виходячи із законодавства держави — місця реєстрації корпорації” (ст. 6).
“За зобов’язаннями корпорації та/або головного підприємства (центральної компанії), що виникли у результаті участі у діяльності корпорації, учасники несуть відповідальність відповідно до законодавства Сторін, юридичні особи яких входять у корпорацію” (ст. 9).
“Корпорація подає звітність відповідно до законодавства держави — місця реєстрації корпорації” (ч. 1 ст. 10).
“Регулювання соціально-трудових відносин у корпорації здійснюється на основі законодавства Сторін, на території яких розташовані її учасники, якщо інше не обумовлене міждержавними договорами (угодами)” (ст. 12).
“Корпорація може бути ліквідована на підставах, передбачених законодавством держави — місця реєстрації корпорації...” (витяг зі ст. 13).

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Поняття “юридична особа”.
2. Чому щодо юридичної особи поняття “дієздатність” збігається з поняттям “правоздатність”?
3. За яким законом визначається нині в Україні цивільна правоздатність іноземних підприємств?
4. Чи вважаються юридичними особами в Україні представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності?
5. Які права породжує реєстрація в Україні представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності?
6. Підстава припинення діяльності представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності.
7. Промислово-фінансова група і мета її створення.
8. Чи має промислово-фінансова група статус юридичної особи?
9. Хто укладає Генеральну угоду про сумісну діяльність?
10. Чи є міждержавний договір необхідною передумовою для створення промислово-фінансової групи?
11. Як вирішуються питання, пов’язані зі статусом юридичної особи, у межах промислово-фінансової групи?
12. Транснаціональна корпорація у межах СНД.
13. Якими видами діяльності можуть займатися на території СНД корпорації, утворені відповідно до Конвенції від 6 березня 1998 р.?
14. Чому в процесі ратифікації Конвенції від 6 березня 1998 р. Верховна Рада України зробила застереження?