Розділ 29 Розслідування хабарництва

Розділ 29 Розслідування хабарництва

 

§ 1. Криміналістична характеристика хабарництва

Хабарництво завдає серйозної шкоди суспільству, авторитету дер­жавних та інших установ і організацій, дискредитує службових осіб і державних службовців. Хабарництву піддаються особи, що виконують функції, пов’язані з вирішенням питань приватизації, реєстрації під­приємств та приватних підприємців, видання дозволів і ліцензій, одержанням кредитів, підписанням державних контрактів, відпуском сировини або готової продукції та ін. Хабарництво — це складне по­няття, що охоплює групу злочинів у сфері службової діяльності. У кримінальному праві до хабарництва відносять: одержання хабара (ст. 368 КК) і давання хабара (ст. 369 КК). Певне самостійне значення має провокація хабара (ст. 370 КК).

Особливістю хабарництва є його високий ступінь латентності. На думку більшості фахівців, латентність хабарництва становить від 95 до 98 %. Так, тільки у сфері підприємництва 40 % підприємців у всьо­му світі змушені давати хабара.

Одержання і давання хабара — найбільш важко доказувані види злочинів. Це пов’язано з низкою причин: 1) специфікою характеру злочину — конфіденційністю спілкування двох осіб; 2) відсутністю традиційних слідів злочину (їхньою недостатністю); 3) одномомент- ністю дій при переданні хабара; 4) іноді — завуальованістю предмета хабара; 5) особливістю предмета доказування; 6) складністю фіксації дій хабародавця та хабарника.

Хабарництво передбачає одержання службовою особою в будь- якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використан­ням наданої їй влади чи службового становища (одержання хабара), а також передавання особисто або через посередників службовій особі матеріальних цінностей, права на майно, вчинення дій майнового ха­рактеру за здійснення або нездійснення дій в інтересах хабародавця 372 чи третіх осіб з використанням влади або службового становища (да­вання хабара).

Предметом хабара може бути: майно (гроші, цінні папери, будь-які матеріальні цінності, що мають мінову вартість); право на майно (до­кументи, що надають право на одержання майна, володіння, користу­вання та розпорядження майном, а також документи, що надають право вимагати виконання зобов’ язань матеріального характеру тощо); будь-які дії майнового характеру (наприклад, передання майнових ви­год або відмова від них). Предметом хабара не можуть визнаватися послуги, вигоди немайнового характеру (наприклад, позитивні статті про ту або іншу особу в засобах масової інформації).

Згідно зі ст. 368 КК хабарем у великому розмірі вважається такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, в особливо великому — такий, що у п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

За механізмом вчинення розрізняють декілька видів хабарництва: без участі посередників і за участю таких; без змови і за попередньою змовою групою осіб; поєднане з вимаганням хабара і без такого та ін. Хабар може даватися за певні конкретні дії (бездіяльність) у вигляді: 1) хабара-підкупу (до вчинення дії); 2) хабара-подяки (після вчинення дії); 3) систематичних (регулярних) винагород (хабар за заступництво, за «дах»).

Існують різні способи передавання хабара. Це може бути переда­вання предмета хабара з «рук у руки», перерахуванні грошових коштів на поточні рахунки в банках, передавання хабара у вигляді подарунка на день народження, у вигляді виконання ремонтних робіт без сплати, надання путівки без сплати її вартості, під виглядом трудової угоди та ін. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. N° 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» відзначаєть­ся, що хабар може даватись та одержуватись і в завуальованій формі — під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахування й виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи тощо).

Обстановка вчинення хабарництва характеризується безконтроль­ністю службових осіб, наявністю бюрократизму і тяганини, створенням умов неможливості вирішити питання, круговою порукою. Існують певні об’єктивні та суб’єктивні умови, що сприяють хабарництву.

Типові сліди злочину найбільш часто залишаються на предметі хабара, магнітних носіях (звукові сліди). Крім того, сліди можуть бути залишені в документах, слідами можуть бути самі документи (неза­конні розпорядження, рішення, накази та ін.).

