Печать

Розділ 28 Розслідування шахрайства

Posted in Криминалистика - Криміналістика (В.Ю. Шепітько)

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Розділ 28 Розслідування шахрайства

 

§ 1. Криміналістична характеристика шахрайства

Останнім часом в Україні шахрайство набуло значного поширення і характеризується зміною форм, видів та способів. З економічними перетвореннями в країні, розвитком ринкових відносин пов’язано про­никнення шахрайства до сфери підприємницької діяльності: інвести­ційної, довірчої, страхової, банківської. За видом шахрайства можна розрізнити: шахрайство у сфері обігу житла; у сфері страхових послуг; у сфері вексельних відносин; у сфері високих технологій; у сфері теле- комунікацій; на ринку цінних паперів; інтернет-шахрайство та ін.

Шахрайство — це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 190 КК). Предметом шахрайства може бути не тільки майно, а й право на таке майно (наприклад, заволодіння шляхом шахрайства такими докумен­тами, що надають право вступити у спадщину, одержати майно за за­повітом, вимагати виконання майнових зобов’язань та ін.).

З метою відмежування шахрайства від інших видів посягань на власність важливо встановити наявність обману чи зловживання дові­рою. Під обманом розуміється повідомлення неправдивих відомостей або приховування, умовчування певних обставин, повідомлення про які було обов’язковим у даних ситуаціях. Шахрайський обман — це такий вплив на поведінку власника майна або особи, що відає майном чи охороняє його, який здатний ввести цю особу в оману відносно до­бровільних дій з передання майна винному. Шахрайський обман перед­бачає передання злочинцю майна самим потерпілим або іншою особою. Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р. звернув увагу судів на те, що «обман (повідомлення потерпілому не­правдивих відомостей або приховування певних обставин) або зло­вживання довірою (недобросовісне використання довіри з боку по­терпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність і обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов’язковою ознакою шахрай­ства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього».

Обманні дії повинні передувати заволодінню майном. За своїм зміс­том і формами обман буває різноманітним і може стосуватися предмета, подій, дій та фактів. Формою шахрайського обману може бути катего­рична думка чи припущення про будь-яку обставину. Такий обман може набирати форми письмової або усної мови, руху чи жестів.

Зловживання довірою полягає у тому, що злочинець для заволодін- ня майном потерпілого використовує близькі, довірчі стосунки з ним. Довіра може породжуватися службовими, родинними стосунками, особливою довірливістю потерпілого.

Способи вчинення злочину. Існують різноманітні способи шахрай­ства, що можуть бути класифіковані за різними підставами. Так, за­лежно від спрямованості шахрайського посягання розрізняють такі основні способи шахрайства:

1)    з метою заволодіння майном юридичних осіб (підприємств, установ, організацій):

заволодіння матеріальними цінностями шляхом одержання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об’ єктах з використанням упущень відповідних службових осіб;

заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного одержання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів про стаж роботи, заробіток та інші дані, необхідні для одержання пенсії;

заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів у кредит за підробленими документами та ухилення від сплати решти суми;

привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої якості;

одержання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за поста­чання товарів з наступним ухиленням від виконання зобов’язань за договором;

постачання товарів у меншій кількості та нижчої якості, ніж перед­бачено договором;

заволодіння великими грошовими сумами у банківських установах шляхом використання у банківських розрахунках між організаціями фальшивих чекових (та інших платіжних) документів;

2)  з метою заволодіння приватним майном громадян:

підміна предметів продажу, обміну та грошових коштів, що під­лягають переданню контрагенту (використання шахраями грошових і майнових «ляльок»);

продаж виробів нижчої, ніж передбачено домовленістю, якості (продаж прикрас з міді, латуні чи бронзи як золотих);

заволодіння предметами правочину без наміру виконати зобов’язання за договором (залишення потерпілого під якимось при­водом і зникнення через прохідний двір — «протяг»);

обрахування потерпілого при розміні великих купюр грошей або при купівлі;

підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втягнення його у «розподіл» знахідки та видурювання грошей як частини вартості «знай­деного»;

обман під час азартних ігор;

проведення лотерей, ворожіння чи знахарство як форми обману;

позичання грошей без наміру повернути борг;

шлюбні афери;

збирання «пожертвувань»;

продаж невідчужуваного майна.

