Печать

Розділ 18 Пред’явлення для впізнання

Posted in Криминалистика - Криміналістика (В.Ю. Шепітько)

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Розділ 18 Пред’явлення для впізнання

 

§ 1. Поняття та об’єкти пред’явлення для впізнання

Пред’явлення для впізнання — слідча дія, яка полягає в пред’явленні свідкові чи іншій особі об’єктів, котрі вони спостері­гали раніше, з метою встановлення їх тотожності або групової належності.

Одночасно ця дія передбачає показ певних об’єктів в умовах, що до­зволяють сприймати загальні та окремі ознаки. Тотожність при впізнанні встановлюють за ознаками об’єктів, сприйнятих особою і збережених в її пам’яті. Це окрема форма ідентифікації, яка істотно відрізняється від випадків ідентифікації за матеріальними слідами. У процесі впізнання свідок спостерігає ознаки пред’явленого об’єкта, порівнює і зіставляє їх із збереженими в пам’яті та доходить певного висновку щодо наявності чи відсутності тотожності або групової належності об’ єкта.

Пред’явлення для впізнання як процес встановлення чи запере­чення тотожності або групової належності має елементи психологічної діяльності, базуючись на здатності людської психіки не тільки фіксу­вати, а й зберігати в пам’яті особливий комплекс ознак, які дозволяють виділяти певні об’єкти з групи подібних. З цих позицій пред’явлення для впізнання характеризується двома процесами — фіксуючим і впіз- навальним: до фіксуючого належать засвоєння відмітних ознак і фор­мування образу певного об’ єкта, а до впізнавального — використання цих ознак у вирішенні питання щодо тотожності чи групової належ­ності. Свідчення про тотожність або групову належність є по суті ви­сновком, який ґрунтується на уявному аналізі, синтезі та порівнянні ознак. Відповідно до криміналістичних критеріїв організація пред’явлення для впізнання повинна забезпечувати правильність і об­ґрунтованість висновків за умови точного додержання процесуально­го порядку пред’ явлення для впізнання.

Цю слідчу дію необхідно відрізняти від непроцесуальних способів установлення тотожності об’єктів (наприклад, під час оперативно- розшукової діяльності). Здійснення розшуку, особливо злочинців, за зовнішніми ознаками передбачає ототожнення суб’єкта, якого спостерігають, з розшукуваним. Фотографії злочинця, якого розшукують, чи інших суб’єктів можуть бути показані окремим громадянам. Однак таке пред’явлення переслідує тільки оперативні цілі, а його результати не є доказами у справі і виконують роль орієнтуючих відомостей.

Пред’явлення для впізнання регламентовано ст. ст. 174-176 КПК, що дає змогу правильно вирішити питання про відокремлення цієї слідчої дії з інших. Цьому ж слугують розроблені криміналістикою тактичні правила проведення впізнання.

Об’єктами пред’явлення для впізнання є особи (живі люди і трупи), предмети, тварини.

 


 

 

§ 2. Підготовка до пред’явлення для впізнання

Пред’явленню для впізнання має передувати виконання процесу­альних та деяких допоміжних дій, а саме:

а) попередній допит особи, яка впізнає;

б) підібрання об’єктів, серед яких необхідно провести впізнання;

в) визначення місця та умов пред’явлення для впізнання;

г) визначення необхідного комплексу науково-технічних засобів.

Під час допиту перед пред’явленням для впізнання з’ясовують:

1)  місце, час, спосіб та інші обставини злочину;

2)   прикмети особи, яку впізнають (найчастіше злочинця), ознаки його одягу, а також ознаки речей чи інших об’єктів.

У ст. ст. 174, 175 КПК встановлено, що слідчий до проведення впізнан­ня повинен допитати свідка (потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого) про зовнішній вигляд і прикмети чи ознаки об’ єкта, а також про обставини, за яких він бачив цей об’єкт. Залежно від об’єктів, що підлягають впізнанню, допит, який передує впізнанню, має деякі особливості.

Допит, який передує впізнанню живих осіб, повинен бути спрямо­ваний на з’ясування:

а) обставин, за яких впізнаючий бачив особу в зв’язку зі злочином;

б) зовнішності та прикмет цієї особи;

в) психологічного стану впізнаючого;

г) його фізіологічного і психічного стану (зір, слух, особливості пам’яті тощо).