Для особи злочинця (хабародавця і хабарника) характерними є праг­нення до наживи, корисливість, безвідповідальність. Відповідно до кри­мінального законодавства України суб’єктом одержання хабара є тільки службова особа, а суб’ єктом давання хабара—як приватна, так і службо­ва особа. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» зазначається, що особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’ язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов’язки покладено на неї правомочним органом або правомочною службовою особою. Пра­цівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки. Хабарник, як правило, має високий професійний рівень і знання, викорис­товує специфіку діяльності установи (організації, підприємства) та її не­доліки для одержання хабарів. Причому в цих випадках необхідно керу­ватися приміткою до ст. 368 КК і Законом України «Про державну служ­бу». Хабарництво досить часто пов’язане з іншими злочинами (привлас­ненням чи розтратою майна, ухиленням від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, шахрайством з фінансовими ресурсами та ін.) і діяльністю організованих груп та злочинних організацій.

Хабарництво пов’язане з таким поняттям, як корупція. Поняття корупції є більше широким порівняно з хабарництвом.

§ 2. Обставини, що підлягають з’ясуванню

У процесі розслідування хабарництва необхідно виходити із пред­мета доказування по кримінальній справі. У першу чергу підлягають доказуванню такі обставини: чи мало місце передавання хабара служ­бовій особі; винність хабародавця і хабарника; час, місце та спосіб передавання хабара; здійснення службовою особою юридично зна­чущої дії (або бездіяльності); розмір збитку, заподіяного злочином; причини і умови, що сприяли злочину, та ін.

У перебігу розслідування даної категорії злочинів слід встановити:

1) ким (або через кого) передавався хабар службовій особі;

2)  чи є одержувач хабара службовою особою;

3) за виконання (невиконання) яких юридично значущих дій пропону­валося передавання хабара (сприяння у виданні ліцензій, видання банків­ських кредитів або позичок, допомога в недобросовісній конкуренції на споживчому ринку, невжиття заходів щодо правопорушників та ін.);

4)  який спосіб передавання хабара було застосовано (передавання «з рук у руки»; зарахування на поточний рахунок у банку грошових сум тощо);

5)  у чому виявився предмет хабара;

6)  чи мало хабарництво разовий або систематичний характер;

7)  у чому конкретно полягала систематична допомога (підтримка) з боку службової особи;

8)  яка службова дія повинна бути виконана в інтересах хабародав- ця, чи є вона законною;

9)  який характер взаємостосунків хабародавця і хабарника, чи не було конфліктів;

10) чи не було вимагання хабара з боку хабарника;

11) хто визначив предмет хабара та його кількість;

12) які індивідуальні особливості предмета хабара;

13)  яке коло осіб, що брали участь в одержанні, передаванні хаба­ра та ін.;

14) причини і умови, що сприяли хабарництву.

§ 3. Початковий етап розслідування

На початковому етапі розслідування по даній категорії злочинів мож­ливі три типові ситуації: 1) є відомості про хабарництво, що відбулося, які надійшли від органів дізнання та хабародавця; 2) має місце заява гро­мадянина про вимагання у нього хабара та передбачуване його передання;3)  інформацію про хабарництво одержано при розслідуванні іншого зло­чину. Процес розслідування є ситуаційно зумовленим і впливає на об­рання відповідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

При розслідуванні хабарництва необхідно виходити з типових версій: 1) одержання і давання хабара дійсно мали місце; 2) мала міс­це провокація хабара; 3) мала місце інша (незлочинна) подія (напри­клад, було повернуто борг); 4) службова особа виконала юридично значущу дію, хабар не одержувала, має місце обмова.

Як першочергові слідчі дії при розслідуванні хабарництва можуть бути названі: допит заявника; допит хабародавця і хабарника; обшук у хабаро- давця і хабарника; затримання при одержанні хабара; огляд предмета хабара; огляд місця події; пред’явлення для впізнання предмета хабара.