Способи шахрайства можуть бути поділені на види залежно від сфери соціально-економічної діяльності:

1)  соціальної допомоги (підроблення документів з метою одержан­ня пенсій чи допомог, надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пенсії та ін.);

2)  побутового обслуговування (одержання речей, що дорого кошту­ють, за документами своїх родичів, викраденими чи знайденими до­кументами);

3)  страхування (завищення суми шкоди, що підлягає сплаті клієн­тові внаслідок обумовлених страхових подій);

4)  туризму (туристичні афери);

5)  вивезення робочої сили за кордон (афери зі збирання грошей у бажаючих поїхати на заробітки) та ін.

Способи шахрайства поділяють залежно від характеру «стосунків», що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами:

1)  фіктивне представництво (використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладення договорів та одержання товару без оплати);

2)   фіктивне посередництво (особа чи група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства; від першого підприємства шахрай одержує матеріальні цінності, а від другого — гроші);

3)   одержання позик під фіктивні проекти (шахрай пред’являє до­кументи, що нібито підтверджують його наміри).

Залежно від тривалості злочину можна виділити такі способи шах­райства:

1)   одноразові (одержання товару в кредит без наміру наступної виплати грошей);

2)  тривалі (незаконне одержання пенсії або грошової допомоги).

Залежно від характеру локалізації шахрайства можуть бути назва­ні такі способи:

1) спрямовані на вузьке коло жертв;

2)  спрямовані на широке охоплення населення.

Місце та обстановка. Місце вчинення злочину обирається з ура­хуванням можливості реалізації обраного способу злочину, предмета посягання, особи жертви. Деякі спроби шахрайства можуть реалізува­тися у декількох місцях, не пов’язаних між собою. Може йтися і про територіальне поширення будь-якого виду шахрайства. Шахраї можуть створювати «спеціальні фірми», в яких збираються гроші від громадян (оформлення віз чи паспортів для виїзду за кордон, різні туристичні афери, довічне страхування, підтримка клубів, побудова класичних фінансових пірамід, благодійні заходи та ін.).

Шахрайські посягання з метою заволодіння майном юридичних осіб вчиняються за місцезнаходженням власників чи зберіганням їх цінностей. У сучасних умовах все частіше шахрайські діяння вчиня­ються в установах (чи на підприємствах), де укладаються правочини: на біржах, у брокерських конторах, посередницьких фірмах, агентствах з нерухомості, адвокатських і нотаріальних бюро, під час аукціонів. Шахрайство, спрямоване на заволодіння майном фізичних осіб, вчи­няється у місцях купівлі-продажу предмета посягання, на вулицях, вокзалах, за місцем проживання злочинця чи жертви.

Обстановка вчинення шахрайства тісно пов’язана зі способом зло­чину. При вчиненні шахрайства може мати місце створення злочинцем обстановки, що сприяє досягненню мети заволодіння цінностями шля­хом обману чи зловживання довірою. Шахрай може демонструвати своє удаване знайомство із впливовими людьми (пред’ являти візитні картки, фотографії, автографи), виявляти поінформованість із певних питань, пропонувати дружбу, запрошувати до ресторану, розповідати про себе. Шахрайський обман може виявлятися в конклюдентних діях, що вводять потерпілого в оману стосовно необхідності передачі майна. Такими прийнято визнавати: використання форменого одягу особою, яка не має права його носити, і заволодіння на цій підставі майном; споживання продуктів під виглядом готовності сплатити їх вартість; зміну зовніш­нього виду, форми чи властивостей різних предметів і видання їх за інші предмети з метою заволодіння майном.

Час вчинення злочину. Час є не тільки елементом криміналістич­ної характеристики злочину, а й дозволяє встановлювати черговість, розвиток різних явищ і процесів у часі. Важливо з’ясувати початок і закінчення шахрайського діяння, його протяжність у часі. Шахрайство може мати тривалий часовий період, складатися з декількох часових відрізків.

Здебільшого шахрайство вчиняється у денний час. Воно може бути пов’язано з часовим інтервалом діяльності тієї або іншої установи, організації чи підприємства.