При з’ясуванні обставин, за яких свідок бачив ту чи іншу особу в зв’язку зі злочинною подією, слідчий повинен допитати його також про місце спостереження (точне місцезнаходження, розташування відносно інших об’єктів, де саме це відбувалося: у приміщенні, на вулиці, в лісі тощо). Треба встановити, на якій відстані і протягом якого часу свідок спостерігав об’єкт, які були погода, освітлення; в якому стані перебував злочинець (стояв, сидів, рухався чи знаходився у стані спокою). Ці об­ставини потрібно з’ ясувати в першу чергу, оскільки може статися так, що свідок у міру певних об’єктивних чи суб’єктивних чинників не міг правильно і повністю сприймати ті чи інші зовнішні прикмети.

При з’ясуванні зовнішності і прикмет особи, яка підлягає впізнан­ню, слідчий повинен докладно допитати свідка щодо її загальних та характерних рис. При цьому необхідно користуватися даними словес­ного портрета, але в загальновживаних виразах. Слід детально дізна­ватися щодо зросту, будови тіла, віку, типу обличчя, кольору волосся, шкіри та особливих прикмет (шрами, родимки, бородавки тощо). Під час допиту, який провадиться з метою з’ ясування зовнішніх прикмет злочинця, можливе використання науково-технічних засобів і способів, що полегшують складання словесного портрета. До них належать ви­готовлені рисовані портрети, різноманітні фотороботи (у тому числі з використанням комп’ютерної техніки).

Потрібно також докладно з’ясувати у свідка, як був одягнений зло­чинець (форма, фасон, колір одягу, його загальний вигляд), чи не був свідок у стані переляку, душевного хвилювання в момент спостере­ження, що могло спричинити перекручення ним дійсності, перебіль­шення баченого. Крім цього, слідчий має визначити тип і особливості пам’яті впізнаючого, а у разі пред’явлення для впізнання за голосом — його можливості визначити особливості голосу злочинця: тембр, ви­соту, силу та хрипкість, шепелявість, місцеву говірку тощо.

Під час допиту, що передує пред’явленню для впізнання трупа (коли допитуються особи, в яких зникли родичі чи близькі), необхідно з’ясувати такі дані: прізвище, ім’я, по батькові, вік, фах, зовнішні при­кмети (зріст, стан і колір волосяного покриву на голові, колір очей, шкіри тощо), коли особу бачили востаннє, як вона була одягнена, які речі були при ній, а також інші особливості зовнішності (татуювання, стан зубів: наявність пломб, коронок, протезів, відсутність деяких зубів тощо, післяопераційні шрами).

Допит, що передує пред’ явленню для впізнання предметів, необхідно розпочинати з встановлення обставин, за яких впізнаючий бачив предмет, а далі з’ясовувати ознаки предмета (найменування, матеріал, форму, роз­міри, колір тощо) та його особливості, що відрізняють його від інших.

Якщо пред’ явленню для впізнання підлягає тварина, то крім її за­гальних ознак (масть, порода) з’ ясовуються особливі прикмети.

Відповідно до ст. ст. 174, 175 КПК особу, яка підлягає впізнанню, пред’являють впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі (не менше трьох), які не мають різких відмінностей у зовнішності та одя­зі, а предмети — серед інших однорідних предметів.

Підібрання об’ єктів для проведення впізнання викликає деякі труд­нощі, коли треба підібрати схожих за зовнішніми прикметами осіб чи унікальні предмети. Той, кого впізнають, і пред’явлені особи повинні бути приблизно одного віку і схожими за загальними рисами (зростом, будовою тіла, волосяним покривом голови, його кольором, типом об­личчя тощо). Об’єкт впізнання має бути в одязі, який суттєво не від­різняється від того, що був на ньому в момент спостереження його впізнаючим. Інші особи, серед яких його пред’являють для впізнання, також не повинні мати різких відмінностей в одязі (ст. 174 КПК).

Предмети пред’ являють разом з іншими однорідними. При цьому важливо враховувати загальні родові ознаки. Наприклад, якщо впіз­нанню підлягає годинник марки «Сейко», то підбирають не менше трьох-чотирьох годинників однакової марки, форми, кольору, розміру та інших родових ознак.