Допит заявника передбачає уточнення і деталізацію обставин, що містяться в заяві: звідки відомо про передавання хабара, про факт ви­магання хабара, хто це може підтвердити; хабар передано чи тільки планується; про яку грошову суму йдеться; коли повинен бути пере­даний хабар, яким чином, через кого та ін. Заявниками можуть бути особи, які вже передали хабар, або особи, відносно яких має місце ви­магання хабара, інші особи, яким відома інформація про хабарництво. Згідно зі ст. 369 КК особа, яка дала хабар, звільняється від криміналь­ної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділе­ному законом правом на порушення кримінальної справи.

Важливого значення набуває допит хабародавця. Під час такого допиту з’ясовується: коли і при яких обставинах відбулося знайомство з хабарником; які склалися з ним стосунки; як довго вони знайомі; які дії повинен був вчинити (або не вчинювати) хабарник в інтересах ха- бародавця (чи інших осіб); у чому полягав предмет хабара; хто його визначив і яким чином; в який спосіб мав бути переданий хабар; чи були посередники і хто саме; чи відомі інші факти хабарництва та ін.

При допиті хабарника необхідно встановити такі обставини: які його службові функції та повноваження; чи знайомий він з хабародав- цем (з якого часу, хто познайомив, за яких обставин); хто запропонував хабар; яким чином це було зроблено; які дії необхідно було вчинити (або не вчинювати); чи відображувались ці дії в документах та в яких саме; в який спосіб передбачалося передавання хабара; чи одержував раніше хабарі та за які дії.

Під час розслідування хабарництва слід проводити виїмку доку­ментів. Йдеться про документи, в яких відображаються результати діяльності хабарника (накази, розпорядження, угоди, довідки та ін.).

У більшості випадків обшук по даній категорії справ провадиться з метою виявлення предмета хабара, документів, що підтверджують дії хабарника, цінностей, записок та ін. Причому в деяких випадках здій­снюється певний погоджений комплекс дій (тактична або оперативно- тактична операція). Тому важливо, аби всі дії були проведені в межах закону, предмет хабара одержав «статус» речового доказу, факт переда­вання хабара було чітко зафіксовано. Предмет хабара необхідно індиві­дуалізувати, для чого його обробляють люминесцентними барвниками, що має значення для подальшої ідентифікації, одержання доказів кон­тактної взаємодії хабарника з відповідним предметом.

З метою виявлення хабарництва позитивний ефект надають вико­ристання технічних засобів спостереження та фіксації, прослухо- вування телефонних розмов (зняття інформації з каналів зв’язку).

Про розслідуванні хабарництва призначаються судові експертизи: технічна експертиза документів, судово-почеркознавча, судово- авторознавча, дактилоскопічна, інші трасологічні експертизи, судово- хімічна, судово-економічна та ін.

 

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягають особливості хабарництва з погляду криміналістично значущих ознак?

2. Що може бути предметом хабара?

3. Які види хабарництва розрізняють за механізмом його вчинення?

4. Як характеризується обстановка вчинення хабарництва?

5. Які ознаки притаманні особі злочинця (хабародавцю та хабарнику)?

6. Які обставини необхідно з’ясовувати при розслідуван­ні хабарництва?

7. Які типові ситуації можуть виникати на початковому етапі розслідування хабарництва?

8. З яких типових версій необхідно виходити при роз­слідуванні хабарництва?

9. У чому полягають особливості допиту заявника при розслідуванні хабарництва?

10. Які обставини необхідно з’ясовувати при допиті хабародавця?

11. Які обставини необхідно з’ясовувати при допиті хабар­ника?

12. З якою метою проводиться обшук при розслідуванні хабарництва?

13. Чи надає позитивний ефект при розслідуванні хабар­ництва використання технічних засобів спостереження та фіксації?

14. Які судові експертизи найбільш часто призначаються при розслідуванні хабарництва?