Предмет посягання. Предметом посягання при шахрайстві можуть бути матеріальні цінності в усій їх різноманітності, грошові кошти, право на майно. Це можуть бути готівка чи безготівкові гроші, товари, сировина, напівфабрикати та ін. Характеристика предмета посягання має значення для встановлення особи злочинця.

Особа злочинця. Суб’єктом шахрайства може бути відповідно до чинного кримінального законодавства України лише фізична особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16 років. Більшість шахраїв мають сильний дар уяви, здатність впливу і вміння переконувати. До особистих якостей шахрая належать його хитрість, брехливість, умін­ня прихилити до себе оточуючих, знання способів підроблення доку­ментів. За своїм зовнішнім виглядом — це звичайно поважні люди, які вміють себе «подати», обізнані в галузі психології. Вони спостереж­ливі і мають швидку реакцію на обстановку, що змінюється. Шахраї використовують можливості перевтілення, встановлюють контакт з людьми різних типів, обирають відповідну манеру поведінки.

Шахраї можуть бути поділені на певні групи:

1)  «нові» шахраї, які використовують механізми ринкових відносин, можливості кредитно-банківських операцій, псевдофірм, страхової, інвестиційної та довірчої діяльності;

2)  шахраї-гастролери, які постійно роз’їжджають і негайно зника­ють з місць вчинення злочинних діянь;

3) шахраї-гравці, які використовують азартні ігри (карточні шулери, «катали», «червоні валети» та ін.);

4)  шахраї, які не мають постійного місця роботи чи проживання, неодноразово судимі за шахрайство та інші злочини;

5)  шахраї, які вчинили злочин вперше, за легковажністю, під впли­вом інших осіб чи ситуацій;

6)   шахраї-одинаки і шахраї, які вчиняють злочин групою, у тому числі з розподілом ролей.

Особа потерпілого. Дані про жертву злочину мають важливе зна­чення в системі криміналістичної характеристики шахрайства. Спо­стерігається певний зв’язок між особливостями особи потерпілого і особи злочинця, простежується відома вибірковість з боку шахрая. Система ознак, що належать до особи потерпілого, містить:

1)   демографічні відомості (стать, вік, місця проживання, роботи та ін.);

2)   дані про спосіб життя, риси характеру, схильності, зв’язки та стосунки;

3)  відомості про віктимність.

Сліди злочину. Для злочинної діяльності у формі шахрайства вза­галі не характерні сліди, залишені на місці події. Може не існувати й місця події. Здебільшого сліди злочинної діяльності зберігаються в документах та їх реквізитах, вони часто містять відомості, важливі для розслідування. Ці документи використовуються для обману та введен­ня в оману державних службовців, посадових чи матеріально відпо­відальних осіб.

Сліди можуть бути виявлені на предметах, залишених шахраєм (сліди рук, мікросліди, запахові сліди). Характерними слідами при шахрайстві є ідеальні сліди (ті, що збереглися в уявних образах). Це пов’язано з тим, що злочинець і жертва спілкуються значний час у спокійний та невимушеній обстановці.


§ 2. Початковий етап розслідування

Найбільш загальні типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування шахрайства такі:

1)  є дані про подію злочину та особу злочинця;

2)  злочинця затримано відразу після вчинення злочину;

3)  є дані про подію злочину, спосіб його вчинення, особа злочинця невідома;

4)   є дані про подію злочину, але механізм вчинення шахрайства і особа злочинця невідомі.

Запропоновані типові ситуації передбачають висунення і перевірку слідчих версій. Основою для цього можуть бути такі загальні типові припущення: шахрайство мало місце; вчинено інший злочин; надійшла неправдива заява і злочинного діяння взагалі не було. Якщо передба­чається, що шахрайство мало місце, то можливе існування таких ти­пових версій: заволодіння матеріальними цінностями чи грошима могло бути вчинене за допомогою підроблених документів (доручень, накладних, чеків, договорів, посвідчень тощо); заволодіння майном могло бути вчинене за допомогою легальних форм підприємницької діяльності чи використання фіктивних підприємств; заволодіння май­ном припускається вчиненим за допомогою «ляльок» (речових чи грошових), підміни товарів або грошових знаків; заволодіння грошима (іншими цінностями) передбачається вчиненим за допомогою азартних ігор; заволодіння майном припускається вчиненим групою шахраїв- гастролерів та ін. Залежно від ситуації і версії, що перевіряється, слідчий обирає найбільш доцільні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, визначає їх послідовність і відповідний комплекс.