У більшості випадків місцем пред’явлення для впізнання є кабінет слідчого, в інших випадках слідчий вирішує це питання з огляду на конкретні умови, але ці умови мають бути найсприятливішими для спостереження і порівняння ознак об’єктів.

Застосування у пред’явленні для впізнання науково-технічних за­собів (відеотехніки, фотоапаратів, магнітофона та ін.) є однією з важ­ливих умов, що забезпечують ефективність його проведення, фіксації перебігу і результатів. Їх використання залежить від виду впізнання, ознак об’ єкта, що підлягає впізнанню, та інших даних.


§ 3. Порядок пред’явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів і тварин

Впізнання живих осіб провадиться у випадках, коли: а) особа, яка підлягає пред’явленню, не була раніше відома свідкові, але спостері­галася ним у зв’язку зі злочинною подією; б) свідок знав раніше пред’явлену особу, але не може дати необхідних даних про неї.

Процес пред’явлення можна поділити на три стадії. На першій стадії перед пред’ явленням особи для впізнання в присутності понятих їй пропонують зайняти будь-яке місце серед інших осіб і роз’ясняють її права. На другій стадії впізнаючий запрошується до приміщення, де знаходять­ся всі учасники впізнання, його попереджають про кримінальну відпо­відальність за давання завідомо неправдивих показань (якщо це потер­пілий або свідок) та за відмову від давання показань (якщо це свідок). Після цього в особи, яка впізнає, з’ ясовують, чи задовольняють її умови, чи їй добре видно зовнішні прикмети всіх осіб. При позитивній відпо­віді впізнаючому пропонують подивитися на групу осіб, впізнати серед них потрібну особу і пояснити, за якими ознаками він її впізнав. При цьому не треба квапити його з відповіддю, слід дати йому час на обду­мування. Якщо впізнаючий вагається з відповіддю, можна запропону­вати пред’явленим особам пройтись по кабінету з метою спостереження їх у русі чи дозволити пред’явленим особам розмовляти між собою.

Третя стадія полягає у встановленні тотожної чи групової належ­ності або відмінності конкретного об’єкта. Названі впізнаючим при­кмети, ознаки повинні бути виражені в певній формі. Виконання цієї вимоги багато в чому залежить від правильно поставлених йому уточ­нюючих і конкретизуючих запитань.

Результат пред’явлення для впізнання може бути позитивним, коли впізнаючий заявляє про впізнання і вказує не тільки загальні прикме­ти і ознаки, а й особливі, на яких ґрунтувалося впізнання. Результат для впізнання може бути й негативним. Це може статися тоді, коли, наприклад, з моменту спостереження пройшло багато часу; особа, яку впізнають, різко змінила свою зовнішність; впізнаючий боїться помсти; для впізнання пред’явлено іншу особу тощо.

Впізнання людей може здійснюватися також за голосом, особли­востями мови і ходи. При пред ’явленні для впізнання за голосом пови­нні бути створені певні умови:

а) для відтворення звукової мови (приміщення з певними акустич­ними даними тощо);

б) для аналізу і оцінки голосу особи, яку впізнають (для цього ви­користовують дві суміжні кімнати з відчиненими дверима чи тонкою перегородкою між кімнатами, на відкритій місцевості користуються парканом, деревами тощо, які б не давали змоги впізнаючому бачити особу, котру впізнають);

в) всі учасники впізнання мають бути поділені на дві групи: в од­ній — слідчий, впізнаючий, двоє понятих, а також спеціалісти та інші учасники слідчої дії, в другій — особа, яка допомагає слідчому (наприклад, співробітник міліції), поняті, особа, яку впізнають, та особи, які ведуть з нею розмову;

г) зміст розмови, відтвореної під час впізнання, не повинен стосу­ватися розслідуваної справи, але в її тексті мають бути слова, які впіз­наючий чув у момент спостереження.

Можливо впізнання за особливістю ходи, оскільки ходу характери­зують довжина кроку даної людини, кут розгортання стопи, швидкість руху. Хода має бути природною, коли людина йде вільно, без напру­ження. Неприродна хода найчастіше пов’язана з різними аномаліями. Основними умовами проведення впізнання за особливостями ходи слід вважати такі:

а) обрання місця проведення, що забезпечує відтворення ознак ходи і можливість їх спостереження впізнаючим;

б) пред’явлення особи, яку впізнають, серед інших осіб, що мають схожі ознаки ходи;

в) особа, яку впізнають, не повинна знати про те, що за нею спо­стерігають;

г) впізнаючому має бути надано достатньо часу для спостереження ходи пред’явлених осіб.

У практиці розслідування трапляються два основні випадки пред’явлення трупа для впізнання. Перший випадок має місце при організації пред’ явлення відразу ж після огляду місця події, і слідчий часто позбавлений можливості допитати кого-небудь щодо прикмет невідомої особи, труп якої пред’являтиметься. За таких обставин без попереднього допиту труп пред’являється мешканцям навколишніх будинків, вулиць, а також службовим особам, які спілкуються з насе­ленням. Другий випадок має місце тоді, коли на момент впізнання є дані про зникнення певної особи, допитують її близьких чи знайомих, а потім пред’являють їм труп для впізнання.

Пред’явлення трупа для впізнання слід проводити в тому одязі, що є на ньому, в разі необхідності цьому повинен передувати «туалет трупа», що полягає у видаленні бруду і крові з його обличчя, приве­денні у звичайний вигляд зачіски. Тільки в особливих випадках, до яких слід віднести наявність значних ушкоджень на обличчі чи його зміну внаслідок тривалого перебування у воді тощо, можна визнати доцільною реставрацію обличчя трупа. Для ідентифікації особи необ­хідно широко використовувати прикмети, що є на трупі, а для цього слід надати впізнаючому можливість оглянути обличчя трупа, а в разі необхідності — все тіло. При пред’явленні трупа для впізнання слід враховувати деякі дані психології, оскільки трапляються випадки по­милкового впізнання внаслідок психологічного настроювання, само­навіювання тощо; іноді при цьому необхідна присутність судово- медичного експерта.

Якщо труп не впізнано, його відправляють до моргу. Слідчий про­довжує роботу щодо встановлення осіб, які можуть впізнати труп (на­ведення довідок про осіб, які зникли безвісти, перевірка за даними криміналістичного обліку тощо).

Особливості пред ’явлення для впізнання предметів і тварин зумов­люються характером об’ єктів впізнання і метою, з якою воно прово­диться. Якщо стосовно предмета, що підлягає пред’ явленню, відомі особливі ознаки, то слідчий повинен підібрати інші предмети з поді­бними ознаками. Якщо ж відомі тільки його загальні ознаки, то пред­мет має пред’являтися серед інших об’єктів з однорідними ознаками, але різними за видовими властивостями.

Порядок пред’ явлення для впізнання предметів і тварин такий самий, як і при впізнанні живих осіб. Пред’ явлення для впізнання тварин не регламентується КПК, але процес такого впізнання здійсню­ється з додержанням тих самих криміналістичних прийомів, що ви­користовуються при пред’явленні для впізнання предметів.

У слідчий практиці нерідко виникає потреба у пред ’явленні для впізнання живих осіб, трупів, предметів та інших об’єктів за фото­знімками.

Впізнання за фотознімками живої особи проводиться тоді, коли вона відсутня, але слідчий має її фотознімки. Для встановлення особи вбитого нерідко пред’ являються фотознімки трупа. Звичайно ці фото­знімки використовуються у випадках, коли пред’ явлення трупа не дало позитивних результатів і його поховали. Фотознімки можуть пред’являтися не тільки на тій території, де було виявлено труп, а й в інших місцях.

Пред’ явлення для впізнання за фотознімками може також здійсню­ватися з тактичних міркувань. Як правило, пред’явлення для впізнан­ня предметів за фотознімками проводиться в тих випадках, коли їх неможливо пред’ явити в натурі.

Необхідно, щоб пред’явлені фотознімки були однаковими за фор­мою і розміром, а зображені на них обличчя схожі з тим, тотожність якого передбачається встановити. Слід прагнути до того, аби фото­знімки стосувалися того часу, коли свідок спостерігав ту чи іншу осо­бу в зв’язку з розслідуваною подією.