На початковому етапі розслідування шахрайства дії слідчого ви­значаються залежно від характеру даних, які в нього є. У процесі роз­слідування мають бути доведені такі обставини: подія шахрайства (час, місце, спосіб вчинення злочину та ін.); винність конкретної особи у шахрайстві і мотиви вчинення злочину; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; характер і роз­міри шкоди, заподіяної шахрайством; обставини, що сприяли вчинен­ню шахрайства.

Для перевірки версії про те, що шахрайства не було, необхідно встановити: чи мав заявник майно і цінності, на які він посилається як на предмет злочинного посягання, чи не міг він його розтратити. У такому разі слід докладно допитати заявника про обставини пере- дання майна та його індивідуальні ознаки. У заявника доцільно з’ясувати, де і коли було придбане майно або цінності, хто знав про їх існування, яким чином відбувалася подія, за яких обставин, в яко­му місці, хто міг бачити передання майна, хто перебував на місці вчинення злочину тощо.

У разі підтвердження заяви потерпілого порушується кримінальна справа. Якщо з часу вчинення злочину минуло небагато часу, органі­зується спостереження в місцях найбільш ймовірної появи злочинця. За криміналістичними обліками органів внутрішніх справ перевіряєть­ся, чи є у них дані про осіб, які мають властивості, притаманні шахраю, чи не зареєстровані нерозкриті шахрайства, що вчинені способом, аналогічним використаному підозрюваним. Інформацію про особу злочинця важливо одержати від потерпілого і свідків.

Як свідків допитують осіб, у розпорядженні яких перебувало май­но, незаконно одержане шахраєм, інших осіб, які бачили чи мали контакт зі злочинцем до шахрайства або під час його вчинення.

При допиті свідків необхідно з’ясувати обставини передання май­на, ознаки зовнішності злочинців, їх одяг, прикмети. Слід визначити, коли їх бачили, про що розмовляли; які дії вказували на те, що зло­чинці переслідували шахрайські цілі, та ін.

При допиті потерпілого треба з’ясувати: коли і за яких умов шах­рай вчинив обман чи зловживання довірою і заволодів майном; чому потерпілий опинився в цьому місці; чи був він один або з ким-небудь з числа своїх знайомих; чи були будь-які особи разом з шахраєм; як вони поводилися; який спосіб шахрайства застосував злочинець; які предмети чи документи передано шахраю; хто мав відомості про на­явність у потерпілого майна; коли і на підставі чого він запідозрив, що став жертвою злочину; які індивідуальні особливості майна, переда­ного злочинцям; в якому напрямі і за яких обставин злочинці втекли та ін. Цей перелік є приблизним і не охоплює всіх питань, що з’ ясовуються при допиті потерпілого під час розслідування різних форм і видів шахрайства.

З метою виявлення, фіксації і вилучення слідів злочину та інших речових доказів, з’ ясування обстановки події проводиться огляд місця події або огляд предметів чи документів.

Огляд місця події проводиться у тих випадках, коли передбачаєть­ся можливість виявлення слідів злочину, відоме місце, де було вчинене шахрайство.

Огляд предметів і документів (записок, візиток, грошових чи речових «ляльок», доручень, договорів та ін.), одержаних потерпілим від шахраїв, проводиться негайно при їх виявленні. Під час такого огляду здійснюється індивідуалізація виявлених предметів, встанов­люються ознаки підроблення документів, визначаються дані, що мо­жуть бути використані для розшуку шахрая. У разі необхідності про­водиться виїмка документів чи предметів.

Затримання підозрюваного має бути старанно підготовленим і несподіваним. Його необхідно проводити таким чином, аби шахрай не зміг непомітно викинути чи знищити ті чи інші предмети, речі, доку­менти. Після затримання шахрая проводиться обшук затриманої особи, а потім — обшуки за місцем її проживання та місцем роботи. У про­цесі обшуку здійснюються пошуки майна, одержаного шляхом об­ману, різного роду документів (у тому числі підроблених), інших предметів.

Допит підозрюваного повинен проводитися без зволікань. При цьому доцільно використовувати ефект раптовості. Перший допит підозрюваного має певною мірою розвідувальний характер, спрямований на з’ ясування позиції допитуваного, його аргументів, одержання інфор­мації про подію, що сталася. Слідчий ще не має достатньої сукупності доказів для повного викриття підозрюваного у шахрайстві.


§ 3. Наступний етап розслідування

Діяльність слідчого на наступному етапі розслідування розпочина­ється з аналізу та оцінки зібраних фактичних даних, урахування нових слідчих ситуацій, визначення подальшого напряму розслідування.

Типовими слідчими ситуаціями на цьому етапі розслідування мо­жуть бути такі:

1)   встановлено конкретну особу та її причетність до вчиненого шахрайства, пред’явлено обвинувачення;

2)  є підозрюваний, зібрано докази, але їх бракує для встановлення причетності підозрюваного до вчиненого шахрайства, обвинувачення не пред’явлено;

3)  зібрано недостатньо доказів, немає підозрюваного, не встанов­лено особу злочинця;

4)  зібрані докази свідчать про відсутність складу злочину (шахрай­ства) у діях підозрюваного.

Якщо особу підозрюваного встановлено, то можуть мати місце такі типові слідчі ситуації при розслідуванні шахрайства: підозрюваний визнає себе винним; підозрюваний не визнає себе винним.

Типовими слідчими діями на наступному етапі розслідування є: допит свідків, допит підозрюваного (обвинуваченого), пред’явлення для впізнання, очна ставка, призначення та проведення експертиз та ін. На цьому етапі як свідків допитують осіб, які не були допитані раніше, але щось бачили, чули про розслідуваний злочин, знайомі з шахраєм. Свідків виявляють під час допиту потерпілого, огляду місця події, оперативно-розшукової діяльності. Під час допиту свідків з’ясовуються обставини вчинення шахрайства, дані, що характеризують підозрюваного (обвинуваченого), його спосіб життя, стосунки, встановлюються відомості про наявність у нього певного майна і міс­це його зберігання.

На наступному етапі розслідування проводиться допит обвинува­ченого. На час допиту слідчий вже має необхідну інформацію про подію злочину, зібрано необхідні докази для викриття допитуваного у вчиненні шахрайства. Слідчий може використовувати постановку контрольних запитань, пред’ явлення доказів (у тому числі різного роду документів), оголошення показань свідків.

При пред’явленні обвинуваченого для впізнання необхідно врахо­вувати, що шахраї досить часто змінюють свій зовнішній вигляд перед вчиненням злочину, одягають невластивий їм одяг; змінюють зачіску, відпускають бороду чи вуса, надягають окуляри. Тому при пред’явленні їх для впізнання впізнаючому необхідно надати можливість спокійно та уважно ознайомитися із зовнішністю осіб, яких йому пред’являють. Пред’ являються для впізнання також окремі речі чи предмети, що могли належати потерпілому.

Призначення та проведення судових експертиз пов’язані з необ­хідністю дослідження підроблених документів та інших предметів, які використовував шахрай. З цією метою призначається проведення по­черкознавчої експертизи, технічної експертизи документів (для вста­новлення особи, яка виконала текст документа чи підписала його, способів виготовлення документа, типу машинописних, поліграфічних або комп’ютерних засобів, змін у тексті документів, підроблення від­битків печаток і штампів та ін.). Якщо на предметах чи документах виявлено сліди (рук, нігтів, мікросліди тощо), можуть бути призна­чені трасологічні та інші судові експертизи.

 

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність шахрайства?

2. Які існують основні способи шахрайства?

3. У чому полягають особливості обстановки вчинення шахрайства?

4. На які групи можуть бути поділені шахраї?

5. Чи існує зв’язок між особою шахрая та особою потер­пілого?

6. Які слідчі ситуації є типовими на початковому етапі розслідування шахрайства?

7. Які слідчі версії можуть бути висунуті при розсліду­ванні шахрайства?

8. Які обставини мають бути встановлені при розсліду­ванні шахрайства?

9. У чому полягають особливості допиту заявника при розслідуванні шахрайства?

10. Які обставини необхідно з’ясовувати при допиті по­терпілого в процесі розслідування шахрайства?

11. Які об’єкти підлягають слідчому огляду в справах про шахрайство?

12. Які слідчі дії є доцільними на наступному етапі роз­слідування шахрайства?