§ 4. Фіксація результатів пред’явлення для впізнання

Згідно зі ст. ст. 85, 176 КПК про пред’явлення для впізнання, як і про інші слідчі дії, складається протокол. Для фіксації пред’явлення для впізнання застосовуються також фотографування, кіно-, відео- зйомка та звукозапис.

Протокол пред’явлення для впізнання повинен мати вступну, опи­сову та заключну частини.

У вступній частині зазначаються такі дані: місце і дата складання про­токолу; посади і прізвища осіб, які проводять слідчу дію; прізвища і адреси понятих; прізвища інших учасників даної слідчої дії (спеціаліст, працівник міліції та ін.); статті КПК, з додержанням яких проводиться слідча дія; вказівка про роз’яснення понятим їх прав, обов’язків, а також про місце безпосереднього проведення цієї слідчої дії. Якщо впізнаючим є потерпілий чи свідок, то потерпілий попереджається про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань, а свідок — ще й за відмову від давання показань із засвідченням цього їхніми підписами.

В описовій частині протоколу викладаються відомості щодо осіб, яких пред’являють, та інших об’єктів з описом їх прикмет і ознак. Сто­совно живих осіб зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, вік, зріст, будова тіла, колір волосся, тип обличчя. Не менш важливо описати в протоколі ознаки одягу: вид, фасон, колір, покрій тощо. При пред’явленні предметів зазначаються (наприклад, щодо годинника): форма, розмір, колір металу корпусу, циферблат, вид кріплення — ремінець, браслет, ланцюжок тощо. У протоколі повинно бути вказано, що впізнаючий сам зайняв певне місце серед інших пред’ явлених осіб.

У заключній частині протоколу зазначаються час початку і закін­чення пред’ явлення для впізнання, чи проводилися фото-, відеозйомка (тип апарата, чутливість плівки тощо), зауваження, які надійшли від учасників пред’явлення для впізнання, якщо такі мали місце. Протокол підписується слідчим і всіма учасниками даної слідчої дії.

Якщо під час пред’явлення для впізнання застосовувався звукоза­пис, слідчий повинен повідомити про це всіх учасників впізнання і зробити відповідну відмітку в протоколі. У ньому також повинні бути дані про марку магнітофона, тип стрічки, швидкість тощо. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі (ст. 851 КПК).

При фіксації пред’явлення для впізнання за особливостями голосу має бути точно зазначено, хто говорив першим, другим тощо, інакше звукоза­пис втратить зв’язок з протоколом і свою ілюстративну цінність.

Необхідність застосування звукозапису при пред’явленні для впіз­нання визначається слідчим з урахуванням конкретних обставин спра­ви. Використання звукозапису є доцільним:

а) для фіксації процесу пред’явлення для впізнання, коли впізнаю­чим є малолітній;

б) для фіксації показань особи, яка коментує відеофільм, де зафік­совано процес пред’ явлення для впізнання;

в) для одержання зразків голосу, що є необхідним для впізнання за межами місця проведення розслідування;

г) для фіксації впізнання, коли впізнаючий на попередньому до­питі називав тільки загальні ознаки об’єкта.

Відеозйомка при пред’явленні для впізнання також є одним із спо­собів фіксації. Доцільним є використання відеозйомки при пред’явленні для впізнання живих осіб за особливістю ходи, оскільки це дає змогу зафіксувати її в динаміці. Використання відеозйомки для фіксації ве­дення і результатів пред’явлення для впізнання має бути належним чином підготовлено. У протоколі слід зазначити, за допомогою якої камери проведено зйомку, на яку плівку здійснено відеозапис. Після запису відеострічки вона демонструється всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол (ст. 852 КПК).

 

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність пред’явлення для впізнання?

2. Які елементи охоплює підготовка до пред’явлення для впізнання?

3. Які обставини необхідно з’ясовувати на допиті, що передує впізнанню?

4. Який існує порядок пред’явлення для впізнання живих осіб?

5. У чому полягають особливості пред’явлення для впіз­нання за голосом?

6. Який порядок проведення впізнання за особливістю ходи?

7. У чому полягають особливості пред’явлення для впіз­нання трупа?

8. Які способи фіксації застосовуються при проведенні пред’явлення для впізнання?

9. В яких випадках доцільно застосовувати звукозапис при пред’ явленні для впізнання?